Злочинці Використовували В Казино Фальшиві Гроші

Шумило С.В. Нове джерело до біографії І. Мазепи та історії зв’язків української козацької старшини з центром православного чернецтва на Афоні // Сiверянський лiтопис: Всеукраїнський науковий журнал. , листопад-грудень. - № 6 (). - С. Виявлений в архіві Зографського монастиря «Руський Пом’янник» є унікальною пам’яткою та важливим джерелом як до біографії І. Мазепи, так і історії зв’язків українських гетьманів та козацької старшини з центром православного чернецтва на Афоні в XVII – XVIIІ ст. Цей рукопис може послужити цінним джерелом у майбутніх дослідженнях з історії Церкви, козацької старшини та України доби Гетьманщини. Зографський Пом’янник дозволяє встановити імена учасників різних історичних подій, виявити їхні родинні зв’язки тощо. У ньому збережено свідчення не тільки про знатних українських меценатів, але й повні відомості про склад їхніх родин. Останнє являє особливу цінність, оскільки про багатьох представників української козацької старшини та шляхти таких даних не збереглося і завдяки віднайденому рукопису тепер є можливість відновити генеалогічне древо цих родів. Окрім того, документ є цінним джерелом для вивчення українсько-болгарських відносин в XVII – XVIIІ ст. Цей документ в чергове засвідчує, що тисячолітні зв’язки зі Святою Горою Афон, вплив її традицій та її послідовників на духовно-культурні процеси в історії України відігравали важливе значення. А сама афонська спадщина, безперечно, — одна з важливих складових української національної духовної культури і традиції, яка потребує подальшого вивчення. Продовження пошуків та досліджень в архівах та бібліотеках монастирів Афону можуть відкрити нові, невідомі досі цінні джерела та свідчення з української історії, культури та духовності.

Юрий Обжелян

Юрій Обжелян

Останній  караван

Від автора
Діючі особи роману та події вигадані, географічні назви довільно змінено. Усілякий збіг з дійсністю є випадковим.

“Коли караван поверне назад,
                першим опиниться кульгавий верблюд”
                Туркменська приказка               


Частина перша. Один.

1. Субота, 23 жовтня, рік.
Дерев’янко полегшено крекнув і визирнув з–поза рогу кафе. Сонце сідало, отже, було близько шостої. Додому йти рано - хоч і потрібно. Але чорт його мамі з тим потрібно!
Від центру села підкотив незнайомий новенький “Деу” кольору морської хвилі. Зупинився, проте двигуна водій не глушив. Не поспішали і виходити з автомобіля пасажири.
Шура застебнувся. Годі, вирішив він. Пива на сьогодні досить. Тепер лише горілка. Якщо хтось пригощатиме, звісно
Передні праві дверці “Деу” нарешті відчинилися, а потім з них ледь не вивалився рослий парубійко років тридцяти, в джинсах та розхристаній на грудях кожанці. Здоровань явно претендував на крутість. З протилежного боку легковика відразу з’явився і водій - ровесник пасажира, одягнений модно, але не в шкіру, а в цупку бавовняну куртку. До того ж, хирніший і тверезіший.
– Хлопці, не треба! - загукала в опущене вікно білявка з пухкими щоками. – Поїхали вже додому! Женю, ну, не треба. Володю, не пускай його! Ну, хлопці
– Ми айн момент, – запевнив здоровило. – Я геть пересох.
Водій заспокійливо додав:
– Все буде пристойно. Ми зайдемо на хвилину, Євген хряпне пивця, і їдемо далі. Без ексцесів.
–  Жеко, – білявка вибралася з машини. Виявилося, що вона повненька не лише на обличчі, а всюди. – Ти ж обіцяв Світлані
– Зараз, любове моя. Усього одну пляшечку. Ну, зрозумійте, я тут ще жодного разу не був! Тільки горло промочу
– Гайда з ними, – стурбовано обернулася дівчина. – Світлано, чого ти мовчиш?
– Нікуди я не піду, - із салону виглянула похмура руда дівиця, але, вочевидь, побачила самі спини молодиків, котрі вже піднімалися східцями. – Віко, він мене ще на природі дістав. Хай! Якщо зібрався нажертися, його не зупиниш. І я не дружина. Нехай жлуктить до поросячого виску – завтра прибіжить вибачатися. Це в його паскудному стилі.
Дерев’янко раптом гучно гикнув, і дівчата озирнулися.
– Пардон, - посміхнувся він, почуваючись шпигуном, повторив: – пардон, – і рушив слідом за молодиками.
Обидві дівчини глипнули на нього, мов на закінченого та пропащого алкоголіка. Неголений, вусатий, обвітрений, у засмальцьованій робі, він, мабуть, скидався на достеменного міського бомжа. Та кому яке діло?! Як хоче, так і вдягається. Крім того – прямо з роботи Краєм ока Шура спостеріг, що білявка Віка зітхнула й сіла на задні подушки, а її подруга прикурює від запальнички сигарету. Жінок, які смалять, він не жалував. Штовхнув металеві двері, полуплені від сонця, і зайшов до кафе.
Усередині було гамірно, в носа шибав збудливий запах забігайлівок: настояна суміш випивки, закусок та тютюнового диму. П’яніший молодик, Євген, устиг взяти в руки пляшку пива, перевертав її, розглядав проти світла. Приятель запитував у продавщиці:
– А “Кока–кола” є?
Непривітна і несимпатична Юля–барменша записувала виторг до облікової книги. Шура помітив, що заїжджі відвідувачі їй категорично не подобаються. Дівчина відповіла, навіть не дивлячись на них:
– “Кола”, – і строго поінтересувалася: – Що будемо замовляти?
–  Два пива, – сказав Євген. – Холодного!
- Я за кермом. Одне пиво і склянку “Коли”, – уточнив той, кого пампушка з легковика називала Володею.   
Дерев’янко пройшов повз нього і сів за свій столик.
- Нарешті! – промовив Гурін, відразу походивши білою шашкою. – Ти що, в сортир бігав додому?
       - Аж у Кіровоград Ви так?! А ми сюди! – Шура дав під бій свою єдину дамку. – Клямка, Васильовичу. Зливай воду.
Гурін повагався, ударив, спостеріг, як чорна шашка побила три його, проскочивши на першу лінію, ще трохи подивився на дошку і здався.
– Ас, – мовив заздрісно. – Все одно я тебе обіграю. Ще партійку?
– Більше не видюжу – скоро з вух потече.
– Натяк зрозумів.
- Васильовичу, – нерішуче запропонував Шура, – давай краще по сто  грам.
– Ні–ні, я сьогодні в зав’язці. Домовлялися на пиво?..
– Та так– Дерев’янко  махнув рукою. – Інтелігенція
 Гурін пішов до стійки, де Юля якраз наливала п’янішому молодикові горілку. Той дістав із кишені кілька купюр, вибрав коричневу, кинув на прилавок. Потім узяв питво й одвернувся від дівчини, немов утратив до неї інтерес. Натомість голосно сказав:
 – Хочу розваг! – і замислився.
 Водій “Деу” поряд здорованя скромно цмулив газировку.
Гурін, віддавши програну пляшку, ультимативно розпрощався з Дерев’янком, заспішив додому. Шура з пивом підсів за столик навпроти вікна.
– Вільно? – запитав, приставляючи стілець.
– Кращим людям села наш гарячий привіт, – моментально відгукнувся Манько. – Розігнав гросмейстерів? Знову всіх погромив? Ботвінік! Я тебе, Шуро, давно хотів спитати: у тебе який розряд є, чи ти самоучка? Ти десь у турнірах виступав? Та кинь ти цей квас, випий з нами казенки!
Надмірна доброзичливість Манька свідчила, що він добряче ужерся. Але в чотири разових стаканчики з початої пляшки бригадир налляв акуратно і порівну.
– За перемогу! – проказав коротко, і всі випили, потім закурили.
– Перевалюємо через вершину, – продовжив перервану розповідь Толя, допомагаючи жестами, – починаєм повільно спускатися в долину. Я в голові колони, зразу за беемпешкою, а рядом на сидінні старший колони, майор Селіванов. І на повороті – ось так скелі з обох боків – по мойому КамАЗу із гранатометів – шарах!
Манько уважно слухав, мружив п’яні очі, а от третій учасник компанії, колишній передовий тракторист Микола Іванович Гойденко, вже нічого не тямив – цей, як завжди, швидко-впевнено перебрав норму з самісінького початку.
 – Дивлюсь: майора поранило! А далі?! Зупиняться нема як – розстріляють всю колону; їхати вперед – засада. І не звернеш теж нікуди – там прірва і там прірва!
Толя скрушно похитав головою, розлив по стаканчиках залишок горілки. Микола Іванович раптом стрепенувся, нерозбірливо муркнувши, накрив свою посудину долонею, і в результаті половина дози пролилася йому на рукав. Манько вслід за Шурою підняв стаканчик, душевно вимовив:
- Я тебе, Толян, за все уважаю Ти молоток, так держись!
Несподівано біля столу, неначе виріс, опинився парубок з “Деу”.
- Бітте, - сказав він чемно, підсунув принесеного завбачливо стільця і сів якраз проти Толі. - Дико перепрошую, що встрянув у вашу бесіду, я просто дуже люблю послухати за Афган. Ти ж афганець?
Толя нервово розстебнув верхні  ґудзики сорочки, і з-під неї проглянув старенький тільник.
- Поважаю афганців, - кивнув гість і по-дружньому простягнув руку для потиску. Затим утримав кисть Толі, не відпускаючи назад. - Поясни мені тільки одне, братан. Як це може бути: з обох сторін скелі, а там і там прірва?..
До Толі повільно, але дійшло.
- Мотай звідси він висмикнув пальці, стис їх у кулак. - Душара!
- А ти, чудило, точно афганець? Справка є?
- Жеко,  без хамства! - поряд опинився і другий молодик. - Вибачте, будь ласка, ми вже пішли, - він смикнув  товариша за плече. - Все, облиш!
Одначе миротворець припізнився. Толян без попередження розмахнувся порожньою пляшкою і вцілив би приїжджому по лобі, якби той не підставив під удар ліктя. Пляшка впала на кахельну підлогу й розбилася; у відповідь здоровань Жека тусонув нападника в обличчя.
Манько не зрозумів відразу, до чого йдеться, та тепер схопив парубка за руку, проте вдержати не зміг. Почалося неповоротке вовтуження. Нарешті Манько звалився зі стільцем разом, а енергійний чужинець скочив на ноги. На допомогу поспішили з-за сусідніх столів, але бійка все рівно не витанцьовувалася ніяк; все обмежувалося примітивною штурханиною.
Водій “Деу” остовпіло застиг, поки його дебелий товариш потрохи розкидав нападаючих, вигукуючи навіть щось бравурне при цьому. Певно, саме такої розваги йому й бракувало сьогодні!
Шура ледве протиснувся до приїжджого, гримнув на своїх:
- Годі! Та зупиніться! Їй-бо, розізлюся! Досить!
Він намагався стримати найбільш запальних, однак ззаду різко смиконули за одяг, і Жека, скориставшись нагодою, щосили садонув його у лице.
- Та що ж ти робиш! - дійсно розсердився Дерев’янко. - Ти чого б’єшся?!
Він обхопив парубійка зі спини, і хоч той випручувався з обіймів, не випускав, утримуючи майже на місці. Хтось гарно влучив Жені по щелепі, він одбивався копняками. Тверезий приятель наполегливо пробував звільнити його від захвату, але безуспішно. Бійка зайшла у глухий кут.
У цей момент і з’явився Ткачук, своїм звичаєм при кітелі, фуражці і кобурі.
- Ану припинити! Кому сказано?! Розійтись! Розійтися, сказав!
Перед міліціонером умить залишилося тільки троє: Шура із припухлою вилицею, Женя, котрому розквасили і губи, і ніс, та цілісінький водій на ім’я  Володя. Шура нарешті додумався відпустити свого бранця і оправдався:
- Олексійович, я тут геть ні при чому
- Мовчав би! - дільничний був середніх зросту та статури, проте вів себе по-хазяйськи. - Де ти, Дерев’янко, там і золоті верби. Знову п’янючий?
- Пара пива і все.
- Розберемось! То ваша машина при дорозі? - звернувся Олексійович до молодиків.
- А хіба там заборонено стоянку? - визивно спитав здоровань, втираючи обличчя носовичком. - Ви хто? Представтеся по формі!
- Права качаєш, синку? Капітан Ткачук, - офіцер недбало козирнув. - Ваші документи.
- Які документи, кеп?! Ти з глузду зсунувся? На нас наїхали, а ти документи… Якого дідька?! У мене морда в кров розбита, не бачиш? Я наскочу сюди із хлопцями, наведу шмон в твоїй парафії живо. Козли!
- Ти, звісно, вибач, Жеко, - втрутився його товариш, - але, здається,  козел – це ти.
- Ви мене всі задовбали, в натурі! – визвірився Женя і ображено замовк.
- Ось, - Володя дістав із нагрудної кишені пластикове свідоцтво водія і червоне посвідчення. - Повірте, ми зовсім не бажали дебошу. Якийсь безглуздий збіг обставин!
Капітан козирнув удруге, тепер підкреслено чітко, повернув картку і посвідчення, статечно запитав:
- Що сталося? Оцей алкаш, - він указав на Шуру, - чіплявся до вас?
- Олексійовичу, я сидів тихо-мирно, грав у шашки
- Закрийся!
- А ти чого рота затикаєш, наче собаці?!..
- Ні, він, правда, нікого не зачіпав, - знову пояснив Володя. – Він
- Ну – я почав! – Толян, упираючись в стіл, важко підвівся зі стільця, щоб усім стало видно протез замість правої ноги. – В’яжіть мене, сучари! Добивайте, кінчайте! Ти жандарм, Ткачук, а не мент! Городничий!
- Припини істерику, герой, - зауважив капітан. - Бачили й чули.
Толян слухняно сів, виставив лікті на брудний мокрий стіл, охопив голову долонями.
- Мені здається, - втрутився Володя, - трапилося елементарне непорозуміння. Ніхто насправді не винен!
- Я винен, - несподівано заявив Женя .- Я перший зморозив дурку. Ні з того,  ні з сього залупнувся до мужиків.
- До кого?
- Та не грає ролі! Всі живі, здорові – розійдемося мирно, і ажур. Я – він торкнувся грудей, сопнув носом, через силу видушив, - вибачаюсь
Потім розвів руками. Скидалося на те, що хлопець дивом спромігся на неординарний для себе вчинок і тепер зважує, чи не передав куті меду з визнанням власної провини перед хутірською публікою.
- А цей чоловік абсолютно випадково встрянув, - водій Володя таки не забував про Дерев’янка. - Просто хотів розборонити.
Капітан із неприхованим, відвертим сумнівом поглянув на Шуру. Потім звернувся до настороженої Юлі:
- Меблі, посуд цілі? Нічого тут не розтрощили?
- Та ні, начебто. Поперекидали тільки, хай попіднімають стільці.
- У нас жодних претензій, - запевнив Женя. - Все зер ґут, ґер ґауптман!
З носа у нього капнула кров, і він пару разів поспіль гучно шморгнув.
- Ви вже будете їхати?
Дільничний явно налагодився зам’яти скандал, аби розвести обидві сторони без протоколу.
- Так, ми поспішаємо. Дозвольте?
Глядачі, котрі поволі знову оточили головних діючих осіб, трохи розступилися перед молодиками, і ті вийшли з кафе на вулицю.
- Що він тобі тицьнув, Олексійовичу, що ти з переляку аж хвостиком заметляв? - поінтересувався Дерев’янко.
- Не твоя справа, дурню Вважай, що у тебе сьогодні іменини, день ангела. Із СБУ вони! Втямив, воїн? Пацифіст хріновий Дай пива, - сказав Ткачук Юлі і відвернувся від Шури з погордою.
- Та плюнь ти, - мовив Манько. - Гайда до нас.
- Ні, - заперечив Шура. - Я, мабуть, додому Пора
- Скучив за гострими відчуттями?
Шура невесело засміявся.
- Якраз цього добра мені сьогодні попід кришку. Ну ладно. Давай по чарці на коня!
Ткачук, допиваючи пиво, повернувся до них у фас. Поцікавився:
- Усе мало?
- Маю конституційне право на відпочинок, - негайно обізвався Шура. І приязним  голосом додав. - А то зіграємо партійку в швидку,  Олексійовичу?
- З тобою грати – без портків останешся.
- Та ми: цигарку за партію.
- Не курю – нікотин убиває коней Гуляв би ти, Дерев’янко, до своєї Софії Віталіївни під теплий бочок, а не довбав би нам мозки! І їй задоволення, і мені спокійніше. Хіба немає, чим увечері зайнятися? Що ти за людинка? Скоро впень зіп’єшся Роби що-небудь, Шуро, по-доброму совітую!
- Субота не робота, товаришу командир. У суботу навіть у Ізраїлі євреї не працюють.
- Ото й поганяв би до Ізраїлю!
За столиками розсміялися. Проте Шура не знітивсь.
- Я ж не обрізаний, мене не приймуть. А ти, Олексійовичу, обрізаний, признайся?
- Я би тобі по самий корінь обчикрижив! І язика заодно Гостряк!
Капітан насунув фуражку, дійшов до дверей і аж звідти докінчив:
- Наступного разу, Дерев’янко, усним попередженням не обійдеться. Розпишу польоти по повній програмі – отоді й посміємось разом. Віриш, ні? Наперед совітую: обріж краще сам, скільки не жалко, і дуй від мене подалі.

2.   Шура міцно тримався на ногах, однак по напруженій ході легко було здогадатися, що випив він чимало. Міг, звісно, і більше. Підійшовши до хвіртки, по-хазяйськи брязнув засувкою, і з двору ліниво гавкнув здоровенний кудлатий кавказець.
- Цить, Жук! Це я
Ліхтар, що даремно горів над ґанком, освітлював полуторний фасад з білої силікатної цегли, господарські прибудови в глибині подвір’я, двостулкові металеві ворота і гарний шмат вулиці поперед будинку. Жити можна: привільно, незалежно й навіть, при бажанні, приспівуючи.
Цементованою доріжкою Шура попростував до ґанку, дисципліновано роззувся біля порогу, у веранді зняв робочу куртку, почепив у шафу на кілочок вішалки. Затим зайшов до хатнього коридору. У вітальні було темно, світився лише екран телевізора, чулися притишені вигуки. Шура заглянув у кімнату – Софія сиділа в кріслі під стіною і, здавалося, на його появу зовсім не зреагувала.
- Сонечко, - покликав Дерев’янко.
Дружина відмовчалася. По телевізору показували карколомний бойовик.
- Сонечко, я прийшов
- А навіщо? Можеш вертатися туди, де був!
- Сонечко, не лайся.
- У тебе совість є?! Дев’ята година! Де це можна шлятися?
- Ну зіграли партійку-другу в шашки
- Це не смішно?! Подивися на себе – сорок років, а все забавляєшся! І потім, знаю я твої шашки прекрасно: сама мушу, як удова, сидіти дома, а ти з дружками-алконавтами жлуктиш горілку, де попало!
- Тільки пиво
- Дозвілля знайшов? На мене покинув усе хазяйство, всю хатню роботу і ждеш, що я радітиму? Невже мені хоч раз на тиждень немає спочинку? Хіба я гірша за тебе, не заслужила вихідний?!
Вона рвучко підвелася й увімкнула світло. Незважаючи на роздратування та гнівно прищулені очі, виглядала дружина, попри все, красивою і звабною. Як завжди. Мабуть, ніхто б не повірив, що Софія старша за чоловіка. Навпаки – невисока, струнка чорнявка, вона іноді видавалася молодшою від Шури років на десять.
- Господи, знову побився? - дружина безсило опустила руки. - Старий дурень. За які гріхи мені таке нещастя?!..
- Ну, не плач, - Шура помацав вилицю, подумки матюкнувся. Зовнішність у нього зараз, певно, як у блудливого забіякуватого кота. - Розумієш, я
- Тільки не треба мене дурити! Не треба вішати лапшу на вуха! Упав, мабуть?.. Чи щось на голову звалилось?.. Як уже все остогиділо
- Соню
- І припини називати мене цим вульгарним ім’ям! Скільки повторювати: не Сонька, а Софія! Папа з мамою назвали мене Софією!..
Вона сіла в крісло, закрила верх обличчя правою долонею. Подібні демонстративні сльози допікали Шурі найбільше. Неприємно якось відчувати себе мучителем і негідником.
- Я все поясню! Там, у кафейці, почалася ну, бійка. Навіть не бійка, а так На Толю-афганця наїхав якийсь чужий хмир із Кіровограда. Погиркалися хлопці, завелися Розумієш? І Манько там, і Литвин, і ще А я поліз розмиряти. Ну, і зачепив хтось.
Софія врешті озвалася:
- Що ти від мене хочеш? Я на тебе сердита!.. А вечеря на кухні
- Ти мені не віриш, - Шура нарешті розлютився на дружину і вмить психанув. - Та пішла ти!.. Не буду вечеряти!
- То й не треба. Наївся, мабуть, у кафе Іди краще спати, п’яничко.
- І піду! А ти будеш дивитися телевізор?
- А я, - уїдливо відповіла жінка, - буду дивитися кіно. Що зостається вдові, крім телевізора?
- Я піду в душ, - заявив Шура.
Бруд він сполоснув у кочегарці відразу після роботи, а тепер бажав просто витверезитися.
- Заміни балон, бо газ закінчився.
- Я холодною помиюсь.
- Застудитися захотів? Ще мені не вистачало тебе потім хворого няньчити! Іди спати так, горе.
Шура вибрів з вітальні, спотикнувся в коридорі, матюкнувся вголос і роздратовано гримнув:
- Що це за торби?!
Витримавши для годиться паузу, Софія сказала:
- Максим приїхав. Дуже спішив до клубу. Занеси сумки йому під ліжко. Він там, начебто, привіз і тобі якусь книжку.
З трьома сумками напереваги Шура зайшов до кімнати сина. Найбільшу, на коліщатках, спер на бильце, а біля трохи меншої, спортивного типу, що носять через плече, присів, розстебнув блискавку і почав ритися, переглядаючи глянцеві журнали. Вибравши один з голою дівахою на строкатій палітурці, встав і попрямував до спальні. Напомацки увімкнув світильник, абияк розібрав двомісне ліжко, роздягнувся, кидаючи одяг на підлогу, куди прийдеться, і вмостився поверх ковдри.
- Не кури в постелі! – загукала з вітальні Софія.
Шура тихо, безадресно лайнувся. Уміла дружина допекти найневиннішими, здавалося б, словами. А потім перепитати: і що я такого сказала? Ну її к бісу!..
Без поспіху він перегортав сторінки з фотографіями страмнючих жінок, котрі з усмішками виставляли напоказ засмаглі розкішні тілеса, і в чергове  дивувався: у зазивних поглядах молодих повій не було й тіні збентеження чи сорому. Їхні очі не могли брехати – вони без сумнівів вважали за природне зніматися, в чім мати родила! Мабуть, їм це навіть подобалося. Можливо, деякі відверто хизуються віднайденим старезним способом заробляти гроші. А цікаво, як вони будуть пояснювати майбутнім чоловікам і дітям свою розпусність?..
Чогось я не розумію, подумав Шура. Світ здвинувся з твердої точки. А гляди, у цьому дійсно немає нічого поганого і серйозного? Не вкрали, не вбили Чи, може, всі жінки такі?.. Скромні і цнотливі лише до певного часу До першої спроби.
Він одклав журнал. Очі вже закривалися мимоволі, тож, відвернувши світильник у куток, Шура повернувся на правий бік і майже відразу заснув.
Трохи пізніше крізь сон він чув, як Софія витягує з-під нього ковдру, вкриває нею, щось запитує, термосить, але сил прокинутися не вистачило.

3. Неділя, 24 жовтня, рік.
Йому знову наснилися гори. Здоровенні, дикі, чужі гори. Бігти було важко – ноги попросту не бажали  переступати частіше – одначе він мусив бігти, бо позаду вперто маячили сіро-зелені іранські прикордонники. Він знав точно, що це іранці: хоч той він, що біг, не оглядався, та й не міг з ущелини бачити переслідувачів на перевалі, але якийсь інший він мав змогу водночас спостерігати з висоти і за одинокою фігуркою бігуна у камуфляжі, і за ворожими прикордонниками. І за радянським  “секретом”, який притаївся попереду та до якого зараз прагнув утікач.
У моменти прозирання він згадував, що це сон, але миттєво забував і вкотре напружував перетомлене тіло для бігу. Проте швидкість не збільшувалася ні на крихту. Він немов плив, сповільнено розмахуючи важелезними руками й ногами. Зате іранці мчали, мов хорти на полюванні, скорочуючи дистанцію неймовірними темпами.
Було тоскно, але не безпросвітно. Частиною свідомості Шура знав, що його не здоженуть, бо це лишень кошмар. Кортіло озирнутися і подивитися, чим скінчиться погоня, однак потрібно було втікати – на нього чекали свої.
Іранці раптом опинилися зовсім поряд, за спиною. А його ноги геть задерев’яніли, і він безсило зупинився. Тепер, очевидячки, залишалося тільки битися врукопаш, але кінцівки не слухалися розважних рішень. До всього, потемніло в очах, а груди стисло, що не продихнути. Доводилося помирати, але й помирати страшенно не хотілося.
Шура кудись рвонувся, судомно смикнув ногою і прокинувся.
Він лежав на ліжку у власній спальні, за вікном сіріло; поруч спала Соня. Було й досі моторошно, та жах помалу танув, змінюючись полегшенням.
То був лише сон. Можливо, на переміну погоди. Бадхиз і застава зрідка снилися йому саме після добрячої випивки та на переміну погоди.
Шура лежав незручно: горілиць, без подушки. Подушка, певно, звалилася на палас. Руки, складені на грудях, затекли. Він з трудом підняв їх догори, потріпав, поки рух крові не відновився, потримав підняті, щоб перестало колоти голками. Затим повернув лице до дружини. Спляча, вона здавалася мирною, ніжною і значно привабливішою, ніж учора ввечері у вітальні. Цікаво, подумалось йому зненацька, чи погодилася б Софія фотографуватися голою для журналу або зніматися в порнофільмі? Усе ж таки відносно чесний спосіб заробляти гроші. А всякий труд повинен оплачуватися. Навіть, коли трудяться передком і навлежачки. Та хай йому грець, такому заробітку!
Шура простягнув долоню й пальцями погладив обличчя Софії  від скроні до підборіддя. Не відразу, проте вона відчула доторки і різко відвернулася. Шура ліг на бік, ще погладив дружину: тепер по плечу, по спині, по теплим, м’яким  сідницям.
- Котра година? - спитала зненацька абсолютно не сонним голосом жінка.
- Та сьома вже. Надворі видко
- Ти з глузду з’їхав! Сьома година! Маю я право бодай у неділю зранку відіспатися за цілий тиждень? Ти свиня!
Шура образився і лежав непорушно, доки дружина знову не засопіла. Затим з осторогою встав, підібрав штани й майку, натягнув, застебнув паска і пішов до кухні.
Вода у відрі на смак видалася прісною, а на додачу тхнула залізними трубами, мов собачатиною. Якби ж було пиво, або хоч газировка Проте у роті сушило, наче після марш-кидка пустелею середніх розмірів, тому Шура допив кружку до денця. Але вода не допомогла.
Похлопавши себе по кишенях, він намацав запальничку та порожню  пачку “Прими”. Зім’яв  і кинув до піддувала. Без особливої надії заглянув до шухляди – як і очікував, ні там, ні на полицях нікотинових запасів не лишилося. Тож Шура попрямував до кімнати сина.
Максим дрихнув, укривши ковдрою голову. Речі він, старанно переймаючи погані батькові звички, порозкидав по підлозі, стільцях і столі. Коли Шура піднімав за рукав сорочку, з нагрудної кишені випала почата пачка імпортних сигарет. Шура вийняв двійко штук і тихо вийшов. У коридорі нарешті запалив, з полегкістю й насолодою затягнувся.
Незвичний запах та присмак він одрізнив зразу, але здогад з’явився аж тоді, коли нестримно закашлявся. Він удруге і втретє понюхав дим і також, для порівняння, незапалену сигарету. Розламавши її навпіл, потеребив у долонях, уважно розглядаючи та з превеликою ретельністю нюхаючи тютюн. Сумнівів у нього не зосталося:  потерть  знайомо пахнула гіркуватими зимовими хризантемами!
З грюком Шура розчахнув двері до Максимової спаленьки, зірвав із сина ковдру, тицьнув жменю під ніс.
- Що це таке?!
Не второпаючи, про віщо мова, парубок сонно мружився від світла.
- Я тебе питаю: що це таке?!
- А що це?
- З якою травкою твоє куриво?!
Максим врешті решт злякався, одначе спробував узяти себе в руки.
- Ні з чим, - відповів. - Звичайне
Шура стиснув кулак, повторив підкреслено терпляче:
- Востаннє запитую: що сюди домішано? Потягуєш анашу?! Кажи!
- А чого ти лізеш до моїх сигарет? – син  раптом нахабно підвищив тон. - Що хочу
Шура ляснув його спересердя по вилиці, і парубок упав на подушку.
- Щеня! Не буде так, як ти хочеш – я батько! Ну!..
Максим усівся, тримаючись за вухо – образи в очах ані краплі, скоріше провина. Неохоче визнав:
- Це маріхуана Але я Хлопцям показав просто Для забавки. Що такого? Зараз усі пробують
Шура струсив потерть на стіл, обтер долоню об штани і нахилився над сином. Той сахнувся, але він спіймав і притримав голову, двома пальцями розтягнув повіки, вдивляючись у зіницю. Максим зрештою випручався, норовливо стріпнув чубом.
- Ти чого?!
Не відповідаючи, Шура схопив хлопця за зап’ясток, швидко оглянув вени лівої, потім правої руки. Затим, згадавши, обдивився перетинки між пальцями, а після, присівши навпочіпки, і ноги. Тоді повільно розпрямився.
- Ти чого?.. – повторив Максим. - Ти думав?.. – він затнувся. - Я ж тільки попробував. Курнув разок
- Сподобалося?! Баран!!
- Не сподобалося, не бійся Прямо-таки всі курять. Від пари затяжок нічого не станеться! Але я все – більше не буду, - парубок, очевидно, спостеріг, що виправдовується майже по-дитячому, бо додав: - Я все сам зрозумів І не треба мене повчати.
- Де ти це взяв?
- В Одесі.
- У кого? Скільки? Скільки пачок?!
- Усього одну Чесне слово, аби – він знову почав оправдуватися і, помітивши це, роздратувався. - З інтересу! На складі угостили
- Чи, може, більше? Краще по-нормальному признайся.
- Я вже признався: одну і тільки. Не говори зі мною, як із дитсадком! Я обіцяю – надалі жодної сигарети! Я зрозумів. Все!
Щось хитке в інтонаціях та в погляді сина змушувало сумніватися, не давало повірити у повну відвертість. Шура вирішив іти напролом.
- Ти брешеш! Де решта?
- Немає, кажу! Тільки оце.
Непереконливо. Шура рвучко підняв спортивну сумку, перевернув і вивалив з неї на долівку кілька десятків журналів. Обмацав шви, підкладку: подвійного дна таки не було. У найменшій сумці крім паки передвиборних листівок теж нічого не виявилося. Він роззирнувся по кімнаті – в кутку за ліжком стояла “кравчучка”. Шура витяг її на середину, під люстру, присів і почав методично викидати на килим книги з цілительськими порадами, кулінарними рецептами, детективами, любовними романами.
- Що ти робиш? Навіщо? – спробував зупинити його Максим. - Перестань! Там лише література.
- Побачимо А тут що?
На дні сумки залишився згорток кубічної форми, запакований у сірий обгортковий папір. Надто великий для наркотику.
- Це Ну, попросили передати Не треба! Ну, що ти робиш?!
Шура без пояснень розірвав грубий, цупкий папір. Під ним був прихований дійсно не бозна-який кримінал: звичайнісінький турецький пральний порошок; дюжина симпатичних пачок, прикрашених зображенням великого жовтого лимона.
- Я ж просив! Тепер замотувати
Шура встав, пройшовся по кімнаті, уважно оглядаючись, але нічого не чіпав; зазирнув під ліжко. Капці і брудні носки. Утім, в принципі, місця для тайників у спальні вистачало.
- Ти десь заховав решту анаші, - мовив ствердно. - І я знайду.  Краще, Максиме, признайся відразу. Поки я тобі ще довіряю.
- Ось, - майже викрикнув хлопець, - півпачки цигарок! Це все, що зосталося.
Шура відчинив шафу. Між складеною білизною та одягом можна було напхати чого завгодно і скільки захочеш. Вагон контрабанди! Перебирати речі акуратно йому забракло терпця, тому він простісінько пожбурляв усе в раптовому запалі на підлогу. Це дало невелику втіху, проте наркотиків і у шафі не знайшлося.
- Признайся по-доброму, - нагадав він.
- Більше ніякої анаші! – при цих щирих словах син прещиро глянув круглими очима, і слабкий намір повірити йому моментально випарувався.
Шуру несподівано осяяло натхнення: він швидкими кроками повернувся до купи, узяв наздогад пакунок прального порошку, постукав по коробці пальцем, стряхнув біля вуха. Всередині, безумовно, щось перекочувалося.
Не вагаючись, Шура розірвав картон, струсив порошок під ноги на килим.
- Що ти? Максим осікся на півслові, бо з отвору батько дістав невеликий, не більший календарного листка, запаяний пластиковий пакет без будь-яких маркувань. - Я не – юнак украй розгубився. - Я про це абсолютно не знав!..
Прямокутний мішечок був із непрозорого сизого пластика, тому Шура спробував надкусити його з ріжка, затим смикнув зубами сильніше. Упаковка розірвалася і з дірки просипався вміст мішечка – жовтуваті крупні кристали, схожі на колишній кубинський цукор із тростини.
- Це наркота?!
- Мабуть – Максим не відпирався.
Шура послинив пальця, схилився, підчепив кілька кристаликів, лизнув і зараз же похмуро сплюнув. Кінчик язика миттєво затерп. Точнісінько, як після уколу стоматолога.
- Це не анаша, - сказав Шура спроквола. - І не героїн. Ну, ти й уляпався Кокаїн?
- Мабуть - повторив син.
- Мабуть?! - Шура збеленів. - Ти мене за ідіота держиш? Я схожий на ідіота?!
Без замаху він ударив Максима по обличчю – знову долонею, однак цього разу парубок від поштовху звалився з ліжка аж на підлогу.
- Що ти мені тут голову морочив, дурня клеїв? Він тільки попробував, ніякої анаші Брехун! Думав, не знайду? Я попереджував: краще сам признайся! А зараз мовчи! Пізно Отже, ось які у тебе були поїздки по книжки! Одеса, порт, дешевший товар, оптові закупки!.. Література Тепер ясно, що ти там задешево купував. Наркотики?! Заткнись і мовчи! Ти, дурню, хоч розумієш, до чого докотився? Ти торговець наркотиками, злочинець! Як ти сподівався жити далі?! Наївно думав, що завжди сходитиме з рук? А про тюрму не зметикував? А про матір? Та що про неї думати, переб’ється А про тих людей, кому продаватимеш кокаїн? Устань
Шура стомлено сів на ліжко, підтягнув згорток із пральним порошком ближче. Максим, високий, гарний, спортивної статури юнак, похнюплено стовбичив перед ним. Лицем син був схожий на Софію: такий же лоб, очі, ніс, але м’язисті руки, рельєфний прес, опуклі груди успадкував від батька. Викохали малюка, щоб на старість піклувався про предків!
- Мені на тебе зараз гидко дивитися, - вимовив Шура, а в наступну мить відчув, що сказав неправду.
Ні огиди, ні презирства, ні ненависті він далебі не мав. Натомість було похмуре, безнадійне відчуття, що все, достоту все, полетіло шкереберть, розбилося в друзки. І найголовніше, найжахливіше – втрачено сина. Назавжди і безповоротно. Присуд остаточний, апеляції і оскарженню не підлягає. А отже, втрачено і сім’ю. Здавалося здавалося, віддав би душу дияволу, аби тільки повернутися назад до життя, яке тривало досі!
Пусті фантазії Попереду лишень суд і тюрма
Шура тяжко зітхнув, узяв верхню коробку порошку і відірвав за клапан картонну смужку. Затим двома пальцями витягнув новий сірий пакетик і кинув на стілець до вже розпечатаного.
Глянув синові в очі. Сказав:
- Отакі справи, студенте
Відриваючи смужки і дістаючи з коробок кокаїн, Шура за кілька хвилин наскладав гірку з дев’яти пакетів. Наркотик виявився не у всих коробках. Утім, і цього було достатньо, щоби загриміти куди подалі. Причому, загриміти всерйоз і надовго.
- По чому зараз кокаїн?
- Не знаю Не знаю точно Тут – тисяч на десять. Доларів Приблизно, - Максим знизав плечима. – Може, й менше
Шура присвиснув.
- Десять тисяч баксів Круто служиш комусь, хлопче! За процент?! Мовчиш Ну-ну І як ти в це лайно вступив? Га?! Кажи, коли питаю.
- Картярський борг Або віддавати, або
- Багато? Боргу, питаю, багато? Чого до нас із матір’ю не звернувся? Нашкребли б якось.
- Двісті доларів. Думав вам не казати Сам би віддав
- І що?
- Поставили на лічильник, а за три місяці накрутили ще на три сотні. На арапа взяли! Щоб віддати за карти, я позичив у Кузі
- У кого?! У Віталика Кузнєцова? Отак запросто позичив півтисячі зелених?!
- Пів куска Після почав відробляти: їздив у Одесу за книжками, за журналами
- І за наркотою!
- Мабуть, ні Взагалі, уперше попросили взяти передачу минулого разу. Те, що й тепер – пральний порошок.
- А наче й не здогадувався, що там могло бути.
- Звідки?! І не моє діло. Я – з’їздити і привезти, а товар – це власність хазяїна.
- Молодець, - похвалив Шура. – Юридичну базу підвів. Умієш відповідати! Так розповіси і прокурору, коли запитає. Гадаєш, повірить, що ти невинна бирка? Ти б на його місці повірив?
Парубок невпевнено хитнув головою.
- Дурило! – зірвався Шура на крик. - Ти не овечка, ти тупий баранисько! Знаєш, коли барана ведуть на бойню різати, він навіть не бекає. Оце й ти так На погляд – здоровий розумака, а насправді – цуцик сліпий. Тьху!
- Що тепер робити?.. - нараз озвався Максим.
- А чого ти раніше про це не переживав?! Що йому робити Сушити сухарі!.. Перший раз із порошком ти їхав чистий – перевіряли вони тебе. А вдруге накидали! Але й Віталик падло Вербонув, паразит, капітально: не відкараскаєшся. Недоносок, хто б міг придумати!.. Друг дитинства, сусід – стерво!
- Віддамо їм товар! Ну, нехай забирають! Кузя обіцяв, що це остання поїздка. Що я вже розрахувався з ним. Оддамо?
Хлопець дивився на батька з надією.
- Кузя пообіцяв! А ти й губи розкатав. Сказано, дурень. Пенсне тобі Кузя втирає, хіба не ясно? На обидва ока. Уже легко не відпустять – ти у них на короткому повідку. Оброблений, і по руках, по ногах сповитий. Ні – з цим треба покінчити й край!
- Я віддам
 -  Або, - невпевнено запропонував Шура, - можна в ментовку здатися. Самому.
- Тоді мене посадять А не посадять, то підріжуть.
Шурі аж у животі похололо: таки підріжуть за десять кусків. І погодився:
- Воно найкраще було б повернути весь кокаїн, та й щоб відчепилися А як не відстануть?! Ти їм потрібен. Поки вони тобі гачок закинули. Ще одна ходка – і ти в системі залізно, з кишками. Отоді вже рано чи пізно, а посадять, факт. Ну, ти і влип!..
- Я завезу і Поясню все Скажу що не буду!..
Шура гірко усміхнувся. Завезу, побалакаю, відпустять Дитячий лепет. Ніхто нікого не пустить! Особливо тепер, коли товар по дорозі засвітився. Зайві свідки з’явилися – розрахунку немає відпускати. Користі ніякої з подібного благородства, лише клопоти.  Отже Або з ними, або проти них. Іншого виходу не видно. Все! Треба рішатися
Шура встав.
- Нікуди ти не поїдеш. Зостанешся дома.
- Тоді вони самі приїдуть! Справа в тому, що я й так на день затримався. Мене ще вчора чекали.
- Нехай чекають, нехай приїжджають. Я з ними й розмовлятиму.
- Па! Ти не знаєш цих
- Я сказав.  І по-другому не буде. Кінчаєм базар. А тронути тебе я не позволю.
- Мама спитає, чого я не поїхав, - нагадав Максим.
- Будеш допомагати мені сьогодні. Заняття знайдеться. Он дрова треба до пуття довести.  І тут прибери, щоб жодних слідів. Матері ні слова! Це не бабське діло, а твоє і моє. Одіб’ємося

4. Дворучна пилка була старанно розведена й нагострена, тож Шура і Максим розправлялися з товстими дубовими та акацієвими метрівками граючись. Колодки лежали під навісом сараю ще з минулої зими, все дожидалися зручної нагоди – і от дождалися. Удвох батько й син Дерев’янки  брали метрівку, клали на козли і за хвилину нові три чурбаки летіли до кучі.
Пилярі, незважаючи на скупе осіннє сонечко та прохолодний вітерець, давно оголилися до пояса, проте і роздягнені швидко змокріли від напруженої, енергійної праці. Темп задавав Шура. Він не терпів млявої, повільної роботи, бо в усьому послідовно сповідував не помірність, навіть не золоту серединку, а крайнощі. Гуляти так гуляти, робити так робити! Без мороки!
Максим, хоч і вдвічі молодший, заморився більше, однак намагався не відставати від батька і виду втоми не подавати. Шура, окрім слів “взяли”, “поклали”, “пиляй”, із ним майже не розмовляв, але постійно слідкував очима за виразом парубкового обличчя. На сина він чомусь, як не старався, не гнівався геть. Лишень, коли знову припоминав про ранкову знахідку, мимоволі крушився, що нічого заднім умом не придумати, не вдіяти, не змінити І мимоволі ж подумки починав перебирати можливі подальші варіанти. Але як не крути, попереду світили тільки неприємності. Причому великі неприємності.
Софія поралась у хаті. Спочатку вона розсердилася, що Максим відмовився їхати, проте скоро втішилася дрібним пранням вручну, а затим розходилася і затіяла генеральне прибирання: наведення порядків з вибиванням пілок, килимків, паласів, вологим протиранням та миттям підлоги. Кілька разів дружина намагалася продемонструвати характер і змусити пилярів одягнутись, щоби не протягло, та врешті відв’язалася з піклуванням, наразившись на дружний опір.
Коли Жук гавкнув, Шура випростав зігнуту спину і, втираючи піт з лоба, подивився на вулицю. Із села під’їхала новенька “дев’ятка” шоколадного кольору й зупинилася попід їхніми воротами. Музика із салону автомобіля долинала аж до сараю.
- Соню! - позвав Дерев’янко. - Соню, до тебе! Вийди на секунду.
- До мене? Хто там?
У яскравому халатику, підв’язана хусткою понад брови, Софія виглядала по-домашньому простою, та однак милою і зворушливою.
- Твій начальник, - відповів коротко Шура й потягнув пилку до себе.
Едуард Геннадійович поспішав тим часом од хвіртки до ґанку. Попри вихідний день, за звичаєм у строгому темно-синьому костюмі, при краватці під білий комірець. Незмінно імпозантний, статечний, підтягнутий, впевнений у собі й у своїй меті –  словом, зразковий директор. Начальник із знаком якості.
- Це я, Софіє Віталіївно, - посміхнувся, щирячи зуби. - Добридень! Перепрошую, але вас терміново викликають на виборчу дільницю. Ще раз вибачте, що відриваю від важливих домашніх справ
- Доброго дня! А що трапилося?
- Вимагають звірити списки виборців. Перевіряючі з обласної адміністрації завітали неждано-негадано. Третій замісник другого заступника. Чи навпаки. Як сніг на голову.  Здрастуйте, Олександре Степановичу! 
Шура фукнув у вуса, не кидаючи пиляти. Максим привітався.
- Я вчора здала всі списки. Перевірила і замкнула в сейф.
- Потрібні додаткові пояснення, - приїжджий був весело-наполегливий. - Ну, ви знаєте ревізорів! Завжди однаковісінькі: їм потрібно не те, що є, а те, чого нема. Інакше не були б вони у перевіряючих. Така у них професійна специфіка. Як говориться, на те й поставлені, щоб нас контролювати. Се ля ві!
- Заждіть, я хоча б перевдягнусь. Боже, а зачіска!
- Ну, звичайно, які питання! Перевдягайтеся, причісуйтесь, я почекаю. І не надто поспішайте, зараз їх там трохи пригощають – гість хихонув. - Чим Бог послав. Ніщо людське не чуже й комісіям!
Коли Софія зникла у веранді, він повільно пройшовся до воріт, скоса вивчаючи і будинок, і подвір’я. Певно, цікавився побутовими умовами підлеглих. Собака ліниво, з перервами, погавкав, та й ліг коло будки, поклавши морду на лапи.
- Хто це? - пошепки спитав Максим.
- Директор школи Поліну Василівну пішли на пенсію, бо хабара не давала, а взамін прислали городського птаха. Проштрафився він там у місті: не то розвівся сам зі скандалом, не то чиюсь сім’ю розбив. Один чорт! Ну, а до нас кинули для зміцнення колективу, - Шура хмикнув. - Піднімать буде планку, щоб служба медом не здавалась. Фактично – на виправні роботи заслали. Як декабриста. Житло у місті, а у нас на квартирі живе. А твоя мати колись училася разом із ним у педінституті. На різних факультетах, ясно. Однокурсник чи однокашник, не знаю. А може, просто випадковий знайомий, я не інтересувався подробицями. Та не притискай ти так сильно! – гримнув зненацька. - Легко веди, вона гостра. До себе, до себе
Софія з порогу, вбрана нарядніше, усміхнена, голосно запитала:
- Ми надовго?
- На годину-дві, не довше, - відгукнувся Едуард Геннадійович. – Як поведеться. Поїхали?
- Шуро, обідайте, певно, без мене, не чекайте. Борщ на плиті, розігрійте, якщо охолоне.
Цокаючи каблучками по доріжці, дружина поспішила до хвіртки, яку передбачливо відчинив гість. Джентльменське відкривання  дверцят повторилося і біля “дев’ятки”. Легковик вуркнув, розвернувся майже на місці і помчав у село, здіймаючи пилюку.
- Ну, й досить! – скомандував Шура. - Перекур. Миємо руки та гайда їсти. Після обіду доробимо.

5.   До темряви  дійсно встигли перепиляти все наготовлене, частину навіть і покололи. Максим рвався занести порубані дрова в сарай, але Шура його зупинив: “завтра”.
Вечеряти сіли надворі під ліхтарем; добро, вітер ущух і в ніч випогодилося на справжнє тепло. Дерев’янко за столом хмурився: йому не подобався настрій дружини. З дільниці вона повернулася розсмикана, знервована, проте не пояснювала нічого і, що найдивніше, не зривала злість на Шурі. Останнє було украй незвичним. Сірі очі жінки немов побільшали, виділяючись на смаглявому обличчі, а крила носа помітно роздималися. Це, по прикметах, слугувало ознакою якоїсь брехні чи проступку  з її боку. Софія навіть випила з чоловіком горілки – для апетиту. І коли Шура наповнив чарку повторно, не відмовилася навідріз і не комизилася, а лише запопадливо зауважила:
- Може, не треба? Принаймні, дитині не наливай Максимочку, салату покласти?
- Хай краще при нас з тобою сто грам смикне, ніж десь під забором обкуриться, якщо не гірше!
Парубок одвів погляд.
- Що ти таке верзеш? – обурилася дружина. – Та ще й про рідну дитину.
- Ну, за те, щоб у парі! Беріть, беріть Не грійте, звільняйте посудину!
Софія цокнулася з сином, швиденько запила горілку компотом, підказала:
- Заїдай, Максимку! Картопелька смачна, капустка цвітна; м’яса  зовсім не берете. Для кого я готувала? Шуро – їж!
- Ну, що там, - поважно поцікавився Шура, - на дільниці?
- Як завжди Агітуйте, щоб усі прийшли на вибори, щоб проголосувало не менше сімдесяти відсотків. Працюйте з населенням, з пенсіонерами. Не допускати посторонніх до списків, до протоколів, до бюлетенів. Все те саме. Набридло вже.
- А голосувати за кого?
- За Президента, звісно, - дружина притишила голос і додала. – Якщо область не забезпечить більшості, знімуть голову держадміністрації.
- Трусяться за нагріте місце, паразити А, гляди, не вгадають: область проголосує “проти” і пройде другий кандидат? Ото кіно!
- Шура, однаково все залишиться, як було. Думаєш, сильно зміниться, коли б інший президент став?! Та й не оберуть нового
Скрипнули металеві завіси, і зразу басовито озвався собака. Світло ліхтаря било аж до воріт, але на фоні темної вулиці виднівся лише силует у проймі хвіртки.
- Кого там на ніч?.. – лайливо буркнув Шура впівголоса, проте встав од столу і попростував до гостя. – Жук, у будку!
- Добрий вечір, дядьку Шуро! – привітався до нього хлопчина в окулярах. - Максим дома?
- Це ти, Віталику?.. – Дерев’янко відчув і розгубленість, і радість одночасно: почалося! Перевів подих і спокійно відказав: - Дома. Нащо він тобі? Він вечеряє.
- Покличте його, будь ласка
- Може, ти пізніше зайдеш?
- Я тільки на хвилинку! Заберу передачу з Одеси
- Книги чи що?
- Можна й книги заодно, - хлопець не міг приховати легкого тремтіння в голосі. Хоча, можливо, то Шурі лише здавалося. – А взагалі, мені тільки передачу потрібно. Максим знає.
- А!.. Це порошок? – немов нарешті здогадався Шура. - Якомусь мужикові?
- Точно – пральний порошок.
- Та що це за спішність? Посеред ночі за передачею!.. Золота вона, чи як? Давай краще завтра. Ти надовго до батьків?
- Я, власне, на машині приїхав З тим чоловіком. Він чекає в кабіні.
- А-а, і він тут? Ну, то перекажи тому чолов’язі, - Шура далі не міг стримуватися і облишив прикидатися поштивим, - що ні хріна я йому не віддам! Ти зрозумів? Ні хріна! Скажи йому, хай пре дустовим милом. Щоб воші не заводилися! Валяй звідсіль! Валяй-валяй Ти бач, понаприїжджали!..
Віталик негайно розвернувся, навіть не прощаючись, і слухняно подибав туди, де Дерев’янко ще раніш помітив світлі контури легковика розмірами, приблизно, з “волгу”.  Не довго думавши, Шура пішов слідом за хлопцем. Жодних планів він не мав, а про наслідки тим паче не розмірковував.
- Маленький облом, - сказав хтось і присвиснув. Звуки серед нічної тиші лунали далеко і чітко.
- Що приключилося? - запитав інакший голос, доросліший за попередній.
- Не віддає! – розпачливо пискнув Віталик. – Його старий
- А до чого тут він? Хіба він у курсах?
- Не знаю, Жорже! Ну, він, це не віддає!
- Чого, питаю?!
Біля машини Шура роздивився три постаті, рахуючи з Віталиком Кузнєцовим. Мабуть, і чужинці в свою чергу помітили його, бо дружно повернулися і замовкли.
- Ей, ти, - грубо почав Дерев’янко, - бугром у них, чи як?
Він зупинився за метр од машини. То виявився колись розкішний, старенький трьохсотий “мерседес” жовто-зеленого кольору. Велика прожерлива консервна бляшанка. Її господар не міг бути надто крутим.
- Е-е, та ти сикавка, а не мужик, - додав Дерев’янко для проби зневажливо.
- Мужики в зоні, папаня. Попрошу не обзиватися, тут діти.
Молодик років тридцяти, котрого Кузя назвав Жоржем, високий і міцний, дещо перемінив позу, опустивши руку до кишені. Другий, певно, був водієм: тримався за передні ліві дверці. Нічого небезпечного Шура поки не побачив.
- Чуваки, гребіть звідси, доки я вам не накостиляв, - мовив він майже примирливо.
- А нас, папаня, не дуже просто костиляти, - також примирливо заперечив Жорж .- Будуть затруднєнія, сложності. Ми самі, кому хоч, можем фейс почистить. І передачку прийдеться, між прочим, все одно возвратить. Товар, пардон, бабок стоїть!
- Не діждешся, вилупку! Якщо я захочу домовлятися, то не з шавками, не з шохами, а з кимсь із твоїх хазяїв. Отака тобі передачка, поц. Просік?
- Ну, папаня, в натурі хамиш!
Дерев’янко несподівано ступив уперед, обхопив горлянку молодика правицею і стис кадик. Розгубившись у першу мить, Жорж задихнувся, не в силі відірвати дужу кисть від горла. Водій, оббігши капот “мерса”, замість нападати на Шуру, термосив  його за рукав, бив по кулаку, а потім навіть спробував куснути. Шура вивірено ляснув набридлого слабака по лобі і збив на землю. Екзекуція відбувалася без зайвого шуму і галасу, в цілковитій тиші. Жорж не був здатен бодай захрипіти.
Нарешті у нього підітнулися ноги. Він помалу почав сповзати по крилу, до якого Шура притиснув його, конвульсивно змахував руками у повітрі. Враз стукнули задні дверцята, і з гарчанням з’явився четвертий член заїжджої команди: майже двометровий і майже прямокутний.
-  Заєць, мочи його! – верескнув водій, і Шура відпустив Жоржа, котрий не впав, а утримався навколішках.
Здоровило рухався на диво плавно. Двома легкими кроками він зблизився з Дерев’янком і одразу завдав потужного швидкого удару. Шура ледь устиг підставити праве плече, пропускаючи кулак по дотичній, затим негайно копнув нападника по чашечці, а лівою стусонув у середину грудей, кудись під серце.
Жорж нестримно бухикав, уповільнено нишпорив по кишеням. Водій уже підвівся і наскочив на Дерев’янка зі спини, облапив поверх рук. Шура сильно вдарив тім’ям назад, і хлопчина з криком звалився на траву знову.
- Заєць!.. – прохарчав Жорж, встаючи кінець кінцем у зріст.
Заєць розмахнувся з відстані півтора метра, проте Дерев’янко не дожидався плюхи, а водночас ступив назустріч, пригнувся під руку здорованя і наніс підряд ударів шість-сім: кулаками, ліктями, коліном і ще кулаками. Коли ворог упав на траву, він спересердя додав копняка, але, судячи з усього, Заєць утратив свідомість раніше.
Шура обернувся. Водій досі продовжував одпочивати побіля колеса, Віталик  десь безслідно зник, а от Жорж зчепився з Максимом, який, напевно, прибіг на допомогу батькові. Це не виглядало бойовиськом – парубки безтолково лупцювали один одного по не дуже вразливим місцям – штурханина, коротко кажучи. Однак спостерігати Шура не збирався. Він смикнув Жоржа за довге волосся, розвернув до себе передом і з усієї злості вгатив у носа. Жахливо зойкнувши, молодик затулився долонями, впав поряд зі слабосилим водієм і заскімлив.
Дерев’янко нахилився, уперся в коліна. В легенях пекло, серце колотилося, мов божевільне, пальці дрижали. З досадою відзначив: коротенька, мізерна бійка, а як доводиться відсапуватися. Розтратив, прожив витривалість геть-чисто! Потім поглянув на сина. Максим зап’ястям утирав розбитий рот.
- Сильно? – запитав Шура осиплим голосом.
- Та, дрібниці, губа трохи
Жорж стих, прибрав, одвів долоні. Вигляд у нього був справний, як і належить при зламаному носі: пів-обличчя заюшене кров’ю. Молодик сів, спираючись на руки, затим повільно, незграбно став рачки – і заходився шумно блювати. Звівся на ноги, чіпляючись за бампер, і нитик-водій. Не рухався лише двометровий Заєць.
- Ну, мужик, тобі кранти! - вигукнув нагло водій, проте миттю відскочив подалі, коли Дерев’янко розігнувся.
А Шура, все ще захеканий, копняком під кістлявий зад допоміг підвестися Жоржу, люто пригрозив:
- Максима не чіпать, уб’ю! Сволота Дайте йому спокій! Ясно? Не приведи Боже, що удумаєте, краще зразу ідіть і вішайтесь. Я до вас кругом доберусь! Якщо хто торкне Максима, - Дерев’янко лайнувся, - вам усім гвіздець. Повбиваю, на хрін
Для переконливості він торохнув кулаком по лобовому склі, і воно прикрасилося прегарною дугастою тріщиною від верху до низу.
- Це перебір, мужик! – хирлявий водій аж розвів руками. - До чого тут тачка?! Козел ти, в натурі
Шура мовчки, але від душі копнув носаком черевика  в крило і відчув, що ум’яв обшивку. Водій цмокнув язиком, зашпарив:
- Ну, все, все! Ти правий, мужик! Бачимо, доказав Більше не спорюсь
- Тоді забирайте цю здохлятину, грузіть у драндулет і умотуйтесь звідсіль, поки я добрий. Все ясно?! В темпі!
Жорж, Кузя і водій скоренько вкинули паморочного Зайця в “мерс”, легковик розвернувся. Дерев’янко згадав, що слідувало б знати номер машини, і на всяк випадок запам’ятав:   ОН.
- Тепер гайда, - мовив до Максима. – Там мати жде. Кров витри.
Через кілька кроків додав:
-  Каліка. Здоровий бичок, а поняття немає ніякого: махаєш тими граблями, наче Тьху!.. Матері не здумай сказати.
Однак Софія сама здогадалася.
- Що з вами? – запитала відразу. - Шура, що трапилося?.. О, Господи, на п’ять хвилин відійшли Максиме, чого в тебе кров на рукаві? Що з губами?
- Прикусив, - відповів парубок. - Спіткнувся
- Не копіюй батька! Це ти! – переключилася дружина на Шуру. - Ти винен! Учора побився десь, сьогодні сина вплутав. Завтра ще котрогось дідька придумаєш для мене! Навіщо?! Хто це був? Скажи, хто?
- Ти їх не знаєш, - Дерев’янко втомлено сів за стіл, налив собі горілки по вінця і випив залпом.
- Алкаш, п’яниця, нікчема! Коли ж ти, мучителю, перестанеш з мене кров смоктати?! Як павук Максиме, куди?..
- Та ну вас, справді! Тільки сваритеся весь час. Набридло! Хіба не можна по-людськи?..
- Максиме, зачекай! А вечеря?
Софія поспішила за сином у дім, але на порозі оглянулася.
- Ти мені всеньке життя перепаскудив! Кожного дня п’янки або скандали! Вирішив мене в могилу загнати до строку!
- Ти перебільшуєш, сонечко, - зауважив Шура і почав їсти захололу картоплю.

