У Баку виявлено 2 підпільних казино / Дело великого Ленина непобедимо [Трамвайный салон]

У Баку Виявлено 2 Підпільних Казино

У Баку виявлено 2 підпільних казино

Коментар до статті goalma.orgнка "Как регионалы оседлали Майданы"

У меня нет уверенности, что Янукович по приезде в Украину выйдет на Майдан к студентам. Это не в его стиле. Да и студенты, скорее всего, попытаются опарафинить гаранта Конституции. Поэтому я на месте Януковича не стал бы рисковать.

Можно, конечно, ближний круг составить из переодетых в гражданское ментов и курсантов училищ МВД. Они бы орали: Я-НУ-КО-ВИЧ! и изображали бы радость потенциальных европейцев, но подмена не по-пацански как-то.

В остальном, особых разногласий с goalma.orgнко у меня нет.

Можно попытаться реконструировать ход проишедших событий. Хронологически это выглядит так:

1. Прознав, что Оппозиция по заданию Европы готовит бузу, АП решила сыграть на упреждение: тоже попытаться организовать свой Майдан.

2. У АП имелась и вторая цель: показать России, что в Украине чуть ли не канун новой Помаранчевой революции, имеющей своей целью свержение Януковича. Вова перед &#;грозящей катастрофой&#; должен стать сговорчивей. Да и требовать от Януковича что-то на фоне орущего майдана как-то не комильфо.

3. Часть прозападных грантоедов, изображающих случайно собравшихся активных украинских граждан, оказалась перевербованной АП. Т.е. умный теленок сосет и Европу, и АП. Отсюда &#; два Майдана и лозунги департизации.

4. Воскресенье () &#; пик активности. На Европейской площади было одномоментно тыс. человек. А всего через майданы прошло, наверное, тысяч

5. Дальше &#; спад активности. Что бы гальванизировать умирающий Евромайдан студентов киевских вузов (достоверно известно о нархозе и Могилянке) по команде Табачника отпускают на &#;страйк&#;. И студенты на радостях &#;страйкуют&#;. Табачник изображает отеческую заботу за студентов и кагбэ негодует. Перед этим и паралельно прессуют бойцов &#;Свободы&#;, что б не портили мирную картинку.

6. Майданы под лозунгами департизации объединяют, точнее партийный майдан (Европейская площадь) присоединяют к беспартийному (Майдан Незалежности). Руководство Майданом остается за &#;беспартийными&#;.

7. ноября происходят торжества в Вильнюсе, куда помимо Януковича укатили и вожди проевропейской оппозиции. В Киеве остался только Луценко.

8. В Вильнюсе политически обанкротившиеся европейцы предложат Януковичу съесть лимон и вместе подпишут какую-то &#;бомагу&#;, где Федорович поклянется и дальше &#;идти в Европу&#;.

9. Триумфальное возвращение Януковича из Вильнюса. Майданарбайтеры, колупаясь в носу, говорят: но курс на евроинтеграцию таки сохранился! И таки да, сохранился.

yury_

  • Отримати посилання
  • Facebook
  • Twitter
  • Pinterest
  • Електронна пошта
  • Інші додатки

Сучасні реалії і нинішня влада

К Тимошенко, Яценюку и Турчинову могут быть и есть претензии. Но нужно исходить из реальных возможностей. Кроме того, под давлением Майдана даже они могут провести нужные стране реформы. 
Конечно, националисты в теории провели бы все гораздо радикальнее и быстрее Но, пока мы не можем воевать на три фронта: против внутренней контры, против Путина и против Запада (МВФ). В реале пришлось бы делать то, что делает дуэт Турчинова-Яценюка, т.е. опираться на Запад в борьбе с Путиным при закрывании глаз на внутреннюю контру.
        Конечно, данная ситуация будет не всегда. Путин отведет свою группировку от украинской границы. Парламентские выборы зафиксируют новую политическую реальность, а Запад, вложив деньгу в Украину станет более податливый к нашим требованиям. И это только ближайшая перспектива. 
А стоит Украине усилиться, лет через вернем Крым, а через 10 - и Кубань. А там союз с Казахстаном и Улус Джучи возродится!

Коментарі

 &#; ] [ Все сообщения ]
[48]  &#; 2 огромные казачьи области, один из 5 полков Слобожанщины, заметный кусок
&#; гетьманской Украины отодрали некогда - не пискнули!

Отодрали простите, от кого и когда?
 
[49]  2Денис Денисов -
&#; согласен полностью, но все же абсолютно уверен, что это все
&#; - утопия. Система дала сбой на изломе 60хх и попыток
&#; реформ было огромное количество. Просто, как оказалось,
&#; после 30х гг в административном аппарате нормальных людей
&#; не осталось (только политиканы-самодуры), а те, кто мог
&#; реально что-то делать (комсорги) работали преимуществнно на
&#; себя, а не на систему. А когда они дорвались &#;"порулить&#;"
&#; (при чем не вместо политиканов, а не смотря на них), и без
&#; того дутая и подгнившая за 80е гг экономика рухнула, как
&#; карточный домик. И было это в году, а не раньше, по
&#; крайней мере, на Украине. 

Зигфрид, я согласен насчет отсутствия нормальных людей, из-за этого в наших магазинах в советское время было шаром покати. В той же социалистической Чехии было все по иному! То что советская система проиграла бой западу - ясно, мы тогда только и говорили - на западе. Но откуда вдруг появились сейчас такие люди и в Москве и в Киеве?
Кстати. В году я был убежденным монархистом из-за того, чтобы приехала новая команда Романовы и К из цивилизованного запада и попробовала что-то навести из порядка и спасти.
И вопрос, а почему нельзя было реформировать все постсоветское пространство?
 
[50]  В посёлке Александровка на Кировоградщине ураганом был разрушен памятник goalma.org По инициативе местных коммунистов проведен комплекс реставрационно-восстановительных работ. Существенную помощь в этом оказали Кировоградский и Черновицкий обкомы КПУ, Кировоградский городской голова goalma.orgв, трудовые коллективы заводов имени Таратуты и "Красная Звезда" ( Кировоград), сахарозавода goalma.orgского, линейно-производственного управления магистральных газопроводов, предприниматели посёлка. Благодаря им, а также всем, кто оказывал помощь в этом святом деле, памятник стал украшением Александровки.
 
[51]  &#; 21 января, в день памяти goalma.org

А 22 січня Україна святкувала День Соборності.
goalma.org?id=

22 січня року у приміщенні Київського Будинку вчителя було підписано Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. А року в цей самий день на Софіївській Площі в Києві було проголошено Акт Соборності українських земель.

Століттями розірваний український народ визволився з неволі – Лівобережна Україна вийшла з Російської, а Правобережна – з Австоро-Угорської імперій – і возз’єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

Акт возз’єднання, злуки двох Україн був, швидше, символічним знаком прагнення єдності, бо у керівництві країни спільності тоді не було. «Безпорадність проводу впливала на загальний настрій, — писала сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-Василенко. — Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня і большевизмом з півночі, — не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборності України. 22 січня року на Софійській площі проголошено злуку УНР і ЗУНР Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо».

«Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу», — пролунало 22 січня року на Софійському майдані в Києві.

УНР як незалежна держава постала рівно за рік перед цим. ЗУНР (Західно-Українська Народна Республіка) постала в листопаді року, і відразу ж розпочався процес об'єднання: зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади переговори велися з Директорією. 1 грудня року у Фастові був укладений «передвступний договір» про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю». 21 січня р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття. Наступного дня у Києві в урочистостях з нагоди свята Злуки брала участь делегація — тридцять шість чоловік — Західної області УНР.

22 січня року в Чорткові на Тернопіллі гурт молоді під орудою Володимира Мармуса вивісив жовто-блакитні прапори (за що хлопців ув'язнили в радянському концтаборі).

22 січня р. на знак протесту проти російської окупації біля могили Тараса Шевченка в Каневі спалив себе Олекса Гірник із Калуша.

22 січня року сотні тисяч українців узялися за руки, утворивши “живий ланцюг” від Києва до Львова, на згадку про проголошення Акту Соборності.
 
[52]  Помню ;) с ребятами из Худинститута стояла в этой цепи. И у нас с собой был редкий вариант знамени Войска Запорожского -малиновый с равноконечным крестом)))

И еще помню какой тыц был когда снимали памятник Ленину там, где щас колонна с девицей, дирижабль рядом плававший ветром сдуло на крышу Консерваторрии и он брюхо пропорол.

В в Киеве за такие воозвания как в этом топике - затрудняюсь сказать бы аффтару сделали) Гомерический хохот стоял бы на весь Крещатик.
 
[53]  &#; гетьманской Украины отодрали некогда - не пискнули! А
&#; благодарности за совместно освоенный Дальний Восток почему
&#; не слышно?

Действительно, Находку (Восточный порт) строила Одесса.

По поводу УНР - не пользовалась поддержкой ни крестьянства (отказ от решения земельного вопроса), на рабочих. Умозрительное образование, исчезнувшее без следа. В это же время существует реальное правительство в Харькове, которое и явилось предтечей современной Украины. Поддерживается и рабочими, и крестьянами. Отсчет государственности логично всести с марта г. - даты принятия первой конституции Украиской Социалистической Советской Республики. Правопреемницей которой стала УССР, а затем Украинская республика. Вот такой урок фонтазерам-интеллегентам. Народ выбрал власть народа. Хороша она была или нет, судить ему же.
 
[54]  &#;&#;Умозрительное образование, исчезнувшее без следа
+10 !

Эти "универсалы" в том числе "Акт злуки" которые издавала ЦР имели такую же реальную силу как и "Универсал национального едниства" Ющенка, его указы о роспуске парламента и очередные постановления Че о реконструкции СT - то есть никакого заметного влияния они не оказали

&#;&#;фонтазерам-интеллегентам
угу, и пожалуй Ленин был прав когда говорил что интеллегенця - это не мозг нации а нечто иное
 
[55]  &#; &#; гетьманской Украины отодрали некогда - не пискнули! А &#;
&#; благодарности за совместно освоенный Дальний Восток почему
&#; &#; не слышно? Действительно, Находку (Восточный порт)
&#; строила Одесса.

Одесса вроде считается русскоязычным городом, вообще это Новороссия и к провозглашенной УНР ничего не имеет. Зачем подобаться коммунистическим границам.
 
[56]  &#; &#; гетьманской Украины отодрали некогда - не пискнули! А &#;
&#; благодарности за совместно освоенный Дальний Восток почему
&#; &#; не слышно? Действительно, Находку (Восточный порт)
&#; строила Одесса. По поводу УНР - не пользовалась поддержкой
&#; ни крестьянства (отказ от решения земельного вопроса), на
&#; рабочих. Умозрительное образование, исчезнувшее без следа.
&#; В это же время существует реальное правительство в
&#; Харькове, которое и явилось предтечей современной Украины.
&#; Поддерживается и рабочими, и крестьянами. Отсчет
&#; государственности логично всести с марта г. - даты
&#; принятия первой конституции Украиской Социалистической
&#; Советской Республики. Правопреемницей которой стала УССР, а
&#; затем Украинская республика. Вот такой урок
&#; фонтазерам-интеллегентам. Народ выбрал власть народа.
&#; Хороша она была или нет, судить ему же. 

В каком полку служили? А впрочем видно в какомна этой стороне.
 
[57]  &#; Одесса вроде считается русскоязычным городом,

goalma.org
 
[58]  &#; &#; &#; гетьманской Украины отодрали некогда - не пискнули! А &#;
&#; &#; благодарности за совместно освоенный Дальний Восток
&#; почему &#; &#; не слышно? Действительно, Находку (Восточный
&#; порт) &#; строила Одесса. Одесса вроде считается
&#; русскоязычным городом, вообще это Новороссия и к
&#; провозглашенной УНР ничего не имеет. Зачем подобаться
&#; коммунистическим границам.
конечно :)

ви часом не з чєрновиць родом?)
 
[59]  &#; &#; &#; &#; гетьманской Украины отодрали некогда - не пискнули! А
&#; &#; &#; &#; благодарности за совместно освоенный Дальний Восток &#;
&#; почему &#; &#; не слышно? Действительно, Находку (Восточный &#;
&#; порт) &#; строила Одесса. Одесса вроде считается &#;
&#; русскоязычным городом, вообще это Новороссия и к &#;
&#; провозглашенной УНР ничего не имеет. Зачем подобаться &#;
&#; коммунистическим границам. конечно :) ви часом не з
&#; чєрновиць родом?) 

Я, нет, а почему такой вывод?
 
[60]  &#; считается &#; &#; русскоязычным городом, вообще это Новороссия
&#; и к &#; &#; провозглашенной УНР ничего не имеет. Зачем
&#; подобаться &#; &#; коммунистическим границам. конечно :) ви
&#; часом не з &#; чєрновиць родом?) Я, нет, а почему такой
&#; вывод?
це тяжко описати вербально, просто якесь відчуття :)
 
[61]  &#; &#;&#;фонтазерам-интеллегентам угу, и пожалуй Ленин был прав
&#; когда говорил что интеллегенця - это не мозг нации а нечто
&#; иное

Ого! Це вже прогрес! Не кожному стане сили визнати себе бидлом :)
 
[62]  Издохло чудовище и слава Богу! Однако у него есть верные почитатели. Парадоксхотя, ничего нового.
"Отпусти нам Варавву!", называетя.

The greatest story ever told
 
[63]  &#;Да в той системе было немало плюсов, лично я считал необходимым, что надо было проводить ее реформацию, причем одновременно по всему СССР

Вот это и есть основная утопия. Слишком разнороден был СССР, чтобы что-либо одновременное не свелось к пустой формальности, а стало реальностью.
 
[64]  &#;В посёлке Александровка на Кировоградщине ураганом был разрушен памятник goalma.org По инициативе местных коммунистов проведен комплекс реставрационно-восстановительных работ. Существенную помощь в этом оказали Кировоградский и Черновицкий обкомы КПУ, Кировоградский городской голова goalma.orgв, трудовые коллективы заводов имени Таратуты и "Красная Звезда" ( Кировоград), сахарозавода goalma.orgского, линейно-производственного управления магистральных газопроводов.

Большая, видать, зарплата у работников всех этих предприятий.
 
[65]  &#;Благодаря им, а также всем, кто оказывал помощь в этом святом деле, памятник стал украшением Александровки.

Пожелание жителям любого негостеприимного города: "Чтоб украшением вашего города был памятник Ленину!"
 
[66]  &#;
&#; Пожелание жителям любого негостеприимного города: "Чтоб
&#; украшением вашего города был памятник Ленину!"
Ну тогда подобный памятник во Львове появится:)
 
[67]  &#; &#;Да в той системе было немало плюсов, лично я считал
&#; необходимым, что надо было проводить ее реформацию, причем
&#; одновременно по всему СССР Вот это и есть основная утопия.
&#; Слишком разнороден был СССР, чтобы что-либо одновременное
&#; не свелось к пустой формальности, а стало реальностью. 

Вполне можно было бы проводить реформацию со спецификой региона или умных голов в верхушке не было.
По национальной политике СССР получает двойку!
А вообще многие проблемы пошли из-за вопроса собственности - пришли коммунисты - сначала раскулачили русских крестьян, потом восточно-украинских. Зачем это делать? А тем более на западной Украине?
 
[68]  &#; проблемы пошли из-за вопроса собственности - пришли
&#; коммунисты - сначала раскулачили русских крестьян, потом
&#; восточно-украинских. Зачем это делать? А тем более на
&#; западной Украине?

Вчіть матчастину. Для чого створювалися колгоспи вже неоднократно говорилося і писалося
 
[69]  &#; - пришли коммунисты - сначала раскулачили русских крестьян,
&#; потом восточно-украинских. Зачем это делать?

Чтоб больше не было голодовок. Уже же много раз говорилось.
 
[70]  &#; &#; - пришли коммунисты - сначала раскулачили русских
&#; крестьян, &#; потом восточно-украинских. Зачем это делать?
&#; Чтоб больше не было голодовок. Уже же много раз
&#; говорилось. 

О каких голодовках идет речь?
 
[71]  Тех, которые случались регулярно до коллективизации и прекратились после.
 
[72]  &#; Тех, которые случались регулярно до коллективизации и
&#; прекратились после. 

Навпаки, яких не було ніколи, і які з'явилися при колгоспах (патаму что план нада выпалнить!!!!)
 
[73]  Учите историю.
 
[74]  &#; Учите историю. 

Какую? Т.е. чьей интепритации - советской, российской, украинской;)?
 
[75]  Не интерпретацию а саму историю голодовок на Руси, которые повторялись с постоянной периодичностью.

Вы же спрашивали "зачем"? Вот коммунисты и видели выход в коллективизации. Положили жуть народу, но цели добились. Больше голодовок не было. Ответ на вопрос и только.
 
[76]  &#; Положили жуть народу, но цели добились. Больше голодовок не
&#; было. Ответ на вопрос и только. 

Ночной_Дозор явно вчив історію за радянськими підручниками.

По-перше, коли кажуть про історію, і починають щось розказувати в стилі "спокон віків (щось там було) на Русі", то це явна ознака маячні, або свідомої брехні. Бо коли кажуть щось конкретне і неспростовне, то завжди хизуючись кажуть "в Росії", незалежно від того, яку саме територію автор вважає Росією.
По-друге, радянська влада з колгоспами своєї мети не добилася. Бо в колгоспи людей загнали (при цьому з'явилися масові голодомори внаслідок абсолютно безграмотної політики московської влади, та масові вбивства тих, хто ніяк не хотів відмовлятися від власного господарства), але в якості результата отримали абсолютне небажання селян працювати.
Для того щоб хоч якось поліпшити ситуацію в сільському господарстві, для роботи в колгоспах привозили "ідеологічно правильних" міських жителів, які і виконували основну частину роботи, досить часто знаходячись при цьому в нелюдських умовах.
 
[77]  Первое - читайте внимательнее, что мной пишется. Второе - возражайте по сути. Хотя мне абсолютно и не интересно быть адвокатом большевиков.
 
[78]  &#; Для того щоб хоч якось поліпшити ситуацію в сільському
&#; господарстві, для роботи в колгоспах привозили "ідеологічно
&#; правильних" міських жителів, які і виконували основну
&#; частину роботи, досить часто знаходячись при цьому в
&#; нелюдських умовах. 

Это да в те годы студентов, инженеров гнали на поля. Я еще в попал, но там уже на коммерческой основе - платили ОТЛИЧНО! Работали студенты из областного центра и бригада грузинов. Сельские только на грузовиках, тракторах, свинарник делали студенты. Главное, в селе была молодежь, но ни фига она не делала!!!
 
[79]  &#; Ну если это считать "великим делом", то
&#; goalma.org примите подарок чтобы немного
&#; проветрить память. 

Изучаем сайт.
Смотрим заголовок: goalma.org
"Военные преступления России".
Вывод: если автор сайта не понимает, что в преступлениях виновата не страна Россия, а строй, который в то время был при власти в этой стране, то читать дальше - бессмысленно.
 
[80]  Кстати, юридически никакой России тогда не существовало. Были РСФСР и СССР.
 
[81]  &#; &#; Ну если это считать "великим делом", то &#;
&#; goalma.org примите подарок чтобы немного
&#; &#; проветрить память.  Изучаем сайт. Смотрим заголовок:
&#; goalma.org "Военные
&#; преступления России". Вывод: если автор сайта не понимает,
&#; что в преступлениях виновата не страна Россия, а строй,
&#; который в то время был при власти в этой стране, то читать
&#; дальше - бессмысленно. 

PS. Человек, кстати, честно пишет, что весь его род ненавидит советскую власть (goalma.org). Вполне естественно, что и он сам недолюбливаем этой самой властью. Так что нет ничего удивительного в том, что он пускается в фальсификации: goalma.org
 
[82]  &#; &#; Ну если это считать "великим делом", то &#;
&#; goalma.org примите подарок чтобы немного
&#; &#; проветрить память.  Що ж,комусь,напевно,хочеться у
&#; "комуністичний рай"-шкода мені таких людей,адже не розуміє
&#; цінності свободи той,хто її не втрачав. Що поганого в
&#; тому,коли люди мають різні погляди-комусь подобається
&#; це,комусь інше,ми тут на форумах представляємо різні точки
&#; зору і різні погляди-вільно представляємо і вільно
&#; висловлюємо. Але пам'ятайте-ще 25 років тому все було
&#; інакше. 

Ты хочешь сказать, что тебе уже за 40, что ты имеешь основания столь самоуверенно, утверждать, что "ще 25 років тому все було інакше"? :-D Не допускаешь, что твоя уверенность в том, что при Союзе всё было иначе - это пропаганда из одной серии с goalma.org ?
 
[83]  &#; &#; 21 января, в день памяти goalma.org А 22 січня Україна
&#; святкувала День Соборності.
&#; goalma.org?id= 22 січня
&#; року у приміщенні Київського Будинку вчителя було підписано
&#; Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку
&#; проголошено суверенною і незалежною державою. А року в
&#; цей самий день на Софіївській Площі в Києві було
&#; проголошено Акт Соборності українських земель. Століттями
&#; розірваний український народ визволився з неволі –
&#; Лівобережна Україна вийшла з Російської, а Правобережна – з
&#; Австоро-Угорської імперій – і возз’єднався на своїй землі в
&#; єдиній Українській державі.

"Століттями розірваний" подразумевает, что когда-то этот самый goalma.org был единым целым. Можно узнать точные даты существования государства Украина?
 
[84]  &#;По-перше, коли кажуть про історію, і починають щось розказувати в стилі "спокон віків (щось там було) на Русі", то це явна ознака маячні, або свідомої брехні.

Да-да, полюбому. То-то я смотрю, что никто из вас по сей день так и не привёл ни единого доказательства того, что независимое государство Украина существовало хоть когда-то до года.
 
[85]  &#;народ визволився з неволі
опять знакомая тема "пригноблення-закрипачення-поневолення". Странный какой-то патриотизм - делать свою страну вечно униженной и угнетённой. Мазохизм?
А конкретно без goalma.org - что именно дал Украине как государству этот "Акт соборности"? Грушевский был президентом меньше чем день. Скоропадский, Петлюра, Винниченко - это была борьба за власть над осколком Российской империи а вовсе не "cпоконвiчне прагнення украïнського народу до незалежностi".

&#;Можно узнать точные даты существования государства
&#;Украина?
от 24 августа до сегодняшних дней.
Остальные goalma.orgвания на территории современной Украины - Гетьманщину, УНР, ЗУНР, УССР и т.п. "Украиной" можно назвать лишь косвенно. Киевскую Русь - это всё равно что Италия объявит себя правопреемницей Римской империи.
 
[86]  Почему УССР - конесвенно? Все атрибуты государственности (что кстати и позволило заявить в м о выходе из состава Союза). Первая дейтвующая конституция и устойчивое государство - март г (УСРР), правопреемница - УССР, правопреемница - республика Украина. Все, что было до того - не имело никакой поддержки ни внутри, ни снаружи и являлось искусственным. Это да. Но не г. а г.
 
[87]  Cогласен с вами что полноценное украинское государство, которое и развилось в современную Украину возникло в г. в Харькове - формально ведь были все признаки государства, даже было формальное право на выход из СССР. Правильнее назвать Украину правопреемницей УССР.

Юридически государство "Украина" существует с 24/08/91, фактически это УССР (даже многие руководители долгое время оставалисть почти те же)
 
[88]  Мало того, современная Украина фактически сохранила государственное устройство УССР. Плнейшая централизация, нетронутые монополии, судебная система и т.п. Все это осталось но только в подпорченном виде, в результате попыток адаптации к новым реалиям.
 
[89]  Кроме того, очень многие законы, кодексы, нормы, стандарты действительны именно УССР. Административно-териториальное деление, и система управления почти та жа, коренных изменений нет. Изменилась только политическая и экономическая система.
 
[90]  &#; Мало того, современная Украина фактически сохранила
&#; государственное устройство УССР. Плнейшая централизация,
&#; нетронутые монополии, судебная система и т.п. Все это
&#; осталось но только в подпорченном виде, в результате
&#; попыток адаптации к новым реалиям. 

Между прочим на одном из российских патриотических порталов читал об Украине как о государстве, сохранившем в большей степени совок!
 
[91]  Нате вам еще патриотический портальчик для чтения goalma.org
 
[92]  Відкривайте, Мотре, двері,
Щоб труна пролізла.
То прийшов до вас у гості
Призрак комунізму.

***

. ЗАЛІЗНА ВЕРБА
Я поливав щодня оливою город,
Вже сорок літ підряд з великої каністри.
Казали тато, що прокинеться народ,
То будев мати, чим прогнати комуністів.

Та комуністів вже й без того трафив шляк,
І ми вже вільні й маєм прапоря і герба. (правда, маленького)
А я прийшов у свій город і аж закляк:
За ніч там виросла залізна верба!

Дзвенять патрони, мов листочки, у гіллі,
Дзвенять гранати, ніби спілі бергамоти,
А молоденьки кулеметики з землі
Вже тягнуть люфочки і просять їм роботи.

Хотів сказати їм: спізнилися, малі,
Бо ми вже вільні і будуєм ліпшу долю
Але понюхав ковбасу за сто рублів,
Та й зрозумів, що в нас лиш ціни мають волю.

А стовбур верби - то гармата, просто грім,
Смикнеш сучка - вона завиє і засвище,
Жбурне снаряд, мов гарбуза, на Білий дім
Не знаю лиш, на той, що ТАМ, чи той, що ближче

Мені недарма нині снився Чорновіл.
Я витер лоба, витяг чобота з гноївки
Аж раптом бачу: мій сусід стоїть, як віл,
Й очима лупає на дуба з вибухівки.

- Іване, хлопе, чим ти зброю поливав?
То ж рявкне пес і йди шукай під лісом хату!..
А він стоїть і аж трясеться: - Якби знав,
То не давав би в той город суперфосфату!

- Ой, не бреши, бо не лише у тому річ,
Як відбирали в українців Україну,
Я бачив сам, бо й сам копав, як в темну ніч
Ти під капусту заховав німецьку міну!

Отож виводь поволі жінку із дітьми,
Та не забудь, зі стріхи вийми револьвери!
Підем, поглянем, що там виросло в Хоми:
Він на городі закопав портрет Бандери
(І. Жук)
 
[93]  Вот читаю и думаю, не то плакать, не то смеяться мне. Как россиянину смешно, как человеку, проведшему немалую часть детства на Украине - плакать хочется!
 
[94]  А я думал, реакция россиянина должна быть наоборот
 
[95]  &#; А я думал, реакция россиянина должна быть наоборот 

Он не знает, смеяться ему или плакать.
А "наоборот" - это как?
 
[96]  это = плакать или смеяться:))
 
[97]  &#; это = плакать или смеяться:))

Это уже большая философия!:)
 
[98]  исконно справедливо!;)
 
[99]  "Коммунисты и все прогрессивные люди Греции приветствуют борьбу коммунистов Украины против планов включения вашей страны в империалистическую организацию НАТО, против приковывания народа Украины к оковам империалистических планов.
Греческий народ, который из собственного опыта знает, что НАТО означает - новые войны, хунты и террор над народами, солидарен с вашей борьбой.
Мы желаем успехов в вашей трудной борьбе, которая ведётся в особенно сложных условиях обострения пещерного антикоммунизма и антисоветизма, как показывает т.н. закон "о голодоморе".
Народы имеют силу и могут свергнуть империалистические планы!" - говорится в заявлении ЦК Компартии Греции.
НВ+
 
[]  Оййй какой боян сколько лет этой вырезке из газеты "Правда"? Похоже слово в слово на советские дурилки!

Ваще, меня всегда потрясали ссылки на народ в таких воззваниях: это же обман чистой воды. Кто дал этим юмористам право говорить от имени всех?

Если компартия Греции и существует, но не удивлюсь если в ней стоит человек 10 да и те живут на скудное довольствие, которое им выделял великий и ужасный КПСС а сейчас КПРФ то ли взяли это дело на себя, то они забыли вычеркнуть статью расходов

Трамвай, вам что, плохо живется? Хотите принудиловки в виде субботников, и чтоб все в красных тряпках было, и навеки забыть о возможности отдохнуть за пределами страны? И чтоб музыка только разрешенная по идеологическим соображениям, пиво - одного сорта, и то в восновном на разлив в грязных точках и продолжим опосля ;)
 
[]  Это взято не из газеты "Правда", а из газеты "Новая Волна +" за февраля года, тоесть газета практически сегодняшняя!
 
[]  Человек, кстати, честно
&#; пишет, что весь его род ненавидит советскую власть
&#; (goalma.org). Вполне
&#; естественно, что и он сам недолюбливаем этой самой властью.
&#; Так что нет ничего удивительного в том, что он пускается в
&#; фальсификации: goalma.org 

Фальсификации - это ваше хобби. Не судите по себе о людях.

Я прекрасно помню СССР и достаточно общалась со стариками, намучавшимися в ГУЛАГЕ, чтобы иметь право вам по рукам надавать.

Без уважения.
 
[]  &#; Это взято не из газеты "Правда", а из газеты "Новая Волна
&#; +" за февраля года, тоесть газета практически
&#; сегодняшняя! 

Мдяяа в советских школах дети дружно ржали над подобной инфой,

У нас кстати в прикол было посмотреть за счет урока доклад Фиделя Кастро на очередном сьезде КПСС- он потрясающе жестикулировал.

Телевизор приносили в класс и мы могли тихонько похихикать.
))))

Бросьте вы эту гадость - мы так мечтали чтоб это всё goalma.org чтоб нашим детям туда хотелось- тревогу бить пора
 
[]  не надо бросатся в другую крайность - про "миллионы невинных жертв" и т.п. НКВД - Народный Комиссариат Внутренних Дел - по этому ведомству проходили и уголовники всех мастей (по-вашему, обыкновенных преступников тогда не было?), так что многих посадили абсолютно заслужено.
А политика - ну если N считает cебя убеждённым противником государства Х, то только бессильное государство-импотент будет бездействовать. США особо не церемонятся с террористами. Другое дело что в СССР х это вылилось в целую манию преследования
 
[]  Убедитесь сами, откуда берутся шаблоны подобных воззваний, тут полно реальных примеров goalma.org
 
[]  Миллионы невинных жертв - ПРАВДА. Если вы киевлянин- сьездите в Быковню ;( убедитесь. И это-крохотная часть беспредела, который творился в 30 ые годы.

То, что сейчас пытаются это все отмазать- на совести потомков того НКВД, им нужна родная кормушка, от которой их отлучили в ом.
 
[]  &#;но чтоб нашим детям туда хотелось- тревогу бить пора
может потому что у многих вызывае антипатию картина страны, где сплошное лицемерие о "демократии", "свободе", "споконвичнэ прагнэння украинського народу", "праве выбора" - а на самом деле всё это сплошная брехня, а всем правят $$$.
Неужели вы верите во всю чушь о "благах капитализма" которую счас пропагандируют? Политикам начхать на народ, они думают только о своём кошельке.
Возвращаясь к теме транспорта - сравнивая систему х гг. и то что имеем сейчас ("Машину в каждую семью!" Деньги превыше всего!) - знаете, первый вариант нравится больше.

это две крайности - правоверный марксизм и не менее правоверный антикоммунизм Первые видят только хорошее, вторые - только плохое, при чём гиперболизируют его в тысячи раз.
 
[]  &#;Миллионы невинных жертв - ПРАВДА.
а с чего вы взяли что все эти жертвы были НЕВИННЫЕ ???
конечно, многих обвинили необосновано, но были и вполне заслуженные приговоры - уголовникам, убеждённым противникам власти и т.п., взяточникам
Или по вашему преступников - обыкновенных воров, убийц, насильников, коррупционеров - по всем неполитическим статьям УК тогда вообще не было?
 
[]  &#; &#;Миллионы невинных жертв - ПРАВДА. а с чего вы взяли что
&#; все эти жертвы были НЕВИННЫЕ ??? конечно, многих обвинили
&#; необосновано, но были и вполне заслуженные приговоры -
&#; уголовникам, убеждённым противникам власти и т.п.,
&#; взяточникам

Були звісно, але мабуть близько 1,5% (а може ще менше) від всіх засуджених за карними статтями, і закатованих до смерті.

І що, те що були в СРСР були реальні злочинці абсолютно ніяк не виправдовує того, що у владній верхівці АБСОЛЮТНО ВСІ були значно гіршими злочинцями, до рівня котрих за кількістю жертв жоден серійний вбивця ніколи не доросте.
 
[]  &#; &#; &#;Миллионы невинных жертв - ПРАВДА. а с чего вы взяли что
&#; &#; все эти жертвы были НЕВИННЫЕ ??? конечно, многих обвинили
&#; &#; необосновано, но были и вполне заслуженные приговоры -
&#; &#; уголовникам, убеждённым противникам власти и т.п.,
&#; &#; взяточникам
&#; Були звісно, але мабуть близько 1,5% (а може ще менше) від
&#; всіх засуджених за карними статтями, і закатованих до
&#; смерті.

Дайте пож. ссылку на документ.
 
[]  &#; &#;но чтоб нашим детям туда хотелось- тревогу бить пора
&#; может потому что у многих вызывае антипатию картина страны,
&#; где сплошное лицемерие о "демократии", "свободе",
&#; "споконвичнэ прагнэння украинського народу", "праве выбора"
&#; - а на самом деле всё это сплошная брехня, а всем правят
&#; $$$. Неужели вы верите во всю чушь о "благах капитализма"
&#; которую счас пропагандируют? Политикам начхать на народ,
&#; они думают только о своём кошельке. Возвращаясь к теме
&#; транспорта - сравнивая систему х гг. и то что имеем
&#; сейчас ("Машину в каждую семью!" Деньги превыше всего!) -
&#; знаете, первый вариант нравится больше. это две крайности -
&#; правоверный марксизм и не менее правоверный
&#; антикоммунизм Первые видят только хорошее, вторые -
&#; только плохое, при чём гиперболизируют его в тысячи раз. 

А разве я верю в "эту чушь"? ;) Я просто своего мнения про дикий каптализм на форуме не высказывала - не было повода.

Ни ту ни другю крайность не поддерживаю. Беда в том, что у нас по советской традици все крайности доведены до крайности. Ну не учили нас придерживаться золотой середины!

И думаю, кой кому выгодно чтоб мы не видели иного выбора, кроме двух означеных крайностей.
 
[]  Репрессии были, но вот гиперболизируют их в сотни раз. Вот вполне здравые рассуждения, в целом я согласен с автором.
 
[]  а вот вполне реальные цифры из
goalma.org

По делам органов ВЧК – ОГПУ за – годы:
Всего арестовано за эти годы: 1 человек.
Из них за контрреволюционные преступления: человек.
 
[]  &#; а вот вполне реальные цифры из
&#; goalma.org
&#; По делам органов ВЧК – ОГПУ за – годы:
&#; Всего арестовано за эти годы: 1 человек.
&#; Из них за контрреволюционные преступления: человек.

Возможно и больше. Мне интересно откуда взята довольно точная цифра %. К тому же не "арестованных" а "осужденных".
 
[]  Подробная таблица о количестве осуждённых
goalma.org

Возьмем самый интересный г.г.
Всего арестовано:
Контрреволюция
Другие преступления:
Отношение: / = 13%

Всего расстрелено:
Отношение: / = 43%

Ну и где "миллионы жертв"???
 
[]  За гг - всего осуждено (это вместе с уголовниками)

За гг
арестовано (уголовники - )
осуждено
расстрел

А теперь считаем общее количество жертв (с уголовниками)
гг -
гг -
гг -
гг -

Итого: - это за 32 года!
до миллиона не дотянули. И это включая уголовников!
 
[]  По "контрреволюции" проходили и все хозяйственные преступления, и вообще что угодно (особенно в х). Так, что это все вместе может быть только максимальная а не достоверная цифра.
 
[]  вот именно - это максимальная цифра за 32 года - с по !! И это включая серьёзных преступников - взяточников, убийц, бандитов, воров!!
Так что даже миллиона "невинных жертв" не наберётся.
А шпионов что, вообще не бывает? :)) Так что и среди "политических" были заслужено осуждённые.
 
[]  Які гарні циферки! Всіх порахували! Із абсолютною точністю!

А от неправильні організації на своїх сайтах дуже часто пишуть фрази типу:

"Уничтожая и преследуя миллионы людей, советская власть старалась скрыть свои преступления. Кто знает, сколько в точности их было - невинных жертв террора? Где закопаны убитые? Где стояли бесчисленные лагеря и что творилось за колючей проволокой?"

"Самые ранние репрессии советской власти (—), относящиеся к эпохе революции и Гражданской войны, документированы настолько фрагментарно и разноречиво, что даже их масштабы пока не установлены (да и вряд ли могут быть установлены корректно, так как в этот период нередко имели место массовые бессудные расправы с “классовыми врагами”, что, естественно, никак не фиксировалось в документах). "

Раджу почитати хоча б це:
goalma.org
goalma.org (там є ще список по прізвищах)
goalma.org
 
[]  Убийц и бандитов в это число думаю не включали. А мелкие и крупные хоз. преступники, сколько угодно. Много было доносительства с "мест", по письмам и просто по "стуку". Много руководства слетало по "сигналам". Была сильнейшая компанейщина. Словом не совсем винных там было предостаточно.
 
[]  &#; быть установлены корректно, так как в этот период нередко
&#; имели место массовые бессудные расправы с “классовыми
&#; врагами”, что, естественно, никак не фиксировалось в
&#; документах).

И потому, что не фиксировалось - 1,5%?)
 
[]  "Украина должна немедленно отозвать свой военный контингент из Косово."Об этом заявил лидер коммунистов Пётр Симоненко. Он подчеркнул, что присутствие украинских военных в самопровозглашённом государстве Косово может рассматриваться как недружелюбный акт по отношению к стране-суверену Сербии. "Недопустимо, чтобы украинские миротворцы превращались в агрессоров. Наши ребята должны оставить Косово, чтобы не стать заложниками и таскать из огня каштаны в угоду хозяевам Белого дома", - заявил лидер КПУ.
Пётр Симоненко обращается к президенту Ющенко с требованием издать указ о прекращении миссии в Косово и возвращении нашего военного контингента в Украину.
 
[]  &#;что, естественно, никак не фиксировалось в документах
И именно поэтому была названа "точная" цифра 1,5% ??

Если некое событие нельзя доказать, то считаем что его не было. А под предлогом "конечно злобные чекисты всё скрыли" можно подвести любые придуманные цифры. Презумпция виновности? "Коммунисты виноваты во всем потому что они коммунисты", "Он специально не оставлял отпечатков пальцев потому, что знал – его будут искать".
Это опять виктимизация - ну хочется ведь стать мучениками, чтоб "невинных жертв" было больше Тогда уже "без суда и следствия" приговаривали не чекисты, а современные обвинители "кровавого режима"
 
[]  &#;Недопустимо, чтобы украинские миротворцы превращались в
&#;агрессоров

Поздно спохватились. В Ираке Украина уже была в качестве агрессора.
 
[]  &#;Кто знает, сколько в точности их было - невинных жертв
&#;террора? Где закопаны убитые? Где стояли бесчисленные
&#;лагеря и что творилось за колючей проволокой?

Вот это интересные вопросы. Действительно, где?
Вот уже приводил ссылку, повторюсь: goalma.org
автор задаёт себе те же вопросы.
 
[]  Всіх совєтофілів потрібно заслати у рр. ХХ сторіччя, а особливо палких прихильників комунізму - до самого тов. Сталіна на прийом. Бо зараз всі стали розумні, а люди, які ті роки пережили розповідають страхіття, і чомусь я їм більше довіряю, ніж Пєті Симоненку із усією його ордою душевнохворих пенсіонерів-лєнінців і Ко. КПУ ніколи не була УКРАЇНСКЬОЮ партією, я був би не проти комуністів, але комуністів українскьих, а не підспівувачів "вєлікай імпєрії"
 
[]  &#;КПУ ніколи не була УКРАЇНСКЬОЮ партією, я був би не проти
&#;комуністів, але комуністів українскьих, а не підспівувачів "вєлікай
&#;імпєрії

Cимоненко не такой уж и пророссийский, по крайней мере ему далеко до истерички Витренко.
 
[]  Ну вот что. Про всякую непровернную инфу.

Ресурсы в сети, которые сейчас куражатся "под заказ" и делают вид что чудовищного горя в 30 в СССР НЕ БЫЛО, или "было не так, маааленькое" однозначно можно отнести к информационной войне. "Наследники" прячут деяния "отцов"

Хотите понять хоть что нить- прошу полистать подлинные старые газеты. goalma.org

Вот например содержание номера ПИОНЕРСКОЙ ПРАВДЫ (газета - для детей до 14 лет, обратите внимание!)

goalma.org

по моему эту страну реанимировать- самоубийственно

для детей

"ЗАЯВЛЕНИЕ
СОВЕТСКОГО И ГЕРМАНСКОГО ПРАВИТЕЛЬСТВ.

После того как Германское Правительство и Правительство СССР подписанным сегодня договором окончательно урегулировали вопросы, возникшие в результате распада Польского государства, и тем самым создали прочный фундамент для длительного мира в Восточной Европе, они в обоюдном согласии выражают мнение, что ликвидация настоящей войны между Германией с одной стороны и Англией и Францией с другой стороны отвечала бы интересам всех народов. Поэтому оба Правительства направят свои общие усилия, в случае нужды в согласии с другими дружественными державами, чтобы возможно скорее достигнуть этой цели. Если, однако, эти усилия обоих Правительств останутся безуспешными, то таким образом будет установлен факт, что Англия и Франция несут ответственность за продолжение войны, причем в случае продолжения войны Правительства Германии и СССР будут консультироваться друг с другом о необходимых мерах."

(подписи Молтова и Рибентроппа)

И вот такое, в том же номере ДЛЯ ДЕТЕЙ:

"ОПЕРАТИВНАЯ СВОДКА
ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБА РККА.
28 СЕНТЯБРЯ ГОДА.
Части Красной Армии, продолжая продвижение к демаркационной линии, в течение 28 сентября вышли на линию: Граево, Чижев (юго-западнее Мазовецка 20 клм.), Межиречье, Кренпец (юго-восточное г. Люблина 12 клм.), Щебрешин, Малодыч (северо-западиее Любачува 15 клм.), Перемышль, Устржикид (юго-западнее Перемышля 40 клм.).
Продолжая операции по ликвидация остатков польских войск в Западной Белоруссия и в Западной Украине, части Красной Армии разоружили и взяли в плен 5 кав. полков с ю артиллерийскими орудиями в районе Крукенице и, кроме того, ликвидировали отдельные группы польских частей."

no comments
 
[]  &#;ОПЕРАТИВНАЯ СВОДКА ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБА
&#; РККА. 28 СЕНТЯБРЯ ГОДА. Части Красной Армии, продолжая
&#; продвижение к демаркационной линии, в течение 28 сентября
&#; вышли на линию: Граево, Чижев (юго-западнее Мазовецка 20
&#; клм.), Межиречье, Кренпец (юго-восточное г. Люблина 12
&#; клм.), Щебрешин, Малодыч (северо-западиее Любачува 15
&#; клм.), Перемышль, Устржикид (юго-западнее Перемышля 40
&#; клм.). Продолжая операции по ликвидация остатков польских
&#; войск в Западной Белоруссия и в Западной Украине, части
&#; Красной Армии разоружили и взяли в плен 5 кав. полков с
&#; ю артиллерийскими орудиями в районе Крукенице и, кроме
&#; того, ликвидировали отдельные группы польских частей." no
&#; comments

И к чему, к тому что СССР возвращал себе территории отторгнутые после Октябрьского переворота. Имел право, ибо брал свое, а не чужое!
 
[]  &#;"Наследники" прячут деяния "отцов"
А конкретно возразить по пунктам, с аргументацией? Несогласны с аргументами автора этого текста - то пожалуста, критикуйте логически.
Цифры взяты из источника - демократичнее уж некуда! К тому же это официальные данные архивов МВД.
Никто не отрицает сами репрессии, но " миллионов" - это не страшно, это смешно. Потому что откровенное враньё.

&#;ЗАЯВЛЕНИЕ СОВЕТСКОГО
&#;И ГЕРМАНСКОГО ПРАВИТЕЛЬСТВ
обыкновенный дипломатический документ Что тут чудовищного? СССР и Германия подписали договор, делают общее заявление все правильно, ведь это год, Германия нарушит договор и нападет только в

&#;ОПЕРАТИВНАЯ СВОДКА
&#;ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБА РККА
а что тут такого уж страшного? Отчёт о ВОЙНЕ. Война - это война, и представьте, там убивают. Ликвидировали группировки врага ну и что? Это же не для детского сада газета, дети лет уже должны понимать что такое война.

Украина вообще должна быть благодарной и Рибентроппу, и Молотову, потому что именно из-за раздела Польши получила западные земли! Вы хотите в качестве "исторической справедливости" вернутся к границам до г. и подарить Польше всю западную Украину?

Возвращаясь к теме коммунизма. В Молодове (НЕ ПМР, а Молдове) при власти именно Компартия. Что впрочем ничуть не мешает Молдове вступить в ВТО, не оглядыватся на РФ и считать ПМР своей территорией.
 
[]  Перемышль у СССР никто не отторгал, он и в Российкой Империи никогда не был.

Клеймить же деяния летней давности неуществующего государства и в то же самое время поддерживать все гадененькие делишки государства сегодняшнего есть верх лицемерия.

goalma.org
 
[]  &#; Перемышль у СССР никто не отторгал, он и в Российкой
&#; Империи никогда не был. Клеймить же деяния летней
&#; давности неуществующего государства и в то же самое время
&#; поддерживать все гадененькие делишки государства
&#; сегодняшнего есть верх лицемерия.
&#; goalma.org

Не был, ну и что, Финляндия тоже в СССР не вошла!
 
[]  Денис, Вы сказали, что СССР вернул себе своё. Я ответил, что это не так.
 
[]  &#; Денис, Вы сказали, что СССР вернул себе своё. Я ответил,
&#; что это не так.

Взял компенсацию:) Шучу, хотя возможно и так. Галиция и Закарпатье тоже не входили в состав России.
 
[]  &#; &#;ОПЕРАТИВНАЯ СВОДКА ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБА РККА
&#; а что тут такого уж страшного?

Есть определенная категория людей, для которых:
* всё, что делает Украина, правильно по определению (включая то, что делала Украина в XVIII, XVI, X, V и любом другом веке :-);
* всё, что делал СССР и делала/делает Россия, неправильно по тому же определению.
Пытаться дискутировать против таких определений, апеллируя к логике и к фактам &#; это пустая трата времени. Это всё равно что пытаться доказать верующему, что астрономия способна предсказать солнечные затмения, а религия &#; нет. "Говорите, говорите а всё равно на всё божья воля". Что против этого можно сказать, чтобы придать смысл дискуссии? Ничего.
Мне неизвестен иной разумный выход, кроме как не поддерживать дискуссию.

P.S. Конкретно в этом случае, сам факт печатания военных сводок в "Пионерской правде" и мне кажется, скажем так, "перебором"
 
[]  &#; Пытаться дискутировать против таких определений, апеллируя

Менее всего притягателен принцип голой веры или фанатизма, когда по сути человек бросает лозунги, но не может ни на йоту раскрыть их суть.
Так, и по отношению к РФ - иные кричат - жуть, московиты нам не друзья, но не могут ни по одному пункту сказать ПОЧЕМУ?
 
[]  А сейчас дети пионерского возраста поголовно страдают скудоумием и вводить их в курс международных событий предосудительно?
 
[]  &#; Так, и по отношению к РФ - иные кричат - жуть, московиты
&#; нам не друзья, но не могут ни по одному пункту сказать ПОЧЕМУ?

Потому, что они так сказали! :-)

P.S. Мне лично в сегодняшней России не нравится в основном то, что она &#; в широком смысле &#; пытается противопоставлять себя "Западу". При этом временами откровенно лицемеря (не очень давний пример: Путина спросили, почему, мол, бывает так тяжело получить российскую визу. Ответ: "А это не у нас надо спрашивать. Почему нашим гражданам устраивают проблемы с визами? Вот и мы отвечаем тем же. Виноваты не мы, а Брюссель, Париж, Берлин и т.п.!" На кого этот ответ, извините, рассчитан? :-).
 
[]  &#; Мне неизвестен иной разумный выход, кроме как не
&#; поддерживать дискуссию.

А я не согласен. Мракобесов надо дискредитировать.
 
[]  &#; &#; Мне неизвестен иной разумный выход, кроме как не &#;
&#; поддерживать дискуссию. А я не согласен. Мракобесов надо
&#; дискредитировать. 
Слепых фанатиков (типа "разум отключен, долой логику, все что противоречит Единственно Верной Точке Зрения - ересь!") не переубедить, но в публичной дискуссии их легко высмеять, находя противоречия в их же постулатах. Полностью игнорировать - это не выход, своим фанатизмом они могут заразить нормальных людей. Вспомните "просвещённую цивилизованную" Европу времён инквизиции
 
[]  Их не переубедить, но это и не требуется. Их нужно изолировать как маргиналов. Поэтому я за то, чтобы разоблачать и высмеивать, а не следовать пораженческой политике.
Разумеется, делать это надо аккуратно, есть колеблющиеся и действительно заблуждающиеся или обманутые, их нужно ни в коем случае не отпугивать. Но тут уже нужен индивидуальный подход.
 
[]  Цирк!

Если вам подкинуть статью из Пионеской Правды про хорошего дядю Ежова у которого день рождения и про родное НКВД (есть такой номер там в архиве!) наверное слезы умиления будут?

Хорошо хоть кто то заметил что детям втирать политику -странное занятие а про то, что им втирали знаменитые документы периода пакта Молтова-Рибентроппа, и гордо извещали что убивают людей на чужой территории -так это норма!

Кажется вы не совсем тогопонимаете, что пишете -по привычке кидаетесь Украину ругать

а перед вами имеется в наличии банальный факт: чудовищная промывка мозгов в СССР, ДЕТЯМ!
 
[]  И что там ЧУДОВИЩНОГО? Все это можно было прочесть в любой газете. Такая уж была страна. Что касается детей - Александр в 14 лет уже командовал своей армией.
 
[]  Сравнили!
Джульетту в 13 замуж выдавали, но вопрос в том В КАКОМ ВЕКЕ это было :)

Ну так я и не спорю что в стране чудовищные методы промывания мозгов были. (по первому пункту)

А вот не желаете ли поглядеть на картинку и ответить на несколько впоросов:

goalma.org

1) перизберут ли президента страны, в которой происходят даные события,

2) каким образом к нему причастны бандеровцы,

3)и возможно ли было в СССР подобное надругательство над животными в фотошопе?
 
[]  Не помню был ли во времена СССР фотошоп. Остальное не в моей компетенции.
 
[]  &#; Ну так я и не спорю что в стране
&#; чудовищные методы промывания мозгов были.

Были. Только той страны уже нет. Взамен появилась другая, с другой атрибутикой, но с тем же промыванием мозгов. Не 70 лет назад, а сегодня. И ты в ней живёшь и такую её политику активно защищаешь.
Вот и в той стране 70 лет назад жили точно такие же как ты, и точно так же всё это одобряли. И точно так же готовы были раздавить врага народа, который посмел бы это критиковать.
Или донести на него него куда следует.
 
[]  Сергей, но Вы ведь фактически сменили один Союз на другой. Разве можно говорить, что в Америке реально существует демократия? Самоназваться и быть ею не одно и то же. Сила Америки как раз в ее президенткой модели, а это элемент диктатуры. Когда я слышу, что там эталон демократии, мне сразу почему-то вспоминается наша "демократическая" коалиция в Раде. А вообще демократическая страна должна быть средненькой или слабенькой. Ведь это бардак, дрязги, подсиживание, сплошная коррупция. Вроде Мньянмы.
 
[]  &#; При этом временами откровенно лицемеря (не очень давний
&#; пример: Путина спросили, почему, мол, бывает так тяжело
&#; получить российскую визу. Ответ: "А это не у нас надо
&#; спрашивать. Почему нашим гражданам устраивают проблемы с
&#; визами? Вот и мы отвечаем тем же. Виноваты не мы, а
&#; Брюссель, Париж, Берлин и т.п.!" На кого этот ответ,
&#; извините, рассчитан? :-).

Стефан, но получить американскую визу для россиян не так уж и просто. Моя тетя, когда первый раз пыталась ее получить, получала примерно год - причем в моем понимании было много абсурда - вы должны убедить в посольстве, что не останетесь в США, для этого надо показать типа кто-то остается из родных в РФ, плюс есть собственность. Тетя нашла левого мужчину (она в разводе), типа ее гражданский муж, плюс уповала на нас, сфотографировалась возле чужого коттежда - типа ее собственность - тоже абсурд.
 
[]  &#;а про то, что им втирали знаменитые документы периода пакта
&#;Молтова-Рибентроппа,
Во первых не "втирали", а просто публиковали. Или Лаврентий Павлович лично следил чтоб эту статью все наизусть вызубрили? А уж плеватся в пакт Молотова-Рибентроппа украинским патриотом должно быть стыдно. Западную Украину получили в результате этого пакта. Так что во Львове рядом с памятником Бандеры я бы поставил еще 2 шт - Молотову и Рибентроппу. Как людям, сделавшим непосредственное державотворення Украины.

&#; и гордо извещали что убивают людей на
&#;чужой территории -так это норма!
похоже вам сложно понять, что такое война. Представьте - на войне убивают, на войне нет места гуманистическим сюсюканьям. И на войне "убивать людей на чужой территории" - это норма. Иначе и быть не может - а как это вы представляете войну без убийств? Так было всю историю, и будет всегда.

И вы недооцениваете детей лет. Представьте, они могут понять что такое там написано, и политикой уже немного интересуются. Или вы предлагаете в духе детского садика "ля-ля сюси-пуси все вокруг белые и пушистые"
 
[]  &#;goalma.org
А каким образом это имеет вообще отношение к СССР? Никакой связи не вижу. Или может, это двор дачи Сталина :)))
 
[]  &#; чтоб эту статью все наизусть вызубрили? А уж плеватся в
&#; пакт Молотова-Рибентроппа украинским патриотом должно быть
&#; стыдно. Западную Украину получили в результате этого пакта.
&#; Так что во Львове рядом с памятником Бандеры я бы поставил
&#; еще 2 шт - Молотову и Рибентроппу. Как людям, сделавшим
&#; непосредственное державотворення Украины.

Дайош також пам'ятники Гітлеру, Скоропадському, Вільгельму ІІ, Карлу ХІІ, Хану Батию, Чингісхану і т.д., і т.ін.
 
[]  Іще забув Франца-Йосифа
 
[]  &#; Сергей, но Вы ведь фактически сменили один Союз на другой.
&#; Разве можно говорить, что в Америке реально существует
&#; демократия?

Существуеет. Пока ещё существует.

&#; Самоназваться и быть ею не одно и то же.

Безусловно. Тысячу раз соглаен.

&#; Америки как раз в ее президенткой модели, а это элемент
&#; диктатуры. Когда я слышу, что там эталон демократии, мне
&#; сразу почему-то вспоминается наша "демократическая"
&#; коалиция в Раде.

Мне тоже это противно слышать, особенно в свете событий последних лет и вообще сильного влияния корпоративных интересов. Что касасется элементов диктатуры, то я бы скорее назвал это не диктатурой, а авторитаризмом. В нём, представьте себе, тоже есть определённые преимущества, как и недостатки у демократии, так что надо всё надо уравновешивать. Но в любом случае до диктатуры КПСС или авторитиризма путинской России Америке очень далеко. К счастью.

&#; А вообще демократическая страна должна
&#; быть средненькой или слабенькой. Ведь это бардак, дрязги,
&#; подсиживание, сплошная коррупция. Вроде Мньянмы. 

Это ещё сильно зависит от национального характера.
 
[]  &#; Стефан, но получить американскую
&#; визу для россиян не так уж и просто. Моя тетя, когда первый
&#; раз пыталась ее получить, получала примерно год - причем в
&#; моем понимании было много абсурда - вы должны убедить в
&#; посольстве, что не останетесь в США, для этого надо
&#; показать типа кто-то остается из родных в РФ, плюс есть
&#; собственность.

Любой, обращающийся за американской визой, по закону раматривается как возможный иммигрант. Даже очень белый англо-саксонский протестант из Южной Африки. Иммиграция из России достаточно высокая. Попав в США, вам не нужно где-то регистрироваться в полиции и подобных местах (мне, если я приеду в Россию, нужно, иначе в Шереметьево не выпустят или сильно оштрафуют) , внутреннего контроля за людьми нет. Гражданин США, приехав в Россию, не будет пытаться нелегально остаться в ней, а вот обратное справедливо далеко не всегда.

&#; Тетя нашла левого мужчину (она в разводе),
&#; типа ее гражданский муж, плюс уповала на нас,
&#; сфотографировалась возле чужого коттежда - типа ее
&#; собственность - тоже абсурд. 

Тем больше будет недоверие к другим просителям визы гражданам России. Конечно, одни люди правдами и неправдами обходят требоваания. другие это учитывают и принимают меры, часто это доводит до абурда, в общем, обычная жизнь.
 
[]  &#; Дайош
&#; також пам'ятники Гітлеру, Скоропадському, Вільгельму ІІ,
&#; Карлу ХІІ, Хану Батию, Чингісхану і т.д., і т.ін. 

Памятник Карлу му ваш президент уже распорядился установить. Так что дойдёт очередь и до Гитлера. Очевидно, в Виннице и поставят - в свете "евроинтиеграционных процессов". :-)))
 
[]  &#; Тем больше будет недоверие к
&#; другим просителям визы гражданам России. Конечно, одни люди
&#; правдами и неправдами обходят требоваания. другие это
&#; учитывают и принимают меры, часто это доводит до абурда, в
&#; общем, обычная жизнь.

Ну у моей тети должно же быть право повидаться с дочерью, внуками? А если ситуация сложится, что ей надо быть с ними?
Правда сейчас визу дают.
А вот насчет регистрации вы абсолютно правы, но Сергей, в России это пережитки прошлого.
Увы, но чаще мне кажется нынешнее положение такое - взяли самое плохое из капитализма и оставили самое плохое из социализма!
 
[]   жжот! я ухохатывался выходит, есть ещё юмор в юморовницах
 
[]  &#; Які гарні циферки! Всіх порахували! Із абсолютною точністю!
&#; А от неправильні організації на своїх сайтах дуже часто
&#; пишуть фрази типу: "Уничтожая и преследуя миллионы людей,
&#; советская власть старалась скрыть свои преступления. Кто
&#; знает, сколько в точности их было - невинных жертв террора?
&#; Где закопаны убитые? Где стояли бесчисленные лагеря и что
&#; творилось за колючей проволокой?"

Вот и мне интересно, где они. Потому что вполне себе задокументированные убитые евреи - жертвы фашистов, вполне себе известно, где "похоронены". А вот якобы имевшие место миллионы жертв коммунистов - где они? Любимое утверждение нациков - якобы, "где-то в Сибири". А слабО представить, как в те времена миллионы людей могли попасть в эту Сибирь? Как ни крути, пусть крайне плохо, но их надо было чем-то кормить, а это ещё тысячи тонн еды - сотни регулярных поездов, курсирующих на дичайшие расстояния по тогдашним однопуткам Короче, НЕ ВЕРЮ.
 
[]  Во времена гражданской и красного террора далеко не возили. Хотя далеко и не всех расстреливали. Большая часть приговоров - различные сроки: "до окончания гражданской", "до стабилизации ситуации", "до победы проллетариата". Детей часто приговаривали "до совершенолетия". Проституток "до исправления морального облика".
 
[]  а смертельно больных - "до самоизлечения", - так и хочется добавить;))
 
[]  всмысле после "морального облика"))
 
[]  &#; Всіх совєтофілів потрібно заслати у рр. ХХ сторіччя,
&#; а особливо палких прихильників комунізму - до самого тов.
&#; Сталіна на прийом. Бо зараз всі стали розумні, а люди, які
&#; ті роки пережили розповідають страхіття, і чомусь я їм
&#; більше довіряю, ніж Пєті Симоненку із усією його ордою
&#; душевнохворих пенсіонерів-лєнінців і Ко. КПУ ніколи не була
&#; УКРАЇНСКЬОЮ партією, я був би не проти комуністів, але
&#; комуністів українскьих, а не підспівувачів "вєлікай
&#; імпєрії" 

Ты, конечно, не поверишь, но у меня есть/были бабушки и дедушки х годов рождения. Которые, есс-но, в е годы были уже весьма сознательными. Так вот их рассказам я верю в первую очередь. И эти рассказы, мягко говоря, противоречат тому, что рассказывают переписыватели истории.
 
[]  &#; А сейчас дети пионерского возраста поголовно страдают
&#; скудоумием и вводить их в курс международных событий
&#; предосудительно? 

По сути, да. Сегодняшние (как минимум украинские) летки в большинстве своём не интересуются ничем, кроме цвета трусов бритни спирс, а также где можно купить дешёвой травы. Исключения, думаю, есть, но уверен, что они крайне редки. Мне, в бытность мою преподом, и, вдобавок, по итогам общения с подружками сестры ~ такого возраста, исключения не встречались.
 
[]  &#; Цирк! Если вам подкинуть статью из Пионеской Правды про
&#; хорошего дядю Ежова у которого день рождения и про родное
&#; НКВД (есть такой номер там в архиве!) наверное слезы
&#; умиления будут? Хорошо хоть кто то заметил что детям
&#; втирать политику -странное занятие а про то, что им
&#; втирали знаменитые документы периода пакта
&#; Молтова-Рибентроппа, и гордо извещали что убивают людей на
&#; чужой территории -так это норма! Кажется вы не совсем
&#; тогопонимаете, что пишете -по привычке кидаетесь Украину
&#; ругать а перед вами имеется в наличии банальный факт:
&#; чудовищная промывка мозгов в СССР, ДЕТЯМ! 

Безусловно, реклама водяры, курева, "красивой жизни", и полное отсутствие акцента на том, что более-менее приемлемо можно жить, лишь зная меру во всём этом,а иначе будешь всю жизнь охранником/уборщиком/кондуктором/дворником - это да, это по-нашему! И близко промывкой мозгов не пахнет!
 
[]  &#; &#; А сейчас дети пионерского возраста поголовно страдают &#;
&#; скудоумием и вводить их в курс международных событий &#;
&#; предосудительно? По сути, да. Сегодняшние (как минимум
&#; украинские) летки в большинстве своём не интересуются
&#; ничем, кроме цвета трусов бритни спирс, а также где можно
&#; купить дешёвой травы. Исключения, думаю, есть, но уверен,
&#; что они крайне редки. Мне, в бытность мою преподом, и,
&#; вдобавок, по итогам общения с подружками сестры ~ такого
&#; возраста, исключения не встречались.

Замечу не только украинские, но и российские в большинстве такие же.
Хотя не все!
 
[]  У меня претензий к пионерской организации нет. ЦСЮТ организовывала чемпионаты по планеризму на Чайке. Картинг. Там было все интересно. Вполоть до судомодельного кружка. Во Дворце Пионеров каждое лето можно было завести знакомство с болгарами, немцами, венграми. Собственно и идеологии никакой в этом не было. А пионерские организации были по всему миру. Приезжали и из Англии, и из Швейцарии.
 
[]  &#; Разве можно говорить, что в Америке реально существует демократия?

Реально существует обратная связь, которую власть в своей деятельности вынуждена учитывать. Простыми словами &#; "нет, этого я сделать не могу, т.к. после этого мне (моей партии) на выборах можно даже не показываться". Что, кстати, не такой уж абсолютный плюс, т.к. иногда не дает провести объективно полезные, но непопулярные меры. Но как бы то ни было, модель "свое пребывание у власти надо использовать с максимальной пользой для себя лично" здесь, к счастью, не работает (может быть, за редкими исключениями). Это, наверно, не столько "демократия", сколько "культура общества", но последний термин, видимо, не такой красивый :-)

&#; Сила Америки как раз в ее президенткой модели, а это элемент диктатуры.

Но во многих случаях президент должен еще уговорить Конгресс. А конгрессмены все-таки реально избираются &#; и что-то очень сомневаюсь, что так же легко, как не-будем-тыкать-пальцем-где, продаются.

&#; Когда я слышу, что там эталон демократии, мне сразу почему-то вспоминается &#;&#;

Еще может вспоминаться реклама, Голливуд и всё такое прочее. Пиар, в общем.
 
[]  &#; &#; Путина спросили, почему, мол, бывает так тяжело
&#; &#; получить российскую визу. Ответ: "А это не у нас надо
&#; &#; спрашивать. Почему нашим гражданам устраивают проблемы с
&#; &#; визами? Вот и мы отвечаем тем же. Виноваты не мы, а
&#; &#; Брюссель, Париж, Берлин и т.п.!" На кого этот ответ,
&#; &#; извините, рассчитан? :-).
&#; Стефан, но получить американскую визу для россиян не так уж и просто.

Верю.
А как по-Вашему, почему? Как часть всемирного антироссийского заговора (как это слышалось в тоне ответа г-на Путина &#; других-то намеков он не высказал)? Или есть еще какие-то причины?

&#; Ну у моей тети должно же быть право повидаться с дочерью, внуками?

А вот тут извините
В том (в частности) и состоит суверенитет государства, что не человек "имеет право" туда въехать, а государство имеет право решать, кого пускать на свою территорию, кого нет. Ваше право &#; просить у государства пустить вас к себе, и не более.

P.S. Хотя мне, тьфу-тьфу-тьфу, ни разу в жизни не отказывали ни в какой визе, но драгоценного времени на общение с посольствами и я потратил достаточно &#; и по крайней мере однажды потерял из-за них немало денег. (Это к тому, что проблемы людей, которым сделало пакость посольство, я хорошо понимаю.)
P.P.S. С другой стороны, трем из трех моих киевских знакомых/родственников, в чьих просьбах о получении американской визы я принимал участие за последние пару лет, с первого захода дали многократную визу на пять лет. Выборка нерепрезентативная, правда. И Украина &#; не Россия™ :-)
 
[]  Вообще-то демократия как наличие прав, свобод, возможности участвовать в управлении гос-вом и т.д. напрямую не связана с формой правления. Вполне можно представить себе некое теоретическое государство, где вся полнота власти - у президента, избираемого на N лет всеобщими выборами, и при этом обеспечиваются все права&#;свободы и т.д. Так что демократия - это не обязательно парламентаризм.
Лично я крайне негативного мнения о парламенте как законодательном органе, потому что иногда смотрю канал "Рада". Если "демократизм" выражается в ЭТОМ - то не надо такого
 
[]  &#; Ты,
&#; конечно, не поверишь, но у меня есть/были бабушки и дедушки
&#; х годов рождения. Которые, есс-но, в е годы были
&#; уже весьма сознательными. Так вот их рассказам я верю в
&#; первую очередь. И эти рассказы, мягко говоря, противоречат
&#; тому, что рассказывают переписыватели истории.

ОК, у кого із них НЕ БУЛО партбілета?
 
[]  Стефан: если открывать границы, то взаимно, а не так чтобы кто-то один. Лично я только за!
 
[]  Теория внешнего заговора чисто теоретически может мобилизовывать население;)
 
[]  &#; Стефан: если открывать границы, то взаимно, а не так чтобы кто-то один.

Так не бывает, если страны не равны по развитию.
Не хочет Россия открывать - её дело, но в моих глазах она от этого только глупее выглядит.
Например, усложнила доступ в Россию своим же русским, живущим в Прибалтике. Зато "принцип соблюдён". :))
 
[]  О чём это они? уменя уже глаза на лбу (персонаж с картинки) goalma.org
 
[]  &#; О чём это они? уменя уже глаза на лбу (персонаж с
&#; картинки)
&#; goalma.org 

Вообще-то для экскрементов тут уже есть албанский унитаз. Если приперло и процесс дефекации не остановить - весь албанский кал в соответствующую тему, а не где попало.
 
[]  нет , данное живтоное офигело от полтического флейма :) сколько можно из пустого в поржнее переливать?

А то что вы называете "унитазом" - на деле -наиболее чистый топик вверху форума, никаких оскорблений, подтасовок и белиберды
 
[]  &#; Вообще-то демократия как наличие прав, свобод, возможности
&#; участвовать в управлении гос-вом и т.д. напрямую не связана
&#; с формой правления. Вполне можно представить себе некое
&#; теоретическое государство, где вся полнота власти - у
&#; президента, избираемого на N лет всеобщими выборами,

Это и есть диктатура. Диктаторов именно выбирали и на срок.

&#; этом обеспечиваются все права&#;свободы и т.д. Так что
&#; демократия - это не обязательно парламентаризм.

Обязательно. Мне жутко уже надоели всякие Генсеки и Президенты.

&#; Лично я крайне негативного мнения о парламенте как
&#; законодательном органе, потому что иногда смотрю канал

Пусть они там вообще ничерта не делают и каждый день дерутся, согласен платить им зарплату. Главное - выборы не реже чем через 4 года. Выборы по спискам с альтернативпыми кандидатами или мажоритарка. И никаких президентов - только утверждаемый парламентом главнокомандующий на военное время, но не более чем на год.
 
[]  &#; &#; Ты, &#; конечно, не поверишь, но у меня есть/были бабушки и
&#; дедушки &#; х годов рождения. Которые, есс-но, в е
&#; годы были &#; уже весьма сознательными. Так вот их рассказам
&#; я верю в &#; первую очередь. И эти рассказы, мягко говоря,
&#; противоречат &#; тому, что рассказывают переписыватели
&#; истории. ОК, у кого із них НЕ БУЛО партбілета? 

Как минимум у половины. Никогда не было, а не только в те годы.
 
[]  Вот хочет народ х и х гг.
Ну так покажите пример. Соберите как Ленин толпы недовольных, вооружите их как-нибудь и направьте на буржуинов. Это покажет вашу реальную силу. А сидеть и трындеть на форумах - ума и силы много не надо.

Уверен, что при своем достатке и некоторых материальных ценностях я тоже попадаю в список буржуинов. Аж интересно стало на все это посмотреть. Только не удивляйтесь, если с вами (и вашими семьями!) сделают то, что делали большевики-террористы войдя в Киев во главе с выродком Муравьевым.
Когда идем в Жовтневый дворец на аудиенцию ?
 
[]  &#; &#; &#; Ты, &#; конечно, не поверишь, но у меня есть/были бабушки
&#; и &#; дедушки &#; х годов рождения. Которые, есс-но, в
&#; е &#; годы были &#; уже весьма сознательными. Так вот их
&#; рассказам &#; я верю в &#; первую очередь. И эти рассказы,
&#; мягко говоря, &#; противоречат &#; тому, что рассказывают
&#; переписыватели &#; истории. ОК, у кого із них НЕ БУЛО
&#; партбілета? Как минимум у половины. Никогда не было, а не
&#; только в те годы.

Кароче, НЕ ВЕРЮ ©
 
[]  &#; &#; &#; &#; Ты, &#; конечно, не поверишь, но у меня есть/были
&#; бабушки &#; и &#; дедушки &#; х годов рождения. Которые,
&#; есс-но, в &#; е &#; годы были &#; уже весьма сознательными.
&#; Так вот их &#; рассказам &#; я верю в &#; первую очередь. И эти
&#; рассказы, &#; мягко говоря, &#; противоречат &#; тому, что
&#; рассказывают &#; переписыватели &#; истории. ОК, у кого із них
&#; НЕ БУЛО &#; партбілета? Как минимум у половины. Никогда не
&#; было, а не &#; только в те годы. Кароче, НЕ ВЕРЮ © 

Ни секунды и не сомневался, что этим закончится. Вот только в случае с моими родственниками что-либо доказать возможным нре представлялось изначально, в отличие от ситуации, которую привёл в пример ты - когда ты или тебе подобные вполне могли бы выдвинуть пару теоретических теорий насчёт того, каким образом "миллионы жертв гэбни" могут быть правдой.
Слив как обычно.
 
[]  &#; &#; &#; &#; Ты, &#; конечно, не поверишь, но у меня есть/были
&#; бабушки &#; и &#; дедушки &#; х годов рождения. Которые,
&#; есс-но, в &#; е &#; годы были &#; уже весьма сознательными.
&#; Так вот их &#; рассказам &#; я верю в &#; первую очередь. И эти
&#; рассказы, &#; мягко говоря, &#; противоречат &#; тому, что
&#; рассказывают &#; переписыватели &#; истории. ОК, у кого із них
&#; НЕ БУЛО &#; партбілета? Как минимум у половины. Никогда не
&#; было, а не &#; только в те годы. Кароче, НЕ ВЕРЮ © 

+!

А я еще и ЗНАЮ. Тем более что старше большинства пользователей, и стуацию знаю не понаслышке.
 
[]  &#; &#; &#; &#; &#; Ты, &#; конечно, не поверишь, но у меня есть/были &#;
&#; бабушки &#; и &#; дедушки &#; х годов рождения. Которые, &#;
&#; есс-но, в &#; е &#; годы были &#; уже весьма сознательными.
&#; &#; Так вот их &#; рассказам &#; я верю в &#; первую очередь. И эти
&#; &#; рассказы, &#; мягко говоря, &#; противоречат &#; тому, что &#;
&#; рассказывают &#; переписыватели &#; истории. ОК, у кого із них
&#; &#; НЕ БУЛО &#; партбілета? Как минимум у половины. Никогда не
&#; &#; было, а не &#; только в те годы. Кароче, НЕ ВЕРЮ ©  +! А
&#; я еще и ЗНАЮ.

Ух ты! А откуда, если не секрет? :-D

Тем более что старше большинства
&#; пользователей, и стуацию знаю не понаслышке. 

Мадам, Вы классно выглядите, как для столь почтенного возраста. :-D
 
[]  &#; Ни
&#; секунды и не сомневался, что этим закончится. Вот только в
&#; случае с моими родственниками что-либо доказать возможным
&#; нре представлялось изначально, в отличие от ситуации,
&#; которую привёл в пример ты - когда ты или тебе подобные
&#; вполне могли бы выдвинуть пару теоретических теорий насчёт
&#; того, каким образом "миллионы жертв гэбни" могут быть
&#; правдой. Слив как обычно.

Я вірю своїм родичам, жоден із яких не був у партії, а от твої певне що були, якщо не пам"ятають "нічого такого" у ті рр. ХХ сторіччя. Партійні завжди "нічого такого" не бачать і не чують, а лише плачуться, як пагано зараз, і як добре було при совку, коли були усіляки пайки, пільги і т.ін.
 
[]  До речі, а Іван Багряний, Василь Барка, і інші, виходить, були науковими фантастами???

"Сад Гетсиманьский" та "Тигролови" Багряного - суцільна вигадка???
 
[]  &#; До речі, а Іван Багряний, Василь Барка, і інші, виходить,
&#; були науковими фантастами???
&#; "Сад Гетсиманьский" та "Тигролови" Багряного - суцільна
&#; вигадка???

1) Федосов это в первый раз видит
2) Думаю, что нет, но всё равно речь не об этом, а только том, что масштабы а-ля миллионов попросту сильно преувеличены
 
[]  &#; До речі, а Іван Багряний, Василь Барка, і інші, виходить,
&#; були науковими фантастами???

Один - сидел, имел полное право ненавидеть режим и сочинять что угодно, чтобы представить его в максимально чёрном цвете. Более того, после прочтения вот этого: goalma.org?nreg=%2F
я действительно представляю себе, что это был за тип, раз ющ позволил себе издать подобный указ относительно шухевича.
Второй - действительно, фантаст с сильно церковным уклоном. Всерьёз воспринимать не могу, уж пардон.
 
[]  &#; Партійні завжди "нічого такого" не бачать і не чують, а лише плачуться, як пагано зараз, і як добре було при совку, коли були усіляки пайки, пільги і т.ін.

А Вы заметьте, что теперь когда их оторвали от корыта, то теперь их гложет зависть и ненависть, что присосались другие, а они сами ничерта в жизни не умеют, кроме как работать "заместителем помощника заместителя главного инженера НИИ Свободного времени". Да, деньги теперь решают многое (черезчур даже многое), но зато больше возможностей появилось у молодежи независимо от партийности и "кем работают родители".
А вот поднимать престиж рабочего труда (и не сраными почетными грамотами, а деньгами и адекватными условиями труда) - это уже должно делать государство.

Насчет х гг. - так ясно, что ничего "не замечали" 2 категории людей:
1. те, кто боялся быть репрессированными (и этот страх оправдан)
2. Коммуняки (и СОЧУСТВУЮЩИЕ), НКВДисты и прочее красно-коричневое быдло, которое отоваривалось в спецмагазинах "для своих", в то время, когда приезжие из сел помирали прямо на киевском Крещатике (не только у одного из трамвайных "суперпатриотов" в те времена жили предки).

Однако если "незамечавшие" тогда отрицают репрессии теперь, то Пусть выберут способ очистки совести сами.
 
[]  Нокого от корыта не отрывали, сдели только моддинг под джакузи и теперь громче всех обличают на митингах свои же проделки.
 
[]  goalma.org жаль недоумков, которые ничего не могут в жизни, кроме как ныть по СССР. И это относишся не к пенсионерам, конечно же, а к летним здоровым лбам, нытикам и неудачникам.
 
[]  &#; &#; Ни &#; секунды и не сомневался, что этим закончится. Вот
&#; только в &#; случае с моими родственниками что-либо доказать
&#; возможным &#; нре представлялось изначально, в отличие от
&#; ситуации, &#; которую привёл в пример ты - когда ты или тебе
&#; подобные &#; вполне могли бы выдвинуть пару теоретических
&#; теорий насчёт &#; того, каким образом "миллионы жертв гэбни"
&#; могут быть &#; правдой. Слив как обычно. Я вірю своїм
&#; родичам, жоден із яких не був у партії, а от твої певне що
&#; були, якщо не пам"ятають "нічого такого" у ті рр. ХХ
&#; сторіччя. Партійні завжди "нічого такого" не бачать і не
&#; чують, а лише плачуться, як пагано зараз, і як добре було
&#; при совку, коли були усіляки пайки, пільги і т.ін. 

Несчастье, я хоть раз сказал, что сейчас в материальном плане плохо _лично_мне_? Это очередная твоя выдумка, и ничего более.
 
[]  &#; goalma.org жаль недоумков, которые ничего не могут в
&#; жизни, кроме как ныть по СССР. И это относишся не к
&#; пенсионерам, конечно же, а к летним здоровым лбам,
&#; нытикам и неудачникам.

Это кому было на заре "новой эры" лет? С чего бы им ныть, если об СССР ничего не знали.
 
[]  &#; &#; goalma.org жаль недоумков, которые ничего не могут в &#;
&#; жизни, кроме как ныть по СССР. И это относишся не к &#;
&#; пенсионерам, конечно же, а к летним здоровым лбам, &#;
&#; нытикам и неудачникам. Это кому было на заре "новой эры"
&#; лет? С чего бы им ныть, если об СССР ничего не
&#; знали.

Не знали, тому й вважають згідно з "Гарно там, де нас немає". В данному випадку - "тоді, коли не було."
 
[]  &#; &#; До речі, а Іван Багряний, Василь Барка, і інші, виходить,
&#; &#; були науковими фантастами??? &#; "Сад Гетсиманьский" та
&#; "Тигролови" Багряного - суцільна &#; вигадка??? 1) Федосов
&#; это в первый раз видит

Ну и что? Я много чего в первый раз вижу. А вы разу просвещёнными рождаетесь?

Вот только что случайно узнал из Интернета, как у вас переводят литературные произведения. Гоголь, ваш земляк, "Тарас Бульба". Решил перепроверить. Всё так и есть.