6. Він лежав у ліжку, читав черговий російський детектив: про розгул сонцевської братви та продажну підмосковну й московську міліцію, коли Софія нарешті помилася і зайшла в нічній сорочці до спальні. З нездоровою традицією дружини спати частково в білизні Дерев’янко спробував боротися ще до весілля, але переламати звичку не зміг і за двадцять років. Аргумент був вагомий: без комбінації та плавок Соня відчувала себе голою.
- Посунься, - сказала вона сердито, проте з її тону Шура зрозумів, що гроза минулася.
- А “будь ласка”?
- Посунься, будь ласка Ну! Я змерзла, мов жаба Швидше!
Зручно вмостившись поруч, обпершись спиною об Шурин бік, Софія теж взяла книгу і розкрила на загнутій сторінці.
- Ти зібралася читати? – запитав він. - А не запізно? Глянь на годинник. Мені завтра рано вставати.
- Ти ж читаєш.
- Уже ні, - відклав детектив на тумбочку Шура. - У мене уже пропала охота читати.
- Чого б це? - гмикнула дружина. - А ти через силу почитай.
- Відколи ти прийшла і лягла коло мене, мені хочеться іншого – Дерев’янко зробив невелику паузу і додав: - Давай краще поговоримо.
- Закортіло спілкування?! І про що нам говорити?.. Ти, наприклад, взагалі нічого не розповідаєш. Ніколи.
- Ти теж багато чого не розказуєш.
- Бо ти мене не любиш, зовсім мною не цікавишся
- Неправда і брехня!
- Правда! Всі твої інтереси – це дружки й кафе. Ще шашки. І футбол по телевізору. Набір розчудесний! А от дружині серед твоїх хобі місця не знайшлося. Ми як розведені: від різних сторонніх людей я мушу вислуховувати про твої походеньки! Кому це сподобається?
- Що тобі сказав Максим? – змінив трохи тему Шура.
- Те саме, що й ти. Два конспіратора Ти його настроїв проти мене!
- Неправда і
- Правда! Правда, Шурочко. І це вже давним-давно. Коли він був маленький, то все-все мені розповідав. Приходив, сідав на коліна, обнімав, шептав на вушко
- маленький ябедник
- а зараз при зустрічі соромиться у щоку поцілувати! Це твоє виховання.
- Просто виріс. Та кинь ти книжку! Їй-бо, порву. І повернись. Отак Добре.
- Тепер полегшало? - Софія насмішкувато примружилася. Сірі очі дружини стали каламутними, і Дерев’янкові перехопило дух.
- Золотко, я тебе люблю
- Ой-ой-ой; звідки у нас ці ніжності?
- Ніжність у сексі – найцінніше, рибонько! Слухай, а що це у тебе за форма “раз”?
- Симпатичні? На базарі в п’ятницю купила. Егей, дивись не порви. Обережніше, ведмідь! Нетерплячка?
- Соня, це страм якийсь, а не труси. Стид і страм! Через сіточку усе видно, ще й чорними квіточками оторочено. Викинь, щоб я не бачив! Наче в борделі, а не дома з вірною дружиною.
- А може, я хочу почуватися у ліжку розпущеною. Або спокусницею!
- По-моєму, жінка найкраще почуває себе, коли мужчина добряче їй увіпхне. А все інше – дурниці і вигадки. Хіба ні?
- Ну, то увіпхни, якщо можеш, теоретик. Можеш? Тоді чого телишся? Давай! Ну!
- Скучила за мужиком? Попав? Попав Ну, держись. Ось тобі. А так? А так? І так! Приємно?
- Боже, - Софія застогнала, вигнулася і цокнула язиком, - у мене перед місячними апетит, як у шлюхи. Я не витримаю Мамочко Так, так О-о-о
Коли Шура врешті зупинився, дружина заходилася виціловувати його.
- Сподобалось? –запитав він. - Піймала кайф?
- Ти безсовісний. Вульгарний і безпардонний мужлай. І ніжності  та делікатності в тобі ні на крихту!
- Ми, кочегари
- І вуса в тебе колючі і паскудні. Ото тільки, що інструмент між ногами справний.
- Оце вся дяка? Нормально. Старався, старався
- Можна подумати, що ти старався не для власного задоволення, - Софія пирхнула .- Альтруїст відкопався.
- Сонечко, секс – це не задоволення , а тяжкий, виснажливий труд.
Дружина засміялася. Після любощів вона сміялася особливо гарно; так, що хотілося знову.
- За труди тобі п’ять з плюсом. А за брехні – двійка. Не зугарний!
- Отже, ти ждеш відвертості, а не компліментів? А знаєш, я теж помітив, що в сексі найцінніше – щирість.
- Ти казав допіру, що ніжність.
- Хіба? – Шура замислився. – Правильно! Щирість і ніжність. Поспоримо, якщо бажаєш. Нема кращого, ніж потрахкатися з бабою, а потім душевно побалакати з нею про смисл життя.
- По-перше, я не баба. А по-друге, тебе, здається, цілком влаштовують ваші п’яні гомосексуальні диспути в кафе.
- Ні, то зовсім інакше. Там – закритість. Кожен про себе і про своє. Мужчини не слухають друг друга, а вислуховують. Але думають при цьому про своє. А з жінкою, з якою ви тільки-тільки були єдиним організмом – повна довіра. Можна питати, про що завгодно. А можна розповісти про  заповітне. Ніхто не соромиться і не ховається в панцир.
- Та ти філософ.
- Я дурнуватий роботяга. Просто задумуюсь іноді. Учора, приміром, я хотів тебе запитати – чисто образно – ти погодилася б зніматися  в кіно?  За гроші… Але в порнографії.
- Нізащо!
- Не спіши, подумай. За десять тисяч доларів!
- Ні, не погодилася б! У мене монастирське виховання: лише кохання! А з чужими мужиками Як тварини І ніхто таких грошей не заплатить Зате ти, певно, з радістю побіг би, вистрибом!
- Зараз балакаємо не про мене, - розважно заперечив Шура. - То наступним разом. А в  стриптизі виступати? За гроші Там же тільки роздягатися, без сексу.
- Все рівно не зможу; мені соромно, розумієш?
- А чого їм не стидно ? Ну, їм же не стидно!
- Не знаю. Звикли. Робота
- І ти звикла б. Усього-на-всього показати частину тіла. От яка різниця, що дозволяється показувати? А головне – гроші. Ти ж любиш гроші.
- Бовдур ти набитий. Я не гроші люблю, а те, що за них купують. А про стриптиз, давай, перестанемо Скажи краще, хто розбив Максимові губу?
- Та це ненароком, жартома. Буває А ти зразу шугаєш!..
-  Я вам не вірю. Чому тоді Максим не признається?
- Стидно йому. Кинь! - Шура махнув рукою. - Облиш Максима у спокої. Розкажи, що у вас трапилося?
- Де?
- На дільниці, мабуть. Ти приїхала розстроєна. Лаяли чи що?
- Ні, нічого зовсім. То тобі здалося. Ти занадто спостережливий. Все гаразд. Ну, годі, піду помиюсь і спати. Дванадцята година.
Софія спритно, гнучко, мов молодиця, вислизнула з-під ковдри і подалася до ванної кімнати. Шура подивився услід дружині, а потім просто лежав з відкритими очима. Думав про хлопців, котрі приїжджали по кокаїн. Самі вони, зрозуміло, великої загрози не становили. Максимум можливостей – побити вночі вікна в будинку чи перестріти в глухому закутку та полякати. Однак за ними хтось стояв і торгав за ниточки. Такий собі Карабас-Фантомас. У того репертуар багатший. І кого він випустить навзамін, невідомо. Хоча, без сумніву, очікувати варто чогось значно гіршого.
Дерев’янко мимоволі зітхнув. Що ж, ти замовляв переговори з кимсь козирним, а не з цими шістками. Ось і матимеш. У нього похолоділо в животі – у нього завжди холоділо в животі при небезпеці. А небезпекою нині тхнуло, аж смерділо. Небезпека вже топталася біля порогу і простягала руку, аби постукати в двері!
Завтра, скоріш за все, ще нічого не трапиться.  А післязавтра Доживемо – побачимо.
Почувши, що Софія вертається, він закрив очі і прикинувся сплячим.

7. Понеділок, 25 жовтня, рік.   
- Чого додому не йдеш, Дерев’янко?      
Учитель фізкультури підійшов ближче і зупинився поряд під стіною кочегарки. Також запалив сигарету, кліпаючи на тьмяне осіннє світило.
- Га? – перепитав Шура.   
Від школи  буквально щойно від’їхала  директорська “дев’ятка”, і він проводжав її уважним поглядом.
- Обідати чого не йдеш, питаю?
Праворуч  директора на передньому місці у легковику сиділа Софія. Коли вона виходила з приміщення на ґанок, Едуард Геннадійович уже чатував у “жигулях”, відкривши дверці. Зодягнена жінка була в строгу сукню, що чимось нагадувала учнівську форму, і здалеку скидалася на старшокласницю куди краще, ніж ті незграбні дівчата, що юртувалися біля входу. Фігурка у Софії, безумовно, вищий клас. Одеський шик, який не витравили ні життя в селі, ні нездара-чоловік. Як говорила добра душа Розалія Яківна: “Сонечка, ти не створена для курників та свинарників”
А взагалі, у школі дружина іноді здавалася Шурі якоюсь нерідною та далекою.  Можливо, через одяг і зачіску, а може, виною цьому була її  підкреслено холодна поведінка, коли випадково стикалися десь у коридорі чи на подвір’ї.
- Я в їдальні перехопив, - відповів нарешті. - Ну його к бісу! Наряд отримав від начальства – розібрати піч перед сезоном. Назавтра, наче, прийде зварник із колгоспу, буде переварювати котел. Хоче одну секцію добавити.
- А що на обід давали? – поцікавився фізкультурник. - Чи й мені сходити поїсти
- Розсольник, каша перлова, огірки і чай.
- Каша з м’ясом ?
- За полтину?! З дулею, та ще й з маком! Стьопо, коли те м’ясо було? Пісний суп, добре, що гарячий; каша засмажена цибулею на олії. М’ясо!..
- Не кажи: пам’ятаю, збудували нову школу – це Поліна Василівна тільки стала на завуча – і за двадцять копійок у їдальні давали, як у ресторані. Та де тому ресторану братися! Борщ густий, з квасолею, жирний, і кусень м’яса з салом з твою клешню завбільшки. А до картоплі чи до макарон, чи й до гречаної каші -  гуляш або строганка. І компот, а не чай з моркви. Наївся, то й дома жінці готувати не треба. Дітей ще у нас не завелося, я в школі обідав, а Міля в колгоспному буфеті
- Згадала баба, як дівкою була, - сказав Дерев’янко. - Оглянись, до тебе!
Маленьке худеньке дівча з двома бантиками у кісках та з джинсовим ранцем за спиною несміливо наблизилося до чоловіків.
- Степане Петровичу, - озвалося воно, - моя мама просили, щоб мене відпустили з шостого уроку додому. Бо вона їдуть у місто, а комусь треба посидіти із сестричкою. А бабуні нема теж. Вона на току кукурудзу чистять. Відпустіть мене, будь ласка.
- А я при чому? – мало не сплеснув фізкультурник. - Таню, у тебе є класний керівник? Є. Ото й іди до неї і відпрошуйся. Що я?!
- Ганна Миколаївна сказали, щоб я обов’язково спитала дозволу у вас.
Фізкультурник аж затоптався на місці від хвилювання.
- Ти, Таню, піди і скажи Ганні Миколаївні, що я не відпускаю з уроків, а це тільки вона може зробити. Вона твій класовод. А я учитель. До мене хто прийде в спортзал чи на стадіон, тих я й учу. А з уроків не відпускаю. Не маю такого права. Я не директор, щоб розпоряджатися учнями. Зрозуміла? Ну, то йди собі. А ви що хотіли, орли?
Гурт хлопчаків дожидався своєї черги для перемов.
- Ми будемо сьогодні грати у футбол? - запитав найкмітливіший, хоча й найнижчий на зріст.
- Будете. М’яч є? Принесли? Де?
- Ось, - показали хлопці. - І ще другий у дівчат. Баскетбольний.
- Добре. Тоді смаліть на стадіон, поділіться на команди і починайте грати. А я зараз підійду, відмічу, кого нема і хто без форми.
- А можна хлопці проти дівчат?
- А чого ні? Можна. Але на полі не матюкатися, бо поставлю двійки. Зрозуміли? Біжіть, бо й урок скоро кінчиться. Безтолкові
- Піду і я стукати, - сказав Шура. Степан йому набридав швидко.
- Та постій, устигнеш іще. А де Микола? Ти чого один?
- Микола мотоцикла надумав справляти. Одпросився, хитроман. Якраз вибрав день підходящий
- Микола, між нами, на рибалку поїхав. Я сам бачив, як він з вудками котив на своєму зеленому “емчику”. Справляє!.. Це точно на Ледачий поїхав;  там, кажуть, вчора карась на черв’яка  клював до обіду.
- От зараза! – спересердя лайнувся Шура. - А директор мені заявляє: Микола Трохимович зайнятий, попрацюйте сьогодні за нього, за обох, а він потім відробить. Аякже, відробить Ну, не знав я. Падлюка!
- А твоя супруга  іде на підвищення? Головою профкому вибрали; наш новий хоче, мабуть, із неї заміну зробить. У резерв кадрів записав. І знову кудись повіз. На нараду
- Слухай, Стьопо, тобі яке діло?! Ти як базарком на ринку – все треба обсудити , про всіх попащекувати. Плітки розносиш.
- Ти мене послухай! – образився фізкультурник. - Учора, приміром, удень, в обід, його “жигулі”, директора, стояли в ліску коло кар’єра. Люди брали глину, бачили. Довго стояли! І з ним, між іншим, знаходилася якась мамзель. Хто вона, чим займалися в посадці, а може, в машині, не бачив, не видумую. Але факт у наявності. Люди даром брехати не будуть. Зрозумів?
- Пішов ти!.. – сплюнув Дерев’янко. Затоптав недопалок і, не дивлячись на іронічну осмішку фізкультурника, зайшов у кочегарку.
Роботи зоставалося непочатий край; тож він негайно взяв молоток і заходився відколювати від напіврозваленої печі одну по одній здоровецькі зліплені цеглини та оббивати з них засохлий глиняний розчин.
Нічого трудного чи особливо премудрого, однак робота не клеїлася. Слова Стьопи Сіори могли виявитися звичайнісінькою брехнею, але враз забути про них Шура не зумів. Та й не буває диму без вогню. Від роздратування він так сильно лупив по стінці, що кілька  цеглин розбив навпіл.
- Еге, Шура, та ти всю піч потрощиш! – до кочегарки зазирнув завгосп Горобець. - Я ж тебе просив: обережно. Як же її потім назад складати, як не буде з чого?
- У колгоспі цеглиння випишеш. Свиноферму он розбирають усі, кому не лінь, тягнуть по дворах причепами. А тобі важко для школи з півтисячі штук привезти? Лайно ти, а не завгосп!
- Шуро, ну, акуратніше
- Послухай, Ваню: пиляй звідси, поки я тобі не сказав щось погірше.
- А ти не шпеться на мене! Узяв моду Думаєш, не знаю, скільки ти тачок вугля по ночах перевіз? А мовчу
 - Хто б казав А куди ти два повних тракторця загнав?! Ваню, і не рипайся, рило у тебе в такому пушку Іди від гріха!.. Бачиш – заважаєш?
- Ну, ладно, - Горобець здався. -  Тоді слухай: школа заперта, сторож заступає аж у шість. Якщо привезуть пісок або глину, або цемент, хай зсипають отут перед щитом. А цемент занесеш всередину.
- Розігнався, ага; я тобі не докер!
- Та там його три мішечки. Тільки все одно не привезуть Ну, чао!
- Іди, трудяго.
- Останнє. Директор сьогодні пообіцяв кочегарам за піч літру. І з мене по закінченні могорич, я не одказуюсь.
- Запхни його собі, знаєш, куди
Горобець урешті пішов, а Дерев’янко відчув, що на душі полегшало. Звісно, воно краще допомогло б, якби не просто погиркатись, а гарненько сунути комусь в рило. Та на безриб’ї і рак риба. Головне, щоб хандра попустила.
Уже значно веселіше він пропрацював ще майже дві години, виходячи зрідка покурити на свіже повітря.
А погода надворі псувалася буквально на очах. Звідкись із заходу подув їдкий вітер, понаганяв клуби низьких, схожих на дим від сирого багаття хмар, відчутно запахло немалим дощем.
Дерев’янко увімкнув єдину вцілілу за літо лампочку під дротяним намордником і вперто продовжував розвалювати піч. Залишилася, по суті, тільки половинної товщини задня стінка, яка не могла зайняти часу довше, ніж до семи. Дочистити цеглу можна буде й завтра. А сьогодні усе розкидане абияк зібрати у стос, щоб не заважало ходити. Бо, дійсно, понакидав мотлоху. Ну, та не горить поки
- Це ти Шура?
Він озирнувся на голос. Двоє незнайомих чоловіків, котрі з’явилися в кочегарці, виглядали, по щирості, вельми незвично тут і зараз. По-перше, не схожі на пересічних шоферів нітрохи. Та й шум вантажівки прослухати не можна було. По-друге, хоч і зодягнені дуже пристойно, чуття підказувало: дорогу до бібліотеки чи до музею вони не питатимуть. За іншим прибули.
- Ну, я Що треба?
Той, котрий знаходився ближче, кроків за п’ять, без манірностей сів на брудний столик, посунувши трубний ключ, повертів короткою шиєю, немов йому тиснув комірець. Його приятель, вищий на зріст і стурбованіший, залишився на дверях. На шухері, подумав Дерев’янко.
- Поїдеш із нами, - сказав ближчий.
- І куди? – Шура намагався відповідати байдужо, проте здогадався, хто це і по що. Таки розпочалося І як завжди, неочікувано.
- Додому. До тебе додому. До жіночки, до синаша.
- Зайнятий я, бачите. Нема коли, мужики.
- А ми пождем. Доки я пальці порахую. Але не довше!
- Щось я не второпаю, мужики А хто ви?..
Дерев’янко ступив назустріч чолов’язі. Той, очевидно, помітив молоток у Шуриній руці, бо швидко підвівся і вихопив з-під поли куртки вороний ПМ. Шура розгледів також спиляну мушку і автоматично відзначив, що бандит шульга.
- Стій, де стояв! – владно мовив чолов’яга. - Мужики Зроби ще крок, пальну! А молоточок випусти Пальчики розтули і кинь на долівку. Опа! Ну, чого витріщився, лох? Сказано: поїдеш із нами – і точка!
- Хоч поясни, навіщо їхати. Ти, видать, не прокурор
- А ти, видать, шуткуєш? Поїдеш, бо мені так треба! Без базара. А ось мій прокурор, - бандит грайливо похитав пістолетом. - У нього і ордер є. Із сімома підписами, до речі.
- Ну, припустимо, стріляти ніхто не буде, - Дерев’янко ворухнув пересохлими вмить губами. - Тут же люди кругом, почують.
- Мислиш, лох. А мій прокурор із печаткою! Не почують, не бійся.
Чолов’яга витягнув із внутрішньої кишені саморобний, неоковирний глушник, поволі накрутив на дуло. Його напарник нарешті не витримав і гукнув:
- Замок, телися скоріше, не мотай кишки! Там ждуть!
- Ви за порошком? – запитав зненацька Дерев’янко.
Замок вдоволено засвистів, ствердно кивнув головою. На зауваження напарника він геть не зреагував; навпаки – ще більше розслабився і знову сів. Очевидно, що в парі головним був він. Як очевидно і те, що в будинку Дерев’янків зостався хтось, постарший за цих двох посильних.
- Порошок я не віддам. І говорити буду тільки з твоїм хазяїном.
- А це ми побачимо Не тобі, фраєр, рішати. Знайдуться розумніші люди. Ти молись, щоб живим зостався і жінка із сином уціліли – ясно? Всяко зараз трапляється. У Бога віриш? Ото твоє однісіньке сподівання Ну, побазарили і гайда помаленьку. За цим чоловічком, але наперед мене. І без видригонів, культурно попереджую. Крок уліво, крок управо – та сам знаєш Надворі сідаєм у тачку. Марш! А ти, Гиря, за руль.
У кочегарці, захаращеній купами цегли, лопатами й ношами, було не розвернутися. Щоби пройти до виходу, Дерев’янко мав обов’язково наблизитися до свого непрошеного конвоїра. На роздуми залишалися секунди, та Шура вже не вагався.
Замок припустився поширеної помилки людей зі зброєю: часто-густо вони гадають, що їх підопічні паралізовані переляком, тому на скорочення дистанції не реагують вчасно. Самовпевненість занапастила бандита. Шура атакував з відстані метра в півтора – одним рухом вибив пістолет, другим зіштовхнув Замка зі столу. Іншого бандита, Гирю, котрий рвонувся на допомогу  спільнику, Шура копнув у низ живота, жорстоким стусаном у плече відкинув до стіни. Затим розвернувся. Замок  за цю мить устиг підвестися на рівні і схопити в руки ломика. Нападав він розгонисто, вигойдуючи поіржавленим пудовим залізяччям, як качалкою для вареників.
Уникнувши двох безладних, неприцільних махів, Дерев’янко несподівано підсік виставлену вперед праву ногу бандита, і той знову незграбно гепнувся. Однак, коли Шура схиливсь над пістолетом, Замок жбурнув по ньому ломом, а потім затято стрибнув з підлоги сам і вони із Дерев’янком повалилися разом.
Шурі здалося, що при падінні затріщали ребра, проте й супротивнику, поза всяким сумнівом, дісталося не менше. До того ж, хоча бандит виявився мицатий і кремезний, боротися він точно не вмів. Як і падати. Після короткого опору самоук опинився знизу, а Шура згори, завдаючи ворогу безжальних ударів стиснутими кулаками по шиї, по обличчю, по скронях.
Раптом він оглянувся, бо нарешті згадав про іншого візитера. Гиря якраз вибігав у двері, піджак його на спині  був  порваний і покаляний рудим пилом. Підхопивши пістолета, тримаючи зброю для надійності обіруч, Дерев’янко метнувся слідом. На порозі він перечепився і ледь не впав, але устояв на ногах.
“Фольксваген” від’їжджав заднім ходом. Шура скинув прапорець запобіжника і тричі поспіль вистрелив у затінене лобове скло автомобіля. Стріляв віялом, горизонтально, але у водія, певно, не влучив, або лише злегка зачепив. Від’їхавши метрів на п’ятдесят, легковик з виском крутонувсь, влетів багажником у кущі, відразу газонув, ревнув і зник в алеї.
Дерев’янко опустив ПМ і бігцем, роззираючись увсібіч, повернувся до кочегарки. Він був готовий побачити, що завгодно; не здивувався б навіть, якби Замок чигав на нього із запасною ще однією пушкою. Однак обстановка усередині не змінилася ні на йоту – бандит продовжував лежати розпростертий на долівці, лежати тихо і смирно.
Шура присів біля тіла. Пульс на шийній артерії не прощупувався – який до біса пульс?! З носа та вух протекла кров. Замок був мертвий.
Тільки тепер Шура пригадав: на початку говорилося про його дім, Софію і Максима! Гиря, напевне, повернувся туди; а крім нього там очікував ще хтось, причому, видно, не один: Гиря сказав “ждуть”!
Негайним бажанням було бігти додому, однак Дерев’янко опам’ятався. З тілом убитого необхідно також щось зробити. Кидати труп напризволяще посеред кочегарки не можна в жодному разі! Зазирнувши в колишню, доперебудовну душову, Шура знайшов те, що потрібно: велику брудну діжку з-під мазуту, поставлену сюди давним-давно на зберігання.
Замка він підхопив під пахви і потягнув волоком до підсобки. Бандит став важелезний, але Шура вистарався перевалити його через високий край бочки, закидав клоччям і дрантям, а зверху накрив збитим із дощок віком. Потім замкнув душову, заховав ключ і пістолет до кишені спецівки, іншим ключем замкнув двері кочегарки.

8. Коли Шура вибирав місце для садиби на вищому березі Ташлички, родичі та знайомі відраджували його: мовляв, далеко від центру села, на відшибі. Проте переспорити упертюха тоді не змогла навіть Софія. Захотів сидіти хутором і добився свого. Отож, і звівся будинок на пагорбі, звідки всю долину і скупчене півколом Веселинове видно, мов на столі.
Окрім Дерев’янків на околиці побудували хати ще дві сім’ї: Кузнєцові та Бурмистри. Одначе більше ніхто не поспішав приєднуватися до відрубників. Однією з причин було те, що прямої дороги до центру не проклали, тому доводилося обминати по містку і робити добрячого гаку.
Шура побіг навпростець, найкоротшим шляхом: через шкільний сад, затим між дослідними ділянками, потім витоптаною стежиною вниз. Захеканий, розпалений, спітнілий, він одразу відчув, що взяв занадто швидкий темп: у горлі дерло від колючого холодного повітря, груди аж надсаджувалися, але кисню все одно не вистачало. Ноги підгиналися, особливо на нерівностях, з яких стежина переважно і складалась.
Внизу, уздовж річечки росли кущі верболозу та густе різнотрав’я. Ташличка тут була мілка й вузька, хоч посеред села і розливалася калабатиною, котру мешканці з гордістю називали Плесом. Перетнувши струмок по кладці із жердин, Шура почав підніматися схилом. Накрапаючий дощик і траву, і ґрунт зробив слизькими й ковзкими – але Шура на спотикання та падіння не звертав уваги. Думки про Софію і Максима, здогад, що могло з ними статися, вкидали його то у відчай, то у несамовиту лють. Утішало лише, що він має зараз зброю.
Нарешті Шура вибрався на путівець і з розпачем побачив, що запізнився. На кляту хвилину, чи й менше – дві іномарки від’їхали від його будинку всього кількасот метрів – але ні переслідувати їх, ні тим паче стріляти не було смислу
Майже напроти садиби на протилежному березі Ташлички на мокрому городі порпалися люди, збираючи під дощем кукурудзиння. Дерев’янко пізнав дільничного з дружиною та тещею. Здається, вони теж спостерігали за легковиками.
Шура пробіг доріжкою до ґанку, обережно ступив на східці веранди. Засідки він не боявся – точніше, не думав, що бандити насміляться залишити в домі засаду за подібних обставин. Однак із вітальні чувся глухий шум, вигуки Софії і на додаток огидно тхнуло гаром. Аби тільки пожар, аби нічого страшнішого, загадав Шура, і на хвилю сам повірив у придуману рятівну можливість.
Розчахнувши стулки, з-поміж яких вибивався дим у коридор, він вигукнув:
- Це я!
Горіли килим і диван; телевізор із розтрощеним у скалки екраном  лежав перекинутий біля журнального столика, що досі слугував йому за підставку, а поряд валялися два поламаних стільця. Дружина диванною накидкою гасила пожежу, збиваючи чадне полум’я. Вона була в благенькому домашньому халатику, розхристана, босонога, брудна від сажі. Не мовлячи ні слова, Шура також почав топтати тліючий килим черевиками, скинув спецівку і  заходився нею бити вогонь.
Першою припинила боротьбу Софія.  Вона сперлась на обгоріле крісло, безсило оглянула сплюндровану кімнату. Трохи перегодом зупинився і Шура. Полум’я згасло, лише де-не-де крихітні червоні язички продовжували лизати синтетику.
Дерев’янко розсунув віконні занавіски, широко відкрив кватирку, впустив у вітальню свіже повітря. Затим пройшовся по килиму і без поспіху старанно розтоптав увесь згар.
- Я тебе ненавиджу, - сказала Софія тихо й невиразно. - Бо це ти винен
Жінка заплакала. Шура стримався, щоби не відповісти  дружині різко, а потім узагалі перехотів заперечувати. Натомість обійшов інші кімнати, роздивляючись на учинений усюди погром. Схоже було ніби в будинку шукали заховану річ: нічого, окрім телевізора, навмисно не били і не рвали, а просто розкидали й перевертали догори дном.
- Де Максим? – запитав він, повертаючись до вітальні.
- Немає Максима Вони його забрали! – істерично викрикнула Софія. - Забрали із собою!..
- Куди?!
- Не знаю я, не знаю! Що ти від мене хочеш? Це ти винен! Ти, ти, ти! Ти
- Заспокойся
- Не чіпай мене! Я не можу Ти в них щось украв, - раптом швидко і наполегливо заговорила дружина. - Вони сказали: віддаси товар, повернуть Максима. Шурочко, оддай те, що їм треба. Оддай, забери Максима. Ну, віддай, будь ласка! Хочеш, я стану на коліна?!.. – вона заридала. - Я тебе ненавиджу Господи
Зненацька у вхідні двері настирливо забарабанили. Софія злякано зіщулилась, очі її миттєво висохли від сліз, обличчя неначе затверділо.
Шура вийняв пістолет із так і не знятим глушником, пішов у веранду, відчуваючи у всьому тілі сторожке звірине напруження. Не могли бандити повернутися після втечі, не наважилися б; але хто тоді з’явився непрошено?!
- Відкрийте! – гукнув знадвору гість і знову загрюкав.
Дерев’янко пізнав по голосу Ткачука, та на всяк випадок перепитав:
- Ти, Олексійовичу?
- Я! Ану відкрий! Чуєш?!
Шура поклав ПМ у картонну коробку на вішалці, затим відтягнув защіпку китайського замка, розчинив двері.
- Щось трапилося, капітане?
- Ну, ти  жартівник, твою мать – Ткачук відсторонив господаря і мало не побіг у вітальню, нюхаючи, як мисливський пес, верхній слід.
Без сумніву, він сподівався якоїсь інакшої картини: отетеріло зупинився, ледь переступив поріг. Шура став рядом. Отямившись, дільничний нарешті привітався до Софії:
- Здрастуйте
Жінка заплакала, особливо не прикриваючи перед Ткачуком повні стегна та напівоголений бюст. Утім, її улюблений пеньюар не здавався чернечим від самого дня покупу.
- Що тут у вас?.. – нарешті спромігся на слово міліціонер.
- Не бачиш? Пожар, по-моєму. Вогник, димок. Вуглики
- Бачу, що пожар. А чого?!
- Загорілося, скоріше всього. Ну, ти скажи, Олексійовичу, відверто: воно тобі треба? Так само, як і нам
Ткачук явно не вірив простому поясненню. Побиті стільці і телевізор, безладно викидані  з полірованої стінки речі не дуже нагадували звичайну, через невмисну розхлябаність, пожежу.
- А чому у Софії Віталіївни ушкоджене лице?
Тепер і Шура помітив у дружини кров під носом та навкруг рота. Від наглої ненависті до нападників йому зробилося душно. Якби в цей момент трапився бандит, котрий познущався над Софією, Шура б убив його без вагання.
- Думаєш,  я лупцював рідну жінку? – запитав хрипко. Додав: - А якщо й урізав пару раз, то, може, заслужено? Чого не буває між закоханими Сімейні справи. Ішов би ти, капітане, поки я й тобі не бовкнув лишку.
- Брешеш ти чогось, Дерев’янко. Не знаю, правда, якого дідька. Точно щось приховуєш, викручуєш Поясни мені, чиї це машини від’їхали хвилин десять тому? Що тут сталося? Софіє Віталіївно, ви педагог, інтелігентна вчителька. Признайтеся, що трапилося?! Я
- Нічого, - понад силу відповіла жінка. - Пожежа
- А я хочу, щоб ви сказали, хто тут сьогодні був!
- Дивився американські фільми, Олексійовичу? Ні? А треба Без адвоката вона з тобою не балакатиме. І я теж. Право у нас таке. А ще недоторканність житла Ходи звідсіль по-хорошому! Врубався?
- Ти як зі мною розмовляєш, Дерев’янко?!
- Та пішов ти, ментяро!..
Дільничний схопив Шуру за барки. Не роздумуючи ні секунди, Шура натомість стиснув Ткачуку  зап’ястки. Міліціонер був жилавіший  і на якийсь сантиметр вищий, однак Дерев’янко поволі відірвав руки розчервонілого капітана від себе і штовхнув того в груди. Ткачук похитнувся, зціпив щелепи, поганяв жовна, проте в бійку без свідків не поліз.
-  Гляди мені американець – сказав погрозливо. - Опір при виконанні
- Ти мене задовбав! Який, у чорта, опір? По-людськи повторюю для тупих: нічого не трапилося. Самі розберемося. Ясно чи ні?
Намагаючись не втратити гідності, дільничний дивився Шурі в очі, змагаючись у витримці. Потім звернувся до жінки:
- Софіє Віталіївно, надумаєте що-небудь показати, знайдете мене.
- Аякже, - втрутився Дерев’янко. - Непремінно.
Ткачук круто розвернувся і вийшов. Шура зі словами “я скоро” послідував за ним. Біля хвіртки чоловіки зупинилися: гість на вулиці, господар у подвір’ї. Дощу вже не було, та свинцеві хмари продовжували повільно й погрозливо плинути у східному напрямі. Вітер дув поривами повз будинок Дерев’янків.
- Це все підозріло, - строго мовив дільничний.
- Думаєш, мені воно подобається?
- Якщо ти
- Це не я.
- Хто приїздив?! Що вони у вас робили? Хто підпалив?.. Добре, поясни лише, хто приїжджав, і я відчеплюсь. Чого клоуна клеїш?! Ти мене за лопуха не тримай! Хіба я не бачу?..
- А я, Олексійовичу, теж не пацан. І не дерись на мене – прав таких не маєш. Ми з тобою зараз говоримо, як мужик з мужиком. Сам на сам. І я повторюю: не твоє діло. Нічого не було, сам розберусь, без помічників. Що неясно?
- Дограєшся колись до тюрми, Дерев’янко
- А може, хоч у тюрмі веселіше.
Обоє втупилися поглядами один в одного, знову міряючись характерами. Врешті Ткачук сплюнув і пробурчав:
- А, хер із вами! Заварили кашу, то іжте Я вам не нянька.
Шура не заперечив. Міліціонер повернувся кругом і пішов до свого світло-коричневого “москвича”. Уже сівши за руль, визирнув і крикнув:
- Я мушу повідомити в районну інспекцію про ваш пожар. Жди завтра-післязавтра контролера зі штрафом!

9.  Софія складала валізу. Дерев’янко сидів на ліжку і безкарно курив третю поспіль цигарку. Розмовляти не було про що, залишалося тільки перетравлювати і обдумувати почуте. Він допускав, що дружина могла й забути незначні деталі, проте ситуація в цілому вимальовувалась чітко.
Отже, візитерів було четверо. Причому, судячи з опису їх зовнішності, вчорашніх недолітків-недомірків сьогодні не взяли. Навідувалась бригада старша, запекліша і нещадніша. Чого варті хоча б справжні, а не газові стволи – один у Замка, котрого Шура замочив у кочегарці і котрий був усього-на-всього підручним, а другий у ватажка групи. Того всі називали Корінь. Ці двоє і Гиря, якого Дерев’янко також бачив допіру у котельні, тримали себе в руках, вимагали лише повернути порошок. Зате четвертий, наймолодший, на прізвисько Зелений, постійно психував, збивав Максима, чіплявся до Софії.
Дізнавшися, що Дерев’янко в школі, Корінь направив туди машину, а коло заручників остався на пару із Зеленим.
Весь час, поки жінка розповідала, Шура хмуро відмовчувався. Змовчав і коли дружина промовила давно очікуване:
- А тоді він мене затягнув у спальню і зґвалтував
Пауза після розпачливих слів затяглася. Не витримавши, Софія гнівно запитала:
- Тобі навіть не інтересно, хто?!
- Хто? – негайно відгукнувся Шура, хоч уже здогадався.
- Отой шмаркач, Зелений! Оте прищаве лайно! Цапок смердючий! Спочатку вдарив у лице, а потім приставив ножа сюди і примусив заголитися!..
- Досить, - сказав Дерев’янко. – Я зрозумів.
- Ти не уявляєш, як це страшно Коли гострим лезом шкребуть по шиї! Я була така перелякана, що скинула все.
- Досить
- А він навіть штанів не спустив. Просто розстебнув ширінку і заставив мене
- Годі! – визвірився Шура на дружину. - Закрий рота, вистачить! Я вже дотямив.
Софія розплакалася, та крізь схлипи все одно продовжувала говорити:
     -  Нічого ти не втямив Звідки ти можеш знати як це принизливо і огидно!.. І відчуття, що брудна і зовні, і всередині!..
- Ти ж помилася, - буркнув Шура не до ладу. 
- Я ніколи тепер не відмиюся! Ніколи! Мені соромно! – істерично вигукувала Софія. - Ти цього не зрозумієш А я закриваю очі, і знову ввижається він! Це ти винен!..
- Максим бачив? – перебив Шура.
- Ні, слава Богу Якби Максим побачив Не знаю. Я померла б на місці від сорому. Або повісилася!.. Ні, старший сказав: не треба при хлопцеві, відведи її в спальню.
- Я прикінчу їх усіх.
- Герой!.. Ти не можеш нас захистити. Ти ніщо! Ти нуль без кілочка Безсовісний, безпринципний алкаш. І це ти винен, що забрали Максима!
Утішним у даних обставинах можна було вважати єдине - дружина і син живі.
- Я сказав: порішу їх усіх, - повторив Дерев’янко.   
- Та ти теж, як вони! Ну, чим ти за них кращий? Згадай, як зґвалтував мене; хіба я вийшла б заміж за такого нікчему добровільно, по своїй охоті?
- Ніхто нікого не сильничав, не вигадуй. Ти була п’янюча.
- Я тобі лице подряпала, коли відбивалася!
- І спину в кінці. Забула? По-моєму, воно нам обом пішло тоді в кайф Я раніше й не чув, щоб жінки так стогнали.
- Ти скористався моєю слабкістю, я не хотіла!
- Соню, до чого ці фантазії? Причому мені особисто і без аудиторії Концерт для одного глядача?! Пригадай, постарайся По-перше, ти була давно вже не дівчинка. По-друге, не я тебе споював на Новий рік, а ти до клубу в школі гарно набралася. А по-третє Я ж тебе любив
- Ти мене ніколи не любив! І я тебе ніколи не любила!
- А кого ж ти любила? Його не Едиком звати? Едик-педик Як воно, цікаво, в легковику трахкатися? Тісно? Ноги, мабуть, приходиться у вікно висовувати, га?! Чого тепер замовкла, заціпило? Ти сучка
- Я тебе ненавиджу
- Я тебе теж
        Після обміну звинуваченнями та образами Соня зволіла згадати про сина:
 - Шуро, верни той порошок – а вони відпустять нам Максима, вони обіцяли. Старший обіцяв, що відпустять. Не треба нікому мстити, хай краще Максим повернеться. Навіщо нам вони? То ж наш синок, рідний Боже, Боже
Перечекавши нові сльози, Дерев’янко запитав:
- Цей старший – Корінь? – не сказав, як із ним зв’язатися? Адресу чи телефон?
- Ні, забрали Максима і повторювали, щоб ніякої міліції. А тебе він хоче вбити! Ти справді одного там, у кочегарці?..
- Виходу не було. Або-або. Або я, або він.
Софія прикрила рота долонею, з жахом подивилася на чоловіка, мов на отруйного гада.
- Ну, все, проминули! – Дерев’янко копнув черевиком пуфик. - Я займаюсь цим надалі сам! Зрозуміла? А тобі ти повинна поїхати до матері – в Одесу. На кілька днів. Повернешся, коли все заспокоїться.
- Я нікуди не поїду, що ти вигадав! Я хочу бути тут, коло Максима, вдома.
- Сонечко, - твердо заперечив Шура, - тобі обов’язково треба поїхати. Тут небезпечно. Я управлюсь, повір.
- Чому ти від мене приховуєш головне? Хто ці люди, що їм від нас потрібно?! Який порошок, навіщо?!..
- Це погані люди, Сонечко. Надзвичайно погані. Я з цим справлюсь, але мені буде набагато легше, коли ти поїдеш до матері. Розумієш, я хочу бути впевненим, що ти у надійному, безпечному притулку. Згода?
- Я тобі не вірю Шуро, з Максимом нічого не?.. Його не вб’ють?..
- Що ти мелеш?! Соню, ніякої шкоди вони йому не зможуть зробити. Я обіцяю. Але ти мусиш виїхати до матері. Доки я не покличу назад.
- Я поїду! Завтра ж! Ранішнім поїздом.
- Ні, ти поїдеш вечірнім. Сьогодні.
- Добре, - несподівано пристала на чоловікову мову Софія. - Тільки ти подзвониш!
Вона відразу заходилася збирати валізу. Перевдягнувшись і примусивши Шуру також змінити робу на вихідний костюм, дружина пригадала:
 - Тобі теж знадобляться гроші. На! Скільки тобі потрібно?
Дерев’янко взяв жмуток купюр, заховав до кишені піджака.
- А звідки гроші? Ти говорила, що заначку вони знайшли
- Не все. У мене було і в другій схованці. Господи, що гроші – я б віддала!..
-  Сонечко, - Шура поглянув на годинник над диваном, - нам пора. Бо запізнимось.
Він встав, узяв сумку і валізу. Софія погасила світло, вийшла за чоловіком надвір.
- Зніми собі із в’язки ключ, - порадив Шура. - Гайда.
До станції вони добралися за півгодини. Затим довелося довго чекати поїзда на порожній платформі. Попутників поїхати до моря в оксамитовий сезон не виявилося.
Розмовляти притьмом не було ніякого бажання. Зрідка Шура дивився на сумну, постарілу жінку, котра стояла поруч, але не зважувався забалакати. Лише час од часу глитав клубок, що підступав до горла. Він аж зрадів, коли з темряви почувся гудок потяга, а за ним металевий брязкіт пасажирського состава.
У вагоні проти Дерев’янків відчинилися двері. Провідник, меткий кучерявий хлопчина у форменому картузі набакир, діловито поінтересувався:
        - Вам куди?
- В Одесу! Візьмеш?
- З білетами?
- Без. Одне місце, - пояснив Шура. - Я не їду. Проводжаючий.
Провідник оглянув Софію і згідливо кивнув, допоміг їй піднятися по крутих східцях, передав багаж.
- Якщо з Максимом щось – сказала Софія із-за спини провідника. - Я до тебе не повернусь!
- Усе буде добре.
- Завтра подзвони, я ждатиму!
- Бувай.
Балачок на публіці він не переварював. А хлопчина-провідник чомусь визирнув з вагона, подивився у голову потяга. Поїзд смикнувся, скреготнув, потім тихо рушив.
Дерев’янко направився додому. Тепер він мусив нарешті зробити те, що належало. Потрібно було поспішати, бо часу залишалося обмаль. Принаймні, по гарячих, свіжих слідах шукати, безперечно, легше, ніж по задавнених.
На майданчику поза станційним будиночком припаркувалася знайома шоколадна “дев’ятка”. Помітивши свого кочегара, директор школи відчинив дверці, бадьоро запитав:
- Когось проводжали, Олександре Степановичу?
- А ви кого зустрічали? – аби досадити, поцікавився Шура.
- Передачу забрав у провідників. Товариш із Ростова рибки передав в’яленої. Вас підвезти?
- Якщо не важко.
- Об чім річ! Вмощуйтесь на перед, ззаду коробка і мішок. Поїхали?
У машині було тепло. Пахло тютюном і одеколоном. З колонок від заднього вікна звучала музика.
- То кого садовили? – за хвилину знову поспитав Едуард Геннадійович. Машину він вів хвацько, рішуче вертів кермом і іноді захоплював правими колесами обочину. – Сина до бабусі?
- Дружину, - признався Шура неохоче і посмикав вуса.
Директор здивовано зиркнув на нього.
- Куди?! – і похопився: - Вибачте за нескромність
- Принесли телеграму від тещі, що дуже хвора, - збрехав Шура, як і домовлявся із Софією. - Соня зібралася та й поїхала. Неприємно, але куди дітися?
- Та-ак. Співчуваю Це дійсно неприємно. І надовго?
- Хто зна Завтра розпитаю по телефону.
- Як вдало, що я вас зустрів, - промовив директор, - слід шукати заміну Софії Віталіївні на завтра. А можливо, і на післязавтра Навряд, чи це вийде скоро. Скільки вашій тещі?
- Шістдесят п’ять Чи шістдесят шість
- Нам би дожити хоч до таких років, - зауважив Едуард Геннадійович розважно. - Наше покоління порівняно з батьками нікудишнє, слабке А наші діти?! Чорнобиль, екологія
- Я теж завтра не вийду, - сказав перегодом Шура. І додав: - Ви зі зварником домовились? Приїде він у вівторок?
- Ні, він два дні буде зайнятий у гаражі. Але потім обіцяли твердо.
- Піч я не встиг закінчити, - пояснив Дерев’янко. - Викликайте Миколу, нехай і він трохи повправляється, докладе рук.
- Сподіваюсь, у вас поважна причина?
Шура мовчки подивився на директора. Потім таки відповів:
- Надзвичайно. Мені писати заяву за свій рахунок чи відпрацюю пізніше?
- Яку заяву, Олександре Степановичу? Що за бюрократизм? Раз потрібно, візьміть одгул – я розумію. Ми всі смертні, ходимо під Богом, мало що Курите?
Шура взяв сигарету, вдивився у темне вікно, попросив:
- Зупиніться тут. Біля воріт.
- Але ваш будинок далі
- Я вийду тут – мені треба заскочити у справах. Спасибі.
- Так що, - гукнув навздогін директор, - можете не приходити завтра. Спокійно займайтеся своїм, чим потрібно. Мої співчуття Софії Віталіївні!
Коли “жигулі” від’їхали, Дерев’янко буркнув під ніс: “жалісливий, бляха” і скришив сигарету пальцями. Затим відчинив хвіртку, зайшов до подвір’я Кузнєцових, постукав у шибку веранди. Два коти відразу почали кружляти навколо нього, рябий навіть довірливо потерся об холошу, замуркотів. Лишень двері прочинилися, обидві тварини прожогом кинулися в теплу хату.
- Хто там? - на поріг ступила Марія Кузнєцова, огрядна, доглянута жінка. - Ти, Шуро? Чого так пізно? Щось трапилося? Ми вже спати збиралися.
- Та ви з Борисом, як ховрахи! Ще тільки дев’ять.
- Хазяйство, а до хазяйства рано вставати
Кузнєцові тримали дві корови, бичка і півтора десятка свиней на продаж. Однак Дерев’янко заперечив:
- У всіх хазяйство, просто ви дві сплюхи.
- Яке йшло, таке й здибало, - віджартувалась Марія. - І по телевізору сьогодні нічого нема. Ти щось хотів?
- Може, й хотів, так ти хіба даси?
- Дивлячись, що і дивлячись, як попросиш. Я баба не жадна, а ти мужчина видний. У восьмому класі, пригадую, була в тебе по вуха втелющилася. Якби не Борис – вона посміхнулася. – А ти приходь, коли Бориса вдома немає, побалакаємо.
Під відвертим поглядом жінки Шура відвів очі.
- Коротше. Я зараз їду в Кіровоград. І загляну до вашого Віталія. Треба віддати йому сумку з книгами. Але я не знаю, де він живе.
- Володарського, Та якщо ти там не був, то вночі
- Знайду! Кіровоград – це ж село, тільки велике. Розпитаю, в крайнім разі. А вам, може, теж передати що треба?
- Наче ні – погляд у Марії став звичайним і вже не хвилював.
- Давно Віталій приїжджав додому?
- А тиждень тому. Якраз минулу суботу й неділю був. Ні, точно нічого.
- Мені, в принципі, все рівно, - сказав Шура, - чи дві сумки везти, чи три.
- Ні-ні, Борис у середу Віталику і картоплю, і гроші завозив – не потрібно нічого. Хіба на словах передай: тридцятого Люся Воронова виходить заміж. Однокласниця, запрошення принесла. Говорила, щоб обов’язково був, бо розсердиться.
- То як ти називала: Володарського?.. – перепитав Дерев’янко про всяк випадок.
- Сімдесят один! Увечері він повинен бути на квартирі, - Марія щільніше загорнулася в халат, пощулилася. - Холодно як, Господи А чого Максим не завіз книги?
- Теж картопля, продукти, а я все одно збирався в город.
- Ну, передавай привіт!
Шура не став уточнювати, кому привіт. Кивнув і пішов.