В оригинале: "Тогда весь юг, все то пространство, которое составляет нынешнюю Новороссию, до самого Черного моря, было зеленою девственною пустынею".
Перевод: Тоді увесь наш південь, увесь той простір, аж до самого Чорного моря був неторканою зеленою пустелею".

В оригинале: "И витязи, собравшиеся со всего разгульного мира восточной России, целовались взаимно".
Перевод: "І лицарі, що зібралися зі всієї широкої України, чоломкались один з другим".

В оригинале: "Пусть же стоит на вечные времена православная Русская земля и будет ей вечная честь".
Перевод: "Хай же вічно стоїть православна Земля Козацька і хай буде вічна їй честь".

У Гоголя: "Пусть же пропадут все враги и ликует вечные веки Русская земля!"
Перевод: "Хай же згинуть вороги і пишається на віки вічні Козацька Земля".

У Гоголя: "Дай Бог и всякому такой кончины! Пусть же славится до конца века Русская земля".
Перевод: "Дай Боже всякому такої смерті! Хай же славна буде довіку Козацька Земля! "

У Гоголя: "Истоптал конем вдоволь, а уж не припомню,
скольких достал пулею. Пусть же цветет вечно Русская земля!.."
Перевод: "потоптав конем чимало, а вже не пригадаю, скільки кулею поклав. Хай же вічно цвіте Козацька Земля!."

У Гоголя: "Пусть же после нас живут еще лучшие, чем мы, и красуется вечно любимая Христом Русская земля!"
Перевод: "Хай же після нас живуть іще кращі, ніж ми, і хай красується вічно люба Христові Козацька Земля!.."

Удобная штучка Интернет, поисковики и компьютер с его возможностями CTRL/F, берёшь оригинал и перевод и сравниваешь.

Особенно меня умилило: "Редакцію перекладу здійснено за другим, переробленим, авторським виданням року
з урахуванням першого авторського видання року". Хорошо хоть предупредили, что это не Гоголь, а самопальное фуфло, подписанное его именем.

Попутно обнаружил в Сети заявы национально озабоченых, что, дескать, Гоголь первоначально так не писал, его его проклятая Россия и цензура заставила переписать "Бульбу", сделать более прорусским. Исправили, стало быть, в нэзалэжной Украине Николая Васильевича, посмертно уважили и справедливость восстановили! Ладно, вот издание года, выложено на сайте вашей же Национальной Библиотеки. Гоголь пишет:

"Эта бурса составляла совершенно отдельный мир: в круг высший, состоявший из польских и русских дворян, они не допускались."
В издании года: "Эти бурсаки составляли совершенно отдельный мир: в круг высший, состоявший из польских и русских дворян, они не допускались."
Переведено: "бурсаки гуртувалися в зовсім осібну громаду: до вищого кола, з польських та українських шляхтичів, їм було зась".

(Ну естессссно, Авдотья Никитишна, украинская знать, бурса-то киевская, откуда же в Киеве русские дворяне! :-)) )

Господи, сколько же у вас лжи! Вся эта ваша украинская религия (иначе назвать не могу, предложите что-то лучшее) - сплошная ложь, фальсификации, подтасовки, передёргивания, абсолютно везде и всюду, за что ни хватись и где ни копни
 
[]  &#; &#; &#; &#; &#; &#; Ты, &#; конечно, не поверишь, но у меня есть/были &#;
&#; &#; бабушки &#; и &#; дедушки &#; х годов рождения. Которые, &#; &#;
&#; есс-но, в &#; е &#; годы были &#; уже весьма сознательными.
&#; &#; &#; Так вот их &#; рассказам &#; я верю в &#; первую очередь. И
&#; эти &#; &#; рассказы, &#; мягко говоря, &#; противоречат &#; тому,
&#; что &#; &#; рассказывают &#; переписыватели &#; истории. ОК, у кого
&#; із них &#; &#; НЕ БУЛО &#; партбілета? Как минимум у половины.
&#; Никогда не &#; &#; было, а не &#; только в те годы. Кароче, НЕ
&#; ВЕРЮ ©  +! А &#; я еще и ЗНАЮ. Ух ты! А откуда, если не
&#; секрет? :-D Тем более что старше большинства &#;
&#; пользователей, и стуацию знаю не понаслышке.  Мадам, Вы
&#; классно выглядите, как для столь почтенного возраста. :-D 

По моему я свой возраст в реале ни от кого не скрывала, и от вас тоже ))) потрудитесь вспомнить. еще тогда, когда мы первый раз втроем с no_rem'om в реале пересеклись. Так что выпендреж мимо цели. Я ДЕЙСТВИТЕЛЬНО классно выгляжу

А ещё я помню сколько вам лет, извините, но все ваши вздохи по поводу СССР -чистой воды ОБМАН, вы не можете помнить это время по вполне обьективным обстоятельстам.

Не так ли?

.
 
[]  &#; &#; goalma.org жаль недоумков, которые ничего не могут в &#;
&#; жизни, кроме как ныть по СССР. И это относишся не к &#;
&#; пенсионерам, конечно же, а к летним здоровым лбам, &#;
&#; нытикам и неудачникам. Это кому было на заре "новой эры"
&#; лет? С чего бы им ныть, если об СССР ничего не знали.
&#;

Когда распался СССР мне было 16 лет и я уже был способен все вопринимать и давать оценки. Политикой я интересовался с 14 лет!
 
[]  &#; &#; &#; Ни &#; секунды и не сомневался, что этим закончится. Вот
&#; &#; только в &#; случае с моими родственниками что-либо
&#; доказать &#; возможным &#; нре представлялось изначально, в
&#; отличие от &#; ситуации, &#; которую привёл в пример ты - когда
&#; ты или тебе &#; подобные &#; вполне могли бы выдвинуть пару
&#; теоретических &#; теорий насчёт &#; того, каким образом
&#; "миллионы жертв гэбни" &#; могут быть &#; правдой. Слив как
&#; обычно. Я вірю своїм &#; родичам, жоден із яких не був у
&#; партії, а от твої певне що &#; були, якщо не пам"ятають
&#; "нічого такого" у ті рр. ХХ &#; сторіччя. Партійні завжди
&#; "нічого такого" не бачать і не &#; чують, а лише плачуться,
&#; як пагано зараз, і як добре було &#; при совку, коли були
&#; усіляки пайки, пільги і т.ін. Несчастье, я хоть раз сказал,
&#; что сейчас в материальном плане плохо _лично_мне_? Это
&#; очередная твоя выдумка, и ничего более.

Нещастя™, я що ТЕБЕ мав на увазі? ;)
 
[]  &#; Когда распался СССР мне было 16 лет и я уже был способен
&#; все вопринимать и давать оценки. Политикой я интересовался
&#; с 14 лет!

О том и речь. Еще даже школу не окончили. Ни своего дома, ни работы, ни семьи. Только подошли к началу и это было уже в дугом государстве. Интересоваться СССР могли, зать - нет.
 
[]  &#; goalma.org жаль недоумков, которые ничего не могут в
&#; жизни, кроме как ныть по СССР. И это относишся не к
&#; пенсионерам, конечно же, а к летним здоровым лбам,
&#; нытикам и неудачникам.

&#;Это кому было на заре "новой эры" лет? С чего бы им ныть, если об СССР ничего не знали.
&#;Когда распался СССР мне было 16 лет и я уже был способен все вопринимать и давать оценки. Политикой я интересовался с 14 лет!

Господа, ну мы с Вами примерно одинакового возраста!
В то время все мы политикой интересовались, если goalma.org мала до велика
Адекватные оценки ЧЕГО именно даете ?! Уровня жизни в СССР ?! В целом материальное состояние были выше, чем сегодня. Но этот уровень оставался на постоянном выше, но НЕ хорошо (для большинства).
БОЛЬШИНСТВО рабочего класса получало в среднем рублей. Да, многие колымили и вкалывалии на заработках (сейчас тоже есть такая возможность!).
Стабильности и предсказуемости было больше - в этом я согласен.
Но если вы хоть немного знакомы с рынком труда сейчас, то должны знать, что сейчас только ленивый себе найти работу не может в сфере инженерии или ПК (привет КПИшникам).
Просто раньше инженеров (и умных и бездарей) совали во все дыры, чтоб без работы не сидели, а теперь нужно думать головой, чтоб без работы не сидеть. Время протирать штаны в НИИ "Свободного времени" прошло.
 
[]  &#; О том и речь. Еще даже школу не окончили. Ни своего дома, ни работы, ни семьи. Только подошли к началу и это было уже в дугом государстве. Интересоваться СССР могли, зать - нет.

Ну так скажите спасибо своим совковым коммунякам, которые разворовали деньги из сбербанка, все просрали, а теперь эти комсорги и активисты организовали свои бизнесы.
 
[]  &#; По моему я свой возраст в реале ни от кого не скрывала, и от вас тоже ))) потрудитесь вспомнить. еще тогда, когда мы первый раз втроем с no_rem'om в реале пересеклись. Так что выпендреж мимо цели. Я ДЕЙСТВИТЕЛЬНО классно выгляжу
А ещё я помню сколько вам лет, извините, но все ваши вздохи по поводу СССР -чистой воды ОБМАН, вы не можете помнить это время по вполне обьективным обстоятельстам.

Dogma, да о чем Вы говорите !? ))
Их прадеды воевали за власть советов, раскуркуливая крестьян и уничтожая "всех этих интеллигентиков и буржуев в очках". А значит - за нас с вами!
Они довели до нищенства наших предков во ремя "Великой Октябрьской", забрали земли, заморочили голову квалифицированным рабочим, а теперь их потомки рассказывают как и где нам жить.
 
[]  &#; А ещё я помню сколько вам лет, извините, но все ваши вздохи по поводу СССР -чистой воды ОБМАН, вы не можете помнить это время по вполне обьективным обстоятельстам.
Не так ли?

Я бы не советовал равнять всех по себе, потому что свои ~10 лет я помню нормально.
 
[]  &#; &#; О том и речь. Еще даже школу не окончили. Ни своего дома,
&#; ни работы, ни семьи. Только подошли к началу и это было уже
&#; в дугом государстве. Интересоваться СССР могли, зать - нет.
&#; Ну так скажите спасибо своим совковым коммунякам, которые
&#; разворовали деньги из сбербанка, все просрали, а теперь эти
&#; комсорги и активисты организовали свои бизнесы. 

Да-да, полностью согласен!

goalma.org?Screen=news&id=

Как известно, до осени года Ющенко носил партийный билет КПСС и в то время общался исключительно на русском языке. Это была нормальная практика для подавляющего большинства чиновников, Виктор Ющенко не был исключением. Но после обретения Украиной независимости многое поменялось, особенно в тех вопросах, которые касались идеологии. В это же время стремительно начали оживать так называемые патриотические партии, которые часто играли и играют до сих пор на антикоммунистических настроениях электората. Хамелеонство тогда стало нормой, ведь чтобы иметь политическое будущее, нужно было изменять свою прошлую позицию и создавать новую, которая была необходима в данной ситуации. Но такие перемены для Виктора Андреевича были болезненными, хотя и необходимыми. В те годы он начинает осваивать украинский язык и прививать себе страстную любовь к новому государству.

В те далекие е годы, получив свободу действий, американские организации занялись воспитанием и непосредственным формированием новой политической элиты Украины. Так сложилось, что и Виктор Андреевич попал под прицел зарубежных демократизаторов. Остается, конечно же, загадкой, чем же так приглянулся наш будущий Президент, но факт остается фактом: за воспитание Ющенко взялись основательно. Тогда же Виктор Андреевич и знакомится со своим куратором и будущей женой Катериной Чумаченко, которая стала тем человеком, без слова которого Виктор Ющенко не сделает и шагу. Катерина Чумаченко, ранее работавшая аналитиком в Государственном департаменте США и Совете национальной безопасности США, считается отличным специалистом в вопросах постсоветского пространства. Естественно, знакомство таких людей, как Чумаченко и Ющенко, не могло быть случайным. Будущая жена ключевым образом повлияла на позицию Виктора Ющенко и самостоятельно подбирала людей, которые будут заниматься его новым имиджем.

За 10 лет из колхозного бухгалтера имиджмейкеры смогли создать образ мессии, на которого будут молиться люди и слепо идти как за своим пастырем. Правда, куда этот пастырь их может завести, к сожалению, они не задумывались.
 
[]  &#; &#; О том и речь. Еще даже школу не окончили. Ни своего дома,
&#; ни работы, ни семьи. Только подошли к началу и это было уже
&#; в дугом государстве. Интересоваться СССР могли, зать - нет.

&#; Ну так скажите спасибо своим совковым коммунякам, которые
&#; разворовали деньги из сбербанка, все просрали, а теперь эти
&#; комсорги и активисты организовали свои бизнесы.

О. Нет уж заберите их себе. Вы меня с кем-то перепутали.
 
[]  &#; За 10 лет из колхозного бухгалтера имиджмейкеры смогли создать образ мессии, на которого будут молиться люди и слепо идти как за своим пастырем. Правда, куда этот пастырь их может завести, к сожалению, они не задумывались.

пастырь не хуже и не лучше других нынешних. Назовите мне одного или нескольких нынешних политиков, или просто известных людей, которым вы верите в целом ? уверен, таких особо не наберется! (не настолько ж вы наивны в жизни, чтоб называть членов нынешней КПУ ..)
 
[]  &#; &#; За 10 лет из колхозного бухгалтера имиджмейкеры смогли
&#; создать образ мессии, на которого будут молиться люди и
&#; слепо идти как за своим пастырем. Правда, куда этот пастырь
&#; их может завести, к сожалению, они не задумывались. пастырь
&#; не хуже и не лучше других нынешних.

При чём тут другие?

Назовите мне одного или
&#; нескольких нынешних политиков, или просто известных людей,
&#; которым вы верите в целом ?

Почему выбирать нужно обязательно из дерьма?
Предпочтение отдаю в основном регионалам, исключительно из языковых соображений. В остальном придерживаюсь мнения "одного поля ягодки".
 
[]  Выбирать всегда приходится из дерьма. Просто нынешний выбор оказался - наихудшим выбором. Разве это не очевидно.
 
[]  Кстати я полностью согласен с мнением, что народ, делающий выбор, должен "насладиться" своим выбором полностью. Это равно касается и президентов, и мэров, и тех же "коммуняк". Только тогда он научится делать выбор верно и не сердцем а головой.
 
[]  &#; Выбирать всегда приходится из дерьма. Просто нынешний выбор
&#; оказался - наихудшим выбором. Разве это не очевидно. 
Кому? Вам? Мені - аж ніяк ні!
 
[]  Тогда читайте следующий абзац.
 
[]  &#; Почему выбирать нужно обязательно из дерьма?

Потому что дерьмо на дерьме сидит и дерьмом погоняет. Пьют вместе за кулисами НЕ закарпатский коньячек, закусывают черной икорочкой и балдеют от наших с вами споров о них, "великих"
(это не зависть, а констатация факта)

&#; Предпочтение отдаю в основном регионалам, исключительно из языковых соображений. В остальном придерживаюсь мнения "одного поля ягодки".

Языковые соображенияэто интересно )) ну понятно.
Лично я был даже рад, когда в прошлом году намечалась коалиция ПР и НУНС в виде хоть какой-то прагматической работы. Так недоумок пасичнык пошел на поводу у Юли и замутил выборыа сейчас мы возвращаемся на позиции марта прошлого года(((
 
[]  Мне кажется альянс группы Балоги с группой Ахметова гораздо опаснее альянса БЮТ с группой Януковича.
 
[]  &#; Мне кажется альянс группы Балоги с группой Ахметова гораздо опаснее альянса БЮТ с группой Януковича.

Сложно сказатьпо крайней мере если в тех же держ. закупках при яныке и кучме люди понимали, что для отката в 10% надо заложить эти 10% (иногда 11% :)).
А теперь оранжевые молодые (в прямом и переносном смыслах слова) пацаны действуют по иному - "отдайте нам 20%". И аргумент что заложено лишь 15% неубедителен - они подумали (!!!), что 15% это слишком мало
Вот и вся грязная правда очередного надувательства оранжевой революшн.
 
[]  Вернется Кучма и будет опять 10%? Здесь как раз что одни, что другие. Конечно то, что началось в м выглядело отвратительно. Сейчас еще противнее. А что будет завтра определится тем, какая сложится комбинация из двух возможных.
 
[]  &#; Вернется Кучма и будет опять 10%?

)))))
я противник любых шагов назад. Думаю, ветка goalma.org и не пишет никто А небось "Свободу" по пятницам до часу ночи смотрят (тьфу на нее).
 
[]  Тьфу х2! Достало.
Не ту программу назвали "Бла-бла шоу"!:))
 
[]  Ну я не знаю. Действительно не интересует.
 
[]  &#; &#; О том и речь. Еще даже школу не окончили. Ни своего дома,
&#; ни работы, ни семьи. Только подошли к началу и это было уже
&#; в дугом государстве. Интересоваться СССР могли, зать - нет.
&#; Ну так скажите спасибо своим совковым коммунякам, которые
&#; разворовали деньги из сбербанка, все просрали, а теперь эти
&#; комсорги и активисты организовали свои бизнесы.

Здесь я согласен на все процентов.
 
[]  &#; Вы говорите !? )) Их прадеды воевали за власть советов,
&#; раскуркуливая крестьян и уничтожая "всех этих
&#; интеллигентиков и буржуев в очках". А значит - за нас с
&#; вами! Они довели до нищенства наших предков во ремя
&#; "Великой Октябрьской", забрали земли, заморочили голову
&#; квалифицированным рабочим, а теперь их потомки рассказывают
&#; как и где нам жить.

Не понимаю чьи их?
 
[]  &#;Как известно, до осени года Ющенко носил партийный &#;билет КПСС и в то время общался исключительно на русском &#;языке. Это была нормальная практика для подавляющего &#;большинства чиновников, Виктор Ющенко не был &#;исключением. Но после обретения Украиной независимости &#;многое поменялось, особенно в тех вопросах, которые &#;касались идеологии. В это же время стремительно начали &#;оживать так называемые патриотические партии, которые &#;часто играли и играют до сих пор на антикоммунистических &#;настроениях электората. Хамелеонство тогда стало нормой, &#;ведь чтобы иметь политическое будущее, нужно было &#;изменять свою прошлую позицию и создавать новую, которая &#;была необходима в данной ситуации. Но такие перемены для &#;Виктора Андреевича были болезненными, хотя и &#;необходимыми. В те годы он начинает осваивать украинский &#;язык и прививать себе страстную любовь к новому &#;государству.

+!
 
[]  &#; В оригинале: "Тогда весь юг, все то пространство, которое
&#; составляет нынешнюю Новороссию, до самого Черного моря,
&#; было зеленою девственною пустынею".
&#; Перевод: Тоді увесь наш південь, увесь той простір, аж до
&#; самого Чорного моря був неторканою зеленою пустелею".
&#; В оригинале: "И витязи, собравшиеся со всего разгульного
&#; мира восточной России, целовались взаимно".
&#; Перевод: "І лицарі, що зібралися зі всієї широкої України,
&#; чоломкались один з другим".
&#; В оригинале: "Пусть же стоит на вечные времена православная
&#; Русская земля и будет ей вечная честь".
&#; Перевод: "Хай же вічно стоїть православна Земля Козацька і
&#; хай буде вічна їй честь".
&#; &#;&#;

Ого!!..
Оруэлл в гробу улыбается и потирает руки

А часть из нас в очередной раз убеждается, как же легко на самом деле оболванить народ :-((
Если неправ, поправьте &#; но что-то мне подсказывает, что в сегодняшних украинских школах обсуждаемое произведение учат именно в таком переводе. И пожалуйста &#; очередной "перво"источник готов к употреблению в качестве "аргумента". Сколько из прочитавших догадается сверить с оригиналом? Хорошо, если пять процентов А когда все "знают", как "на самом деле" было написано, уже на возражающих будут смотреть с недоверием: да нет, ну как это, я же в школе учил!.. Это наверняка московские колонизаторы в очередной раз фальсифицировали &#; чего от них еще можно ожидать?

"Truth is lie!" ©
 
[]  Вот чего меня прикалывает, так московские колонизаторы, московские шовинисты и т.п. в выражении русофобов-нациков, страну то вместе строили, получается украинской элите хоть как но надо оправдать собственную независимость, болваня народ, что угодно, лишь бы не подчиняться, летать на теплом президентском самолете, ездить на лимузинах, бесконтрольно хозяйничать на подконтрольной территории! И чтобы делать свои черные дела учат народ незалежности и русофобии! А севернее от них живут такие же люди, не имевшие почти отличий! А представлении русофобов прямо монстры какие-то:)

Что творят, хочется матом ругаться! Разделили народ, теперь вдалбливают что разные народы. Да все перемешалось уже тысячу раз! И ради "разделяй и властвуй"!
 
[]  &#; Выбирать всегда приходится из дерьма. Просто нынешний выбор
&#; оказался - наихудшим выбором. Разве это не очевидно. 
Если уж выбирать из дерьма, то надо такое чтоб было поменьше и мало воняло.
И если "рыгионалов" я сравниваю с голубинным помётом или козлинным дерьмом (Янук-проффесор и т.п. характерные особенности), то Ющ - это уже собачье дерьмо, а Юля - отходы слона.

Про Гоголя - мне повезло, я его изучал в курсе зарубежной литературы на нормальном русском языке, без таких вот идеологических свидомоукраинских коррекций.

&#;Что творят, хочется матом ругаться!
&#;Разделили народ, теперь вдалбливают что разные народы
Да, про мат. Поскольку нас уверяли что украинскому языку мат не свойственен, и это влияние русского, то тогда придется признать что запорожские казаки пользовались русским:
выкладываю без цензуры, это исторический документ!
ПИСЬМО ЗАПОРОЖЦЕВ МЕХМЕДУ IV, ТУРЕЦКОМУ СУЛТАНУ
"«Запорожські козаки турецькому султану! Ти, султан, чорт турецкий, i проклятого чорта брат i товариш, самого Люцепера секретар. Який ти в чорта лицар, коли голою сракою їжака не вб'єш. Чорт висирає, а твоє вiйско пожирає. Hе будеш ти, сучий ти сину, синiв християнських пiд собою мати, твого вiйска ми не боїмось, землею i водою будем битися з тобою, распройоб твою мать. Вавилонський ти кухар, Македонський колесник, Iєрусалимський броварник, Александрiйський козолуп, Великого и Малого Єгипта свинар, Вірменська свиня, Татарський сагайдак, Каменецкий кат, Подолянський злодіюка і всього свiту i пiдсвiту блазень, самого гаспида внук и нашого хуя крюк. Свиняча ти морда, кобиляча срака, рiзницька собака, нехрещений лоб, мать твою в’йоб. От так тобi запорожцi виcказали, плюгавче. Hе будешь ти i свиней християнских пасти. Теперь кончаємо, бо числа не знаємо i календаря не маємо, мiсяць у небi, рік у книзі, а день такий у нас, який i у вас, за це поцілуй у сраку нас! Пiдписали: Кошевий отаман Іван Сірко Зо всiм кошем Запорожськiм»."
 
[]  &#;Про Гоголя -
&#; мне повезло, я его изучал в курсе зарубежной литературы

Зарубежной??

Хм ваша Украина безнадёжна
 
[]  Кстати, тут 2 варианта - один примечателен тем что используется русский алфавит.
 
[]  &#;Зарубежной??
Да, да, именно зарубежной.
 
[]  Угу, і всі люди на землі оджнакові, навіть негри. (я не расист, це просто приклад)
 
[]  &#; Про Гоголя - мне повезло, я его изучал в курсе зарубежной литературы

Хммм А вот тут:
goalma.org%D0%93%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%
говорится "український та російський прозаїк, драматург". И кому верить? :-/ :-)

&#; придется признать что запорожские казаки пользовались русским:
&#; выкладываю без цензуры, это исторический документ!
&#; ПИСЬМО ЗАПОРОЖЦЕВ МЕХМЕДУ IV, ТУРЕЦКОМУ СУЛТАНУ
&#; &#;&#;

Уже не помню, где читал но вроде бы "исследователи сходятся во мнении", что и это, и другие версии &#; сплошь апокрифы, оригинала не существует.
В любом случае, то, что орфография в оригинале была не такая &#; к гадалке не ходи :-))
 
[]  &#; &#; Про Гоголя - мне повезло, я его изучал в курсе зарубежной
&#; литературы Хммм А вот тут:
&#; goalma.org%D0%93%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%
&#; говорится "український та російський прозаїк, драматург". И
&#; кому верить? :-/ :-)

А как отделить неотделимое. Я стихи Шевченко помню учил на предмете "украинская литература"!

&#; любом случае, то, что орфография в оригинале была не такая
&#; — к гадалке не ходи :-))

Соглашусь на процентов, тогда и русский был другой!
Кстати, еще прабабушки, но уж точно прапрабабушки, особенно в деревнях говорили в Центральной России несколько на ином языке, а некоторые обороты вероятно имели сходство с украинским. Помнится читал еще в е годы организовывались лингвистические экспедиции в разные дальние села для изучения местных особых диалектов, теперь они вышли из оборота!
 
[]  &#; Кстати, тут 2 варианта - один примечателен тем что
&#; используется русский алфавит.

С латинским "i" перед согласными? Не верю! ©
Хотя если в XVII веке правило в этом отношении было иным, чем в конце XIX, то, возможно, я неправ.
Впрочем, в любом случае тема Украины в письме не раскрыта. Исправить с учетом современных требований!
 
[]  &#; Кстати, еще прабабушки, но уж точно прапрабабушки, особенно
&#; в деревнях говорили в Центральной России несколько на ином
&#; языке, а некоторые обороты вероятно имели сходство с украинским.

Вероятно? :-)
Извините за невольную саморекламу &#; цель не в этом, просто здесь найти быстрее, чем на форуме:

goalma.org
В середине х годов вышло первое издание знаменитого словаря Даля. Во вводной части к нему есть статья «О наречiяхъ рускаго языка». В ней фигурируют слова: «трохи», «досыть», «уперши», «хата», «знайти», «хувать» Сомнений, о чем здесь речь, нет? А зря. Это тверское наречие русского языка. «Годи», «робить», «що», «добродiй», «добре», «зараз» Ну теперь-то угадали? Никак нет: это вологодское наречие.

Не верящие мне &#; берите первоисточник (словарь Даля) и получайте удовольствие :-)
 
[]  &#; &#; Кстати, еще прабабушки, но уж точно прапрабабушки,
&#; особенно &#; в деревнях говорили в Центральной России
&#; несколько на ином &#; языке, а некоторые обороты вероятно
&#; имели сходство с украинским. Вероятно? :-) Извините за
&#; невольную саморекламу — цель не в этом, просто здесь найти
&#; быстрее, чем на форуме: goalma.org В
&#; середине х годов вышло первое издание знаменитого
&#; словаря Даля. Во вводной части к нему есть статья «О
&#; наречiяхъ рускаго языка». В ней фигурируют слова: «трохи»,
&#; «досыть», «уперши», «хата», «знайти», «хувать» Сомнений,
&#; о чем здесь речь, нет? А зря. Это тверское наречие русского
&#; языка. «Годи», «робить», «що», «добродiй», «добре»,
&#; «зараз» Ну теперь-то угадали? Никак нет: это вологодское
&#; наречие. Не верящие мне — берите первоисточник (словарь
&#; Даля) и получайте удовольствие :-)

Стефан абсолютно согласен! И это бы русофобам почитать, о том, что корни общие, русский это замусоренный иностранщеной украинский! Украинский язык есть основа русского и это пишу я в обшем по национальности русский!
 
[]  Не украинский, а изначальный русский народный язык есть основа сегодняшнего русского и сегодняшнего украинского.
 
[]  &#; Не украинский, а изначальный русский народный язык есть
&#; основа сегодняшнего русского и сегодняшнего украинского. 
▬ Вы не правы, основоположником русского , укранского, беларусского, словенского , черногорского является древнеславянский, осмелюсь предположить , что и греческий язык пришёл к нам из древнеславянского языка, другие как польский чешский и словацкий языки приняли латиницу, и они с натяжкой могут называться славянскими языками
 
[]  &#; goalma.org
&#; В середине х годов вышло первое издание знаменитого
&#; словаря Даля. Во вводной части к нему есть статья «О
&#; наречiяхъ рускаго языка». В ней фигурируют слова: «трохи»,

І як висновки з цього можна зробити? НМД - абсолютно ніяких. Бо варіантів, як ті слова потрапили у ті говірки може бути купа.
 
[]  &#; польский чешский и словацкий языки приняли латиницу, и они
&#; с натяжкой могут называться славянскими языками

Коли білоруська абетка була латинкою - то це була не слов'янська мова. А коли молдавська чи азербайджанська мала кириличне письмо - то вони були слов'янськими.
 
[]  &#; &#; польский чешский и словацкий языки приняли латиницу, и
&#; они &#; с натяжкой могут называться славянскими языками
&#; Коли білоруська абетка була латинкою - то це була не
&#; слов'янська мова. А коли молдавська чи азербайджанська мала
&#; кириличне письмо - то вони були слов'янськими. 
▬ Я об этом не говорил, кирилица и в татарстане присутствует и в монгольском языке, речь идёт о похожести всех славянских языков пишущих кирилецей.
 
[]  &#; &#; goalma.org
&#; &#; В середине х годов вышло первое издание знаменитого
&#; &#; словаря Даля. Во вводной части к нему есть статья «О
&#; &#; наречiяхъ рускаго языка». В ней фигурируют слова: «трохи»,
&#; І як висновки з цього можна зробити? НМД - абсолютно
&#; ніяких. Бо варіантів, як ті слова потрапили у ті говірки може бути купа.

С точки зрения верящих в аксиому "украинский язык существовал в качестве отдельного языка с [подставить нужное число] века", действительно, лучшее, что можно в этой ситуации сделать &#; это промолчать :-)
 
[]  &#; С точки зрения верящих в аксиому "украинский язык

У аксіму вірити не потрібно :-Р

goalma.org%D0%90%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%BE%D0%BC%D0%B0

АКСІО́МА (грец. axiōma — загальноприйняте, безперечне, від axio — вважаю гідним, наполягаю, вимагаю)

1) вихідне положення, самоочевидний принцип. В дедуктивних наукових теоріях аксіомами називають основні вихідні положення чи твердження якоїсь теорії, що приймаються без доведень, і з яких шляхом дедукції, тобто чисто логічними засобами, одержують весь інший її зміст. Див. Аксіоматичний метод.

2) перен. те, що не потребує жодних доведень.

&#; существовал в качестве отдельного языка с [подставить
&#; нужное число] века", действительно, лучшее, что можно в
&#; этой ситуации сделать — это промолчать :-)

Спочатку треба визначитись, де закінчується діалект і починається окрема мова.

А щодо наведених слів, можна, наприклад, припустити, що у тих місцевостях в давні часи існувала якась інша мова, яка пізніше розчинилась у російській. Можливо тому в інших діалектах російської мови цих слів немає. Чим погане пояснення?
 
[]  &#; У аксіму вірити не потрібно :-Р

Принимать ее без доказательства. Что, на мой взгляд, в данном контексте, то же самое хотя не нравится слово "верить" &#; я за него не очень держусь.

&#; А щодо наведених слів, можна, наприклад, припустити, що у
&#; тих місцевостях в давні часи існувала якась інша мова, яка
&#; пізніше розчинилась у російській. Можливо тому в інших
&#; діалектах російської мови цих слів немає. Чим погане пояснення?

Для меня &#; ничем.
Для приверженцев аксиомы &#; тем, что оно подходит и для Киева :-)
 
[]  &#; &#; С точки зрения верящих в аксиому "украинский язык У
&#; аксіму вірити не потрібно :-Р
&#; goalma.org%D0%90%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%BE%D0%BC%D0%B0
&#; АКСІО́МА (грец. axiōma — загальноприйняте, безперечне, від
&#; axio — вважаю гідним, наполягаю, вимагаю) 1) вихідне
&#; положення, самоочевидний принцип. В дедуктивних наукових
&#; теоріях аксіомами називають основні вихідні положення чи
&#; твердження якоїсь теорії, що приймаються без доведень, і з
&#; яких шляхом дедукції, тобто чисто логічними засобами,
&#; одержують весь інший її зміст. Див. Аксіоматичний метод. 2)
&#; перен. те, що не потребує жодних доведень. &#; существовал в
&#; качестве отдельного языка с [подставить &#; нужное число]
&#; века", действительно, лучшее, что можно в &#; этой ситуации
&#; сделать — это промолчать :-) Спочатку треба визначитись, де
&#; закінчується діалект і починається окрема мова. А щодо
&#; наведених слів, можна, наприклад, припустити, що у тих
&#; місцевостях в давні часи існувала якась інша мова, яка
&#; пізніше розчинилась у російській. Можливо тому в інших
&#; діалектах російської мови цих слів немає. Чим погане
&#; пояснення? 
▬ Ну если 25 миллионов розгаваривает суржиком, и пишет также, то можно предположить, что это уже язык , ведь большинство всегда право, чем греческие аксиомы, большинство во всём это сила
 
[]  &#; Для приверженцев аксиомы — тем, что оно подходит и для
&#; Киева :-)

І до чого тут Київ?
 
[]  Какая то странная манера ведения дискусси - задавать вопросы.
 
[]  То, что вы тут называете аксиомой, на самом деле надо называть химерой.
 
[]  &#; Какая то странная манера ведения дискусси - задавать
&#; вопросы. 

Дискутировать не здавая вопросов и не отвечаяэто как? Что тогда по вашему - дискуссия?
 
[]  &#; &#; Для приверженцев аксиомы — тем, что оно подходит и для &#;

 48&#;   20&#;27 

Ґоморра (fb2)

файл не оценен- Ґоморра(пер. Владимир К. Горбатько) (Карта світу) Kскачать: (fb2)- (epub)- (mobi)- Роберто Савьяно

Роберто Савіано
ҐОМОРРА
Про найсекретніше й найвпливовіше злочинне угруповання у світі


©goalma.org — україномовна пригодницька література



Серія «Карта світу» заснована у році

Roberto Saviano GOMORRA

Перекладено за виданням: Saviano R. Gomorrah. — New York,

Переклад з англійської В. К. Горбатька

Художник-оформлювач О. М. Іванова


Присвячується С., чорт забирай.


Розуміння… означає неупереджене і сміливе споглядання реальності, а потім — її заперечення, якою б вона не була.

Ганна Арендт

Переможці сорому не мають, незалежно від того, як вони перемогли.

Нікколо Макіавеллі

Люди — це хробаки, і хробаками мають залишатися.

(З однієї підслуханої телефонної розмови.)

Світ належить тобі.

Фільм «Чоловік зі шрамом»,

ЧАСТИНА ПЕРША

Порт


Контейнер розгойдався, коли кран почав опускати його на корабель. Траверса, що кріпить контейнер до крана, не змогла втримати його, і він затанцював у повітрі. Недбало зачинені люки раптом відскочили, і з них посипалися десятки трупів. Трупи були схожі на манекени. Та коли вони ударялися об землю, їхні голови розколювалися як справжні. А вони й були справжні. З контейнера вивалилися чоловіки, жінки і навіть кілька дітей. Усі мертві. Заморожені, складені стосом один на одного, як оселедці в банці. То були китайці, що ніколи не помирають. Вічні люди, що торгують поміж собою посвідченнями особи. Ось так скінчилося їхнє життя. В моторошних фантазіях ці тіла могли перетворитися на страви в китайських ресторанах, їх могли поховати у полі за фабричною стіною або кинути в жерло Везувію. А вони — ось тут. Сиплються десятками з контейнера, а їхні імена нашкрябані на бирках, прив’язаних до ший. Усі вони відкладали гроші, щоб їх поховали в Китаї, в їхніх рідних містечках, звідки вони сюди поприїжджали. З їхніх зарплат вираховувався відсоток на зворотну подорож у разі смерті. На місце в контейнері та яму в клаптику землі десь у Китаї. Розповідаючи мені про цей випадок, оператор крана закрив обличчя руками і дивився на мене крізь пальці. Наче маска з долонь робила його достатньо хоробрим, щоб розмовляти зі мною. Оператор побачив, що тіла падають, але вмикати сирену потреби не було. Він просто опустив контейнер на землю, невідомо звідки вигулькнуло кілька десятків людей, запхали все назад, а рештки позмивали брандспойтами. Ось як воно було. Оператор і досі не до кінця вірив, що це трапилося, сподіваючись, що то була галюцинація через перевтому на роботі. Потім він зімкнув пальці, повністю закривши від мене обличчя, і став пхикати, але я не міг розібрати, що він казав.


Все, що існує, проходить крізь цю територію. Крізь порт Неаполя. Нема такого виробу — тканини, пластмаси, іграшки, молотка, черевика, відкрутки, болта, відеогри, куртки, штанів, свердла чи годинника, — який би не проходив крізь оце місце. Неапольський порт — як відкрита рана. Кінцевий пункт безкінечної подорожі товарів. Кораблі входять в затоку і пристають до причалів як немовлята до грудей матері, однак з тією різницею, що тут їх не годують, а висмоктують. Доять, як корів. Неапольський порт — як діра в землі, звідки з’являється те, що виробляється в Китаї. На Далекому Сході, як і досі полюбляють висловлюватися репортери. Далекий Схід. Дуже далекий. Незбагненно далекий. Я заплющую очі і бачу кімоно, бороду Марко Поло і Брюса Лі у стрибку. Але насправді цей Схід сполучений з неапольським портом міцніше, аніж з будь-яким іншим місцем. Стосовно Сходу тут немає нічого далекого. Тут випливає все, що виробляється в Китаї. Це — як відро води, вилите в яму в піску. Вода з’їдає пісок, і яма стає дедалі більшою й глибшою. Крізь неапольський порт проходить 20 відсотків італійського текстильного імпорту з Китаю. Це якщо рахувати в грошовому еквіваленті. А в кількісному — понад Химерна річ, яку важко уявити, але товар — це така штука, що має в собі рідкісну магію: він примудряється бути і не бути; прибувати, навіть не потрапляючи до місця призначення; дорого обходитися покупцеві, незважаючи на свою погану якість, і тягнути на зовсім маленький податок попри те, що коштує гігантську суму грошей. Текстиль підпадає під досить широкий спектр визначень та характеристик, тому простий розчерк пера в митній декларації може істотно знизити його ціну та податок на додану вартість. Здається, в тиші чорної діри неапольського порту молекулярна структура товарів розпадається, але відразу ж відновлюється, коли вироби перетинають межу узбережжя. Товари мають полишити територію порту негайно. Все відбувається настільки швидко, що в процесі оформлення вироби немов щезають, випаровуються. Наче їх ніколи й не було. Наче нічого не сталося, просто відбувся такий собі віртуальний акт. Уявна подорож, неіснуюче фальшиве прибуття, корабель-привид, примарний вантаж. Товари мають потрапити до рук покупця, не залишаючи найдрібніших слідів на своєму шляху, потрапити до складського приміщення швидко, відразу ж, іще до того, як почнеться відлік часу. Часу, якого може вистачити на інспекцію. Тонни виробів подорожують так швидко, наче їх доставляє власноруч який-небудь поштар. В неапольському порту, чиї акрів розтягнулися на сім миль узбережжя, час розширюється та стискається. Здається, те, на що деінде може знадобитися година, тут відбувається менше ніж за хвилину. Тут сумнозвісна вайлуватість та неповороткість неаполітанців, що робить їхні рухи схожими на неквапливий потік патоки, анулюється, скасовується та спростовується. Безжальна прудкість китайських товарів руйнує часові рамки митної інспекції, вбиваючи саме поняття часу. То є справжнісіньке вбивство хвилин, кривава різанина вкрадених в історії секунд. За цими секундами женуться вантажівки, їх підганяють крани і штрикають своїми «виделками» авторозвантажувачі.

СОSСО, найбільша з китайських державних транспортних компаній, здійснює свої операції в неапольському порту спільно з МSС — женевською компанією, що володіє другим найбільшим у світі комерційним флотом. Швейцарці та китайці вирішили об'єднати зусилля і вкласти великі гроші в Неаполь, де вони управляють найбільшим вантажним терміналом. Зі своїми трьома тисячами футів причалів, близько півтора мільйонами квадратних футів терміналу та понад трьомастами тисячами квадратних футів відкритого простору ці компанії всотують майже весь рух транзитних товарів для Європи. Вам доведеться переінакшити та напружити вашу фантазію і спробувати уявити порт Неаполя як нижню сходинку драбини, якою піднімаються китайські вироби. В даному випадку видається доречним біблійний образ: порт є вушком голки, а верблюдом, що має крізь нього пройти, є кораблі. Величезні судна шикуються в затоці у ланцюжок і чекають своєї черги посеред безладдя кормових частин, що погойдуються на хвилях, та корабельних носів, що довбуться один об одного. Піднімаючи якорі і гуркочучи ланцюгами, істоти з листового металу та гвинтів повільно входять у вузький отвір неапольського порту. Наче анальний отвір затоки розширюється, викликаючи сильний біль у сфінктері.

Але ж ні. Не так. Немає там ніякого видимого безладдя. Всі судна приходять і відходять упорядковано. Принаймні, так здається з суходолу. Протягом року порт пропускає аж сто п'ятдесят тисяч контейнерів. На причалах вибудовуються цілі міста з товарів, але їх одразу ж відвозять геть. Порт характеризується своєю швидкістю, та кожна бюрократична неповороткість, кожна ретельна інспекція перетворює гепарда транспорту на неквапливого сонного лінивця.

Коли я потрапляю на пристань, то завжди там гублюся. Причал Баузан схожий на споруду, витворену з гігантських блоків конструктора «Лего». Здається, що ця велетенська конструкція не займає частину простору, а немовби винаходить його, творить. Один його куток виглядає так, наче в ньому приліпили багацько осиних гнізд. Ціла стіна якихось химерних вуликів: то — тисячі штепсельних розеток, що живлять електричним струмом «рифери», тобто рефрижераторні контейнери. Всі харчі, які тільки можна побачити по світових телеканалах, усі вони напхані в ці крижані контейнери. На причалі Баузан мені здається, що переді мною — порт призначення для усіх товарів, що їх виробляє людство. Тут вони проводять останню ніч своєї подорожі, а потім їх продають. Це — як споглядати створення світу. Одіж, що її носитимуть молоді парижани максимум місяць, рибні палички, що їх цілий рік їстимуть мешканці Брешії, годинники, якими каталонці прикрасять свої зап’ястки, та шовк для кожного плаття в Англії на весь сезон — усе це проходить крізь порт за лічені години. Цікаво було б десь прочитати не лише про те, де ці товари були вироблені, а й про маршрут, яким вони потрапили в руки покупців. Вироби мають подвійне, змішане та незаконне громадянство. Зачаті десь у китайській глибинці, вони з’являються на світ в якомусь місті якоїсь слов’янської країни, потім набувають остаточного вигляду в північно-східній Італії, фасуються в Пулії або албанській Тирані — і, нарешті, опиняються в коморі десь у Європі. Жодна людська істота ніколи не матиме таких прав пересування, які має товар. Кожен відтинок їхнього шляху з його випадковими та офіційними маршрутами впирається — як залізнична чи трамвайна колія — у глуху стрілку тут, у Неаполі. Коли велетенські контейнеровози вперше входять до затоки і повільно наближаються до причалу, вони скидаються на неквапливих бегемотів із сталевих листів та ланцюгів; з іржавих швів на їхніх боках поволі сочиться вода. Та коли вони стають на якір, то стають прудкими істотами. Можна подумати, що на цих суднах — великі екіпажі, але вони вивергають зі свого черева жменьки людців, на перших погляд нездатних приборкати цих гігантських тварин у відкритому морі.

Коли я вперше побачив, як до причалу підійшло китайське судно, мені здалося, що я бачу продукцію з усього світу. Я втратив лік контейнерам, не зміг прослідкувати за кожним із них. Це, мабуть, звучить сміховинно: «збився з ліку», але це дійсно так. Числа були надто великі, і всі вони переплуталися у мене в голові.

У наші дні товари, що розвантажуються в Неаполі, є майже виключно китайськими — 1,6 мільйона тонн щорічно. Тобто ті, що реєструються офіційно. Принаймні ще мільйон тонн проходить крізь порт, не залишаючи по собі жодного сліду. У відповідності з даними Італійського митного агентства, 60 відсотків товарів, що прибувають до Неаполя, уникають офіційної митної інспекції, 20 відсотків митних декларацій не перевіряються, п’ятдесят тисяч партій товару — це контрабанда, 99 відсотків якої є китайською — і все це оцінюється в суму  мільйонів євро несплачених податків кожні півроку. Першими йдуть контейнери, котрі мають зникнути до того, як до них доберуться митні інспектори. Кожен контейнер ретельно нумерується, але багато номерів є ідентичними. Таким чином один проінспектований легальний контейнер «освячує» певну кількість нелегальних з тим самим номером. Те, що розвантажується в понеділок, може вже до четверга потрапити на продаж до Модени, Генуї чи вітрин магазинів у Бонні або Мюнхені. Здогадно, велика частина товарів з’являється в Італії начебто транзитом, але магія митниці робить цей транзит стаціонарним. У граматиці товарів для документів існує один синтаксис, а для комерції — інший. У квітні року Антишахрайський відділ Італійської митниці, котрий за збігом обставин одночасно розпочав чотири окремих операції, конфіскував 24 тисячі пар джинсів, призначених для французького ринку; 51 тисячу виробів з Бангладеш з позначкою «Зроблено в Італії»; тисяч статуеток та ляльок включно з Барбі та Людиною-Павуком; а також 46 тисяч пластмасових іграшок — на загальну суму приблизно 36 мільйонів євро. Зовсім маленька порція товарів, яка проникла крізь неапольський порт лише за кілька годин. А з порту вийшла у великий світ. І так триває день за днем. Ці порції товарів стають дедалі більшими і перетворюються на потужний потік, що його забезпечує дійна корова комерції.


Порт відокремлений від міста. Він — як уражений інфекцією апендицит, який ніколи не переростає в перитоніт, але завжди присутній у череві прилеглого узбережжя. Немов напівпустеля, облямована водою та землею, але яка, здається, не належить ані воді, ані суходолу. Як викинута на берег земноводна істота, морський метаморфоз. Як новоутворення, що складається з бруду, сміття та різних уламків, що їх викинуло припливом на берег за багато років. Судна випорожнюють свої клозети та чистять трюми, випускаючи у воду жовту піну; моторні човни та яхти, відригуючи двигунами, викидають усе в сміттєву кабіну, що зветься морем. Ця болотиста маса утворює вздовж берегової лінії тверду кірку. Сонце творить над водою міраж, але поверхня моря блищить наче пластикові пакети зі сміттям. Чорні пакети. Затока схожа на пінисту поверхню кави в кавоварці, на гігантську ванну з рідким багном. Причал з його тисячами різнокольорових контейнерів здається непроникним кордоном: Неаполь оточений стінами вивантажених товарів. Та ці стіни не захищають місто, навпаки — це місто захищає стіни. Однак у порту немає цілої армії докерів, немає романтичної шпани. Зазвичай він уявляється сповненим руху, туди-сюди сновигають люди мальовничої зовнішності, вони часто розмовляють на підвищених тонах, чується чужа мова. А насправді ж тут панує тиша механізованої фабрики. Здається, що тут більше не залишилося людей, а контейнери, судна та вантажівки приводяться в рух якимось невидимим вічним двигуном. Він працює тихо і швидко.


Раніше я часто ходив до порту поїсти риби. Ні, близькість до води не означає вищої якості морської їжі в ресторані. Бо в своїх стравах я часто знаходив шматочки пемзи, пісок і навіть варені водорості. Молюсків ловили і відразу ж кидали прямісінько до каструлі. Як гарантію свіжості, як російську рулетку інфекції. Але сьогодні, коли всі вже звикли до смаку морепродуктів, вирощених на спеціальних фермах, коли кальмар смакує як курка, треба ризикувати, якщо хочеться відчути отой неповторний морський смак. А мені хотілося ризикувати. В портовому ресторані я спитав, чи можна десь орендувати житло.

— Не чув про таке, бо навколишні будинки зникають. Їх прибирають до рук китайці… — Поважний чолов’яга з іще поважнішим голосом царствено розсівся посеред кімнати. Кинувши на мене погляд, він вигукнув: — Однак дещо могло й досі залишитися!

Більше він не сказав нічого. Пообідавши, ми пішли вулицею, що тягнеться вздовж порту. Чолов’язі не довелося казати мені, щоб я йшов слідом. І так зрозуміло. Ми ввійшли до вестибюлю якогось примарного багатоквартирного будинку і піднялися на четвертий поверх, де іще залишалася одна квартира для студентів. Господарі повикидали всіх, щоб забезпечити місце для порожнечі. Вважається, що в квартирах не повинно залишатися нічого. Ні шафок, ні ліжок, ні картин, ні туалетних столиків — навіть стін. Тільки голий простір. Простір для картонних ящиків, для велетенських картонних шаф, простір для товарів.

Таку кімнату мені й дали. Більше схожу на цуценячу будку, достатньо велику, щоби в ній помістилися ліжко та шафа. Про місячну орендну платню, рахунки за послуги та підключення телефону розмови не було. Чолов’яга представив мене чотирьом хлопцям, моїм сусідам по будинку, — і все. Вони пояснили мені, що це — єдине жиле приміщення в усій будівлі і що воно служить притулком для Цзяна, китайця, що відповідав за palazzi, тобто будинки. Оренди платити не треба було, але я мав по суботах та неділях відпрацьовувати в квартирах-коморах. Я шукав помешкання, а знайшов роботу. Вранці ми зносили стіни, а ввечері прибирали уламки — шматки цементу та цегли, а потім збирали все це в звичайні сміттєві мішки. При руйнації стіни виникають несподівані звуки: не як б’ють каміння, а як падає зі столу на підлогу кришталевий посуд. Кожна квартира перетворювалася на комору без стін. Мені й досі не зрозуміло, як той будинок устояв і не розвалився. Не раз ми цілком свідомо руйнували опорні стіни. Але для товарів потрібен був простір, тому не виникало дилеми — зберегти стіни чи забезпечити місце для виробів.

Ідея набивати помешкання картонними коробками наверзлася на думку якимось китайським торговцям після того, як керівництво неапольського порту представило свій план безпеки делегації конгресменів США. Цей план передбачає розділення порту на чотири зони: круїзні кораблі, прогулянкові човни, комерційні судна та контейнеровози. Він містить також оцінку ризику для кожної з цих зон. Після того як цей план зробили надбанням публіки, багато китайських бізнесменів дійшли висновку, що єдиний спосіб не дати поліції відчути, що їй час втрутитися, пресі — постійно писати про порт, а телебаченню — нишпорити, вишукуючи сенсаційні історії, полягає в тому, щоб оповити все тотальною мовчанкою. Підняття цін було іще однією причиною того, що рух товарів став потаємнішим. Для того щоб сховати їх в орендовані комори на задвірках сільської місцевості, посеред звалищ та тютюнових полів, знадобилося використання додаткових транспортних потужностей. І таким чином отримали схему: щодня в порт в’їжджають не більше десяти автофургонів, а потім виїжджають забиті під зав’язку. Коротка подорож — і вони вже в гаражах багатоквартирних будинків, що оточують порт. Туди-сюди. Оце і все, що треба.

Неконтрольовані непомітні переміщення, що губляться в щоденному транспортному потоці. Орендуються квартири. Потім з них витягують нутрощі. Видаляються перегородки в гаражах, щоб забезпечити одне цілісне приміщення. Підвали теж набиваються товарами від підлоги до стелі. Жоден власник не наважиться скаржитись. Цзян усім заплатив: за оренду і за незаконне руйнування. Тисячі ящиків переміщуються ліфтом, спеціально переобладнаним під вантажі. Сталева кліть з платформою на рейках, яка безперервно рухається. Моя робота тривала кілька годин, а вибір товарів був невипадковим. Вийшло так, що мені довелося займатися розвантаженням у перші дні липня. Платили добре, але то — важка праця, якщо ви не звикли. Було жарко й парко, але ніхто не наважився вимагати встановлення кондиціонерів. Ніхто. І не через страх покарання чи культурні норми послуху та покори. Вантажники прибули сюди з усіх куточків світу: Ґани, Берега Слонової Кістки, Китаю, Албанії, а також Неаполя, Калабрії та Луканії. Ніхто не став вимагати, бо всі розуміли: раз товар не псується від спеки, значить нема потреби марнувати гроші на кондиціонери.

Ми складували ящики з куртками та плащами. З штормівками, бавовняними светрами та парасольками. Видавалося дивним, що в розпал літа хтось прийняв рішення забивати комори осінньою одежею замість купальників, літніх платтів та сандалій-в’єтнамок. На відміну від великих складських приміщень, ці квартири-комори призначалися для предметів, що мали потрапити на ринок негайно. Але китайські бізнесмени передрікали холодний та дощовий серпень. Я ніколи не забуду урок Джона Мейнарда Кейнса стосовно поняття маргінальної вартості: як, наприклад, ціна пляшки води різнитиметься в залежності від того, продається вона побіля водоспаду чи в пустелі. Того літа італійські підприємства пропонували пляшки біля водоспадів, у той час як китайські бізнесмени будували фонтани в пустелі.

Через кілька днів після того як я став до роботи, Цзян переночував у квартирі. Він бездоганно розмовляв італійською, і його м’яке «г» більше нагадувало «V». Як у збіднілих аристократів, що їх Тото зображує у своїх фільмах. Цзян Чжу взяв собі християнське ім’я Ніно. Майже всі неапольські китайці, що мають ділові стосунки з місцевими мешканцями, беруть собі місцеві імена. Ця практика стала настільки поширеною, що вже не дивно почути, як китаєць представляється як Тонімо, Ніно, Піно або ж Паскуале. Ніно-Цзян не спав; натомість він цілу ніч сидів на кухні і дзвонив по телефону, одним оком позираючи на телевізор. Я вмостився в ліжко, але заснути не зміг: Цзян не вмовкав, а його мова була як автоматні черги, що проскакували крізь зуби. Він говорив, не вдихаючи, то була словесна асфіксія. Його охоронці щедро наповнили приміщення своїми кишковими газами; їхній солодкуватий сморід проникнув і до моєї кімнати. Мою огиду й обурення викликав не лише цей сморід, а й ті картини, що він їх породив у моїй уяві. Як гниють і перетравлюються в їхніх шлунках фаршировані млинці та китайський рис з різноманітними підливами та приправами. Решта мешканців уже звикла до цього. Якщо їхні двері зачинилися, то їм тільки й лишилося, що спати. Окрім сну для них не існувало нічого. Зате для мене не існувало нічого окрім того, що відбувалося за дверима моєї кімнати. Тому я пішов на кухню і всівся на стілець. Кухня — комунальна зона, а значить — частково і моя. Принаймні теоретично. Цзян припинив теревенити по телефону і почав куховарити. Смажити курчат. Мені на думку спали всілякі запитання, кліше, яких я хотів позбутися. Я заговорив про Тріаду — китайську мафію. А Цзян зробив вигляд, що його надзвичайно цікавить процес смаження курчат. Мені хотілося розпитати у нього про подробиці, принаймні символічні: я й не сподівався, що він візьме і зізнається у своїй приналежності до Тріади. Виходячи з припущення, що кримінальне розслідування передбачає точну й ретельну оцінку реальності, я продемонстрував свою обізнаність із китайською організованою злочинністю.

Цзян поставив своїх смажених курчат на стіл, сів і нічого не сказав. Не знаю, чи вважав він цікавим те, що я розповідав. Я так ніколи й не дізнався, належав він до Тріади чи ні. Цзян відсьорбнув трохи пива, а потім відірвав одну сідницю від стільця, дістав із задньої кишені гаманець, швиденько понишпорив у ньому і витягнув три купюри. Розгладивши їх на столі, він поставив на них склянку з пивом:

— Євро, долар та юань. Ось моя тріада.

Здавалося, Цзян говорив щиро. Жодної іншої ідеології, ніяких символів віри чи прагнення видертися нагору ієрархічною драбиною. Прибуток, бізнес, капітал. І більше нічого. Прийнято вважати, іцо рушій, який визначає певну динаміку, є потаємним і тому має породжуватися потаємною спільнотою: китайською мафією. Це — синтез, що вбирає в себе всі проміжні стадії, фінансові трансферти та інвестиції — все, що робить злочинну економічну організацію могутньою. Останні кілька років кожна комісія по боротьбі з мафією вказувала у своєму звіті на «зростаючу небезпеку китайської мафії», однак за десять років розслідування поліція спромоглася конфіскувати лише тисяч євро в Кампо-Бізенціо поблизу Палермо. А також кілька мотоциклів та частину фабрики. Ніщо в порівнянні з економічною силою, здатною переміщати капітал на мільйони євро, про що не перестають писати американські економісти. І Цзян-бізнесмен з посмішкою дивився на мене:

— Економіка має вершину та дно. Ми розпочали на дні, а тепер добираємося до вершини.

Перед тим, як піти спати, Ніно-Цзян зробив мені пропозицію на наступний день:

— Ти рано встаєш?

— Коли як…

— Якщо завтра о п’ятій уже будеш на ногах, їдьмо з нами до порту. Можеш нам допомогти.

— У чому?

— Якщо маєш футболку з капюшоном, то не завадило б її вдягнути.

І більше нічого не було сказано. А я й не питав, бо горів бажанням узяти участь. Якби я поставив надто багато запитань, то Цзян міг би передумати і скасувати своє запрошення. На відпочинок лишилося всього-на-всього кілька годин, але я був надто збуджений та занепокоєний, щоб спати.

Рівно о п’ятій я вже був готовий і чекав унизу разом з іншими. То були двоє немолодих типів з північної Африки та один з моїх сусідів по будинку. Ми ввібралися до мікроавтобуса і вирушили до порту. Не знаю, чи далеко ми заїхали в самому порту, якими манівцями проїжджали: я заснув, прихилившись до вікна. Ми вийшли з авто біля якихось кам’яних брил; там була невеличка пристань, котра випиналася в море посеред високих скель, що утворювали ущелину. До пристані був пришвартований човен з великим двигуном. Він здавався надто важким для корми такого вузенького та довгого судна. З капюшонами на головах ми скидалися на членів якоїсь сміховинної реп-групи. Я думав, що капюшон був для того, щоб мене не можна було впізнати, а виявилося, що він — для захисту від крижаних бризок морської води, захист від пронизливого болю, що пульсує в скронях рано-вранці у відкритому морі. Один молодий неаполітанець запустив двигун, а другий сів за кермо. Мабуть, вони були братами — такі схожі були один на одного. Цзян з нами не поїхав. Приблизно через півтори години ми підпливли до судна. Мені здалося, що ми ось-ось наскочимо на нього. То був велетенський корабель. Задравши голову, я ледь побачив край фальшборту. У відкритому морі судна видають металеві скрипи, як повалені дерева. А також якісь глухі звуки, від яких з’являється бажання постійно ковтати слину, що стає солонуватою на смак.

З корабельного підйомника, сіпаючись, сповзла вниз сіть з ящиками. Кожного разу, коли такий клунок гепався об наш човен, останній сильно накренявся, і кожного разу мені здавалося, що я ось-ось шубовсну у воду. Ящики були не надто важкими, але, розвантаживши десь близько тридцяти на корму, я відчув біль у зап’ястках, а передпліччя натерлися об гострі кути і почервоніли. Нарешті наш човен відплив і взяв курс на берег — і відразу ж два інших пристали до борту гігантського судна, щоб продовжити вивантаження ящиків. Вочевидь вони відпливли не від нашої пристані, а несподівано з’явилися нам на заміну наче нізвідкіля. Кожного разу, коли ніс нашого човна з бризками занурювався у воду, моя душа падала у п’яти. Прихиливши голову до ящиків, я спробував визначити їхній вміст по запаху, який від них ішов, або ж по звуку. На мене наповзло відчуття провини. Хто-зна, в якій оборудці я взяв участь так непродумано, навіть не прийнявши якогось попереднього рішення. Одне діло вляпатися в цю справу цілком свідомо, а зовсім інше — займатися розвантажуванням незаконних товарів просто так, з цікавості. Чомусь людина по своїй дурості вважає, що незаконний акт має бути більш продуманим, більш умисним, аніж законний. Та насправді різниці тут немає. Конкретним учинкам притаманна гнучкість, якої не знають моральні міркування. Коли ми повернулися до пристані, двоє північно-африканців вийшли з човна з двома коробками на плечах кожен, але я завагався, бо мав прийняти важке рішення. Ніно чекав на нас побіля валунів. Вибравши один величезний ящик, він розрізав пакувальну стрічку канцелярським ножиком. Усередині виявилися кросівки. Справжні спортивні черевики найвідоміших фірм, найновіші моделі, настільки нові, що в Італії вони іще не продавалися. Побоюючись митної інспекції, Цзян зволів вивантажувати їх у відкритому морі. В такий спосіб цей товар можна було викинути на ринок без податкового тягаря, а оптовикам не довелось би платити ввізне мито. Конкуренти усуваються завдяки нижчим цінам. Та ж сама якість товару, але зі знижкою чотири, шість та десять відсотків. Такі знижки не може запропонувати жоден торговий агент. Від цих відсотків залежить життя і смерть крамниці, ці відсотки спричиняються до появи нових універмагів, забезпечують гарантований дохід та отримання банківських позик. Ціни мають бути нижчими, ніж у конкурентів. Усе має переміщуватися швидко та потаємно, спонукати до купівлі чи продажу. Несподіваний кисень для італійських та європейських торговців. Кисень, що подається через порт Неаполя.

Поки прибували інші човни, ми вантажили ящики в автофургони. Потім ці фургони вирушали до Рима, Вітербо, Латини та Формії. Цзян сказав, щоб нас відвезли додому.

За останні кілька років усе змінилося. Все. Раптово та несподівано. Декотрі люди відчувають переміну, але не розуміють її. Ще десять років тому човни контрабандистів борознили води Неаполітанської затоки кожного ранку, вивозячи ділків до суден, де вони затарювалися цигарками. Потім ці коробки з цигарками запихали в авто і розвозили по вуличних ятках на продаж. Між береговою охороною, митниками та контрабандистами розігрувалися битви. Тонни цигарок в обмін на один недбало організований арешт, або один арешт в обмін на тонни цигарок, схованих під фальшивим дном човна, якому дозволяли втекти. Тривалі нічні чергування, засідки, свистки, що попереджали про наближення підозрілого авто, рації, готові дати сигнал тривоги, низки чоловіків, що швидко передавали ящики один одному на березі моря. Автомобілі, що мчали в глиб суходолу від узбережжя Пулії або з периферії до Кампанії. Основна вісь проходила між Неаполем та Бріндізі. То був маршрут дешевих цигарок. Контрабанда була процвітаючим бізнесом, своєрідним ФІАТом Півдня Італії, системою соціального забезпечення для тих, кого ігнорувала держава, єдиним видом діяльності для двадцяти тисяч людей в Пулії та Кампанії. Саме ця контрабанда стала причиною Великої війни всередині Каморри на початку х.

Клани з Пулії та Кампанії постачали цигарки до Європи контрабандними каналами, щоб не платити податки державі. Кожного місяця вони ввозили тисячі ящиків з Чорногорії, і виручка з кожної партії складала  мільйонів лір — приблизно тисяч доларів США, Тепер усе це зникло. Кланам більше невигідно займатися контрабандними цигарками. Але максима Антуана Лавуаз’є не втратила своєї актуальності й донині: ніщо не зникає, ніщо не створюється, все лише перетворюється. І в природі, і, перш за все, в динаміці капіталізму. Товари широкого вжитку витіснили цигарки і стали новою контрабандою. Розгорається жорстока цінова війна, оскільки знижки означають різницю між життям та смертю для торговельних агентів, оптовиків та роздрібних торговців. Податки, ПДВ та транспортні видатки — це дейдвуд прибутків, реальні перешкоди, що стримують обіг товарів та грошей. Щоб скористатися перевагами дешевої робочої сили, великі компанії переносять виробництво на схід — до Румунії, Молдавії або навіть далі: до Китаю. Але цього недостатньо. Так, товар дешевий, але він потрапляє на ринок, де все більше й більше споживачів з нестабільними доходами або мінімальними накопиченнями трусяться над кожною копійкою. Поки накопичуються непродані товари, продовжують прибувати нові: справжні, фальшиві, напівфальшиві або напівсправжні. Тихо і не залишаючи слідів. І не так помітно, як колись цигарки, бо вони не збуваються через незаконну мережу. Наче їх ніколи сюди й не привозили, наче вони виросли десь у полі і їх зібрали під час жнив якісь невідомі селяни. Гроші не пахнуть, зате товар має приємний запах. Він не тхне морем, яке він перетнув, або руками, що його зробили. На ньому немає плям мастила з машинерії, на якій їх виготували. Товар пахне собою. До нього лише додається запах прилавка крамниці, а його кінцевим пунктом призначення є домівка покупця.


Ми полишили море і подалися додому. Водій автофургона дав нам мінімум часу на висадку, бо йому треба було мерщій повертатися до порту, щоб узяти там нові коробки, нові товари. Коли я входив до ліфта, то ледь не зомлів. Знявши свою легку куртку з капюшоном, просякнуту потом та морем, я впав на ліжко. Не знаю, скільки ящиків я відніс і склав, але у мене було таке відчуття, що я розвантажив взуття для половини ніг в Італії. Я був такий заморений, наче тяжко пропрацював увесь день. А тим часом мої сусіди тільки-но прокидалися. Був ранній ранок.


Анджеліна Джолі


У наступні дні Цзян став брати мене на свої бізнесові зустрічі. Здавалося, йому подобалося бути в моїй компанії, коли він займався щоденними справами або обідав. Я говорив або надто багато, або зовсім мало, і йому, вочевидь, подобалося і перше, і друге. Я спостерігав, як сіють і вирощують грошові зерна, як поле економіки залишають під паром. Ми їздили до Лас-Веґаса, території північніше Неаполя. Лас-Веґас — так ми звемо цю місцину з кількох причин. Як і Лас-Веґас та Невада, збудовані посеред пустелі, тутешні міські агломерати виростають неначе нізвідкіля. І щоб добратися до такого місця, треба перетнути цілу пустелю шляхів. Кілометри асфальту, широкі дороги, що мчать тебе звідси до автостради, до Рима, прямісінько на північ. Ці шляхи збудовані не для легковиків, а для важких вантажівок, для переміщення не людей, а одежі, взуття та дамських сумочок. Якщо їхати з Неаполя, то ці міста виникають нізвідки, немов посаджені в землю одне поза одним. Глиби бетону. Плутанина вулиць. Павутина доріг, в яку вплетені міста Казаваторе, Кайвано, Сант-Антімо, Меліто, Арцано, Пішінола, Сан-П’єтро-а-Патієрно, Фраттамажоре, Фраттаміноре та Ґрумо-Невано. Міста настільки невиразні та незначущі, що вони схожі на один гігантський метрополіс, де вулиці одного населеного пункту продовжуються в наступному.

Я сотні разів чув про місцевість біля Фоджії, що зветься Каліфоджія, південну частину Калабрії часто називають Калафрикою або ж Саудівською Калабрією, Сала-Консиліна перетворилася на Сахару-Консиліну, а неаполітанське передмістя Секондільяно неофіційно перейменували на Терцо Мондо, тобто Третій світ. Але оцей Лас-Веґас — це справжній Лас-Веґас. Упродовж багатьох років кожен, хто бажав спробувати щастя в бізнесі, вирушав туди. Щоби втілити свою мрію. Взяти кредит або гроші, сплачені по звільненні з роботи, і відкрити власне виробництво. Якщо вам щастило і ви вигравали, то вам випадала ціла фірма, і для збирання врожаю у вашому розпорядженні опинялися ефективність, висока продуктивність, швидкість, «кришування» та дешева робоча сила. Ви вигравали так само, як і в казино, ставлячи на чорне або червоне. Якщо ж ви програвали, то втрачали свій бізнес упродовж кількох місяців. Це ж Лас-Веґас. Тут не існує нормативних актів та регламентування, не існує економічного планування. Черевики, одіж та інший ширвжиток викидається на міжнародний ринок нелегально і потаємно. Міста не вихваляються цими дорогоцінними виробами: чим тихіше та потайливіше ці товари продукуватимуться, тим успішніше завойовуватимуть ринок. Роками цей регіон виробляв найкраще з італійської моди. А значить — найкраще у світі. Але він не мав клубів чи асоціацій підприємців, не мав центрів підготовки. Не мав нічого, окрім роботи, нічого, окрім своїх швацьких верстатів, маленьких фабрик, упаковок та відвантаженого товару. Нічого, окрім безкінечного повторення виробництва. Все інше було наносним, поверховим. Підготовка і навчання відбувалися безпосередньо за верстатом, а якість виробів компанії демонструвалася їхнім успіхом. Ні тобі фінансування, ні спеціальних проектів, ні стажування. Ринок — це все або нічого. Виграв або програв. Зростання зарплатні означало покращення житла та покупку наворочених авто. Але цей добробут не можна вважати спільним, колективним. Це багатство — вкрадене, забране у когось силоміць і притягнуте до вашої «печери» як здобич. Люди приїздили звідусіль і вкладали гроші у фірми, що виробляли сорочки, куртки, піджаки, рукавички, сумочки, капелюхи та гаманці для італійських, німецьких і французьких компаній. У х роках італійський Лас-Веґас припинив вимагати дозволів, офіційних контрактів та належних умов праці — і гаражі, сходові колодязі й комори перетворилися на фабрики. Але за останні роки китайська конкуренція призвела до руйнації підприємств, що виробляли товари середньої якості для середнього покупця. І не стало більше місця й часу для зростання професійної майстерності. Або ти відразу працюєш найкраще і найшвидше, або хтось інший змикитить, як зробити цю саму роботу іще швидше й іще краще. Багато людей опинилися за воротами. Власники фабрик зламалися під тягарем боргів та процентів. Багато з них накивали п’ятами, ховаючись від непосильного фінансового преса.

В результаті зникнення цих невеликих підприємств під найбільшою загрозою опинилося одне конкретне місце: район Парко Верде в Кайвано. Йому перекрили кисень, його зростання брутально перепинили, і він став немов емблемою зовнішньої межі міського простору. Тут ніколи не гасне світло, в будинках та внутрішніх дворах повно народу, повсюди — припарковані автомобілі. Ніхто не від’їздить. Дехто приїжджає, але мало хто залишається надовго. Не буває тут такого моменту, коли багатоквартирні будинки порожніють, ніколи не буває тут відчуття тиші й пустки, коли вранці всі йдуть на роботу або до школи. В Парко Верде завжди натовп, завжди безперестанний шум людської юрми.

Парко Верде здіймається догори з центральної вісі міста, з асфальтового ножа, що розтинає Неаполь. Він більше схожий не на мікрорайон, а на купу мотлоху, на смітник, де бетонні споруди з алюмінієвими балконами випинаються на кожному пустищі як пухирі. Складається враження, що його спроектував архітектор, якого надихнули піщані витвори на пляжі; він наче навмисне зробив будинки схожими на замки з піску, тільки при їх спорудженні форми з мокрим піском випорожнювали догори ногами. Сірі, невиразні будинки. В одному куточку приліпилася малесенька капличка. Вона майже непомітна, але так було не завжди. Колись тут була велика біла каплиця, справжній мавзолей, присвячений якомусь хлопцю на ім’я Емануель. Емануель загинув. Його вбили на роботі. На роботі, що інколи є навіть важчою, аніж ішачити в нічну зміну на фабриці. Але ж треба якось заробляти на життя. Емануель промишляв грабунками. На «діло» він виходив по суботах — кожну суботу. І завжди в тому самому місці. В той самий час, на тій самій вулиці, того ж самого дня. Бо субота була днем його жертв, днем закоханих. А в тому районі всі закохані їхали на шлях номер 87 — гидотну дорогу з асфальтовими латками та міні-смітниками. Кожного разу, коли я там проїжджаю і бачу закохані пари, я завжди думаю, що, мабуть, треба дійсно дуже сильно згоряти від пристрасті, щоб кохатися в такому паршивому оточенні. Саме тут і ховалися Емануель та його двоє подільників, вичікуючи, коли зупиниться авто і вимкнуться фари. Вони чекали іще трохи — поки парочка не роздягнеться — і нападали саме в той момент, коли коханці були найбільш вразливими. Розбивали вікно руків’ям пістоля і приставляли його дуло чоловікові під ніс. Обчистивши свої жертви, вони вирушали порозважатися, додавши іще одне пограбування до свого солідного «послужного списку» і кілька сотень євро — до своїх кишень. Жалюгідний улов, але ці хлопці, напевне, почувалися мільйонерами.

Якось уночі їх перехопив патруль карабінерів. Емануель та його подільники були настільки самовпевнені та безголові, що не розуміли просту річ: якщо постійно проробляти одне й те ж у тому самому місці, то це — найнадійніший спосіб забезпечити власний арешт. Погоня, зіткнення автомобілів, постріли. А потім — тиша. Емануель — у машині, смертельно поранений. Він націлив пістоль на карабінерів, тому вони встрелили його. Одинадцять куль впритул означає, що ти прицілився і готовий стріляти за найменшої провокації. Спочатку стріляй на враження, а потім стверджуй, що то була самооборона. Кулі блискавкою влетіли в авто, наче притягнуті до тіла Емануеля потужним магнітом. Його приятелі зупинили авто і хотіли втекти, але не стали, бо побачили, що Емануель мертвий. Вони відчинили дверцята і не стали чинити опору, коли їх лупцювали кулаками в обличчя — прелюдія до кожного арешту. Емануель лежить, скоцюрбившись, з несправжнім пістолетом у руці. То — капсульний пістоль, пугач, яким хіба що собак від курника відганяти. Іграшка, що її використовували наче справжню зброю. Бо Емануель був іще дитиною, що зображала дорослого. Переляк на його обличчі мав означати жорстокість, а привласнені кишенькові гроші уявлялися йому казковим багатством. Емануелю було п’ятнадцять. Усі звали його Ману. Він мав худе й кутасте чорняве обличчя. Саме таким ви уявляєте хлопця, з яким вам не хотілося б мати справу. Емануель з’явився на світ у такому куточку земної кулі, де тебе будуть поважати й шанувати не за гроші у кишені, а за те, як ти їх роздобув. Емануель був породженням Парко Верде. А коли ти походиш з місцини, що назавжди залишає на тобі своє тавро, то жодна помилка або злочин не скасує факту твого походження. Родини з Парко Верде скинулися

1 збудували невеличкий мавзолей. Усередину вони помістили образ неаполітанської Мадонни Дель Арко та фото усміхненого Емануеля. Каплиця Емануеля стала однією з-понад двадцяти, що їх збудували вірні на честь всіляких Мадонн, яких тільки можна уявити. Але мер міста не міг стерпіти, що саме ця каплиця присвячена покидьку, і послав бульдозер, щоби її знести. Бетонна споруда розвалилася вмить, наче була зроблена з глини. Звістка поширилася швидко, і невдовзі біля каплиці зібралася молодь Парко Верде, приїхавши на своїх мопедах та мотоциклах. Усі мовчали. І просто дивилися, як чоловік у бульдозері смикав важелі. Під тягарем поглядів він зупинив машину і показав на судового виконавця, даючи зрозуміти, що це він дав наказ. То був жест, яким бульдозерист указав на потенційний об’єкт їхнього гніву і спробував відвести від себе небезпеку. Переляканий та обложений з усіх боків, він замкнувся в кабіні. А через кілька секунд здійнялася буча. Водієві вдалося втекти в поліцейському авто, а підлітки почали дубасити бульдозер руками та ногами. Виливши пиво зі своїх пляшок, вони стали наповнювати їх бензином прямо зі своїх мопедів і кидати каміння у вікна сусідньої школи. Якщо каплицю Емануеля зруйнували, то нехай зазнає руйнації і все інше! З вікон жилих будинків полетіли тарілки, вази та столове срібло. А в поліцію — палаючі бензинові «бомби». Підпаливши все, що вони змогли підпалити, підлітки спорудили барикади зі сміттєвих баків. Приготувалися до партизанської війни. Їх було багато сотень, і вони могли протриматися довго.

Але раптом хтось приїхав. Зблизька. Увесь район був оточений поліцією та карабінерами, але чорний джип якимось чином примудрився проскочити крізь їхній кордон та крізь барикади. Водій посигналив, «хтось» відчинив дверцята — і декілька бунтівників увібралися до авто. І менш ніж за дві години все припинилося. З облич познімали хустки. Палаючі сміттєбаки загасили. В протистояння втрутилися клани — хтозна-які. Парко Верде — золота копальня Каморри, де вона видобуває свою дешеву робочу силу. Всі, хто потребує найманців, може гнати їх звідси гуртами, як робочу худобу. Це — некваліфіковані робітники з найнижчого щабля суспільства, і заробляють вони навіть менше, аніж нігерійські та албанські товкачі наркотиків. Дітлахи з Парко Верде потрібні всім: і клану Казалезі, і клану Маліардо в Джульяно, і «тигренятам» з клану Кріспано. Вони наймають їх наркоторговцями за фіксовану платню без преміальних, водіями, «вартовими» для охорони території кланів на дальніх підступах. І ці надійні та старанні в роботі дітлахи навіть не просять компенсувати їм витрати на бензин, бо страшенно бояться втратити роботу. Декотрі з них згодом «підсідають» на героїн, наркотик для тих, кому вже нема чого втрачати. Декотрі рятуються тим, що записуються в армію, і їх відправляють служити в інше місце. Деякі дівчата примудряються вирватися і більше в Парко Верде — ані ногою. Майже ніхто з молодшого покоління не стає членом клану: вони працюють на мафію, не стаючи її членами. Бо вони їй не потрібні. Клани їх просто використовують, благо пропозицій робочої сили завжди вдосталь. Ці дітлахи не мають ані навичок, ані комерційної жилки. Багато з них працюють кур’єрами, доставляючи рюкзаки з гашишем до Рима. Напружуючи по максимуму всі кінські сили своїх мотоциклів, вони за півтори години добираються звідси до столичної брами. За ці мандрівки вони не отримують нічого, але після двадцяти «ходок» одержують подарунок: мотоцикл. Для них він — безцінна, ні з чим не зрівняна річ, яку не зможе забезпечити їм жодна інша з наявних у цьому районі робіт. Дітлахи перевозили на мотоциклі товар, чия вартість у десятки разів перевищує вартість цієї механічної штуки, але вони цього не знають, навіть і близько не здогадуються. Якщо когось із кур’єрів зупинять на дорожньому посту поліції, то йому вліплять не менше десяти років. І клан не буде витрачатися на юридичні процедури, не надаватиме фінансові компенсації родинам тих, хто опиниться за ґратами. Але ревіння двигуна мотоцикла заглушує голос здорового глузду.

Мало-помалу декілька барикад розібрали. Швидкість їх демонтажу залежала від ступеня напускної бравади молоді. А потім усе розвалилося і розпорошилося. Клани не злякалися цього бунту. Їм було байдуже — нехай Парко Верде хоч місяць палає, а мешканці всі повбивають один одного. Та от заковика яка: «повстання» означало припинення роботи і притоку дешевої робочої сили. Все мало повернутися до норми і повернутися негайно. Кожен мав відновити роботу, або, принаймні, бути напоготові в разі необхідності. Ця гра в революцію мала скінчитися.