   Виклацнувши обойму, Дерев’янко перелічив набої, вставив їх на місце, магазин заправив у рукоятку пістолета. Залишилося три патрони. Плюс один у патроннику. Чотири полатунені цяцечки на все про все.
Чотири трупи, похмуро спланував він. А гвинтівку ми здобудемо в бою. І так тобі шикарно ведеться, воїне. Надто шикарно. Якщо пофартить, то нові мертвяки з’являться  прямо сьогодні, буквально за годину-дві.
Теперішній настрій, попри хвилювання і небезпеку, однаково подобався Шурі. Давненько до нього не навідувалися рішучість і бойовитість. А зараз – думати не треба, пізно. За нього все вирішено. Тепер тільки – діяти. Вперед і вперед!
Заховавши ПМ під пасок на спині, він озирнувся. Соня пробувала самотужки навести порядок у вітальні, проте інтер’єр кімната мала, м’яко кажучи, аварійний. Шура дивився на попелище, зовсім не прикладаючи зусиль щось осмислити, чи, бодай, запам’ятати. Просто дивився. І холодної люті, яка поволі набиралася від споглядання, йому повинно було вистачити надовго.
Зрештою погасив світло у хаті, у веранді та на подвір’ї, замкнув ключем вхідні двері. Наче й усе
В’язку ключів він, як звичайно, повішав на цвяшок у передбаннику – зловмисникам хоч трохи, та доведеться попошукати. Потім у темряві рушив до воріт. Жук загарчав, не вилізаючи з будки.
- Остаєшся за старшого, собако, - сказав Дерев’янко.
За ворітьми він поглянув на небо. Наближення неабиякого дощу відчувалося виразно.
Швидким кроком Шура попрямував через вигін, тримаючи курс на далекі вогні семафора. Без Соні, навпростець, він дістався до залізниці за двадцять хвилин, а то й швидше . Майже одразу появився і поїзд, цьогораз із протилежного боку, з півдня. Шурі довелося бігти уздовж вагонів, щоб знайти відчинений тамбур.
- Куди вам, мужчино? - запитала товста, неохайна, однак без міри доброзичлива провідниця. - Куди вам їхати?
- На Кіровоград.
- Залізай швиденько! Дві гривні. Сідай, де хочеш; де знайдеш полку, там і падай.
Проходячи з тамбура до вагона, Шура раптом похопивсь і лапнув поперек: на секунду примарилося, що загубив пістолет. Проте ні – зігріта тілом залізяка стирчала там, де їй і належало стирчати. Він відітхнув. Зостатися без пістолета здалося страшно. Зі зброєю їх усе-таки двоє, а без – був би один і неповноцінний. Та наразі їх двоє! Дерев’янко і Макаров!..
Загальний вагон не збирався спати. Шум, гам, дорожні теревені чулися всюди. Шура вмостився на бічне сидіння останнього біля туалету купе, привалився спиною до холодної жорсткої перетинки.  Крижі відчували твердість “макара”, і це певним чином заспокоювало.
До балачок він не прислухався. Хлопчина напроти куняв, тож і Шура за компанію заплющився, розслабивсь. Проїхати свою зупинку він не боявся – у місті виходитиме багато пасажирів, розбудять, якщо навіть задрімає.
Закриваючи очі, Дерев’янко не хотів і не збирався нічого згадувати, але мимоволі, немов на екрані телевізора, перед внутрішнім напівсонним зором випливали то розшарпана Софія, то обгоріла кімната, то Максим. Не треба було його бити, подумалось зненацька. Ти ж сам винен: перестав інтересуватися сином геть, кинув напризволяще, то чого тепер дорікати?! Якби знаття Ех, та якби знаття, краще б зовсім на роботу сьогодні не ходив!
Утім, гості приїжджали вчотирьох, з двома стволами – що б ти їм протиставив?.. Хіба що дві дулі з обох рук. Але б катували Максима та ґвалтували Соню у тебе на виду.
Шура аж зубами скреготнув – він їх уб’є! Знайде Максима і всіх знищить, як щурів. Без міліції, без слідства, без вироку. По закону довга історія; а у нього є дружок Макаров – і годі
Думки мимохіть змінилися. Соня, безперечно, падлюка. Як вона могла із тим вифранченим дженджиком?! Ну, як могла? Що вона в ньому знайшла? Що їй не вистачало?
- Кіровоград! - співуче оголосила провідниця. - Стоянка вісімнадцять хвилин. Хто виходить, не забувайте сумки. Кіровоград! Стоянка вісімнадцять хвилин
Кіровоград зустрінув зливою. Дерев’янко зістрибнув із високої підніжки вагона, пройшов по калюжах до вокзалу. Незважаючи на пізній час, у просторій будівлі товпилося багато народу. У центральному залі тривала жвава торгівля: напоями, пиріжками, шоколадками, жуйками, газетами, журналами. Метушня і збуджений галас могли роздратувати кого завгодно. Не затримуючись, Шура вийшов з протилежного боку вокзалу і здивувався: надворі, зважаючи навіть на дощ і непогоду, виявилося тихіше.
Кілька таксі чигало на пізніх пасажирів. Дерев’янко навмання вибрав темну, майже чорну “шестірку”, підійшов до легковика впритул, постукав по вікну, смикнув нетерпляче дверці. Одначе вони були на замку. Водій повільно опустив скло, запитав у шпарину:
- Ну?!
- Командире, на Володарського повезеш?
Таксист задумливо і уважно зміряв оком прохача. Явне простацтво клієнта без речей і без парасолі йому, напевне, не подобалося, проте, розміркувавши, він поцікавився:
- П’ятнадцять гривень даєш?
Шура наздогад вийняв із кишені дві купюри, продемонстрував і знову сховав.
- Сідай, - хитнув головою водій.
Їхали довго. Спочатку вулицями освітленими і асфальтованими, згодом зминули на жорствяну. Обабіч потяглися низенькі, старенькі будиночки. Як виявилося незабаром, це поки були квіточки: під кінець “жигулі” завернули у грузький від дощу провулок, вміщувалася в якому по ширині взагалі лише єдина машина. Розминутися тут могла, при крайній потребі, хіба що пара велосипедів. Що стосується хатинок, вони скоріше скидалися на курники і однозначно нагадали Шурі старі одеські квартали, куди не потикаються пристойні туристи.
- Блудив я колись по Володарського. Вдень і в суху погоду, - мовив врешті-решт  водій. - Нібито тут десь. Тобі який номер?
- Сімдесят один.
- О-о, аж у тупику. Ось твоя вулиця.
До красот попередніх додалися горби та баюри, але Дерев’янко в нинішньому стані нічим не вражався. Заїхавши дійсно у глухий кут, “жигулі” спинилися.
- Оце, мабуть, він, - підбадьорив Шуру таксист. – Фініта.
- Слухай, командире, зажди трохи. Я, буквально, на хвильку. За стоянку плата само собою! Поки візьми ці. Розумієш, потім треба ще в друге місце підскочити. А я звідси сам за тиждень не виберусь.
- Нема проблем, - відповів таксист. Прозвучало це, як “твої проблеми”, та ображатися не доводилося.
Водій заглушив двигун, а Дерев’янко, розгледівши номер на перекошеному хирявому парканчику землистого кольору, зайшов у хвіртку.
На стук із-за шиби визирнула бабця.
- Здрастуйте, - голосно і привітно сказав Шура. - Я дядько Віталія Кузнєцова. Він дома?
- Хто-хто? – перепитала старушка. - Я погано чую, пробачте! Що вам потрібно?
- Я з Веселинового! – повторив Шура голосніше. - Віталя дома? Я його дядько!
- А-а, до Віталика прийшли! Заходьте, заходьте, чого ж Такий дощ надворі. Він ще не спить. Сюди, в коридор
- Я на хвилину, мене таксі жде.
- Ага-ага. Побалакайте, побалакайте. Він там! Учиться
Усередині приміщення виявилося незрівнянно пригляднішим. Було тепло, гудів газовий титан. З кімнати, на яку вказувала старушенція, лунала музика і ще якісь сторонні звуки, схожі на вдумливий базар. Уже не стукаючи, Шура прочинив фільончасті двері.
Студент лежав на древньому панцирному ліжку з чавунними бильцями. Надривався   магнітофон. По мініатюрному телевізору з висувною антеною показували бойовик. При цьому хлопець крізь окуляри роздивлявся грубезний підручник, листав сторінки і кусав бутерброд з ковбасою. Поряд із ліжком стояла майже порожня пляшка пива.
Шура рішуче ступив уперед, прихилив за собою стулку дверей, знагла напористо промовив:
- Привіт, ученик!
Віталій тріпнувся з переляку, а коли побачив, хто саме до нього завітав, то сполотнів, одклав книгу і сів непорушно –  механічно продовжували працювати лише щелепи -  на краєчок ліжка. Шурі давно не щастило спостерігати, щоб люди так сильно дрейфили. Однак жаль до хлопця у нього навіть не ворухнувся. Переб’ється!
- Напудився? – запитав дратівливо. - Чого б це? Чи, може, не радий землякові?
- Д-добрий вечір
- Встань! Отак. Питаю по-простому: ти навів на нас цих бандитів?!
- Д-дядько Шуро, я ні при ч-чому. Ми я вчора приїхав мене привезли і  в-все. Я нікому не геть н-нічого!
- Не вчора, а сьогодні! Хто був сьогодні?! Де Максим?
- Я-я сьогодні – на заняттях Мені н-невідомо Д-дядько Шуро!
Дерев’янко упівсили штовхнув пацана у вузькі груди. Віталій заточився, але не впав.
- Якщо ти брешеш
- Я геть абсолютно н-не в курсі! Мене більше н-не питали не говорили н-нічого. Я ж нічого н-не знаю! А що?
- Мене зараз інтересує тільки Максим, - перебив Шура палкі запевнення. - Я його знайду і заберу. А хто стане поперек пошкодує! Ти, - він твердо  стукнув вказівним пальцем Віталія по лобі, - ще живий і непокалічений. Поки що. Але це ненадовго, - і гримнув. - Допер?! Де Максим?
- Я не знаю, д-де він Повірте, дядько Шуро, я-я
Дерев’янко коротко, кулаком під ложечку, стусонув хлопця, і той задихнувся, подавився невимовленими словами. На очах сопляка моментально виступили густі дрібні сльози.
- Вірю! – утішив його Шура. - Не знаєш, гівнюк. Але ти в курсі, хто знає і як їх шукати, та де шукати. Правда? Почнемо з найлегшого. Де ті фраєри, що приїжджали вчора? Хто в них верховода? Отой, що переді мною тріпався?
- Жорж? Він, він! Ви йому н-носа зламали. Це для нього М-максим віз порошок.
- Про порошок забудь! Ніякого порошку я не бачив. І ніхто не бачив. Ясно? Ну, а якщо хто, не приведи Боже, побачить то ти, Віталя, сядеш!.. Солідно і надовго, я обіцяю. Ясно, питаю?.. Ясно. Виходить, Жорж? Де живе?!
- Десь у районі Колгоспного ринку. Коло старого автовокзалу. Там десь
- Вулиця, номер?
- Не пам’ятаю, - в очах Кузі з’явилися свіжі сльозинки. - Чесне слово,    д-дядько   Шуро, я там був раз, уявляю, де, а номер
- Поїдеш зі мною і покажеш!
Хлопець перестрашено захитав головою, не в змозі вимовити ані слово.
- Нема тобі, Іуді, куди діватися, крім петлі. Збирайся, я на тачці Ну!
Отримавши чергового штурхана в груди, Віталій заворушився, швидко і слухняно вдягнувся, виключив апаратуру та світло, слідом за Дерев’янком вийшов під зливу, сів на місце біля водія.
- Куди теперечки? - мляво попитав таксист. - На Балашовку? Чи далі куди махнем? У мене бензину вистачить до Києва.
 - До критого Колгоспного ринку, командире. Ось він підкаже точніше.
Скептично гмикнувши, таксист розвернув “шестірку”, тією ж дорогою повіз пасажирів у зворотному напрямку. Віталик Кузнєцов лаконічно радив, де зминати. Забачивши автовокзал, він знову почав заїкатися, проте продовжував пояснювати, куди і як ближче заїхати у двори. Шура засумнівався, що хлопець був тут всього раз.
Врешті-решт зупинилися на заасфальтованому прямокутнику, обступленому “хрущовками” з усих чотирьох сторін. Посередині двору зберігся скупо обладнаний дитячий майданчик; збоку висіли шворки для білизни, натягнені між стовпцями; по периметру росли високі кущі, а з-поза них виглядали труби підвальної вентиляції. Освітлювався двір прорідженими ліхтарями та вікнами п’ятиповерхівок.
- Он його балкон, - указав рукою Віталій. - Незасклений. Наче дома, світиться А он і “мерс”!
Під другим під’їздом стояла четвірка автомобілів і серед них канарковий “мерседес”.
- А квартира тридцять два. Точно! На третьому поверсі, - детально пригадував хлопець. - Зліва. І вічко у дверях.
Він благально та віддано подивився Шурі в очі. Ну, ось-ось заскавулить. “Чорт з тобою”, - подумав Шура.
- Брате, - заговорив до водія, - скільки з мене, якби цього гаврика ще назад на Володарського доправить?
Таксист байдужно знизав плечима:
- Сюди півтора червонці. А туди Жени ще двадцятку зверху, прокатаю. Мені ж потім на вокзал вертатися. Я й так тобі зі знижкою, як оптовому клієнту
Дерев’янко простягнув гроші, виліз із легковика, сказав:
- Щасливо!
- І тобі щасливо, - відповів таксист. - Брате

  “Мерседес” був саме той:   ОН, з дугастою тріщиною на вітровому склі. Шура піднявся на третій поверх, критично обдивився брудну площадку, обмизкані стіни, тьмяну лампочку, засиджену мухами. Потім знайшов вимикач і зовсім погасив світло. Затим подзвонив до крайньої лівої квартири з вічком у дверях. Чекати довелося довго, поки зсередини не почувся  слабкий чоловічий голос:
- Ні фіга не видно. Хто?
- Свої, Жорже, відкривай! – крізь зуби мовив Шура.
Двері розчинилися, проте у проймі хитався не Жорж, а незнайомий молодик років двадцяти п’яти.
- Ти хто? – здивувався хлопчина не вельми привітно. - Шо-то я тебе
Він був п’яний якраз настільки, щоби без остраху виявляти цапину  агресивність.
- Жорж дома? – Дерев’янко встиг подумати, що промазав з квартирою чи поверхом, але остаточно надії не втратив.
За кого Шуру прийняв молодик, невідомо, бо зверхньо, зневажливо процідив:
- Дома-то дома, да сьогодні не приймає. Ю-ві-лей – не чув? Іменини в нього, на хер А ти приперся
Мовчки посунувши хлопчину вбік, Шура зайшов до коридору. П’яничка хлопнув дверима, догнав гостя, схопив за плече:
- Ти куди, гондон?!..
Він починав набридати. Не обертаючись, Шура двічі садонув причепу ліктем: у живіт і відразу з хрустом у підборіддя. Молодик залетів у вішалку, посунувся по шкіряних куртках і зрештою мирно  вистелився горілиць на циновці. Принаймні, зі спини напад тепер не загрожував.
Двері праворуч вели до кухні – там щось шкварилося, проте людей не було. Шура ступив до центральної кімнати, де й святкувалася гулька.
Накритий кухонний стіл містився проти вікна. Особливо вишуканих делікатесів на ньому не лежало, натомість батареєю купчилися пляшки горілки, вина, пива і навіть шампанського. Окрім Жоржа із заклеєним переніссям, здорованя Зайця та знайомого слабака-шофера, які втрьох тіснилися на канапі, за столом на табуретах і стільцях сиділи ще двійко парубків, а також зграйка дівуль до пари кожному плюс одна для сльоти з коридору.
- Що там бу?.. – шоферюга, котрий тамадував, затнувся на півслові.
Розгублено витріщилися і його обидва приятелі. Решта зборів просто не розуміла, хто з’явився та чим поява прибульця може загрожувати їм.
Без дипломатичних церемоній Дерев’янко зробив крок уперед, узяв зі столу пляшку іскристого, найкрупнішу поміж інших, і рішуче розколов на тімені  Зайця. Той чвакнув фізіономією об стільницю. Дівахи завищали.
- Мочи його! – раптом верескнув Жорж. - Разом!
Однак першим – каблуком черевика по столу – знову вдарив Шура. Наїдки, напої вивернулися на  підлогу; всі схопилися, юрмою кинулися до чужака. Шура відступив, аби загородити вихід із кімнати, і почав запекло збивати, не розбираючи  статі, кожного, хто підвертався під руку чи ногу. Бив у повну силу, витрачаючи на людину один, багато два удари. Зустрічний бій на знищення в обмеженому просторі якнайліпше пасував до нинішніх умов.
Квартира не окоп, але буквально через хвилину присутні, за винятком Зайця, повзали по паркету. Лише Дерев’янко, засапаний і спітнілий, стояв на тому ж місці, що й перед сутичкою. Вийнявши врешті ПМ, він націлився Жоржу в лоба, вимовив:
- Я прийшов тільки по тебе, - і тяжко передихнув. - Тебе я порішу. А ви всі в оту кімнату! І цю падаль тягніть! – лівою рукою він указав на непритомного Зайця. – В темпі!
Хто самостійно, хто з допомогою  жіноцтва перебралися у сусідню спальню;  Зайця забрали також. Залишився Жорж – молодик од жаху майже заціпенів.
- Де телефон?! – рявкнув Шура. - Мізки виб’ю!
Господар тицьнув пальцем кудись за канапу. Дерев’янко відірвав апарат зі шнуром купно, відчинив балконні двері і жбурнув телефон униз. Пластмасовий корпус жалібно брязнув об асфальт.
Сходивши у туалетну кімнату, Шура приніс вантуз, буковим руків’ям заклав двері до спальні. Затим повернувся до Жоржа, рвучко намотав галстук на кисть, підтягнув парубійка до себе, торкнув дулом під щелепу.
- Знаєш, за що?! – спитав грізно. - За Максима, стерво!
- Це не я! - прорвало Жоржа. - Батя, я Макса не трогав! Клянусь! Не я!..
- А хто?!  Швидко!!
- Це Художник, Артур! Це його братва збиралася до вас! Я тільки розказав їм, як твою хазу вичислить Не стріляй
- Де Художник живе?!
Жорж, вочевидь, відчув шанс; тож, не намагаючись критися, продовжував гарячково, без опору колотись:
- Батя, він мені завжди дзвонив сам, і зустрічалися на вулиці або в кабаках. Я без поняття, де Артур живе, клянусь! А знаю, що тепер він повинен сидіти в дискотеці “Техас” у Айшена – це точняк. У нього там сьогодні забита стрілка з якимись одеситами. Він точно у Айшена!
- Повезеш туди!
- Батя, він мене кокне, як побачить Може, без мене?..
- За смерть не переживай, синку – я вже тут. Кокну і похороню, обіцяю. Ну! Де ключі від машини?
- У кишені
З коридору засмерділо смаленим м’ясом.
- Вперед!
Дерев’янко в зашийок виштовхав молодика, зазирнув мимохідь до димної кухні. Страва, що готувалась на сковорідці, перетворилася на вугілля. Вимкнувши газову плиту, Шура оглянув замок на вхідних дверях, забрав низку ключів. Навіть, якщо арештанти вирвуться зі спальні, їм доведеться ще вибиратися із квартири; а без запасного ключа це буде тяжко. Хай зламують!
Наостанку присів біля невдахи, котрий підвернувся першим, поплескав по щоках - зайвих жмуриків  фабрикувати не хотілося. Коли хлопчина застогнав, запитав Жоржа:
- Знайшов? Ну, поїхали. І на всяк випадок, засранцю: стріляю я краще, ніж б’ю. Віриш? Усікай сам, яка комбінація. Від мене не втечеш – для твого ж блага попереджую. Включи лампочку!
Жорж слухняно виконав наказ і запобігливо стримував дихання, доки Шура замикав двері. Спустившись чотирма маршами, вийшли із затхлого під’їзду. У дворі Дерев’янко розмахнувся, закинув позичену в’язку в кущі. Господар ані писнув.
- Ти не наколотий? - поцікавився Шура, коли зупинилися біля “мерседеса”.
- Ображаєш, батя, - Жорж, видать, цілком і повністю освоївсь у новому становищі, приймаючи речі такими, які вони є.- Дуром не балуюсь. Ну,  ковтнув бухала гарненько – не скриваю. Але наркоти, ширки – хай мене ранять, ні заради якого кайфу не хочу! Набачився
- Поведеш машину.

“Мерседес” пригальмував, плавно заїхав на стоянку перед кафе, де паркувалося близько десятка машин, усуціль іномарок. Жоржева тарадайка повинна була здаватися на їх фоні пофарбованими ночвами.
- Потім через зал? - перепитав Шура.
- Через хол, там танцюють, побачиш, а потім через банкетний зал. І десь там, я не знаю: може, у Айшена в службовому – тільки навряд; а може, в червоному кабінеті, може, в зеленому А може, їх ще геть нема
- Добре, виймай ремінь з брюк.
- Ти чо, батя?!
- Димохід тобі, півню, прочищу! - грубо мовив Шура. - За все зараз розщитаюсь!
Жорж закляк.
- Що, повні штани наклав? Давай-давай, не трясись, душаро; руки зв’яжу, щоб не  втік.
У бардачку знайшовся дебелий пружинний ніж, яким Дерев’янко перетнув також ремні безпеки, дбайливо спеленав молодикові ноги і тулуб, примотав до відкинутого сидіння. Потім заткнув рота ганчіркою також із бардачка. Утішив Жоржа:
- Як лялечка. Нічого: вернусь, відпущу на всі сторони, хоч і не заслужив ти амністії. А не повернусь Другі підберуть. Кізяк на дорозі довго не валяється. Ларіведере!
Шура захлопнув дверцята, озирнувся. Затим присів до колеса, відкрутив золотник і спустив шину. “Мерс” йому більше стопроцентно не знадобиться, факт. Навіть при невдалому розкладі, якщо доведеться рятуватися бігами, відхід буде по іншому маршруту. Капітан Шарафутдинов, певно, похвалив би за кмітливість, але де він тепер?! Як говорилося на заняттях з тактики, головне при відступі – залишатися непередбачуваним для погоні!
Не жадуючи, він спустив усі чотири колеса; підвівся, глянув угору. З чорного кошлатого неба сіяв дрібний дощ. Гарна погода, осміхнувся Шура, в таку погоду лише й мстити. Помирати веселіше Ну, ждіть, гади!
З вікна-вітрини кафе щирився намальований ковбой, націляючись у білий світ одночасно з двох револьверів. Над крислатим брилем стрільця висвічувався неоновий напис: “Бар Техас”.
Торкнувшись власного пістолета за паском, Дерев’янко попрямував до кафе. Проходячи повз темно-синій “фольксваген”, відзначив підсвідомо щось знайоме і зминув праворуч. На ходу подивився на лобове скло. Так і є: три акуратні дірочки в ряд! Це був “фольк”, що приїздив до кочегарки, а отже, бандити тут, ще тут! Холодок із живота піднявся в груди Зараз, конкретно в цю мить, він зміг би вбити ґвалтівника Софії кулаком, одним ударом!
Стримуючи мимовільні нервові дрижаки, Шура твердо піднявся сходами до бару. Гарячі розхристані хлопчики коло входу палили, пили з горла якусь газовану воду, матюкалися та обіймали не менш гарячих дівчаток, які теж палили і реготали. Гурт дружно, немов одна багатоголова тварюка, зневажливо зиркнув на прибульця.
- Я не запізнився? - спитав Дерев’янко дружелюбно.
Найближча дівиця, статурна, славна, в міні-спідниці поверх блискучих колготок, відвернулася з напускним презирством.
- Чапайте собі, діду, - примирливо сказав її кавалер. - Ніхто ж не займає
Шура кивнув у відповідь, зітхнув і мовчки зайшов до кафе. У холі гуркотіла музика, кольорові спалахи у напівтемряві висвічували молоді та радісні обличчя танцюючих.
Шура наблизився до стійки бару, сперся ліктями на шинквас, знову озирнувся. Десь у глибині дискотеки мусять знаходитися двері в банкетний зал, але звідси не було видно.
- Замовляємо? - бармен явно вагався щодо фінансової спроможності незвичайного відвідувача, проте службові обов’язки виконував без огинань, як годиться. – Чогось вип’єте? Зігрітися чи розвеселитися
- А велика різниця? - зауважив Дерев’янко похмуро. - Віскі в тебе по чому?
- Справжній “Ред Лейбл”, - похвалився бармен початою пляшкою. - П’ять гривень дрінк. Якщо хочете, є “Мартіні” – рекомендую. Слабкіше, але й дешевше. І “Союз-Віктан”  - гривня за дрінк. А ще є коньяк і вино.
- Дрік  - це скільки ?
- Дрінк, - поправив бармен, - це двадцять грамів. На два пальці. Це доза, яку п’є американський кіллер перед роботою, - він хихонув і запитав: - Ви, пробачте, не на роботі?
Шура полічив гроші, поклав на прилавок в ряд.
- Лий в одну посудину. Отого “Лейбу”; покуштую.
Бармен здивовано змів купюри, взяв високий келих і налив у нього аж по вінця. Підсунув тарілку:
- Солоні горішки, пригощайтесь. І мінералка.
- Не треба.
Бармен заспокоїв:
- Арахіс  для клієнтів безкоштовно, а вода входить у рахунок дрінка
- У мене від газировки потім бульбашки носом йдуть, - буркнув Шура.
Він відчував, що потребує випивки, хоч злегка й побоювався, чи не забагато замовив. Але пульсуюче гупання у скронях слідувало заспокоїть у який завгодно спосіб. І будь-що притримувати себе, щоб не зірватися завчасно.
Бармен простежив, як клієнт вихлестав спиртне, схвально кивнув, цмокнув і запитав:
- Ще по маленькій?  У фріців називається кляйн. Це буде без грошей, за кошт закладу. Бонус. Типу дотації.      
- Досить.
Дерев’янко жменею вкинув смажені горішки до рота, решту з тарілки пересипав у кишеню піджака. Потягнувся до пляшки з мінеральною водою, налив собі  трохи у келих, сполоснув зуби. Припустив уголос:
- Нашому кіллеру треба хоч гранчак.
 Бармен приязно, мов до свого, заусміхався на знак згоди. Клієнт йому, очевидно, подобався більше й більше. А Шура продовжив:
- Ну, бувай, командире. Але віскі у тебе як самогон. Звиняй: за такі гроші
Він одштовхнувся від стійки, козирнув двома пальцями і пішов до танцюючих. Що робити далі, не уявляв зовсім, та, напевно, уявляти і не потрібно. Ситуація покаже. Потупцявши трошки скраю в такт бадьорій музиці, він помітив нарешті двері у протилежній до входу стіні. За цупкими коричневими шторами саме зникав лисий здоровань, чистісінько бандюк з кінофільму! Бувають же живі гардероби, подумав Шура. Цього, мабуть, довелося б довго лупити, аби зваливсь. Не дай Боже зійтися у бійці
Скромно намагаючись не привертати уваги до власної персони, Дерев’янко почав пробиратися до штор і майже досяг назначеної мети, коли двері несподівано відчинилися. Він мимохіть  напружився, проте із трьох чоловіків, які вийшли до холу, жоден не був хоч приблизно схожий на описаних Софією чи Жоржем. Ліворуч крокував щойно бачений гардероб, праворуч – також охоронець , поза будь-яким сумнівом. Середній чолов’яга, статечний, поважний, у бездоганному строгому костюмі, виглядав, як мінімум, президентом фірми. Однак, судячи з інформації від Жоржа, насправді всі ці три красені представляли собою звичайнісіньких одеських бандитів.
Вони призупинилися, підозріло подивилися на незнайомця, та після секундної заминки збайдужіло, ба, навіть круто, рушили далі. Очевидно, не поцінували його вартим затримки.
Шура кинув до рота пригорщу арахісу, змолов зубами. І розсердився на себе: щойно він на мить утратив певність, був просто розгублений, незібраний. Розслабився від випитого? Ну, все: жодних сентиментів. Лише рішучість і напір! Його безпека важить нині щось тільки тому, що на карті життя Максима. А за Максима він їм горлянки перегризе!..
Глянувши услід трійці, Дерев’янко пережував ще жменю горішків, затим без вагань зайшов у приміщення за шторами. Воно, дійсно, виявилося порожнім банкетним залом. Столи буквою “П” стояли ненакриті, міцні стільці  були щільно підсунені, на стінах висіли великі синтетичні килими. Та найголовніше – перед Шурою з’явився вибір: нових двоє дверей! Одні до окремих кабінетів  для дорогих і шанованих гостей, другі кудись до підсобок. Ото лише які куди?
Він вибрав дальні, ті, що побагатші з виду; проте, як з’ясувалося негайно, попав пальцем у небо.
- Ей, лох, заблудив? – окликнув його вертлявий молодик, що визирнув із ближніх дверей. - Тут тобі не набережна і не універмаг, чого шариш? Загубив ключі від квартири чи, може, сто баксів? Ану чеши ізвідси!
- Зелений? – запитав Шура.
- Ну, я, - похверцював бандит. - А тебе, чмошник, не припомню. Ти з якого бомжатника до нас причалапав?
Зовнішність його вповні відповідала словам Соні. До дрібниць: років тридцяти, довготелесий, худий, самовдоволене, жорстоке обличчя в прищах, рідке і масне волосся, гачкуватий ніс.
- Я Шура Дерев’янко. Сподобалась моя дружина?
- Артур, селюк прибацав! – гукнув Зелений і блискавично вихопив “метелика”.
Дерев’янка він не злякався; почувавсь на своїй території захищеним. Ошкірився, вигадливо тріпнув ножичком, розкрив і зафіксував лезо. Проте Шура не став ризикувати; просто витягнув ПМ і натис гашетку. Із запобіжника прапорець він здвигнув великим пальцем, поки виносив зброю із-за спини та піднімав на лінію вогню.
Почулося тихе пахкання глушника, а зліва на моднячому светрі вмить утворилася цяточка, навколо якої відразу почала розпливатися темна пляма. Молодик сіпнувся, роззявив рота, мов для позіху, повільно осів набік, зачепив стільця і перекинувся.
Шура переступив через труп, зловісно шепнув:
- Повезло тобі, погань, що я поспішаю
- Зелень, ти з ким там?.. – озвався інший бандит, виглядаючи на шум.
Дерев’янко впізнав Гирю: приходив до кочегарки, але втік! Питання той не встиг закінчити, бо від поштовху дев’ятиміліметрової кулі в груди упав навзнак.
- Два! - полічив Шура і, б’ючи підбором трохи вище замкової щілини, схопився вільною рукою за одвірок, розвернувся кругом, дістав руків’ям Макарова навідліг найближчого  із присутніх, розгледів вийняті, притьмом націлені стволи, пригнувся від пострілів і плигнув за масивний столик, перевертаючи його руба.
Кулі гучно впивалися в стільницю, кришили тріски з товстих дощок , але не пробивали їх наскрізь.  Стрілянину, певно, буде чути на цілий квартал від кафе; шуму хлопці не боялися і набоїв не жаліли ніскільки. Зате Дерев’янкові практично й економити не залишилося що – на хазяйстві всього пара патронів. А проти нього виступало аж четверо. Це, якщо не прибіжить свіжа підмога.
Той, кого він повергнув на підлогу, вочевидь, і був Артур Художник – надто виплеканий, надто здивований; поряд із ним мав стояти Корінь – ватажок у групі, що наїжджала в село. Ще двійко поодаль – пси Артура, дуби-охоронці.
Стріляло, по звукам, лише троє, що зрозуміло: Артур повинен довгенько відпочивати після отриманого помордаса.
- Стоп! – зіпнув хтось хрипко. - Візьміть цю суку, я прикрию!
По такій прерозумній команді Корінь, скоріше всього, сам триматиме  під прицілом Шурине укриття, а підручні спробують наблизитися до столу. Чекати  розв’язки безперспективно, треба дивувати ворога і переходити в наступ. “Три два один!” – подумки відрахував Шура і звився над стільницею. Озброєні здоровила знаходилися рядом, вже руки простягали, тому його кулі влетіли обом у лобешники безпомилково. Точніше, ніж чарка в рот!
Корінь, у живих зостався він, без будь-яких варіантів, також пальнув, але промазав з нетерплячки, а потім небесною музикою прозвучало сухе клацання бойка – набої скінчилися і у бандюка!
Шура повільно випрямився. Художник валявся попід стіною і стогнав; Корінь завмер, наставивши на супротивника ТТ, тепер таку ж марну болванку, як і ПМ у руці Дерев’янка. Різниця – і суттєва – була в тому, що про розряджений ТТ знали обоє, а про Макарова тільки Шура. Він рішив понтувати.
- Де хлопець? - запитав, націляючись. – Де Максим?!
- У тебе пістолет Замка, - до Кореня, здається, лише зараз дійшло, хто нападник. - То це ти
- Я!  Де хлопець?!
- Хлопець?.. А-а, хлопець. Не скажу! Стріляй! Убий, падло, і мене!
Корінь жбурнув пістолетом, одначе знову, як і кулею, не влучив; скреготнув зубами. Ну, ось-ось роздере тільник на грудях і дістане з-за пазухи безкозирку. Дерев’янко поволі ступив ближче.
- На землю! - наказав. - Лягай, бо стрілятиму! Лягай на землю!
- Стріляй! - уперся бандит і зненацька з риком кинувся на Шуру. - Порву!!
Пістолет від поштовху випав із Шуриної руки, а чоловіки зітнулися посеред кабінету з червоними стінами, завдаючи один одному страшних, безпощадних ударів по голові та по тулубу, не відступаючи ні на півкроку. Корінь був ширший у плечах, важчий, кремезніший узагалі, але Дерев’янко переважав противника в основному – у виучці. Навіть сказ не допоміг бандиту опиратися довго. Пропустивши копняка в пах, він зігнувся, а затим од кількох тусанів в голову поплив, утратив рівновагу і гепнувся остаточно.
Не гаючи ні секунди, Шура впав на коліно, з ходу добив лежачого лівим кулаком у скроню, а ребром правої долоні двічі поспіль рубонув по горлу, ламаючи кадик. Живий чи мертвий Корінь, він уже не перевіряв, а озирнувся в пошуках Художника.    
Артур, на диво, оклигав од удару кілограмовим пістолетом по щелепі і тепер зі скривавленим обличчям підповз до ствола, який вивалився у вбитого охоронця. Він ще встиг перекотитися на спину, тримаючи зброю обіруч, та Дерев’янко раптом стрибнув з карачок уперед і накрив Художника зверху.
Кінчати останнього свідка Шура не збирався. Принаймні, поки не допитає. Він тільки намагався відібрати пушку. Пістолет, що виявився затиснутим між двома тілами, бахнув, але дуло було направлене вбік, тому куля нікого не зачепила.
Шура заходився силою розгинати пальці Художника, що стискали руків’я пістолета, проте не довів діло до кінця. У кабінет, тупаючи здоровенними черевиками, немов коні-ваговози, заскочили три типа в чорних вовняних масках, плямистих комбезах, з короткодульними АКСУ напереваги.
- Всім лежати! - загорлали вони, щедро сиплячи матюками. - Руки за голову! УБОЗ!

– Де тут ваш неушкоджений ? Оцей?!
Шура лежав долілиць зі скутими за спиною руками. Хміль кудись непомітно вивітрився; настала пора нарешті замислитися, що станеться  в майбутньому. Відтепер матеріалу для обдумування мав хоч відбавляй. Часу також, імовірно, не бракуватиме.
Але що станеться із Сонею, Максимом і з ним? Навряд чи щось дуже сприятливе. Принаймні, поява давно жданого начальника убозівців приємного точно не передвіщала.
Бійці за лікті, викрутивши до болю плечові суглоби, підняли Дерев’янка, виструнчили перед  череватим полковником у міліцейській формі. Начальник склав руки, переплівши товсті пальці, і хвилини півтори суворо лише дивився на затриманого, однак Шура бодай змигнув. Урешті полковник осудливо похитав круглою напівлисою головою.
- Славний фрукт! - затим поінтересувався: - Хто Артура замовив?!
Шура не зрозумів питання, та якби й зрозумів, то все рівно не відповів би ментам нічого. Для себе він вирішив ждати. Просто дожидатися, бо досі так і не дізнався хоч що-небудь про Максима. А необережні слова могли зашкодити синові. Максима можна було загубити одним непродуманим словом.
- Геть і не пискне; упертий, зараза, - пояснив боєць, котрий тримав Шуру за плече. - Наче язик проковтнув. Може, справді?..
Другий убозівець змовчав, а третій, котрий перемістився за спину полковнику, від подиву присвиснув.
- Оба-на! - сказав розгублено. - Та я його бачив!.. Позавчора!.. Ну, точно, бачив! Ще й в рило йому дав Ну, точно, він!
Убозівець стягнув маску. Обличчя бійця видавалося знайомим, але тільки секунд через п’ять до Шури дійшло: залітний молодик Женя, який затіяв у кафе сутичку з Толиком! То он він який есбеушник
- Ризиковий ти хлопець, Білоусе, - мовив полковник. – Безстрашний. Зі справжнім камікадзе зв’язувався і не знав. Це ж нінзя! Наш, доморослий, правда, але нінзя. В одиночку переколотив бойовиків Артура, як курчат! - і звернувся до Шури. - А на Художника, що, пороху не хватило?! Чий заказ виконував, на кого працюєш? Мовчиш А я тобі обіцяю – все одно скажеш. У нас якщо не по-хорошому, то по-поганому заспіваєш!.. Степаняне!
Офіцер-убозівець ступив ближче до начальства.
- “Швидка” зараз прибуде, - сказав полковник, - дивіться, щоб поранені у вас до лікарні добралися живими, не здохли, а то відписуйся потім І по кругу опитайте свідків: хто бачив, що бачив, хто, можливо, знає цього вусатого.
- Та не місцевий він, товаришу полковник! - втрутився Женя. - Я ж
- Можливо, хтось із ним тут розмовляв! - підвищив голос начальник. - Не перебивай, Білоусе! Обшарте увесь бар, підсобки, кожен закуток: зброя, наркотики, безакцизний алкоголь, сигарети – ну, не вас учити! Завдання ясне? Виконуйте!
- Так точно, - взяв під козирок офіцер.
- А вусатого – у мою машину! І ти, Білоусе, теж. Розкажеш, де це ти йому рило чистив. Тільки не при затриманому, пізніше. Та справді дав йому по зубам? Ой, щось не віриться. Чи він тобі?!
Бійці розсміялися.
- За мною! - скомандував служака Степанян.
Хлопці завчено задерли Шурі лікті, щоб він схилився вперед, у такій позитурі повели за офіцером. У дискотечному холі яскраво горіло верхнє світло, всюди по залу валялися накидані папірці, недопалки, пластмасові кришечки та одноразові стаканчики. Біля стійки бару стовбичило двоє чоловіків у цивільному: високий молодик у плащі зі складеним мокрим парасолем в руці та старший за віком сивий мужчина.
- Кіллер? –запитав мужчина, пригладжуючи волосся.
- Так точно, - відповів без вигадок Степанян.
- Куди ви його?
- Наказано в управління.
Дерев’янко ненароком перехопив погляд молодика в цивільному, і той оскірнувся. Вишкір у нього був, мов у повішеного.
Шуру вивели надвір, посадовили в чорну “Волгу”. З боків зразу затисли Женя та боєць у масці. Потім нудно мовчали, зрідка ліниво обмінюючись анекдотами, поки за півгодини з’явився череватий полковник, плюхнувся на переднє сидіння, скомандував:
- У Контору!
Настрій йому видимо зіпсували. Не розпитуючи зайвого, шофер включив двірники, завів машину. Дорогою він увімкнув сирену і мчав, не зупиняючись ні перед жодним світлофором.
На подвір’ї, куди в’їхала “Волга” крізь високі зелені ворота з тризубом, водій заглушив двигун, однак ніхто не виходив з легковика і не забалакував. Мабуть, чекали подальших розпоряджень. Нарешті полковник обернувся, строго мовив:
- Загалом, так. Ти, Білоусе, до мене в кабінет! Ждеш.
Парубійко слухняно вибрався з кабіни і зник.
- А ти, нінзя, - продовжив полковник, - можеш і мовчати, діло хазяйське, але спершу – гарненько помисли, чи воно з руки тобі відпиратися!
- Він не німий, випадково? - заговорив водій.
- Та ні, з барменом інтимничав душевно, не інвалід. Не німий і не глухий! І не дурний, надіюсь А тому так: зараз глупа ніч, караул стомився, як говорив матрос Желєзняк, то відкладемо бесіди до ранку. Фролов!
- Я, - обізвався боєць, що сидів ліворуч од Шури.
- Помістити його в “ящик”, самого. Є там вільний? Нема – звільнити для цього! Очей не зводити. Спати не давать. А зранку, на вісім, до мене. Хто сьогодні на чергуванні?
- Хоружий, по-моєму.
- Скажи: яйцями відповідає за арештанта! Яйцями! Оформиш там, як належить.
- Наручники зняти?
- Зніміть, хай пам’ятає нашу доброту. Все, виконуй. Іди.
- Пішли, - Фролов нарешті скинув маску. - Вперед! Не туди!
Стусонувши металевим прикладом у спину, він направив  Шуру до дверей із жовтим ліхтарем під бетонним козирком. Дощ майже ущух, але три сходинки вниз були вологими і слизькими.
Фролов натиснув кнопку дзвінка, перегодом удруге. Двері без вивіски відчинилися.
- Дрихнеш там чи що? Приймай постояльця!
Дерев’янка провели коридором до камери, у котрій замість передньої стінки було встроєно ґрати від підлоги до стелі; приперли обличчям до решітки, знову ретельно обшукали, хоч увесь одяг вже перетрусили відразу по захваті. Нині у вивернутих кишенях мацали навіть рубці, не забуваючи мимохідь дошкульно штурхнути під ребра, тицьнути зайвий раз носом в шершаве пруття. В результаті не тільки роз’юшили носа, а й до крові зчухрали шкіру на лобі.
- Твоє щастя, Чарлі Чаплін, - сказав замість вибачення черговий, забравши шнурки і пасок, - що не велено кривдити. Ти ба, одказник знайшовся!
Наручники розстебнули, аж коли Шура зайшов у “мавп’ятник”, а клітку за ним з брязком замкнули.
- Можна ходити, можна сидіти на нарах, - пояснив вертухай. - Лягати не можна. Захочеш на парашу, скажеш.
Проте Дерев’янко не збирався просити охорону ні про будь-що. Не на того натрапили. Він радше справить нужду в камері на долівку! Плювать на все
Шура присів на відкидні нари з погано обструганих, але не заяложених дощок. Менти не дозволяють йому спати! Та він і не здатен бодай задрімати тепер, коли нерви напружені до краю, аж бринять, і серце частить, мов у смертельно хворого. Не відпочинку хотілося, а наздоганяти, бити,  кусати, шматувати! А його заперли у блошатник, у вигрібну яму, і він мусить тут придурюватися непохитним, незламним, упевненим
Упевненість була лише в одному: йому кранти
Справді, що може світити людині, яка затіяла перестрілку в центрі міста, за збіговиська декількох  десятків роззяв? Причому, в підсумку не то чотири, не то п’ять покійників.
Писали в газеті, здається, буцімто вищу міру відмінили. Та п’ятнадцять років теж не п’ятнадцять діб. До того ж, невідомо, як поставляться до нього на зоні. А можливо, ще у тюрмі, в СІЗО придушать у першу ніч
Ні, він людина кінчена! З ним доконечно ясно. Залишається, отже, єдине – спробувати врятувати від суду Максима. Брати вину повністю на себе, а не спасати шкуру. Біда – ніяк домовитися із сином про те, щоб свідчити заодно! Та й де він – хто зна І все рівно: брати на себе, скільки навалять, стояти на тому, що Максим зовсім стороною у цих ділах з наркотиками.
Отак і робити
А п’ятнадцять років Коли він вийде, якщо вийде, йому буде п’ятдесят п’ять. Нормально. Ще не руїна. Ну, а що тут?! Робота, пиятика, рибалка. Кури, гуси, свині, корова. Дім, город. І дружина. Соня
Але Соня – окрема тема. Болюче питання. Мабуть, вона його дійсно ніколи не поважала, ніколи не кохала. А якщо й любила, то надто вже по-своєму. Відразу й не догадатися, не помітити іноді У мікроскоп часом треба роздивлятися
Тьху! Шура вирішив не думати надалі про Софію. Не думати також і про Максима. Взагалі не думати. Зовсім не думати. Завтрашній день багато чого покаже сам. Отоді й задуматись.
Він підвівся з нар, почав ходити по камері взад-вперед: п’ять кроків, поворот, п’ять кроків, поворот

Вівторок, 26 жовтня, рік.
За чверть до восьмої Дерев’янко сидів на стільці в прийомній начальника УБОЗу. За оббитими червоною шкірою двостулковими дверима нарада тривала вже тоді, коли його привели на допит. Пополошилися, забігали менти. Зранку-раненько совітуються, що діяти, як чинити. Ще б пак, стільки мертвяків! Будь-хто заметушиться
А Шурі найдошкульніше кортіло курити. Здавалося, задихається, кисню не вистачає без смердючої цигарки. Можна було попросити у вертухая, або в охоронника, котрий приставив його сюди – за прос грошей не беруть – та Шура уперто тримав марку і лише дозволяв собі хвилюватися за Максима. Якби побачити сина, увіч переконатися, що цілий! Потім хай що, потім міркувати і про майбутнє. Аби цілий
Двері без скрипу відчинилися, і з кабінету виглянув абсолютно недоречний тут дільничний Ткачук!
- Сказали ввести Дерев’янка, - промовив він застудженим голосом.
Видок у дільничного був, наче у побитої шавки. Дісталося, безперечно, на горіхи добряче. Тільки йому за віщо? І як він, реп’ях, сюди втрапив?! Невже випадково? Та ні, не може бути . Це неймовірно, аби просто збіг
- Встати. Вперед, - скомандував охоронник.
Кабінет череватого полковника виявився розкішним. Довгий ряд столів посередині – очевидно, для всяких засідань-планірок. М’які стільці під стінами, килимові доріжки на паркеті. За спиною господаря – портрет Президента, в кутку – жовто-блакитний прапор. На столі фотографія: полковник ручкається чи й не з міністром внутрішніх справ.
- Сідай, - сказав господар. - А ти почекай за дверима.
Коли охоронник вийшов, присутні втупилися в Дерев’янка, тож він у відповідь почав нахабно розглядати їх.
Ткачук примостився праворуч від полковника, за столом, що стояв перпендикулярно до осьового ряду. Міліціонер зашарівся і обтирав чоло носовичком, хоч було не дуже жарко; від нагінки спітнів, бідолаха.
Ліворуч сидів сивий мужчина, котрого Шура запам’ятав по кафе. Цей почувався вільно, розкуто – також якесь цабе.
Господар кабінету при погонах і нагородних планках обрав торцевий стіл. Ось і весь трибунал. Розстрільна трійка, як у старі, добрі часи.
- Чому не розповідаєш? – запитав урешті сивий мужчина.
Дерев’янко перевів погляд повільно на нього, потім демонстративно опустив на скуті руки.
- Ти уявляєш , що належить за твої геройства? Ого-го, до пенсії сидіти!
- Це в кращому випадку, - докинув полковник.
- Де Максим? - слова неначе самі вирвалися у Шури – аж прикро здивувався, що заговорив.
- Розколовся, - перебільшено вразився і полковник. - Ти бач За чадо шмаркате  турбується татусь. Яка батьківська любов! Я просто розчулений Ну, живий. Живий і здоровісінький твій синаш. Як бугай. Чого не можна сказати про тих неборак, з якими ти вчора не поділив. Деякі нездорові - дуже, а деякі і зовсім неживі. Звідки в тебе, Дерев’янко, зброя з глушником?!
- Знайшов
- Ану! – гримнув полковник. - Ти зі мною в жмурки не грайся! Перед виборами ЧП на всю Україну; а відповідальність мені, не тобі нести! Нам до виборів тільки замовленого вбивства і не вистачало. Кіллер він – це ж треба! – полковник лайнувся.
- Версія із замовленням, Іване Григоровичу, не витримує примітивної школярської критики, - втрутився сивий мужчина. - Я вас запевняю. Оцей шкільний кочегар – і кіллер?! Сміховинно, вибачте за епітет.
- Сміховинно чи ні, Андрію Васильовичу, а факти річ уперта.
- Тим гірше для них! Ви й без мене прекрасно знаєте: факти існують виключно для того, щоб відповідно їх інтерпретувати. Ось, приміром, установлено, що легкові автомобілі, які приїжджали напередодні до Дерев’янків у Веселинове, належали членам злочинного угрупування, - мужчина зазирнув у складений папірець перед собою на столі, - Білому Григорію Петровичу і Корнійчуку Юрію Альбертовичу. Перший – тяжко поранений, другий – убитий. Невже вони самі себе замовили?
Андрій Васильович змовк.
- Могла бути третя сторона. Або щось між собою не поладили
- Ні, Іване Григоровичу, сина вони в нього викрали – ви це також знаєте! А навіщо викрадали? Заручником чи заради викупу?.. Що вам розповів син?
Шура прислухався.
- Те, що й батько – нічого, - відповів полковник дратівливо. - Мовчить. Упертюх! Не знаю, не розумію Про що мова?.. Оце сміховинно!
- Згоден. А ти, Ткачук, як гадаєш?
Не второпаючи, що від нього вимагають, дільничний лише знизав плечима. Сьогодні він явно не почувався ні спокійним, ні рішучим.
- Відпусти його, Іване Григоровичу, не муч. Що міг, чоловік розповів, пособив. Одпусти, хай їде додому.
- Іди, капітане. Розвів у себе гадючник Як ти говорив, у селі його називають: Рембо? Та я на твоєму місці!.. – полковник махнув рукою. Дочекавшись, поки Ткачук закриє двері, запитав: - І що нам з ним? З цим Рембо вусатим? Вивезти в посадку та розстрілять? Так потім наган доведеться чистити
- Іване Григоровичу, дозволь я, - сивий мужчина повністю перебрав ініціативу. - Зрозумій одне, Дерев’янко: запиратися невигідно в першу чергу тобі особисто. А от смисл співпрацювати з нами є. Пояснюю. Ми про тебе знаємо практично від “а” до “я”. Ясла, дитячий садок, школа, робота. Навіть із райвоєнкомату досьє прислали. Ти вичислений, зважений і відпрепарований. Фігурально, ти як на долоні у нас.
- У кулаці, - буркнув Іван Григорович. - Стиснемо, юшка потече. І заговориш!
- Але зверни увагу, - продовжив сивий мужчина, - з тобою ведуть розмову не рядові слідчі, а два начальника обласних управлінь. Безпосередні керівники. Відчуваєш рівень? До того ж, досі без прокуратури. Бо прокуратура – то процес безповоротний. Допустимо, у тебе знайдуться причини мовчати. Вочевидь, вагоміші, ніж те, що нам уже відомо. Закономірно виникає питання: що чинити далі? Як завжди, існують нерівноцінні варіанти .
Він помовчав, затим додав:
- Так от, я можу попросити Івана Григоровича, щоб тебе передали нашій Службі
Полковник стрепенувся і поглянув на Андрія Васильовича зчудовано.
-  І дуже проситиму! Бо ви з Іваном Григоровичем  - нехай він мені простить, але буду відвертим - зірвали відповідальну операцію державного масштабу, яку тепер доведеться планувати і готувати з нуля. Довго й нудно. А тобі, Дерев’янко, даю слово офіцера: коли допоможеш нам, усе спишеться
Шура не міг повірити у почуте. Для господаря кабінету останні слова, здавалося, були сюрпризом також, та на відміну від Дерев’янка, сюрпризом досадним.
- Тобто, усе без винятку, гарантую! Справу проти тебе офіційно не заведено – я не помиляюсь, Іване Григоровичу?
- Не помиляєтесь, Андрію Васильовичу. Ви ж у нас ніколи не робите промахів. Особливо у істотних дрібничках.
Шура уважно подивився на обох начальників по черзі.
- Мовчання – знак згоди? Ну, подумай ще трохи. Доки перевозитимуть в управління СБУ. Але інакших сприятливих варіантів нема, повір.
Тільки зараз полковник поцікавився:
- Що це має значити, Андрію Васильовичу? Оце твоє про перевіз? Ти вже через мою голову ненароком наперед домовився?! Негарно
- Рішення приймалося на рівні комісії Верховної Ради. Повір, в операції зачіпаються політичні інтереси України. Все вкрай серйозно. Подальші відпрацювання засекречені, допуск мінімальний. Прости, Іване Григоровичу, але я тебе просив не втручатися за будь-яких обставин, хіба ні?.. А в результаті?.. Я втратив агента, розірвані стосунки з продавцями, засвітили інтерес до групи Художника. Перечислювати заморишся, що натворили твої вовкодави.
- Ясно. Як і зазвичай: чорнова робота - нам, батіг також - нам. А прянички – СБУ. Всі шишки, між іншим, на мою лисину. Чотири мерці і два каліки в госпіталі теж висять. Куди їх скинути?! Добре, хоч серед танцюристів невинних жертв немає. Спишете на розборку! Хто спише, як спише?! Хитрий ти лис, Андрію Васильовичу: вильнув, схопив і в сторону Ну, скажи хоч відверто, на хрін тобі цей убивець? Га?..
- Пригодиться. Він же темна конячка.
- Любиш ти ставити на темних конячок Ну, гаразд. І сина його забереш, мабуть? Я так розумію ?
- А у вас хіба проти Максима Дерев’янка є звинувачення? Щось конкретне?..
Обоє надовго замовкли. Андрій Васильович тонко  посміхався, Іван Григорович одверто хмурився, навіщось перекладав аркуші на столі.
- Добре, віддаю - сказав неголосно. - Але цієї підстави я твоїй Конторі не забуду. Що ви мене за хлопчика, вашу мать?!..
Він враз осікся, натис кнопку на селекторі, викликав охоронника і звелів вивести Дерев’янка до приймальні. Хвилин за десять із течкою, вже не такий усміхнений, з’явився Андрій Васильович. Не проронивши ні звуку, навіть не поглянувши, есбеушник проминув Шуру і попростував геть.