Я пішов на похорон Емануеля. В декотрих точках земної кулі п’ятнадцять — це лише цифра, й не більше. А в цьому злиденному мікрорайоні смерть у п’ятнадцять років більше схожа на виконання смертного вироку, аніж просто вбивство. В церкві було повно похмурих підлітків, що час від часу видавали. стогони. А надворі невеличкий хор навіть скандував таке: «Він — і досі з нами, і завжди буде з нами…»

Як футбольні вболівальники, коли якийсь знаменитий гравець йде із спорту і передає наступнику свій номер на футболці. Наче вони були на стадіоні, з тією лиш різницею, що їхні «кричалки» повнилися люттю. Поліцейські в цивільному дуже старалися триматися подалі від проходів. Усі їх упізнали, але для сутички бракувало місця. Я теж відразу їх уздрів, вірніше, то вони відразу ж мене уздріли, бо в картотеках їхньої пам’яті не зберігалося жодного натяку на моє обличчя. Наче притягнутий моєю понурістю й замкненістю, один з них підійшов до мене і сказав: «Вони тут усі приречені. Наркотики, крадіжки, продаж краденого, грабунки… Дехто навіть вуличною проституцією займається. Немає жодного, хто не мав би стосунку до злочинності. Тому чим більше їх тут помре, тим краще буде для всіх».

За такі слова зазвичай дають по пиці або коліном по яйцях. Але більшість із присутніх насправді думали так само. І, мабуть, мали рацію. Я по черзі поглянув на кожного з них, на цих дітлахів, готових на все заради якихось євро. На цих покидьків, товкачів наркотиків та тих, що стоять на шухері. Кожному не більше двадцяти. Падре Мауро, священик, що правив поминальну службу, знав, кого відспівує. Він знав також, що решта тутешньої молоді — теж далеко не святі.

— Не героя ховаємо ми сьогодні…

Він не тримав руки долонями догори, як це зазвичай роблять священики під час недільної проповіді. Натомість він стискав кулаки. Не було в його словах і нотки смиренності, а голос був на диво хрипкий, наче після довгої промови. Він говорив з гнівом — на померлого чекала важка кара, бо великий був його гріх.

Падре був схожий на отих сальвадорських священиків під час партизанської війни в цій країні, яким зрештою обридло відправляти в останню путь жертви політичних убивств. З їхніх проповідей зникли смиренність та жаль. Вони стали не промовляти, а гнівно кричати. Але тут ніхто не знав про архієпископа Оскара Ромеро. Падре Мауро виступав надзвичайно емоційно: «Попри всю відповідальність, що падає на Емануеля, факт залишається фактом: йому було лише п’ятнадцять літ. У цьому віці сини родин, народжені в інших місцевостях Італії, ходять до басейну та на уроки танців. Тут — не так. Господь Бог зважить на ту обставину, що прогрішення скоїв п’ятнадцятирічний хлопець. Якщо на Півдні Італії п’ятнадцять означає, що ти достатньо дорослий, щоб працювати, а також іти на крадіжку, вбивство або ж загинути самому, то це означає також, що ти є достатньо дорослим, щоб нести відповідальність за певні вчинки».

Священик глибоко вдихнув затхле церковне повітря. «Але п’ятнадцять років — це надто мало, щоб чітко розгледіти причини того, що сталося, і тому відповідальність слід частково перекласти й на інших людей. П’ятнадцять — це вік, що стукає в двері совісті тих, хто лише грається в законність, роботу та відповідальність. І не просто стукає собі тихенько, а вчіплюється всіма своїми пазурами».

Священик скінчив проповідь. Ніхто так повністю і не второпав, що він насправді мав на увазі і кого звинувачував. Дітлахи виклично набундючилися. Четверо людей винесли труну з церкви, та раптом вона піднялася з їхніх плечей і попливла над юрмою, поколихуючись на морі рук — як рок-зірка, що стрибає зі сцени в натовп своїх прихильників. Група мотоциклістів оточила катафалк, що мав відвезти Ману на цвинтар. Натиснувши гальма, вони натужно газували, ревучи двигунами: в останню погоню Емануеля проводжав хор мотоциклетних вихлопів. Завищали шини, завили глушники: наче друзі загиблого зібралися проводжати його аж на той світ. Повітря наповнилося густим димом та бензиновим смородом, що швидко просякнув одіж усіх присутніх. Я пішов до ризниці: мені хотілося поговорити зі священиком, який виголосив таку запальну проповідь. Мене випередила якась жінка. Вона сказала падре Мауро, що хлопець сам напросився, що його родина погано його виховала. А потім гордовито заявила: «Мої онуки ніколи не пішли б на грабунок, навіть якби сиділи без роботи… А чого навчили того хлопця? — знервовано продовжила вона. — Нічого доброго».

Священик втупився в підлогу. На ньому був спортивний костюм. Він нічого не відповів і навіть не поглянув у її бік. Не зводячи очей зі своїх кросівок, він, нарешті, прошепотів:

— Річ у тім, що тут можна навчитися тільки помирати.

— Прошу, падре?

— Та нічого, сеньйора, то я так.

Але не всі тут перебувають у підпіллі. Не всіх засмоктало болото поразок і невдач. Принаймні зараз. Декотрі прибуткові фабрики і досі є достатньо сильними, щоб конкурувати з китайцями, бо працюють на фірми відомих дизайнерів. Забезпечуючи швидкість та якість, — надзвичайно високу якість, — вони й досі зберігають за собою монополію на красу для ексклюзивної одежі. «Made in Italy» робиться тут. У Кайвано, Сант-Антімо, Арцано — в усьому Лас-Веґасі та області Кампанія. «Обличчя Італії у світі» — це голова неапольських передмість, закутана у високоякісну тканину. Всесвітньо відомі фірми не ризикують переносити на Схід усе виробництво, не укладають контракти з азійськими виробниками. Тут виробництво втискується в сходові колодязі, в підвали блочних будинків, у сараї в містечках на околицях мегаполісів. Розташувавшись один за одним, втупившись у спину колеги попереду, робітники зшивають шматки тканини, кроять шкіру та майструють взуття. Швець ішачить приблизно десять годин на добу і заробляє щомісяця від до євро. Надурочні зазвичай оплачуються добре, аж на п’ятнадцять євро більше середньої погодинної оплати. На фабриці рідко працює більше ніж десять робітників. Як правило, там є телевізор або ж радіо, і робочі можуть слухати музику і навіть мугикати в унісон. Але під час «авралу» єдиний звук — це марш швацьких голок. Понад половину працівників складають жінки. Це — висококваліфіковані фахівці, немов народжені в парі зі своїми швацькими машинками. Офіційно ці фабрики не існують — так само, як і ті, хто на них працює. Якби цю роботу виконували легально, то ціна на товар піднялася б, і він утратив би ринок. Італія залишилася б без замовлень — і роботи. Тутешні бізнесмени знають цю логіку напам’ять. Зазвичай між фабричними робітниками та власниками не виникає тертя; класові конфлікти тут м’які, як глевкий хліб. Часто власник сам є колишнім робітником, що продовжує ішачити таку саму кількість годин, що і його працівники, у тому ж самому приміщенні і за таким самим верстатом. Коли він робить брак, то компенсує його з власної кишені — заставою чи відстроченим платежем, Його влада є здебільшого патерналістською. За вихідний або копійчану надбавку доводиться битися руками й ногами. Тут не підписують контрактів, тут немає чиновників. Усе здійснюється в безпосередньому контакті, тет-а-тет, і кожна поступка та пільга обговорюється в індивідуальному порядку. Власник з родиною живуть на поверсі над фабрикою. Його дочки часто няньчать дітей робітників, а його матір стає їхньою бабусею де-факто, тому діти робітників та власників зростають разом. Таке общинне життя втілює мрію про горизонтальну інтеграцію, про постфордизм[1]: робітники та власники разом харчуються, часто спілкуються, і у них виникає відчуття приналежності до однієї спільноти.

І нікому тут не соромно. Всі знають, що вони виконують роботу найвищої кваліфікації за жалюгідні копійки. Але перше неможливе без другого. Щоб отримати бажане, ти працюєш якнайкраще, щоб у власника не виникло підстав тебе вигнати. Тут не існує системи соціального захисту, правових підстав, лікарняного чи відпустки. В переговорах з власником ти сам обумовлюєш свої права, сам випрошуєш відпустку чи відгул. І підстав скаржитися немає. Все так, як і має бути. Тут, на фабриці, існують лише твоє тіло, фах, верстат та платня. Ніхто не знає точної кількості підпільних працівників у цих краях, ніхто не знає, скільки легальних працівників змушені щомісяця підписувати квитанції за гроші, яких вони ніколи не бачать.


Цзян мав узяти участь в аукціоні. Ми пішли до класу початкової школи, де не було ані учнів, ані вчителя. Тільки пришпилені до стін листи щільного кольорового паперу з великими літерами. У приміщенні тинялися близько двадцяти представників компаній. Цзян був єдиним іноземцем. Він привітався лише з двома людьми, причому без особливої фамільярності. До внутрішнього двору школи в’їхало авто, і в кімнату ввійшло троє людей: двоє чоловіків та одна жінка. На жінці була шкіряна спідниця та лаковані черевики на високих підборах. Усі встали привітати її. Потім знову повсідалися — і аукціон розпочався. Один з чоловіків накреслив на класній дошці три вертикальних лінії і почав писати під диктовку жінки. В першій колонці з’явилася цифра: «».

Вона означала кількість одиниць одежі, які треба було виготувати. Жінка зазначила типи тканин та якість виробів. До вікна підійшов бізнесмен із Сант-Антімо, повернувся спиною до решти з нас і запропонував свій термін та ціни: «Сорок євро за штуку впродовж двох місяців».

Його пропозицію записали на дошці: «/40/2».

Інші бізнесмени аж ніяк не засмутилися. Їм, вочевидь, сподобалося, що пропонувач не наважився вторгнутися в царину неможливого. Але це не сподобалося покупцям. І торги продовжилися.

Дивні ці аукціони, що їх проводять великі італійські фірми в цьому краї. Ніхто не здобуває контракт і ніхто не програє. Гра полягає ось у чім: ставати учасником перегонів чи не ставати. Хтось робить пропозицію, пропонуючи свої терміни та ціну. Однак якщо його умови будуть прийняті, то він не стане одним-єдиним переможцем. Його пропозиція буде чимось типу фори, ривка на старті, до якого можуть спробувати приєднатися й інші. Коли посередники приймають пропозицію, то решта підрядчиків вирішує, бажають вони долучитися чи ні. Той, хто погоджується, отримує тканину для роботи. Цю тканину присилають безпосередньо до неапольського порту, де підрядчики забирають її. Але тільки одному з них заплатять: тому, хто встигне першим, представивши товар найвищої якості. Решта гравців вільні залишити тканину у себе, але їм не дістається ані гроша. Ательє мод заробляють так багато грошей, що на втрату матеріалу навіть не зважають. Якщо підрядчик користується вигодами системи безплатного отримання тканини, але при цьому раз у раз виявляється неспроможним виконати умови, то його виключають з аукціонів. У такий спосіб посередники забезпечують швидкість. Якщо хтось не в змозі впоратися і відпадає, то його місце займає хтось інший. І немає кінця ритмам високої моди.

На радість жінці, що сиділа за столиком, піднялася іще одна рука. То був добре вдягнений елегантний підрядчик. «Двадцять євро за двадцять п’ять днів».

Насамкінець пропозицію прийняли. Дев’ять з двадцяти підрядчиків теж підписалися. Але не Цзян. Він би не зміг забезпечити високу якість за такий короткий термін при таких низьких цінах. Коли аукціон скінчився, жінка склала список підрядчиків з телефонами та адресами їхніх фабрик. Переможець запросив усіх до себе на обід. Його фабрика була на першому поверсі, він з дружиною мешкав на другому, а син — на третьому. «Я подав заявку на дозвіл додати іще один поверх. Бо мій другий син збирається оженитися», — гордо заявив він. Ми піднімалися сходами, а підприємець, не замовкаючи, розповідав нам про свою родину, котра, як і його будинок, знаходилася в стадії розбудови:

— Не здумайте ставити чоловіка начальником над робітницями, бо це тільки призведе до проблем. Маю двох синів, які обидва одружилися з робітницями. Ставте підарів начальниками. Нехай підари керують розпорядком роботи та контролюють її якість — як і в давнину…


Робітники — жінки й чоловіки — прийшли випити за новий контракт. Їм пред’явили жорсткий графік: перша робоча зміна — з шостої ранку до дев’ятої вечора з годинною перервою на обід; друга зміна — з дев’ятої вечора до шостої ранку. Жінки, з косметикою та сергами, мали на собі фартухи для захисту від клею, пилу та машинної оливи. Наче Супермен, що знімає свою сорочку, під якою — блакитне вбрання, вони познімали свої фартухи і приготувалися до обіду. Чоловіки були недбало вдягнені в засмальцьовані футболки та робочі шорти. Коли відлунали тости, один з гостей відвів власника фабрики вбік, разом із тими, хто погодився на аукціонну ціну. Вони не ховалися, а просто віддавали данину древній традиції: грошові справи за столом не обговорюються. Цзян дуже детально пояснив мені, що цей гість — викапаний банківський службовець — обговорював розмір процентної ставки. Але він був не з банку, бо відомі італійські фірми платять лише по закінченні роботи. Вірніше, після її приймання. Все — зарплати, виробничі затрати і навіть доставка — за все це мають платити виробники, а клани позичають гроші фабрикам, розташованим на їхній території. Клан Лауро — в Арцано, клан Верде — в Сант-Антімо, клан Чернамо — в Кріспано і так далі. Каморра пропонує низькі ставки — від двох до чотирьох відсотків. Цим фабрикам, що виробляють товари для світу італійської моди, для ринку ринків, було б зовсім неважко забезпечити собі банківські кредити. Але вони — це підприємства-привиди, фантоми. А банки не ведуть справ з привидами. Фінансові ресурси Каморри є також єдиним шляхом для підприємців отримати кредит під заставу нерухомості. І таким чином у місті, де понад сорок відсотків населення живе з важких нелегальних заробітків, шість із десяти родин усе одно примудряються придбати собі житло. Навіть ті підрядчики, які не справляються з умовами контракту, примудряються знайти покупця. Вироблену одіж вони збувають кланам, а ті виставляють її на ринку фальшивих товарів. Усі найновіші віяння моди, увесь шик найелегантніших показів мод беруть початок саме тут. Лас-Веґас та Казарано, Тріказе, Тавіано, Меліссано в Капо ді Леука, що в нижньому Саленто, є основними центрами моди на чорному ринку. Все виходить звідси, з цієї діри. Всі товари мають туманне походження: такий закон капіталізму. Але коли бачиш цю діру перед собою, то це викликає дивне відчуття. Якась важка тривога. Наче правда, що давить тобі на груди.

Один з робітників підрядчиків, яким дістався контракт, мав надзвичайно високу кваліфікацію; звали його Паскуале. Висока, довгов’яза і худорлява постать, трохи згорблена. Його кістяк зігнувся за шиєю і нависнув над плечима як гак. Стилісти віддавала свої розробки безпосередньо йому, і ці дизайни призначалися лише для його рук, і більше нічиїх.

Його платня не змінювалася, завжди була стабільною, зате змінювалися його завдання; якимось чином він створював атмосферу задоволення. Він мені відразу ж сподобався, як тільки я уздрів його великий ніс. Попри свій досить молодий вік, Паскуале мав обличчя старика. Обличчя, яким він буквально занурювався у тканини, обмацуючи шви кінчиками пальців. Паскуале був одним з дуже нечисленних робітників, що мали змогу купувати тканини напряму. Деякі знамениті будинки мод довіряли йому замовляти матеріали безпосередньо з Китаю і самому перевіряти їх якість. Саме тому вони з Цзянем і знали один одного. Познайомилися вони в порту. Одного разу ми там усі разом обідали. Скінчивши їсти і попрощавшись з Паскуале, ми з Цзяном сіли в авто і вирушили до Везувію. Зазвичай вулкани зображають у темних тонах, але Везувій — зелений. Здалеку він схожий на купу моху. Але перед тим, як звернути з траси на дорогу до містечок побіля Везувію, ми заїхали у двір одного будинку. Там нас чекав Паскуале. Чому — я й гадки не мав. Паскуале вибрався зі свого авто і заліз прямісінько до багажника Цзянового автомобіля.

— Що трапилося? Чому він туди запхався?

— Не хвилюйся. Зараз ми поїдемо до Терціньйо, на фабрику.

За кермом нашого авто з’явився хтось схожий на Мінотавра. До цього цей чоловік сидів у автівці Паскуале і, здавалося, добре знав, що треба робити. Він увімкнув задню швидкість, здав назад із двору і перед тим, як виїхати на вулицю, витягнув пістоль. Напівавтоматичний. Загнавши патрон у патронник, він затиснув пістоль між ногами. У мене аж подих від страху перехопило, але Мінотавр, побачивши мене в заднє дзеркало, уздрів у моїх очах тривогу.

— Одного разу вони вже спробували нас замочити.

— Хто — вони?

Мені хотілося витягнути з нього пояснення — від самого початку.

— Ті, хто не хоче, щоб китайці навчилися працювати у сфері високої моди. Ті, хто хоче тільки купувати в Китаї тканину — і більше нічого.

Я не зрозумів. Я просто нічого не зрозумів. У розмову втрутився Цзян у своїй звичній заспокійливій манері:

— Паскуале допомагає нам навчитися виробляти високоякісну одіж, яку нам досі не довіряють. А у нього ми навчимося, як це робити.

Після цього пояснення Мінотавр спробував виправдати наявність пістолета:

— Ну… якось один з них вискочив, бачите, отам — посеред майдану, і стрільнув по нашому авто. Кулі потрапили в двигун та двірники на склі. Якби вони захотіли, то грохнули б нас, це однозначно. Але то було лише попередження. Втім, якщо вони іще раз спробують, то цього разу я готовий.

Мінотавр пояснив, що найкращий спосіб керувати машиною — це їхатй, затиснувши пістоль між ногами. Якщо покласти його на панель, то втрачаєш час — поки простягнеш руку, поки схопиш за руків’я… Дорога до Терціньйо круто вела вгору, і я відчув, як засмерділо зчеплення. Я боявся не стільки автоматної черги, скільки того, що двигун різко заклинить, машина сіпнеться, і пістоль стрельне прямо в яйця Мінотавру. Та все ж поїздка обійшлася без пригод. Як тільки авто зупинилося, Цзян вийшов і відкрив багажник. Звідти вибрався Паскуале, схожий на скручену косметичну серветку «Клінекс», що сама намагається вирівнятися. Він підійшов до мене і сказав:

— Кожного разу та ж сама історія. Навіть нелегальні емігранти — і тим доводиться легше… Втім, це добре, що вони не бачать мене у машині, інакше…

І Паскуале полосонув пальцем по горлянці. Фабрика, куди ми приїхали, була велика, але не величезна. Колись Цзян мені вже розповідав про неї з гордістю в голосі. Вона належала йому, але містила дев’ять міні-фабрик, чиїми власниками були іще дев’ять китайських підприємців. Усередині було як на шахівниці: кожна фабрика мала свій квадрат зі своїми робітниками та верстатами. Кожній компанії Цзян виділив таку ж саму площу, як і фабрикам у Лас-Веґасі, а контракти розігрувалися на аукціонах за тим самим методом. Він прийняв рішення не брати на роботу дітей, а робочі зміни організував так само, як і на італійських фабриках. Слід зазначити, що коли ці китайські підприємства виконували замовлення для інших компаній, то вони не брали Гроші готівкою наперед. Коротше кажучи, Цзян уже ставав серйозним гравцем у бізнесі італійської моди.

Китайські фабрики в Китаї конкурували з китайськими фабриками в Італії. В результаті Прато, Рим та китайські квартали в багатьох місцевостях Італії зазнавали великих збитків. Свого часу вони розвивалися стрімкими темпами — тим болючішим стало теперішнє падіння. Китайським фабрикам в Італії залишився один шлях порятунку: вони мали самі стати фахівцями високої моди, здатними виробляти товари найвищого ґатунку. Вони мали навчитися в італійців, у власників фабрик Лас-Веґаса, з постачальників дешевого барахла перетворитися на надійних постачальників відомих фірм на Півдні Італії. Вони мали витіснити італійські підпільні фабрики, вивчити їхню логіку мислення, їхню мову і захопити їхній виробничий простір. Вони мали виконувати ту ж саму роботу за трохи менші гроші та за трохи меншу кількість часу.

Паскуале витягнув зі своєї валізи тканину: то була заготовка плаття, яке він мав викроїти та зшити на своїй фабриці. Натомість він зробив це тут, на столі, перед об'єктивом відеокамери. Його зображення передавалося на екран, що висів позаду. Він розповідав, а дівчина з мікрофоном перекладала китайською. Це був його п’ятий урок.

— Особливу увагу слід звертати на шви. Шов має бути легким, але помітним.

Китайський трикутник: Сан-Джузеппе Везувіано, Терціньйо, Оттавіано, Центр китайського одежного бізнесу. Все, що зараз відбувається в китайських спільнотах в Італії, спершу трапилося в Терціньйо. Перший виробничий цикл, перші високоякісні товари і — перші вбивства. Саме тут убили Ван Діньцзима. Це був сорокарічний іммігрант, що приїхав з Рима на вечірку, організовану іншими китайцями. Вони запросили його на неї, а потім вистрелили в голову. Ван був «змієголовом», тобто розвідником. Він мав зв’язки зі злочинними картелями в Пекіні, котрі організовують нелегальне ввезення китайців до Італії. Займаючись контрабандою людей, змієголови часто сваряться зі своїми клієнтами. Вони обіцяють певну кількість «голів», а потім не виконують обіцянок. Як убивають наркоділка, що приховує частину виручки, так убивають і змієголова, який недопостачає свій товар — людські істоти. Але гинуть не лише члени мафії. На дверях фабрики висить фото дівчини. Гарненьке личко, рожеві щічки, а очі такі темні, що здаються намальованими. Це фото висить там, де традиційно можна побачити фото Мао Цзедуна. Але це — фото Чжан Цзянбі, вагітної дівчини, яку вбили кілька років тому. Вона колись тут працювала. Один місцевий механік її вподобав. Якось вона йшла повз його майстерню. Йому сподобалося побачене, і він вирішив, що це — достатня підстава, щоб оволодіти дівчиною. Китайці працюють як ішаки, вони ходять так тихо, як повзають змії, вони тихіші за глухонімих, їм не дозволяється опиратися або проявляти власну волю. Саме така аксіома сидить у свідомості кожного або майже кожного. Але Чжан стала опиратися. Коли До неї наблизився механік, вона втекла, але заявити на нього в поліцію не могла. Бо Чжан опинилася в Італії нелегально і тому мусила залишатися невидимою і нечутною. Наступного разу механік і чути не хотів про відмову. Він дубасив дівчину руками та ногами доти, поки вона не зомліла, а потім перерізав горло і вкинув труп у глибокий колодязь, де він пролежав багато днів, розбухнувши від води. Паскуале дізнався про цю історію і страшенно засмутився. Кожного разу, коли він приїздив давати китайцям уроки, він обов’язково підходив до брата цієї дівчини, питався, як той ся має і чи потрібно йому що-небудь. І завжди чув одну й ту саму відповідь: «Дякую, мені нічого не потрібно».


Ми з Паскуале потоваришували. Про тканини він розповідав як пророк, а в одежних крамницях проявляв надзвичайну прискіпливість та перебірливість. З ним неможливо було вийти на прогулянку, бо він неодмінно зупинявся перед кожною вітриною і починав критикувати крій жакетки або вмирав від сорому за якогось кравця, що спорудив таку жахливу сорочку. Він міг передбачити тривалість ринкового життя якогось конкретного стилю брюк, курток чи плаття, а також точну кількість разів прання, яку витримає та чи інша тканина, перш ніж почне «сідати». Паскуале ввів мене у складний світ тканин. Я навіть почав бувати у нього вдома. Мені надзвичайно подобалася його родина — дружина та троє дітей. Вони завжди чимось займалися, але без «фанатизму». Того вечора менші діти бігали по будинку босоніж — як і зазвичай, але при цьому не зчиняли гармидеру. Паскуале ввімкнув телевізор і почав клацати каналами, як раптом закляк. І примружився на екран, наче недобачав, хоча зір мав прекрасний. Ніхто не розмовляв, але тиша стала іще глибшою. Мабуть, Луїза, його дружина, щось відчула, бо швидко підійшла до телевізора і відразу ж прикрила рота рукою, наче побачила щось жахливе і намагалася стримати крик. На екрані Анджеліна Джолі, на церемонії вручення «Оскара», ступала по червоному килиму в розкішному вбранні. То був один з тих нарядів, за який італійські дизайнери готові були один одному горло перегризти, аби лишень мати змогу запропонувати його якійсь знаменитості. І цей костюм зробив Паскуале на своїй фабриці в Арцано. Замовники тільки й сказали йому: «Цей виріб поїде до Америки». Паскуале працював над сотнями виробів, призначених для Америки, але цей білий костюм був особливим. Він і досі пам’ятав усі його розміри. Виріз на шиї, окружність зап’ясть. І брюки. Він провів руками по внутрішній стороні стегон — перед його мисленим поглядом і досі стояло оголене тіло, яке кожен кравець формує у своїй уяві. Не еротичну плоть, а фігуру, що визначається вигинами м’язів та керамікою кісток. Тіло, яке треба вдягнути, синтез м’язів, кісток та постави. Паскуале і досі пам’ятав той день, коли їздив у порт забрати тканину. Йому замовили три костюми і не сказали більше нічого. Замовники знали, для кого вони призначалися, але ніхто не повідомив про це Паскуале.

В Японії на честь кравчині нареченої наступника трону влаштували офіційний прийом. Одна берлінська газета присвятила шість сторінок кравцеві першої в Німеччині жінки-канцлера, і на всіх цих сторінках вихвалялися його майстерність, фантазія та вишуканість стилю. Паскуале страшенно розлютився, і йому забракло слів, щоб висловити свою лють. Задоволення — природна річ, а висока майстерність заслуговує на визнання. В глибині душі Паскуале знав, що виконав бездоганну неперевершену роботу, і хотів мати змогу про це заявити. Він знав, що заслуговує на більше. Але ніхто йому й слова не сказав. Він дізнався про це випадково. Помилково. Його лють не мала виходу і тому не мала сенсу. Він нікому не міг сказати, не те що сказати — прошепотіти; і він просто сидів наступного ранку, мовчки втупившись у газету. Паскуале не міг сказати: «Це я зробив цей костюм». Ніхто б не повірив, що Анджеліна Джолі піде за нагородою у вбранні, яке змайстрував Паскуале з Арцано. Найкраще і найгірше. Найбільше і найменше. Мільйони доларів і євро на місяць. Про це не могли знати ані Анджеліна Джолі, ані кравець. Коли зроблено все можливе й неможливе, коли талант, уміння, здібності та старання сплавляються в єдиний акт і коли всього цього недостатньо, щоби хоч що-небудь змінити, тоді ти просто лягаєш, розпростершись на ніщо і на нічому. Щоб поволі щезнути. Над тобою попливуть хвилини, а ти зануришся в них, наче в сипучий пісок. І нічого не робитимеш — лишень дихатимеш. Бо ніщо нічого не змінить, навіть костюм для Анджеліни Джолі на церемонії вручення «Оскара».

Паскуале вийшов з дому, навіть не завдавши собі клопоту зачинити за собою двері. Луїза знала, куди він пішов, знала, що він вирушив до Секондільяно, знала, кого він збирався там зустріти. Вона кинулася на диван і зарилася обличчям у подушку, як мала дитина. Не знаю чому, але коли Луїза почала плакати, мені пригадалася поема Вітторіо Бодіні. Рядки, що розповідають про хитрощі, до яких вдавалися селян на Півдні Італії, щоб їх не забрали до війська, щоб не потрапити до окопів Першої світової і не захищати кордони, про які вони нічого не знали:

А в нас війни селяни і контрабандисти

Під пахви собі клали тютюнове листя,

Щоб захворіти на несправжню лихоманку,

На малярію схожу.

Від тої «малярії» тіла їхні тремтіли і зуби цокотіли.

Фальшива лихоманка — таким був їхній вирок

Історії та урядам.

Саме таким мені і здалося хлипання Луїзи: вироком уряду та історії. Не лементом через те, що власне досягнення пройшло непоміченим. Це більше скидалося на поправку до розділу з Марксового «Капіталу», на параграф, доданий до твору Адама Сміта «Багатство народів», на новий абзац з праці Джона Мейнарда Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процентів та капіталу», на примітку до студії Макса Вебера «Протестантська етика і дух капіталізму». На сторінку додану або видалену, забуту сторінку, яку так і не написали, або замислили багато разів знову і знову, але так і не занотували на папері. Не відчайдушний акт, а аналіз. Жорсткий, детальний, точний та обґрунтований. Я уявив собі Паскуале на вулиці. Він гупає ногами так, наче збиває сніг зі своїх черевиків. Схожий на дитину, яка раптом виявила, що життя може бути болісним. Доти все йшло у нього добре. Йому вдавалося контролювати себе, виконувати свою роботу і любити її. Робити її краще за інших. Але тої миті, коли Паскуале побачив цей костюм, побачив тіло всередині матерії, яку він ніжно гладив своїми руками, то відчув самотність. Повну самотність. Бо коли ти знаєш щось лише в межах власної плоті та крові, то наче цього й не знаєш насправді. А коли робота тільки й забезпечує, що можливість триматися на плаву, виживати, коли вона сама по собі не має перспективи, то це стає самотністю найгіршого ґатунку.


Я зустрів Паскуале два місяці по тому. Його поставили на іншу роботу — ганяти вантажівки. І він розвозив усяку всячину — легальну й нелегальну — для бізнесу мафіозної сім’ї Ліччарді. Принаймні, так казали. Найкращий у світі кравець працював на Каморру водієм вантажівки, курсуючи між Секондільяно та Лаґо ді Ґардіа. Він запросив мене пообідати і підвіз на своєму гігантському грузовику. Руки у нього були червоні, а шкіра на кісточках пальців — потріскана. Як і у кожного водія, що годинами тримається за кермо. Циркуляція-крові погіршується, і кисті рук ціпеніють. Він мав стурбований і знервований вираз обличчя: за цю роботу він узявся через огиду, через огиду до власної долі, яка дала йому копняка. Але не можна терпіти незгоду безконечно, навіть якщо зміна означає зменшення заробітку. Під час обіду він підвівся і пішов поздоровкатися зі своїми приятелями, а гаманець залишив на столі. З нього висунулася складена газетна вирізка. Я розкрив її. То було фото з першої сторінки: Анджеліна Джолі в білому. На ній був костюм, що його зробив Паскуале; піджак пестливо торкався її голої шкіри. Треба мати талант, щоб вдягати тіло, не ховаючи його; тканина має повторювати обриси фігури, має бути скроєна так, щоб повторювати її рухи.

Я впевнений, що час від часу, опинившись на самоті, може, після вечері, коли діти вже поснули на дивані, заморившись гратися, коли його дружина розмовляє по телефону зі своєю матір’ю перед тим, як мити посуд, саме в цей момент Паскуале розкриває свій гаманець і витріщається на оте газетне фото. І я не сумніваюся, що він почувається дуже щасливим, споглядаючи шедевр, створений власними руками. То є гірке й шалене щастя. Про яке ніхто ніколи не дізнається.


Система


Цей величезний міжнародний ринок одягу, цей обширний архіпелаг італійської вишуканості та елегантності живиться Системою. Зі своїми численними компаніями, працівниками та виробами, Система проникла в усі куточки земної кулі. Термін «Система» зрозумілий тут кожному, але деінде потребує розшифровки, бо він мало що значить для тих, хто необізнаний з владною динамікою кримінальної економіки. Каморра ¦— порожнє, неіснуюче поняття, презирливий термін, використовуваний наркоділками та суддями, журналістами і сценаристами; це — родове визначення, науковий термін, що став надбанням історії, ім’я, що викликає посмішку у самих каморристів. Члени клану користуються іншим словом: «Система». «Я належу до Системи Секондільяно» — це, скоріше, промовистий багатозначний вираз, визначення механізму, а не структури. Ця злочинна організація напрямки вписується в економіку, а діалектика комерції є структурним кістяком кланів.

Система Секондільяно захопила контроль над усією мережею виробництва одягу, а її фактична виробнича зона та бізнесовий центр розташовуються на околицях Неаполя. Все, що є неможливим деінде через негнучкість контрактів, законодавства та авторських прав, стає можливим тут, на північній околиці міста. Спираючись на підприємницьку міць кланів, цей район продукує астрономічний капітал, чиї обсяги є просто неуявними для будь-якого легального промислового об’єднання. Взаємопов’язані текстильні, шкіряні та взуттєві підприємства, організовані кланами, виробляють одіж та супутні товари, які нічим не відрізняються від товарів італійських будинків високої моди.

На клановому виробництві зайнята висококваліфікована робоча сила з багаторічним досвідом роботи на провідних дизайнерів Італії та Європи в цілому. Ті самі руки, що колись неофіційно працювали для фірм з гучними назвами, працюють тепер для кланів. Бездоганною є не лише якість; матеріали, з яких зроблені ці товари, теж такі самі: або отримані напряму з Китаю, або постачені дизайнерськими фірмами на нелегальні фабрики, що беруть участь в аукціонах. І це означає, що одежа, вироблена кланами, — це не якісь там типові підробки, дешева імітація чи копії, покликані замінити оригінали. Це — «справжні» підробки. Щось типу того. Не вистачає лише завершальної фази: назви фірми, офіційної авторизації відомого виробника. Але клани узурпують право авторизації, навіть не завдаючи собі клопоту питатися дозволу. До того ж, головне, що турбує покупців у всьому світі, — це якість та дизайн. А клани саме це і забезпечують: і ярлик знаменитої фірми, і бездоганну якість. Тому насправді жодної різниці тут немає. Клани Секондільяно придбали цілі мережі роздрібної торгівлі. Таким чином вони поширили свою комерційну систему по всьому світу і встановили панування на міжнародному ринку одягу. Вони забезпечують також постачання спеціалізованих крамниць. Вироби трохи нижчої якості йдуть іншим шляхом: до африканських вуличних торговців та на базарні ятки. Ніщо не пропадає даремно. В діло йде геть усе. Від фабрики до крамниці, від роздрібного торгівця до постачальника сотні компаній та тисячі працівників шалено конкурують за те, щоб потрапити в одежний бізнес, керований кланами Секондільяно.

Всім заправляє і все координує Директорія. Я постійно чую цей термін — кожного разу, коли розмова в барі торкається бізнесу чи коли хтось звично скаржиться на безробіття: «Так забажала Директорія». Або: «Краще б Директорія зайнялася цим питанням, щоб вийти на вищий рівень». Це — наче шматочки розмов у постреволюційній Франції, де колективним органом державного управління була саме Директорія. Це ім’я, яке судді з неапольського РАВу — Районного антимафіозного відділу — дали економічній, фінансовій та організаційній структурі, що об’єднала групу бізнесменів та босів Каморри на північних околицях Неаполя. Ця структура відіграє чисто економічну роль. Саме Директорія, а не бойовики чи кілери представляють реальну владу цієї організації.

Клани, об’єднані в Альянс Секондільяно, — сім’ї Ліччарді, Контіні, Маліардо, Ло Руссо, Боккетті, Стабіле, Престієрі та Бості, а також більш самостійні сім’ї Сарно та Ді Лауро, утворюють Директорію, чия територія охоплює Секондільяно, Скампію, Пішінолу, К’яно, Міано, Сан-П’єтро-а-Патієрно, а також Джуліано та Понтічеллі. Оскільки організаційна структура Директорії забезпечувала кланам більшу автономність, то органічніше об’єднання Альянс урешті-решт розпалося. До об’єднаної економічної ради Директорії входять бізнесмени з Казорії, Арцано та Меліто. Вони керують такими компаніями, як Valent, Vip Moda, Vocos та Vitec — виробниками підробок під Валентіно, Версаче та Армані, що продаються по всьому світу. Розслідування, що його координував прокурор з РАВу Філіппо Беатріче, виявило обширну бізнес-імперію Каморри. А почалося все з маленької деталі, однієї з тих дрібничок, на які зазвичай ніхто не звертає уваги: магазин одежі в Хемніці, Німеччина, найняв на роботу одного з босів Секондільяно. То був досить дивний крок. Виявилося, що бос був фактичним власником того магазину, зареєстрованого на фальшиве ім’я. Отримавши цю наводку, Антимафіозний відділ Неаполя — через підслуховування телефонних розмов та опитування свідків — відтворив кожну ланку виробничо-комерційного ланцюга клану Секондільяно.

Вони скрізь повідкривали свої підприємства. В Німеччині вони мали магазини та комори в Гамбурзі, Дортмунді та Франкфурті, а в Берліні було дві крамниці, що належали сім’ї Лаудано. В Іспанії вони утвердилися в Барселоні та Мадриді; в Португалії — в Опорто та Боавісті. А також у Відні та Брюсселі. В Лондоні у них було дві крамниці курток, вони мали також великі магазини в Дубліні, Амстердамі, Фінляндії, Данії, в Сараєво та Белграді. Клани Секондільяно перетнули також Атлантику і вклали свій капітал в Канаді, Сполучених Штатах та навіть у Південній Америці. Американська мережа була величезною — мільйони джинсів продавалися в крамницях Нью-Йорка, Чикаго, Маямі-Біч та Нью-Джерсі; було фактично монополізовано ринок у Флориді. Американські роздрібні торговці та власники торговельних центрів бажали мати справу виключно з посередниками від Секондільяно: модна одіж від відомих фірм за помірними цінами означала, що до їхніх торгових центрів та рядів ломитимуться натовпи покупців. Бо назви на бирках були гучні і респектабельні.

В одній лабораторії на околиці Неаполя знайшли матрицю, за допомогою якої друкували голову Медузи — фірмовий знак Версаче. В Секондільяно поширилася чутка, що на американському ринку панує одяг від Директорії, і цей фактор істотно посприяв тим молодим людям, які збиралися податися до Америки працювати продавцями місцевих товарів. Їх надихнув успіх «Віп Моди», чиї джинси під маркою «Валентіно» заполонили магазини в Техасі.

Бізнес поширився і на Південну півкулю. Бутік у передмісті Файв-Док, що у штаті Новий Південний Уельс, став одним з найбільш відвідуваних в Австралії магазинів елегантного одягу; з’явилися також крамниці та склади в Сіднеї. Клани Секондільяно запанували й на ринку Бразилії — в Ріо-де-Жанейро та Сан-Пауло. Вони мали намір відкрити магазин для американських та європейських туристів на Кубі, а також інвестували певні кошти в Саудівську Аравію та Північну Африку. Створений Директорією механізм розподілу мав за основу складські приміщення: справжнісінькі розподільчі пункти для людей та товарів, склади для найрізноманітнішої одежі. Ці склади були основою комерційного центру, місцем, де представники розбирали товар, щоб розподіляти його по магазинах клану або інших роздрібних торговців. То була стара задумка, що називалася magliar, тобто неаполітанський комівояжер. Після Другої світової війни ці «мальярі» заполонили півсвіту, тягаючи за собою торби зі шкарпетками, сорочками та куртками. Застосовуючи свій напрацьований сторіччями торговий досвід уже на вищому і ширшому рівні, «мальярі» перетворилися на повноправних торгових агентів, що мали змогу продавати все і всюди, від міських базарів до торгових рядів, від автостоянок до заправок. Найвправніші з них здійснили якісний стрибок, продаючи великі обсяги товару роздрібним торгівцям. Розслідування показали, що деякі бізнесмени організували збут фальшивок, запропонувавши матеріально-технічне забезпечення цим торговим представникам-мальярі. Вони авансом оплачували подорожні та готельні витрати, надавали мікроавтобуси та легковики, гарантували юридичну підтримку в разі арешту та конфіскації товару. І, звісно, прикарманювали заробітки. То був бізнес з річним оборотом  мільйонів євро на мафіозну сім’ю.