Спершу Дерев’янка  відвели назад до “ящика”. Він вирішив було, що начальники погиркалися, ні до чого не домовившись. Очевидно, найшла коса на камінь. Проте згодом завітав черговий, без ентузіазму прочитав тюремну мораль за спаскуджену по нужді камеру, погрозив, що заставить прибирати, але потім повернув пасок зі шнурками й передав арештанта з рук на руки рослим і зосередженим хлопцям у чобітках сорок п’ятого розміру.
Перевозили на звичайному УАЗі-“воронку”: металева кабіна, відділена від водія, заґратовані віконця і дверці. Зручності мінімальні: жорстка лавка, плафон під дротяним “намордником”, запилені занавісочки із ситцю.
По приїзду негайно повели на другий поверх. У тутешнього начальника двері до приймальні були  обтягнені дерматином, зате всередині, вартуючи головний тамбур  у святу святих Служби, малася вродлива секретарка, років двадцяти двох і в окулярах, які надавали їй пресимпатичного вигляду. Красуня вправно й швидко друкувала на електричній машинці, хоча праворуч на тумбі містився комп’ютер. Ліворуч, на схожій тумбі, стояв здоровенний телевізор.
Шуру запросили на міністерський диван кольору бичачої шкіри; мовчазні охоронці всілися обабіч, безсоромно задивилися на секретарку. Та відразу повідомила по внутрішньому телефону, що затриманого доставили, і холоднокровно продовжила друкування.
Чекати довелося за острожними масштабами зовсім недовго. Тринькнув телефон, жіночка зняла слухавку, підтакнула і мило запропонувала зайти до кабінету. Перше, що наказав Андрій Васильович конвоїрам, було зняти з Дерев’янка наручники.
 Офіцер дисципліновано, не виявляючи ані тіні сумніву, розімкнув браслети.
- Дякую, ви вільні, - продовжив начальник СБУ. - До побачення!
Після того, як убозівці відкозирялися та вийшли, Шура подивився на молодика, котрий сидів перед Андрієм Васильовичем. Напевне, на обличчі Дерев’янка  щось виразилося; хлопець був здивований не менше. Ну, от: всюди знайомі люди, подумав Шура. Кинеш кізяком і влучиш у знайомого. Цеглині нікуди впасти через есбеушників, бляха!
- Що таке?! –запитав Андрій Васильович. - Володю?
- Я його знаю, - молодик трохи отямився. - Бачив у суботу!
- Та-ак, - начальник перевів погляд з підлеглого на Шуру і оптимістично підсумував. - Давайте вважати це сприятливою прикметою. То вас не потрібно і знайомити? Чи треба? Просто для проформи, на всяк випадок: Дерев’янко Олександр Степанович, Орлов Володимир Іванович. Надіюсь, ви здружитесь! І перейдемо до діла
Слова його знову звучали незвичайно, навіть дивовижно, з огляду на обставини.
- Наше запрошення ви чули, - звернувся Андрій Васильович окремо до Шури. - Пропозиція не відміняється. А якими будуть ваші зустрічні вимоги? Маю на увазі, на яких конструктивних засадах ви погодитеся з нами працювати? Про те, що ви відмовляєтеся від співробітництва, гадаю, не може бути й мови Я правий?
Він не конкретизував своїх пропонувань. Але Дерев’янко подумав, що опиратися, коли тебе за вуха витягують із лайна, далебі глупо. Радикальна обіцянка – списати все без оглядки – йому подобалася. Звісно, вимагатимуть у обмін стати сексотом Можливо, за такі послуги і слід платити, не торгуючись?..
- Де Максим? - лише й запитав знову.
- Уже везуть сюди. Ви скоро зустрінетесь. Це все? Ну, що ж, я радий нашому порозумінню. Солом’яна  згода краща золотої звади! - начальник підніс вказівний палець, усміхнувся. - До речі, Володю, ви розповідали про пораненого
- Так, - погодився Орлов. - Кулю видалили, - він зиркнув скоса на Дерев’янка, - але хірург  прогнозує приблизно п’ятдесят на п’ятдесят. Сердечну сумку пошкоджено Пару днів із ним бесідувати не можна точно. А потім
Поранений – той, котрий виглянув у банкетний зал на шум, збагнув Шура. Утікач із кочегарки. Двічі везунчик! А в кафе – по вищому розряду щасливчик. Певно, рука здригнулася під крок
- Обійдемося і без Ґедзя! – зауважив Андрій Васильович. - Змінюємо тактику при незмінній стратегічній задачі. Головне, що Художник розколовся. Тож вам, Володимире Івановичу, необхідно починати підготовку до поїздки.
- Тобто?..
Молодик, здалося, сторопів.
- Повірте, вами я ризикувати не хотів – ви здібний, проте недосить досвідчений. Однак іншого засобу не бачу, щиро. Залишилося, і ви добре поінформовані, лише два дні; а з усіма вхідними обізнані тільки я й ви. При тому, що ставка надто велика. Надто Отож погоджуєтесь? Вибір за вами, Володю. Справа небезпечна. Та у разі успіху
- Мені їхати самому?! - Орлов відверто розгубився від повороту в розмові.
- Чому самому?! – заперечив Андрій Васильович. - Поїдете удвох, як і планувалося. Думаю, що ви цілком справитесь.
- І хто мій напарник?
- А ви ще досі не зміркували? Ви ж аналітик, - начальник покивав головою. - Замість Ґедзя поїде Дерев’янко. Заміна, на мій розсуд, майже адекватна.
- Ви хочете послати стороннього, до того ж кіллера?!
- Даруйте, Володю, і ви туди ж. Ну, який  Дерев’янко з біса кіллер? Ви хоч нікому, крім мене, цього не кажіть. Пересічний українець, добропорядний громадянин, сільський житель. Шкільний кочегар. Щоправда, дещо рідкісних здібностей. Ознайомтеся для початку з оцим
Орлов підсунув до себе пухлу особову справу, розв’язав тасьми, втупився у першу сторінку.
- Прочитайте одразу, де служив, - порадив Андрій Васильович і натиснув кнопку виклику.
Секретарка з’явилася за секунду, немов піджидала під дверима .
- Галю, дізнайтеся, будь ласка, чи привезли в управління Максима Дерев’янка.
- Він тут, Андрію Васильовичу.
- Де тут?
- У приймальні. Щойно ввели.
- До мене! Сюди, в кабінет! Знайшли, Володю?
- Туркестанський прикордонний округ, а застава, - прочитав Орлов. - У воєнних діях участі не приймав.
- Ні-ні, нижче!
Коли Максим зайшов, Шурі остаточно полегшало. Для повного відхідняка не хватало міцної цигарки. А син, загалом, був у нормі: схвильований, трохи блідий, пом’ятий, дрібні подряпини на лиці. Та це не біда, до свадьби заживе.
- Здрастуйте, - привітався парубок з усіма.
- Здрастуй, заручник, - озвався Андрій Васильович. - Сідай проти батька, ближче, бо найбільше за тебе переживав він. Скучив. Рідня Хай роздивиться, полюбується. Все в цілості! Скарги є?
- Ні.
- Молодець. А у вас, Олександре Степановичу, більше вимог нема?
Шура не міг зрозуміти, чому його не допитують – хоча б, як свідка. Складалося враження, що вчорашнє нікого сьогодні вже не цікавить. А так бути не могло. Вочевидь, з ним граються в темну
- Мені треба подзвонити в Одесу, - відповів він. - Обіцяв жінці.
Начальник насмішкувато примружився.
- Але ж ваша дружина, Софія Віталіївна, якщо не помиляюсь, живе у Веселиновому? А не в Одесі
- Учора я відправив її до матері. Поїздом. Подалі від від усього.
Піднявши слухавку, Андрій Васильович попросив:
- Галю, наберіть швиденько нашому гостю Одесу. Скажіть, який номер в Одесі!
Шура назвав у трубку номер і сидів, дожидаючись з’єднання.
- Маневрений загін, - раптом промовив Орлов.
Присутні промовчали, тому молодик перепитав:
- Що це за маневрений загін?
- Не чув ніколи? - усміхнувся начальник. - І не дивно. Бо й не міг чути. Манзагін означає, що Дерев’янко був звичайний радянський терорист. Точніше, диверсант-одинак, що не відрізняється суттєво. Суть там і там одна – смертник. Живеш, доки щастить. Диверсії, ясна річ, не на радянській земельці, а на територіях суміжних держав. Під прапором боротьби з торгівлею наркотиками. Спеціалізація в Туркестані – контрабандистські  каравани. Правильно викладаю, Дерев’янко? У воєнкоматівській справі цього немає, не шукай. Що Олександр Степанович витворяв тоді, тепер достеменно знає тільки він сам. А нам залишається догадки строїти. Хоча, певно, не туристів на прогулянки в гори водив два роки
- Розмовляйте! - запропонував далекий байдужий голос у слухавці. А затим знайомий голос Соні. - Алло, хто це?
- Алло! - сказав Шура. - Це я, Соню Все в порядку.
- Що в порядку?! Ти знайшов Максима? Де він?
- Він тут, коло мене
- Господи Звідкіля ти телефонуєш?
- З міліції. З Кіровограду.
- Тебе арештували? Чи Максима?!
 - Ні, я сказав: усе нормально. Не хвилюйся.
- Я хочу поговорити з Максимом! Дай йому трубку.
- Даю, даю. Тебе, - Дерев’янко простягнув слухавку  сину. - Думай, що говориш.
Максим довго вислуховував Софіїн монолог, зрідка погоджуючись, затим віддав трубку знову батькові. Від початку розмови Шура почувався незручно, неначе дзвінок до дружини понікуди стидний вчинок. Кому яке свиняче діло, кінець кінцем вирішив він, але відчуття оголеності вмить повернулося разом зі слухавкою.
- Це ти, Шуро?
- Я, а хто ж?
- Шуро, я завтра сідаю на електричку і їду додому! До вас!
- Не треба, не їдь поки що.
- Чому? Ти говорив, що все нормально.
- Усе в нормі, Сонечко, - Дерев’янко скосив очі у бік господаря кабінету, проте той щось писав. Молодик продовжував вивчати документи. - Просто тобі не треба спішити. Побудь у мами ще пару днів. Так потрібно! У школі тебе замінили.
- Тоді хай Максим приїде!
- Що?
- Раз там небезпечно, я хочу, щоб Максим був зі мною.
- Для чого?!
- Мені буде спокійніше, коли він рядом. Чому ти замовк? Говори! Алло!
- Ну, добре-добре
- Не чую!
- Добре, я говорив! Як домовилися. Кінчаєм розмову, Соню; міжміська грошей стоїть. А я ще подзвоню завтра чи післязавтра. Бувай!
Деякий час він збирався з думками. Андрій Васильович уважно спостерігав за ним спідлоба. Нарешті Шура сказав:
- Максима треба відправити в Одесу. До Софії.
- Ви сподіваєтеся, там йому буде безпечніше? Чи це примха вашої дружини?
Шура кивнув.
- Ну, якщо дружина хоче В принципі, це реально. О котрій поїзд? Садовимо на найближчий рейс і за державний рахунок – до Чорного моря! Ще питання?
Дерев’янко спитав те, чого не міг зрозуміти:
- Поясніть, нащо вам я?!..
       - А ось і по-справжньому ділова зацікавленість. Я ждав, коли ви задасте це питання. Отже, ми  переходимо до обговорення планів – прекрасно. Люблю прагматичні стосунки між партнерами. Однак, якщо розмови пішли не дитячі Максиме, зачекай на батька у приймальні! До речі, хлопцеві, певно, слід заїхати за найнеобхіднішими дрібничками. Зубна щітка, сумка, змінний одяг. Де він у вас живе: в гуртожитку, на квартирі?
- Гуртожиток на проспекті Правди.
- Зробимо, Олександре Степановичу. І у деканат, чи як він там у них називається, також повідомимо. У нас упущень не буває, повірте. А щодо вас, то нехай Володимир Іванович, у якості старшого двійки, розтлумачить початкову інформацію вам тет-а-тет. З деталями, подробицями, замороками – як годиться. Мені ж дозвольте торкнутися вашої місії оглядово, з висоти, так би мовити, пташиного льоту. А справа у тім, Олександре Степановичу, що за два дні  у вільному місті Одесі, куди ви нерозважно сплавили дружину – і за нею не менш необачно відправляєте сина! – відбудеться негласний, підпільний навіть, говорячи на суконній жандармській фені, з’їзд наркоторговців. Не дуже маленький, не дуже крупний – так: Південь України, трохи Схід, трохи Центр. Міжрегіональна стрілка!  Важливо, та що там – украй необхідно, щоб на цей форум потрапила наша людина. Ми довго готувалися, можете повірити на слово. Але ви умудрилися підстрелити потрібного нам чоловіка. Не на смерть, слава Богу! А також, ну, це вже супутня халепа, скалічили ватажка і порішили чотирьох членів угрупування
- Поки не забув, - перебив Шура, - п’ятьох
- Тобто як?.. – здивувався Орлов.
Дерев’янко поглянув на занімілого Андрія Васильовича і прокоментував заяву:
- П’ятий у шкільній кочегарці. У бочці з-під мазута “Макара” я забрав у нього.
 Андрій Васильович усіма пальцями нервово вдарив по селектору двічі або й тричі. Моментально забігла стривожена красуня.
- Митрофанова розшукать, до мене! – коли Галя зникла, промовив жорстко і погрозливо. - П’ятого не було зовсім; тобі, Дерев’янко, ясно?! Ти що, трупи, як коржики печеш?! І ви, Володю, нічого не чули! Боже, це не кіллер, а маніяк!..
- Я так думаю, ваш Митрофанов проїдеться до школи? - стримано запитав Шура. - Ага. То, може, підскочить і до моєї хати? Погляне, що й до чого, живність підгодує, собаку
Андрій Васильович зиркнув на нахабу, але не сперечався, а взяв листок і черкнув на ньому ручкою.
- А тепер, - проговорив з натиском, - підіть до свого сина і проінструктуйте, як себе вести з нашими співробітниками, у дорозі і в кінцевому пункті. Дисципліна та безумовний послух. Жодної самодіяльності! А ми з Володимиром Івановичем тимчасом дещо уточнимо
 
  Розмова з Максимом у Шури зайняла хвилин п’ять і була наполовину не розмовою, а мовчанкою. Наявність секретарки, котра, в свою чергу, геть не реагувала на оточення, сковувала язики. Максим сидів пришиблений, з усім погоджувався, нічого не заперечував, а лише кивав та відповідав уривано. Нарешті вийшов Орлов.
- Олександре Степановичу, ходімо зі мною, - запросив увічливо. - Із сином ви ще побачитеся пізніше, не переживайте.
У коридорах, якими вони простували, на сходах, якими спустилися на поверх нижче, Володя вітався із зустрічними чоловіками у формі та в цивільному, жартував до жінок, а ті, незважаючи на підкреслено строгий вид, посміхалися йому. Дженджик, подумки охарактеризував молодика Дерев’янко; дженджик і молокосос.
Пропустивши напарника до кабінету, Орлов зайшов слідом, замкнув за собою двері на ключ. Запросив:
- Сідайте, де бачите.
Кабінетик у нього був тісненький. Мабуть, у відповідності зі стажем та посадою. Крізь чимале заґратоване вікно, до середини висоти зашторене простенькою білою занавіскою, виднілися стовбур старої липи, низ крони, жовтий двоповерховий будинок через дорогу. Обіч вікна стояв бувалий однотумбовий стіл. На столі лежали теки, окремі папери, книги, телефон. Збоку містився сейф з полупленою місцями фарбою, а поперед – три напівм’які стільці. Шура сів під стіною. Напроти висів плакат-календар: негритянка в купальнику на тлі океанських хвиль.
- Маємо в запасі годину, - повідомив Орлов. - Що вас цікавить найбільше?
- Цигарки, - заявив Шура. - І вода, пити хочу.
- Вибачте, - заметушився Володя, заглянув до шухляди і  знайшов почату пачку сигарет “L&M”, а також запальничку. - Куріть, будь ласка! Я сам не палю, але куріть тут, нічого. Стосовно води, то, можливо, краще чаю? В пакетиках, але пристойний. Або якоїсь газованої? “Кока-коли”, приміром, чи мінеральної?
- Дай звичайної води, з-під крану. Сушить мене, розумієш ?
Було видно, що цілу мить есбеушник вагався, чи не надто вільно покидати гостя бездоглядним, та врешті насмілився.
- Ви посидьте хвилинку, я принесу графин і стакан. Нікому не відчиняйте.
Виходячи, молодик звично замкнув двері. Секретник вошивий, мало не сплюнув Шура. Підпаливши сигарету, він затягнувся духмяним димом і відчув, що оживає. Допоки Орлов обернувся, Дерев’янко встиг закурити нову сигарету . Цю смакував без поспіху, запиваючи водою, що відгонила хлором. Надпивши і третій стакан, запитав:
- Ти поясни, як це я ні сіло, ні впало втрапив у вашу парафію? Так не буває: взяти прохожого з вулиці і відправити на завдання. Без підготовки, без перевірки? Брехня! У тебе ж солідна контора, а не шарашка задрипана. Га? Вашої вигоди в собі не бачу, от що мене непокоїть . Для чого вам я?!
- По-чесному: безвихідь, - розвів руками Володя. - Давайте, я дійсно розповім по порядку, - він зітхнув. - Три місяці тому ми випадково вийшли на групу Художника, яка тоді ще в роздріб приторговувала наркотиками по місту. Ну, пару точок вичислили: на дискотеці “Техас” і в БК імені Компанійця. А повезло так, що один її член, можна сказати, середня ланка у Артура, завис. Ми провели вербовку, і я почав вести його персонально: підтримувати контакт, підгодовувати, здоювати інформацію. Уявляєте, це моя прем’єрна справа, і від неї багато залежало.
- Чим же ви його купили?
- І сміх, і гріх. Чолов’яга у сорок три роки полюбляє зелених німфеток. Чим менші, тим паче полюбляє. Дівчинці дванадцять, шостий клас, а він не те, що не гребує, навпаки! Не ґвалтівник, треба визнати. Все за гроші, за згодою. Причому бажаючі при потребі знаходилися елементарно. Але ми його таки накрили і прищучили. На зону йти зі статтею “розбещення малоліток” не кортіло, боявся, що опустять. Тож і почав працювати на нас. Регулярно зливав важливу інформацію, до того ж, не задарма. Вигода обопільна, - Володя усміхнувся. - Саме від нього ми й дізналися, що вчора в барі Айшена чекали оптовиків із Одеси. Річ у тім, що Художник рвався розширяти мережу і збільшувати поставки. Хотів простору. Тому налагоджував зв’язки напряму  із серйозними, масштабними людьми. Для нас випала зручна нагода. Затримувати вчора ми нікого не збиралися. Але на всяк випадок допомогу в УБОЗі попросили. Матеріальні ресурси для підстраховки і резерву сили. Хлопці мали лише сидіти в автобусі і не рипатися. Само собою, ми поставили зовнішнє спостереження. Бачили по телевізору: знімають із машини на відеокамеру?
- Бачив, - кивнув Шура.
- Два співробітники перебували і в залі серед молоді. Мені особисто було наказано носа з дому не потикати, щоб не засвітитися перед одеситами; та й перед нашими. У разі домовленості між Художником і оптовиками я з агентом-інформатором повинен був їхати в Одесу. На стрілку. Під прикриттям – був такий варіант. Але тепер
- Я вам перевів усю музику.
- Не те слово, - Орлов осудливо похитав головою, проте втримався, продовжив розповідати. - Коли в кафе почалася стрілянина, убозівці ринулися туди. Важко їх осуджувати, та про яку конспірацію тепер мова?! А Ґедзя підстрелили ви – і з ким мені їхати?! Не знаю, з яких глибинних міркувань, але Андрій Васильович вирішив залучити вас. Вважає, якщо спрацювати швидко й ініціативно, то операцію ще не провалено
Дерев’янко гмикнув. Запитав:
- Що потрібно робити в Одесі? Конкретно.
- Виконувати мої накази – це найконкретніше. А щодо решти Олександре Степановичу, поміркуйте, навіщо вам знати більше? Я, наприклад, інколи волію не виходити за певні рамки ні на йоту. Зайва обізнаність – додаткові клопоти! Хвилювання, поганий апетит, тривожний сон
- То ти мене хочеш як барана повезти? - заперечив Шура.
- Повірте, все, що справді необхідно, вам уже повідомили або повідомлю я у належний час. Приїдемо на місце, отримаємо точніші вказівки, щось самі дізнаємося нове, зорієнтуємося по ситуації. Конкретику неможливо завбачити! Як ми могли, скажімо, прорахувати ваш напад на Артура?!
- Я це розумію, не дитя. За кого ми будемо видавати себе в Одесі: за бандитів?
- Не зовсім, - ухильно пояснив Орлов. - Маємо запасну версію. Я – перекупник наркотиків. А ви – мій бодігард, тілоохоронець. В принципі, ніякі не гангстери. Ділові люди, фармацевти-бізнесмени.
- Ну, і як мені вести себе?
- Тримайтеся абсолютно невимушено, природно! Хочете дискутувати на мистецькі теми чи про футбол – ради Бога. Хочете колоритно матюкатися – ще ліпше. Що не варто, по-моєму, то це прикидатися. Будьте собою! У вас, Олександре Степановичу, на мою думку, генетичний типаж силовика. А окрім усього, наш “письменник” складе нам обом ролі. Літератор – талант, закачаєтесь! Відповідні документи на ранок також будуть готові. Тож, за легенду не хвилюйтесь.
- А основне? - зауважив Шура. - Не станеться, що ми приїжджаємо, а одеські вурки без розмов скрутять нас і на розправу? Я так думаю, що стукачі кругом
- Правильно думаєте, і я з вами цілком згоден Але, з іншого боку, ви не уявляєте, за якої секретності проходить підготовка. Приміром, широкий загал, так звана громадськість, не знає навіть точну кількість убитих у барі “Техас”. Тим паче, невідомі жодні подробиці вашого геройського вчинку. Імена не називаються! Про те, що Художник живий, обізнані чоловік шість максимум. Серед них лікар і той, хто допитував Артура. До речі, тепер, завдяки Артуру, ми маємо орієнтири – де, з ким і як виходити на контакт. На жаль, Ґедзя ви подірявили капітально
- То він Гиря чи Ґедзь?
- Гиря – це поганяло у банді.  Звати його Григорій, а прізвище Білий. А Ґедзь – це я переробив із Овода – його агентурне псевдо.
- Ну, на лобі у нього не було написано, що агент
- Так, звісно. Отже, на круг, повідомлених персон – до десятка. Однак безпосередньо про нас мають уявлення тільки троє.
- Ясно. Крім нас із тобою та базару ніхто не знатиме! А Ткачук?
- Ваш дільничний? Він мовчатиме. По-перше, мало обізнаний; по-друге, якщо нікому не довіряти
- Потрібно довіряти, - погодився Дерев’янко, - хоча б і лайну
- Плюс пішла кваліфікована деза по певних каналах, - незворушно продовжив Володя. - У пресу – як повідомляють компетентні джерела, наближені до ; у органи – тут все офіційно, бюрократично; по злочинних угрупуваннях – так-так, маємо і до них канали! ; ну, і по лінії безпеки, звичайно Прикриття ґрунтовне.
- Не навроч! Іноді краще без прикриття
- Експромтом? Згоден Якщо експромт зарані добре підготовлений У вас є ще невияснені теми?
- Будуть. Що далі робимо?
- Ви маєте на увазі найближче майбутнє?.. – Орлов подивився на годинник. - Хвилин за десять потрібно їхати на вокзал. Ви хотіли вирядити сина в Одесу Затим шопінг, шейвінг – приведемо вас до божеського вигляду! Потім сфотографуватися і відпочинок.
- Слухай, а в чому інтерес у тебе?! Невже ти ідейний мент? - поцікавився несподівано Шура.
Володя вкотре зітхнув.
- Ну Раз працювати пліч-о-пліч, то відверто. Інтерес банальний – кар’єра. У разі перемоги – груди в хрестах, підвищення. Гарне підвищення. А помітять у Києві – можна перебратися до столиці. У провінції мене міцно ніщо не утримує. Карколомне сходження для недавнього співробітника якогось позаштатного районного відділку! Я задовольнив вашу допитливість, Олександре Степановичу?
Дерев’янко підвівся і сказав:
- А ще мені незрозуміло, чого ти вступився за мене перед Ткачуком.
- Це коли?
- Тоді, в кафе, коли твій дружок устроїв бучу. Ти ж міг  не вигороджувати мене. Просто показав би кірочки від посвідчення і ларіведере.
- Ну, бачите Трудно пояснити. Мабуть, я думав, що ви дійсно невинні. Несправедливо було, певно. Неетично. А взагалі, не пам’ятаю!.. То, може, підемо? У мене машина: заскочимо по путі в автомайстерню і звідти прямцем на залізничний вокзал. Ви не проти автомайстерні, Олександре Степановичу? Буквально одну фігню: сальничок
- Не проти – сальник не фігня. І не “викай” мені Олександром Степановичем,  бо я кожен раз хочу оглянутися. Наче когось другого кличуть! А мене звати Шура.
- Прекрасне ім’я для бодігарда , - погодився Орлов.

  До відправлення вони встигли вчасно, проте Максима біля потягу не знайшли. Уже по гучномовцю оголосили, що посадку на рейс Харків-Одеса закінчено, а на перон лишень заїхав густо-вишневий “опель-кадет”, побитий і пошкрябаний в усіх видимих місцях. Рівняти бувалого в бувальцях ветерана з вилизаним “Деу” Орлова не годилося і в думках!
З “опелька” вискочив парубійко у джинсах, светрі та кепі з великим козирком, побіг до провідниці купейного вагона. Із задніх дверей легковика вибрався Максим зі спортивною сумкою. Побачивши батька, він задер руку.
“Опель” зворотним курсом скотився з перону на майданчик для стоянки. Коли Шура наблизився до сина, молодик у кепі весело гукнув їм:
- Порядок! Розмістять зі зручностями – домовлено.
- Все нормально? – спитав Шура.
У недоладному костюмі він біля сина почувався не в своїй тарілці.
- Та нібито, - Максим знизав плечима. - Ось: узяв лекції.
Завжди говіркий і балакучий, за три божевільні дні хлопець перетворився у майже без’язикого німчака. Шура поучив:
- Скажи мамі, щоб не переживала, все залагоджено. Але не сильно розводься. Вона так і не знає, чого до нас приїжджали. І ми не знаєм теж!
- Ясно
- Пасажири! Сідаємо до вагону! - запросила провідниця. - Якщо не хочете залишитися.
Шура потиснув сину руку, хлопнув по спині. З тамбура Максим ще раз помахав на прощання і зник у проході. Поїзд рушив.
- Поїдемо? - повернувся Дерев’янко до Орлова.
- Зараз. Глянь непомітно туди Коло капота, бачиш? Отой вищий – то Слава Митрофанов. Власною персоною. Потрібно підійти.
Поруч із парубком у кепі стояв молодик, якого Шура відразу згадав, хоча сьогодні той був у інакшому плащі та в темних окулярах. Коли Дерев’янка із заломленими руками “беркути” цуприкували з бару до машини, молодик розмовляв із Андрієм Васильовичем. З другого погляду він знову не сподобався Шурі. Навіть ще дужче не сподобався. Високий, худий, мов хорт, з прилизаним чорним волоссям, Митрофанов скидався  не то на класичного есесівця, не то на зразкового чекіста часів Дзержинського.
- Привіт, - мовив Володя страхуючій парі, поручкався з обома. - Ви куди далі, хлопці?
- На село, - відповів Митрофанов. - Зачищати, - подивився крізь скельця окулярів на Дерев’янка, подав руку. - З тебе, батя, могорич за аврал. Ну, ти й даєш!
Він озирнувся услід потягу, потім сказав:
- Завелися були в мене наполеонівські плани на вечір, та не судьба.
- Кожному своє, - підтакнув Орлов.
- Отож-то й воно. Ну, ви відпочивайте, а ми погнали. Цейтнот.
- Кочегарка може бути закрита, - зауважив Дерев’янко.
Байдужо відмахнувшись рукою від цих слів, Митрофанов розвернувся і попрямував до “опеля”; за ним поспішив напарник.
- Якщо вони направляються туди
- Туди, - підтвердив Володя. - Не хвилюйся, Слава відімкне будь-які двері. Перевірено.
“Опель-кадет” посигналив, зминув праворуч і влився в потік автомобілів, недбало підрізавши новенький “ленд-крузер”.
- Він і не поінтересувався, де труп.
- Його манера! Нічого, сам знайде. Якщо тіло досі в кочегарці, Митрофанов його знайде, можеш не сумніватися. Куди б ти не сховав. Це феномен. Знайде все, що накажуть. А поговорюють, що геть і те, чого не було. Як виникне потреба. До речі, Художника в лікарні допитував він
- Твій дружок?
- Високим штилем виражаючись, змагальник. Конкурент по службі. І поза службою Поки що він фаворит у Андрія Васильовича. Принаймні, певною мірою, протеже. Але, якби нам повезло
- Накаркаєш, - попередив Дерев’янко. - Кинь наперед загадувати, до добра не доведе. Авторитетно кажу.
- А думаєш, я не вірю? - зітхнув Орлов. - Поїдемо візаж наводити?

  Волосся спочатку промили із шампунем, затим висушили. І лише після цього юна, тендітна перукарка взялася підстригати Шурину кудлату шевелюру.
Від Соні він чув, що у міських салонах відвідувачам миють голови – Соня через два-три місяці навмисно їздила до Кіровограда укладати модну зачіску. Одначе ніколи Дерев’янко не уявляв, що таке станеться з ним. Приємно вразило виховане дівча, котре при митті його черепка не виказало й краплі гидливості, хоча Шурі, наприклад, несподівано зробилося стидно за жирну гриву. Волосся він полоскав хіба що по неділях, а на протязі тижня буйні кучері завше були брудні, запилені і навіть не розчесані. Як от і наразі.
Доторки тоненьких, вправних пальчиків заспокоювали, клацання ножиць та дзижчання електромашинки щось нагадувало, але, звісно, не манери Івана Івановича, єдиного і незамінного веселинівського цирульника.
Шура спостерігав у дзеркалі, як за вказівками Володі перукарка вправно знімає кучерики, поступово змінює його зовнішність, і дивувався. Кревне обличчя поволі перетворювалося в нерідне і малознайоме. А після того, як дівчина чисто поголила дводенну щетину і вуса, Дерев’янко взагалі перестав бути схожим на себе.
Встаючи з крісла, Шура подякував перукарці, а Орлов прискіпливо обдивився результат її труда, похвалив і розрахувався.
- Скільки ти заплатив? - поцікавився Шура в легковику.
- По прейскуранту. А навіщо тобі? - Володя ледве не сказав “вам”.
- Хочу все знати. Допитливий такий. З дитинства.
- За стрижку і бриття разом вісім гривень, плюс на чай. Загалом, червонець. Дешевий, але пристойний салон  - я у них завсідник.
Дерев’янко поглянув на зачіску молодика – звичайнісінька. Іван Іванович за подібну не взяв би більше двох гривень. А за бокс, що зробили Шурі, вистачило б, мабуть, однієї. Та місто, безперечно, любить гроші
- Тепер на ”Босфор”, там є чудовий магазинчик готового чоловічого одягу, -  підказав Орлов. - Змінимо тобі прикид, імідж.
- Дорогий магазин? - тільки й запитав Дерев’янко.
- Скажено. Але ми не настільки багаті, щоб купувати “секонд хенд”.
Ну, й чорт з вами, подумав Шура. Брийте, вдягайте, платіть, розщедрюйтесь. Не ризикувати ж задарма! Софія зі схожого приводу говорила: не треба напружуватися, а розсунь ноги позручніше і постарайся отримати задоволення. От і спробуємо розкарячитися. А про Соню згадувати – зайве
У магазині, що займав усього-на-всього площу великої кімнати, рябіло в очах від сорочок, піджаків та курток, не кажучи вже про білизну. Володя знову керував, жартував із продавщицями, а ті носили на примірку костюми один за одним. Дерев’янко по черзі одягався то в світле, то в темне, то в смугасте, то в клітчате. Нарешті наряди склали до фірмових пакетів, і Орлов розплатився. Цьогораз Шура не питав, скільки коштували покупки, хоч його й інтересувало, звідки беруться гроші, що так щедро тратяться. Сотенні, які відраховував у касу Орлов, підсумовувалися насправді в тисячі!
У сусідньому взуттєвому магазині вони вибрали міцні шкіряні черевики, після  чого зробили миттєві фотографії у “Кодаку” і завезли їх на Леніна, в управління. Затим поїхали за місто, в селище Нове.
- Ось у якому хмарочосі я пробуваю, - Володя зупинив “Деу” біля під’їзду багатоповерхового будинку. - На десятому небі. Попереджую, ліфт сьогодні з ранку не працює.
- Машину кидаєш тут? Колеса не познімають? Чи у вас не крадуть?
- Хай постоїть – вона у мене із сигналізацією.
На диво, ліфт устигли відремонтувати, тож пертися нагору пішки не довелося. Площадка десятого поверху була чиста, на дверях квартири зліва висіла саморобна картонна табличка з намальованим віником, відром та шваброю і надписом по-російськи “Дежурная комната”.
- Нам сюди, - Володя вказав на протилежні двері, дістав ключ і відімкнув. - Прошу пана до оселі. Моя холостяцька печера; так би мовити, лігвисько Синьої Бороди. Не голубої, а Синьої! Come in!
Шура недовірливо переступив поріг, оглянувся на господаря.
- Взуття під вішалку, - пояснив молодик. - Проходь до зали, а я по-спринтерськи зазирну в холодильник. Розгулявся апетит! Речі поки що віднесу в спальню.
Вітальня у Орлова виявилася просторою, проте якоюсь незаселеною. Килим на підлозі, диван під стіною. Напроти книжкові полиці, висячий бар, крісла. Журнальний столик, телевізор з відеомагнітофоном у кутку.
- “Три-ні-трон”, - прочитав латинські букви по складам Дерев’янко. - Це такий, як рекламують? Плоский екран? Купу грошви коштує?
- Що? – обізвався Володя зі спальні. - Говори голосніше!
- Нічого
Шура поглянув на книги, прикинув: не менше трьохсот штук і половина з них – багатотомні зібрання у розкішних обкладинках. Затим підійшов до столика, на якому містився телефон. Зацікавив його, однак, не апарат з цифровою панеллю замість звичного диску, а жіночі трусики, що лежали поверх слухавки. Фломастером чи то губною помадою на трусиках був написаний шестизначний номер.
- Володько! - гукнув Дерев’янко. - Чий це телефон: ?
У вітальні нарешті з’явився сам господар, переодягнений у спортивні штани та футболку.
- А звідки ти його взяв?!
- Та ні, це ти звідкіля його взяв?! Ти, звиняй за нескромність, які труси носиш?
- А до чого?.. Ну, плавки турецькі. Що за дурниці?
Шура мовчки зачепив трусики середнім пальцем і перекинув їх Володі.
- Зараза, Віка, - незлобиво лайнувся Орлов, - я їй Ось так поспішати на службу і залишати у квартирі саму! Але це дрібниці; признайся чесно: ти, певно, голодний?
- Байдуже, мент, потерплю.
- Тільки давай без принсипів і вишуканих поз. Як говориться: любов приходить і проходить, а їсти хочеться завжди.
- Зажерлися ви в місті! Кожен день, мабуть, їсте?
- Шуро, скажи все-таки чесно: коли ти їв минулого разу?
- Обідав учора на роботі. У шкільній їдальні.
- Поїв у школі і з тих пір!.. Прости негідника, якщо можеш. А не можеш, убий. Жартую, не всерйоз! Так, я мчу на оптовий по продукти, бо в мене на кухні пусто. І машину в гараж відгоню заодно. Ти, будь ласка, не ламайся, а лізь у ванну, поки є вода – вода увечері дефіцит. Можеш користуватися всім, що заманеться, крім зубної щітки.
- У нас на заставі зубними щітками днювальні надраювали гальюн.
- Я тебе благаю, не треба! Хіба що раз маєш сильне бажання, подрай! Дозволяю тобі персонально! Все рівно цій щітці місяць з лишком, пора змінити. Тоді можеш заодно і умивальник потерти.
- Пішов ти!..
Володя не образився; швидко накинув куртку, прихопив шурхотливий рожевий пакет, але з коридору повернувся знову.
- Або відик подивись. Тобі касету поставити? Про любов дивишся? Про натуральну любов, маю на увазі; без підробок, три ікса? Ну, порнографію, одним словом!
- Конфіскували у когось?
- Ображаєш, напарнику. Ліцензійна дойчевська касета! - заперечив молодик. - З Польщі по знайомству привезли. Ти пультом коли-небудь користувався?
- Став, розберусь.
Дистанційка мала чудернацькі, незрозумілі позначення і символи. Шура знайшов кнопку пуску, натиснув; та щойно Володя відкрив вхідні двері, також визирнув у коридор. Запитав знагла:
- А якщо я втечу?!
- Немислимо! - Орлов заперечував, наче по писаному. - По-перше, куди? По-друге, чого? А по-третє, ми тепер партнери, і я тобі повністю довіряю. О’кей?
        Не чекаючи реакції у відповідь, він захлопнув двері. Дерев’янко наблизився, торгнув круглу ручку, заглянув у прозурку. Об’єктив дозволяв оглядати півкругову панораму, щоправда спотворюючи зображення.
Тим часом з вітальні почулися палкі стогони та німецькі вигуки. Вмостившись у крісло, Шура принаймні хвилин п’ять уважно спостерігав за сороміцькими викрутасами пещених голозадих арійок, потім згадав Софію, плюнув спересердя і вирішив за краще дійсно покупатися.
Коли занурився з головою у гарячу воду, відчув, що виснажився за цю безконечну добу до краю. Втома розтеклася по тілу від п’ят до маківки, не хотілося ні думати, ні митися, ні просто ворушитись. Слава Богу, Максим і Соня перебували у захистку; проте на горизонті замість учорашніх небезпек та загроз маячіли нові халепи, не менш ризикові.
Утім, Володька правий: куди він рипнеться? А головне – чого?..
Із заплющеними очима Дерев’янко лежав, доки не зрозумів, що куняє, і отямився. Не вистачало втопитися у кориті! Він сів, дотягнувся до мила й мочалки, заходився завзято шкребти себе.
Короткий відпочинок пішов на користь. Утома вже не здавалася смертельною, а грядущі злигодні нездоланними. Більше того, прокидався вовчий апетит, а це свідчило, що самопочуття входить у норму. Хотілося також і курити; але не так сильно, як їсти.
Шура змив піну під душем, спустив чорну, мильну воду і набрав чистої, приблизно на чверть висоти. Ліг, аби вода лише-лише прикрила тіло, розслабився.
Зненацька учувся грюк у коридорі. Умить Дерев’янко опинився під дверима, приклав вухо до щілини збоку, застиг, прислухаючись до сторонніх звуків.
Відик далеко у вітальні продовжував бурмотати, стогнати, охкати, але окрім шуму розпусти чулися й тихі кроки по квартирі.
- Хазяї дома? - пролунав раптом зовсім поряд бадьорий голос Орлова.
Шура відітхнув і повільно ступив назад у воду.
- Ти тут? Агов, напарнику! - Володя постукав у двері ванної кімнати. - Я вполював вечерю.
- Чую. Почекай, домиюся.
- Може, спинку потерти?
- Якщо не обломно
Орлов прочинив незаперті двері, взяв протягнуту мочалку, пожартував:
- Без мила відкисаєш? Без мила киснути не годиться. А повернись-но, синку – і здивовано додав. - Еге, а де ти так гарно подірявився? І, схоже, давно
Він торкнувся пальцем шрамів на спині:
- Раз, два, три Вилами хтось штрикнув? Ти лежав на ній зверху, а ревнивий муж намірився одним ударом прохромити обох? Я вгадав?
- Та мий, ради Бога.
- А чого магнітофон не виключив ? Розумію: тобі сподобалося кіно. Аби хоч слухати
- Ну їх к бісу, твої касети!
Володя засміявся:
- Бо вони не для одиночного вжитку. Порнуху, якщо ти не збоченець, треба дивитися у привабній обстановці: із розкутою, темпераментною коханкою під бочком. Все, спина, як новенька; не рахуючи подряпин. З вас десятка за послуги. Дякую, пане. За користування ванною – ще десятка. Ціни божеські, собі у збиток, повірте.
- Мені на запис до получки. На цетлик, можна?
- Як для вас, то й зірку з неба! Чого зволите ще? Чай, кофе, капучіно? Яйця смажені, варені? Варені круто, рідко чи в мішечок?
- Почухати
- Отже, омлет. Very well!
- Іди, єй-Богу, бо обматюкаю!
- Добре. Я на кухню, а ти не надто поспішай. Вибирай будь-який халат, там пантофлі. Фен дати?
- Лак для волосся заодно. Володька, я ж не баба. І що тут сушити?!
- О’кей, згоден. Тоді все. Сполоснеш ванну!
Шура стримався, щоби не лайнутися вголос. У принципі, молодик не знущався, а вів себе, як, певно, звик вести з близькими знайомими. Хто винен, що і серед есбеушників трапляються піжонисті дотепники? Інколи, як у даному випадку, це непоправно.
У квартирі загриміли динаміки; заграв величезний оркестр, судячи з кількості інструментів. Мелодія не вгадувалася, одні гучні пасажі змінювалися іншими. Симфонія, зрозумів Дерев’янко.
Класична література, класична музика – отже, культурний мент попався, а не прохідна шушваль. Навіть порнуху дивиться ліцензійну,  з Європ привезену по блату, не абищо!
Шура вибрав темно-синій махровий халат з червоним драконом на спині, найрозкішніший із трьох, що висіли на гачках вішалки; закутався, зав’язав пояс, вступив у тапочки. І вдруге подивувався: чоловік, якого побачив у запітнілому дзеркалі, міг бути йому хіба тільки дальнім родичем. Але насправді це він сам – Шура Дерев’янко, безталанний грубник зі шкільної котельні. Те, що творилося з ним попередні кілька днів, скидалося на обман, на жорстокий розиграш, однак було найреальнішою дійсністю.
Уявити лише: він у гостях у контррозвідника, з яким завтра-післязавтра йти на секретну операцію! З ума здвинутися!
- Ту-ру-ру-ру! - Володя постукав до ванної. - Доля калатає в двері! Вечеряти, колего, печеня  стигне на тарелі!
  Шура без слова відчинив.
- Мій улюблений халат, - одразу зауважив Орлов. - У нас аналогічні уподобання. Тобі личить. А ще – з легким паром! І швидко гайда до столу, бо я вмираю від любові до їжі!
У кухні він підсунув Дерев’янкові ніж та виделку, сказав:
- З’їсти мусиш все, що наставлено – я нічого не знаю! Інакше солодкого не получиш!
І першим, подаючи приклад, запхнув до рота жмуток петрушки, дольку помідора, скибочку шинки, відрізав і підібрав виделкою шматок омлету, в праву руку взяв кусень чорного хліба. Прожувавши, запив пивом, мовив підбадьорливо:
- Смакота.
- А якщо я не вмію ножем і вилкою? - похмуро запитав Дерев’янко.
Між ними на скатертині купчилися численні апетитні наїдки: ковбаса, сир, шпроти, копчена риба, кабачкова ікра, салат, овочі, зелень, житня булка; в центрі горбатився півторалітровий балон пива.
- Їж ложкою, - Володя підборіддям кивнув у бік мисника. - Або руками, по-мусульманськи, руки в тебе після ванни чисті. Як зволиш! Приміром, це у тебе такий рекетирський імідж за столом. А ми зіграємо на контрасті: вихований, освічений, розумний мафіозі – це, типу, я – і дубуватий охоронець. Нормально. Люби себе, плюй на оточення! Переучуватися однаково пізно
Шура оглянувся. Поряд з тарілками лежали ложки, на електричній плиті грівся чайник. Що ж, з вовками жити Він узяв виделку правою рукою, але Орлов промовисто показав пальцем, що невірно.
- Тьху, бодай вас!.. – лайнувся Дерев’янко. - Чого лівою?!
- Так прийнято; традиція. Освячена поколіннями.
Шура наколов шпротину. Володя осміхнувся, надпив із бокала. Перегодом спитав:
- Сподобалося у ванній? У вашому селі в бані купаються чи в річці?
- Була колись колгоспна баня, - неохоче відповів Шура. - Тепер не працює, солярки нема.
- Оригінально! Ви милися соляркою?!
- Облиш, не смішно
- Вибач. Це у мене само собою. А серйозно: як же ви без бані? По-дідівському: діжка, балія? Ну, дійсно, цікаво!
- У мене дома ванна і душ.
- Опа! В натурі? А гаряча вода?!
- Нагрівач від газу. Відкрутив вентиль, сірник до пальника і зразу тече майже кип’яток. За п’ятнадцять хвилин повна ванна; купайся – не хочу!
- Це такі продаються?
- Ні, даром роздають.
- Я мав на увазі, можливо, ти сам змайстрував.
- А ти, Володька, оце усе сам зробив? Квартира у тебе службова, державна?
- Ні. Куплена.
Шура догадливо покивав головою, поки прожував ковбасу. Нарешті вимовив:
- Дорого, мабуть, обійшлася?
- Та недешево. Три кімнати, зручності окремо, кухня три на чотири, засклена лоджія.
- І начинка в квартирі влетіла в некороткий рублик
- Сам бачиш.
- Імпортна машина. А получка у тебе велика?
- Он ти про що
- Про це саме, брат! Скільки огрібаєш за місяць?!
- А ти?
- Шістдесят гривень, - визивно сказав Шура. - І то, якщо їх дадуть.
- Ну У мене зарплата трохи вища, - усміхнувся примирливо Орлов. - Предки також пособляють. Тобі, що, старики не помогли нічим?
- Мене бабуся виховувала. Баба Саня. Батьки розбилися в автобусі, коли мені було два з половиною года.
- Співчуваю Пробач, я не знав.
- Дурниці; давно було – я звик.
- Бабуся жива?
- Літом вісімдесят п’ять стукнуло. Потихеньку шкандибає бабця. На городі сапає, коло птиці порається А твої?
- У мене батьки відносно молоді. Принаймні, улюбленого сина до пенсії догодувати зможуть. І онуків до весілля
- А твій батько, випадком, не єврей?
- А ти, випадково, не антисеміт?
- Чайник закипів! – перевів на друге Шура.
Володя заметушився, вийняв із настінної шафочки імпортну бляшанку, чайну ложку, перепитав:
- То ти каву питимеш? Для тонусу. Чорну, з вершками?
- Чорну А чогось міцнішого нема? Пиво без водки – гроші, викинуті на вітер
- Є, але - Орлов розвів руками. - Начальство наказало: сухий закон!
- Це у тебе спеціально для кофе маленька каструлька з держаком? - знову змінив тему Дерев’янко.
- Ага! Турка називається. Вгорі звужена, щоб піна, коли піднімається, утворювала пробку, і аромат не втрачався даремно.
- Маленька дуже.
- А турка чим більша, тим гірша. Піна повинна гарно підніматися. На Сході кажуть: піна – обличчя кави!
- Соня називає нашу таку каструльку джезва, - повідомив Шура знічев’я.
- Певно, арабський варіант, не чув. А у мене по-турецькиТо у вас теж є? - Орлов уже чаклував з окропом, кавовим порошком і цукром.
- Зробив колись подарунок на Восьме березня. Але не геть таку. У тебе дюралева, а я купив бронзову з дерев’яною рукояткою. Продавщиця говорила, що потрібна і паличка із сандального дерева – помішувати при заварюванні.
- Все, Шура, ти мене доконав, - визнав Володя. - Здаюся. Сандалової палички я точно не маю. Але
Він двічі знімав, а потім ставив каву на плиту; затим підняв і постукав туркою по краю стола.
- Готово! - і розлив по крихітним чашечкам. - Секретний цареградський рецепт. Пий, та не здумай сказати, що не подобається!
Дерев’янко обережно сьорбнув гарячий напій, цмокнув.
- З Бразилії привезли блатні знайомі?
- Майже, - засміявся Орлов. - Ще?
- Давай, а то наперстки підсунув
- Послухай, - раптом запитав молодик, смакуючи свіжу порцію, - трьох ти підстрелив, а двох убив руками? Справді?!
- Угу, - Шура допив каву, з жалем поглянув на денце.
- Голими руками? Двох чоловіків?
- І обидва оборонялися Жалко, що не прибив і бугра їхнього. Як він там?
- Художник? Байдуже. Артуру ти  зламав щелепу, перенісся і штуки зо три ребер. Важко сказати точніше, бо опісля з ним побалакав тет на тет Слава Митрофанов; унаслідок, зараз переламано чотири ребра, а також ключиця і ліве зап’ястя . Не рахуючи зубів, звісно, та струсу мозку.
- Струс – це я чи Митрофанов? Я встиг тільки впасти на нього
- Напевне, Слава. Після його допиту Художник став абсолютно нетямний, а до того приндився.
- Ловкі у вас методи
- Аналогічні вашим, Олександре Степановичу! Ідентичні навіть! Насильство породжує насильство, - Орлов замислився і зауважив. - Щось я того не те виверзнув.
- Чого ж, Володька: ясніше не скажеш. Кров за кров, зуб за зуб. І як там: око за око?  Мене ви взяли в долю, мабуть, аби я і в Одесі когось прикокнув
- Ні, подібна конкретна задача перед нами не ставиться. Проте зброя буде, обіцяю. Причому легальна, задокументована, як годиться . Пістолети До речі, забув тебе спитати: автомобіль водити можеш?
- Управляю будь-чим, крім пароплава, вертольота і реактивного літака!
Орлов із сумнівом подивився Шурі в очі:
- А права є?
- Уже два з половиною роки, як ДАІ забрало.
- Треба було викупити.
- Викупив. Знову забрали.
- Ще раз викупить!
- Ще раз викупив і знову забрали.
- Бачу в цьому певну систему, - глибокодумно виснував Орлов. - А чому забирали?
- За випивку.
- У-у – він вивернув чашку і почав вивчати кавову гущу на блюдечку.
- До речі, забув тебе спитати, - Дерев’янко скопіював Володині інтонації. - Курити начальство дозволило? Якщо до кофе не пропонуєш коньячку, то хоч подимити дай. На десерт.
Орлов уважно вислухав, подумав, затим встав.
- Ти куди? - поцікавився Шура.
- По сигарети в магазин.

  Зі спальні Дерев’янко почув, що Володя відпер двері, зайшов до квартири, гукнув:
- Я приніс вогню і диму!
Тиша у відповідь, очевидно, насторожила молодика. Не роззуваючись, він протупав до вітальні, рипнув дверима кабінету, зазирнув у ванну кімнату, в туалет, пройшов на кухню.
Шура тим часом без поспіху надів шкіряну куртку, лапнув золотий ланцюжок на шиї і, поскрипуючи новісінькими черевиками, теж направився в кухню.
Господар сидів на табуреті зморено, навіть загнано. На столі біля його ліктя лежали цигарки, запальничка та упакована в целофан строката зубна щітка.
- Що приніс? - перепитав Дерев’янко.
Орлов нервово смикнувсь, оглянувсь на Шуру. І відразу чесно признався:
- Ти мене налякав Причому двічі.
- Це, хлопчику, тебе в дитинстві перепудили. Так і називається: дитинець. Потрібно було зразу якійсь старій відьмі показати, вона б крашанкою викачала. А тепер, мабуть, проґавили, пізно. Ну, як?
- Фотомодель! - з перебільшеним захопленням оголосив Володя. – Мікі Рурк укупі з Мелом Гібсоном  здохнуть від заздрощів. Зверни увагу, сорочка саме до сірих штанів. Хто вибирав! Узагалі, тобі страшенно пасує.
- Ти, мент, не насміхайся і не підхвалюй, я не давалка. Кажи правду.
- Абсолютно щиро! І до ансамблю неодмінно ще дорогий годинник – але не з прибамбасами, а практичний. Французький одеколон. А на палець золоту гайку. Та це завтра – зранку оформимо, як п’ять у п’ять, во!
Орлов черкнув великим пальцем по зубам. Дерев’янко скривився:
- Звідки гроші, Володько?! Ти вже викинув на вітер купу гривняків. А я так мислю, що і в Одесі нам доведеться неслабо тратитись?
- За розтрату, напарнику, не хвилюйся – у Конторі свій друкарський станок, а у мене карт-бланш. Бери краще сигарети. Не спитав у тебе сорт, прихопив подешевші. Це буде твоя новоукраїнська примха: “Прима-ностальгія”. Потягнуть? Ленін і червоний прапор, по-моєму, прикольно.
- З тобою навчусь кізяки курити буркнув Шура, однак надірвав пачку, взяв сигарету до губ, підпалив од люб’язно запропонованої запальнички.
- Ого, майже десята, - подивувався Орлов. - Піду і я скупнусь. А завтра поплаваємо в Понті Евксинському! Гайда включу тобі відик, щоб не скучав. Еротики, отже, не хочеш?
- Ти сам говорив: треба бути збоченцем, аби наодинці підглядати, як люди трахкаються  за гроші. Послухай, Володько. Мене ось що інтересувало: скільки їм платять, ти не в курсі?
- Хочеш позніматися чи продюсером?
- Просто для інтересу. Я от думаю: ну, хто стане безплатно паскудитись?
- А якщо їм подобається розпуста сама по собі? Припустимо, їм у кайф, що збоку дивляться. Ексгібіціоністки. Може, їх глядачі збуджують?
- Так: або говори, або заткнись. Знаєш чи не знаєш?!
- За порнофільми не скажу і приблизно, а от у російському “Плейбої”  фотографії “ню” коштують п’ять тисяч.
- Рублів?
- Ага Доларів! Кіно, звісно, оплачується дорожче, зате й прибутки вищі. Порнокіно по зискові не то на другому місці після торгівлі зброєю, не то на третьому після наркотиків. Здивований? За хороші бакси і ти, певно, погодився б?
- Пішов ти приколіст! Постав мені якогось бойовика і покажи, де переключати.
Головний герой видався Шурі підозріло знайомим, але цього фільму він достеменно не бачив раніш. Коли артист заходився лупцювати всіх поспіль і трощити обстановку в піццерії, куди завітав на розмову з гангстерами, Орлов  пояснив:
- Стівен Сігал найкрутіший боєць у Голівуді. Не дутий, натуральний. Чи то четвертий, чи то шостий дан айкідо. Ну, як тобі?
- Непогано, - погодився Дерев’янко. - Уміє чоловік кидати. І руки ламає ловкенько. Вам би такого спеца для допитів!
- Найважливіше, що працює в кадрі. Це не монтаж, не комбіновані зйомки: в першому кадрі замах, у другому – удар, у третьому – противник уже відлетів на десять метрів. Тут є, чому повчитися реально.
- Наприклад?
- Бачив, як він мечем відтинає галстук – міліметраж! Ще іноді рубають яблуко на голові: не горизонтально, а зверху вниз, до самої шкіри! - Володя махнув долонею, демонструючи спосіб, у який розрубують фрукт. - Потрібно мати відчуття дистанції  не в руках, а в кінчику меча. Оце майстерність! Плюс якість зброї – справжню катану виковують зі звитих смуг не менше семи років!
- Чи й не фокус! Не кип’ятись ти так, Володько, через цих вузькооких. У селі яка хоч жінка паршивенькою сапою показує міліметраж ще точніший. Ти бачив, як прополюють буряк?! Між отакеньким листочком і бур’яниною півсантиметра-сантиметр. А вона, не цілячись, не заміряючись, мах – і готово. Причому, на полі ішачать по десять годин підряд. З ума зійдеш тільки від скуки. А ще жара, сонце пече. А ти говориш! Ну, і якби поставити яблуко на башку, то що думаєш? Нормальна сапальниця порубає його, не змигнувши. На дольки! Тренування, звичка, а не майстерність – нічого особливого! Поясни краще, що це за кнопки, не розберу
Коли Володя нарешті пішов, Шурі закортіло відрегулювати яскравість і контраст. Проте від маніпуляцій з пультом зображення на кінескопі зникло, натомість з’явився таймер. Затим екран узагалі забився англійськими буквами, цифрами, рисками та комами.
- Хай тобі чорт! - лайнувся Дерев’янко. - Понавигадували, япона мать!
Признаватися у скоєному конфузі не дуже кортіло – можна, приміром, виключити відеомагнітофон зовсім, а потім включити: гляди, зарадить. Але Шура вирішив чесно попитати совіта у хазяїна. Псувати цінну річ через сором’язливість було несолідно.
Почуваючись трохи ніяково, він попрямував до спальні, звідки звучав притишений тенорок Орлова. Виявилося, що молодик розмовляє по мобільнику. Слідувало, мабуть, попередити про свій прихід, але спочатку Шура загаявся, а за хвилю зрозумів, що жодних професійних таємниць не підслухає. Володька бесідував з дівчиною! Називаючи її Оленою, він грав голосом, був ніжним і смішно закоханим.
- Чим ви займаєтесь, якщо не секрет?.. Невже я завадив?.. Так, безумовно. Хоча він дещо клаповухий, та для політика, тим паче, для короля Теж відпочиваю Я вибачаюсь, Олено, але сьогодні Ні-ні, ви невірно мене зрозуміли! У ближчі два-три дні я буду зайнятий роботою – загружений по брови і вище! А от потім я б залюбки подискутував з вами і про католиків, і про гугенотів. Релігійні війни у Франції – мій улюблений період!.. На ваш вибір Ви даруєте мені надію!.. О’кей, завтра. Запам’ятав Обов’язково зателефоную!.. Обов’язково. Не смію вас затримувати, вибачте До побачення! Цілую пальчики!
Якусь мить молодик сидів непорушно-замріяно. Шура злегка кахикнув, щоби привернути увагу, і Орлов ледь не підскочив. З нервами у напарника було явно негаразд.
 - і так далі? - по-свійськи запитав Дерев’янко.
- Ні, - кисло заперечив Володя. - У тебе відсутнє аналітичне мислення. Ти ж чув, я звертався на “ви”; отже, ми не в інтимних стосунках. Принаймні, не настільки, щоб залишати спідню білизну з номером. Ти щось хотів?
- Там годинник на екрані. І букви.
- Гайда

  Стівен Сігал бився смертним боєм з наймерзеннішим негідником фільму. Чолов’яга у чорному комбезі виглядав досвідченим і вмілим убивцею, однак у лицарській сутичці з голлівудською знаменитістю шансів не мав бодай на ніготь.
- Покажи, на що ти здатний! - під’юджував його Сігал. А отримавши по зубах, утер кров навкруг рота і додав. - Всього лиш?
У кульмінаційний момент заквакав дверний дзвінок. Шура зупинив кадр, в якому Сігал лупив ворога по казанку, мов по пневматичній груші, прогулявся коридором до вхідних дверей, подивився крізь вічко.
На площадці стояв веселий парубійко з двома дівчатами. Дерев’янко упізнав усіх трьох. “Беркут” Женя Білоус; білявка, здається, Віка; та руда дівиця, котра в селі дулася на Женю, а тепер пригорталася, обіймаючи кавалера за талію і нюхаючи букет гвоздик.
Ступаючи безшумно, Шура підійшов до ванної кімнати, стукнув зігнутим вказівним пальцем.
- Володько, до тебе!
Удруге огидно квакнув дзвінок.
-  До мене? Хто?! - озвався Орлов. - Я миюся Зараз!
- Твій дебільний дружок, - повідомив Шура, коли Володя з’явився в халаті, витираючи на ходу голову. - І
- Невчасно, - із серцем мовив молодик. - Посидь, будь ласка, в залі. Я благаю. Не можна, щоб тебе бачили.
Володя зітхнув. Дерев’янко знизав плечима і мовчки попростував до вітальні. Розмову в коридорі йому було чутно, проте розібрати він спромагався лише слова здорованя Жеки та хихотіння дівиць. У гості трійця не набивалася; навпаки, парубійко запрошував до кабака, мотивуючи гулянку премією за позачерговий шухер. Мабуть, за вчорашню облаву, здогадався Шура. Ти ба, їх ще й преміюють; і, напевно, кругленькою сумою, раз зібрався гудіти!
Одначе Володька відмагався, бо приятель продовжував настирливо агітувати. Нарешті Женя з дівицями здалися.
- Ну, не вигорає, значить, не вигорає. А даром, донер ветер! Жаліть будете послі Лікті гризтимете!
Орлов щось докинув.
- Образи в сторони! - запевнив здоровань. - Що, бойові подруги, ходімо? Нехай працівничок тішиться самотою Та розумію, розумію: рано вставати, далеко їхати. Без претензій, камрад. Ауфвідерзейн!
До вітальні Володя зазирнув навіть похнюпленіший, ніж по телефонній розмові.
- Піду домиватися, - пояснив. - От, біл клінтон, облом на всіх рівнях.
Водні процедури він закінчив швидко.   Затим подзижчав електрофеном пару хвилин. Та перш, ніж лягти спати, постелив Шурі на дивані простирадло, дав маленьку подушку і ватяну ковдру.
- Я подивлюсь ящик, - заявив Дерев’янко. - Обпоїв ти мене, Володька, кофем, півночі не засну.
- Є касети з поєдинками Кличків. Аж дві.
- Давай, годиться! Люблю бокс. Отам без притворства!
Але спостерігати за тим, як брати нокаутують рослих, товстих суперників, виявилося нудним уже через півгодини. Мінялися статисти, та не відрізнявся сюжет: страшенні тумаки по голові, пропущений джеб або крюк, безпритомне тіло падає на ринг.
Шуру давно вабив настінний бар поряд з книжковими полицями. Врешті-решт він піддався спокусі й відчинив стулки. Всередині лежала коробка цукерок і стояли рівно три посудини: молдавського коньяку – на два пальці, ледь почата горілка “Абсолют” і велика напівпуста пляшка віскі.
П’ятірко ковтків горілки не допомогли – “Абсолют” пився, мов ситро. З пляшкою в руці Дерев’янко опустився у зручне крісло. Дивитися бокс тепер, сьорбаючи з горла спиртне, стало цікавіше. Міць Кличків починала вражати уяву; ні, зустрітися з такими хлопцями віч-на-віч не означало нічого, крім надійної відключки.
Усе відносно, подумав Шура. Знайдеться хтось, хто поб’є теперішніх чемпіонів. А майбутню першу рукавичку  переможе ще удаліший суперчемпіон. Усі рівні. У цьому байдужому до персон світі ми однаково вразливі. Як не в один, так у інший хрін судьба зачепить будь-кого. Якщо ти вважаєш, що тобі особисто з гарантією нічого не грозить, доля випаскудиться і дістане твоїх батьків, твою дружину, твоїх дітей, твоїх друзів. Щоб він пропав, цей світ!
Питво без закусі славно паморочило мізки. Допивши горілку, Шура нахильці спорожнив пляшку коньяку просто біля бару, а затим із чотиригранним бутлем віскі продовжив уболівати душею за Кличків. Брати без розбору валили під ноги білих і чорних, пузанів і атлетів, обережних і безшабашних. Ну, й правильно: поки вистачає сил в руках, дави, перемагай, топчи! А почуєш слабину, вчасно одійди з дороги
Шура поставив підряд другу касету, і череда падінь поновилася. Дивно, що Володька Орлов тримав дома цей фільм. І купив, мабуть, десь у магазині – футляр касети скидався на справжній фірмовий
Що він узагалі за людина?! Подібних типів Дерев’янко ніби не стрічав досі. Схожий на маминого синка, білоручку, одначе прагне  небезпечних справ. З таким напарником упевненості не додасться. Але вибору не було: прийдеться, хоч не хоч, покладатися на необстріляного салагу.
Чим закінчиться поїздка в Одесу, невідомо. Не виключено, що на її завершення усні обіцянки начальників забудуться зовсім. Та куди заглядати так далеко! Невідомо, що в Одесі трапиться! А вони заявляють: менше знаєш, краще спиш Брехня! Все брехня
Однак в Одесу треба їхати Доведеться. І робити, що накажуть. І надіятися, що Максима у підсумку не чіпатимуть. Заради сина він усе зробить. Якщо зможе Тільки б не чіпали Максима! І Соню щоб ніхто не скривдив
Напевно, Шура задрімав, схиливши підборіддя на груди. Розбудили його Володині кроки. Телевізор блимав темним екраном, тож скінчилася і друга серія.
Орлов босоніж пройшов до відеомагнітофона, виключив спочатку його, а потім телевізор. Обернувся, мружачись, до Шури.
- Знаєш, котра зараз година?
Дерев’янко підняв пляшку, надійно притиснуту до пуза, побовтав нею і допив спиртне. Вимовив з огидою:
- Віскі гірше за малясовий самогон. З чого вони варять?!..
Помітивши, що Володя зазирає в бар, додав:
- Нема більше. Та й було мало Я сам, не треба! Пусти!
Проте Володя допоміг Шурі встати з крісла, дійти до дивана і лягти. Молодик не розпитував ні про що; Дерев’янко з власної ініціативи, над силу ворушачи язиком, повідав вигорьоване признання:
- Ти, Володька, непоганий мент Але горілка у тебе лайно!.. Геть не бере Не можу заснути
Він устиг також повернутися на бік і натягнути ковдру
 

Глеб Ситько

Гліб Сітько

    ПОЛЮВАННЯ  НА  ЯНГОЛА
історія однієї ненависті
   (містично-психологічний детектив)
Усі події та дійові особи роману являють собою витвір фантазії автора. Будь-який збіг з реальними людьми та обставинами ненавмисний та випадковий. Ну, майже…

Автор може не поділяти думки та переконання своїх героїв (примітка для ідіотів)

«А Я вам кажу: любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі»
Євангеліє від Матвія

«…И если есть те, кто приходят к тебе, найдутся и те, кто придёт за тобой»
Наутілус Помпіліус

«АНГЕЛ – (греч. Аггелос, посланник, весник)… Некоторая неопределённость еврейского учения об ангелах объясняестся своеобразным взглядом Библии на отношение ангелов к Богу и к людям. Ангелы в верованиях еврейского народа и в его культе не имеют самостоятельного значения; они не боги и не полубоги, а только слуги и исполнители воли Ягве. О них человек знает настолько, чтобы признать их вестниками Божества… Посланный говорит от имени Пославшего…»
ХРИСТИАНСТВО энциклопедический словарь в 3-х томах

- Ні!
- Ні? – Янголу здалося, що він недочув.
- Ні. Я не хочу цього – рішуче повторила Олена і додала після паузи – Тобі, мабуть, краще вже піти.
- Добре – Янгол потягнувся за джинсами.
- Зовсім піти.
- А не пожалкуєш?
- Авжеж, пожалкую. Все це дуже зваблює, але я просто не зможу потім з цим жити.
Молодий чоловік поквапцем одягався, не без зусиль застьобував ґудзики на ще ерогованому тілі, намагаючись не думати про те, що щойно сталося. Він мав обміркувати це наодинці з собою.
  - Спасибі! – почув Янгол вже стоячи в дверях.
- За що? – не зрозумів він.
- Все ж таки, я тримала його в руках. Тепер мені  буде легше – її оголене молоде тіло здавалося таким привабливим в напівтемряві коридору – Дякую за все. Прощавай!
Екс-коханець здолав за кілька секунд довгі старовинні сходи, біля дверей зробив коротку дихальну вправу та рішуче вийшов на освітлену вранішнім вересневим сонцем бруківку. Не озираючись до ампірових вікон на третьому поверсі, він попростував у напрямку найближчої кнайпи. Дякувати Богові, в цьому місті ці заклади можна знайти ледь не на кожному кроці, так само, як аптеки чи книгарні. Янгол замовив чашку кави по-віденські та келишок лікеру «Старий ринок», сів за пластиковий стілець на терасі, запалив довгу солодку цигарку. Його життя тільки-но знову стало догори дригом. Тепер він мав це якось осмислити.

Зграя глухарів

   - Товарищ майор, пришёл Ваш заказ из архива.
   - Спасибо, Санёк. Принеси мне, пожалуйста, кофе из автомата и можешь быть на сегодня свободен.
   - Есть!
Сержант поклав стопку жовтуватого паперу та картону, яку згори прикрашав незмінний надпис: «Дело №…» на пошарпаний край невмирущого дубового столу, по-військовому повернувся на підборах та причинив за собою двері. Молодий іще…
Майор Пронін втомлено потер пальцями перенісся. Зараз, коли всю денну роботу зроблено, він, нарешті, міг дозволити собі зайнятися улюбленою справою. Точніше – справами. Вже більше двадцяти старих папок захаращували його кабінет, і в усіх них тим або іншим чином фігурував цей загадковий персонаж, якого Пронін подумки колись охрестив Янголом за  здатність переноситись, немов на крилах, з місця на місце.
Всі у відділку знали про дивне захоплення майора та часто-густо кепкували з цього «полювання на янгола». Ледь не щодня колеги пригадували йому старий анекдот про ката, який приніс додому щось живе у мішку, а на здивоване  запитання дружини відповів: «Ось, халтурку прихопив».
Але дружина Проніна вже рік, як померла від серцевого нападу, діти виросли та роз’їхалися, собака здохла, друзі були вбиті або пішли на підвищення, тож ніхто не міг завадити старому міліціонеру затримуватися на службі після робочого дня, аби займатись цим незвичайним розслідуванням.
А розслідування й дійсно було цікавим. Всі ці справи можна було б назвати «зграєю глухарів». Найцікавішим в них була головна діюча особа – сам Янгол. Немов той сірий кардинал, він весь час смутно маячив десь на задньому плані. Про нього було зібрано досить багато свідоцтв, однак, водночас, досі майже нічого не було відомо достеменно. Він щоразу з’являвся під новим ім’ям, з новою історією, з новими документами, зі зміненою зовнішністю. Потім зникав, аби за кілька діб, тижнів або й місяців виникнути в новому місці у новій якості. І усюди, де він побував, залишався труп.
Пронін натрапив на його слід майже випадково, коли, років із п’ять тому, займався загадковим вбивством впливового в місті бізнесмена. Якось ввечері той поїхав на таємну зустріч невідомо з ким та не повернувся ані додому тієї ночі, ані зранку до офісу. Наступного дня їх знайшли у міському парку, самого підприємця та його охоронця-водія. Шоферові перебили кадик та проламали скроню тупим металевим предметом (можливо – рукояткою пістолета), а хазяїн отримав в голову кулю з Colt-у сорок п’ятого калібру, що належав, як показала балістична експертиза, його ж бодігарду. У небіжчиків було поцуплено гаманці, годинники, мобільні телефони та інші цінні речі, але версію вбивства з метою пограбування було відкинуто майже одразу.
Машину і зброю оголосили в розшук, та це нічого не дало слідству. Mercedes знайшли дні за два – місцева шпана взяла його неподалік від місця злочину покататись, довезла околиці міста та й покинула. Потім якийсь умілець з приватного сектору намагався розібрати дорогу іномарку та продати на запчастини, але був спійманий на гарячому. Пістолет «сплив», у буквальному сенсі, за кілька місяців, коли з сільського ставка, розташованого неподалік від міста, спустили воду. Інші речі розшукати так і не вдалося.
Зрештою, діло можна було б характеризувати як замовне вбивство і стовідсотковий «вісяк», але щось тут не сходилося. Покійник нібито не був помічений в занадто тісних зв’язках із кримінальним світом, не ліз у велику політику, не переходив дороги олігархам. Та й самі обставини злочину вказували на те, що бізнесмен добре знав свого вбивцю і, можливо, мав з ним якісь спільні справи.
Після того, як слідча група ретельно розпитала охоронців та інших співробітників загиблого, з’ясувалося, що за пару тижнів до смерті їх шеф познайомився із молодим бізнесменом з хабаровського краю. Йшлося про крупні поставки нарізки з червоної риби до системи магазинів небіжчика. Ділки кілька разів зустрічалися в офісі та в ресторані, щось обговорювали, проте ніякого договору так і не підписали. До того ж секретарша сказала, що, мовляв, після розмов із колегою її роботодавець поводився якось дивно…
Копнули трохи глибше і таки дещо виявили: незадовго до трагічного інциденту місцевий бізнесмен знімав зі своїх рахунків досить великі суми, та де поділася та готівка – ніхто не знає. Це вже було трохи підозрілим, і хабаровського гостя вирішили запросити для дачі свідчень по справі. Але підозрюваний через день після вбивства і за два дні до того, як по нього прийшли, спокійно виїхав з готелю, сказавши портьє, що дома на нього чекають невідкладні справи. А коли зателефонували до Хабаровська, то з’ясувалося, що купець туди не доїхав, бо ніколи й не мешкав у цьому місті, що паспорт і номери Toyot-и в нього фальшиві, а фірма «Червоне золото» була зареєстрована на підставну особу і, фактично, існувала лише на папері. Далі слід фіктивного бізнесмена загубився.
Отже, справу можна було б з чистою совістю покласти на полицю, але Пронін, просто для чистоти сумління, вирішив перевірити, чи траплялось таке раніше, і, на превеликий свій подив, знайшов кілька випадків, які були в дечому подібні. А за місяць у сусідньому районі стався аналогічний злочин. Пронін поїхав туди, але підозрюваного вже й слід прохолонув. Майор (тоді ще – капітан) був упевнений, що обидва рази діяв той самий вбивця, проте згори на нього гримнули, аби тримався своєї території. Він послухався, та став потроху збирати факти.
Якщо відкинути подробиці, то загальна схема злочинів виглядала так: Янгол знаходив жертву, втирався до неї в довіру, невідомим чином «розводив на бабки», потім прибирав її, а сам їхав до іншого міста, де змінював ім’я та зовнішність і все починав спочатку.
Та не все було так просто. Першою загадкою був сам об’єкт розслідування: в них було кілька його фотороботів (щоправда, не дуже схожі один на інший), ймовірні відбитки пальців (не може ж звичайна людина, не викликаючи підозр, весь час ходити в рукавичках), зразки крові (під час замаху на члена обласної думи вбивцю було легко поранено), голос на автовідповідачі (явно змінений), було зроблено навіть двійко записів із камер зовнішнього спостереження (не дуже чітких). До того ж Янгола бачили, з ним розмовляли багацько свідків, але міліція досі не мала й найменшого уявлення, хто ж  такий цей загадковий вбивця? Про його минуле взагалі нічого не було відомо, ніби він і не жив на світі.
По-друге, Пронін зовсім не міг зрозуміти мотивів свого «підопічного». Якщо йому потрібні тільки гроші, то нащо вбивати? А якщо він не хоче залишати свідків, то навіщо так довго «світитися» в незнайомому місці, де його могли запам’ятати десятки людей?
Ще вражала манера «роботи» Янгола. Він дуже професійно маскувався, плутав сліди та проводив сам акт ліквідації, але іноді поводився якось… ну, недбало, ніби був стовідсотково упевнений в своїй невловимості та безкарності.
Та найбільш збивало з пантелику те, за яким принципом килер обирає своїх жертв. Як не гадай, не мудруй, але окрім приналежності до виду Homo Sapiens, ніяка закономірність тут не простежувалась. Для чого, тільки-но вбивши олігарха - мільярдера, їхати за тисячу кілометрів, аби замочити сільську вчительку на пенсії? Навіщо при цьому витрачати цілий день, аби втертися до неї в довіру, а потім перечікувати кілька тижнів, коли стару жінку можна було б запросто прибрати одразу? Хто дає Янголу «наводки», від кого він дістає замовлення, де бере зброю, хто виготовляє для нього підробні документи, коли він весь час їздить по країні? Не відповівши на всі ці питання, не можна було передбачити, де ворог вдарить наступного разу, а отже – залишалося тільки чекати чергового пострілу.
То хто ж він, цей янгол смерті? Шпигун-диверсант, бандит – «бєспрєдєльщік», найманий вбивця, маніяк?

Ні!

Ні! Янгол не був ані маніяком, ані божевільним. Принаймні, не вважав себе за такого. Він зовсім не про те мріяв у рожевому дитинстві, аби їздити з одного міста до іншого та вбивати незнайомих людей. Просто, так все склалося…
А мріяв він тоді стати актором. Актором театру та кино, таким, як Янковський, Костолєвський, Міронов та інші кумири його юності. Янгол навіть організував у своїй школі аматорський театр, де був і творчим директором,  і виконавцем головних ролей, і режисером-постановником, а іноді – й автором п’єс, що ставилися. Багато людей вважали, що в хлопця є неабиякі здібності і що його подальша доля визначена.
Але батько, суворий військовий чоловік у відставці та в шостому коліні, рішуче сказав, що акторство – то не чоловіча професія, що всі служителі Мельпомени – інфантильні, скажені, меланхоліки, алкоголіки, наркомани, ****уни та педерасти, і тому його сину слід продовжувати сімейну династію. А грати в театрі, мовляв, можна і в полковій самодіяльності.
Ні, молодий Янгол (звісно, тоді його звали інакше) не був таким вже безхребетним тюхтієм, але в той час ті двадцять-тридцять артистів з московських та пітерських, зазвичай, театрів, яких весь СРСР регулярно бачив на білих та блакитних екранах, а також – на обкладинках журналу з тією ж назвою, люди вважали ледь не небожителями, і йому небезпідставно здавалося, що залізти на цей Олімп буде не легше, аніж пройти у Політбюро. А от перспектива змарнувати життя на сцені якогось заштатного райклубу у собачій заїдні за прохідні рольки, а потім спитися від безвиході, була більш реальною і значно менш привабливою. І це ще у випадку, коли він пройде конкурс, а якщо провалиться? У артистів бо теж є діти… Отже, юнак вирішив послухати батька і засів за підручники.
Щодо піхотних офіцерів тато був ледь не гіршої думки, аніж про працівників сцени. Тож він сподівався, що молодий Янгол, наслідуючи його приклад, стане танкістом. Але хлопець був настільки чистим гуманітарієм, що мав в атестаті лише дві четвірки – з алгебри та геометрії, та три трійки – з фізики, хімії та креслення. Тож він обрав артилерію, резонно розміркувавши, що легше буде вже просто стріляти з гармати, аніж стріляти із неї на ходу чи водити танк. Авіаційні війська, звісно ж, не розглядалась навіть як варіант.
Отже, пів літа він провів у недобудованій дачі десь на краю світу, гризучі сухарі, нігті та підручники із балістики. Проте на вступному іспиті в артилерійське училище, не зважаючи на усі жертви, Янгол все одно з тріском провалився. Коли горе-абітурієнт вже йшов до дверей,  розчавлений та розчарований, худий чолов’яга у доброму сірому костюмі та напівтемних окулярах, що за весь час допиту не вимовив ані слова, єдина, до речі, людина в цивільному з усієї комісії, попросив його затриматися після іспиту.
Потім незнайомець, нарешті, підійшов до розгубленого хлопця, що вже годину розмірковував, який засіб самогубства буде найменш болісним, і запропонував навчання з майбутнім працевлаштуванням у одній відомій на весь світ дуже таємничій організації. В інших обставинах Янгол тричі б подумав, але тут перед ним ще стояла конче неприємна перспектива розмови із батьком, а потім, у кращому випадку – ще рік зубрьожки нелюбимого предмету, або, якщо татові зв’язки не спрацюють – всі «принади» строкової служби із «дідівщиною», «земляцтвом» та іншим, а може – і дурна смерть від інтернаціональної кулі моджахеда.
Той добродій, котрого Янгол подумки одразу ж охрестив «Сірим», набирав по військових вузах перспективних абітурієнтів, яких потім готував до роботи в тилу потенційного супротивника. Ця група була експериментальною: Сірий хотів довести своєму керівництву, що значно перспективніше працювати з молодими людьми до того, як їм заб’ють мізки муштрою та клацанням підборів. Оскільки проект був секретним, батькам послали папірця, нібито їх син таки зарахований в артилерійське училище. Янголу навіть видали однострій зі схрещеними старовинними гарматами на личках (власне, то була єдина форма, яку йому довелося офіційно носити). Тож Янголові, окрім інших предметів, довелося вивчати ще й дещо зі своєї міфічної спеціальності, аби відбріхуватись від татових прискіпливих запитань. Добре, хоч брехати його там добре навчили!
Наступні п’ять років здавалися потім у спогадах великою чорною дірою. Увесь час, усі здібності, усі сили, фізичні та психічні, були зайняті виключно навчанням та тренуваннями. В короткі перерви він мав сили лише на відпочинок. «Контора», або «Школа», як її усі тут називали, використовувала тоді новітні психосоматичні методології з поліпшення пам’яті та прискорення роботи мозку, що стали відомими широкому загалу лише років за п’ятнадцять по тому. Яка вже тут до бісу художня самодіяльність! Янголу іноді здавалося, ніби він таки дійсно поступив до «Щуки», тільки вчать його не вдавати з себе Гамлета перед глядачами, що заплатили за квиток, а вводити в оману звичайних людей на вулиці.
«Сірий» потім якось зізнався, що хлопець його розчарував: вчитель понадіявся на артистичні здібності абітурієнта, та, як з’ясувалося, аби стати шпигуном, цього було замало. Але той чоловік ніколи не відвертав від наміченої цілі. Він вирішив будь що зробити з Янгола доброго розвідника і він таки свого спромігся.
Найобразливішим було те, що новоспечений боєць незримого фронту так і не мав нагоди попрацювати «за фахом». Перед самим випуском їм чомусь на два дні «вирубили» телевізор та радіо, деякий час не привозили пошту, не відпускали у місто, не відповідали на запитання. Викладачі ходили якісь знервовані, охоронні заходи були посилені, у повітрі відчувалася напруга. На третій день усім роздали зброю і оголосили готовність номер один. А за добу все так само раптово скінчилося, їх зібрали в актовому залі та й оголосили, що у Москві відбулася невдала спроба державного заколоту, і що тепер вони житимуть в іншій країні. Потім, правда, з’ясувалося, що цих країн буде п'ятнадцять.
Янгол ніколи не вважав себе аж таким радянським патріотом, але від всіх цих несподіваних подій у молодого парубка, що й життя не встиг побачити, голова пішла обертом. А потім Сірий запросив усіх хлопців до свого кабінету, де, ховаючи від них очі за склом окулярів, сказав, що, мовляв, діяльність їх відділу тимчасово припинено, і зараз їм буде доцільніше попрацювати в трохи іншій області, «від гріху подалі».
Випускників завантажили в закриту грузову машину і довго везли в невідомому напрямку. А там якийсь суворий чоловік у формі піхотного полковника нагадав їм, що всі вони (принаймні – офіційно) військові офіцери, тож мають захищати батьківщину (так і підмивало спитати – яку саме і від кого?). Їм видали камуфляж без знаків відмінності, особисту зброю і розвезли по «гарячих точках».
Такі точки для народу, в якого всю історію триває «Вечный бой, покой нам только снится» завжди десь знаходилися. Життя Янгола знову змінилося докорінним чином. Він опинився в ситуації, до якої зовсім не був підготовлений, бо його виховували як таємного агента, що працює під прикриттям у мирному цивілізованому місті, а не як спецназівця. Майже ніщо з того, чому навчали в Конторі, не могло знадобитися в польових умовах. Окрім, хіба що, вміння стріляти та фізичної підготовки.
Його посада звалася «інструктор», але й сам Янгол мав спершу навчитися виживати там, де все і всі хочуть твоєї смерті. І він навчився, бо вже чого-чого, а вчитися його добре навчили. Навчився  тікати і наздоганяти, навчився шукати і ховатися, навчився, як вбивати і як не бути вбитим.
Довгі два роки Янгол кочував з точки на точку, так що вже й п’яти горіли. І от, нарешті, в недовгій перерві поміж боями, він несподівано отримав запрошення повернутись додому.
За той час, що Янгол прожив в ізоляції від решти світу, його країна змінилася так, що він, навчений орієнтуватися у будь-якій незнайомій місцевості, ледь не заблукав в рідному місті. Хоча дещо, що не так впадало в очі, як яскрава реклама та нові іномарки на вулицях, навпаки, повернулося на своє місце. Контора, наприклад, майже повністю відновила свої позиції в суспільстві, а в деякому відношенні вони ще й посилились.
Сірий теж вийшов з опали і навіть отримав підвищення. Закріпившись на новому місці, він одразу ж став збирати довколо себе старі перевірені кадри. На жаль, більшість хлопців з їхнього випуску або загинули, або пропали без вісті чи були скалічені. Коли Янгол зайшов в кабінет, старий наставник одразу спохмурнів.
«Пробач, - сказав він, ледь потиснувши учневі руку, – Тут тобі не кіно, а ти – не Зиновій Гердт. Шкутильгання є особливою прикметою, а це – завелика розкіш для розвідника». Як не запевняв Янгол Сірого, що це – наслідок легкої контузії і скоро минеться, той був непохитний. Проте новому начальнику потрібні були свої люди на місцях, і солдатові запропонували попрацювати в забезпеченні.
Два роки пройшли напрочуд спокійно у порівнянні з минулим. Робота була, здебільшого, канцелярською і не дуже цікавою, зате Янгол навчився працювати із комп’ютером та обробляти інформацію. Батьки вважали, що він служить при штабі округу і дуже пишалися кар’єрним зростом сина, який в двадцять сім років вже числився капітаном артилерії.
Зарплатня була досить скромною, проте – стабільною, та й виплачувалась вона без затримок, а це було не так вже мало у ті непевні часи. До того ж Контора зберігла для своїх службовців деякі пільги. Проте життя Янгола все ще залишалося напівізольованим, бо на більшій частині його біографії стояв гриф «секретно». Тому як друзів, так і коханок доводилось, здебільшого, шукати поблизу робочого місця.
Принаймні, тепер він знову мав змогу читати художню літературу, слухати улюблену музику, ходити в концерти та на вистави. Неодноразово його відвідувала думка покинути службу та спробувати таки поступити в театральний, але тепер вже здавалося, ніби служителі Мельпомени, що вистояли в історичних бурях, працюють на голому ентузіазмі, білети коштують копійки, та на вистави все одно ніхто не ходить, і тільки Бог знає, кому це все потрібно й чи є тут хоч якісь перспективи.
Та ось одного разу мати серйозно захворіла. Її одразу ж поклали у найкращий військовий шпиталь, організували зразковий догляд, але ще потрібні були дорогі імпортні ліки, а задля цього ані в Янгола, ані в його батька, полковника у відставці, зв’язків було не достатньо.
Що робити? Продати дачу, «Волгу», поміняти квартиру в центрі на гіршу з доплатою – на все це потрібен час, а його в них не було. Заощадження на «книжці» в батьків, як і у більшості населення, з’їла інфляція, а звернутися в «буржуйський» банк за позикою батько, старий комуніст, не погодився б ні за яких обставин. Всі татові однокашники, які не загинули у «маленьких війнах», або піднялися так високо, що й не докричатись, або – теж сиділи на бобах.
Янгол обійшов із шапкою усіх співробітників та друзів, але нашкріб до смішного мало. Тоді він наважився підійти до свого старого вчителя. Той одразу ж погодився допомогти, але, водночас, з солдатською відвертістю запитав: «Чим повертатимеш?» Аби накопичити всю потрібну суму, Янголові довелося б працювати на своїй роботі років із десять й при цьому не їсти, не пити, не спати, не палити й не дихати.
Трохи поміркувавши, Сірий запропонував колишньому учню завербуватися на Війну, що нещодавно розпочалася, і де тоді катастрофічно не вистачало досвідчених вояків. І от Янгол, немов той Фонфан-Тюльпан, віддавши родині усі позичені гроші та те, що зміг взяти авансом в держави, знову поїхав у пекло.
Так, ця війна була – всім війнам Війна. У порівнянні із нею локальні конфлікти, в яких Янголу досі доводилося брати участь, виглядали дрібними розбірками поміж дворовою шпаною. Навіть старики «афганці», яких тут було чималенько, казали, що не бачили такого розмаху, а літні офіцери порівнювали її із Другою Світовою за масштабом застосування військової сили та новітніх технологій, а також за кількістю жертв і озлобленістю з обох сторін.
Із «контрактників», які трималися окремо й від призивного «гарматного м’яса», й від пихатих офіцерів та старшин, що гребували «найманцями», ніби самі не отримували зарплатню, часто-густо складали диверсійні загони, котрі мали діяти в тилу у ворога. Янгол, як старший за званням, віком та досвідом, очолив одну із таких груп. Він вперше був у цих горах, проте його вміння орієнтуватися в незнайомій місцевості та неординарних ситуаціях неодноразово рятувало їм життя.
Майже всі вони скоро зрозуміли, що від рідної російської держави не варто чекати великої вдячності, а тому стали потроху заробляти самі. Той, хто думає, що на війні наліво не постріляєш, ніколи на ній не був. Настріляєш, та ще й як! Згадайте, коли наші воїни-визволителі везли з підкореної Європи «трофеї»: солдати – чемоданами, офіцери – вагонами, генерали – ешелонами.
Але був в команді Янгола один сільський хлопчик, чия жадібність доходила до фанатизму, до маразму, до абсурду: він обшукував і вбитих чи полонених чеченців та їхніх волонтерів із різних куточків світу (останні, зазвичай, у полон не здавалися, та й правильно робили), і трупи російських солдатів, він перший вривався в магазини, аптеки та покинуті будинки на захопленій території. Не гребував Олег і звичайним грабунком. До того ж він потроху приторговував наркотиками, горілкою, провіантом, набоями та різним крамом.
Над ним посміювались, але не засуджували, бо всі знали його сумну історію: кожен раз, під дією винних парів чи диму марихуани, він повторював її, ніби вперше.
Колись Олег, перший парубок на селі, покохав вродливу білокосу Оксану, дочку голови колгоспу. Тобто, то раніше він був головою, проте й тепер непогано стояв. Їхнє кохання було взаємним і далеко не платонічним, на підтвердження чого Олег приводив такі інтимні подробиці, що зголоднілі за війну товариші ладні були його вбити.
Батько Оксани зовсім не хотів собі такого зятя, бо хлопець був голий, наче церковна свічка. Тобто, звичайно, його батьки мали собі хатинку, десять соток землі та якусь худобу, але хто сьогодні рахує це за майно?
Але молодята тим не переймались, в них бо все було розписано-розплановано: Олег мав в місті стару немічну троюрідну бабку, яка давно вже запрошувала його до себе. Отже, Олег поступає до ВУЗ-а, вчиться звичайні п’ять років, ввечері десь підробляє, а Оксана тим часом доглядатиме стареньку та поратиметься в хаті. До того ж сільські родичі допомагатимуть їм харчами. Коли чоловік закінчить навчання і знайде собі роботу, дружина має вже народити, тож він буде звільнений від армії, навіть якщо в інституті не буде військової кафедри, бо ще й одинак у батьків.
Бабуся обіцяла після смерті відписати молодим двокімнатну жилплощу, так вони закріплюються в місті. Згодом віддадуть сина (Олег і слухати не хотів про дівку) у дитсадок, тоді Оксана теж піде працювати. Коли хтось із сільських родичів (усі під Богом ходимо) помре, то садибу продадуть, а на виручені гроші молоде подружжя зможе заснувати власний бізнес. А там, можливо, і тесть подобрішає. А як ні – то хай вдавиться своїм багатством, й без нього якось протримаємось!
Та збутися всім цим рожевим планам не судилось. Голова колгоспу, сволота, за відро самогону найняв трьох (п’ятьох, сімох – цифри варіювалися) сільських покидьків, і ті підстерегли молодого, коли той повертався з танців. Олег був хлопець здоровий, запальний, до того ж займався в секції із греко-римської боротьби при школі, а того вечора ще й трохи хильнув, тож тим пройдисвітам добряче дісталося: комусь зламав руку, викручуючи (тоді-то той гад і зізнався, хто їх на нього нацькував!), комусь – два ребра, іще один отримав струс мозку.
Аж тут, невідомо звідки, матеріалізувався дільничний (тестів кум) із протоколом: маємо тяжкі тілесні ушкодження, плюс – хуліганство, плюс – у стані сп’яніння, плюс – при свідках, плюс – сперечання і матірна лайка по відношенню до представника влади при виконанні обовязків… Коротше, голубе, або йди і пиши заяву в воєнкомат, або…
Ті два роки були не найкращими у житті Олега, але повернення виявилось ще гіршим: Оксана його не дочекалася, вийшла заміж та вже колисала дитину, троюрідна бабця померла, її квартира дісталася якимось шахраям та вже була перепродана, батьківський дім хтось підпалив, тато й мама віддали ділянку за безцінь та поїхали до далеких родичів десь аж на Україну.
Біля року він вештався по общагах – по знайомих, перебиваючись випадковими заробітками. В село не став повертатись – боявся, що як побачить батька Оксани, то неодмінно вб’є. Потім вліз у якусь халепу, попав на бабки, й від біди подалі підписав контракт в Чечню та пішов по другому колу.
Але лишилася в Олега остання блакитна мрія: ось, приїздить він у рідне село на шестисотому мерсі… Ні, краще вже на джипі Cherokee, бо там такі дороги! Отож, приїздить, врубає на повну котушку якусь гарну мелодію, Меладзе там, чи Наташу Корольову, входить до двору Оксани в костюмі від Armani… Ні, краще у ковбойських чоботях та шкіряних штанях із сорочкою, він в одному журналі бачив, бо там така багнюка!.. Коротко кажучи, входить він, дістає з металевого футляра величезну гаванську сигару, запалює її від золотої Zippo – диви, мовляв, дурепа, якого парубка втратила!
Тут вона, звичайно ж, як у пісні, в нього на шиї повіситься: «Олежику! Соколе ти мій ясний!», а він її спокійненько так відсторонить (Олег особливо любив демонструвати цей жест): «Пробачте, скаже, вельмишановна Ксеніє Павлівно, що не зміг Вас вчасно поздоровити із народженням первістка. Ось Вам, тримайте, з найкращими побажаннями». І дістане із машини великий букет червоних троянд… Ні, краще вже – великий пакунок памперсів, сяде собі за кермо, та й поїде назавжди не обертаючись.
Та от, одного не дуже доброго дня (точніше – вечора), розвідка дістала відомості, нібито якийсь впливовий польовий командир республіки Ічкерія знаходиться в одному з аулів майже без охорони. Янголу та його команді доручили перевірити інформацію і, виходячи з ситуації, або знищити ворога власними силами, або – викликати по рації гелікоптери, а самим влаштувати засідку на шляху можливого відступу супротивника.
Янгол і досі не знав, чому операція провалилася. Можливо, у штабі був зрадник, або радіопереговори прослуховувались ворогом. Але суть була в тому, що неподалік від об’єкту їх несподівано обстріляли з кулеметів та снайперських гвинтівок. Хлопці із переляку відкрили вогонь у відповідь, і тоді на спалахи пострілів з навколишніх пагорбів в них полетіли снаряди РПГ та мінометів.
Мабуть, це було найгірше випробування із тих, які колись випадали на його долю. Нічне небо перекреслювали білі пунктирні лінії трасуючих куль, що летіли з усіх боків, зовсім поруч гриміли вибухи, стогнали поранені. Віддавати накази вже не було сенсу, кожен сам рятувався, як міг. Осколком Янголові розбило автомат, травмувало руку та добряче вдарило в груди. Бронежилет витримав, але деякий час здавалося, що під ним зламано ребро. Наш герой схопив за комір Олега, що скавчав поруч, поранений в ногу, та поволочив його кудись убік.
Несподівано земля під рукою піддалася: Янгол випадково натрапив на невеличку печеру. Немов той хробак, він заповз до неї, а слідом почав затягувати і товариша. Мабуть, у чеченців були засоби нічного бачення й вони зреагували на рух: в останній момент поруч дзенькнуло кілька куль. Олег скрикнув, і хоч Янгол титанічним зусиллям дотягнув його таки у безпечне місце, було запізно: хлопцеві влучило в живіт, і за цих умов його смерть була лише справою часу.
Янгол потім довідався, що радист встиг зв’язатися з базою перш, ніж його разом із рацією рознесло на шматки. Але пілоти гелікоптерів, дізнавшись, що у ворога є прибори спостереження в темряві, побоялися летіти вночі, аби не бути збитими чеченськими «Стінгерами».
Скоро постріли порідшали, вибухи вщухли. Бойовики, однак, боялися підходити ближче, проте на кожен помічений рух відповідали новою стріляниною.
Янгол розділив із товаришем свій медпакет. Дуже хотілося пити, а вода у флягах скоро скінчилася. Кровотеча зупинилась, але Олег ще з годину не приходив до тями. Потім він раптово оговтався і зовсім свідомим голосом сказав: «Братику… я скоро помру».
- Помовч! – шикнув на нього Янгол (він боявся, що їх почують зовні) – Сили побережи.
- Нема для чого, братику – хлопець довго розстьобував слабкими пальцями нагрудну кишеню,  потім дістав звідти фотографію, яку вже разів зі сто показував усім в загоні - В мене є останнє бажання. Обіцяй, що виконаєш!
- Добре, Олежику – відповів Янгол, думаючи, що той прагне щось передати колишній нареченій.
- Заприсягнись. Ні, краще – просто дай чесне слово. Своє Чесне Слово!

                Чесне Слово

Ой, а ви ж, мабуть, ще й досі не знаєте про Янголове Чесне Слово? Ну, тоді нам доведеться трохи відволіктись для необхідних пояснень.
Справа в тому, що ще в дитинстві батько втовкмачував хлопцеві про необхідність для людини, а особливо – для чоловіка будь за що тримати своє чесне слово. Цей атеїст у третьому поколінні навіть, поруч із різними радянськими книжками, цитував Євангеліє: «Але нехай будуть слова ваші: як так – то так, як ні – то ні, а що більш від того, то від Лукавого».
Оскільки в світі, що оточував молодого Янгола, казати правду завжди значило – бути божевільним або самовбивцею, він поступово став розділяти для себе чесне слово, та слово звичайне, тобто таке, яке можна й порушити, при необхідності. Згодом усі знайомі хлопчика вивчили, що коли Янгол каже: «Чесне Слово!», та ще й із особливою інтонацією та виразом обличчя, то він неодмінно каже правду. Хтось вважатиме це за лицемірство, але, мабуть, краще вже така напівчесність, аніж сучасна ситуація, коли ніхто нікому не довіряє, а тому люди не можуть ані про що домовитись поміж собою.
Як не дивно, цю властивість Янгол зберіг і у дорослому віці, навіть після навчання в Школі та круїзу по гарячих точках. Це було ледь не єдине, що він успадкував від батьків, окрім генів. Тобто, тепер наш герой вмів та любив брехати і, повірте, робив це професійно, та була в нього ця віддушина: коли не лишалося іншого засобу переконання, він міг просто сказати особливим голосом: «Я даю вам Чесне Слово!» І йому, зазвичай, вірили, можливо, тому, що він тоді дійсно казав правду, бо й сам вірив собі.
- Авжеж, Олежику, авжеж, заспокойся.
- Чесне слово?
- Так, ЧЕСНЕ СЛОВО.
- Добре – несподівано Олег показав пальцем у кремезного лисуватого чоловіка, що стояв на фото поруч із
усміхненою привабливою білявкою – Я хочу смерті
людини, яку звуть Акімов Павло Лукич!
Янголу здалося, що він щось недочув, або – що поранений марить, але той продовжував тицькати на зображення батька своєї екс-нареченої, залишаючи на його обличчі кривавий відбиток дактілоскопії, та повторюючи: «Вбий його, вбий, я хочу, аби він помер!».
- Та ти що, хлопче, з глузду з’їхав? Я тобі – не вбивця!
- Та ну? – обличчя вмираючого сотворила гримаса (мабуть, то він намагався посміхнутися) – То що ж ти, в такому випадку, робиш у цій країні?
     - Тобто, на війні – як на війні, але…
почав мимоволі виправдовуватись Янгол.
- Та хто ж тебе просить самого, йолопе!– Олег поліз кудись за пазуху, та витяг невеличкий металевий циліндричний футляр – Ось, тут має вистачити… Найми килера… Доброго килера, такого, щоб впорався… Решту залишиш собі… За душу свою не хвилюйся – я беру цей гріх на себе… Акімов Павло Лукич… Прошу тебе… Відправ цю окаянну душу назад до Пекла!
- Ти б о своїй душі краще подумав!
Тут Олег зайшовся сміхом. Цей страшний сміх, що часом переходив у кашель та стогін, був, напевно, найогиднішим, що Янгол чув у своєму житті.
- Ну, ти й даєш, парубоче! – сказав вмираючий солдат, відсміявшись та відхекавшись – Я вбив тут більше десятку чеченів, а що вони мені зробили поганого? Я ж навіть не вірю у російську ідею, мені насерти на велику і нерушиму імперію, на чистоту слов’янської раси, на усе це самодержавство, православ’я, народність та іншу хрінь… Чого ж я не можу наостанок вбити того, кого ненавиджу більше за Диявола, того, хто занапастив моє життя, вкрав моє кохання, позбавив долі… Одним більше – одним менше – ні я не помічу, ані Аллах. Акімов має вмерти, Янголе! Вбий його!
Янгол намагався не слухати, але Олег вперто повторював раз у раз: «Вбий його, Янголе! Відомстися за мене! Я приходитиму до тебе вночі, доки ти цього не зробиш. Хай він помре, мені і в Пеклі буде легше, і в Раю веселіше. Вбий його, друже! Ти ж обіцяв!»
Тут знову почалася стрілянина, але й крізь кулеметні черги та оглушені вуха воїн чув невгамовне: Янгол ледь подолав спокусу пристрелити вмираючого товариша. Згодом Олег почав марити, але й тоді говорив про те саме: «Оксана, щастя моє, повернись до мене… Я все пробачу, сина твого візьму за свого, лише повернись… Пам’ятаєш, як ми кохалися, як я чекав на твої листи у казармі… Але батька твого, Акімова Павла Лукича, заразу, гада повзучого, все одно вб’ю, бо він, сволота, встав поміж нами, не залишив нашій любові жодного шансу, щоб йому ані дна, ані покришки… Янгол мій друг, він допоможе… Він Слово дав мені… Ця наволоч загине і ми зможемо бути разом… Вбий його, Янголе, будь ласка, ти ж хороший хлопчик… Акімов Павло Лукич… Не забудь…»
Мабуть, врешті решт Янгол таки заснув, втомлений втратою крові та монотонним бурмотінням вмираючого. Наш герой прийшов до тями, коли несподівано почув близьку стрілянину. Крізь вузький вхід до печери надходило скупе вранішнє світло. Олег мовчав – напевно, вже відійшов. Знадвору доносилися  поодинокі постріли та короткі черги, звучала місцева говірка, а також болісні скрики і лайка російською. Отже, бойовики таки дочекалися світанку, аби добити поранених контрактників та зібрати їх зброю.
Його калаш був розбитий, олежин – лишився надворі, та Янгол все одно не впорався б з автоматом однією лівою. Солдат витяг здоровою рукою з кобури Стєчкіна та переставив запобіжник  на «АВТ». Він однаково влучно вмів стріляти з обох рук – цьому його також навчили в Школі. Використовуючи труп товариша замість бруствера, Янгол направив пістолет до вузького отвору, що вів назовні, та й закляк.
«А тут що таке? Печера?» - почулося знадвору чеченською (наш герой вже трохи її розумів), і світло на хвильку згасло. Янгол, не вагаючись, дав коротку чергу.
Ззовні почулися крики, тупотіння багатьох ніг. Ще кілька разів на фоні світлової плями з’являлося щось темне, та Янгол миттєво відповідав на це чергою. Коли ж його Стєчкін, випустивши останні дві кулі, замовк, ніби подавився, солдат швидко кинув пістолета, перевернув набік кремезне тіло Олега, вчепився здоровою рукою за комір його гімнастерки та прикрився товаришем, немов щитом.
І вчасно: в цей момент їхню схованку сповнили гуркіт, вогонь, свинець та пороховий дим. Стріляли, мабуть, всліпу, боячись потрапити під ворожий вогонь, та все ж половина куль влучила в Олега. Той тихо застогнав, і Янгол із жахом зрозумів, що закривається ще живим однополчанином!
АКС-у було затісно у вузькому просторі печери. Кулі рикошетили від каменю та скакали з стіни на стіну, неначе м’ячики. Одна із таких боляче вдарила Янголові по руці; він стиснув зуби, аби не видати себе криком. Здавалося, що це триватиме вічно, хоча насправді магазин Калашникова вилітає в три секунди постійного вогню.
Потім запанувала тиша, сповнена жахом, пороховим димом та запахом крові. А за хвилину крізь морок і дим по вузькому простору печери почав гойдатись прямий білий луч ліхтарика. «Ось він!» голосно сказав хтось чеченською, і пролунав ще один постріл. Тіло Олега здригнулося в останній раз.
- Готовий! – вигукнув хтось назовні - От здоровий,
шайтан! Шкода Ібрагіма. Казав ж я хлопцю – не лізь
поперед батька… Він там був один?
- Один! Та в тій норі більше і заєць не вмістився б.
- А може, все ж таки, гранату?
Янгол аж вжався в стіну від жаху, водночас закусюючи губу, аби не розсміятись: йому недоречно пригадався шкільний анекдот про Чапаєва.
- Облиш, і так боєзапасу витратили до бісу, на роту б вистачало. Дякувати Аллаху, хоч усіх гяурів побито. А з чого він стріляв, до речі, автомату щось не видко?
- Та он, пістоль блищить.
- Ти диви, Стєчкін! Потримай-но, я злажу.
Почулося шарудіння. «Лізь, хлопчику,  лізь!», подумав Янгол, обережно підтягуючи ліву ногу, за халявою якої ховав гострого іранського ножа.
- Та стій! – почулося – Часу нема. Чуєте? Відходимо.
Надворі загрюкали ноги, потім стало тихо. А скоро почувся далекий гуркіт гелікоптерових крил…
      З його взводу лише він один лишився живий, і, здається, той хлопчик Ібрагім був єдиним бойовиком, котрого їм вдалось вбити. Ворожу групу так і не знайшли, хоч облітали у пошуках всю навколишню місцевість. Бронежилет не підвів, ребра вціліли, хоч контузія потім довго давалася взнаки, але з-за пораненої руки довелося таки два місяці відпочивати у шпиталі.
Перед самою випискою просто в палату до нього принесли медаль «За Відвагу» та повідомлення, що Контора та російська армія більше не потребують його послуг. Отже, підписавши з десяток разів «не розголошувати до дві тисячі двадцятого року», Янгол міг йти на всі чотири боки.
Дома з’ясувалося, що поки  він там воював, його покровитель перейшов комусь з московських керівників Контори дорогу, і в службову машину Сірого на повній швидкості врізався КАМАЗ при загадкових обставинах. Сам шеф, його водій та охоронець вмерли на місці, шофер вантажівки десь зник, і ніхто не хотів лізти у цю нечисту справу. Не схотів і Янгол.
Принаймні, тепер можна було не повертати борг. Стан здоров’я мами стабілізувався, і наш герой разом із кількома друзями, як він – ветеранами  Контори чи Війни, вирішив використати збережені гроші, аби відкрити власний бізнес.
Спочатку все йшло добре. Від малого рекету вони відбилися, від середнього – відкупилися, з великим домовились. Почали надходити прибутки. Янгол та його сім’я навіть змогли дозволити собі деякі предмети розкоші, у тому ж непрактичному порядку, як в усіх, хто тоді швидко та несподівано багатів: спочатку – відеомагнітофон з телевізором Sony, аудіо систему та комп’ютер, а вже потім – імпортну праску, пилосос, мікрохвильову піч, пральну машину й таке інше.
Життя нібито впорядкувалось, але щось затьмарювало Янголові безхмарне мирне небо. І він добре знав, що це. Останні слова Олега стукали в його вухах, невиконане Чесне Слово гризло хлопця зсередини, криваві гроші пекли, навіть замкнені у найдальшій шухляді. Янгол, звичайно, не збирався наймати ніякого килера, він й не знав, як це робиться, тому намагався, використовуючи особисті зв’язки в конторі, знайти родичів та близьких однополчанина, аби позбутися душевного тягаря.
Проте Оксана, лише почувши ім’я колишнього нареченого по телефону, не схотіла нічого навіть слухати, а батьки Олега, як виявилось, поїхали з України на заробки десь до Італії, та не залишили ніяких контактів. Що ж він міг зробити у цих обставинах, може, просто розміняти всю суму по карбованцю, найняти «кукурузник» та розкидати їх понад рідним селом героя, де, мабуть, майже всі – його родичі, тім чи іншим боком? Або збудувати на честь загиблого товариша капличку?
Олег дотримав слова і таки завітав до нього уві сні. Це трапилось лише двічі, але й того було досить. Янгол не пам’ятав жодних подробиць, та обидва рази з нього витекло по відру холодного поту (раніше він вважав, що це – алегорія). Після того Янгол на півроку майже перестав спати.
До психіатра йти не хотілося – в Конторі, окрім усього іншого, проходили непоганий курс психології, тож Янгол міг передбачити все, що йому можуть сказати. Не знаючи, чим зарадити проблемі, він пішов до священика з найближчої церкви. Отець Веніамін порадив хлопцеві похреститися, замовити сорокоуст за упокій души загиблого воїна, а також – читати на ніч «Отче наш» та по кілька глав із Біблії. Янгол зробив як сказали, і, на його превеликий подив, йому трохи полегшало. Та він все одно не міг викинути з голови образ товариша, що вимагав помсти.
Тим часом справи у фірми раптово погіршилися. Янгол й досі не міг збагнути, на чому вони тоді прогоріли? Звичайно, в них не було практичного досвіду, але в кого він тоді був? Можливо, в нього та в його товаришів не було до бізнесу таланту та хисту, але тоді ледь не вся країна вийшла на вулиці торгувати, не боги ж горщики ліплять. Можливо, час був вибраний невдало, час, коли законодавство та ринкова ситуація кардинально і непередбачувано змінювалися мало не щодня, а борги повертали тільки під дулом пістолета. Може, справа в тому, що в них не було «нагорі» ані великої волосатої руки, ані міцного залізного «даху». А може – просто не судилося…
Однієї миті здавалось, що швидке «вливання» великої суми може кардинально змінити ситуацію. І Янгол, скриплячи серцем, таки дістав з шухляди гроші покійника. Він, звичайно, дав собі слово, що при першій ж нагоді компенсує всю суму, а потім… Ну, щось вигадає.
Але ніщо не зарадило, і скоро Янгол разом із друзями опинився на вулиці, дякуючи Богові, що вони хоч нікому не «висять». Докори сумління довелося до часу сховати в найдальшому сейфі підсвідомості. Саме тоді, немов на гріх, матері знову погіршало. Треба було терміново шукати роботу, бажано – прибуткову, та де її взяти? В країні на той час було повно енергійних молодих людей з неактуальною освітою, які не знали, куди себе приткнути. А до «братків» йти не хотілося…
Саме тоді хтось йому порадив звернутися до однієї фірми, яка набирала ветеранів елітних підрозділів та робила з них персональних охоронців. Артилеристи їх не дуже цікавили, проте перелік гарячих точок у послужному списку кандидата зіграв свою роль. Звичайно, Янгол ніколи не вчився на «бодігарда», але ті, хто колись займався цим професійно, тепер охороняли бояр Держдуми та олігархів першої гільдії. А такі, як Янгол, мали оберігати «от всяческих ему не нужных встреч» бізнесменів середньої руки та політиків районного рівня.
Він пройшов піврічний курс за два місяці, екстерном здав іспит, і скоро для нього знайшлося «палаюче» місце штатного охоронця з досить таки пристойною платнею. Янгол, звичайно ж, погодився, але, коли йому назвали прізвище, ім’я та по батькові замовника, так зблід, що дівчина, яка сиділа у картотеці, злякалася та запропонувала викликати  «швидку».
Проте Янгол швидко опанував себе, попросив не звертати уваги, мовляв, задуха, тільки спитав, чи є в них фото клієнта. І коли йому показали ту саму картинку, він був вже зовсім спокійний. Він зрозумів, що це – Доля. А від Долі нікуди не втечеш.