Знамениті італійські фірми почали протестувати проти засилля на ринку фальшивих товарів кланів Секондільяно лише тоді, коли Антимафіозний відділ розкрив усю мережу. А до того вони й не збиралися проводити кампанію антирекламу ніколи не подавали офіційних скарг, ніколи не розповідали пресі про шкоду, заподіяну підпільним виробництвом. Важко збагнути, чому відомі фірми ніколи не виступали проти кланів, але є кілька можливих причин. Якби вони їх засудили, то це б означало раз і назавжди втратити джерело робочої сили в Кампанії та Пули. Клани перекрили б їм доступ до одежних фабрик біля Неаполя й утруднили б стосунки з аналогічними підприємствами в Східній Європі та Азії. А якщо зважити на той факт, що величезна кількість торгових центрів контролюється безпосередньо кланами, то публічне засудження поставило б під загрозу тисячі точок роздрібної торгівлі в усьому світі. В багатьох місцевостях мафіозні сім’ї контролюють транспортування товарів та агентів, що їх розповсюджують, тому якби їм прищемили хвоста, це призвело б до різкого стрибка затрат на збут продукції. До того ж, клани не посягали на імідж відомих дизайнерських імен, вони просто надурняк користувалися їхньою рекламою та харизмою. Одежа, яку вони виробляли, не поступалася якістю дизайнерській і тому жодним чином не могла підірвати репутацію відомих фірм. Клани не лише не створювали конкуренції відомим ярликам; навпаки, вони фактично сприяли утвердженню на ринку їхніх виробів, чия ціна робила їх недоступними для широкого загалу. Коротше кажучи, клани рекламували продукцію відомих фірм. Якщо майже ніхто не носить одіж з гучними бирками, якщо її можна бачити тільки на живих манекенах під час показів мод, то ринок поволі вмирає і престиж торгової марки занепадає. Ба більше, неаполітанські фабрики випускали підроблені предмети одягу в таких кількостях, на які дизайнерські фірми — заради власної репутації — ніколи не виходять. Та коли йшлося про прибуток, клани не збиралися завдавати собі клопоту через імідж та репутацію. Торгуючи «справжніми» підробками та наркотиками, клани Секондільяно накопичили такий капітал, що спромоглися придбати магазини та торгові центри, де справжні предмети одягу в дедалі більшій кількості змішувалися з фальшивими, у такий спосіб стираючи між ними всяку розбіжність. Певним чином Система допомогла легальній імперії моди вижити під час кризи; скориставшись різким стрибком цін, вона продовжила просувати італійські товари по всьому світу, заробляючи кошти, сума яких зростала експонентно.

Клани Секондільяно збагнули, що ця обширна міжнародна мережа збуту є їхнім найціннішим активом, потужнішим навіть за продаж наркотиків. Часто наркотики та одежа рухалися одними й тими самими маршрутами. Однак підприємницька енергія Системи спрямовувалася також і на технології. Розслідування, здійснені року, виявили, що клани використовували свої комерційні мережі для імпорту китайської високотехнологічної продукції для подальшого збуту її в Європі. Європа забезпечувала форму — гучне фірмове ім’я, його репутацію та рекламу, а Китай забезпечував зміст, тобто реальний продукт, дешеву робочу силу та затратні матеріали. Система зводила все це воєдино й успішно поширювала свій вплив та панування. Усвідомлюючи, що місцева економіка працює на межі можливого, клани переключили свою увагу на китайські промислові зони, що на той час уже виробляли продукцію для західних компаній; у цьому вони використовували бізнес-схему, раніше випробувану в обширних передмістях південної Італії, поступово переносячи її до Китаю. Вони запали на ідею замовляти партії високотехнологічних товарів для їх подальшого перепродажу на європейському ринку, звісно — з фальшивою биркою відомої фірми, яка мала різко підвищити товарну принадливість. Але клани поводилися досить обережно: як і з партією кокаїну, вони спочатку ретельно перевірили якість виробів, що їх продали їм китайські фабрики. Пересвідчившись в їхній ринковій придатності, вони започаткували одну з найприбутковіших оборудок в історії кримінального бізнесу. Цифрові фотоапарати, відеокамери та електроінструменти: свердла, шліфувальні верстати, пневматичні молотки, рубанки та піскоструменеві пристрої — усе це продавалося під маркою таких фірм як Bosch, Hammer та Hilti. Коли секондільянський бос Паоло Ді Лауро започаткував свій бізнес у Китаї, то на десять років випередив ініціативу «Конфіндустрії» — Асоціації італійських виробників, — метою якої було зміцнення бізнесових зв’язків з Азією. Клан Ді Лауро тисячами продавав моделі Canon і Hitachi на східноєвропейському ринку. Завдяки імпорту, що його організувала Каморра, вироби, які колись були прерогативою вищого щабля середнього класу, стали тепер доступними широкому загалу. Щоби міцніше укріпитися на ринку, клани пропонували практично аналогічний продукт, наліплюючи на нього ярлик відомої фірми. Капіталовкладення кланів Ді Лауро та Контіні в Китаї, які стали предметом розслідування неапольського РАВу в році, продемонстрували надзвичайну далекоглядність їхніх босів. Ера великого бізнесу скінчилася, і в результаті кримінальні конгломерати порозвалювалися. Нуова Каморра Організатта, або Нова Організована Каморра, заснована Рафаеле Кутоло в році, була чимось на кшталт гігантської компанії, централізованого конгломерату. На її місце прийшла Нуова Фамілія, тобто Нова Сім’я, якою Карміне Альфієрі та Антоніо Барделліно управляли як об’єднаною структурою автономних сімей, пов’язаних спільними інтересами. Але ця організація також виявилася погано керованою та неповороткою.

Гнучкість сучасної економіки дозволила невеликим групам управлінських босів, керуючих сотнями підприємств у чітко окреслених секторах, контролювати соціальні та фінансові сфери. В результаті постала нова структура — значно гнучкіша, аніж Коза Ностра, і набагато доступніша для нових альянсів, аніж калабрійська Ндранґета, — яка безперервно залучає нові клани і вдається до нових стратегій проникнення на ринок найновішої техніки. Десятки поліцейських операцій, здійснених за останні роки, виявили, що і сицилійській мафії, і Ндранґеті доводилося придбавати великі партії наркотиків тільки через посередництво неаполітанських кланів. Картелі з Неаполя і Кампанії постачали кокаїн та героїн за помірними цінами, тому купувати ці наркотики у них виявилося легше і в кінцевому підсумку дешевше, аніж купувати їх напряму у південноамериканських чи албанських ділків.

Незважаючи на реорганізацію кланів, Каморра являє собою найсоліднішу злочинну організацію Європи в плані чисельності. На кожного сицилійського мафіозі припадає п’ять каморристів і вісім — на кожного члена Ндранґети. Загалом, у три-чотири рази більше, аніж в інших організаціях. Постійне перебування Коза Ностри в центрі уваги масмедіа та одержимість репортерів вибухами бомб, влаштованих мафією, спричинилися до того, що Каморра залишалася в тіні практично невідомою. Коли настала доба постфордистської перебудови виробництва, неапольські клани облишили політику дрібної фінансової допомоги широким масам, чим і можна пояснити подальший сплеск дрібної злочинності в цьому місті. Групам каморристів більше не треба здійснювати всеохоплюючий контроль армійського типу, принаймні — не завжди і не скрізь, бо їх головна бізнесова діяльність здійснюється тепер за межами Неаполя.

Розслідування, проведені неапольським прокурором з Антимафіозного відділу, свідчать, що гнучка об’єднана структура Каморри повністю трансформувала соціальну тканину мафіозних сімей: тепер вони не утворюють дипломатичних альянсів і не укладають стабільних пактів; натомість вони функціонують скоріше як бізнесові комітети. Гнучкість Каморри відображає її потребу швидко переміщувати капітали, започатковувати і ліквідовувати компанії, організовувати обіг коштів, а також швидко вкладати гроші в нерухомість без географічних обмежень чи сильної залежності від політичних посередників. Кланам більше немає потреби організовуватись у великі формування. Нині яка-небудь група людей може вирішити об’єднатися, щоб грабувати, розбивати вітрини магазинів і красти, не ризикуючи при цьому загинути чи потрапити до лабетів клану. Банди, що навісніють у передмістях Неаполя, не складаються виключно з індивідів, охоплених бажанням набити свій гаманець, купити модну машину чи жити у розкоші. Ці люди знають, що об’єднавши свої зусилля та піднімаючи рівень та обсяг насильства, вони часто покращують свій економічний статус і стають рівноправними переговірниками в стосунках з кланами. Каморра складається з груп, серед яких одні подібні вошам, що ненаситно висмоктують ресурси, пригнічуючи увесь економічний розвиток, а другі функціонують як активні й гнучкі новатори та раціоналізатори, що виводять свій бізнес на нові висоти розвитку та торгівлі. Опинившись посеред цих двох протилежних, однак взаємодоповнюючих течій, соціальна тканина міста лопається і рветься. В Неаполі жорстокість є найскладнішою і водночас найдоступнішою стратегією, за допомогою якої можна стати успішним бізнесменом. Атмосфера міста — це атмосфера війни, її можна відчути кожною порою тіла; в ній витає ядучий сморід поту, а вулиці перетворилися на спортзали під відкритим небом, де шліфують навички грабувати, красти та займатися розбоєм. Там вчаться гімнастики сили та влади, вміння прискорювати економічне зростання.

Міські межі Системи значно поширилися і зросли як на дріжджах. Місцеві та регіональні уряди гадали, що можуть протистояти Системі, якщо не матимуть справ з кланами.

Але цього виявилося недостатньо. Вони недооцінили силу і вплив мафіозних сімей, знехтували цим явищем, вирішивши, що це — лише один з аспектів проблем, притаманних міським нетрям. Тепер, у результаті такої недалекоглядної політики, регіон Кампанія має найбільшу в Італії кількість міст із сильним впливом та інфільтрацією Каморри в органи влади. Загалом, після року було розпущено аж сімдесят одну місцеву адміністрацію. Вражаюча цифра, яка набагато переважає аналогічний показник в інших регіонах Італії: сорок одна адміністрація в Сицилії, тридцять чотири в Калабрії, сім — в Пулії. В одній лише неапольській провінції міські ради були розпущені в таких населених пунктах як Поццуолі, Кварто, Марано, Меліто, Портічі, Оттавіано, Сан-Джузеппе-Везувіано, Терціньйо, Каландріно, Сант-Антімо, Туріно, Кріспано, Казамарчано, Нола, Лівері, Боскореале, Поджомаріно, Помпея, Ерколано, Пімонте, Казола-ді-Наполі, Сант-Антоніо-Абате, Санта-Марія-ла-Каріта, Торре-Аннунціата, Торре-дель-Ґреко, Волла, Брушіано, Ачерра, Казорія, Помільяно-д’Арко і Фраттамаджоре. Тільки дев’ять з дев’яноста двох муніципалітетів провінції Неаполя не зазнали інспекцій, розслідувань чи моніторингу. Бізнес кланів визначав рішення місцевих органів влади стосовно виділення земельних ділянок та визначення зональних тарифів, впливав на місцеві санітарні служби, купував землю безпосередньо перед її виділенням під забудову, а потім виступав субпідрядником будівництва торгових центрів, встановлював дату святкування дня святого заступника в залежності від інтересів мафіозних багатоцільових компаній — від організації та обслуговування банкетів до прибирання, від перевезень до збору сміття.

Ніколи в економіці регіону не було такої широкої та задушливої присутності криміналу, як за останні десять років. На відміну від груп сицилійської мафії, кланам Каморри не потрібні політики: це політикам потрібна Система. Завдяки спеціальній стратегії політичні структури в Кампанії опиняються на виду, під пильним оком масмедіа. Формально вони невразливі для мовчазного потурання криміналітету та змикання з ним. Але в сільській місцевості, в маленьких містечках, де клани потребують збройного захисту та укриття для втеклих, де їхні економічні операції більше на виду, альянси між політиками та сім’ями каморристів є тіснішими. Клани Каморри піднялися до влади та впливу завдяки своїм комерційним імперіям. І це дозволяє їм контролювати все інше.

Бізнесово-кримінальну трансформацію передмість Секондільяно та Скампії задумали і втілили представники сім’ї Ліччарді, чий центр діяльності в Массерія Кардоне став практично неприступним. Цю метаморфозу започаткував бос Дженнаро Ліччарді на прізвисько Мавпа через свою вражаючу схожість з горилою чи орангутангом. Наприкінці х Ліччарді був помічником Луїджі Джуліано, боса Форчелли — району в центрі Неаполя. Околиці міста вважалися жахливим районом — територією без магазинів та універмагів, на маргінесі не було пристойного рівня життя, де навіть рекетирам не було чим поживитися. Але Ліччарді збагнув, що цей район може стати центром збуту наркотиків, вільним транспортним терміналом, місцем концентрації дешевої робочої сили. Майданчиком, де невдовзі постануть риштування, коли сюди дійде міська розбудова. Дженнаро Ліччарді не вдалося повністю втілити в життя свою стратегію. Він помер у віці тридцяти восьми років у в’язниці від неймовірно банальної пупкової грижі — гнітючий і безславний кінець для боса. Особливо зважаючи на те, що колись у нього була сутичка з членами двох великих фронтів Каморри, Нуова Каморра Організатта і Нуова Фамілія, коли чекав на судове засідання в камері попереднього ув’язнення в приміщенні неапольського суду. Він отримав шістнадцять ножових поранень по всьому тілу. Але примудрився вижити.

Сім’я Ліччарді перетворила те, що колись було резервуаром дешевої робочої сили, на машину наркоторгівлі: міжнародний кримінальний бізнес. Тисячі людей були залучені, рекрутовані або примусово завербовані Системою. Одіж та наркотики. Бізнесові інвестиції понад усе. Після смерті Дженнаро-Мавпи, його брати П’єтро та Вінченцо перебрали контроль над військовою структурою клану, а Марія, відома як Маля, зосередила в своїх руках економічну міць.

Після падіння Берлінської стіни П’єтро Ліччарді перевів переважну частину своїх інвестицій — легальних і нелегальних — до Праги та Брно. Кримінальна діяльність у Чеській республіці контролювалася виключно кланом Секондільяно, який застосував тут таку ж саму схему виробничих околиць і намірився відкусити добрячий шмат німецького ринку. П’єтро Ліччарді мав типову зовнішність начальника, і бізнесові партнери називали його «римським імператором» через його авторитарний стиль правління і пихату впевненість у тому, що всенький світ є лише продовженням Секондільяно. Він відкрив одежний магазин поблизу Китаю — комерційний плацдарм у Тайвані, — щоб скористатися дешевою робочою силою і вторгнутися на внутрішній китайський ринок. Його заарештували в Празі року. Ліччарді був жорстоким бійцем; його звинуватили в тому, що він наказав закласти бомбу на віа Крісталліні в передмісті Саніта року під час конфлікту між кланами передмістя та центру. Та бомба мала покарати увесь район, а не лише лідерів ворожого клану. Коли авто вибухнуло, то металеві та скляні уламки розлетілися навсібіч як кулі, уразивши тринадцять людей. Але доказів було замало, і його виправдали. Основна бізнесова активність клану Ліччарді в Італії здійснювалася на підприємствах одежі та роздрібної торгівлі, сконцентрованих довкола Кастельнуово-дель-Ґарда в області Венето. Недалеко від тієї місцевості, в Портоґруаро, заарештували свояка П’єтро Ліччарді — Вінченцо Перніче. Заарештували разом із декотрими помічниками клану, включно з Ренато Пелузо, який мешкав у Кастельнуово-дель-Іарда. П’єтро Ліччарді був утікачем, і його переховували роздрібні торгівці з Венето та бізнесмени, пов’язані з кланом, — не члени клану в повному розумінні слова, а співучасники, тісно пов’язані з цією бізнесово-кримінальною організацією. На додаток до свого непересічного комерційного таланту, Ліччарді мали також у своєму розпорядженні воєнізований підрозділ. Після арешту П’єтро та Марії кланом став керувати Вінченцо Ліччарді — втеклий бос, який координував як військову, так і економічну діяльність.

Клан Ліччарді завжди вирізнявся своєю мстивістю. В році вони жорстоко помстилися за смерть Вінченцо Еспозіто, племінника Дженнаро Ліччарді. Вінченцо був наступником правлячої сім’ї в Секондільяно, тому його знали як «принчіпіно» — маленького принца. Йому було двадцять один, коли його вбили в Монтерозі, міському районі, який «держала» сім’я Престієрі, одна з тих, що входили до Альянсу. Він поїхав туди на своєму мотоциклі вимагати пояснення за те, що там непоштиво обійшлися з його друзями. Він був у мотоциклетному шоломі, його «помилково» прийняли за кілера і застрелили. Ліччарді звинуватили Ді Лауро, близьких союзників сім’ї Престієрі, в тому, що це вони найняли вбивць. Згідно з твердженням «пентіто», тобто «розкаяного грішника» Луїджі Джуліано, сам Ді Лауро командував убивством маленького принца, бо той надто часто пхав носа не туди, куди треба. Який би не був мотив убивства, влада сім’ї Ліччарді була настільки беззаперечною, що місцевим кланам самим довелося «зачищати» тих, хто був потенційно причетним до смерті Еспозіто. Вони влаштували різню, жертвами якої стали чотирнадцять людей, прямо чи непрямо причетних до вбивства молодого наступника.

Система також трансформувала класичні способи здирництва та лихварства. Свідомі того, що крамарі потребували готівки, а банки робили процедуру отримання кредиту дедалі жорсткішою, клани стали посередниками між постачальниками та роздрібними торгівцями. Роздрібні торгівці, які мають купувати свій крам, можуть платити готівкою або чеком, але якщо платити готівкою, то товар обійдеться вполовину або на третину дешевше, тому і постачальник, і роздрібний торговець віддають перевагу готівковому методу. Клани стали підпільними банкірами, що пропонували готівку в середньому під десять відсотків. Таким чином, між покупцем, продавцем та кланом встановлюються корпоративні стосунки. Виручка ділиться п’ятдесят на п’ятдесят, але якщо роздрібний торговець залазить у борги, то до кишень клану потрапляє дедалі більше процентів, аж поки розорений власник не стає підставною особою, що працює на одну зарплату. На відміну від банків, котрі відбирають усе, якщо клієнт залазить у борги, клани продовжують експлуатувати свої вклади, дозволяючи особам, що втратили своє майно, працювати й далі. Як розповів «розкаяний грішник» Луїджі Джуліано під час розслідування, яке здійснив року Неапольський антимафіозний відділ, п’ятдесят відсотків магазинів в одному тільки Неаполі фактично контролюються Каморрою.

Тільки збіднілі клани, нездатні до бізнесу і змушені відчайдушно боротися за існування, і досі практикують щомісячне здирництво, показане у фільмі Нанні Лоя «Мі manda Рісопе» («Мене послав Піконе»), коли здійснюється обхід помешкань від дверей до дверей на Різдво, Великдень та свято Феррагосто 15 серпня. Все змінилося. Клан Нуволетта з Марано, що на північній околиці Неаполя, започаткував більш ефективний спосіб здирництва, оснований на взаємній вигоді та збиранню податі з постачальників. Джузеппе Ґала на прізвисько Шоумен став одним з найцінніших працівників харчового бізнесу. Його послуги користувалися великим попитом. Він представляв Баулі і Фон Хольтена, а через фірму Vip Alimentari Джузеппе Ґала став єдиним представником фірми Parmalat на території, контрольованій кланом Марано. У підслуханій розмові, наданій слідчими у розпорядження неапольських суддів восени року, він вихвалявся: «Ми всіх їх попалили, ми стали найсильнішими на ринку».

Компаніям, що мали справу з Пеппе Ґала, фактично гарантувалося представництво по всій його «підвідомчій» території, а також більша кількість замовлень. А роздрібні торговці та супермаркети радо співробітничали з ним, бо він міг змусити постачальників робити більші знижки. Як людина із Системи, Шоумен також контролював транспортні перевезення, і це означало, що він міг забезпечити сприятливі ціни та швидку доставку.

Вироби, «кришовані» кланом, не нав’язуються залякуванням, а накидаються через вигідні ціни. Концерни, які представляв Ґала, заявили, що стали жертвами рекету Каморри і що їм довелося скоритися диктату кланів. Однак інформація від «Коммерчіо» — італійської бізнес-конфедерації — свідчить, що компанії, які зверталися до Ґали, забезпечили собі відсоткове зростання обсягу річних продаж. Фінансова стратегія Ґали навіть допомогла кланам вирішити проблему браку готівки. Він дійшов навіть до того, що обклав додатковим податком panettone — традиційний різдвяний пиріг, щоб забезпечити новорічні «преміальні» для родин ув’язнених членів клану Нуволетта. Однак його успіх його ж і погубив. Як заявили свідки звинувачення, Шоумен намагався стати ексклюзивним агентом і на ринку наркотиків. А сім’я Нуволетта і чути про це не бажала. В січні року Ґалу знайшли мертвим у своєму авто — його спалили живцем.

Нуволетта — єдина не сицилійська родина, яка засідає в «голові» — найвищому керівному органі Коза Ностри. Вони — не просто союзники чи звичайні члени об’єднання, вони — одна з наймогутніших груп в осерді мафії і мають структурні зв’язки з сім’єю Корлеоне. Настільки могутня — згідно зі свідченням Джованні Бруска, який «розколовся», — що коли наприкінці х сицилійці вирішили закладати бомби по всій Італії, вони звернулися до клану Марано за сприянням та порадою. Нуволетта визнали цю ідею божевільною, бо, на їхню думку, така стратегія наробить багато політичного шуму, а військові ж результати будуть мізерними. Вони відмовилися брати участь у бомбових нападах чи надавати технічну підтримку. Ця відмова була висловлена без будь-якого натяку на майбутні репресії. Тото Рііна особисто благав боса Анджело Нуволетта підкупити суддів під час першого масового судового процесу, але клан Марано знову відмовився допомагати воєнізованому крилу сім’ї Корлеоне. Під час ворожнечі з Ла Нуова Фамілія, після своєї перемоги над Кутоло, Нуволетта послали своїх представників до Джованні Бруска, боса Сан Джованні-Ято й убивці судді Джованні Фальконе[2]. Вони забажали, щоби Бруска знищив п’ятьох людей в Кампанії, а двох із них розчинив у кислоті. Вони звернулися до нього так, наче за послугою до водопровідника. Він розповів суддям про те, як розчинили у кислоті Луїджі та Вітторіо Ватареллу: «Ми наказали придбати сто літрів соляної кислоти; нам також знадобилися двохсотлітрові металеві контейнери зі зрізаним верхом, в яких зазвичай зберігають оливкову олію. В нашому випадку для кожного контейнера потрібні були п’ятдесят літрів, а оскільки треба було умертвити двох людей, то ми наказали приготувати дві ємкості».

Члени сім’ї Нуволетта, за допомогою невеликих кланів Неттуно та Польверіно, змінили також стратегію інвестування в наркоторгівлю, створивши «народне» акціонерне товариство для збуту кокаїну. Розслідування, здійснене року Антимафіозним відділом Неаполя, засвідчило, що цей клан дозволяв усім бажаючим брати участь у купівлі кокаїну через посередників. Пенсіонери, робітники та дрібні бізнесмени передавали гроші агентам, котрі потім вкладали їх у партії наркотиків. Якщо вкласти вашу пенсію в євро в купівлю кокаїну, то за місяць ви отримаєте вдвічі більше. Єдиною гарантією було слово агента, але така інвестиція виявилася надійною і дуже вигідною. Прибуток набагато перевищував ризик, особливо в порівнянні з банківськими відсотками. Єдиним недоліком був недолік чисто організаційний: дрібних інвесторів часто просили зберігати дрібні партії кокаїну — таким чином частково забезпечувався збут і практично унеможливлювалася конфіскація. Залучаючи нижній прошарок середнього класу, представники якого не мали стосунку до злочинної діяльності, але не довіряли банкам свої заощадження, клани Каморри істотно збільшили обсяг капіталу, наявного для інвестування. Група Нуволетта-Польверіно вдалася до метаморфози і в сфері роздрібної торгівлі, зробивши цирульників та власників косметичних салонів роздрібними постачальниками. Через підставних осіб вони реінвестували прибутки від наркоторгівлі в квартири, готелі, акції сервісних компаній, приватні школи та навіть мистецькі галереї.

П’єтро Ночера був тим, кого звинуватили в контролі над більшістю активів Нуволетти. Як один з найвпливовіших менеджерів у цьому районі, він волів подорожувати на «феррарі» або на приватному літаку. року суд Неаполя виніс рішення конфіскувати маєтність та підприємства вартістю понад ЗО мільйонів євро, але це склало жалюгідні п’ять відсотків його економічної імперії. Сальваторе Сперанца, який з мафіозі перетворився на свідка звинувачення, показав, що Ночера контролював усі гроші клану Нуволетта, ніс відповідальність за «інвестиції цієї організації в земельні ділянки та торгівлю нерухомістю загалом». Нуволетта інвестує в областях Емілія-Романья, Венето, Марке та Лаціо через «Енеа» — виробничий кооператив, котрим Ночера примудрявся управляти, навіть перебуваючи у підпіллі. «Енеа» здобула суспільні контракти на мільйони євро в Болоньї, Реджо-Емілії, Модені, Венеції, Асколі-Пічено та Фрезіноне — і всі з вражаючим оборотом. Ще багато років тому бізнес Нуволетта поширився на Іспанію. Ночера вирушив до Тенеріфе, щоб обговорити з босом клану вартість будівництва імпозантного комплексу споруд. Якось я бачив ці споруди в Інтернеті на детальному та красивому веб-сайті: величезний комплекс басейнів та бетонних будівель, зведених Нуволеттами для розвитку туристичного бізнесу в Іспанії.

Паоло Ді Лауро — продукт школи клану Марано; свою злочинну кар’єру він почав помічником Нуволетти. Та поволі вибився «в люди» і в х роках став правою рукою Мікеле д’Алессандро, боса Кастелламаре, якого представляв, коли той пішов у підпілля. План Ді Лауро передбачав координацію продажу наркотиків на ринках під відкритим небом із застосуванням тієї ж самої бізнес-логіки, якою він керувався, управляючи мережами магазинів та одежних фабрик. Ді Лауро збагнув, що після смерті Дженнаро Ліччарді у в’язниці північний Неаполь може стати найбільшим ринком під відкритим небом не лише в Італії, а й у Європі. І цей ринок повністю контролюватимуть його люди. Паоло Ді Лауро завжди вирізнявся обережністю в діях і мав більшу схильність до фінансових, а не військових операцій. Він ніколи відкрито не вторгався на територію іншого боса і завжди ретельно уникав облав та розслідувань.

Серед перших, хто розкрив таємницю структури організації, був інформатор Каморри Ґаетано Конте. Це був надзвичайно цікавий інформатор: карабінер, який колись служив у Римі охоронцем Франческо Коссіґи. Ті ж якості, завдяки яким він став охоронцем президента Італійської Республіки, дали йому змогу заприятелювати з Ді Лауро. Після того, як він певний час брав участь в організованому кланом рекеті та торгівлі наркотиками, Конте вирішив співробітничати з властями, запропонувавши їм купу детальної інформації, яку тільки карабінер знав, як зібрати та використати.

Паоло Ді Лауро знали як Чіруццо-мільйонер. Сміховинне прізвисько, але такі ярлики мають свою чітку логіку, обґрунтоване пояснення. Мені часто доводилося чути, як людей Системи називали прізвиськами. І настільки часто, що імена та прізвища геть забувалися. Ніхто з них не вибирає собі прізвисько, воно — з тієї чи іншої причини — раптово виникає нізвідкіля і вмить прилипає до свого власника. Прізвиська членів Каморри визначені долею. Чіруццо-мільйонером Паоло Ді Лауро охрестив Луїджі Джуліано, який колись помітив, як з кишені Ді Лауро повипадали десятки купюр в сто тисяч лір, коли той сідав за стіл зіграти в покер. «Хто це такий? — вигукнув Джуліано. — Чіруццо-мільйонер?» Ім’я, що блискавично народилося на п’яній вечірці, — бездоганний кпин.

Антологія прізвиськ безконечна. Бос клану Нова Фамілія Карміне Альфієрі отримав своє прізвисько Лютий завдяки невдоволено-презирливій гримасі, що ніколи не сходить з його обличчя. А ще існують «родинні» прізвиська, що передаються у спадок: Маріо Фабброчіно, бос району довкола Везувію, котрий колонізував Аргентину за допомогою грошей Каморри, відомий як Вугляр, бо його предки торгували вугіллям. Інші прізвиська породжені пристрастями каморристів, наприклад, Ніколу Луонґо прозвали Ренґлером через його зацикленість на своєму «джипі-ренґлер» (люди Системи дуже полюбляють джипи). Ціла серія прізвиськ спричинена фізичними рисами, наприклад, Джованні Бірра — Жердина, прозваний так через своє довге худорляво-м’язисте тіло. Константіно Якоміно прозвали Білоголовом через передчасну сивину; Чіро Маццареллу — Янголом через надто випуклі лопатки, схожі на крила янгола; Нікола П’янезе мав призвісько Мрець через синюшно-білу шкіру; Розаріо Прівато став Мізинцем, а Даріо Де Сімоне — Карликом. А є й непояснимі прізвиська, на кшталт того, що прилипло до Антоніо Ді Фрая: Урпачіелло, що означає стек, зроблений із засушеного ослячого пеніса. Або Наркотик Карміне Ді Джіроламо, прозваний так за своє вміння залучати до своїх операцій карабінерів та поліцейських. Через якусь невідому причину Чіро Монтерізо прозвали Чаклуном. Паскуале Ґалло з Торре-Аннунціата став Красунчиком через своє вродливе обличчя. Решту складають древні родинні прізвиська: члени сім’ї Ло Руссо — це Вугри, Малардо — Карлантоні, Бельфорте — відомі як Гицелі, а Пікколо — як Кваквароні. Вінченцо Мацарелла став Психом, а Антоніо Ді Б’язі — Пончиком через свою звичку жувати поцчики на роботі. Доменіко Руссо, боса району Квартір’єрі Спаньйолі в Неаполі, звуть Доменіко Собачий Цар, бо коли він був малим, то продавав цуценят на вулиці Толедо. Що ж до Антоніо Карло д’Онофріо, відомого як Карлуша-котоїд, то легенда розповідає, що він навчився стріляти, використовуючи бродячих котів як мішені. Дженнаро Ді К’яра, який несамовито смикався кожного разу, коли хтось ненароком торкався його обличчя, заслужив собі ім’я Живчик. Є також прізвиська, основані на звуконаслідувальних виразах, що не перекладаються. Наприклад, Аґостіно Тарді звуть Пік-пок, Доменіко ді Ронца має прізвисько Скіп-скіп, сім’ю Де Сімоне називають Квалья-квалья, сім’ю Аверсанос — Зіг-заг, Рафаеле Джуліано — Зуї, а Антоніо Біфоне — Зузу.

Варто було Антоніо Ді Вічіно кілька разів підряд замовити один і той самий напій, як його охрестили Лимоном. Через свій круглий писок Вінченцо Бенітоцці заслужив ім’я Товстун, а Дженнаро Лауро став Сімнадцяткою, мабуть, через те, що мешкав у будинку за номером сімнадцять. А Джованні Апреа став Вістрям ножа, бо його дід зіграв роль старого каморриста, що вчить хлопців користуватися ножем, у фільмі Паскуале Скуітьєрі «Бандити», який вийшов на екрани в році.

Вдало підібране прізвисько, яке, наприклад, отримав Франческо Ск’явоне, Лютий Сандокан, значить надзвичайно багато для іміджу боса серед представників масмедіа. Він заробив його за свою схожість із Кабіром Беді, зіркою італійського телесеріалу «Сандокан, малазійський тигр», знятого за мотивами роману Еміліо Сальґарі. Або ж візьмімо Паскуале Таволетту, відомого як Зорро через свою схожість з актором відомого телесеріалу. Або Короля Луїджі Джуліано, відомого також, як Лавіджіно, бо в інтимні моменти його американські коханки шепотіли «І love Luigino». Його брат Карміно — Лев. Франческо Верде має псевдо Негус. Цим титулом єгипетських царів його назвали через царствену поставу та довголітнє перебування на посаді боса. Маріо Ск’явоне називають Менеліком на честь ефіопського імператора, який організував опір італійським військам, а Вінченцо Каробене — це Каддафі, бо страшенно нагадує сина відомого лівійського лідера. Боса Франческо Бідоньєтті прозивають Чіччотто-опівнічник, бо кожен, хто стане на його шляху, ризикує побачити нічну темряву навіть серед білого дня, а коротше кажучи — врізати дуба. Втім, декотрі кажуть, що його прозивають так через те, що він піднявся до вершини організації, кришуючи нічних проституток. Й увесь його клан стали звати «Нічним кланом».

Майже кожен бос має прізвисько — однозначно-неповторну, виразну рису. Прізвисько для боса — те саме, що тавро для святого; воно — як позначка членства в Системі. Кожен може назватися Франческо Ск’явоне, але є лише один Сандокан. Кожного можуть назвати Карміно Альфієрі, але тільки один обертається, почувши слово Лютий. Кожен може назватися Франческо Верде, але тільки один відгукується на прізвисько Негус. Всякого можна записати в реєстратурі як Паоло Ді Лауро, але є лише один Чіруццо-мільйонер.


Чіруццо вирішив організувати свої справи тихо і без шуму. Безжально вдаватися до насильства, але при цьому не висовуватися. Довгий час про нього не знала навіть поліція. Перед тим, які він пішов у підпілля, власті викликали його лише одного разу: через інцидент з участю його сина Нунціо, що напав на викладача, який насмілився висловити йому догану. Паоло Ді Лауро мав прямий вихід на південноамериканські картелі і створив широку мережу збуту завдяки своєму альянсу з албанськими картелями. Нині наркотрафік тече чіткими маршрутами. Кокаїн вирушає з Південної Америки до Іспанії, де його споживають або пересилають суходолом до Албанії. Героїн, з іншого боку, надходить з Афганістану, подорожуючи через Болгарію, Косово та Албанію. Гашиш та марихуана перетинають Середземне море, вирушаючи з Північної Африки під наглядом турків чи албанців. Ді Лауро мав прямий зв’язок з кожним пунктом виходу наркотиків на ринок і, вдавшись до ретельно продуманої стратегії, невдовзі став успішним ділком як у шкіряному взутті, так і в наркотиках. року він заснував знамениту Confecioni Valent di Paolo Di Lauro & Co. На цю компанію, котра за статутом мала припинити свою діяльність року, в листопаді року було накладено арешт за рішенням неапольського суду. «Валент» набрав цілу купу контрактів по всій Італії на продаж товарів за готівку без доставки; його корпоративний потенціал був гігантським, охоплюючи сферу від меблів до тканин, від фасування м’яса до мінеральної води. «Валент» постачав харчі як громадським, так і приватним закладам і контролював розбір туш усіх видів м’яса. Він поставив собі за мету будувати готелі, ресторани, розважальні заклади та все, «що має стосунок до відпочинку». Згідно зі статутом, «компанія може придбавати землі, а також брати в оренду чи суборенду споруди, торговельні центри та житло». року влада Неаполя видала компанії комерційну ліцензію. На той час компанією керував син Паоло Ді Лауро — Козімо. Через причини, пов’язані з кланом, Паоло ді Лауро зійшов зі сцени в році, передавши акції своїй дружині Луїзі. Династія Ді Лауро збудована на самозреченні. Луїза Ді Лауро народила десятеро дітей; як личить гранд-дамам італійської промисловості, вона збільшила кількість наступників для того, щоб поспіти за бурхливим розвитком сімейного бізнесу. Козімо, Вінченцо, Чіро, Марко, Нунціо і Сальваторе — тепер усі вони члени клану, а решта іще неповнолітні. Паоло Ді Лауро мав схильність до капіталовкладень у Франції і відкрив крамниці в Ніцці, в Парижі на вулиці Шарентон, , а також в Ліоні. Він хотів, щоб його магазини визначали італійську моду у Франції, щоб його вантажівки ширили її по всій країні. Він хотів, щоб на Єлисейських Полях відчувався вплив Скампїї.

Але в Секондільяно компанія великого Ді Лауро почала проявляти ознаки перенапруження. Її численні відгалуження зросли похапцем і в автономному режимі, а на ринку наркотиків згущалися хмари. З іншого боку, в Скампії плекали надію, що все владнається як і минулого разу, коли рішення проблеми було знайдене за напоєм. То був спеціальний напій, спожитий тоді, коли Доменіко, син Ді Лауро, знаходився при смерті у шпиталі в результаті автокатастрофи. Доменіко був проблемною дитиною. Діти босів часто впадають у щось на кшталт манії величі, вважаючи, що цілі міста та їхні мешканці знаходяться в їхньому повному розпорядженні. Згідно з даними поліцейського розслідування, в жовтні року Доменіко разом зі своїм охоронцем та групою друзів влаштував напад у місті Казорія. Вони били вікна, громили гаражі, автомобілі, підпалювали баки зі сміттям, нівечили двері спрей-фарбою та розплавляли запальничками пластикові дзвінки. Його батько компенсував заподіяні збитки без зайвого шуму, виявивши дипломатичність, притаманну родинам, яким часто доводиться розплачуватися за витівки своїх нащадків, щоб не зашкодити власній репутації. На крутому повороті Доменіко не втримав свій мотоцикл і розбився. Через кілька днів він помер, перебуваючи в стані коми. Цей трагічний епізод спричинився до зустрічі лідерів — як для покарання, так і для помилування. Може, це й неправда, але ця подія вже стала легендарною і важливою для розуміння того, як залагоджуються конфлікти всередині Каморри.

Згідно з цією легендою, Дженнаро Маріно, дофін Паоло Ді Лауро, на прізвисько МакКей, подався заспокоїти боса до шпиталю, де помирав Доменіко. Ді Лауро прийняв його співчуття, а потім відвів убік і запропонував випити: помочився в склянку і подав її МакКею. До боса дійшли чутки про поведінку свого фаворита, про речі, які він не міг простити і забути. МакКей прийняв кілька бізнесових рішень, не порадившись з ним, і великі суми грошей були витрачені без його відома. Бос знав про те, що дофін прагне автономії, і йому дуже хотілося простити його, визнати прогрішення за звичайну надмірність, перевищення повноважень з боку того, хто надто гарно робить свою справу, щоб вживати до нього суворих заходів. У легенді йдеться, що МакКей випив усе до останньої краплини. Ковток сечі загладив перший розкол, який намітився в керівництві клану Ді Лауро. Настало нетривке тимчасове перемир’я, а як відомо, немає нічого тривалішого за тимчасове.


Війна в Секондільяно


МакКей та Анджолетто визначилися. Вони вирішили утворити власну групу і надати їй офіційного статусу. Вся стара гвардія погодилася, і вони чітко дали зрозуміти, що не збираються розпалювати конфлікт. Їм хотілося стати конкурентами, чесними конкурентами на відкритому ринку. Працювати пліч-о-пліч, але незалежно. І тому — як розповів іще один «розкаяний» мафіозо П’єтро Еспозіто — МакКей та Анджолетто відправили послання Козімо Ді Лауро, регенту картеля. Вони хотіли зустрітися з його батьком Паоло, ватажком, босом, людиною номер один в асоціації. Щоб поговорити з ним особисто, сказати про свою незгоду з його реорганізаційними рішеннями, нагадати, що їм теж треба годувати своїх дітей. Їм хотілося зазирнути йому у вічі. Досить уже пліток від язика до язика, досить послань, липких від чужої слини, а про стільникові телефони і мови бути не могло, бо вони могли видати схованку боса. Дженні МакКей бажав зустрітися з Паоло Ді Лауро, босом, завдяки якому він піднявся в бізнесі.

Козімо офіційно погодився з проханням про зустріч, а це означало збори всіх великих цабе організації: босів, їхніх підлеглих та районних капо. Про відмову навіть не йшлося. Та Козімо все прорахував, принаймні, так здавалося. Він чітко знав, що має зробити і як організувати власний захист. І тому — згідно із заявами свідків та результатами розслідування — Козімо не послав на зустріч другорядних людців. Він не послав Джованні Кортезе, торговця кіньми, офіційного речника, через якого сім’я Ді Лауро спілкувалася із зовнішнім світом. Козімо послав своїх братів. Марко та Чіро здійснюють рекогносцировку місця зустрічі, все перевіряють, щоб пересвідчитися, куди вітер дує, але роблять це таким чином, щоб ніхто не помітив їхньої присутності. Без охоронців, просто взяли і швидко проїхалися повз. Але не дуже швидко. Вони підмітили потенційні маршрути втечі та місця, де виставлено вартових. І все це тихцем, не привертаючи уваги. Опісля вони доповідають Козімо і описують деталі. Він усе запам’ятовує і приймає до відома. Виходить, що ця зустріч — пастка, влаштована, щоб убити Паоло та всіх, хто з ним прийде, і офіційно розпочати нову еру в управлінні картелем. Та й що там казати — імперії не розподіляються дружнім рукостисканням. Імперії доводиться різати ножем. Усі так кажуть, про це свідчать усі донощики та результати всіх розслідувань.

Козімо — син Паоло, який поставив його відповідальним за наркоторґівлю, — мав прийняти рішення. Це — війна. Але він не виголосив її відкрито. Він усе тримає в голові — не хоче наполохати своїх конкурентів. Видивляється і вичікує, до яких же дій вони вдадуться. Козімо знає, що невдовзі вони на нього нападуть, знає, що має приготуватися до того моменту, коли в його шкіру вчепляться пазурі, але водночас він має виграти час, щоби обрати точну і безпомилкову стратегію перемоги. Щоби вирахувати, на кого він зможе покластися, які сили будуть в його розпорядженні. Хто з ним, а хто — проти нього. В Секондільяно мало місця для них обох.

Ді Лауро вибачаються за відсутність їхнього батька: він переховується, поліція розшукує його ось уже понад десять років, і через це він не може вільно пересуватися. Якщо ти — один з тридцяти найнебезпечніших утікачів від закону в Італії, то це є достатньо серйозною підставою, щоб не прийти на «стрілку». Після десятиріч бездоганного функціонування найбільшій з компаній, що контролює національний та інтернаціональний обіг наркотиків, загрожує смертельна криза.

Клан Ді Лауро завжди був добре організованим бізнесом, структурованим за принципом багаторівневої компанії. Згідно з твердженням антимафіозного слідчого з прокуратури Неаполя, перший ярус складають лідери кланів — Розаріо Паріанте, Рафаель Аббінанте, Енріко д’Аванцо та Арканджело Валентіно; вони функціонують як патрони та фінансисти, що контролюють роздрібну торгівлю та наркотрафік напряму через своїх помічників. Другий ярус, до якого входять Дженнаро Маріно, Лючіо Де Лючія і Паскуале Ґарджуло, безпосередньо займаються наркотиками, здійснюють їх закупку та розфасовку. Вони також відповідають за роботу з товкачами, яким гарантується юридичний захист у разі арешту. Третій рівень складається з капо, що працюють на ринках під відкритим небом; вони безпосередньо керують товкачами, координують охорону та маршрути втечі, охороняють комори та місця розфасовки наркотиків. Четвертий рівень, товкачі, є найбільш уразливим. Кожен рівень має свої другорядні рівні, безпосередньо підлеглі виключно своєму керівнику, а не всій структурі. Така схема забезпечує п’ятсот відсотків прибутку на початкові капіталовкладення. Ця бізнес-модель Ді Лауро завжди нагадувала мені таке математичне поняття, як фрактали, які в підручниках пояснюються на прикладі в’язки бананів: кожен окремий банан є насправді в’язкою бананів; у свою чергу кожен з цих бананів теж є в’язкою бананів, і так — до безкінечності. Щоденний обіг наркоторгівлі, здійснюваної кланом Ді Лауро, складає тисяч євро. Товкачі, працівники комор та кур’єри часто являються не членами організації, а просто найнятими робітниками. Роздрібна торгівля наркотиками — це гігантський обсяг діяльності, що потребує найму тисяч індивідів, але вони не знають, хто їхній бос. Вони мають загальне уявлення, на яку сім’ю Каморри вони працюють, але на цьому їхнє знання й закінчується. Якщо когось заарештовують і він вирішує розколотися, то його знання про організацію обмежуються лише невеличкою чітко окресленою сферою; він не зможе розкрити всі розгалужені маршрути, якими перетікає економічна та військова міць організації.

Вся економічна та фінансова структура підкріплена структурою військовою. Це — група безжальних і лютих бойовиків з широкою мережею флангової підтримки. Легіон кілерів, куди входили Емануеле д’Амбра, Уго Де Лючія, Нандо Емоло, Антоніо Феррара, Сальваторе Тамбуріно, Сальваторе Петріччіоне, Умберто Ла Моніка і Антоніо Меннетта, підсилюють з флангів районні капо: Дженнаро Арута, Чіро Саджезе, Фульвіо Монтаніно, Антоніо Ґалеота, Константіно Соррентіно, а також Джузеппе Преціозо, особистий охоронець Козімо. Це — підрозділ чисельністю близько трьохсот людей, і всі — на щомісячній зарплаті. Складна структура, ретельно спланована й організована. З великим «флотом» автомобілів та мотоциклів, завжди готових до екстрених випадків. Секретний арсенал та кілька фабрик, готових негайно знищити зброю після її використання. Запас непримітних спортивних костюмів та мотоциклетних шоломів, які теж негайно знищуються після використання. Є навіть допоміжна служба, яка займається тим, що відразу ж після нападу доставляє кілерів до стрілецького тиру, де фіксується час прибуття. Таким чином конструюється алібі і заплутуються результати експертизи, що виявляє залишки пороху. Цієї експертизи кілери бояться як вогню: сліди збройного пороху видалити неможливо, і вони є невідпорним доказом. Основна ідея такого алібі полягає не в прихованні самого вбивства, а просто в тому, щоб унеможливити його доведення в суді. Все організовано бездоганно і бездоганно працює. Або майже бездоганно.


Певний час я навідувався до Секондільяно. Відтоді, як Паскуале кинув працювати кравцем, він постійно тримав мене в курсі того, куди дме вітер і якою була загальна ситуація. А ситуація змінювалася швидко. Сумірно зі швидкістю, з якою рухаються гроші.

Я роз’їжджав на своєму мопеді «веспа». Що мені найбільше подобається в Секондільяно та Скампії, це світло. Великі широкі тутешні вулиці просторіші за тугий вузол старого центру міста, і мені здається, що сільська природа і досі живе під асфальтом та велетенськими будинками. Зрештою, простір живе й у самій назві «Скампія», що на «покійному» неаполітанському діалекті означає «вільний простір», «пустище». Місце, де ростуть бур’яни. Місце, де в х виріс огидний Vele, або «Вітрила», величезний і потворний мікрорайон громадського житла. Зогнилий символ архітектурного безумства, або радше бетонна утопія, яка виявилася безсилою стримати механізм наркоторгівлі, що знаходить собі поживу в цій частині світу. Хронічне безробіття та повна відсутність механізму планування соціального розвитку перетворили цей район у складське приміщення для наркотиків, у лабораторію, де наркогроші трансформуються у жваву легальну економіку. Скампія та Секондільяно викачують кисень з нелегальних ринків і спрямовують його у законний бізнес. року «Спостережний пункт Каморри», організація, що займається моніторингом Каморри, зазначив в одній зі своїх публікацій, що північні околиці Неаполя мають ледь не найвищий показник товкачів на душу населення в усій Італії. Тепер цей показник є найвищим у Європі і входить до найвищої світової п’ятірки.

З часом моє обличчя стали тут упізнавати. Для вартових клану, що стоять на шухері, впізнаваність є нейтральним параметром. На території, що знаходиться під постійним візуальним спостереженням, є параметри негативні — поліція, карабінери, таємні агенти з конкуруючих сімей — і позитивні: покупці. Все інше вважається нейтральним, не вартим уваги. Якщо вас заносять до цієї категорії, то це означає, що вас не існує. Ринок наркотиків під відкритим небом завжди цікавив мене і дивував: його бездоганна організація суперечить будь-якому твердженню про повну тутешню деградацію. Ці ринки працюють як годинник; люди в ньому — шестірні, і рух кожної з них спричиняє рух наступної. Дивовижне й чаруюче видовище. Зарплатня видається раз на тиждень, по євро вартовим, — координатору ринку і касиру, по товкачам і по євро тим, хто керує коморами та переховує наркотики у себе вдома. Робочі зміни тривають від третьої години дня до дванадцятої ночі і від дванадцятої ночі до четвертої ранку: вранці торгувати дуже важко, бо кругом повно поліції. Кожен має вихідний, а якщо працівник запізнюється, то відповідно зменшується платня. 50 євро за кожну пропущену годину. На віа Баку завжди вирує діяльність. Прибувають клієнти, розплачуються, забирають товар — і відбувають. Часом за товкачем навіть вишиковується черга машин. Особливо в суботу ввечері, коли приїздять товкачі з інших районів. Віа Баку приносить прибутку в півмільйона євро щомісяця. Згідно з даними антинаркотичного підрозділу, кожного дня тут продається по чотириста доз марихуани та кокаїну. Коли з’являється поліція, товкачі точно знають, в яких помешканнях ховатися і де скласти свій товар. Зазвичай перед поліцейською машиною вигулькує авто чи мопед, щоб уповільнити її рух, і таким чином вартові отримують додатковий час, щоб забрати товкачів та хутко відвезти їх геть на своїх мотоциклах. Вартові, що стоять на шухері, зброї не мають і мають «чисту» характеристику, тому навіть коли їх і затримують, то ризик опинитися за ґратами незначний. Коли заарештовують товкачів, то на допомогу викликають резерви, зазвичай це — наркомани чи постійні клієнти, що бажають надати допомогу в екстрених випадках. На місце кожного заарештованого товкача приходить новий. Бізнес є бізнес; він має тривати навіть у скрутні часи.

Віа Данте також приносить астрономічні суми. Це — процвітаючий ринок, одне з найостанніших дітищ Ді Лауро, і всі тутешні товкачі — це малі діти. А ще є віалле делла Резистенца, старий героїновий ринок, де можна також придбати кобрет — наркотик на основі героїна, і кокаїн. Тут розташована штаб-квартира ринкових координаторів, оснащена мапами та гучномовними телефонами. Звідси вони організовують оборону своєї території. Вартові з мобільними телефонами тримають їх в курсі подій, і це дозволяє координаторам відслідковувати рух поліції та клієнтів у реальному часі.

Захист клієнтів — одна з інновацій сім’ї Ді Лауро. До того як цей клан захопив владу, від арешту та встановлення особистості були захищені лише товкачі, а покупців зупиняли, ідентифікували і часто відправляли до поліційного відділка. Та Ді Лауро забезпечив вартових і для клієнтів — і кожен отримав вільний доступ для наркотиків. Першокласне обслуговування навіть для випадкового клієнта — ось головний принцип, на якому тримається наркоторгівля в Секондільяно. В районі Берлінджьєрі ви можете зателефонувати наперед і ваше замовлення приготують до часу вашого приїзду. Те ж саме стосується віа Ґіслері, Парко Ізес, цілого району Дон Ґуанелла, ділянки віа Лабріола, а також кварталу Сетте Палацці. В районах, перетворених на прибуткові ринки, вулиці охороняються, а у мешканців розвивається корисний для виживання інстинкт вибіркового бачення, котрий наперед визначає, що помічати, а що викидати з поля зору як огидне і жахливе. Вони живуть у велетенському супермаркеті, де покупцеві пропонують усі наркотики, які тільки можна собі уявити. Жодна наркотична речовина не з’являється на європейському ринку, не пройшовши через Секондільяно. Якби ці наркотики призначалися лише для мешканців Неаполя та Кампанії, то статистика була б до неймовірності абсурдною. На кожну родину припадало б по два кокаїністи та по одному любителю героїну. І це — не беручи до уваги гашишу, марихуани, кобрету та легких наркотиків. Пігулки — дехто й досі називає їх «екстазі», хоча насправді їх налічується різновидів — надзвичайно добре продаються в Секондільяно, де їх називають ікс-файлами, жетонами або свічками. Пігулки приносять гігантський прибуток. Їхня собівартість складає один євро, оптом вони продаються від трьох до п’яти євро партія, а потім збуваються в Мілані, Римі чи в інших районах Неаполя по 50–60 євро за штуку/ В Скампії вони йдуть за 15 євро.

Секондільяно вийшов за межі традиційного ринку наркотиків і визначив кокаїн своїм новим орієнтиром. Завдяки новій економічній політиці кланів те, що колись було елітною речовиною, стало доступним майже кожному, причому існують різні Гатунки якості на кожен смак. Згідно з даними аналітичної групи «Аделе», 90 відсотків споживачів кокаїну складають робітники та студенти. «Кокс» потрібен тепер не лише для того, щоб спіймати кайф, його споживають упродовж усієї доби: відпочити після надурочної робочої зміни; знайти додаткову енергію для всього, що нагадує людську діяльність, а не просто щоб розслабитися; їхати вночі за кермом вантажівки; годинами працювати за комп’ютером; робити що-небудь безупинно, працювати тижнями без найменшої перерви. Кокаїн — це засіб від втоми, анальгетик проти болю, ерзац. щастя. Нині наркотики вживають не просто для того, щоб обдовбатися, тепер — це джерело додаткових ресурсів. Для того, щоб задовольнити зрослі й ускладнені потреби споживача, наркоторгівлі довелося проявити гнучкість і звільнитися від жорстких кримінальних обмежень. Постачання та збут наркотиків довелося лібералізувати. Першим у Неаполі цей організаційний стрибок здійснив клан Ді Лауро. Італійські злочинні картелі традиційно воліють збувати великі партії. А Ді Лауро вирішили торгувати партіями середнього обсягу, щоб сприяти дрібному наркобізнесу, який зрештою і приваблює нових клієнтів. Автономні бізнес-структури вільні чинити з товаром на свій розсуд, встановлювати власні ціни і рекламувати свій товар як хочуть і де хочуть. І кожен має доступ до ринку, до будь-якої партії наркотиків і без необхідності звертатися до посередників з клану. Коза Ностра і Ндранґета теж мають розгалужену мережу бізнесових точок, що торгують наркотиками, але вам необхідно мати уявлення про схему управління, і для того, щоб запропонувати свої послуги в якості товкача, треба, щоб вас представили членам клану або їхнім помічникам. Їм конче необхідно знати, де ви збираєтеся торгувати вроздріб і в якому обсязі. В Системі ж Секондільяно цього немає. Тут керуються правилом необмеженої свободи підприємництва (laissez-faire) і вільного пересування (laissez-passer). Тобто тут панує абсолютний і повний лібералізм. Нехай ринок сам себе регулює. І тому Система Секондільяно надзвичайно швидко привабила кожного, хто хотів започаткувати невеличкий наркобізнес серед друзів, хто бажав купувати дозу за 15 євро, а продавати за , щоб окупити відпустку, диплом магістра або сплачувати відсотки за кредит під нерухомість. Тотальна лібералізація ринку спричинилася до обвалу цін.

За винятком декотрих ринків на відкритому повітрі, роздрібна торгівля наркотиками насамкінець може зникнути. Бо зараз з’явилися так звані гуртки: лікарський гурток, водійський, гуртки для журналістів та держслужбовців.


Нижній прошарок середнього класу прекрасно підходить для неформальної та суперліберальної системи збуту. Такий собі дружній обмін, щось на кшталт дешевого розпродажу, влаштованого великою фірмою, розпродажу, який має дуже віддалений стосунок до тих чи інших кримінальних структур. Така схема є ідеальною для зняття тягаря надмірної моральної відповідальності. Споживачеві не потрібен товкач у дешевому спортивному костюмі з ацетатного шовку, що цілими днями стирчить як вкопаний на розі ринку під пильним захистом вартових. Лише продукція та гроші — і нічого зайвого, аби вистачало місця для комерційного обміну. Зібрана італійською поліцією інформація свідчить, що в одному з трьох випадків порушника заарештовують уперше. Згідно з даними Інституту здоров’я, споживання кокаїну сягнуло небаченої в історії висоти, зрісши на 80 відсотків з по рік. Кількість наркоманів, що звертаються до SERT, італійської служби з реабілітації, подвоюється щорічно. Ринок розширюється гігантськими темпами. Застосування генетично модифікованих рослин, що дозволяє збирати чотири врожаї на рік, усунуло проблему постачання, а відсутність єдиної панівної організації сприяє вільному підприємництву. Якось я прочитав у газеті, що співак Роббі Вільямс, який мав проблеми з кокаїном, полюбляв казати: «Кокаїн — це спосіб, у який Бог дає тобі збагнути, що ти маєш надто багато грошей». Ці слова пригадалися мені, коли я почув, як якісь дітлахи в районі Казе Челесті співали хвалу наркотику та місцю, де його можна так легко придбати: «Якщо в Казе Челесті є кокаїн, то це означає, що гроші для Господа — ніщо».

Казе Челесті. Ця назва походить від блідо-блакитного кольору, який колись мали тут будинки. Цей район, що тягнеться вздовж вулиці Лімітоне в Арцано, є одним з найкращих ринків кокаїну в Європі. Так було не завжди. Як свідчать розслідування, саме завдяки Дженнаро Маріно МакКею цей район став таким прибутковим. Він — призначенець клану, відповідальний за цей район. І це ще не все. Паоло Ді Лауро настільки подобається, як МакКей веде справи, що він надав йому широкі пільги на місцевому ринку, фактично зробивши його ексклюзивним представником. МакКей працює незалежно; все, що він має робити, це сплачувати клану щомісячний податок. Дженнаро та його брата Ґаетано звуть МакКеями через те, що їхній батько нагадував Зеба Макагана, чиє ім’я італійці вимовляють як «МакКей». Цей актор зіграв у серіалі «Як підкорили Захід». Отак уся родина і стала МакКеями. Ґаетано не має рук. Він втратив їх року у війні проти клану Пука, древньої сім’ї з клану Кутоло, коли граната, яку він тримав, вибухнула у нього в руках. І тепер він має два жорстких дерев’яних протези, пофарбованих у чорний колір. При Ґаетано завжди знаходиться помічник, слуга, який виконує роль його рук. Але коли Ґаетано має щось підписати, то він затискує ручку в протезі і приставляє її до паперу. Потім, вигинаючи шию та обрубки кистей, якось примудряється поставити підпис цілком нормального вигляду, тільки трохи кривуватий.

Згідно з даними Неапольської антимафіозної прокуратури, підприємства Дженні МакКея зберігають наркотики і збувають їх. Ціни постачальників міцно прив’язані до їхньої здатності накопичувати запаси, а бетонні джунглі та сотня тисяч мешканців Секондільяно є цінним активом. Ця маса людей з їхніми домівками та щоденним життям утворюють велику стіну довкола складів наркотиків. Ринок Казе Челесті спричинився до падіння цін на кокаїн. Зазвичай вони починаються з 50–60 євро за грам і доходять до – євро. У цьому ж районі ціни обвалилися до діапазону 25–50 євро, але якість товару залишається високою. Звіти Районного антимафіозного відділу змальовують МакКея як одного з найталановитіших італійців у кокаїновому бізнесі, людину, яка домінує на ринку, що характеризується безпрецедентним експонентним зростанням. Наркотичні ринки під відкритим небом могли з’явитися в Позілліпо, Паріолі чи Брері — фешенебельних районах Неаполя, Рима та Мілана, але натомість вони були започатковані в Секондільяно. Вартість робочої сили в будь-якому іншому місці була б надто високою. Зате в цьому районі, через серйозне безробіття та неможливість знайти роботу — хіба що емігрувати, — працівникам можна платити низьку зарплату, дуже низьку. Це — ніяка не таємниця, і тому немає потреби звертатися до соціології злиднів або метафізики життя в гетто. Район, де оперують десятки кланів, де рівень прибутку порівнянний лише з масштабною оборудкою в банківській сфері, де одна мафіозна сім’я має річний обіг

 мільйонів євро, цей район не може бути гетто. Робота дуже копітка, а виробничий ланцюжок — надзвичайно дорогий. Кіло кокаїну обходиться виробникові в І євро, та коли він дійде до оптовика, то коштуватиме вже 30 тисяч. Після першого розбавлення 30 кіло перетворюються на , чия ринкова вартість складає приблизно 15 мільйонів євро. Більш інтенсивне розбавлення здатне розтягнути 30 кілограмів до Мають важливе значення допоміжні речовини, що застосовуються для розбавлення. Це — кофеїн, глюкоза, манітол, парацетамол, лідокаїн, бензокаїн, амфетаміни, а в екстрених випадках використовують навіть тальк чи кальцій для собак. Розбавлення визначає якість, і так звана «бодяга», тобто погано розбавлений наркотик, тягне за собою смерть клієнта, поліцію та арешт. «Бодяга» закупорює артерії комерції.


Клани Секондільяно на голову випереджають усіх інших у справі розбавлення наркотиків, і ця обставина забезпечує їм вкрай важливу перевагу. Тут використовують «візитерів» — наркоманів-героїнщиків, названих так по аналогії з персонажами телефільму х, які пожирали мишей, а під начебто нормальною людською шкірою мали огидну і слизьку зеленувату луску. Цих «візитерів» використовують як морських свинок, морських свинок у людській подобі, щоб перевірити безпечність чи небезпечність розбавленого і готового до споживання наркотику, яку реакцію він може викликати і в якій пропорції розбавляти порошок. Коли лабораторії потрібна велика кількість морських свинок, то вона знижує ціни. Від двадцяти до жалюгідних десяти евро за дозу. Шириться чутка, і невдовзі за новими дозами прибувають наркомани, часто з таких далеких місць, як Марке та Луканія. Ринок героїну занепадає. Кількість наркоманів-героїнщиків зменшується, а ті, що лишилися, готові на все. Вони шкутильгають до автобусів, їдуть усю ніч поїздами, голосують на трасах, йдуть пішки багато миль. Але найдешевший на континенті героїн вартий таких зусиль. Хлопці, що розбавляють героїн для клану, збирають «візитерів», дають їм безкоштовну дозу і чекають. До ордера на попереднє затримання, виданого в березні року неапольським судом, додавалася роздруківка запису телефонної розмови двох людей, що організували випробування «розбодяженого» наркотику. Спершу вони починають процедуру:

— Дай мені п’ять доз для випробування на алергію.

А потім трохи згодом розмовляють:

— Ну як — випробував машину?

— Авжеж.

Йдеться явно про випробування наркотику.

— Mamma mia, troppo bello, ми — перші, мій друже, а решта просто вилетить із бізнесу!

Вони радіють з того, що морські свинки не поздихали; навпаки, піддослідні залишилися дуже задоволені. Вдале розбавлення подвоює обсяг продажів, і якщо якість вийшла дійсно високою, то на цю партію наркотику швидко з’явиться попит по всій країні, а конкуренти зазнають болючого удару.

Тільки прочитавши цю телефонну розмову, я зрозумів сцену, свідком якої став трохи раніше. Я очам своїм не повірив. Я був у Міано, недалеко від Скампії, на відкритому майданчику побіля якихось великих складських приміщень, схожих на ангари. Туди зігнали, як худобу, кільканадцять «візитерів». Я не опинився серед них чисто випадково. Вважаю, що найкращий спосіб докопатися до суті явища — це відчути гаряче дихання реальності, помацати її суворі факти та нудні подробиці. Я не впевнений, що для пізнання життя обов’язково треба бути в центрі подій, але це абсолютно необхідно для того, щоб життя пізнало тебе. Якийсь добре вдягнений тип — у білому костюмі, темно-синій сорочці та новісіньких кросівках — розгорнув на багажнику авто замшевий пакунок, в якому виявилися кілька шприців. «Візитери», відштовхуючи один одного, рушили вперед; це нагадало мені один із сюжетів, що інколи показують в теленовинах, коли десь у Африці з вантажівки роздають борошно. Майже одна й та ж сцена, що повторюється з року в рік. Та раптом один «візитер» заволав:

— Ні, не буду, навіть задарма не буду! Ти хочеш нас повбивати!

Цього було достатньо, щоб кілька недовірливих «візитерів» негайно вшилися. Той тип, що кричав, замовк і продовжив стояти. Здавалося, він нікого не хотів ні в чому переконувати. В повітрі було повно пилюки, піднятої підошвами «візитерів», що нетерпляче тупцювали, і він час від часу спльовував пісок, що осів у нього на губах. Нарешті до нього підійшли кілька «візитерів», вірніше двоє. Їх тіпало, вони явно були на межі ломки. Вени на руках того хлопця були геть поколоті шприцами, тому він зняв свої черевики, але навіть підошви на ногах — і ті були в жахливому стані. Дівчина взяла шприц, затиснула його зубами, а сама розстебнула хлопцеві сорочку. Так повільно, наче в ній була сотня ґудзиків, не менше. А потім штрикнула шприцом у вену на шиї. В тому шприці був кокаїн. Коли він потрапляє у кров, то швидко стає ясно, добре розбавили наркотик чи недбало «розбодяжили». Через мить хлопець почав погойдуватися, і куточки його губ злегка запінилися. Він гепнувся на землю, посіпався, а потім розпростерся, заплющив очі і закляк. Чоловік у білому костюмі негайно почав надзвонювати по своєму мобільному:

— Здається, він помер… Добре, добре, спробую зробити йому масаж.

І він почав гепати своєю кросівкою об груди «візитера»: такий собі жорсткий серцевий масаж. Дівчина стояла біля нього і белькотіла: «Ти неправильно це робиш, неправильно. Йому боляче…» Зібравши всі свої сили, яких у неї лишилося не більше, ніж у вареної макаронини, вона спробувала відштовхнути типа у костюмі від тіла свого приятеля. На обличчі у того відбилася огида — і до неї, і до «візитерів» загалом.

— Не чіпай мене, мерзото, не смій підходити до мене, бо встрелю!

І знову почав гепати кросівкою хлопцеві в груди, а потім, поставивши ногу йому на грудну клітку, витягнув телефон і ще раз подзвонив.

— Йому гаплик… А, дійсно, «Клінекс», я й забув… стривай, дай подивлюся…

Він дістав з кишені косметичну серветку, змочив її і поклав хлопцеві на губи. Навіть від найслабшого подиху у серветці утворилася б дірка, яка б означала, що людина й досі жива. Це роблять для того, щоб, виявляючи обережність, не торкатися тіла.

Тип у костюмі подзвонив востаннє.

— Він мертвий. Треба зробити суміш менш концентрованою.

І сів у авто. Тим часом водій безперервно підстрибував, наче танцюючи на своєму сидінні під якусь безшумну музику. Я не чув ані звука, хоча водій підстрибував так, наче вона грала на повну потужність. Через кілька хвилин усі порозходилися і почали безцільно бродити в пилюці по майданчику. Хлопець і досі лежав, розпростершись, на землі, а його подруга хлипала поруч. Але навіть її плач прилипав їй до губ, немов єдиною формою голосового спілкування, яку дозволяв героїн, був хрипкий стогін.

Я не збагнув чому, але ця дівчина раптом підвелася, зняла свої шорти, стала, розставивши ноги, прямо над обличчям хлопця і помочилася. Серветка прилипла йому до губ та носа. Через кільканадцять секунд він прийшов до тями і витер долонями обличчя. Як роблять тоді, коли виринають з-під води. Цей Лазар з Міано, воскреслий завдяки невідомо яким речовинам, що містилися в сечі тієї дівчини, поволі зіп’явся на ноги. Клянуся, якби я не був такий спантеличений, то неодмінно вигукнув би: «Чудо, чудо!» Натомість я став нервово походжати туди-сюди. Це завжди буває зі мною, коли я чогось не розумію або не знаю, що робити. І я просто знервовано намагаюся зайняти побільше простору. Мабуть, мої походжання привернули увагу, бо до мене підійшли «візитери» і почали горлати. Їм здалося, що я мав стосунок до того типа зі шприцами. Вони безладно вигукували: «Це ти, ти… Це ти хотів убити його». «Візитери» стали непевно наближатися до мене, але я різко обернувся — і вони відсахнулися. Втім, коли я швидко рушив геть, вони потягнулися слідом, жбурляючи у мене різну гидоту, яку піднімали із землі. Я нічого їм не зробив, але якщо ти не наркоман, тоді ти — товкач. Раптом під’їхала вантажівка. Увесь ранок вони виїжджали зі складів десятками. Авто зупинилося біля мене, і хтось вигукнув моє ім’я. То був Паскуале. Розчинивши дверцята, він крикнув мені стрибати в кабіну. Ні, він не був ангелом-охоронцем, що рятує свого підопічного. Ми більше скидалися на двох пацюків, що тікають каналізаційною трубою, посмикуючи один одного за хвости.

Паскуале поглянув на мене із суворістю батька, який все знав наперед. Його саркастична посмішка сказала мені все; йому не треба було марнувати час, щоб вишпетити мене.

Я мимоволі поглянув на його руки. Вони стали іще червонішими, ще більш потрісканими, шкіра на блідих долонях зморщилася, кісточки пальців порепалися. Нелегко було цим пальцям, звиклим до шовку та вельвету, призвичаюватися крутити кермо по десять годин поспіль. Паскуале щось казав, але «візитери» не йшли у мене з голови. Мавпи. Гірше ніж мавпи. Морські свинки, на яких випробовується нова партія наркотику, яку невдовзі збуватимуть повсюдно в Європі. Морські свинки в людській подобі, використовувані для того, щоб клієнти в Римі, Неаполі, Абруццо, Луканії та Болоньї не померли, щоб у них не пішла носом кров, не запінилася вона в куточках їхніх губ. Той «візитер» в Секондільяно міг стати іще одним нещасним, чию смерть ніхто не став би розслідувати. Якби його підняли з землі, витерли від ригачки та сечі і поховали, то це й так було б для нього великою честю. Деінде зробили б посмертний розтин, розпочали б розслідування обставин його смерті. Але тут, в Секондільяно, є лише одна причина: передозування.

Паскуале виїхав на дорогу, що вела до північних передмість Неаполя. Скрізь сараї, комори, звалища, іржаві скелети машин та розкидане сміття. Тут немає промислових комплексів. Сморід від фабрик є, а самих фабрик немає. Вздовж вулиць — будинки та базарні майданчики, позначені присутністю бару. Непроста й химерна пустеля. Паскуале збагнув, що я його не чую, і різко натиснув на гальма. Не зупиняючись повністю, а просто різко сіпнувши авто, такий собі легенький удар батогом, щоб я отямився. Потім він поглянув на мене і сказав: «Незабаром справи в Секондільяно підуть кепсько… Стара Баба утік до Іспанії і гроші спільні прихопив із собою. Тобі краще сюди не приходити. Тут скрізь відчувається напруженість і тривога. Асфальт — і той утік би звідси, якби зміг злущитися з землі».


Але я вирішив-таки прослідкувати за майбутніми подіями в Секондільяно. Чим активніше Паскуале наполягав, що буде небезпечно, тим більше переконувався я, що не зможу відмовити собі у спробі зрозуміти стихію катастрофи. А розуміння передбачало той чи інший спосіб участі в подіях. Нейтральність та об’єктивне відсторонення — це ті позиції, які мені ніколи не вдавалося зайняти. Рафаеле Амато — на прізвисько Стара Баба — начальник, що належав до другого ярусу клану і відповідав за наркоринки в Іспанії, втік до Барселони з готівковим запасом Ді Лауро. Принаймні, так говорили. Насправді ж він просто не передав свою квоту грошей клану, продемонструвавши таким чином, що більше не почувається зобов’язаним людям, котрі хотіли, щоб він в подальшому жив на одну зарплату. Це був відкритий розкол. Наразі він стосувався лише Іспанії, яка завжди знаходилася під контролем кланів: Андалузію «тримали» Казалезі з Казерти, острови — Нуволетти з Марано, а Барселону — «сепаратисти». Саме «сепаратистами» назвали розкольників репортери, які першими повідомили цю новину зі злочинного світу. Але в Секондільяно всі знали їх як «іспанців».

Оскільки їхній керівник знаходився в Іспанії, то вони взяли в свої руки не лише роздрібну вуличну торгівлю наркотиками, а й сам наркотрафік, користуючись тим, що Мадрид — це важлива перевалочна база кокаїну на його шляху з Колумбії та Перу до Європи. Як показало розслідування, люди Амато вже давно використовували хитромудрий спосіб перевезення великих кількостей наркотиків: вантажівки-сміттєвози. Сміття вгорі, наркотики — внизу. Безвідмовний метод уникнути перевірки. Ніхто ж не додумається зупиняти сміттєвоз посеред ночі.


Розслідування виявило, що Козімо Ді Лауро в якийсь момент здогадався: його менеджери повертають клану дедалі менше грошей. Прибутки мали вкладатися в «ризики», тобто інвестуватися в купівлю нових партій наркотиків за допомогою капіталів Ді Лауро. Термін «ризик» прийшов з нерегулярної суперлібералізованої торгівлі кокаїном та пігулками, де не існує стабільності й надійності. Тому люди ризикують, як у російській рулетці. Якщо ви ризикнете тисячами євро і справи підуть добре, то через два тижні ви матимете тисяч. Кожного разу, коли я натрапляю на такі експоненціальні суми, то пригадую слова, що їх сказав Джованні Фальконе групі студентів: «Щоб зрозуміти, наскільки прибутковою є торгівля наркотиками, уявіть собі, що тисяча лір, вкладених у наркотики першого вересня, перетворюються на сто мільйонів до першого серпня наступного року». Цей приклад став хрестоматійним.

Суми грошей, що їх здавали менеджери Ді Лауро, і досі були астрономічними, та все ж невпинно зменшувалися. З плином часу така практика неодмінно посилить одних та ослабить других, і насамкінець, як тільки нова група набуде достатньої організаційної та військової моці, вона неодмінно відштовхне Паоло Ді Лауро. Це буде не просто конкуренція, навіть жорстка. Це буде сильний поштовх, після якого вже не встати, немилосердний поштовх залізною рукою. Тому Козімо наказав усіх перевести на зарплату. Він хотів, щоб усі менеджери залежали від нього. Це рішення суперечило принципам його батька, але виникла необхідність захистити свій бізнес, свою владу та авторитет, свою сім’ю. Пора покінчити з гнучкими організаційними принципами, коли кожен був вільний вирішувати, скільки інвестувати, який тип наркотику і якої якості викидати на ринок. Пора покінчити з вільностями та автономією всередині багаторівневої корпорації. Наймані працівники на зарплаті — і все. Дехто пропонував платити 50 тисяч євро на місяць. Неймовірна сума, але все одно — зарплата. Роль підлеглого. Кінець підприємницької мрії, на зміну якій має прийти посада менеджера. І адміністративна революція на цьому ре закінчується. Інформатори свідчать, що Козімо замислив також здійснити кадрову ротацію, провести зміну поколінь. Різке омолодження верхнього ешелону менеджерів, де не мали залишатися люди, старші за тридцять. Ринок не робить знижок з огляду на чийсь досвід роботи. Він взагалі не робить знижок з огляду на ту чи іншу людську чесноту. Щоб перемогти, ти маєш діяти швидко та енергійно. Кожне обмеження, будь то пристрасть, закон, чиїсь права, кохання, емоції чи релігія, — це поступка конкуренту, камінь спотикання на шляху до успіху. Звісно, для всього цього є місце, але на першому місці мають бути успіх та жорсткий контроль. До старих босів прислухалися з відчуття поваги, навіть коли вони пропонували застарілі ідеї або віддавали неефективні накази; на прийняті ними рішення зважали тільки через повагу до їхнього віку. А саме вік і становив найбільшу загрозу лідерству нащадка Паоло Ді Лауро.

І тепер вони були на одному рівні; апелювання до легендарного минулого, до колишніх заслуг та належної пошани відкидалося. Кожен у своїй кар’єрі мав покладатися тільки на вагу своїх пропозицій, на здатність керувати та, можливо, на харизму. Бойовики з Секондільяно почали демонструвати свою силу іще до того, як стався розкол, бо він уже тоді підспудно назрівав. Одною з їхніх перших мішеней став Фердинандо Бідзарро, знаний також як Дядько Чиряк по аналогії з хитрим персонажем телесеріалу «Сімейка Адамсів», що мав лису макітру. Бідзарро був «цабе» в Меліто. «Цабе» означає людину з владою, але все одно підлеглу вищій владі боса. На посаді районного капо Бідзарро вже не проявляв колишньої старанності і дбайливості. Він хотів сам розпоряджатися своїми грошима і приймати кардинальні, а не просто адміністративні рішення. То не був класичний бунт; йому просто хотілося підвищення, хотілося стати автономним партнером. І він добився підвищення — зробив це самостійно. Клани Меліто жорстокі й безжальні. Вони керують підпільними фабриками, що виробляють високоякісне взуття для півсвіту і забезпечують готівку, яка йде на лихварство. Власники підпільних фабрик майже завжди підтримують політика, котрий гарантує їм найліберальніші виробничі норми, або районного капо, який забезпечує тому політику вибори. Клани Секондільяно ніколи не були рабами політиків, ніколи не мали бажання укладати програмних пактів, але в цьому регіоні важливо мати друзів.

Саме той чоловік, що був політичним представником Бідзарро, і став його ангелом смерті. Клан звернувся з проханням до Альфредо Чікали, колишнього мера Меліто і місцевого лідера лівоцентристської політичної партії, щоб той допоміг йому з Бідзарро. Згідно з результатами розслідування, здійсненого Неапольським антимафіозним відділом, Чікала надав точну інформацію про місцеперебування капо. Як прочитати роздруківки підслуханих телефонних розмов, то може здатися, що то планувалося не вбивство, а просто зміна керівника. Зрештою, це одне й те саме. Бізнес мав тривати, а рішення Бідзарро стати автономним загрожувало потенційними проблемами. Тому його треба було усунути будь-що. Коли померла мати Бідзарро, помічники Ді Лауро збиралися поїхати на похорон і відкрити стрілянину по всіх та кожному. Убити Бідзарро, його сина, кузенів та кузин — усіх. Вони приготувалися. Але Бідзарро з сином не з’явилися. Та люди Ді Лауро продовжили розробляти детальні плани, щоб влаштувати засідку. Клан навіть відправляв факсом інформацію та накази своїм підлеглим: «В Секондільяно нікого не залишилося, він усіх їх відіслав геть… з’являється тільки по вівторках та суботах на чотирьох автомобілях… У жодному разі не приймайте самостійних рішень. Дядько Чиряк розіслав повідомлення, що на Великдень він хоче по євро з кожного магазину і що нікого не боїться. Сів’єро піддадуть тортурам на цьому тижні».

Стратегія, керована по факсу. Заплановані тортури, позначені на календарі, — наче то інвойс, попереднє замовлення, заброньований квиток на літак. Власне, як і інформація, що її передав зрадник: Бідзарро має чотири авто супроводу і збирає данину євро на місяць. Сів’єро, вірного водія Бідзарро, мають піддати тортурам, під час яких він, можливо, розколеться і видасть маршрути, котрими його бос планує рухатися в найближчому майбутньому. Але каталог змов проти Бідзарро на цьому не закінчується. Змовники розмірковують над таким варіантом: піти до будинку його сина, «де вони не дадуть пощади нікому». Планування перериває телефонний дзвінок: один з кілерів підслухав, що Бідзарро таки висунув свого носа, з’явився на людях, щоби продемонструвати свою силу та невразливість. Кілер аж стогне з досади: таку зручну нагоду змарнували! «Нехай йому грець, ми сидимо тут без толку, а він увесь ранок простирчав у центрі».