Акімов Павло Лукич

Акімов Павло Лукич виявився досить таки симпатичним літнім добродієм, щоправда, ще більш голомозим та гладким, ніж на тій картці. Важко було уявити, що цей привітний округлий чолов’яга міг визивати в когось таку ненависть. Олег же бо мав стільки часу тримати її в собі, плекати під серцем, немов поранене пташеня, терпляче копити разом із грошима на помсту, та ще й нікому, ані під градусом, ані під кайфом не проговоритися! Невже вся ця кришталево чиста лють була спрямована саме на цього плюгавого дядечку з черевцем та залисинами?
Колишній голова колгоспу добре піднявся за роки, що минули. Він був тепер чи не найвпливовішим бізнесменом міста, а наступного року збирався балотуватися в районну думу. Янгол вмів справляти враження на людей, отож після короткої співбесіди легко отримав місце у штаті, та ще й випросив в співчутливого клієнта деяку суму наперед, на лікування матері.
Робота була – не бій лежачого: годині о шостій ранку він мав спуститися у двір біля панельного дому на околиці міста, де винаймав кімнату у колишньої партійної функціонерки на пенсії, і очікувати на броньовану Toyot-у шефа. Потім Янгол сідав на місце поруч із водієм, та їхав з ним до новозбудованого дому, розташованого в елітному районі. Там місцевий охоронець у смішному опереточному камуфляжі відчиняв перед паном Акімовим дверцята, вони разом із водієм Костею бажали Павлу Лукичу доброго ранку, та й везли його в офіс.
По тому Янгол супроводжував клієнта, чи, як тут казали, об’єкт, під час його поїздок по справах. Решту часу він сидів у кімнаті для охорони, пив каву, базікав із хлопцями та загравав з секретаршами у охайних коротких спідницях. Іноді його викликали на вихідні, коли шеф разом із дружиною (дочка з онукою та зятем (мером міста, між іншим) звичайно ж, мешкали окремо) їздив до ресторану, чи то на природу, чи ще кудись. Треба віддати  Павлу Лукичу належне – він й досі жив зі своєю підстаркуватою жінкою, яку привіз колись із села, терпляче зносив її провінційні манери та нові «міські» забаганки й коники. Хоча час від часу і ходив «наліво», звичайно.
Складалося враження, ніби Янгола тримають, немов якусь екзотичну тварину, просто заради престижу. Навіть дивно було, що за таку «роботу» ще й гроші платять. За два місяці, які він працював на Акімова, йому лише раз довелося відштовхнути від об’єкта якогось п’яницю, що вже не бачив, куди йшов – от і всього клопоту.
Та ось, одного весняного дня, коли Костик раптово загрипував, і  Янголові довелося сісти за кермо самому, Павло Лукич, червоніючи, немов буряк, та запинаючись після кожного слова, чи не вперше за два місяці звернувся до свого охоронця:
- Слухай, парубче, давно хотів тебе запитати…
«Ну от, почалося!», - подумав Янгол.
- Я Вас слухаю, Павло Лукичу?
- Скажи, а чи не доводилося тобі колись… ну, словом… вбивати людину?
«Ідіот!» - вилаявся Янгол про себе – «Нас же могли прослуховувати!». Добре, хоч він зарання перевірив машину щодо «жучків» за допомогою пристрою, який сам зібрав у себе вдома.
- Я бував на війні, Павло Лукичу – відповів охоронець, не відриваючи очей від дороги.
- Так, звичайно – поквапливо погодився хазяїн – Але я хотів спитати, чи зміг би ти…
Янгол з’їхав з траси та різко загальмував на тротуарі,
злякавши якусь огрядну жінку, шо несла неймовірно великі торби. По тому відстібнув ремінь безпеки та повільно повернувся до роботодавця, чиє обличчя із бурякового стало вже морквяним.
- Це не є моєю спеціальністю, шановний
Павло Лукичу - дуже, ну дуже спокійно
відповів він своєму шефові – Мене
цьому не вчили і не задля цього наймали.
- Авжеж, авжеж, я розумію – розгублено промовив колишній голова колгоспу – Я просто подумав, що, можливо, ти знаєш…
- Ні, не знаю! – твердо відрізав Янгол, знов повертаючись до нього потилицею – І не знаю нікого, хто міг би знати. Пошукайте, будь ласка, по інших каналах.
- Добре, добре, Янголе, пробач – начальник зовсім зашарівся – Давай вважати, що цієї розмови просто не було.
- Якої розмови? – здивовано запитав Янгол, повертаючи ключ в запаленні.
Охоронець казав правду. Його дійсно ніколи не вчили на килера, і він не знав, як до цієї справи підступитися. Звичайно, в Конторі Янгола готували до того, що може виникнути несподівана необхідність когось фізично усунути, а під час своєї недовгої військової кар’єри він неодноразово робив це на практиці. Але тут все було інакше. Не було ані консульства, ані товаришів з автоматами, які б прикрили його зад, коли щось піде не так.
Авжеж, Янгол міг би просто зараз застрелити цього небораку. Не з табельної зброї, само собою, а зі Стєчкіна, який він колись крадькома вивіз з Війни, та тримав тепер у бардачку (про це ніхто не знав, окрім Костика). Але ж наш герой збирався жити тут і далі, допомагати батькам, лікувати хвору матір.
Отже, треба було все обставити так, аби відвернути від себе найменшу підозру. Тут він бачив два шляхи:
1) Інсценувати замах на клієнта, для переконливості легко поранивши і себе. Звичайно, ідеальним було б ще й підкинути труп нападника, та де ж його узяти? І як все це організувати, та ще й без свідків, у досить таки людному місті, за межі якого Акімов майже не виїздить? До того ж йому дуже не хотілося потім таскатися по слідчих кабінетах та давати пояснення. Їх, звичайно ж, вчили у Школі, як триматися на допиті, але він не мав практичного досвіду й міг заплутатись чи зламатись. Ні, цей варіант доцільніше залишити на крайній випадок;
2) Забезпечити собі ідеальне алібі. Янгол вже працював у цьому напрямку і дещо намітив. Але такий сценарій вимагав очікування слушної нагоди, бо вбивати когось, окрім «об’єкту», а тим паче – симпатичного незграбу Костика чи ще когось з хлопців, що працювали на Павла Лукича, він не збирався.
Нагода знайшла його сама. Стояв дуже теплий травневий ранок, їх машина рівно та весело котилася по нещодавно відремонтованій шефовим зятем трасі на якусь там ділову зустріч. Костик вже одужав, і Янгол насолоджувався з того, що не треба стежити за дорогою, а можна просто дивитись собі навколо. На юну зелень на деревах, на смішні рекламні плакати, на свіженьких голоногих дівчат, що цокали підборами по тротуару, на блискучі дорогі іномарки.
Дорогою стався курйоз: якийсь «брателло» на новенькому Nissan-і весь час когось обганяв, підрізав, без упину сигналив на всі голоси, свистів ресорами та гальмами, залишаючи на асфальті чорні смуги, а потім за кілька секунд розвивав таку швидкість, ніби хотів злетіти понад трасою. Костик похмуро цідив крізь зуби: «Роздають за бабки права кому завгодно!». Навіть Павло Лукич відірвався на хвильку від своїх паперів, аби покепкувати: «До цвинтаря поспішає. Нічого, голубе, без тебе не почнуть!» Шофер підлесливо гикнув, Янгол промовчав.
Найкумеднішим було те, що, хоча Костик майже не перевищував допустиму швидкість, їх Toyota зустрічалась із синім Jeep-ом російського Шумахера на кожному світлофорі. На сьомий раз Янгол не витримав та показав божевільному нуворишу «fuck», і встиг побачити, як тоноване скло на обох вікнах любителя швидкості поповзло вниз. Не дожидаючи, доки з-за нього заблищать сталеві стволи, він крикнув Костику – «Лягай!», та пірнув під сидіння, бо на все інше часу було чортма: їх тачку заблокували з обох боків інші машини.
Nissan стояв трохи вище за Toyot-у, тому нападники зі свого місця могли обстріляти майже весь салон автомобіля; тож Янгол, ніби той слимак, притиснувся до дверцят та закрив руками з пістолетом вуха, лаючи себе за недбалість. Що поробиш, як немає досвіду – то вже немає досвіду.
Поганенькі броньовані шибки таки змогли витримати цілу секунду автоматного вогню впритул, але дурний Костик, замість того, аби виплигнути з машини, чи, принаймні, сховатися під руль, витратив її на те, щоб дістати з кобури ПМ та вистрелити в скло, яке відділяло його від смерті. Ідіот! У цей момент, немов по команді, обидва вікна розлетілися на сотні гострих крапель, і свинцевий град увірвався в салон, нівечачи дорогу обшивку, тонучі у м’якоті крісел, рикошетячи від броньованих вікон та шукаючи того, хто не заховався, як слід…
Янгол, немов та черепаха, щосили намагався затягти задовгі кінцівки під бронежилет, аби врятуватися від скла та свинцю, намагався не чути крізь гуркіт автоматного вогню і стукання куль по твердим поверхням крики пораненого шофера, а головне – прогнати геть нав’язливе dejavu!
На щастя, скорострільність та ємкість магазину в обох вбивць були майже однакові, отже і вогонь вони припинили десь з різницею в півсекунди. Коли другий автоматник замовк на півслові, наче базікало, якому заткнули рот, Янгол піднявся, немов на пружині, і стрелив в голову стрільцю, що сидів в Nissan-і на передньому кріслі та якраз витягав довгий магазин з рукоятки Uzi.
В цей момент охоронець краєм ока побачив, як другий найманець пересмикує затвор десантного АКС-а; його автомат мав два магазини, що були зв’язані ізолентою задля прискорення перезарядки. Якби Янгол не занервував та не пустив у ворога три кулі не цілячись, то міг би встигнути вбити і водія ворожого Jeep-у. Але той вчасно скористався секундною форою та натиснув на газ.
Янгол вийшов з Toyot-и, прикриваючись понівеченими дверцятами. Всі машини, що були навколо, вже встигли десь подітися. Синій автомобіль від’їхав метрів на сто, та й почав розгортатись на другий захід. Тоді наш герой добре прицілився і випустив по вікнах нападника усі п’ять куль, що  залишалися в його пістолеті.
Звичайно, з цієї відстані він не міг заподіяти ворогу серйозної шкоди, але, мабуть, спрацював психологічний фактор: Nissan вжикнув колесами наостанок, та й пропав за рогом.
Настала глуха тиша, тільки хрипів без п’яти хвилин мертвий Костя, та грав м’який джаз з касети, яку він поставив п’ять хвилин тому. Пахло порохом, кров’ю та йодом (кулі розтрощили автомобільну аптечку). Янгол струсив головою, і з його волосся сухим дощем посипалося на асфальт бите скло. Дуже хотілося курити. І в туалет.
- Вони вже поїхали? – почувся ззаду невпевнений голос;
Павло Лукич обережно виглядав з розбитого вікна своєї машини, незграбно стискаючи в руці маленький Walter.
«Сволота, шлях б тебе трафив! - ледь не заволав охоронець у відповідь – Ти що, не міг просто загинути, як будь-яка нормальна людина в такій ситуації, та позбавити мене цього ****ського клопоту?!»
Але замість кричати на роботодавця, Янгол якомога спокійніше замінив обойму в своєму пістолеті. Та закінчивши цю операцію він збагнув, що все це марно: Uzi стріляє патронами 9 Parabellum, і куля від Макарова в голові Павла Лукича може викликати у міліції забагато питань. А ось і вона, голубонька, не забарилася, їде збирати наші трупи. Як все ж таки добре іноді не робити дурниць!

Кров за кров

«Кров за кров!» - вагомо процитував першоджерело Павло Лукич, сидячі в спортивному костюмі на імпортній койці, у палаті для одного за сорок доларів на день в елітному шпиталі, та посьорбуючи із пластикової скляночки для ліків Martel, що крадькома від персоналу проніс для нього Янгол. Старий пройдисвіт, дякуючи своєму охоронцеві, щасливій долі та дипломату зі вшитим в нього титановим листом, відбувся переляком та легким пораненням у м’якоть правого стегна. Янгол теж мав кілька незначних подряпин. А от бідоласі Костику не допоміг французький бронежилет; хлопець помер ще до приїзду «швидкої» від численних поранень, несумісних із його молодим життям. Треба віддати належне шефові, він того ж дня переслав матусі свого шофера співчутливого листа та переказ на п’ятсот баксів. Охоронця теж не обійшов увагою.
- Косий цією акцією сам себе закопав – продовжував теревенити вже трохи сп’янілий об’єкт – Ті дурні на Nissan-і скинули трупи молодиків, яких ти завалив, у рівчак край дороги, а один із них виводить просто на нього. Тепер Косому кінець, його шукатимуть і менти, і наші. Щоправда, зараз він вже десь за бугром. Кажуть, коли по нам стріляли, Косий сидів у Внуково з мобілкою в одній руці і білетом до Франкфурту – в іншій, та чекав на звіт про результати акції. Нічого, від нас не втече! За це треба випити. Бувай здоровий!
Янгол ввічливо підняв фляжку та зробив невеличкий ковток. Він не дуже любив наркотичні речовини, з чаєм та кавою включно, і давно б покинув пити й палити, але у сучасному людському соціумі жодне спілкування не обходиться без вживання стимуляторів. Принаймні він міг (у Конторі цьому також вчили) без усіляких препаратів зберігати ясну свідомість навіть після чималої порції алкоголю.
А шеф тим часом переключився на іншу тему:
Toyot-у раніше, ніж за місяць, до тями не приведуть. Доведеться, поки що, поїздити на Cherokee. До речі, чи не важко тобі буде посидіти за кермом, доки мені не знайдуть нового драйвера? – Янгол кивнув -  Шкода Костю – Акімов спохмурнів – Добрий був хлопець, хоч і без клепки. Пом’янемо!
Охоронець слухняно зробив сумне обличчя, піднявся з крісла, перехрестився та ковтнув ще коньяку. Улюблений шефів напій був зарізким як на його смак, сам він віддавав перевагу арманьякам. Янгол ніколи не міг збагнути, чим допоможе небіжчику на тому світі, якщо ти тут нап’єшся за його здоров’я. Але в кожного – свій ритуал, а ритуали він звик поважати.
- Якби ж то ти ще тоді погодився вбити ту падлюку – клієнт, нарешті, дійшов до достатнього градусу, аби згадати про ту розмову – Нічого б цього не сталосяКостя міг би бути живий
Тут Янгола ніби хтось у спину штовхнув:
- Павло Лукичу – сказав він упевнено – Але ж Косий – то не та людина, яку Вам насправді хочеться вбити.
- Про що ти говориш? – начальник,здається, дійсно не розумів – Косий – мій ворог, він хоче забрати мій бізнес, він намагався мене замочить, я його ненавиджу
- Косий – Ваш конкурент, в цьому немає нічого особистого. Те, що у нас й досі прибирають суперників по ринку за допомогою зброї, а не коливання курсу акцій – пережиток недорозвиненого капіталізму і скоро минеться. А для справжньої ненависті потрібні приватні, я б навіть сказав – інтимні мотиви. І я певен, шановний Павло Лукичу, що Ви маєте об’єкт для такого почуття.
Щось сталося із обличчям шефа. Воно якось застигло, немов груба маска з неопаленої глини. Потім він дістав з-під ліжка вполовинену пляшку та зробив здоровий ковток прямо із горличка. Янгол зрозумів, що попав в десятку.
     -  Ти правий, хлопче. Є така людина - бізнесмен якимось сільським жестом витер рукавом губи; потім він підвів на охоронця зовсім тверезі очі і сказав лише одне слово – Батон.
     Тепер вже Янгол ледь не підскочив на кріслі. Батон вважався офіційним «дахом» Акімова та його зятя. Він тримав під контролем і це місто, і всю область. Його зв’язки уходили і в Москву, і в ближнє зарубіжжя, і навіть трохи далі. Батон – досить рідкий випадок – мав авторитет і у молодої торгово-кримінальної еліти, так званих «нових росіян», і у старої воровської гвардії, або «синіх» (тобто – татуйованих). Він навіть носив титул Вора В Законі, чи просто – Законника, і носив цілком заслужено: три «ходки», одна втеча та майже п'ятнадцять років загального стажу – не аби що. Косий був, власне, саме його конкурентом, але Батон до останнього часу не мав формального приводу з ним розібратись через якісь «юридичні» тонкощі.
     Історія була досить проста та неоригінальна: коли пан Акімов, завдяки вдалому шлюбу своєї доньки, зміг таки перебратися до міста, не маючи за душею нічого, окрім горщику грошей та нахабної сільської пики, Батон дав йому необхідну підтримку.
Розумієш – виправдовувався колишній голова – Тоді всі так робили. Інакше було просто неможливо… - Янгол співчутливо кивав.
       Проте з часом, коли новоспеченому бізнесменові вдалося піднятися на повний зріст, ця підтримка перетворилася на важкий тягар, що не давав йому сплисти вище обласного рівня.
     - Я задихаюся в цьому клятому містечку! – Павло Лукич забувався і сходив на крик, охоронцеві доводилося його заспокоювати – Мені п’ятдесят, це – молодість для ділової людини, самий пік. Я міг би вже в губернській, а то і в державній Думі, чи то навіть в Уряді оксамит дупою протирати. Я міг би мільярдні справи крутити на міжнародному рівні! Але куди я пролізу, тягнучи за собою це опудало? Це ж динозавр, він застарів, неначе музейний самопал. В нього ж на пиці великими чорними літерами написано: «УРКА»!
Але найгіршим, звичайно, було не це. «Це», як і казав Янгол, було дуже особистим. Хазяїн навіть заспокоївся, налив собі ще коньяку, та продовжив розповідь гучним шепотом.
Якось ділок вирішив поговорити зі «своїм бандитом» відверто. Ні, він був дуже чемним, подякував за вдале співробітництво, м’яко нагадав про отримані від себе суми та інші послуги, запропонував пристойного «відступного»
Що тут почалося! Навіть у дитинстві, коли сусідські хлопці дражнили малого Павлика за низький зріст та огрядність (а хіба він винен, що матуся, налякана голодними роками, відгодовувала сина, немов кабанця на Різдво), його так не принижували. Акімов одразу дуже ясно відчув себе на нарах біля параші, і що його зараз заріжуть, чи то опустять, або зроблять щось й гірше, якщо це тільки можливо.
     Та він б усе пережив та забув – і лайку, і погрози Образа на бороді не висне, як то кажуть. Але коли ця наволоч натякнула, що вона може зробити з його старенькою матусею, дружиною, коханкою, дочкою та онукою, він відчув холодний, тваринний жах, від якого не оговтався й досі.
- До смерті цього не подарую поганцю! – репетував
бізнесмен – Вмиратиму – не прощу!! На тому світі не забуду!!! – він відчайдушно вдарив по подушці – Своїми руками задавив би нелюда! – обличчя пана Акімова почервоніло від люті, в руці хруснув пластиковий келишок, пахуча рідина залила підлогу.
Навіщо ж «своїми руками», Павло Лукичу?
проникливо спитав Янгол – Ви ж бо – людина не бідна. От скільки б ви дали за Батонову смерть? Суто теоретично, звичайно.
- Скільки чого? – не зрозумів начальник.
- Ну, не дірявих калош, само собою – терпляче пояснив охоронець – Капусти. Убитих Єнотів. Уругвайських Ескудо. Гроші – то найкращий еквівалент бажання, чи не так?
Ну-у, не знаю – потягнув роботодавець – Суто теоретично, звичайно ж… Просте «замовлення» зараз коштує, якщо не помиляюсь, штук п’ять, якщо ціль важка – десь десять, якщо «товар» – велике цабе та добре охороняється – ще вдвоє
Павло Лукичу, Павло Лукичу – зупинив його Янгол – Ви ж не на біржі! Ми тут з’ясовуємо справжню ціну Вашої ненависті до того, хто принизив Вашу гідність та погрожував життю ваших рідних. Отже скільки?
- П’ятдесят? – із сумнівом сказав Акімов.
- Мало! – жорстко відрізав охоронець – Не скупіться, Павло Лукичу, коли річ заходить про справжні, потаємні бажання, бо тоді вони не матимуть енергії для здійснення. П’ятдесят тисяч – раз, п’ятдесят тисяч – два
- Двісті! – поспішно вигукнув клієнт (здається, він втягнувся у цю гру).
- Оце вже занадто! – похитав головою Янгол – Нам потрібна справжня, точна ціна, бо цю Ви не віддасте, а якщо й віддасте – потім шкодуватимете, і це завадить виконанню Вашої мрії. Отже, двісті тисяч доларів США, джентльмен у спортивному костюмі в першому ряду – раз, двісті тисяч доларів США – два, і двісті тиися-а-ч
- Сто! – майже крикнув комерсант – Сто, точно.
- Продано! – охоронець з тріском опустив металеву фляжку на маленький столик із фруктами, так що «об’єкт» нервово здригнувся – Лот уходить до пана Акімова Павла Лукича, місто N-ськ за сто тисяч доларів США. Поздоровляю, сер! -  він гаряче потис руку очманілому роботодавцю – Ви виграли гарну річ за гарну ціну. Отже, після того, як Ви внесете оплату – готівкою, наперед, у купюрах не більших за п’ятдесят доларів США, ви зможете отримати те, що Вам треба, у будь-який зручний для Вас час
Стій, стій, стій – «сер» затряс головою, ніби колгоспна коняка – Янголе, ти що, все це – серйозно?
Павло Лукичу, а хіба такими речами жартують? – суворо сказав Янгол – З Вами поводяться, немов з шістьоркою на зоні, Ваш чесний бізнес використовують для відмивання брудних коштів, наражаючи Вас на небезпеку, Ваших дочку та секретарку загрожують поставити «на хор», Вашу маму, дружину та онуку
Ну, добре, добре, добре! Не тисни на мене – Акімов піднявся з ліжка та став, шкутильгаючи, ходити по палаті – Невже ти думаєш, що я якби коли ж Слухай, а ти впораєшся?
Я воював, Павло Лукичу – з легкою посмішкою нагадав охоронець.
Так, звичайно, але це – різні речі. В Батона – охорони, наче в президента, він навіть у місто виїздить на двох машинах, а ще в нього є гелікоптер
От тому-то я прошу не п’ять тисяч, а сто.
Ти не розумієш Він же – законник! Вони ж усі за нього А якщо тебе вб’ють, чи захватять Та ні – якщо тебе просто хтось побачить, вони ж усе це одразу пов’яжуть зі мною! Ні, ні, не можна
Павло Лукичу! – Янгол намагався надати своєму голосу якнайбільше впевненості та переконливості – Я обіцяю Вам, що вбивство Батона ніхто не пов’яже ані із Вашим ім’ям, ані, навіть, з моїм. І в Вас, і в мене буде настільки бездоганне алібі, що ні у ментів, ні у мафії не виникне жодних підозр.
Так, так, але – ризик
Ризик – то благородна справа, хто не ризикує, той не п’є шампанське, сміливі города беруть, бла, бла, бла… Павле Лукичу, довіртеся мені. Я все продумав, комар носу не підточить. Я даю Вам ЧЕСНЕ СЛОВО! – ой, не хотілося йому цього казати, та наш герой розумів, що без цього останнього доводу ваги не зрушаться на його користь.
Ну, якщо ти так певен ну, добре А як?
Деякий час вони обговорювали подробиці майбутньої операції, потім хазяїн, знесилений коньяком та розмовою, ліг спати, а Янгол мав ще з дві години очікувати, доки його замінить на варті Семен.

Комар носу…

Десь за два тижні вони почали перетворювати план у життя: Акімов офіційно дав Янголові позачергову оплачену відпустку в подяку за порятунок, а також – аби його охоронець відновив нервову систему після пережитого стресу.
О пів на сьому вечора хлопець приперся на вокзал з валізою та великою сумкою, знайшов свій м’який вагон, закинув багаж у купе, де мав квитки на обидва місця, вийшов у коридор, трохи похитуючись, та підманив пальцем тарганоподібного провідника з крилатим колесом на грудях. Потім переклав папірець в двадцять баксів зі своєї нагрудної кишені в його, схопив залізничника за ґудзик, та, дивлячись впритул червоними від недосипу очима (щойно закапав Vizin в туалеті), і дихаючи йому просто в обличчя дводенним перегаром (за чверть години у вокзальному буфеті – стопка дешевої горілки, зубчик часнику, горнятко кави expresso-sovyetiko, біломорина та м’ятна жуйка), промовив:
- Чуваче, розумієш, я втомлений, немов та сільська коняка. Я вже другу добу розміняв. Отож я збираюся спати до самого моря, а тому наказую ні в якому, повторюю, ні в якому випадку мене не будити! Попереджаю, я сплю із пістолетом під подушкою, і з просоння можу ненароком відкрити вогонь!
Провідник зробив перелякане обличчя (про подвиг Янгола вже весь город знав), та пообіцяв, що все буде «в ажурі».
Хвилин за сорок після відправлення поїзд зупинився на якомусь полустанку. Стоянка була коротка, тож Янгол мав поспішати. Він виліз крізь вікно на гравій та обережно причинив за собою шибку, зарання заблокувавши їй замок (старий трюк – жуйка з монетою). Озирнувся – здається, ніхто не бачив. Сезон ще не розпочався, поїзд їхав напівпорожній, а тубільці зі своїми пиріжками ходили з іншого боку колії.
Потім наш герой легким підтюпцем попростував крізь лісосмугу. Навіть якби хтось і помітив його у сутінках – ну, біжить собі якийсь дачник середнього віку в темному спортивному костюмі та чорних кедах, з чорною ж в’язаною шапочкою – нацюцюрником на голові, намагається втекти від інфаркту, що ж тут такого? Позаду почувся гуркіт – потяг від’їжджав. Якщо до цієї хвилини все ще можна було повернути назад, то тепер… Янгол струсив головою, відганяючи зайві думки.
Згодом доріжка привела до лісу. Янгол вмів орієнтуватись у темряви, до того ж добре запам’ятав це місце минулого разу, отож впевнено біг до своєї цілі, навіть не засвічуючи ліхтарика. Ось! Він відгорнув камуфляжну сітку разом із брезентом і зітхнув з полегшенням: на місці!
Янгол витяг за роги із заростей акації старенький, але надійний «Мінськ» з коляскою, що він поцупив місяців зо два тому біля міського базару. Його, мабуть, вже й шукати покинули. Номери були заздалегідь заліплені грязюкою (тобто – коричневою фарбою), бензин, вода та мастило – залиті, куди треба, усі деталі – добре змазані, акумулятор – нещодавно замінено на новий.
Янгол дістав з коляски куплені напередодні на міській барахолці дощовик, мотоциклетну каску та окуляри, одягнувся, застібнувшись на всі ґудзики (ночі ще стояли холодні), вивів машину на дорогу та, з’єднавши проводки, завів мотор.
Ґрунтова однорядка йшла де полем, де – лісом, де – крізь село. Коли хтось і визирнув з вікна на гуркіт мотора – то й що? Їде сільський чолов’яга по своїх фермерських справах, думає собі про курей та картоплю. Метрів за двісті до виїзду на трасу, біля таблички «Не копати – кабель!» він зупинив машину та вимкнув фари.
Озирнувся навкруги – нікого. Подивився на годинник – півгодини ще було в запасі. Янгол зарання добре змазав усі гайки мастилом, тому на те, аби при світлі ліхтарика від’єднати коляску від мотоциклу, пішло хвилин двадцять, не більше. Потім він дістав із неї невеличкий рюкзак, запхав на його місце дощовик та інструменти і зіштовхнув люльку в яму, наповнену темною дощовою водою. Рюкзак поклав на сідло та відкотив мотоцикл за дерева.
Майже водночас ліс пронизало холодне біло-голубе світло фар.  Янгол трохи зачекав, ховаючись за сосною. Так, це був він, шефів червоний Cherokee. Охоронець вийшов на дорогу та схрестив руки над головою.
- Янгол? Ну ти й вирядився! – сказав шеф замість привітання, вилазячи з машини.
Так треба, Павло Лукичу. Гроші привезли?
А тхне ж від тебе! Зачекай – він відкрив заднє сидіння та дістав звідти кейс – Але ж він напевно мертвий?
Янгол завмер з простягнутою правицею. Ну от, говорили-балакали…
Павло Лукичу, ми ж з Вами, здається, все обговорили. Батона буде вбито протягом місяця, максимум – двох. Але гроші мені потрібні зараз. По-перше, частину доведеться витратити на підготовку до операції. А по-друге, якщо Ви віддасте мені гроші після виконання, це може викликати підозри, бо за нами, напевно, стежитимуть. Про день «Ікс» я Вас повідомлю окремо, аби Ви могли забезпечити собі стовідсоткове алібі і підтвердити моє.
Так, але ж усю суму зразу… Так багато… Може – половину?..
Павло Лукичу, ми ж з Вами домовились, пам’ятаєте? Ви хочете, аби він помер? – клієнт кивнув – Тоді довіртеся мені та нічого не бійтесь. Все буде зроблено, як слід. Я ж дав вам Чесне Слово!
Об’єкт з явною неохотою віддав кейс своєму охоронцеві. Той клацнув замками, швидко глянув на квадратики з обличчями Грантів, кивнув та й зачинив кайса.
Тебе підкинути? – спитав роботодавець.
Дякую, я пішки – хлопець ледве стримав посмішку.
Ну, добре. Тоді я поїхав. Коли буде нагода…
Ви перший про це дізнаєтесь, Павло Лукичу. Не хвилюйтесь.
А… Ну, тоді – бувай.
Янгол відійшов на кілька кроків, потім, ніби щось згадавши, повернувся, водночас витягуючи з розстібнутого ворота спортивного джемпера Стєчкін.
Акімов повернувся вже біля самої машини, немов відчув небезпеку. Задні дверцята Cherokee не були щільно прикриті, і світло з салону чітко окреслювало його кремезну фігуру.
Не треба – сказав екс-охоронець, побачивши, як його  колишній шеф потягнувся за лівий борт піджаку, і той слухняно відвів руку; запанувала ніякова мовчанка.
Помолитесь? – спитав Янгол, аби щось сказати. Клієнт мовчав. По його обличчю було видко, що він все зрозумів. Загалом, об’єкт добре тримався.
Хто? – спитав він нарешті.
Олег – відповіла  людина зі зброєю, бо приховувати правду вже не було сенсу.
Карташов? – щиро здивувався колишній голова - Та він же – небіжчик!
Ти – теж – відповів Янгол та м’яко натиснув на гачок.
Пострілу з-за дерев було майже не чутно на трасі. А якщо хто й почув – прийняв за автомобільний вихлоп. Акімов Павло Лукич лежав горілиць на траві, в кущах надривався соловейко, понад соснами миготіли зорі, а вбивця  стояв у світлі фар біля трупу, стискаючи пістолет в руці, невідомо навіщо гаючи дорогоцінний час. То був не перший його труп і не десятий. Два тижні тому він міг би зробити на прикладі свого умовного автомату ще дві зарубки. Але це було щось нове… щось інше. Він, поки що, не розумів, що саме.
Ну от – промовив Янгол, бозна до кого звертаючись – Я ж казав – комар носу не підточить!
Ці слова, як не дивно, привели нашого героя до тями. Він поставив зброю на запобіжник та сховав її в кобуру під фуфайкою. По тому подивився на годинник зі стрілками та цифрами, що зеленувато світилися в темряві, свиснув, підійшов до машини, витяг з запалення ключі та відкрив багажник. Посвітив ліхтариком, щось шукаючи, знайшов домкрат, поклав його під переднє сидіння.
Далі Янгол трохи заглибився до лісу, прикотив свого ровера, титанічним зусиллям закинув його до багажника Jeep-у, склавши перед тим два задні сидіння та постеливши брезент, який запобігливо прихопив із собою. Туди ж поклав каску, окуляри, рюкзак та кейс із грошима.
Закрив п’яті дверцята, по тому схопив під піхви небіжчика, обережно, аби не вимазатися в крові (власне, її майже не було – куля влучила просто в серце), та затягнув його до місця біля водія. Зробити це було ненабагато легше, ніж виконати попередню операцію! Тоді Янгол відкотив крісло трохи назад, посадив труп на підлогу та, відійшовши на кілька кроків, подивився, чи його зовні не видко.
Вочевидь задоволений, вбивця сів за кермо, але в останній момент ще про щось згадав. Запаливши ліхтарик, він кілька хвилин шукав це щось у траві, а знайшовши, поклав у кишеню штанів та повернувся до машини.
Янгол виїхав на трасу та й попрямував у напрямку, який був відомий лише йому. Хвилин за тридцять він знайшов те, що шукав – крутий поворот, та й завів машину на узбіччя. З цієї точки дорога добре проглядалася в обох напрямках, а той, хто у цій точці знаходився, з’являвся перед очі водія лише в останню мить.
Янгол узяв домкрат, вийшов на дорогу, подивився, чи не їде хто, і розбив Jeep-у по черзі всі фари та підфарники, і передні, і задні, так, щоб загасити лампочки. Тоді кинув інструмент на траву, а сам перетяг тіло вбитого комерсанта на крісло водія, примовляючи пошепки: «Давай, Павло Лукич, посунься!» Пристигнув небіжчика ременем безпеки, увімкнув запалення та захлопнув дверцята. По тому, ставши спиною до траси, вийняв Стєчкін, зняв його з запобіжника, пересмикнув затвор пістолета, змінив обойму на свіжу та прикрутив до стволу глушника.
У цей нічний час по цій ділянці траси майже ніхто не їздив, та Янгол знову уважно придивився та прислухався. Ні, все спокійно. Тоді він переставив запобіжник на «АВТ» та випустив усі двадцять та один патрон у бокову шибку на дверцятах з боку водія із метрової відстані, після кожної черги зміщуючись відносно вікна по часовій стрілці. Броньоване скло було досить слабеньке і скоро, не витримавши тиску вогню, розлетілося на друзки.
Янгол посвітив ліхтариком усередину салону – труп його колишнього роботодавця отримав «поранення, несумісні з життям» в голову, шию та плече. Вбивця ще раз озирнувся, відкрив багажник Cherokee, не без клопоту витяг звідти мотоцикл та обережно поставив на трасу. Після цього закрив багажник, уперся руками в лакований зад Jeep-у та відкотив його трохи далі з дороги, доки той не уперся в якийсь пригорок. 
Тоді килер - дебютант ще раз замінив обойму, перевів запобіжник на «ОД», став ближче до капоту автомобіля, ще раз глянув в усі боки, просунув ствол Стєчкіна крізь розбите вікно, намагаючись не порізати руки, та ще два рази стрелив покійнику в груди. По тому Янгол відкрутив глушник, поставив пістолет на запобіжник та сховав ще теплу зброю в кобуру. Тоді дістав з кишені стріляну гільзу, яку нещодавно підібрав у лісі, та й кинув її в салон.
Поблизу не було населених пунктів, тож почути чи побачити постріли було б нікому. Дві-три машини, котрі проїхали повз них за весь  час Янголових маніпуляцій (він тоді неквапливо ховався), не звернули на Jeep, який стояв на узбіччі, жодної уваги: мало що на трасі трапляється, може, водій по нужді відійшов, може – з машиною якійсь негаразд, а то – втомився та й спить собі автолюбитель, аби не спричинити аварії ненароком.
Янгол вийняв з рюкзака та натягнув на себе терту косуху, яку купив нещодавно на «секонді», кейс з грошима поклав у сідельний підсумок. Надягнув на голову каскетку, закрив очі окулярами, кинув до багажника домкрат. Привів задні крісла Jeep-у в нормальне положення, захлопнув п’яті дверцята, склав брезент у рюкзак, рюкзак надягнув собі на плечі. Озирнувся ще раз навколо, чи чого бува не забув, та й повів залізного друга за рога по трасі. Відійшовши метрів на п’ятдесят від автомобілю з трупом, він завів мотор тим самим способом, що й попереднього разу, подивився на годинник, сів в сідло, шарпонув педаль і полетів по асфальту.
Часу було обмаль, отож наостанок Янгол намагався вижати з бідної двоколесої машини все, на що вона була здатна. Навряд чи фігура одинокого пізнього мотоцикліста когось могла зацікавити; ну, гасає собі якийсь підліток на ровері, залишки тестостерону скидає (в свої майже тридцять років наш герой мав статуру десятикласника). ДАІ, на щастя, дорогою не трапилося; втім, він спеціально обирав такий маршрут.
Біля потрібного полустанку мотоцикліст зупинився, поклав на гарячу спинну втомленої сталевої коняки рюкзак, косуху, каскетку та окуляри (от комусь пощастить), прихопив кейса та побіг вздовж залізничної колії, знов удаючи з себе  нічного фізкультурника. В нього залишалися лічені хвилини.
Він таки встиг. Поїзд, як і кожної поїздки, стояв на тому самому місці посеред поля, пропускаючи поперед себе якийсь товарняк. Тільки но Янгол знайшов своє вікно та закинув кейс Акімова всередину купе, потяг м’яко рушив з місця. Довелося залазити на ходу, немов у якомусь ковбойському фільмі.
Янгол вийняв з-під ковдри й поклав назад до валізи одяг, що мав імітувати фігуру сплячого на канапі чоловіка, відключив поставлений на reveres диктофон, на касеті якого був записаний минулої ночі його власний храп. Старий прийом, але ж діє. Він з насолодою зняв просочений потом остогидлий спортивний костюм, особливо – кеди, які він навмисне придбав меншими на цілий розмір. Пішов до туалету та трохи привів себе в порядок. Виявив на гомілці гематому – одна з куль невдало зрикошетила. Потім ліг у ліжко та й заснув, наче вбитий. Серед ночі прокинувся з думкою, що забувся здвигнути переднє сидіння Jeep-у у нормальне положення. Трохи подумав, вирішив, що це нічого, і знову закуняв.
Устав Янгол рано вранці від тихого, але прискіпливого писку годинника. За двадцять хвилин потяг прогуркотав по мосту через якусь широку воду. Десь на середині річки Янгол кинув далеко вперед целофановий пакунок. В ньому лежав Стєчкін, обойми до нього, глушник, кобура та кишеньковий ліхтарик. Шкода було розлучатися зі старим бойовим товаришем. Яких зусиль коштувало йому нещодавно винести його із розстріляної Toyot-и покійного шефа з-під носу у ментів! Але залишати проти себе такий речовий доказ було немислимо.
За півгодини до станції призначення у замкнені на замок та блок двері ввічливо постукав Тарган, поцікавився, чи добре спалося пасажиру, запропонував кави або пива. Янгол почував себе бадьорим та здоровим, ніби й дійсно спокійно проспав всю дорогу. Виходячи з поїзду, він подарував вдячному провідникові ще одну двадцятку.
Потім, замість ловити таксі, попрямував до пансіонату пішки, хоча йти було чималенько. Дорогою Янгол завернув в  безлюдний провулок, розстібнув сумку і, не зупиняючись, кинув до сміттєвого контейнеру непрозорий кульок. У кульку лежав спортивний костюм, кеди, шапочка та рукавички, що він надягав минулої ночі. Або все це спалять на звалищі, або – якийсь бомж збагатіє. Операцію було завершено. Дивно, але він не відчував ані найменших докорів сумління.
До пансіонату подзвонили лише на третій день ввечері, Янгол вже навіть почав трохи хвилюватись. Розмова була коротка і, фактично, формальна. Імідж рейнджера та безсумнівне алібі одразу ж поставили охоронця постраждалого поза підозрою. Він навіть відчув щось на кшталт розчарування. «Узнавши» про те, що трапилось з шефом, Янгол висловив готовність виїхати в N-ськ першим ж потягом.
Навіщо? - здивувався слідчий – Нам ви нічим не допоможете, та й на похорон не встигнете. Як повернетесь в місто, то зайдіть до відділку, підпишете протокол, а тоді вже, коли схочете, покладіть квіти на могилу Акімова. Відпочивайте! -  голос в капітана був утомлений, відчувалося, що ця справа у нього вже в печінках сидить.
Це не був ідеальний злочин. Мабуть, таких взагалі не буває. Якби хтось повторив весь шлях Янгола з хронометром у руці чи добре пошукав свідків та доказів, екс-охоронця, можливо, й вдалося б приперти до стінки. Але Янгол вже мав справу з ментами і добре розумів їхню психологію. Якщо слідчому ненав’язливо підкинути просту та логічну версію, котра дозволить йому швиденько закрити діло, він, зазвичай, буде схильний заплющити очі на те, що не всі деталі ладно складаються у мозаїку.
Колись в дитинстві Янгол довго не міг збагнути, як нахабному бандиту Фоксу вдалося так легко провести розумного та досвідченого Гліба Жиглова. Здавалося б, вже самий той факт, що Груздів був такий розумний, що не залишив ані відбитків, ані жодного іншого сліду на місці злочину, та при цьому настільки дурний, що не забезпечив собі жодного алібі й ховав знаряддя вбивства у власному домі, мав би навести слідчого на роздум. Та й навіщо йому вбивати дружину з пістолета (з власного пістолета!), він же лікар, мав знатися на отрутах мав до них доступ, в тому числі, мабуть, і до тих, які тогочасна експертиза могла б і не виявити.
Але хитрий злочинець добре знав, як менти думають: герой Висоцького бачив лише підозрюваного, і цей підозрюваний йому не подобався, до того ж мав чіткий мотив та не мав алібі. А коли проти бідолахи ще й з’явилися «вагомі» докази, капітан вже не хотів і не міг помічати нічого та нікого іншого, до останньої можливості відкидаючи все, що не вкладалося в зручну для нього версію, як зайві деталі. Шарапов тому-то й зміг засумніватися в провині доктора, бо був ще не зовсім ментом.
Так сталося і зараз. Слідча група, що виїхала на місце злочину десь опівдні наступного дня, коли на труп в машині нарешті хтось звернув увагу, одразу ж вхопилась за ту версію, яка сама напрошувалася: вбивство, безумовно, замовне, і замовити його міг тільки Косий, або зарання, коли ще був в країні, або – з-за кордону, через довірену особу по телефону чи через Інтернет.
Виникало, щоправда, питання, куди то небіжчика так пізно понесло та ще й без охорони. Дружина думала, що він знаходиться на терміновій нараді, новий водій-охоронець, якого потерпілий відпустив ще в місті – що шеф, як завжди, поїхав ночувати до своєї секретарки. Але Катя сказала, що на цей день вони з коханцем навіть не планували ніякої зустрічі, тож вона весь вечір просиділа у подруги. Ніякої наради, звичайно, теж не передбачалося. До того ж Акімов їхав у зовсім іншому напрямку.
Проте всі сумніви розвіялися, коли в бардачку червоного Jeep-у Cherokee знайшлися роздруковані таблиці таблоїдів із позначками загиблого, які Янгол напередодні поцупив зі стола шефа,  та п’ять банківських упаковок по тисячі доларів США у кожній, в купюрах по п’ятдесят баксів. Траса, на який знайшли вбитого бізнесмена, вела до заміського ресторану «Калинка», де був розміщений добре відомий у місті напівлегальний тоталізатор. Коли головного «чорного» букмекера Хруща прижали до стіни, він зізнався: покійник і дійсно іноді без попередження з’являвся в його конторі та робив досить таки великі ставки. А оскільки за тиждень мав відбутися Кубок Кубків з футболу, то немає нічого дивного, що бідолашний Павло Лукич вирішив знову спокусити Фортуну.
Менти, щоправда, ще хотіли повісити на когось зі співробітників Акімова співучасть, але, оскільки ніхто не коловся, слідство прийшло до такого висновку: вбивць було двоє, один з них «вів» потерпілого від самого дому. З’ясувавши, якою дорогою поїде майбутня жертва, «хвіст» попередив про це свого співучасника за допомогою мобільного телефону. Килер очікував Акімова на трасі, вдаючи з себе автостопщика, і, коли «клієнт» порівнявся із ним, скинувши швидкість на повороті, розстріляв його впритул зі Стєчкіна, який не вдалося ідентифікувати.
Після того, як машина зупинилась, втративши керування, вбивця замінив обойму та добив бідолаху трьома пострілами в груди. По тому побив якимсь твердим предметом (можливо – рукояткою того ж пістолета) фари, аби Jeep не привертав уваги проїжджаючих, сів в машину співучасника, яка під’їхала слідом, та й зник у невідомому напрямку.
Отже, Акімова поховали, Косого об’явили в міжнародний розшук, справу поклали на полицю. Лишалися ще, правда, невідомі найманці, але вони, судячи з усього, були «профі», а на таких майже ніколи не вдається вийти. Лишалося тільки сподіватись, що їх приберуть самі невідомі «работодавці», аби не залишати зайвих свідків.               
Та відпочити, мабуть, Янголові не судилося. За два дні йому подзвонив тато й сказав, що матері несподівано погіршало і її поклали в лікарню. Наступного вечора Янгол під’їжджав до рідного міста, дошкуляючи собі, що так і не наважився переказати батькам хоч пару тисяч, бо боявся засвітитися, і вже на пероні від якоїсь двоюрідної тітки узнав все та й одразу.
Цього ранку в його мами несподівано зупинилось серце. Батько, що сидів в палаті майже безвилазно, гримнув на медсестру, аби та негайно покликала реаніматорів. Дівчина не змогла опиратися командним ноткам в голосі полковника у відставці, відпрацьованим за тридцять років бездоганної служби, і побігла виконувати наказ, та вже у кінці коридору почула постріл. Батько, який на пам’яті Янгола жодного разу не мовив до матусі ласкавого слова, застрелився на її ще теплому тілі з іменного Steyr-а, котрим його колись було нагороджено чи то за Корею, чи то за Єгипет.
Наступні кілька днів пройшли в якомусь тумані. Навкруги проходили одягнуті в чорне далекі родичі з обох сторін, батькові колеги в одностроях, сусіди, друзі, свояки. Майже нікого із них він не пам’ятав, якщо й знав взагалі. Потім з’явилися розпорядники похорону, працівники агентств ритуальних послуг, невідомі нікому голодні дворові бабусі та інша наволоч, що злітається звідусіль, ледь почувши запах стерва. Під кінець навіть матеріалізувався його знайомий отець Веніамін з хором стареньких клірошанок у     білих хусточках. Янгол не заперечував, панахида так панахида, хоч батько все життя сповідував залізний атеїзм і навряд чи був колись охрещеним (про погляди матері на релігію син взагалі нічого не знав, вони просто ніколи про це не говорили).
Всі вони підходили, казали щось офіційне та сухе, або – щире та недоречне, плескали по плечу, занадто міцно потискали правицю, обіймали, цілували в лоба, немов це він був головним винуватцем події, час від часу ввічливо просили грошей. До речі, ніхто так і не поцікавився, звідки в простого охоронця взялося кілька тисяч баксів на шикарний похорон та на дорогий мармуровий пам’ятник з золотими літерами.
Янгол майже весь час мовчав, на прискіпливі запитання відповідав дуже коротко, робив все, що йому казали, й не пролив і сльози. Гості трохи дивувались, поведінці сиротини, але списували це на шоковий стан. Насправді хлопець просто намагався поставити самому собі одне запитання, яке весь час крутилося в пустій голові, та ніяк не хотіло чітко формулюватись. Загальними словами його можна було б висловити так: «Що все це має означати і що зі мною буде тепер?»
Похорон, панахида, поминальний банкет пронеслися перед очима, немов якийсь калейдоскоп чи стереокіно. Лише під час прощального салюту, влаштованого курсантами найближчого військового  авіаційного училища, він здригнувся і ледь стримався, аби, за старою звичкою, не сховатися за найближчу домовину. А як хлопці покрокували до свого автобусу, і вже трохи захмелілий оркестр вирішив підіграти їм радянсько-фашистський марш «Всё выше и выше и выше» саме тоді, коли його нещасних батьків опускали в землю, Янгол ледь стримався, аби не вирвати з рук керівника м’яту мідну трубу та не дати музикантам добрячого прочухана.
Прокинувшись вранці після всього у батьківській квартирі, з головним болем але в рішучому настрої, він сунув здивованій тітці, що опікала його весь цей час, кількасот доларів на подальші витрати, та сказав, що має терміново відвідати N-ськ, аби забрати там деякі особисті речі та дати свідчення в міліції. Насправді Янгол не знав, навіщо йому туди треба, але його ніби несло. Під’їжджаючи до вокзалу на тролейбусі він раптом спіймав себе на думці, що і своє місто, і всіх цих людей бачить востаннє.
Очікуючи на потяг, наш герой просто сидів собі на лаві, пив пиво та дивився на голубів. Він розплакався лише в купе, коли поїзд покидав міську смугу. Якось налягло все одразу: втома, сп’яніння (він автоматично пив усе, що йому наливали), усвідомлення втрати. Янгол так не рюмсав, здається, із самого дитинства. Сусідка по купе – огрядна сільська жіночка років під сорок, що до того моменту легковажно теревенила про якісь свої діла, довідавшись, в чому справа, стала раптом дуже серйозною, тоном, що не передбачає заперечень, запропонувала двом подорожнім парубкам піти чогось скоштувати до вагон-ресторану, зачинила за ними двері та притисла солоне обличчя бідолашного хлопця до великих теплих грудей…
Коли Янгол прокинувся, вона вже зійшла з потягу, понятливі чоловіки – теж. То й слава Богу! Як не дивно, національна сільська «секс-терапія» подіяла, йому стало значно легше. До того ж – Гордіїв вузол, міцно затягнутий кимось в його голові, за ніч якось сам собою розв’язався, і все поступово стало на свої місця. І коли на пероні міста N-ська до нашого героя підійшли два стрижені молодики, одягнені, не зважаючи на спеку, в однакові шкіряні куртки, схожі одне на одного, неначе однояйцеві близнюки, та ввічливо й погрозливо водночас спитали: «Друже, чи то не тебе кличуть Янголом? Тут одна дуже шанована людина конче хоче з тобою познайомитись», він навіть не здивувався.

Охоронець диявола

Янгол не очікував ніякої провокації від своїх несподіваних провідників, до того ж він цілком міг постояти за себе. Та й навряд чи його повезли б через усе місто, аби вбити чи піддати тортурам, не така вже він велика птиця. Проте про всяк випадок наш герой запам’ятовував шлях до резиденції «дуже шанованої людини». Його охоронці-конвоїри мовчали всю дорогу, лише одного разу той з двійнят, що сидів поруч із водієм, повернувся до пасажира:
Вибач, брателло, якщо не в падло, скажи, звідкіля в тебе таке дивне поганяло?
Просто я – дуже добра людина – відповів Янгол та знов повернувся до споглядання індустріального пейзажу за вікном.
Нарешті вони приїхали. Пункт призначення виявився традиційною «сирітською хатинкою», яка була облицьована свіжою вагонкою та обнесена по периметру дебелим бетонним парканом, оповитим з гори такою гострою «колючкою», що на неї було боляче навіть дивитися. Резиденція була укріплена, немов невеличкий форт; за дві сотні метрів від забору не впадало в око жодного деревця, та й висока готична башточка з вузькими бійницями була прироблена до будівлі явно не лише задля декору.
За великими кованими ворітьми гуляли вівчарки та кілька людей в камуфляжі з гвинтівками. Ця фазенда все більш нагадувала зону. Близнюки залишили Янгола на дворі та пішли всередину щось з’ясовувати.
Слухай, брате, а за що в тебе така клікуха? – спитав раптом якийсь засмаглий хлопець з СКС-ом, придивляючись до янголового татуювання на лівому плечі із літерами «ВДВ», яке виглядало з-під сірої теніски.
За те, що я – красивий мужчина – різко відповів Янгол молодому ветерану.
Він вже давно втомився від усіх цих військових спогадів-сповідей. Невже, парубче, тобі так добре було на тій клятій війні, що ти весь час її згадуєш? На щастя, тут його запросили до замку. Всередині всі співробітники були вдягнені у чорні штани та сорочки й озброєні пістолетами, а на вікнах Янгол помітив ажурні, але досить міцні грати. «Цікаво, а «бацилу» тут також розносять в олов’яних полумисках?» - посміхнувся молодий чоловік подумки.
Господар мешкав на третьому поверсі, куди зі сходів вели одні-єдині, проте дуже солідні сталеві двері. Одразу ж пригадався дитячий анекдот про Вовочку в божевільні. Щоправда, за дверима виявилась невеличка приймальня, де за комп’ютером замість секретарки сидів ще один охоронець в бронежилеті, а звідти гостя вже крізь нормальні двері направили до кабінету Самого.
Якби Янгол надумав зняти фільм про «нових росіян» і запросив Батона на головну роль, критики сказали б, що це вже «перебір». «Їжак» на голові, що більш нагадував підстрижену нутрію, пика, об яку хоч голоблю ламай, великий ажурний золотий хрест на дебелій «цепурі», і навіть традиційний малиновий піджак (щоправда, він висів на спинці крісла) – все було на місці. З образу вибивалася лише дорога смугаста сорочка та вигнута біло-срібляста рукоятка Smith-&-Wesson-а, що стирчала з-під лівої пахви та робила хазяїна кабінету дещо схожим на начальника поліцейського відділку зі старих американських фільмів, або, якщо виходити із тутешнього контексту – на директора в’язниці.
За кілька хвилин бандитській авторитет, нарешті, відірвався від демонстративного вивчення паперів.
Чув про твої сімейні обставини, Янголе. Співчуваю – почав Батон без натяку на співчуття в голосі, і навіть не подумавши подати візитерові руку чи запропонувати крісло – Але всі ми смертні, що поробиш. Треба жити далі. «Мертві – у землю, живії – за стіл». Що, не чекав? – посміхнувся бандит, побачивши неудаваний подив Янгола – Ти думав, тут такий собі сибірський валянок сидить? Я, між іншим, свого часу ледь не закінчив московський літературний інститут імені Пєшкова – й дійсно, мова і вимова в господаря дому різко відрізнялась від гундосої  блатної говірки його підлеглих, рясно пересипаної арго та ненормативною лексикою – Щоправда, аспірантуру мені довелося проходити вже на зоні. Теж, знаєш, було чому повчитися і в кого… Але про це – іншим разом. Ти ж, хлопче, здається, працював на Хряка, мого протеже, Царство йому Небесне, телепню?
На Акімова? Так, пане…
Зви мене Кирилом Мефодійовичем, або просто – босом. Я не стидаюся свого прізвиська, проте Батоном мене можуть звати лише Законники, що рівні мені за статусом, зрозуміло?
Так точно, бос.
І оці армійські штучки облиш! Я їх в таборі наслухався. До речі, знаєш, чому мене так назвали?
Ні, Кирило Мефодійовичу.
О, таке прізвисько ще заслужити треба – хазяїн мрійливо подивився крізь стелю – Коли я тікав з другої відсидки, я пустив, щоб відволікти вертухаїв, моторку з припасами на всю групу вниз за течією, а сам перейшов річку вбрід (ой, і холодна ж була!), піднявся на сто метрів вгору, аби збити зі сліду собак, та й попростував собі крізь тайгу. Мені пощастило: я думав лише відволікти гонитву, але охоронці, знайшовши човна, який перекинувся на порогах, вирішили, що в’язень потонув, і припинили пошук, навіть гелікоптеру не викликали. То був добрий час для втечі: наприкінці серпня у тайзі вже значно менше комарів, сліпнів та іншої кусючої гидоти, проте повно і чорниці, і морошки, і різних грибів, і корінців там усіляких… Можна було б навіть риби наловити чи якусь птицю підстерегти, та я поспішав. А от хлібу не було. Не знаю чому, але в лісі найбільше хочеться саме хлібу, цукру, чаю – звичайної людської їжі, розумієш?
Я поцупив мапу в начальника караулу, та все одно проплутав десь із місяць. На щастя, мені зустрівся старий єгер, дай йому Бог здоров’я, коли ще живий! Він, немов та Баба Яга у казці, лазню мені розтопив, нагодував, дав трохи грошей та цивільний одяг, на дорогу до села вивів. Ще й пораду дав наостанок – покинути красти, от свята людина! А вже в містечку, чекаючи на потяг, я зайшов до якоїсь кав’ярні і натріскався там різних пирогів із чаєм донесхочу (на півночі добру здобу печуть)…
Потім, вже переховуючись по «хазах», я ще з пів року не міг стриматись: сиджу собі у кутку і весь час хлібину хрумаю. Тоді-то й нагуляв – бос любовно погладив охайне черевце – От після того мене й почали кликати: «Де такий-то?» - «А он, з батоном», а потім – просто, Батон.
За рік мене знову взяли, проте незабаром звільнили по амністії, тож тепер – він вишкірився, неначе алігатор, золотими коронками (мабуть, це в нього мало означати посмішку) – Я чистий та незайманий, немов те немовля. До речі, юначе, звідки в тебе таке цікаве прізвисько?
Янгол аж зубами скрипнув – і далося тут усім його наймення! – але раптом зрозумів, що для цих людей прізвисько людини – то не пустий звук. Вони дійсно вважають, що це в нього – така само заслужена «клікуха», як і в них, і вона  має відображати суттєву частину його біографії та особистості.
Справа в тому, Кириле Мефодійовичу, що я вмію літати.
Чого? – обличчя боса, що й так не вражало вродою, скривилося, ніби він щойно перекусив горішок перцю в супі – Це що, в тебе такі жарти?
Тоді Янгол виконав пірует, японську назву якого було б годі й згадувати, але він включав у себе розворот та три удари в стрибку. Зробив досконало, навіть Євген Васильович, інструктор з рукопашного бою, від якого хлопець за всі  роки навчання в Школі не спромігся почути нічого, хоч трохи схожого на похвалу, навряд чи знайшов би, до чого тут прискіпатися. Та Батон дивився на нього так, ніби він щойно зіпсував повітря, або зробив ще якусь дурню.
- Добре – буркнув він нарешті – Не хочеш казати – то й не кажи. Перейдемо вже до справи, не будемо розмазувати білу кашу по чистому столу. Скільки тобі платив Хряк? – Янгол сказав – Я платитиму тобі вдвічі, будеш начальником моєї охорони на виїзді. Тільки це, не бійся, для інших справ в мене є інші люди. Ну як, згода?
- В мене замало досвіду.
- Та облиш! Хто нещодавно двох людей Косого завалив? Кажуть, ти тоді повівся героєм…
- Я повівся тоді, як йолоп! Я одразу мав здогадатись, навіщо ті недоноски на Jeep-і до нас причепилися…
- Ну, не переймайся, ніхто не досконалий, й на старуху буває проруха, за битого двох небитих дають, бла, бла, бла… Покинемо цей єврейський футбол. То як тобі, все ж таки, вдалося впоратись із двома автоматниками одразу?
- А мені ще інструктор в училищі казав: «Не варто стояти під кулями, краще – пригнися та почекай, доки у ворога закінчаться набої».
- Гарний принцип! – засміявся Кирило Мефодійович, якщо дубова колода може сміятись – Треба буде й моїм хлопцям перейняти.
- Так, гарний, коли у ворога немає кулемету.
- До речі, в яких військах служили?
- В гарматних.
- Ото не треба мені тут дурника клеїти – товстий короткий палець боса, зажатий великим перснем-печаткою тицьнув на його передпліччя – З тебе такий артилерист, як із мене – десантник!
- Ну то й що? – Янгол навіть образився, бо йому таки довелося якось командувати батареєю і він, казали, непогано впорався – Стріляти з особистої зброї і в нашому училищі теж навчали – якщо усі ці милі люди дізнаються, де він насправді вчився, йому не прожити тут і хвилини – А всьому іншому вчила війна. Там, між іншим, теж було чому і в кого навчатись. А татуху мені, й дійсно, десантники зробили, коли ми разом…
- Ну, добре – підвів риску новий начальник, підіймаючись, і в кімнаті одразу  стало якось замало місця – От, заповни папери, я їх відішлю до твоєї фірми, а з завтра і заступай. Сподіваюсь, ми спрацюємось.
«А він не дурний» - думав Янгол, вертаючи додому «Цікаво, якого ж біса йому від мене, насправді, треба?»

Російський джин

Янгол ніби знову повернувся до тих нещодавніх часів, коли служив охоронцем у Хряка (пардон, в Акімова Павла Лукича). Щоправда, кімнату тепер він мав знімати на іншій окраїні, в доцента тутешнього педагогічного ВУЗ-у (за Радянського Союзу цих закладів натикали по всіх усюдах, а вчителів чомусь все одно не вистачало), аби не ганяти нового водія, Сашка, через усе місто. Працювати доводилось по три доби через три, майже весь час роботи сидячи у «барлогу», як новий об’єкт називав свою хазу, у значно менш приємному товаристві, ніж на минулій посаді.
Об’єкт вибирався в зовнішній світ досить рідко, але попереджав про виїзд не раніше, ніж за годину. Інколи Батон повідомляв охорону про кінцевий пункт призначення, аби вони могли прикинути оптимальний маршрут поїздки, іноді – ні, і тоді сам керував рухом. Зазвичай він персонально обирав двійко з шести чорних автомобілів свого автопарку, на яких мав відбутися вояж, а іноді казав Янголові: «На твій розсуд», проте в яку машину сісти, в передню чи задню, завжди вирішував в останню мить, як і те, котра з них цього разу поїде першою.
Янгол завжди сідав у той автомобіль, який йшов попереду, на найнебезпечніше місце поруч із водієм. Шефові ж, із його габаритами, лишалося тільки заднє крісло, а оскільки з обох його боків мали сидіти охоронці, тож всі авто авторитету були, як мінімум, шестимісними, такими як Landrover чи Lincoln, які зазвичай обирав Янгол. Гелікоптер за весь час його служби прилітав за клієнтом лише двічі, причому перший раз Янгола з собою не взяли.
- Навіщо тобі сідати в салон? - здивувався бос – Ти ж янгол, лети попереду, розвідай обстановку – то він так кепкував.
«На Сходняк полетів!» пошепки поважливо казали потім хлопці. Другого ж разу, коли новоспеченого начальника охорони таки пустили до крилатої машини, вони без усякого попередження буквально впали із неба на якесь сільське весілля, що влаштував для свого сина один з «підопічних» Батона. Несподіваний візит, як здалося Янголові, не викликав захоплення в господарів свята, тож він весь час до відльоту ледь не тримав руку на рукоятці Макарова. Проте нічого обійшлося.
Янголу батонові «заходи безпеки» іноді здавалися просто смішними. Без сучасних електронних систем спостереження та захисту усе це оберталося на безглуздий фарс. Аби збити гвинтокрил вистачило б ракети з одного Stinger-а. А щоб нейтралізувати боса на землі – то двох з кулеметом. Цікаво, скільки вони зараз можуть коштувати?
Проте начальник охорони сумлінно продовжував виконувати свої незрозумілі обов’язки, хоч іноді доводилося по кілька діб не вмиватися та не спати, лише час від часу кімарячи одягненим в кріслі, бо Костянтин Мефодійович часто-густо зривався пізно ввечері, або і серед ночі до якогось клубу чи борделю (бос ніколи не приводив дівчат до себе), іноді – й до ресторану, коли йому вже конче набридала стряпанина, яку хлопці смажили у дворі на мангалі.
І от, нарешті, одного пречудового дня Батон знову покликав свого «начальника охорони на виїзді» до кабінету. Янгол, спокійно здавши пістолет секретареві-охоронцю (ніхто не міг потрапити у кабінет хазяїна зі зброєю), сміливо пішов під ясні очі боса. Він вже здогадувався, що можуть йому сказати, і на все те в нього була готова відповідь.
- Голубе – почав начальник, як і минулого разу кілька
хвилин симулюючи глибоку зайнятість – Хочу запропонувати тобі ну дуууже добрий заробок.  Одразу попереджаю, що ти можеш відмовитися, і навіть залишитися після цього на чинній роботі, але рот – тут він зробив досить натуральну пантоміму, ніби зашиває собі губи.
- Кирило Мефодійовичу – не витримав Янгол – Давайте
збережемо мій і Ваш час, та не будемо розмазувати білу кашу по білому столу, ОК? Ви запросили мене сюди, себто – на цю посаду, аби я виконав брудну роботу, яку, з невідомих мені причин, Ви не можете доручити своїм людям, чи не так? А по тому ви попросите їх звільнити Вас від моєї присутності на цьому світі, я Вас вірно зрозумів?
Нууу, майже – в голосі боса не відчувалося ані стурбованості, ані ніяковості – Окрім останнього пункту. Ти забагато дивився фільмів про мафію, хлопче, себто аш час, ОК? пантоміму, ніби зашиває собі губи.
відповіgoalma.orgі Макарова.
. Тут тобі не Чикаго і не Палермо. Труп завжди привертає зайву увагу, а з сучасним рівнем судмедекспертизи мертвяк іноді може розповісти слідчому чи не більше, аніж живий свідок. Але ми відволіклись. Отже, ти згоден?
Ні! – твердо відповів Янгол, і вперше побачив на обличчі «об’єкта» щось  на кшталт здивування – Ви ж  - освічена людина, бос, мабуть, колись читали «Пикник на обочине», чи, принаймні, дивились «Сталкера». Я виконую не просто бажання, а потаємні, заповітні бажання, ті, що йдуть з-під самого серця. Я можу вбити для Вас лише того, кого Ви насправді ненавидите усією душею.
Такі люди – клієнт вклав у наступний вислів весь сарказм, на який був здатен – Довго не живуть!
Х…ня! – різко відрізав Янгол – Годуй пишними фразами з «Хрещеного батька» своїх байстрючат у чорних сорочках. Така людина є, це по-перше, а по-друге я – єдиний, хто може допомогти тобі її спекатися.
Чому я маю тобі довіряти, фраєре самовпевнений? Ти ж ніколи нікого не вбивав, тільки на війні та на роботі. Але тут – зовсім інша справа…
Помиляєшся. Саме «тут» мені нещодавно таки довелося прибрати одного типа, якого ти добре знав.
Це було навіть трохи кумедно – спостерігати, як рухається думка по великому обличчю нового росіянина, як він «раптово» вихоплює з-під піхви свого сувенірного Smith-&-Wesson-а. Десять разів Янгол встиг би його обеззброїти! І навіть зараз, коли, як здавалося «клієнту», він тримав життя начальника охорони в своїх руках, наш герой мав у резерві ще пів секунди, потрібні босу, аби натиснути на тугий револьверний гачок – цілком достатньо для збиваючого тинка. Однак він не рушив з місця.
Хто тебе найняв? Косий? Аби ти вбив Хряка і мене? Відповідай!
Косого я й на очі не бачив, Акімова замочив, бо мене про це попросив мій товариш по зброї, і тебе міг би завалити за ці два місяці сто разів, опусти волину, Батоне! – сказав він, ретельно підбираючи слова.
Я не люблю, коли вбивають моїх підопічних. Коли всіх овець поріжуть, кого ж я стригтиму? – проте фокус прицілу вже трохи змістився.
Свято місце пусто не буває, а Павло Лукич все одно смертельно тебе ненавидів.
Батона всі ненавидять.
Мене це не дивує, але річ зараз не про те. Подумай, хто, якщо не я, допоможе тобі прибрати того, кого ти насправді ненавидиш?
Та хто ж ти такий, парубоче? – клієнт вже майже опустив пістолета.
Я? Я – російській джин з винної пляшки. Пам’ятаєте, як там у Висоцького: «Кроме мордобития – никаких чудес». Щоправда, замість биття пики в  моєму асортименті – просте вбивство, без усіляких обтяжливих.
Так – бос повернув револьвер до кобури й відійшов до вузького вікна, за мутним броньованим склом якого якраз починала мигкотіти кольорами оспівана російськими поетами золота осінь – Саме так. Не треба ані биття, ані каліцтва, ані тортур. Не треба навіть казати, від кого. Моя діамантова ненависть вища за всі ці дурниці. Най він просто покине існувати.
Історія була досить таки проста. Колись Батон був звичайним собі хлопцем Кирилом з провінційного, хоч і приморського містечка. Коли парубку виповнилося вісімнадцять, батьки за сало-ковбасу пристроїли таки нащадка до столичного ВУЗ-у. Проте вчився він добре, на совість, і мав усі перспективи зайняти колись чинне місце у радянській літературі, чи, можливо, в літературознавстві, або, на крайній випадок, в педагогіці. Але – молодість, молодість… Хочеться ж бо ще й сьогодні і одягтися по-людські, і попоїсти чогось, окрім вермішелі, і концерти-вистави відвідати, та й дівчаток туди-сюди… А де гроші?
Аж тут якось зустрівся йому друг з рідного міста, що плавав на міжнародних рейсах, та попросив «спихнути» в столичному інституті кілька пар «фірмових» джинсів, електронних годинників, панчіх… Потім «мажори» з курсу підловили Кирила в курилці та запропонували за допомогою своїх зв’язків та можливостей трохи розширити бізнес.
З того часу його приятель почав вивозити за кордон чорну та червону ікру, великі професійні фотокамери, горілку московського розливу, важкі залізні праски… Антикваріат, звичайно, також, хоча ніяких «культурних та історичних цінностей», як наполягав прокурор, там не було й не могло бути. До Батьківщини ж тягли усіляку біжутерію – галантерею – парфумерію, презервативи, сигарети, книжки білогвардійських видань, рок-касети, джаз-платівки, еротичні журнали та іншу фігню… Прибутки були, як на сьогоднішній день, фантастичними – від трьошки до червінця на кожен вложений карбованець. Щось, звичайно ж, доводилося  «відстьобувати» капітану, щось – університетському начальству, щось – таможні, щось – міліції, решту ділили поміж собою… Кому заважали?
«Но вот горком ударил в колокол», нагорі почали «закручувати гайки», прокуратура хотіла провести зразково-показовий процес над «фарцовщиками», але кого судити? Мажори за спини батьків заховалися, друг, попереджений заздалегідь, втік з корабля через ілюмінатор та попросив політичного притулку десь в Іспанії, в’язень совісті, мать його…
Та ні, Кирило ні на кого не тримає зла: ані на хлопців, ані на суддю та прокурора, що засадили таки його на повну котушку, ані на адвоката-дармоїда, який витяг з матері останні копійки, він ж бо й зарання казав, що нічого не гарантує. Але цю сволоту слідчого, який вперся рогом та відмовився брати хабара тільки тому, що хотів відігратися на беззахисному хлопцеві з провінції за розіграну по нотах справу, котра вислизала в нього з рук, він ніколи не пробачить.
А вже там – зітхнув Батон – Я міг або загинути, або – стати тим, ким став. Я був молодий, сильний і хотів жити. Ти, звичайно, скажеш – продовжував він, хоча співрозмовник мовчав – Що завдяки цій обставині я піднявся, а не став ницим очкариком в дешевому костюмі з нікому не потрібним дипломом та копійчаною зарплатнею. І, мабуть, ти будеш правий, але справа не в цьому. Я не можу пробачити, що мене позбавили вибору. Це дуже принижує людську гідність.
Янгол довго не міг збагнути, чому Батон не хоче доручити цього «клієнта» своїм людям.
- Розумієш, я – злодій в законі, а він – чесний мент!
Янгол не розумів – Ти знаєш – терпляче пояснював авторитет – Скільки хлопців, коли їх ведуть із закрученими руками, волають, немов різані: «Вб’ю, мусоре поганий! Повернуся – на клапті поріжу!» І в кожного слідчого таких справ – сотні. Та нічого, ходять собі без охорони, випадки, коли хтось виконує свої погрози настільки поодинокі, що їх навіть не вводять у статистику. Чому? Невже усі злодії – похвалки та боягузи? Ні, просто там, на зоні, вони узнають закон.
Який закон?
Ти ж, мабуть, бачив по телевізору, як у Південній Кореї чи де інде поліція стріляє по демонстрантах сльозоточивим газом та гумовими кулями, поливають їх з брансбойтів, а ті, в свою чергу, жбурляють в неї «коктейлем Молотова» й камінням, а потім б’ються арматурою проти гумових кийків. Ніколи не замислювався, чому ці протестанти не візьмуть до рук вогнепальну зброю, вільно ж бо продається? Чому самі поліцаї не відкриють вогонь, мають же з чого?  Бо існує домовленість!
Між ким і ким?
Та втому то й справа, що поміж ніким, але існує. Вона не записана ані на папері, ані – на воді, ані – на вогні, ані – на повітрі, але коли її порушити, почнеться хаос, тобто – бєспрєдєл, а кому він потрібен? Ти знаєш, наприклад, з яких причин в Росії відбулася соціалістична революція, а в Америці – ні?
Не знаю.
Тому, що в Америці після скасування сухого закону залишилася мафія, а в Росії її не було, лише жидівська в Одесі, та хіба того вистачить на всю імперію? І от Американські профспілки задля захисту від штрейкбрехерів винайняли гангстерів, а наші мали озброїти самих робітників. А мафія – дуже  консервативна установа, революція – то останнє, що їй потрібно.
Навіщо мені, скажи будь ласка, буде мільйон у банку, якщо банки грабуватимуть щодня, або їх взагалі візьмуть, та й націоналізують? Для чого заробляти гроші, ризикуючи життям, коли завтра не буде магазинів, де їх можна отоварити? Організована злочинність тому то так і зветься, що уособлює собою порядок, який виникає з хаосу. От чере це й кажуть, що мафія безсмертна, бо це не кілька хлопців з автоматами, котрих якійсь Ван-Дамм і дійсно міг би замочити, а система відносин поміж людьми, мабуть, найдавніша й найпатріархальніша в сучасному світі.
От через це й існує поміж злодіїв неписаний закон: менти свою справу роблять, ми – свою. Якби він взяв хабара, то вже інша справа: мент тоді ніби стає одним з нас і має підкорятися бандитським поняттям. Але чесний мент поза нашою юрисдикцією: сьогодні він мене посадить, завтра – захистить.
Ні, при затриманні – то святе діло: кожна жива істота має право захищати своє життя та свободу усіма доступними методами. Або коли нишпорку відловлять, він бо знав, на що йшов. А так… До того ж, в ментів теж є кругова порука: почнуться облави, обшуки, арешти, порушиться загальна рівновага, а це не потрібне ані їм, ані нам, ані, навіть, вам, лохам.
Авжеж, існують різні особливі обставини, проте аби вбити чесного мента, а тим більше – мента на пенсії, я маю отримати санкцію Сходки. І що я їм скажу? Що не можу пробачити тому, хто посадив мене перший раз чверть віку тому та зробив злодієм в законі? Що я, Злодій В Законі, задля особистої помсти готовий знехтувати Воровським Звичаєм і підставити товаришів під удар? Я ж назавжди втрачу своє обличчя!
Але ж, Кирило Мефодійовичу, погодьтеся…
Ні, не погоджусь! Ти не знаєш блатних, вони – немов бабусі на Привозі: в м’ясному ряді чхнеш, в квітковому тобі здоров’я побажають. А якщо хтось довідається, що я пішов на таку акцію не порадившись з товаришами, мене очікують ну дуууже серйозні неприємності. Тому-то я й не можу доручити цю справу нікому зі своїх. Ти – інше діло.
Звичайно. Але ми ще не обговорили ціну…
Сорок дві тисячі баксів – впевнено відрізав Батон – І ніякого торгу!
Добре – Янгол зрозумів, що ціна й дійсно остаточна, хоч така точна цифра дещо нагадувала про шість тисяч чотириста карбованців Шури Балаганова – Ви маєте мене звільнити місяця зо два до акції…
З цим проблем не буде.
До того ж, звичайно, мені потрібне повне ім’я, адреса, вік, особливі прикмети об’єкту та інші подробиці.
Самолов Ілля Миколайович – це ім’я я пам’ятатиму до смерті. Сухенький такий, в окулярах… Тепер, мабуть, ще сухіший. А от адреса та все таке інше – роботодавець знизав плечима – Звідки ж мені знати?
Янгол втомлено зітхнув – справа ускладнювалась…

Doom 

Два тижні по тому Янгол знову з’явився на роботі. Хлопці вже знали, що він скоро має піти, тож «сердечно» прощалися та втішливо плескали його по плечах та по спині. Вартовий Сеня, або Чечен, вибачаючись поглядом, забрав в нього кобуру з ПМ-мом та пройшовся спеціальним пристроєм по одежі, перевіряючи щодо іншої зброї та «жучків».
На третьому поверсі завжди похмурий мовчазний Льончик обшукав його ще раз, провівши руками вздовж тулуба, потім мигцем глянув до кейса, та кивком голови запустив до боса.
Ну? – мовив Батон, як завжди, не вітаючись.
Ілля Миколайович Самолов – відповів Янгол у тому ж дусі, дістаючи з кейсу віддруковане на принтері побільшене фото літнього чоловіка із обличчям втомленого мультиплікаційного їжака у великих потворних окулярах – П’ятдесят дев’ять років, підполковник міліції у відставці, розлучений, має дорослого сина, чверть століття тому в n-ському райвідділі міста Москви вів справи по економічним злочинам.
Так, це він – бандит повільно порвав портрет на мілкі клаптики, поклав у попільничку та клацнув золотим Ronson-ом – Як ти на нього вийшов?
В мене є свої канали – не зізнаватись ж, що «наводку» дав йому колишній однокашник, програміст, який і досі працював на Контору.
Його добре охороняють?
Та де там! Років із десять тому він пішов на заслужений відпочинок. Проводжали з пошаною, навіть присудили чергове звання й нагородили іменною зброєю, проте, вочевидь, щось там в них вийшло не теє… Потім Самолов працював викладачем у школі міліції, ще потім – юридичним консультантом в одній фірмі, по тому – охоронцем на складі, тепер вже  із двійко років як все покинув, навіть Московську квартиру залишив сім’ї сина, а сам майже безвиїзно проживає на дачі – не службовій, власній, успадкованій після смерті якогось далекого родича.
Де?
Вибачайте, Кирило Мефодійовичу, ви мене зовсім за дурня тримаєте?
Дійсно. Пробач – бос вийняв з шухляди кілька зелених пачок – Моя єдина вимога – клієнт має померти насильницькою смертю. Це може бути самогубство, нещасливий випадок, розбійний напад, пожежа – будь що. Проте, я маю бути певен на всі сто відсотків, що це дійсно зробив ти, розумієш? Самолов вже немолода людина, працював на нервовій роботі, мало що…
Тут тільки половина – швидко рахувати його також навчили в Конторі – Де решта?
Решту – після закінчення акції.
Дзуськи! – Янгол відштовхнув від себе гроші – Коли я прийду за другою половиною, ви мене знищите, як непотрібного свідка. Або – все й одразу, або – діла не буде!
Якщо ти мені не довіряєш, чому ж я маю вірити тобі?
Бо я дав вам Чесне Слово, Кириле Мефодійовичу. До того ж, у вас більше можливостей.
А ти не боїшся, що я знайду тебе після акції?
Я вмію ховатись. Та й нащо то вам? Базікати буде не в моїх інтересах.
Ну, добре – бос поклав на стіл великий конверт із написом «Магамай» – ото і вся загадка – Тримай свою вихідну допомогу, та підпишись ось тут. І диви, Янголе, не спробуй мене кинути, бо коли я тебе знайду, а в цьому можеш бути певен, тобі дуже пощастить, якщо встигнеш застрелитися. Ще одна умова – не пізніше, ніж за три місяці все має бути закінчено, бо довше я можу й не протриматися.
Про що ви, Кириле Мефодійовичу? – здивувався Янгол, швидко рахуючи купюри та ховаючи їх в кейс – В вас же здоров’я, немов у бугая!
Не про те річ – об’єкт дістав з кишені маленьку фляжку й зробив добрячий ковток – Ми вимираємо, неначе мамонти. Скоро до влади по наших кістках прийдуть менти та гебісти, і злодіїв або змусять грати за їхніми правилами, або знищать. Лохи  зустрічатимуть ментів хлібом-сіллю, як визволителів від всевладдя бандитів, немов це не вони все зорганізували. Нічого, чесні громадяни, за рік ви вже за нами ностальгуватимите! Нас знову кинули, вже третій раз за одне сторіччя, і ми знову купилися, наче дурні. Спочатку - більшовики, потім – Сталін, тепер…
Але тут Батон вимушений був припинити свою чергову історичну лекцію, бо металева авторучка, яку Янгол витяг з кейса, раптом вистрілила йому в лоба. Старий злодій навіть здивуватись не встиг. Через малий калібр ствола та незначний пороховий заряд патрона дірочка вийшла акуратна, немов у кіно. Добре, хоч це тайванське лайно таки спрацювало. Напередодні він купив десяток таких «паркерів» в якогось азербайджанця на ринку з-під поли, але після пристрілки в лісосмузі решту довелося забракувати.
Не гаючи часу, вбивця ковзнув на животі по полірованій поверхні столу, розмітаючи якісь папери, та схопився правицею за зручну рукоятку, що стирчала з-під лівої пахви в убитого боса. Ледь Янгол повернувся до дверей, як зустрівся очима зі спантеличеним поглядом Льончика. Секретар-охоронець вже тримав руку на кобурі, і якби не стара, ще з Школи, звичка зводити курок тим самим рухом, яким виймаєш зброю, наш герой міг би й не встигнути.
Все подальше було схоже на гру в Doom. Тільки він надяг скривавлений бронежилет Льончика, почулися кроки на сходах. Янгол удав з себе убитого та застрелив в спину ще двох «монстрів», пропустивши їх поперед себе. Забравши в мерців, замість спустошеного Льончикового ТТ, Walter і Berett-у, спустився вниз та крикнув, мовляв, бос сказився, закрився в кабінеті й стріляє по всіх без розбору, вже трьох поклав. Потім діждався слушного моменту та відкрив вогонь з обох рук по-македонські. І так до кінця гри…
Янгол спеціально обрав день, коли охорони було менше, ніж зазвичай: тільки чотири бійця зовні і чотири – в домі. Колишній начальник охорони на виїзді не скучатиме ні за ким з підлеглих, забагато він почув та побачив у останні місяці. Хіба що Сеню… але тут в Янгола занила на грудях гематома (добре, хоч бронежилет витримав кулю з СКС-у), і вбивця сплюнув рожеву слину у відкрите вікно чорного Kadillak-у. А що той невинний хлопчик розповідав про зачистки в Чечні?  Навіть коли половину вигадав… Сам Янгол ніколи не брав участі в такому паскудстві. Туди їм всім і дорога! Принаймні, його совість чиста: спочатку він виконував Замовлення, а потім – захищався. От тільки собачок шкода…
В дзеркало заднього огляду ще деякий час було видно палаючий барліг Батона. До дому загиблого авторитету вже почали з’їжджатися БМВ (бойові машини ворів), ментівські «бобики» та білі рафіки «швидкої», загула, нарешті, червона пожежна сирена – дарма, свіжа деревина добре горить. А от вже й почали вибухати чималі резерви алкоголю, бензин для численного автопарку та схованки зі зброєю й боєзапасом. Все це трохи нагадувало йому фінал фільму «Забрискі Пойнт», доки не сховалося після чергового повороту за зеленою стіною сосняку.
Десь за годину Янгол зупинив машину на узбіччі біля дороговказу, що сповіщав водіїв, скільки кілометрів залишилося до Москви, Таганрогу та ще кількох нікому не потрібних місць, прихопив з сусіднього сидіння кейс, відкрив усі дверцята та, не вимикнувши запалювання, попростував собі через ліс. Пройшовши двісті метрів, він помітив свіжу зарубку на старій зашкарублій берізці, витяг з кущів приховану брезентову сумку, яка у хохлів чомусь зветься «кравчучкою», дістав звідти звичайне осіннє вбрання середнього росіянина – теплу індійську ковбойку, чорні турецькі джинси, чорні вітчизняні кирзові півчобітки, чорну ж китайську шкіряну куртку та такий самий кашкет невідомого походження – і чого наш народ так полюбляє цей веселий колір?
Не відчуваючи холоду від збудження, Янгол перевдягнувся, одразу нібито ставши років на десять старшим, запхав забруднений кров’ю одяг у торбу, а кейс із грошима – у велику стареньку течку ще радянського виробництва, та й рушив собі далі. Трохи згодом він повернув на звук текучої води. Знайшов на березі досить великий камінь, поклав його на дно сумки, закрив на ній блискавку та жбурнув її на середину місцевої річки з якоюсь чудернацькою назвою.
По тому Янгол вийшов на трасу, спіймав вантажівку, доїхав до найближчого ПМТ у напрямку, який був перпендикулярним до його попереднього руху, а там вже сів на приміський автобус. Він відчував, що «хвосту» за ним немає, проте, про всяк випадок, зробив ще двійко разів «заяче коло». Тоді вже на «собаках» (тобто – на електричках) доїхав до міста, яке було найближчим до його наступного об’єкту, за кількадесят баксів заприятелював з вахтером гуртожитку місцевого текстильного інституту, і той дозволив приїжджому заробітчанину пожити декілька тижнів у порожній кімнаті. Янгол мав, як то казали на його минулій роботі, «залягти на матраци», аби перечекати «шухер» та підготуватися до нової акції.

Мисливець-рибалка

Янгол трясся в електричці, в сотий раз перечитуючи куплений у місті підручник для починаючих риболовів. Ні, як він не намагався, мистецтво гачків та спінінгів приваблювало його не більше, аніж колись балістика. Хоча, звичайно, усе це не мало жодного значення, робота є робота.
Наш герой зійшов на своїй станції та раптом подумав, що поза власним бажанням несподівано досяг рівня бадхісатви: тепер він ніхто і знаходиться він ніде.
Дійсно, знайшовши серед недопалків Батонової хази ПМ, зареєстрований на ім’я Янгола, міліція вирішила, що хлопець загинув при обороні фазенди разом із іншими охоронцями, ніхто ж бо точно не знав, скільки людей насправді працювало на Кирила Мефодійовича. Ніяких даних, окрім залишеної на дорозі машини з автопарку загиблого авторитета в них не було (система спостереження у садибі не вела запису, бо господар не хотів знімати компромат на самого себе), тож і правоохоронці, і бандити прийшли до єдиного можливого висновку. Мовляв, невідомі зловмисники, обдуривши якимось чином охорону, вдерлися на територію «барлогу», перебили усіх людей та собак, а будинок підпалили.
Вочевидь, принаймні одного з нападників було вбито чи поранено. Не маючи місця у своїй машині, де покласти постраждалого товариша, вбивці скористались автомобілем своєї жертви (Янгол спеціально ненадовго затяг на заднє сидіння Kadillak-а труп Санька, аби залишити сліди крові). Дорогою злочинці подзвонили співучасникам, аби ті зустріли їх на трасі та допомогли евакуювати пораненого, а «засвічену» тачку полишили на узбіччі дороги.
У тому, що відбулося, за старою звичкою звинуватили Косого. За кілько днів його вже розшукував Interpol та міжнародні кримінальні структури. Кажуть, через рік його таки знайшли десь в Бразилії за допомогою оптичного прицілу. Та й біс із ним, невелика втрата для людства!
Міліція послала до родичів Янгола обгоріле тіло котрогось із молодиків боса у цинковому ящику (мабуть, це був Льончик, бо в них була схожа статура, та й «Макаров» був покинутий біля нього). Нічого, нехай двоюрідні-троюрідні тітки-дядьки витратять трошки грошенят на похорон батонової «шістки», їм ж бо і так дістанеться в спадок усе рухоме та нерухоме майно небожа. А цікаво було б, між іншим, подивитись на власну домовину… Та ні, дзуськи, він, звичайно, ніколи не зробить такої дурниці.
Мабуть, Янгол зараз – найвільніша людина у світі. Захоче – купить садибу понад річкою і залишиться тут назавжди. А схоче – зробить собі фальшивий закордонний паспорт та за добу буде вже десь на іншому кінці Землі. Якби лишень не  та обіцянка… проте Слово є Слово.
Як Янгол і сподівався, клієнта він знайшов біля річки. Куца сухенька фігурка Іллі Миколайовича у поєднанні із чорними гумовими чоботами, синіми спортивними штанями, старою мисливською курткою та напівпрозорою шляпою для літа, яких вже років із двадцять ніхто ніде не носить, виглядала просто жалюгідно. Дещо, правда, вибивалися з загальної картини дорогий японський спінінг та новенький надувний човен.
Доброго дня! – сказав він рибалці, і той різко повернувся, сунувши лівицю в бокову кишеню куртки таким впевненим рухом, що не залишалося сумнівів: там лежить не якась газова чи пневматична іграшка, а той самий іменний Макаров, що був згаданий в файлі; і що то за дурна звичка підходити до людей непомітно!
Вибачте, шановний – сказав Янгол якомога привітніше – Ви не знаєте, де тут можна зняти кімнату на двійко днів?
Не знаю – сухо відповів Самолов, не виймаючи руку з кишені – Запитайте когось в селі.
Пробачте, що потурбував. А не підкажете, чи є тут десь гарне місце для риболовлі? – Янгол широко посміхався і помахував вудкою в лівій руці на підтвердження щирості своїх намірів.
Є – видавив з себе підполковник у відставці і вказав підборіддям собі під ноги – Тут.
Добре. А чи не дозволите Ви, шановний…
Ні! – нічого жалюгідного не залишилося в постаті пенсіонера, а обличчя тепер скоріше скидалося на ретельно загострений канцелярський олівець.
Вибачайте, добродію – Янгол зобразив на лиці ввічливе здивування та пішов собі далі понад річкою.
От тобі й поговорили! Непростий клієнт попався. Як, скажіть на милість, знайти підхід до цього анахорета, коли він з будь-якого приводу за зброю хапається? Мент – він і на пенсії мент, що тут поробиш. Проте, як кажуть в народі, на будь-яку хитру дупу…
Відійшовши метрів на сто, Янгол знайшов зручну прогалину серед очерету. Одразу ж почалися непередбачені труднощі: сидіти на землі не хотілося, про складний стільчик у книзі, що він полишив на станції, нічого не було сказано, тож довелося провести стоячи пів дня. Далі – гірше: хробак та гачок ніяк не хотіли вступати у інтимні стосунки, ліска весь час плуталась, уся ця система (гачок, хробак, груздок, поплавець) воліла опинитись де завгодно – в очереті, на гілці верби, що росла поруч, на комірі куртки – тільки не у воді, а якщо й у воді – то не далі, ніж за півметра від берега.
Коли ж поплавець, нарешті, опинився там, де було потрібно рибалці, він, здається, вирішив, що на цьому місці йому добре і застиг ледь не на годину, немов вода замерзла. Дивитися на це було нудно, тож Янгол мимоволі почав за звичкою впадати в медитативний транс, та саме тут вудка смикнулася, і наш починаючий рибалка витяг замість риби якісь водорості… Але навіщо я Вам все це розповідаю? Відкрийте собі Джерома - крапку - Джерома, або – Чехова, або ще когось з класики. Там усі принади та претурбації риболовлі чудово зображено.
Коли, за кілька годин самознущання остаточно переконавшись, що існують в світі речі, які даються лише практикою чи персональним навчанням, Янгол вирішив й дійсно піти собі десь влаштуватися на ніч, аби завтра почати облогу клієнта з новими силами, він почув зі сторони дороги насмішкуватий голос: «Ну, як? Багацько наловили?» Янгол обернувся і аж присвиснув.
В червоних променях звечорілого сонця Ілля Миколайович здавався ледь не Гераклом, який несе додому шкуру щойно впольованого лева. В обох руках він тримав по важкому цебру, у яких щось вагомо хлюпало, а з лівого ще й стирчала гостра пика чималенької щуки, чимось нагадуючи обличчя свого нового господаря.
Янгол винувато підняв трилітрову банку з-під солоних огірків, в якій самотньо, немов в шкільному акваріумі, плавав сумний карасик розміром з дитячу долоню.
Відпустіть його! – скривився підполковник – Ми ж – не дітовбивці. Нехай підросте спочатку… І нащо то ви, молодий чоловіче, гаєте тут свій час на те, до чого не маєте ані хисту, ані вміння?
Друзі порекомендували – збрехав Янгол, не моргнувши оком – Казали – добре стрес знімає.
Авжеж, авжеж, нерви – погодився Самолов, ніби думав щось про себе – В усіх зараз нерви. І що, така вже в вас нервова робота, пане…
Андрій. Бізнес – обережно відповів Янгол – Купуй-продай. Важкий тиждень видався, ледь не збанкрутували.  Думав – виберусь на природу, відійду трошки, заспокоюсь, розслаблюся…
Розслабитись під час роботи можна лише тоді, коли добре знаєш свою справу – повчально сказав відставний міліціонер – І то – не завжди. А вам, юначе, цьому ділу ще вчитись та вчитись. Пане Андрію, а чи не допоможете ви, коли ласка, старому пенсіонеру донести важки відра додому? До речі – Ілля. Просто Ілля, ми ж тепер всі у Європі…
А за годину господар вже смажив свій улов на пропані та суперхолестериновому маслі, що шкварчало, немов сорок гадюк, на чорному чавунному пласкому млинці сковорідки,  доки Янгол поруч варив у величезному, геть закопченому ронделі концентровану «трійну» юшку, як колись навчав його батько.
- Знаменита вийде уха! – похвалив сам себе гість, знявши пробу – Таку гріх без ста грамів вживати.
- От, чорт! – сплеснув руками клієнт та поглянув вгору на старі ходики з совиною головою – В магазин вже не встигнемо. Хіба що до баби Соні…
Замість відповідь Янгол дістав з рюкзака літрову пляшку «Фінляндії».
- Бачу, молодий чоловіче, рибалка з вас таки вийде! – сказав Самолов майже серйозно.
- До речі, пан Ілля, вже пізно, Ви не заперечуватимете…
- А хоч вік живи, як на мене, коли людина добра – Ілля Миколаєвич підморгнув, і обидва весело розсміялись.
Все подальше трохи розпливлося в пам’яті. Ні, звичайно ж, він не втратив над собою контролю й не випав зі створеного образу, проте його герой, бізнесмен середньої руки Андрій, таки добряче набрався. Він так і сипав подробицями про нелегку долю вітчизняного ділка (благо, сам Янгол був з ними добре знайомий), а колишній слідчий, хрумкаючи прожареною до стану вафлі плотвичкою, хитав головою та повторював: «Ой, хлопче, попався б ти мені років з п'ятнадцять тому…»
Прокинувся Янгол від болю в голові та до болю знайомого крику: «Рота, в ружьё!», кулею зіскочив з ліжка та почав шукати чоботи, доки не збагнув, що в них і спав. А поруч стояв господар та реготів в усе горло.
Рядовий Андрій, два наряди поза чергою! Ну ти й спиш, солдате. Де служив, до речі?
ПДВ, Афган – «комерсант» вказав на татуювання – Попав на самий кінець вистави, проте встиг отримати по шапці.
А, Рембо! Ну, то з тобою вже нічого не страшно – співрозмовник раптом спохмурнів – Вибач за вчорашнє, розумієш, ходять тут різні… нещодавно сусіда пограбували. Раніше в селі спокійно було, але коли місто розрослося…
Розумію, проїхали.
От і добре. А я на Тихоокеанському флоті служив, ходив на підводному човні. Коли повернувся на гражданку, попрацював трохи патрульним, а вже звідти мені дали рекомендацію до юрфаку. Але годі теревенити, пора на річку, а то всю рибу пропустимо.
Котра зараз година?
П’ята, самий час.
А може, я трохи пізніше…
Та ти що, Андрію, ти ж мені вчора рибу накликав, немов той Ісус апостолу Петру. В мене вже з півроку такого торку не було. Давай, ледаще, ворушися, на нас чекають соми та щуки…
Цей день виявився для пана Самолова майже таким саме вдалим, як і попередній. Щоправда, тепер йому доводилось попутно навчати свого молодого приятеля азам рибної ловлі. Але той виявився здібним учнем, тож до вечора навіть спромігся спіймати двох красноперок та пристойного вугра.
Наступного дня повторилося те саме, проте тепер вони вже сиділи мовчки – Ілля Миколайович суворо сказав, що зайвий шум пугає рибу. Янгол нібито став навіть розуміти, що за ірраціональний кайф ловлять люди в цьому занятті. Проте операцію треба було завершувати: Андрію час було повертатись на роботу, йому й так довелося «зателефонувати» в контору, аби попередити, що він ще на день затримається.
І от цього вечора за чаркою самогону («Пшенична», яку, за старою пам’яттю, Самолов взяв у сільмазі напередодні, виявилась не дуже якісною, зранку дуже сушило), Янгол обережно повів розмову у потрібне йому русло. Тут Андрію довелось розповісти майже повністю вигадану історію про товариша, з яким разом в Афгані служили, під кулями лежали, останній ковток ділили, потім разом фірму засновували через Союз ветеранів, а за рік по тому це падло його тупо кинуло заради якихось тридцяти тисяч… Він і не підозрював, як вдало обрав сюжет!
- Ой, хлопче, не знаєш ти, що таке справжня зрада! Зрада, від якої хочеться вити, хочеться вбити, хочеться вмерти, хочеться весь світ накрити ядерним вибухом разом із собою!
Його звали Максимом. Ні, вони не зростали в одному дворі, не сиділи за однією партою і не смоктали одну цицю. Вони познайомилися, коли обом вже було за тридцять, і їх перевели до відділка економічних злочинів в n-ському райвідділі міста Москви. Макс був молодшим за товариша на п’ять років та одне звання, проте це не завадило їхній бойовій дружбі.
Так, бойовій дружбі, я не боюся цих слів! – гарячкував Ілля Миколайович, хоч ніхто йому й не заперечував – Над нами не свистіли кулі, як над операми зі вбивчого відділку, проте… Ти не пам’ятаєш ті роки, хлопче, твоє щастя, а ми працювали, немов на мінному полі. З одного боку, начальство обриває телефон, вимагає підвищити рівень розкриття, з іншого – копнеш занадто глибоко, тобто – високо, і твоя  кар’єра летить шкереберть, або й гірше… Був час, коли я просто боявся їхати додому: а чи не очікує, бува, на мене в під’їзді сучасний Розкольников з сокирою, чи не викрали, бува, мою сім’ю, аби шантажувати, чи немає в машині якогось «сюрпризу». Італійське кіно, та й годі!
Законодавство тоді було не те що недосконале – пояснював гостю колишній слідчий – Воно просто, ще зі сталінських часів, було розраховано на людей, які закону не знають. Парадокс, але той самий кодекс, що колись допоміг сховати за грати тисячі невинних людей, виявлявся майже безсилим перед справжнім злодієм-рецидивістом.
Сидить, часом, такий молодик перед твоїм столом, а на обличчі – відверта нудьга, ніби він вже вкотре дивиться одну й ту саму п’єсу. Мовляв, ти бухти мені, громадянине слідчий, про те, як космічні кораблі підкорюють простори Великого Театру, бухти, знаю я всі ваші фокуси, нічого ти зі мною не зробиш. А бувало й так, що оформиш справу, як лялечку, доведеш слідство до фінальної лінії, припреш голубчиків до холодної сірої стінки, аж тут згори дзвінок: «Облиш!» І що вдієш?
Проте робота є робота, хтось має її виконувати. А тому вони з Максимом, як і інші слідчі, час від часу йшли на свідомий, проте необхідний та виправданий ризик. Так, ми порушували закон, хлопче. Ти можеш мене засуджувати і, мабуть, формально будеш правий, але хіба я робив це заради себе, заради кар’єри, заради якогось дяді? Для діла, для того ж закону, для усіх чесних людей. Та от, одного разу, ризик себе не виправдав.
І тоді Макс зрадив Іллю. Полишив самого розгрібати усю цю грьобану кашу. Ще й фразу згадав з фільму «Відчиніть, поліція!»: «Дурне діло – гинути обом, коли один може врятуватись». Брехня! Коли б вони твердо встали один за одного, навряд чи начальство наважилося б залишити відділ без слідчих. Ну, по догані б заліпили, ну – в званні понизили. А так – одного підвищили, другому ж – коліном під зад, на пенсію. Двадцять п’ять років – псу під хвіст. Сволота! Ненавиджу французьке кіно!
Службове розслідування нікому не було потрібне, отож Самолову запропонували тишком-нишком піти на заслужений відпочинок. А що будеш робити? Проти системи не попреш – розчавить. Ще й пістолет подарували – застрелься, мовляв. А дзуськи вам! Хоча спокуса, чесно кажучи, іноді виникала.
Та ні, він не слабак, він намагався почати нове життя, кілька разів намагався, та все марно. Дружина його покинула якраз напередодні срібного весілля, покинула не зваживши на майже дорослого сина та на те, що самій вже було під сорок. Ілля її не засуджує – кому цікаво жити з пустою оболонкою? Робота ж бо була для нього всім. Всім! Останні десять років підполковник не живе, а доживає.
Та я б усе це простив, чи, принаймні, постарався забути: людина – істота слабка, всяке буває. Але за два роки після цієї дурної історії той мерзотник просто взяв, і сам пішов з посади. Розумієш, взяв і пішов! Тобто, він забрав в мене те, що було для мене найдорожчим, найважливішим, побавився трохи та й викинув, наче якійсь непотріб.
Проте справа не лише в цьому. Максим пішов саме тоді, коли у слідчого його рівня відкривалися неймовірні горизонти для кар’єрного зросту. Та не тільки в кар’єрі справа… Це був той час, коли великий кримінал вже не міг ховатись під дахом компартії, проте ще не став дахом сам. Унікальний шанс, він, мабуть, вже не повториться! Не дрібну плотвичку смикати, а справжніх морських монстрів глушити! Якби ми тоді додавили цю гідру, можливо, вся сволота, що ото повилазила, неначе пацюки-мутанти, з усіх щілин та підвалів, сиділа б зараз не в офісах та парламентських кріслах, а на нарах, де їй і місце!
Але все це, звичайно, було досить таки небезпечно – хижак, загнаний у глухий кут, може добряче покусати. І Макс злякався та й втік. Тобто, він зрадив не тільки мене, але й нашу справу, нашу ідею, не радянську, біс із нею, а нашу з ним, те, задля чого ми рили носом землю двадцять років. Ідею, що справедливість таки існує на цьому світі, що людині варто боротися за неї, і що вона має реальні шанси перемогти у цій боротьбі. Невже ми помилялися? Невже все було марно? Невже він працював і боровся лише за ту ницю зарплатню, копійчану пенсмлю 20 років. ин, сиділа оризонти для карєрного отріб.
холодної сірої стінки, аж тутію та три медальки на подушці?
Проте Максим – не просто боягуз, зрадник та дезертир. Він вже років із п’ять як у великому бізнесі, а ти маєш добре знати, хлопче, який у нас зараз великий бізнес! Тобто, цей мерзотник тепер воює на боці ворога, а таких під час війни розстрілюють без суду та слідства.
І тобі ніколи не спадало на думку вбити того поліцая? – обережненько закинув Янгол привабу.
Жартуєш? Та я постійно про це думаю. Та Боже ж ти мій, я б міг зробити це просто зараз. От – господар встав зі столу і з п’яну довго рився в шухляді, доки нарешті не приніс якійсь яскравий конверт – До себе в штат кличе старого товариша, гріхи замолює, Юда! От прийду я до нього в офіс: «Пан… - тут Самолов вперше назвав Максимову фамілію, і Янгол ледь самогоном не вдавився - …Друже ти мій дорогенький! Скільки літ, скільки зим!», та й полізу обійматись - цілуватись, а сам… - він провів рукою по стегну, згадав, що зброя залишилася в куртці, тоді втомлено махнув рукою.
Ні – сказав він, сідаючи, та витираючи скатертиною окуляри – Все це – так, дитячі фантазії, щось на зразок моральної мастурбації. Один народжується сищиком, інший – розбійником, і нічого вже тут не поробиш. До того ж – син в мене, онук підростає. Най краще вважають себе нащадками невдахи, ніж – убивці. До того ж боюся не впоратись, старий я вже, та й охорона, мабуть, там в нього, різні магнітні датчики. Треба було раніше…
Та кажуть, зараз можна винайняти когось – сказав Янгол якомога недбалішим тоном – Суто теоретично, Ілля, от скільки б ти дав за голову зрадника Максима?
Господар глянув на нього з-під товстих лінз так проникливо, ніби й не пив зовсім. Потім встав, кудись пішов, щось довго шукав. Янгол спочатку трохи збентежився, проте мисливська куртка з пістолетом в кишені лишилася біля дверей, а телефону в цьому будинку явно ніколи не передбачалося. Нарешті, Самолов повернувся за стіл, тримаючи в руках шабатурку з-під черевиків, та розсипав із неї по брудному столу зелененькі папірці.
Звідки це в тебе, друже? – щиро здивувався Янгол.
Тут – цей будинок – Ілля Миколайович розвів руками на всі боки, потім трохи зніяковів – Ну, майже. Якось спінінга собі придбав, човен, собаку… Я ж майже нічого не купую, навіть в магазин ходжу рідко, тільки от млєко - яйки в однієї бабусі, в сільпо – хліб та крупи, а так – сад, город, річка. Рік тому сусідський син – теж з «нових» та ранніх – запропонував мені продати ділянку, він хоче зламати обидва будинки з усіма службами та звести великий особняк з видом на річку. За рік він повернеться з-за кордону, справи в нього там якісь, а мені тоді все це буде вже ні до чого. Сподіваюся, тут вистачить. Вбий його, Андрію, чи як там тебе насправді кличуть. Дуже тебе прошу.
Що? – Янгол ледь не впав з крісла. Ото маєш…
Я ніколи нікого не ненавидів – хазяїн (тобто – вже не хазяїн) говорив скоромовкою, дивлячись кудись в простір, ніби закляття читав – Навіть тих, кого в тюрми саджав, навіть тих, хто стріляв мені в спину. Але його я ненавиджу всім серцем, всім розумом, всією душею. Ця ненависть не дає мені дихати і спати, вона гризе мене зсередини, вона в домовину мене зведе передчасно. Я не можу думати ні про що, окрім неї. Я й від дітей поїхав, аби не отруювати їх її випарами. Вбий його, друже! Я знаю, ти зможеш. Господь прирівнює гнів до вбивства, тож хоч не дарма потім катуватимусь. Вбий, мені стане легше, я хоч перед смертю здихну на повні груди.
А от Янголу це вдалося не без зусиль, проте він опанував себе й почав повільно рахувати гроші, аби лишень не дивитись на обличчя співрозмовника.
- Я знав, що ти не просто так тут опинився – хлопець перелякано підвів очі – Тебе Бог сюди направив. Це доля схотіла, аби ми зустрілися і поклали край піднесенню цього ідола. Уяви, на що буде здатна людина, настільки схильна до зради і підлості, коли отримає ще більше грошей та влади. Ми маємо його зупинити, ми – зброя в руках Всевишнього! – бувший слідчий набожно перехрестився на репродукцію «Таємної вечері» Леонардо, бозна коли наклеєну  на старі шпалери, потім сумно посміхнувся найманцеві – Не переймайся, хлопче, ти – добрий конспіратор, але ж ти знаєш, колишніх ментів не буває, чверть віку в погонах, не аби що… До того ж, скажу по честі, з тебе такий саме бізнесмен, як із мене – скрипаль.
 «Оце вже точно!» - невесело подумав Янгол, акуратно складаючи округлену до тисяч суму в кишеню (якщо це й справді – майже всі гроші, отримані за садибу, то Іллю Миколайовича «нагріли» принаймні вдвічі), а решту відсунув назад до господаря.
Заспокойся, Ілля – він втішливо поплескав знесиленого спогадами та емоціями Самолова по плечу – Все буде добре. Даю тобі Чесне Слово!