Не приховується нічого. Все здається зрозумілим, очевидним і вплетеним у тканину буднів. Нарешті колишній мер Меліто розкриває назву готелю, де переховується Бідзарро разом зі своєю коханкою, де він дає вихід своїй напрузі та своїй спермі. Можна звикнути до всього: до життя з вимкненим світлом, щоб ніхто не здогадався, що ти вдома, до супроводу з чотирьох автомобілів, до неможливості користуватися телефоном, неможливості з’явитися на похороні рідної матері. Але не мати можливості зустрітися з коханкою — це вже занадто. Це сприйматиметься як найгірше приниження, як кінець твоєї влади.

26 квітня року. Бідзарро знаходиться в готелі «Вілла Джулія» на четвертому поверсі. В ліжку з коханкою. Прибувають бойовики в поліцейських нагрудних накидках. Консьєрж, віддаючи їм магнітний ключ, навіть не потурбувався попросити цих начебто поліцейських показати свої посвідчення. Бойовики гепають у двері. Бідзарро і досі в нижній білизні. Зачувши, що він наближається, вони починають стріляти. Дві черги пробивають двері і його тіло. Нові постріли — і двері вибито. Нападники прикінчують Бідзарро пострілом у голову. Тепер ясно, за яким сценарієм має розгортатися різанина. Бідзарро став першим. Або одним з перших. Вірніше, першим випробуванням клану Ді Лауро на міцність, їхньої здатності нападати на тих, хто посміє зруйнувати альянс чи порушити бізнесові домовленості. Стратегія сепаратистів іще не встигла оформитися, її наразі важко зрозуміти. В повітрі витає напруженість, але здається, що вони чогось вичікують. Ясність — тобто проголошення війни — приходить 20 жовтня року, за кілька місяців після вбивства Бідзарро: убито Фульвіо Монтаніно та Клаудіо Салерно; їх зрешетили чотирнадцятьма кулями. Розслідування виявило, що вони керували ринками наркотиків під відкритим небом і були надзвичайно відданими Козімо. Оскільки задум заманити в пастку й убити Козімо та його батька не спрацював, то почали з цих двох, і їхнє вбивство знаменувало початок ворожнечі. Спалахнув конфлікт. Коли з’являються трупи, то залишається тільки воювати. Проти синів Ді Лауро вирішили повстати всі лідери: Розаріо Паріанте, Рафаеле Аббінанте, а також нові менеджери Рафаеле Амато, Дженнаро Маріно МакКей, Арканджело Абате і Джакомо Мільяччо. Де Лючія, Джованні Кортезе, Енріко д’Аванцо і велика, дуже велика група прихильників залишаються вірними Ді Лауро. Молоді чоловіки, яким пообіцяли кар’єру, високі заробітки, а також економічне та соціальне підвищення в структурах клану. Сини Паоло Ді Лауро — Козімо, Марко та Чіро — беруть на себе керівництво. Цілком можливо, що Козімо добре розумів, що ризикує опинитися за ґратами або загинути. Що йому загрожує арешт та економічний крах. Але треба обирати: або чекати і спостерігати, як над тобою поволі бере гору тобою ж зрощений клан конкурентів, або спробувати захистити свій бізнес. А поразка економічна неминуче тягне за собою поразку чисто фізичну.

Це — війна. Ніхто не знає, якими методами вона вестиметься, але всі знають, що вона буде довгою та страшною. Найжорстокішою війною в південній Італії за останні десять років. У сім’ї Ді Лауро було менше людей, вони набагато слабші та гірше організовані. Ді Лауро завжди різко й жорстоко реагували на внутрішні розколи, породжені їхнім ліберальним стилем управління, котрий деякі їхні працівники хибно зрозуміли як автономію, як дозвіл започаткувати власний бізнес. Але в клані Ді Лауро свободу лише дають у користування; ви не можете вважати себе її власником. Ось як попередні керівники клану усунули року розкол, ініціатором якого став Антоніо Рокко, «начальник» Муньяно: до бару Фульміне ввійшли бойовики, озброєні автоматами та гранатами. Вони вбили п’ять людей. Щоб врятувати свою шкуру, Рокко став свідком звинувачення, і, виходячи з його свідчень, держава надала свій захист більш ніж двомстам потенційним жертвам Ді Лауро. Але це нічого не дало: показань, які дав Рокко, було недостатньо, щоб заарештувати керівництво асоціації.

Та цього разу, як видно з ордера на тимчасовий арешт, виданого 7 грудня року неапольським судом, люди Козімо Ді Лауро не на жарт переполошилися. Двоє компаньйонів, Луїджі Петроне та Сальваторе Тамбуріно, розмовляють по телефону про оголошення війни, зроблене у формі вбивства Монтаніно та Салерно.

Петроне: «Вони вбили Фульвіо».

Тамбуріно: «Ага…

Петроне: «Ти розумієш, про що йдеться?»

І починає набувати обрисів стратегія ведення війни, на котрій, за словами Тамбуріно, наполягає Козімо Ді Лауро: прибрати ворогів одного за одним, убити їх, навіть якщо доведеться пустити в хід бомби.

Тамбуріно: «Навіть бомби, чуєш? Так сказав Козімо, сказав: «Тепер я поприбираю їх одного за одним… усіх повбиваю, бо вони страшні й небезпечні…»

Петроне: «Треба залучити до «роботи» надійних людей…»

Тамбуріно: «Та їх тут мільйони, Джіно. І всі вони — ще діти… зараз я поясню тобі, що задумав Козімо…»

Це — нова стратегія. Залучити дітей, підвищити їх до статусу бойовиків, перетворити добре змащену машину наркоторгівлі, інвестицій та територіального контролю на бойовий механізм. Хлопці, що працюють у кафетеріях, кондитерських та м’ясних крамницях, механіки, офіціанти і безробітні мають стати новою армією, про чиє існування не здогадується противник. Смерть Монтаніно дає початок довгій та кривавій низці атак і контратак, численних убивств, пасток, що влаштовувалися іноді по дві-три на день; знищувалися помічники клану, потім родичі, спалювалися будинки, жертвами жорстокого побиття ставали підозрювані.

Тамбуріно: «Козіміно спокійний, як удав. Каже: «їжте, пийте і кохайтеся з дівчатами». А що нам іще лишається? Ну, сталося, що сталося, але життя триває…

Петроне: «Щось мені більше не хочеться їсти. Я їм, тільки щоб шлунок напхати…»

Наказ воювати не мусить бути схожим на акт відчаю. Вкрай важливо виглядати переможцями. Це стосується і бізнесу, й армії. Той, хто викаже свій страх, хто втече, сховається чи відступить, той програв іще до початку бойових дій. Їжте, пийте, кохайтеся. Наче нічого особливого не відбулося і не відбувається. Але Петроне й Тамбуріно не на жарт перелякані; насправді вони не знають, скільки компаньйонів стало на бік «іспанців», а скільки залишилося на їхньому боці.

Тамбуріно: «А звідки нам знати, скільки до них приєдналося людей? Ми ж цього не знаємо!»

Петроне: «Ха! Скільки перекинулося на той бік? Не знаю. Але з нами залишилася ціла купа, Тоторе! Не розумію… ці, тутешні… Їм що — теж не подобається Ді Лауро?»

Тамбуріно: «Знаєш, що я зробив би на місці Козіміно? Я би почав убивати їх усіх. Якби мав сумніви — то всіх. Я би став прибирати їх одного за одним, ясно?!»


Убити всіх. Усіх і кожного. Лише через підозру. Навіть якщо достеменно не знаєш, на чиєму вони боці, не знаєш, чи вони взагалі причетні до конфлікту. Стріляй! Це ж не люди, а багно. На війні, коли тобі загрожує поразка і смерть, союзники легко стають ворогами, а вороги — союзниками. Вони більше не індивіди, а предмети для випробування і підтвердження твоєї сили. Групи, альянси та супротивники — усе це з’явиться і набере форм опісля. А спочатку треба розпочати стрілянину.

30 жовтня року люди Ді Лауро з’явилися в помешканні Сальваторе Де Маджістріса, чоловіка шістдесяти з гаком років, одруженого з матір’ю Б’яджо Еспозіто, одного із сепаратистів. Вони бажають знати, де переховується Еспозіто. Ді Лауро мають прибрати їх усіх, перш ніж вони встигнуть організуватися, перш ніж второпають, що їх — більшість. Бойовики перебивають кийком руки й ноги Маджістрісу і ламають йому носа. З кожним ударом вони питаються: де син його дружини? Маджістріс не відповідає, і кожна відмова провокує наступний удар. Нападники б’ють його нещадно. Він має зізнатися. Але він не зізнається. Чи, може, і дійсно не знає, де переховується Еспозіто. Через місяць Маджістріс помирає в муках.

2 листопада на автостоянці убили Массімо Ґальдієро. Вбивці мали також прикінчити його брата Дженнаро, здогадного друга Рафаеле Амато. 6 листопада на віа Лабріола гине Антоніо Ландієрі; щоб його вбити, кілерам довелося відкрити вогонь по всіх, з ким він був на ту мить. При цьому було тяжко поранено п’ятеро інших людей, що торгували кокаїном, скоріш за все — від Дженнаро МакКея. «Іспанці» завдають удару у відповідь. 9 листопада, проскочивши крізь низку блокпостів, вони залишають білий «фіат-пунто» на віа Купа Перілло. Під вечір поліція знаходить у ньому три трупи. Стефано Маїсто, Маріо Маїсто і Стефано Мауріелло. Один попереду, другий — на задньому сидінні, а третій — у багажнику. Де б вони не шукали, скрізь знаходять труп. 20 листопада люди Ді Лауро вбивають Б’яджо Мільяччо. Йдуть до автосалону, де він працює. «Це — пограбування», — кажуть вони і стріляють йому в груди. Хоча збиралися вбити його дядька Джакомо. «Іспанці» відповідають того ж дня, убивши Дженнаро Емоло, батька одного з найвідданіших поплічників Ді Лауро. Його запідозрили в тому, що він є одним з керівників військового крила клану. Доменіко Річчо та Сальваторе Ґальярді, обидва наближені до Рафаеле Аббінанте, 21 листопада зайшли до тютюнової крамниці, де їх і встрелили бойовики Ді Лауро. За годину гине Франческо Тортора. Кілери під’їхали на авто, а не на мотоциклі. Під’їхали, встрелили, забрали тіло, як мішок, вивезли на околиці Казаваторе, а потім підпалили машину разом з трупом, одним махом розв’язавши дві проблеми. Опівночі двадцять першого числа карабінери знаходять спалене авто. Іще одне.

Щоби бути в курсі військових дій, я роздобув рацію, що приймала поліцейські частоти. Тому на місце злочину я прибуваю на своєму мопеді майже одночасно з поліцейськими підрозділами. Але тої ночі я заснув. То наростаючий, то стихаючий шум і тріскіт на поліцейських радіохвилях подіяв на мене, як колискова. Тому цього разу я дізнався про те, що трапилося, завдяки телефонному дзвінку, який розбудив мене серед ночі. Коли я прибув на місце злочину, то застав там авто, повністю понівечене вогнем. Його повністю облили бензином, вихлюпнувши не один літр. Пальне на передньому сидінні, на задньому, на колесах та на кермі. Полум’я вже згасло, а коли прибули пожежники, скло у вікнах вибухнуло і осипалося. Точно не знаю чому, але я прожогом кинувся до того автомобільного скелета. Він жахливо смердів горілою пластмасою. Поблизу крутилося кілька людей, а поліцейський, підсвічуючи ліхтариком, намагався зазирнути всередину металевого кістяка. Там він уздрів труп чи щось схоже на труп. Пожежники, огидливо скривившись, відчиняють дверцята і витягують мерця. Одному з карабінерів стало зле. Він прихилився до стіни і виблював додолу вермішель та картоплю, що він їх з’їв кілька годин тому. Все, що лишилося, — це закляклий чорний тулуб, обгорілий череп та ноги з обсмаленою шкірою. Карабінери беруть труп під руки, кладуть на землю і ждуть приїзду покійницької машини.

Цей фургон, збиральник померлих, курсує безперервно. Я бачив його у Скампії і Toppe Аннунціата. Він збирає трупи, накопичуючи тіла людей, яких застрелили. Кампанія має найвищий рівень убивств в Італії і один з найвищих у світі. Покришки покійницького авто зношені і майже лисі. Щоб зобразити символ цього району, достатньо сфотографувати ці колеса з погризеними краями та сірими розтрісканими боками. Начепивши брудні гумові рукавички, які, напевне, використовувалися вже далеко не вперше, з фургона виходять чоловіки і приступають до роботи. Вони засовують мерця в мішок, такий, в яких зазвичай перевозять загиблих солдат. Труп схожий на одну з тих фігур, що постають з попелу Везувію, коли археологи заповнюють гіпсом порожнини, які залишилися після тіл. На цей момент біля авто вже скупчився чималий натовп людей, але всі вони мовчать. Наче тут нікого й нема. Ми ледь наважуємося дихати. Після того, як Каморра розв’язала війну, багато людей переглянули межі витривалості своїх нервів. І ось вони прийшли подивитися: що ж іще може статися? Кожного дня вони дізнаються про нові межі можливого, про той новий жах, який їм доведеться терпіти. Дізнавшись, вони повертаються додому і живуть собі далі. Карабінери починають фотографувати, а фургон їде геть, забравши мерця. Я ж їду до поліцейського відділка. Вони ж мають хоч щось повідомити про цього загиблого. В прес-кімнаті — незмінні журналісти та кілька поліцейських. Трохи згодом посипалися коментарі: «Вони убивають один одного — чим більше, тим краще!», «Отакий кінець всякого, хто стане членом Каморри!», «Насолоджувався шаленими «бабками», а тепер насолоджуйся своєю смертю, смердюк собачий!» Звичайні ремарки, тільки сказані більш емоційно та з огидою. Наче мрець був присутній у кімнаті і кожен мав кинути йому в обличчя своє звинувачення: комусь він завадив добре виспатися, комусь до біса осточортіли ці безкінечні війни, а когось лякають цілі підрозділи «солдатів» мафії, що стирчать буквально на кожному розі Неаполя. Лікарі довго возилися з ідентифікацією трупа. Хтось із присутніх підказує ім’я районного капо, який зник кілька днів тому. Один з багатьох, один з тих трупів, що купчаться в холодному морзі шпиталю Кадареллі, очікуючи ідентифікації — як огидного тавра. Але невдовзі виявляється, що це — не він.

Хтось закриває обличчя руками. У журналістів від хвилювання пересихає в роті, і вони натужно ковтають слину. Поліцейські скрушно хитають головами, втупившись поглядами в кінчики своїх черевиків. Ті, хто кидав на адресу здогадного мафіозі сердиті ремарки, винувато замовкають. Виявилося, що труп належить Джельсоміні Верде, двадцятиоднорічній жінці. Її викрали, піддали тортурам і вбили, всадивши кулю в потилицю. Постріл було зроблено з такої близької відстані, що куля пройшла навиліт. А потім убивці кинули її в авто — її ж власне авто — і підпалили. Джельсоміна зустрічалася з Дженнаро Ноттурно, молодим хлопцем, котрий спочатку вирішив був залишитися з Ді Лауро, але потім передумав і перейшов на бік «іспанців». Вона ходила з ним кілька місяців, та їхній роман скінчився іще до убивства. Але, можливо, хтось із людей клану бачив, як вони обнімалися, їздили разом на мопеді чи в авто. Дженнаро винесли смертний вирок, але він примудрився вислизнути; хтозна, куди він зник, може, переховувався в якійсь автомайстерні чи гаражі неподалік від того самого місця, де убили Джельсоміну. Він не відчував потреби захищати її, бо вони вже не зустрічалися. Але клани все одно мали завдати удару, а людина вираховується за мапою, яку креслять за допомогою знайомих, родичів і навіть особистого майна. На цій мапі можна писати повідомлення. Найжахливіші повідомлення. Покарання є абсолютно необхідним. Якщо хтось залишається непокараним, то це може легітимізувати зраду або розкол. Надто великий ризик. Тому треба завдати удару. І, бажано, в найжахливіший спосіб. Такий наказ. Решта не значить нічого. Тому люди, що залишилися вірними Ді Лауро, знаходять Джельсоміну і під якимось надуманим приводом зустрічаються з нею. Потім захоплюють, б’ють до крові, піддають тортурам, час від часу запитуючи, куди подівся Дженнаро. Вона не відповідає. Може, вона не знає, а може — воліє взяти на себе те, що призначалося йому. І вони вбивають її. Можливо, каморристи, яких послали на це завдання, нанюхалися кокаїну, а може, їхня жорстокість пояснюється тим, що їм треба було вибити з жертви найдрібніші деталі. Але їхні методи придушення будь-якого опору, нехтування навіть найменшим натяком на людяність відомі аж надто добре. Мені здалося, що спалюючи тіло, вони намагалися у такий спосіб знищити сліди тортур. Понівечене тіло молодої жінки викликало б у районі страшенну лють, і хоча кланам начхати на суспільну думку, все ж таки їх не влаштовує вороже ставлення загалу. Тому треба палити, палити все. І жахлива не сама смерть цієї дівчини, бо вона — лише одна з жертв війни. Жахливо уявити, як вона помирала, як її мучили. Щоб відігнати від себе ці страшні картини, що постали в моїй уяві, я роблю глибокий вдих і спльовую слиз, що клубком став у мене в горлі.

Джельсоміна Верде, або Міна — так звали її у цьому районі. І газети теж стали її так звати після вбивства — з ніжністю та почуттям провини. Хоча було б легко не вирізняти її з-поміж тих людей, які вбивали один одного. Або, якби вона й досі була живою, і далі дивитися на неї як на подружку каморриста, одну з багатьох дівчат, які зустрічаються з мафіозі заради грошей чи відчуття власної значущості. Просто ще одна сеньйора, котрій до вподоби розкішне життя, яке забезпечує їй чоловік — член Каморри. Але ж Сарацин, як прозивали Дженнаро Ноттурно, тільки-но починав свою мафіозну кар’єру. Якщо він стане місцевим капо і відповідатиме за роботу товкачів, то зможе заробляти від однієї до двох тисяч євро на місяць. Але це — довгий шлях. Винагорода за вбивство складає десь євро. А якщо доведеться залягти на дно, бо на твій слід вийшли карабінери, то клан оплачує місяць, проведений на Півночі Італії або в Європі. Хтозна, може, Дженнаро мріяв стати босом, взяти під контроль половину Неаполя і вкладати гроші по всій Європі.

Якщо завмерти і глибоко вдихнути, то можна уявити собі, як вони зустрічаються, хоча я не розпізнав би їхніх облич. Можливо, вони познайомилися в якомусь типовому барі, одному з тих бісових барів, яких багацько на околицях південних міст. Довкола цих барів обертається життя кожного — від дітлахів до дев’яностолітніх підсліпуватих стариків. А може, вони познайомилися на якійсь дискотеці. Прогулянка по п’яцца Плебісците, поцілунок перед тим, як розійтися по домівках. А потім — разом проведені суботи, піца за містом, зачинені на гачок двері у спальні, коли всі члени родини, добряче попоївши, куняють у знемозі. І отак воно триває й далі. Як і завжди, як і з усіма, чорт забирай. А потім Дженнаро примикає до Системи. Пішов до якогось приятеля-каморриста, той познайомив його з потрібними людьми, і хлопець почав працювати на Ді Лауро. Мені уявляється, що Джельсоміна, мабуть, знала про це і намагалася прилаштувати Дженнаро на іншу роботу. Тут часто так буває — дівчата клопочуться про своїх хлопців. Та, насамкінець, вона, напевне, кинула думати про те, як Дженнаро заробляє собі на хліб. Зрештою, це теж робота, як і всяка інша. Водити авто, розвозячи пакунки, — все починається з малого. З нічого. Але це дає можливість жити, працювати, а інколи навіть викликає почуття задоволення, самореалізації та соціальної значущості. Згодом їхні стосунки припиняються.

Але цих кількох місяців цілком вистачило. Вистачило, щоб асоціювати Джельсоміну з Дженнаро. Позначити її як таку, через котру його можна вистежити, як одну з його дівчат. Навіть якщо їхні стосунки вже скінчилися або ніколи по-справжньому не починалися. Це не має значення. Бо це — лише здогадки, фантазії. Реально є дівчина, яку мучили і вбили через те, що бачили, як вона пестила чи цілувала десь когось у Неаполі. У це майже неможливо повірити. Джельсоміна тяжко й подовгу працювала, як і багато хто в цьому районі. Часто молоді дівчата і жінки годують сім’ї, бо чоловіки страждають від депресії, роками не знаходячи роботи. Навіть люди, що мешкають в Секондільяно — Третьому світі, — мають певний психотип. Роки безробіття змінюють людину, тебе страшенно пригнічує, коли ті, кому більше пощастило в житті, сприймають тебе як шматок лайна — без роботи, без репутації та без грошей. Або ти перетворюєшся на тварину. І опиняєшся на самісінькому краї, де твій кінець — не за горами. Тому Джельсоміна працювала, як і багато інших, ішачила на трьох роботах, щоб заробити достатньо грошей, половину з яких вона віддавала родині. Вона також працювала волонтером, допомагаючи старим людям, і за це газети наперебій її вихваляли, наче змагаючись у тому, щоб повернути дівчину до життя.


На війні не можна підтримувати сердечні стосунки та все те, що може стати слабкою ланкою. Емоційне потрясіння, яке переживають молоді хлопці, що стають робітниками клану, чітко простежується в телефонних розмовах, перехоплених карабінерами. Наприклад, у розмові Франческо Венози зі своєю подружкою Анною. Роздруківку цієї розмови було включено в ордер на арешт, виданий антимафіозною прокуратурою Неаполя у лютому року. То був останній дзвінок перед зміною телефонного номера, перед тим, як Франческо втік до Лаціо. Спочатку він посилає смс своєму братові, попереджаючи, щоб той не виходив на вулицю, бо за ним полюють убивці:

— Привіт, любий брате. В жодному разі нікуди не виходь, зрозумів?

Потім Франческо має повідомити свою дівчину, що йому треба їхати, пояснює складнощі, що трапляються в житті людини, яка є членом Системи:

— Мені зараз вісімнадцять… ці типи не жартують… якщо треба, вони викинуть тебе геть… або уб’ють тебе, Анно!

Але Анна — дівчина вперта. Їй хотілося б стати карабінером, щоб змінити власне життя і змусити Франческо змінити своє. Він і не думає докоряти Анні за її плани, але вважає, що сам він вже надто старий, щоб круто міняти своє життя.

Франческо: «Кажу тобі, я радий за тебе… Але моє життя — зовсім інше… І я не збираюся його змінювати».

Анна: «Браво! Разюче!.. Що ж, залишайся таким, яким ти є!»

Франческо: «Анно, Анно, не кажи так…»

Анна: «Але ж тобі тільки вісімнадцять, і все іще легко можна змінити… Чому ти вже здався? Скажи…»

Франческо: «Я не змінюватиму своє життя, ні за що у світі».

Анна: «Зрозуміло, тобі подобається бути тим, ким ти є».

Франческо: «Ні, Анно, не подобається. Бо наразі нам непереливки, і ми маємо відновити втрачену повагу… Раніше, коли ми з’являлися в районі, люди не насмілювалися глянути нам в обличчя… а тепер вони ходять з високо піднятими головами».

Для Франческо, який примкнув до сепаратистів-«іспанців», найгірше приниження — це коли ніхто не відчуває побожного страху перед твоєю силою та впливом. Вони зазнали стількох втрат, що тепер усі в районі ставляться до них як до групи жалюгідних убивць, невдах-каморристів. А це — просто нестерпно. Він має якось відреагувати, навіть ціною власного життя. Анна намагається зупинити хлопця, дати йому зрозуміти, що для нього ще не все втрачено.

Анна: «Не треба тобі вв’язуватися в цю халепу, ти міг би пристойно жити…»

Франческо: «Ні, я не збираюся змінювати своє життя».

Цей молодий сепаратист боїться, що Ді Лауро полюватимуть на неї, але заспокоює її, що має багато дівчат, і тому ніхто не асоціюватиме її саме з ним. Але потім у ньому прокидається закоханий романтик, і хлопець зізнається, що вона в нього одна:

— Колись я зустрічався з кільканадцятьма жінками, але зараз ти у мене одна…

Анна відразу ж забуває про можливу помсту мафії і, як і всяка дівчина на її місці, тільки й думає, що про останні слова, почуті від Франческо. «Хотілося б тобі вірити», — відповідає вона.


Війна триває. 24 листопада року пострілом в обличчя убивають Сальваторе Аббінанте. Він — племінник Рафаеле Аббінанте, одного з керівників, людини Марано. Це — територія сім’ї Нуволетта. Для того щоб стати вагомими гравцями на ринку Секондільяно, Марано перемістили багато своїх членів разом з їхніми сім’ями до району Монтероза, а здогадного лідера цієї мафіозної групи, Рафаеле Аббінанте, «вмонтували» в самісінький центр Секондільяно. Він був однією з найбільш харизматичних постатей в Іспанії, де «тримав» регіон Коста-дель-Соль. року під час великої операції було захоплено кілограмів гашишу, пігулок екстазі та кілограмів кокаїну. Представники влади довели, що неаполітанські картелі сімей Аббінанте і Нуволетта контролювали майже всю торгівлю синтетичними наркотиками в Ісїіани та Італії. Після убивства Сальваторе Аббінанте виникли побоювання, що втрутяться люди Нуволетти і що Коза Ностра теж скаже своє слово стосовно ворожнечі в Секондільяно. Але не сталося нічого. Принаймні нічого насильницького. Нуволетти відкрили свої кордони втеклим сепаратистам; і саме з цього приводу Коза Ностра в Кампанії висловила критику стосовно війни, яку розв’язав Козімо. 25 листопада бойовики Ді Лауро вбили Антоніо Еспозіто в його продуктовому магазині. Коли я приїхав на місце убивства, його тіло й досі лежало серед пляшок з водою та пакетів з молоком. Двоє людей підняли його за куртку та ноги і поклали до металевого контейнера. Коли покійницький фургон поїхав, у магазині з’явилася жінка. Вона почала підбирати пакети та пляшки з підлоги і витирати з них бризки крові. Карабінери їй не заважали. Балістичні дані, відбитки пальців та інші речові докази вже зібрали і всю інформацію вже записали в нікому не потрібному реєстрі. Ця жінка працювала цілу ніч, приводячи до ладу магазин, наче прибирання могло якимось чином скасувати те, що тут сталося, наче повернення пакетів з молоком на полиці та упорядкування кульків з м’ясними нарізками було в змозі обмежити тягар смерті лише отими кількома хвилинами, впродовж яких була влаштована засідка.


А тим часом у Скампії поширилася чутка, що Козімо Ді Лауро пропонує тисяч євро за інформацію про місцеперебування Дженнаро Маріно МакКея. Досить велика винагорода, але не надто вже й велика для такої чималенької економічної імперії, як Система Секондільяно. То був хитрий розрахунок: не переоцінити ворога в очах публіки. Але ніхто не клюнув на цю наживку. Зате першою з’являється поліція. Всі лідери сепаратистів, які ще не покинули цей район, зібралися на тринадцятому поверсі будівлі на віа Фрателлі Черві. Раніше, вживаючи заходів безпеки, вони вже захистили сходи броньованою плитою, а на вході встановили металеві двері. Поліція оточує будинок. Те, що було встановлено для захисту «іспанців» від неминучого нападу ворогів, тепер прирікає їх безпорадно сидіти і чекати, а тим часом металева решітка зрізається болгаркою, а залізні двері вибиваються. Чекаючи неминучого арешту, «іспанці» викидають у вікно рюкзак з автоматом, кілька пістолетів та гранат. Автомат, упавши додолу, робить одиночний постріл. Куля злегка зачіпає шию одного поліцейського, немов погладивши його по потилиці. І без того заведений, він підстрибує, рясно пітніє — і його вражає неконтрольований страх. Померти від кулі, випущеної автоматом, що впав з тринадцятого поверху, — про такий сценарій ніхто й подумати не міг. Знаходячись на межі безумства, поліцейський починає говорити сам з собою, всіх ображає, лається і безладно вимахує руками, наче відганяючи від обличчя комарів: «Боягузи мерзотні, донощики! Самі не змогли сюди пробитися, так нас натомість послали! Нас використовують, ми рятуємо цим типам життя. Ходімо звідси, а вони нехай залишаються, нехай поперерізають один одному горлянки! Яке нам у біса до того діло?!»

Його колеги роблять мені знак, щоб я забирався геть. Тієї ночі в цьому будинку на віа Фрателлі Черві вони заарештовують Арканджело Абете, його сестру Анну, Массіміліано Кафассо, Чіро Маурієлло, Дженнаро Ноттурно, колишнього кавалера спаленої Міни Верде, а також Рафаеле Ноттурно. Але найбільший улов — це лідер сепаратистів, Дженнаро Маріно МакКей. Члени родини Маріно були першочерговими мішенями їхніх ворогів. Вони підпалили маєтність Дженнаро: ресторан «Орхідея» на віа Діаконо в Секондільяно, булочну на Корсо Секондільяно, піцерію на віа П’єтро Ненні в Арцано, а також його будинок — російську «дачу» на віа Лімітане д’Арцано. На контрольованій ним території з посиленого бетону, занепалих вулиць, зруйнованих каналізаційних колодязів та рідких вуличних ліхтарів бос, що відповідав за Казе Челесті, урвав собі шматок землі і перетворив його на райський куточок. Він збудував віллу з коштовних порід дерева і посадив довкола лівійські пальми — найдорожчі.

Хтось розповідав, що коли бос їздив до Росії у справах, то закохався у дачу, куди його запросили в гості. У ті часи ніхто і ніщо не могло завадити Дженнаро Маріно спорудити собі дачу в самісінькому центрі Секондільяно як символ могутності його бізнесу, як обіцянку заможного життя його синам, котрі, якщо правильно поведуться, зможуть одного дня жити в такій самій розкоші навіть на околицях Неаполя, навіть у найдальшому закутку Середземномор’я. А тепер усе, що лишилося від цієї дачі, — це бетонний скелет та обгорілі дерев’яні балки. Карабінери вигнали брата Дженнаро, Ґаетано, з номера люкс у «Ла Чертоза», фешенебельного готелю в Масса Лубренсе. Щоб не ризикувати власною шкурою, він зачаївся в номері побіля моря. Досить незвичний спосіб усунутися від конфлікту. Коли прибули карабінери, то мажордом, чоловік, що виконував роль рук, які Ґаетано втратив у результаті вибуху гранати, поглянув їм у вічі і сказав, як нічого не було: «Ви зіпсували мені відпочинок».

Але арешти «іспанців» не зупинили кровопролиття.

27 листопада вбивають Джузеппе Бенчівенгу. 28 листопада застрелили Массімо Де Феліче, а 5 грудня настала черга Енріко Маццарелли.


Напруження створює між людьми щось на кшталт ширми. На війні не можна втрачати зосередженість погляду. Кожне обличчя, буквально кожне обличчя несе в собі якусь інформацію. Ти маєш розшифрувати її, зафіксувати своїми очима. І так, щоб ніхто не помітив. Ти маєш точно знати, до якої крамниці заходити, точно знати, що казати. Виважувати кожне слово. Перш ніж піти з кимсь на прогулянку, треба достеменно дізнатися, хто ця людина. Треба пересвідчитися більш ніж на відсотків, виключити найменшу можливість того, що з тобою — пішак із шахівниці конфлікту. Бо якщо ти підійдеш до нього і почнеш розмову, то це означатиме, що ти теж ступив на цю шахівницю, на це поле бою. На війні поріг чутливості збільшується багатократно, твоє сприйняття значно загострюється, ти наче бачиш речі глибше, відчуваєш їх нюхом значно сильніше. Втім, уся ця хитра обачливість піде коту під хвіст, якщо приймається рішення вбити. І коли вороги завдають удару, то вони не надто переймаються, кого пощадити, а кого приректи на смерть. У перехопленій телефонній розмові Розаріо Фуско, здогадно — одного з районних капо сім’ї Ді Лауро, чітко відчувається напруженість, хоча він і намагається говорити зі своїм сином переконливо: «Не можна ходити з ким завгодно, з цим усе ясно, я ж тобі вже колись казав: слухай свого батька, якщо хочеш кудись піти порозважатися, якщо хочеш піти на побачення з дівчиною — нема проблем, але з хлопцями вештатися не можна, бо ми не знаємо, хто вони і чиї вони. Бо якщо вони мають до нього якийсь стосунок, а ти стоїш поруч, то вони й тебе встрелять. Тепер ясно, в чім проблема? Тож слухай татка…»

А проблема в тім, що ніхто не може дозволити собі розкоші вважати, що він — ні при чому. Недостатньо припустити, що коли ти живеш своїм власним життям і нікуди не пхаєш носа, то це автоматично захистить тебе від будь-якої небезпеки. Вже не досить сказати: «Вони убивають один одного». Під час мафіозної війни під загрозу потрапляє навіть найміцніша конструкція. Як піщана дамба, що розмивається підводною течією. Люди намагаються не висовуватися, проходити непоміченими, зменшити до мінімуму свою присутність у світі. Анонімне забарвлення, мінімум косметики, але цього — недостатньо. Астматик зачиняється в своєму домі, бо він не в змозі бігати, але потім все одно знаходить привід вийти, придумує якусь причину, бо коли ти ховаєшся вдома, то це схоже на визнання власної провини, бозна-чого ще; а понад усе — це визнання того, що тобі страшно. Жінки припиняють носити взуття на високих підборах, бо в ньому важко тікати. На війні, яку не було оголошено офіційно, яку не визнали уряди і про яку не сповіщають репортери, страх також залишається невимовленим, німим. Страх ховається у тебе під шкірою, і ти почуваєшся розпухлим, як людина, що обжерлася або обпилася дешевим вином. Цей страх не вибухає на сторінках газет, не кричить з рекламних щитів. Не видно армій загарбників, небо не хмариться бомбардувальниками. Це війна, яку відчуваєш всередині. Майже як фобію. І ти не знаєш, демонструвати свій страх, чи ховати його. Важко вирішити, чи ти перебільшуєш небезпеку, чи применшуєш. Тебе не попереджають сирени тривоги, але найсуперечливіша та найбільш дисонуюча інформація доходить першою. Кажуть, мафіозна війна точиться між бандами, що вони вбивають один одного. Але не існує чіткої межі між «вони» та рештою. Джипи з карабінерами, поліцейські блокпости та гелікоптери, що гуркочуть над головами, не додають спокою, а навпаки — через їхню присутність поле бою зморщується і зсідається, як тканина. Вони не заспокоюють. Навпаки — стискають простір, оточують тебе з усіх боків, ще сильніше обмежують твою зону захисту. Ти почуваєшся як у тісній пастці, де тепло, що його випромінює людина, щільно притиснута до тебе, стає незносним.


Я часто проїздив на своєму мопеді крізь цю зону напруження. В Секондільяно мене зазвичай обшукували разів по десять на день. Якби я мав при собі всього-на-всього складаний ножик, то і той, мабуть, проковтнув би від страху. Спочатку мене зупиняла поліція, потім карабінери, інколи — фінансова поліція, а опісля — люди Ді Лауро та вартові «іспанців». І всі — з однаковим владним виглядом, однаковими механічними жестами та однаковими фразами. Правоохоронці вдивлялися в моє водійське посвідчення, потім обшукували мене, а вартові мафії спочатку обшукували, а потім ставили безліч запитань, прислухаючись до найменших зачіпок та «скануючи» брехню. У розпал конфлікту вартові обшукували кожного, встромляли голови в кожне авто, звіряючи з каталогом пам’яті кожне обличчя, перевіряли, чи не озброєний ти. Спочатку приїздили мопеди, пронизуючи тебе наскрізь своїм вищанням, потім з’являлися мотоциклісти і, нарешті, автомобілі.

Санітари «швидкої допомоги» писали скаргу за скаргою: перш ніж надати комусь допомогу — кому завгодно, не тільки людям з вогнепальними ранами, а й, наприклад, маленькій бабці, що зламала ногу, чи жертві серцевого нападу, — їм доводилося виходити з фургона, зазнавати обшуку, щоб вартові пересвідчилися, що перед ними — справжня «швидка допомога», а не авто зі схованою зброєю, кілерами чи втікачами. На війні між кланами Каморри не буває Червоного Хреста, його не визнають сторони конфлікту; не підписували вони і Женевської конвенції. Вразливими є навіть непозначені авто, в яких їздять карабінери. Коли якихось поліцейських у цивільному переплутали з конкурентами, їхню машину обстріляли, поранивши кількох людей. Кілька днів по тому в казармах з’явився якийсь хлопчина з маленькою валізкою, де лежала його спідня білизна. Він точно знав, що робити під час арешту. Він негайно у всьому зізнався, можливо, через те, що покарання від своїх за стрілянину по карабінерах було б набагато суворішим за тюрму. Або, скоріш за все, клан, пообіцявши належну винагороду та оплату послуг адвоката, змусив його здатися, щоб уникнути початку особистої ворожнечі між людьми в уніформі та каморристами. Опинившись в казармі, хлопець без вагання заявив: «Мені здалося, що то — «іспанці», тому я й вистрелив».

Сьомого грудня мене знову розбудив нічний телефонний дзвінок. То мій приятель-фотограф подзвонив сказати про бліцкриґ. І не просто бліцкриґ, а Бліцкриґ. З великої літери. Якого місцеві та загальнонаціональні політики вимагали від правоохоронців у відповідь на ворожнечу між кланами.

Тисяча поліцейських оточили Секондільяно. Великий район, чиє прізвисько Третій світ, каже само за себе, як і напис-графіті при в’їзді на головну вулицю: «Третій світ: в’їзд заборонено». Це — не лише поліцейська операція. Це ще й масштабна операція масмедіа, і невдовзі до Скампії, Міано, Пішіноли, Сан-П’єтро-а-Патієрно та до Секондільяно вторгнуться групи телевізійників та журналістів. Після двадцяти років мовчанки Каморра знову ожила. Але брак безперервної прискіпливої уваги означає, що інструменти аналізу залишилися застарілими, древніми і неповороткими, наче мозок, який тільки-но починає прокидатися після двадцяти років сплячки. Наче йому і досі доводиться мати справу з Каморрою Рафаеле Кутоло та логікою мафії, яка підривала на автошляхах бомби, щоб убити суддю чи прокурора. Нині все змінилося, за винятком очей спостерігачів, хоч якими б досвідченими вони не були. Серед заарештованих — Чіро Ді Лауро, один із синів боса. Подейкують, що він — бухгалтер клану. Карабінери ламають двері, обшукують усіх і націлюють гвинтівки на малих дітей. Краєм ока мені вдалося побачити поліцейського, що кричить на хлопчика, який наставив на нього ножа:

— Кинь його! Кинь, кажу тобі! Негайно!

ТРАМВАЙНЫЙ САЛОН
Светские беседы на околотрамвайные темы
[ Правила

nest...

казино с бесплатным фрибетом Игровой автомат Won Won Rich играть бесплатно ᐈ Игровой Автомат Big Panda Играть Онлайн Бесплатно Amatic™ играть онлайн бесплатно 3 лет Игровой автомат Yamato играть бесплатно рекламе казино vulkan игровые автоматы бесплатно игры онлайн казино на деньги Treasure Island игровой автомат Quickspin казино калигула гта са фото вабанк казино отзывы казино фрэнк синатра slottica казино бездепозитный бонус отзывы мопс казино большое казино монтекарло вкладка с реклама казино вулкан в хроме биткоин казино 999 вулкан россия казино гаминатор игровые автоматы бесплатно лицензионное казино как проверить подлинность CandyLicious игровой автомат Gameplay Interactive Безкоштовний ігровий автомат Just Jewels Deluxe как использовать на 888 poker ставку на казино почему закрывают онлайн казино Игровой автомат Prohibition играть бесплатно