Мелодрама на охоті 

Наступного дня Янгол простився з гостинним господарем. Той наче трохи помолодшав, немов якась хвороба раптом його відпустила. Вони щиро обнялися. «І як я тепер без тебе буду? Знову риба не фіга не клюватиме». Здавалося, старий мент зараз заплаче.
Самолов не пішов проводжати гостя до станції, бо «довгі проводи – то зайві сльози». На пошарпаній зеленій лавці усе ще лежали підручник з риболовлі та пляшка з-під пива, полишені там Янголом в день приїзду. Він сів у вагон електрички, дивлячись в вікно так, ніби залишає ці місця назавжди.
Але замість вертатися до міста, Янгол зліз з потягу на найближчій станції. Пройшовши пів кілометра по лісовій дорозі, він заглибився в хащу. Там наш герой знайшов зручне відлюдне місце, дістав з рюкзака камуфляжний костюм, на його місце запхав Андрійову шкіряну курку й джинси фірми Dolce & Gabbana та, їжачись від осіннього холоду, перевдягнувся (чоботи та зелену футболку залишив ті самі). По тому вийняв з бокової кишені на рюкзаку баночку гелю й зробив собі перед кишеньковим люстерцем нову зачіску.
Далі дивний рибалка став поводитись зовсім незрозуміло. Немов актор, що у своїй гримерці репетує наодинці із дзеркалом репліки з нової ролі, він почав робити якісь нехарактерні для себе жести та промовляти з різними інтонаціями фрази на кшталт: «Розумієш, шановний», «Так воно, звичайно, так і є, але…», «Люба, я тобі дивуюся», «Ні, то дурне діло» та інші в такому ж дусі. За пів години по дорозі до села грубою, розмашистою ходою йшов вже зовсім інший чоловік.
В селі Янгол винайняв за копійки кімнату в рубленій хаті якоїсь бабусі, та наступні два дні провів, рибалячи з рання до вечора біля місцевого ставка. Проте, прийшовши на третій до води, ледь розвиднилося, він заховав вудку в очереті, а сам крадькома пішов до лісу. Десь із півтори години наш герой топав спортивною ходою крізь хащу, обминаючи колючі зарості, аби не отримати подряпин на обличчі та одязі, час від часу звіряючи напрям руху з маленьким компасом, розташованим  на ремінці біля ручного годинника. Одного разу спереду почулися голоси, і Янгол, заховавшись у кущі, мав хвилин десять перечікувати, доки кляті туристи пройдуть повз нього. Добре, хоч собаки з ними не було!
Нарешті він дістався двору Самолова, переліз паркан зі сторони лісу, потім, перебігаючи від однієї службової будівлі до іншої та ховаючись за яблуні, аби його не помітили з сусідніх будинків, наблизився до задньої стіни садиби відставного правоохоронця. Руслан, молода німецька вівчарка, що самим своїм виглядом нагадувала про архіпелаг ГУЛАГ, було грізно загарчав, проте, пізнавши нещодавнього гостя та отримавши бутерброда з ковбасою, привітно замахав хвостом. От вона вам, собача відданість!
Кинувши гумові чоботи надворі, аби не залишати в домі слідів, Янгол проникнув  всередину крізь вікно, на якому заздалегідь зламав шпінгалета. Не вмикаючи світла, пройшовся по хаті – ні, нічого, що нагадувало б про його нещодавнє перебування в цьому помешканні, не впадало у око.
Янгол сховав в кишеню мобільника, якого напередодні навмисне «забув» на тумбочці. Пошарив по шухлядах, аби переконатись, що пістолет господар, як і завжди, узяв із собою. Натомість знайшов кілька великих «загальних» зошитів, саме таких, з якими колись і сам ходив до школи. Виявляється, Ілля Миколайович у вільний від риболовлі час бавився літературою. Це було щось середнє поміж філософською прозою, мемуарами та детективними оповіданнями.
На жаль, Янгол не мав часу, аби оцінити їхню художню вартість, його цікавило інше. Він узяв зі стопки в етажерці чистий аркуш трохи пожовтілого паперу і за кілька хвилин покрив його різноманітними словами та фразами, намагаючись перейняти почерк покійного. Коли ж результати його задовольнили, непроханий гість сховав зіпсований папірець до кишені, розкрив рукопис на останній сторінці, якусь секунду розмірковував, потім розмашисто написав на весь аркуш: «Набридло все». При цьому він тримав ручку, яку взяв з розмальованого пластикового стаканчика на столі, лівою рукою біля самого кінця, аби зберегти на ній відбитки пальців господаря. Не варто й казати, що за весь час перебування в домі об’єкту наш герой не знімав тонких шкіряних рукавичок.
Ще раз звіривши написане з іншими записами, Янгол полишив зошит на столі розкритим, виліз із дому, знову взувся, причинив вікно, та й позадкував до лісу тим самим шляхом, яким і прийшов. Натрапивши в діброві на туристське кострище, він спалив чернетку та змішав паличкою її попіл з остиглим вугіллям.
Все сталося майже як першого дня. Знову Ілля Миколайович різко повернувся на його голос, пірнаючи рукою в кишеню, але тут худе обличчя пенсіонера ще більше витягнулось від несподіванки.
Андрію? Це ти? – здивовано запитав він, пізнавши у неголеному чоловікові в камуфляжі свого нещодавнього учня з риболовлі – Ти повернувся? Навіщо? Тобто, я, звичайно, радий тебе бачити, але…
Вибач, що знову турбую, друже, проте розумієш, я, здається, залишив в тебе свою трубу, а на ній записані усі необхідні мені номери.
Так, твій телефон й дійсно лежить у моєму домі – в очах відставного слідчого ще  жевріла якась інстинктивна підозра – Проте я не розумію, я думав, ми…
Ілля, дивись, дивись, клює!
Риба, дійсно, саме в цей момент штрикнула поплавець, і, мабуть, вона була чималенька, бо на кілько секунд фанатичний рибалка забувся про все на світі, намагаючись її підсікти. І цих секунд вистачило, аби Янгол встиг непомітно підійти ззаду до об’єкта та натиснути в нього на шиї ту саму таємну точку (можете не вірити, проте вона таки дійсно існує), внаслідок чого Самолов одразу ж обм’як та, керований чуткими руками товариша, осів у свій човен.
Янгол вийшов на дорогу та подивився на різні боки. Тоді вийняв з кишені невеличкого складного бінокля й огледів протилежний берег. Нікого. Треба було поспішати.
Макаров лежав на місці. Янгол пересмикнув затвор та поклав пістолет клієнту в правицю. Потім, щось згадавши, він перемістив зброю безтямному чоловікові в ліву руку, а пальцями правої доторкнувся то сталевого кожуха. Приклав ствол до серця Самолова, потім – до скроні, нарешті наважився і сунув об’єкту дуло в рот, лівою рукою притримуючи його голову за короткого посивілого чуба. Ще раз озирнувся, прошепотів: «Ну, з Богом, пане Ілля!»…
Постріл вийшов не дуже гучним, проте затримуватись на місці злочину все одно було не варто. На щастя, прибережний ґрунт був досить твердим та сухим і на ньому не залишилося відбитків від гумових підошов Янгола. Наостанок вбивця випустив назад у річку кілька спійманих небіжчиком рибок: він подумав, що Ілля Миколайович зробив би саме так. За годину наш герой знову, немов нічого не сталося, сидів собі біля ставка. Мимо проходили сільські підлітки з вудками і невдаха-рибалка за п’ять баксів придбав їх не дуже жирний улов. Вже ввечері, чистячи рибу, яка йому за цей тиждень вже встигла остогиднути, Янгол помітив у себе на манжетах маленькі темні плями…
Замовник міг би бути задоволений – звільнений їм начальник зовнішньої охорони впорався із завданням за значно менший термін, ніж було обумовлено, до того ж ніхто аж ніяк не запідозрив би у причетності до цієї справи офіційно загиблих Батона та його найманця.
Самогубство відставного підполковника міліції ні в кого не викликало ані здивування, ані сумнівів. Усі знали про його життєву драму, а близькі родичі, коли приїхали на похорон, відкрили ще одну сумну таємницю: нещодавно в мозку Іллі Миколайовича лікарі знайшли неоперабельну злоякісну пухлину, тож жити йому залишалося щонайбільше півроку-рік.
Неприємним сюрпризом було те, що замість п’яти тисяч доларів США, отриманих небіжчиком за його халупу, в хаті знайшлося лише триста п’ятдесят п’ять м’ятих баксів та ще якийсь дриб’язок у карбованцях. Проте за рік можна легко прогуляти і не таку суму. Ну, вирішив розважитись старий перед смертю, що ж тут поробиш. Після цієї звістки син кожну копійку на похорон батька ніби від серця відривав. Добре, хоч колишні колеги чимось допомогли, а сусіди погодились взяти до себе Руслана…
А Янгола чекала попереду нова робота. Парадокс, але мішень, за яку він у своїй недовгій кар’єрі килера отримав найменшу суму, була найважчою з тих, з котрими йому досі довелось працювати. Це вам не якась кримінально-комерційна еліта з провінції, на кшталт Хряка з Батоном. Максим був новітньою зіркою, точніше – кометою, вона стрімко сходила на чорному небосхилі російської фінансової аристократії, що міцно сидить годованою дупою в штанях від Кардена на бочках із нафтою, ящиках зі зброєю та мішках з наркотою.
Здавалося неймовірним, що такий статок можна заробити (та й навіть вкрасти) у п’ятирічний термін. Напевно, за ним таки хтось стояв. І, можливо, правий був старий бандит в своїх невеселих прогнозах щодо майбутнього Росії. Якщо пан Самолов, Царство йому Небесне, ще один рік позволікав би із помстою, то аби дістати його колишнього приятеля Янголові, мабуть, довелося б висадити в повітря Кремль.
Час імпровізацій закінчився, ця справа вимагала серйозної підготовки. По-перше, Янгол відвідав кількох людей, чиї імена він почув краєм вуха, коли служив у Батона. За двійко днів килер вже мав паспорт на нове ім’я й документи на чорний Hummer та на гарну тульську дубельтівку із довгими, дамаскованими, прикрашеними тонким гравуванням рурами (машина, звичайно ж – в угоні, рушниця – крадена, номери – липові, а усі папери – підроблені).
По-друге, він подзвонив своєму приятелю-програмісту, який щиро зрадів, почувши його живий голос, бо до нього вже дійшли чутки про Янголову смерть, та за прийнятну ціну погодився надати потрібну інформацію стосовно нового об’єкта. Трошки допомогти приятелю, та ще й колишньому колезі, навіть якщо він й перекваліфікувався в приватного детектива – хіба то державна зрада чи службовий злочин?
По-третє, наш герой відвідав досить фешенебельний салон-перукарню, де пофарбував волосся й зробив модну зачіску, яка, у поєднанні із ретельно неголеним по-французьки обличчям, кардинально змінила його зовнішність, та пройшовся по дорогих магазинах, аби придбати по парі костюмів од Guссi  та Вороніна, бежеве пальто від Pradа, пристойне мисливське вбрання, годинника фірми Cartier, срібну запальничку й портсигар, «наворочений» мобільний телефон Samsung та інші необхідні для створення крутого іміджу дрібниці.
Янгол забронював на тиждень номер в найкращому готелі міста, де записався як бізнесмен з Красноярського краю. П’ять днів він провів у так званих «богемних розвагах», тобто – відвідуючи ресторани, фешенебельні клуби, сауни та інші місця, де «тусується»асноярського краюформацію одяг за кілька а на бочках з нафтою та ящиках зі зброєю поміченим з су місцева знать, знімаючи красивих довгоногих моделей, замовляючи найдорожчі блюда та коктейлі. Він щедро сипав навкруги сигарним попелом, дотепами, відомими іменами та грішми. Оскільки останні були справжнісінькі, а звичка платити за все готівкою тоді ще в Росії нікого не дивувала, то й фальшивого нувориша усі прийняли за чисту монету.
І от, настав день великого «Пі». Мисливський білет у Янгола, звичайно, теж був фальшивим, проте начальство заказнику не дуже ретельно придивлялося до паперів, їм – аби гроші платили, і самовпевнений новонароджений красноярський ділок без ускладнень отримав ліцензію на полювання за перелітною качкою.
Стояв чудовий суботній ранок, останнє осіннє сонце яскраво виблискувало на покощуваній поверхні позадоріжників, на дамаскуватій криці стволів, на рубчастому кришталі склянок, на червоному золоті перснів та Rolex-ів. Пахло вологою хвоєю, багаттям, псиною, мастилом для зброї, порохом, великими грішми, дорогим віскі та вишуканими парфумами.
Єгер Єгор мав стару пошарпану одностволку за плечима та скидався на пристаркуватого ковбоя Marlboro. Він одразу ж покрив усіх присутніх відбірним матом, сказавши, що поки «пани» піднімали із ліжок свої шляхетні зади, вони пропустили вранішню зорю, отже тепер їм усім доведеться чекати наступного ранку. На нього ніхто не образився. Мабуть, тут це, з легкої руки російського класика, вважалося однією із невід’ємних традицій національного мисливського мистецтва.
«Ну, завтра – то завтра» – вирішили мисливці, і одразу ж почали діставати спеціально задля цієї нагоди придбані похідні набори, заплескав в прозорих та срібних чарках Scotch, Martel, Gordon’s, Absolute та інші надбання західної цивілізації. Спочатку нувориші щосили намагались удавати з себе англійських джентльменів, російських дворян чи польських шляхтичів на полюванні, принаймні – як уявляли собі цей процес зі старих фільмів. Вони делікатненько посьорбували з фляжок та гранчаків благородні напої, попихкували дорогими сигарами та цигарками, поважно обговорювали ринкову та політичну ситуацію і останні течії в сучасному мистецтві, навіть складали якісь напівофіційні угоди (для багатьох це було основною метою збіговиська). Потім розповідали майже пристойні анекдоти, розмовляли з кимсь по мобільниках,  пустували з собаками, співали під гітару щось із пори своєї буремної юності, деякі навіть почали згадувати вірші про осінь зі шкільної програми.
Але потім виявилось, що поки чиїсь охоронці-абхази три години смажили «з любов’ю» шашлик із чотирьох сортів м’яса, запас віскі, коньяку та легких закусок дістав свого логічного фіналу. Тоді Єгор був відправлений на чиємусь Lаndrover-і у відповідальне відрядження до найближчого сільпо, звідки досить скоро повернувся із ящиком Радянського напівсухого шампанського, ящиком  «перевіреної» горілки «Петрович», ящиком непитної місцевої мінералки та кількома блоками вітчизняного білого Marlboro. От тут-то ситуація й вийшла з-під контролю. Майже цивілізований пікнік одразу ж став підозріло нагадувати сільське весілля чи нещодавно знятий фільм про особливості російського мисливства.
Хтось пробував танцювати при світлі фар під музику Гайдна з магнітоли, хтось намагався викликати по телефону дівок, та ніяк не міг пояснити, на яку адресу їх треба доставити, хтось, перевіряючи рекламу, намагався зварити каву по-турецькі на вогні Zippo, хтось відкрито нюхав кокаїн зі срібної табакерки. Ще двоє, посварившись через якусь дурню, хотіли влаштувати дуель, але досвідчений єгер із самого початку зібрав у мисливців усю холодну та вогнепальну зброю та запер її в одному з закритих Jeep-ів. Тож вони замість лицарського двобою організували гладіаторські змагання поміж охоронців з призовим фондом у тисячу баксів для переможця та по сто – іншим учасникам.
На прибульця з далекого Красноярська місцева еліта спочатку дивилася зверхньо та підозріло. По-перше, про нього раніше майже ніхто не чув (от саме задля цього «майже» йому й довелося витратити ледь не весь свій золотий запас), по-друге – він, безсумнівно, був найнижчім з них усіх за статусом: Янгол єдиний приїхав на полювання без охорони і навіть без шофера.
Але, в решті решт, російська гостинність та російська горілка відсунули на задній план класові розбіжності. До того ж Гоша (так прибулець себе називав) виявився «компанійським чуваком», знав безліч кумедних історій, запально, хоч і не дуже майстерно, грав на гітарі, і взагалі, хоч трохи оживив вмираючу вечірку. До того ж він запросто міг підтримати бесіду на будь-яку тему та легко знаходив спільну мову з усіма.
Нарешті, коли більшість горе-мисливців відтрубилася та рутилась по машинах, палатках, або й просто – під кущем, сталося те, задля чого він вліз у цю справу: к кострищу до нього підсів Максим. Загалом, олігарх справив на Янгола добре враження: навіть під кінець сабантую він був не такий вже й п’яний, не так сильно, порівняно з іншими товстосумами, вихвалявся нахапаними грошима, владою, кількістю іноземних авто та молодих коханок, не так вже й часто вживав ненормативну лексику.
Коли особистий контакт був вже досить налагоджений, Янгол (тобто - Гоша) став обережненько спрямовувати бесіду на приватне життя співрозмовника. Той і не помітив, як з атмосфери дружньої бесіди за чаркою перевіреного «Петровича» опинився на канапці в етціпішов, похитуючись,  вчительки але потім стало не до тогоельці квіти, дякують їй за добру наупсихоаналітика, а згодом – у напівтемряві  сповідальні. За пів години «клієнт» вже плакав на плечі у колеги з Красноярська, зізнаючись майже незнайомій людині в тому, про що не сказав би й власній дружині, найкращому другу, коханій коханці чи рідній матері. Але це все було не про те, і Гоша продовжував м’яко на нього тиснути, доки не почув потрібне ім’я: Глаголєва Любов Олександрівна, шкільна вчителька з хімії.
Невідомо із якої причини, але молода викладачка з першого дня не злюбила довготелесого вухастого хлопця. На першому ж уроці вона почала його шпетити. Не вживаючи жодного грубого, та навіть – просто ворожого слова, вона вміла так тонко і переконливо довести тобі, що ти ніхто, ніщо та й звати тебе Ніяк, що ти й сам мимоволі починав у це вірити. Поступово спокійний, упевнений в собі юнак став ізгоєм, посміховиськом класу, з майже відмінника скотився до трійок. А по хімії він взагалі балансував на межі двійки та трійки.
Максим вже не ходив на вулицю, покинув спорт, не читав белетристики, він весь свій вільний час зубрив цю ****ську хімію, вивчаючи підручник на пам’ять по абзацах, немов вірші, та нічого не допомагало: в той момент, коли хлопець чув сталевий голос Любові Олександрівни, бачив її красиве, немов у Снігової королеви, обличчя, вся інформація з його голови кудись дівалася. Найстрашніше було, коли вона голосно на весь клас казала: «Мовчіть! Всі мовчіть! Зараз він має відповісти, від цього залежить його життя. Він має довести, що він – не нікчема, а справжня людина, яка здатна мислити. Нумо, Максимку?» Ну, що можна сказати під таким пресом!
Ані батьки, яким Максим вдома з голови переказував все, що чув на уроках, ані інші викладачі не могли зрозуміти, чому здібний хлопець не може вивчити цього, не такого вже й важливого та складного предмету, чому таке саме рівняння з алгебрі він вирішує за хвилину, а варто лише до нього прив’язати хімічну формулу – сидить годинами.
Ну, що я їй зробив, цій курві з косою?! – бідкався нещасний олігарх, який раптом знову перетворився на закомплексованого прищавого підлітка – Ну, не вийшов з мене новий Менделєєв, то й що, втопити мене за це в сірчаній кислоті? Я цю кляту хімію вже майже сорок років навіть не згадую, і – нічого, живу собі. Чому ж вона зі мною так?
Мати ледь не навколішках випросила у цієї сволоти вистраждану трієчку в атестат полової зрілості. Про медаль навіть срібну, звісно, тепер було годі і мріяти. А та бісова бляшка, до речі, дуже стала б йому у пригоді, коли він ледь-ледь не дотягнув прохідного балу на вступних іспитах до Мехмату. 
Всю армію він потім мріяв про те, як відомститься ненависній хімічці. Ні, нічого кривавого, не думай. Просто, знаєш, як розповідають, мовляв, вдячні полисілі учні повертаються до школи аби посидіти за партами, приносять старій вчительці квіти, подякувати за добру науку? От так би й Максим прийшов, посміхнувся, і тоді цій Лярві Олександрівні букетом по пиці, по пиці! А потім плюнув би від усієї душі, та й розповів любій викладачці все, що він про неї думає. Нехай знає, як через неї невинні люди страждають! Ну, поскаржиться вона кудись, то й що? Дали б йому п'ятнадцять діб максимум, від цього ще ніхто не вмирав. Зате – скільки задоволення!
Та, на жаль, коли він отримав дембеля, Глаголєву вже з рік як перевели до якогось Мухосранську. Максим намагався її розшукати, та все марно: Любов Олександрівна кочувала з міста у місто, наче той невловимий Джо. Потім він ніби заспокоївся, поступив до міліцейського училища. Була, мабуть, підспудна думка, що міліціанту знайти людину простіше, але згодом почалось зовсім інше життя, стало просто не до того. Зараз, звичайно, в нього великі можливості, проте чоловікові його положення опускатися до помсти старій вчительці… Якось не comilfo.
А хочеш, Максиме, я знайду задля тебе  цю суку? Знайду та й вб’ю – просто сказав Гоша.
Об’єкт хвилин з п’ять дивився на вогонь, а по тому виплеснув перевірену горілку з блискучого сталевого келиха у кострище. Полум’я спалахнуло синім, ніби якимось шаманським чином благословляючи цю змову.
Так, знайди її для мене, Гоша. Знайди та й вбий.
Але, Максе, розумієш, це мені буде коштувати…
Клієнт клацнув пальцями, немов у ресторані. Одразу ж поряд як з-під землі з’явився один із Максимових клевретів. Олігарх прошепотів щось на вухо охоронцю, і за хвилину в його руках виник невеличкий кейс (мабуть – плата за якусь нечисту послугу).
Я – твій боржник, Гоша - Максим широким жестом кинув дорогий імпортний портфель бізнесменові з Красноярську на коліна і пішов, похитуючись, пухнути до своєї Амфібії.
Янгол відкрив течку та й присвиснув – її вміст майже вдвічі покривав його витрати на цю операцію. Шкода тільки, що решту «боргу» клієнт йому віддати не зможе.
Ранесенько вранці Єгор, свіженький, немов напередодні не пив нічого, міцнішого за яблучний сік, разом з двома  «справжніми» мисливцями, виконробом та доцентом  інституту геології (мав же хтось розтлумачити «панам» ази мисливствознавства) почав досить безцеремонно штовхати олігархів під боки, примовляючи, що коли вони знову пропустять слушний час, він більше ні за що тут не відповідає.
За чверть години усіх гостей було вишукано в лаву, лише один чортів бізнесмен ніяк не хтів прокидатись. Його вже й штовхали щосили, і батькували на всі корки, і навіть холодною водою поливали, та він лише перегортався на інший бік та мимрив час, він більше ні за що не відповідає. rjщось незрозуміле. Нарешті єгер плюнув, сказав, що ніхто не втрачатиме з-за одного йолопа ще цілого дня, і коли вже дехто не вміє культурно розважатись, то нехай потім не плаче за згаяними грошима.
По тому Єгор роздав усім ножі та рушниці й повів свою напівсонну батову звірячою тропою до річки. За ними значно більш організованою колоною рушили охоронці в камуфляжі, деякі навіть із військовими відзнаками. В половини з хлопців на обличчях жевріли свіжі синці та подряпини, всі вони були невиспані, тверезі та злі. Замикали процесію мисливські собаки різних порід.
На галявині залишилося лише кілька водіїв, що зігрівали собі каву на мангалі, снідали всухом’ятку, порались у могутніх моторах Lаndrover-ів та стиха лаяли хазяїв. І ніхто з них не звернув уваги, коли із заднього боку палатки, що був повернутий до дерев, обережненько виліз хтось у камуфляжному костюмі з кашкетом, насуненим на очі. Невідомий тихесенько підійшов до зеленого Nissan-у, непомітно витяг із багажнику та сховав під куртку футляр з рушницею (добре, що машину забули закрити – не довелося застосовувати відмичку), та потихеньку зник собі у лісі.
Дорогою, загнувши чималого гака, він вийшов до річки. Карта не збрехала, тут дійсно висів вузенький чортовий місточок. Біля води незнайомець наніс на обличчя глиною маскуючи лінії, та запив мутною водою кілька пігулок алкозельцера. На тому березі Хтось, ховаючись за деревами, пішов вгору за течією, на ходу збираючи та заряджаючи свою вірну дубельтівку.
Ну от, нарешті, ось воно, те саме місце, он і качка підсадна на воді сидить, а он, у очереті, блиснула рура чиєїсь рушниці. Добре розсадив титулованих мисливців старий єгер, він їх ледве угледів. Незнайомець в камуфляжі дістав з кишені оптичний пристрій та начепив його на рушницю, але перед тим уважно роздивився протилежний берег. Так, охорону відсунуто подалі від води, та уставлено ланцюжком, це добре. Мали б за правилами і на цьому боці когось посадити про всяк випадок… Так, он – сам Єгор, он – пан генерал, он – пан депутат… А он, на надувному човнику, і наш друг Максим у тому дурному тірольському капелюсі з пір’ячком.
Десь за півгодини в повітрі заляскали численні крила: до води спускалася чималенька зграя качок. Правду кажуть – новачкам щастить! Невідомий звів курки.
Тут сталося те, чого не статись просто не могло: якийсь горе-мисливець на тому боці не витримав та й вистрелив без команди. Яка почалася стрілянина! Хтось одразу ж пригадав Чечню. Качок били на воді, били на злеті, били у небі. Повітря настільки наповнилося свинцем, пороховим димом та пташиним пір’ям, що дивним здавалося, як хоч одна  бідолашна пташка могла ще вціліти. Кілька селезнів та качок (у тому числі й підсадна) вже відчайдушно плескали по червоній воді сірими крилами, та нікому не було до них діла: собаки благородних порід жалібно скавчали, зажавши лапами вуха, а люди дивилися лише вгору, раз у раз шалено пересмикуючи осади містких Shot-Gun-ів. 
Тепер-то Невідомий зрозумів, чому охоронці не пішли на цей берег: усі ж бо – люди, усі жити хочуть. Воду біля пристінку рясно вкрило корою та пожовклим листям, збитими з прибережних осокорів сліпим шротом. От поруч весело зацвірінькали кулі; це один банкір додумався піти на качок з напівавтоматичним карабіном (тобто – переробленим на одиночні постріли АК)  і тепер лупив, неначе з кулемета. Он пан генерал, коли скінчилися патрони в підствольному магазині його дробовика, зопалу вихопив пістолет. Ще б ножа кинув, йолоп! А коли просто над головою Хтосю у вербу встромилася стріла (!), йому на хвильку здалося, ніби він потрапив у старий DEFA-вський вестерн. Щоправда, Незнайомець одразу ж згадав про продюсера-оригінала, котрий притяг на полювання дорогий красивий арбалет.
А от і звір на ловця поспішає – то золотий пан Максим вигріб з заростей очерету, що закривав йому зону обстрілу, та й продовжив палити, не помічаючи, як віддача зносить його човник на відкриту воду. Нарешті набої скінчилися, олігарх поліз до патронташу, і в цей момент Невідомий вистрелив. Мисливець-невдаха змахнув руками, неначе качка крилами, упустив рушницю і впав у чорну воду. Хтось піймав в окуляр  руку, якою Максим зачепився за бортик надувного човна та стрелив удв цей момент невідомий вистреливовжив пальбу, не помічаючи, що и. руге. Рука стала червоною, плавзасіб спустив повітря й пішов на дно. Серед канонади, яка стояла навколо, два постріли з-за річки ніхто не почув, тим більше, що Незнайомець заздалегідь надів на обидві рулі гумові соски, аби приглушити звук та замаскувати спалахи. 
За кілька хвилин мисливці таки помітили тіло підбитого товариша, припинили дурну стрілянину, почали витягати олігарха з ріки. Саме час тікати. Дорогою Хтось прочистив жерла дубельтівки, розібрав її та склав у футляр. Біля чортового місточка він вимив обличчя від глини та жбурнув далеко за течією дві гільзи, які одразу ж потонули, бо були металеві: в них малий снаряд мілкого шроту (на качку) супроводжувався підсиленим зарядом пороху, розрахованим на сіканці.
Коли мисливці повернулися з полювання, всі вони були у поганому гуморі: ось тобі й маєш, поїхали розважитись та по-дурному підстрелили приятеля. Максим, звичайно, сам винен: так захопився вбивством невинних пташок, що не помітив, як втратив керування човном, поплив за течією та опинився на лінії вогню. Поранення від шроту були не дуже тяжкі, хоч і численні, проте вода в листопаді холодна, до того ж прострілений човен одразу ж потонув, та й плавець небіжчик був, як кажуть, не дуже, врахуйте ще й шок та паніку… Одним словом – не відкачали.
Ніхто не хотів зізнаватись, під чиє саме дуло спромігся потрапити невдаха-олігарх, усі ж бо були з перепою, та й експертиза навряд чи що покаже: шрот – не куля, він в усіх був стандартний, на качку. Та й справа зараз не в тому: конче необхідно терміново зв’язатись зі знайомими ментами, що зможуть розумненько закрити цю ідіотську справу якнайшвидше, класифікувавши її як нещасливий випадок. Та все одно, розголос неминучий, журналюги пронюхають, шлях би їх трафив, шкандалю не уникнути… А тут ще той дурний Гоша прокинувся в останньому акті п’єси, бігає, сонними очима блимає, питається у всіх по п’ять разів, що та як сталося, задрав уже, і так нудить з усього цього…
Нарешті пан генерал не витримав та й гримнув на приблудного іногороднього бізнесмена: «Та мотав би ти вже, Гоша, заради Бога, в свій … Красноярськ! Ти в цьому ділі все одно ні до чого, тільки іще більше заплутаєш».
Гоша послухався, забрав з Nissan-у свою дурну дубельтівку, потім довго складав палатку, і от, нарешті, поїхав, слава Богу! І ніхто не помітив, як під кінець зборів «красноярець» витяг з кущів та закинув до багажника жовті від глини гумові чоботи…
У місті Гоша затримався до наступного ранку (вже тоді взяв за правило: ніколи не зникати в день події). Щоправда, тепер він поводився значно скромніше, ніж в попередні дні: весь час робив гімнастику та медитував у своєму номері, лише одного раз спустився повечеряти в готельний ресторан.
В понеділок красноярській гість спокійно звільнив апартаменти по закінченні заброньованого часу, сів собі за кермо та направився до сусіднього міста. Там Янгол скоро спекався свого Hummer-а за пів ціни, втопив у річці рушницю (шкода, та обережного Бог береже), здав за безцінь в комісіонку дорогі костюми та поїхав на «частнику» в інший регіон: він знову мав відлежатись, дістати собі нові документи, зброю та інформацію.

«Когда уйдём со школьного двора» 

Ніколи раніше Янгол не думав, що жінка віком під сімдесят може бути красивою. Максим, хай упокоїться він із миром, дуже вдало порівняв свою хімічку зі Сніговою королевою. Щоправда, тепер вона більше скидалася на крижану. Немов якийсь умілий майстер старанно викарбовував із льоду тонкі, шляхетні риси обличчя старої вчительки. Або, скоріше – ніби її, наче героїню Некрасова, колись заморозив Мороз-воєвода.
Любов Олександрівна довго не хотіла пізнавати свого «учня». У неї виявилась дивовижна пам'ять, як на свій вік. Боже, невже дійсно можна запам’ятати зовнішність та фамілії всіх школярів за тридцять п’ять років стажу! Добре хоч, що в Конторі було щодо неї досить ретельне досьє (Глаголєву довго і не зовсім безпідставно підозрювали у антирадянській діяльності та зв’язках в дисидентських колах), і Янгол мав змогу обрати зі шкільних альбомів хлопця схожої з ним зовнішності та приблизно свого віку. Мовляв, їхав дрібний бізнесмен Дениско Корабльов по своїх дрібних бізнесових справах, вийшло по дорозі, вирішив, чому б не відвідати колишню наставницю. Щоправда, був ризик, що вчителька якимсь чином підтримувала зв'язок із колишнім учнем, але пронесло, слава Богу.
Нарешті стара жінка відкинула останні підозри та дозволила «бовдуру з «камчатки»» заїхати на майже новій синій Ниві (вкрадена місяць тому в сусідньому районі, номери перебиті) до свого досить таки тісненького двору. Янгол заніс до хати Глаголєвої деякі гостинці з міста - «Навіщо це, Денисе, не треба було»  «Ой, та що Ви, Любов Олександрівно, то ж – такі дурниці!» та її улюблений Празький торт, який, до речі, до столиці Чехії не має жодного відношення.
Ще із годину вчителька поралась по хазяйству, а нежданий гість допомагав їй, чим міг. По тому Любов Олександрівна затопила грубу, щедро заварила чайник (чай був звичайний, дешевий, проте вміло, з любов'ю приправлений сушеними ягодами, лісовими травами та садовим листям) і почала прискіпливо випитувати, чи бува не знає він, як там ся має Аллочка, відмінниця з першої парти, та де зараз Дерьомін, староста, та що поробляє Кругович, ну той, товстенький такий, в кумедних окулярах, він ще весь час сам з тобою в шахи грався… Ой, не дарма Янгол кілька ночей зубрив цю інформацію, іспит він здав на тверду четвірку!
Нарешті господарка розслабилася, її трошки розморило від гарячого, солодкого та минулого, і Янгол зрозумів, що треба клепати залізо, поки воно тепле. Казав ж бо йому ще у Школі викладач з психології: найшвидший засіб розплавити чоловічу душу – то алкоголь, жіночу – то секс. Оскільки секс у традиційному розумінні був би в цій ситуації недоречним (принаймні, він на це щиро сподівався), а алкоголю Глаголєва ніколи не вживала, лишався тільки один шлях – вербальний секс, бо пресловута точка «g» у більшості жінок знаходиться не там, де всі думають, а десь між лівим та правим вухом.
І от Дениско, червоніючи, наче рак, кинутий в окріп, став здалеку заводити розмову про те, що він, мовляв, ще у дитинстві був в свою вчительку трошки майже закоханий, він розуміє, що це смішно звучить, але ж він був підлітком, а Ви ж були, сказати по честі, такою вродливою жінкою, шановна Любов Олександрівно, що там казати, справи пройдешні, хоча, звичайно, вона і зараз йому подобається, хоча він розуміє, хто він, а хто вона…
Стара спочатку сміялася, махала рукою: «Та що ти, Денисе, сказився? Я ж тобі у бабусі годжуся!», потім якось одразу стала серйозною, зняла вузенькі золоті окуляри, подивилась сірими далекозорими очима йому просто у вічі, та провела тонкою старечою рукою по щоці учня… На якусь хвилю Янгол злякався, що зараз доведеться доводити ситуацію до її логічного завершення, проте Глаголєва лише заплакала та впала йому на груди. І разом зі слізьми з неї полилися спогади, спогади, спогади… Йому лишалося тільки обережно направляти їх течію у потрібне русло.
Любочка мала тоді рум’яні щоки, великі сині очі, довгу русяву косу та статну фігуру. Їй щойно виповнилося двадцять три роки, вона щойно закінчила з червоним дипломом педагогічний ВУЗ, щойно влаштувалась працювати до престижної столичної школи та щойно вийшла заміж за свого колегу, вчителя фізики з того ж самого закладу. Позаду залишилися тривожні воєнні часи, голодні післявоєнні, «жить стало лучше, жить стало веселей», попереду чекали довгі роки непростої, проте улюбленої роботи, щасливого сімейного життя, а потім – спокійна забезпечена старість. Але, раптом… Завжди не виносила, коли в книгах, в театрі чи в кіно щось трапляється «раптом», несподівано, але й в житті, зазвичай, те кляте «але» приходить саме так.
Все сталося точно як описано у Солженіцина: темна ніч, чорний воронок, бадьорі люди в чоботях та одностроях, заспані ніякові поняті, напіводягнені приголомшені господарі, обшук, папери на підлозі… Те, що відбувалось, скидалося на якийсь божевільний фарс: її Микола, який у сімнадцять років пішов на фронт, хоч мав собі броню як студент, за станом здоров’я та за сімейним станом – шпигун і диверсант? Та варто було лишень подивитися на його худе й зовсім дитяче у тридцять років обличчя в заклеєних медичним пластиром окулярах, аби зрозуміти, яка все це нісенітниця! Але у світі, де жили ці люди у синіх кашкетах, мабуть, діяла якась інша логіка… 
Її чомусь не заарештували, не звільнили з роботи, навіть не позбавили доброї кімнати у комуналці майже в центрі Москви. Тільки колеги стали поводитись, ніби з чумною. Кілька місяців вона носила передачі на Луб’янку, потім – удар: двадцять п’ять років таборів за антирадянську діяльність. І на усі листи по усіх інстанціях, навіть на Височайше Ім’я – жодної відповіді. Люба була в відчаї. Зараз важко це збагнути, але ж вона дійсно думала, що буде чекати на свого Миколу цілу чверть сторіччя! Господи, невже усі вони серйозно вважали товариша Сталіна безсмертним?
А потім якось водопровідник, викликаний сусідами по квартирі, аби полагодити кран на комунальній кухні, сунув їй, не дивлячись у вічі, в руку записку. Дванадцять нерівних рядків олівцем на картонці з-під Біломору, але почерк був саме той. В листі Микола благав Любу та інших родичів не писати йому, не клопотатися щодо його звільнення, не приїздити, не слати передач, якщо вимагатимуть – відректися та змінити прізвище. Нагадував дружині, що вона відповідальна за своїх стареньких батьків та за його хору матусю-удову. А у кінці листа додав, що донос на нього написав Григорій Мироненко, директор школи, де вони разом працювали, колишній Миколаїв фронтовий товариш.
Відректися ніхто не вимагав. Вона продовжувала ходити на роботу, як і раніше, директор поводився чемно, питав, чим може допомоги, ще й згодом став потроху підбивати клиння. В Люби навіть закралася підозра, чи не через неї все сталося…
Було огидно, хотілось повіситись, або поїхати к чоловіку до Сибіру, немов та княгиня Волконська, але на ній та на її роботі й справді трималися в Москві троє старих людей (Люба була пізньою дитиною, старший брат, якого вона майже не пам’ятала, загинув ще в Фінську компанію). Ані улюблена хімія, з якої було почала писати дисертацію, ані навчання дітей, котрих колись так любила, не приносили молодій вчительці жодного задоволення.
Життя стало настільки нестерпним, що якось, майже не розуміючи, що робить, Люба прийшла до школи з невеличким, проте – гостро заточеним кухонним ножем в сумочці. Кілька днів вона чекала слушної нагоди, аж якось зрадницька зброя випала і встрягла в паркет просто посеред вчительської кімнати. Хімічка почервоніла, почала щось ніяково плести про свій кримінальний район, про те, що їй страшно повертатись ввечері одній додому…
Ситуація була вкрай небезпечною, аж тут втрутився той самий Григорій Іванович та запропонував підвозити «шановну колегу» на своєму трофейному Mercedes-і до самих дверей під’їзду. Скільки разів, дивлячись на стрижену потилицю директора, Любі хотілося вчепитися нелюду в горло десь на крутому повороті, а там вже – як буде… Проте могли постраждати невинні люди, і вона щосили стримувала себе.
Не зважаючи на застереження чоловіка, Люба таки вирішила податися до Сибіру на літні канікули, вона навіть вже спакувала речі, але тут помер Вождь та Вчитель всіх часів та народів, і Берія випустив на волю кримінальних злочинців. В Москві стало небезпечно навіть за хлібом вийти, не те, що кудись поїхати. Вночі, немов під час війни, з вулиці було чутно постріли, а у зачиненому під’їзді дорослі чоловіки по черзі несли варту із чиєюсь дубельтівкою напоготові.
Саме цього літа Миколи не стало. В таборі, що вирував у передчутті швидких змін, сталося невеличке заворушення, так, щось на зразок страйку та демонстрації разом із стихійним мітингом, і збитий з пантелику останніми подіями переляканий начлага наказав охороні відкрити вогонь. Її чоловіка, який фактично не приймав участі у цьому повстанні, вбило сліпою кулею. Немов того солдата, що загинув дев’ятого травня…
А Люба все чекала. І коли вмер Сталін, і коли оголосили першу амністію, і коли зняли та розстріляли Берію, і коли Хрущов засудив «культ особистості» на двадцятому з’їзді, і коли, нарешті, прийшло повідомлення, що її чоловіка повністю реабілітовано за повною відсутністю складу будь-якого злочину, тож тепер вона може прийти на місце його останньої служби та взяти там подвійний оклад…
Вчителька тоді довго сиділа і думала, що можна купити на ці гроші? Гроші, якими Батьківщина відкупилася від неї за безвинну смерть її чоловіка. Як можна їсти куплену на них ковбасу, носити куплену на них сукню, купити на них квиток в кіно чи на потяг? Багато людей просто пропивали цю «юдину пенсію», але у Люби організм зовсім не сприймає алкоголю, в неї це спадкове. Аж тут, нарешті, відмучилася свекруха, от вони і знадобилися.
Потім ще була Перебудова, потім – серпнева революція дев’яносто першого, потім – невдалий червоно-коричневий заколот у дев’яносто третьому (яка була гарна нагода перевішати усю цю наволоч!), а Люба все чекала. Чекала, коли ж тих гадів, нарешті, почнуть карати. Якщо не держава, то хоч люди на вулиці. Ті самі прості люди, що б’ють ледь не до смерті кишенькового злодія, котрий поцупив у них трояка в трамваї. Чекає і досі. Вже сорок років чекає. Їй кажуть, треба прощати ворогів своїх. Ні, то не прощення, то якась дурня. То просто тупа байдужість…
Вона стала нервовою, почала зриватися на учнях. Щодня писала листи в різні інстанції, просила підтвердити чи спростувати відомості про зраду Григорія, та їй відповідали, що, мовляв, інформація засекречена. Нарешті Люба не витримала, та якось на великому шкільному зібранні, в присутності вчителів, учнів та їхніх батьків, звинуватила директора навчального закладу у смерті свого чоловіка, його колеги та бойового товариша.
Вийшов грандіозний шкандаль! Григорій, звісно ж, усе заперечував, мовляв, вбита горем жінка несе незнамо що (ще й політес намагався зберегти, нелюд!). А й дійсно, які докази вона мала проти нього? Клаптик паперу, котрий невідомо хто передав їй з в’язниці і який вона тоді ж, за вказівкою самого Миколи, спалила? Навіть водогінник на цей час вже помер з перепою…
Потім її викликали до РАЙОНО та ввічливо порекомендували за власним бажанням змінити місце роботи, а можливо – і місто проживання. З працевлаштуванням на новому місці обіцяли допомогти. Люба швиденько зміняла три кімнати в різних точках Москви на маленьку двокімнатну десь на висілку, прописала туди батьків та й поїхала у перший - ліпший районний центр, де знайшлася вакансія. А що їй залишалось? Ходити кожен день на роботу, роблячи вигляд, ніби нічого не сталося?
Отак і микалась вона з тієї пори: кілька років – там, кілька років – тут. Люба ніде не могла втриматись довго, легко йшла на конфлікт з начальством та колегами, легко зривалася з нервів, з субординації та з місця. Мала кілька романів та двійко шлюбів, від яких нікому не було втіхи. Після одного в неї залишилася донька. Коли Наталя скінчила школу та поступила до столичного ВУЗ-у, Любов Олександрівна зуміла прописати її у московській квартирі батьків (добре, що мама, Царство їй Небесне, дотягнула майже до дев’яноста років). Жила небагато, бо третину зарплатні мала надсилати в Москву хворим батькам, потім – донці, а аліментів від тата Наталі було – кіт наплакав.
Врешті решт зупинилася тут, бо, як кажуть, далі фронту не пошлють, а відступати вже нема куди. Вела, окрім хімії, ще з десять предметів, до пенсії і після, аж поки школу остаточно не закрили. Ті кілька дітлахів, що залишились у присілку, тепер ходять вчитися до сусіднього села. Живе одна, мов перст, порається собі з домом, городом та курми, та не дуже виходить: все ж таки, вона – інтелігентка та міська мешканка. Іноді сусідки заходять, теревені розводять. Вони, здебільшого – добрі та чутливі жінки, але про що їй із ними балакати? Та от ще дочка онуку на літо привозить подихати повітрям, молочка попити…
А Григорій, між тим, і досі мешкає в центрі Москви, у п’ятикімнатних хоромах, в домі, що схожий на Кремль. Сини його – відомі бізнесмени, онуки – в Кембриджі вчаться. Господи, має ж бути якась справедливість на цьому світі! Ну, хоч трішечки…
- Не можна все звалювати на Бога,  шановна Любов Олександрівна –
впевнено сказав Денис – Ми маємо просити в Нього допомоги у своїх справах, проте, коли город не засієш, то, як не молись, морква не зійде. «В Бога немає рук, окрім наших» – сказав колись Лютер, і був правий. А наш народ каже: «на Бога надійся, і сам не плошай». Та наволоч має вмерти, і ми з Вами це зробимо!
Про що ти, хлопче? – Глаголєва подивилася на нього зі здивуванням, ніби побачила вперше – Чи то я маю підстерегти Мироненка з сокирою у під’їзді? Чи, може, ти за це візьмешся? Дурнику, та ти ж і комахи не вб’єш! Розкольников ти мій…
Зачекайте, Любов Олександрівно, зачекайте – він пропустив образу мимо вух, та почав «нервово» ходити по кімнаті – Існує один варіант. Є в мене знайомі бандити… Ну, мій «дах», як то зараз кажуть. Не дуже приємні громадяни, проте вони мені дещо винні… Звичайно, ці гади грошей вимагатимуть, та нічого, нашкребемо…
Щось змінилося в обличчі старої вчительки. Вона раптом стала схожою на якогось із грізних чорних янголів Врубеля. Любов Олександрівна встала, підійшла до ікони «Спас – Яре Око», широко перехрестилась, дістала з-за образу паперовий пакунок і рішуче простягнула його колишньому учню.
От, підробляла репетиторством. Думала скопити собі на пристойний похорон. Ну, та нічого, закопають вже якось. Зате вмиратиму легше. Зроби це, Денисе! Зроби те, що я мала зробити ще сорок років тому, проте не наважилася. Най одні бандити вб’ють іншого, хоч якась від них користь. Борги треба повертати! Вкладаюся, чим можу.
Янгол відкрив пакунок. Там було дуже мало грошей, менше тисячі баксів. Він, не рахуючи, поклав їх до внутрішньої кишені та поцілував руку пенсіонерки, наче імператриці.
- Все буде зроблено, як слід, Любов Олександрівно. Ми його дістанемо! Даю вам Чесне Слово. Вірте мені.
- І ще одне – очі Глаголєвої несамовито горіли, немов у святої, одержимої чи іспанської революціонерки, вона ніби помолодшала років на тридцять – Най Григорію скажуть, що це – від мене… Тобто – від нас… Ні, краще – від Миколая. Просто від Миколая. Так і скажіть. Він має зрозуміти.

Нагорода знайшла героя

Проїхавши кілометрів сто по трасі, Янгол полишив Денисову «Ниву» у лісі, знявши з неї фальшиві номери (втопив у найближчій річці) та витягши з-під сидіння Luger-а, який йому цього разу не знадобився (приховав для наступної операції), потім добирався до міста автостопом. Цього разу довелося перечікувати зо два тижні, доки у відлюдному селі забудуть приїзд «міського ферта» на машині, чи, принаймні, не пов’язуватимуть цей візит із подальшими подіями.
Навряд чи хто пізнав би охайного бізнесмена середньої руки Дениса Корабльова у бомжику в тілогрійці, валянках без колош та в ватних штанях, з три дні неголеним обличчям та довгим нечесаним волоссям під облізлою старою вушанкою із чорного кроля (весь реквізит включно з перукою придбано на місцевій барахолці), коли він знову з’явився біля того селища. Власне, з’явився – то сильно сказано: пів доби їхав на товарняках, пів доби йшов лісом, вночі грівся біля ватри, палячи біломорину за біломориною. Коли Янгол, в решті решт, дістався до пункту призначення, то мав ще й відповідний запах.
До дома Глаголєвої він підійшов рано-вранці зі сторони бору. Добре хоч, що в селі майже не тримали собак, бо не мали чим годувати та й чого берегти. «Бомж» був вимушений ще кілька годин сидіти по коліно в снігу, очікуючи, доки хазяйка кудись вийде. Нарешті біля воріт майнула червона хустка - Любов Олександрівна пішла до сільмагу, чи то – на пошту, чи то – по пенсію до ощадкаси, або – ще кудись.
Янгол знайшов у клуні сокиру та навмисне грубо зламав замок на дверях. Було соромно, але перше, що він зробив, коли ввійшов, то – відкрив холодильника та попоїв пісних пенсіонерських харчів. По тому зробив в хаті недбалу імітацію обшуку, напхавши по кишенях якогось безділля й дрібняків зі старечих схзованоку зіОлександрівно, даю В тов. Сталіна безсмертним?в. ованок (гроші залишив, все інше втопив у найближчій канаві), хотів іще поцупити ікону (початок дев’ятнадцятого сторіччя, старообрядницьке письмо, можна було б загнати за кількасот баксів), але подивився в суворі очі Христа і не наважився.
Тоді вийшов на двір та, причаївшись за дровітнею, почав виглядати жертву. Вдруге встиг змерзнути, аж ось і вона. Янгол вжався спиною у стінку з дров, намагаючись повністю злитися з особистістю вигаданого ним волоцюги, до смерті переляканого, бо його «застукали» на гарячому, і готового зі страху на будь-яке божевілля. Проте до голови мимоволі приходили асоціації з Германом, чи то з Родіоном Розкольниковим, чи ще з якимось нервовим убивцею бабусь із вітчизняної літератури
Глаголєва не скрикнула, не озирнулась, він навіть не встиг побачити вдруге її обличчя, за що був конче вдячний старій учительці. Убивця кинув скривавлену сокиру та й побіг. Відчуття на руках було вкрай неприємне, проте смерть убогої пенсіонерки від кулі з викопаного Parabellum-а виглядала б занадто екзотично. Якщо хтось зараз його й побачить, це якнайкраще впишеться в намальовану ним картину злочину. Зайшов якийсь приблудний бурлака у сільську хату, думав чимось поживитись, аж тут – хазяйка несподівано повернулася, тут він її у паніці і… В цю версію повірять усі, бо вона все пояснює. Шкода бабусю, звичайно, та що тут поробиш? Такий вже час.
Вже в передмісті Янгол знайшов закопаний під кущем у заздалегідь приміченому місці целофановий, герметично закритий пакет. У пакеті лежали мило, зубна щітка, бритва, одеколон та свіжий пристойний одяг. Потім «бомж» підійшов до старої триповерхової будівлі, так-сяк складеної років із тридцять тому з потемнілої цегли та недбало вкритої дрібною сірою плиткою, де була розміщена якась нікому непотрібна установа. Настільки непотрібна, що в ній навіть нічного сторожа за штатом не передбачалося.
Янгол відключив елементарну сигналізацію, розбив шибку на першому поверсі та й вліз усередину. Знайшовши туалет, він десь із годину витратив на те, аби привести себе в пристойний вид. По тому прибрав сліди свого перебування в помешканні, виліз тим самим шляхом, зачинив вікно та роз’єднав потрібні проводки.
Звичайне діло – хотіли якісь хулігани потрапити до установи, аби горілки випити в теплі та комфорті, але не склалося: сигналізація спрацювала, вони й розбіглись. Проте хто зможе запідозрити в таких діях охайного чоловіка в новенькому пальто та капелюсі, з великим пакетом у руці (в пакеті лежав бомжацький одяг та перука, він його викинув на першому ж звалищі), що спокійно та впевнено прямує собі по своїх справах, хоч і не дуже зрозуміло, які справи можуть бути в нього у цьому районі та ще й після опівночі?
Стару вчительку ховали всім селом, прибуло навіть декілька колишніх учнів із різних міст, проте, на щастя, факт приїзду самозваного Деніса Корабльова так і не сплив. Дочка теж приїхала і, на подив сельчан, не стала продавати стару хатину, а переселила до неї вдового свекра, що в місті вже дістав усіх своїм пияцтвом та бешкетами. А міліція, з’ясувавши, що напередодні люди бачили біля села якогось нетутешнього пройдисвіта, провела кілька позапланових перевірок по вокзалах, затримала з десяток бомжів, та, врешті решт, позіхнувши, таки поклала чергового «глухаря» на полицю.
А Янгол тим часом їхав до столиці в новому образі, з новим ім’ям та обличчям. Білокамінна зустріла його хаосом звуків та миготінням образів. Він давно тут не гостював і був спочатку трохи приголомшений. До того ж новообраний градоначальник нещодавно ввів драконівські закони щодо реєстрації та проживання іногородніх. Проте гутаперчеве обличчя нашого героя аж ніяк не скидалося на лице кавказької національності, до того ж він швидко перейняв місцеву говірку, манеру поводитись та одягатись, а його новенькі підроблені документи були у повному порядку.
Спочатку Янгол поселився на «флету» в якихось прихіпованих митців. Жити у них було цікаво, безпечно і дешево, проте там було аж надто людяно та не дуже комфортно в побутовому сенсі. А то було – промайнула в нього думка влаштуватися у той сучасно-авангардний театр-клуню до сивого бородатого добродія із чудернацьким прізвищем… Тож скоро Янгол знайшов собі недорогу кімнату в самотньої бабусі із добрими очима. Тепер залишалося лише відшукати новий об’єкт та винайти особистий підхід до нього.
Перше було не важко, бо цього разу Янгол мав аж надлишок інформації. Десь із тиждень він ходив навколо, приглядаючись до Григорія Івановича Мироненка, вивчаючи його звички, його спосіб життя, його образ мислення. І от, нарешті, наважився.
Одного чудового, за класиком (тобто – «мороз і сонце»), лютневого дня високий, ретельно поголений, ще міцний старий чолов’яга у чорному пальто з каракулевим коміром, манжетами та папахою вийшов з дверей дому того типу, що в народі називають «пірамідою Ілліча», а ще – «кам'яною ялинкою», а ще іноді – «Кремлем для провінціалів». Аби довга чорна такса, яка щосили тягла діда за повідець, могла черговий раз відмітитись на усіх прилеглих стовпах, деревах та урнах, він мав померзнути десь із півгодини.
Тут до нього рішуче наблизився несміливий молодий чоловік з охайною чорною борідкою. Перепросивши за втручання в чужий приватний простір, він відрекомендувався як позаштатний кореспондент невеличкої районної газети, на підтвердження чого, за проханням співрозмовника, з готовністю показав відповідного документа. Валерій (так його звали) сказав, що готує матеріал до Дня Захисника Вітчизни, і йому для цього конче необхідне інтерв’ю із ветераном війни, найкраще – зі справжнім фронтовиком, а у місцевій організації ветеранів ВВВ йому порекомендували звернутися саме до товариша Мироненка.
Григорій Іванович, звісно, був дуже радий зустріти вдячного слухача, бо всім знайомим давно набридли оті його теревені. Ще годину вони плідно поспілкувалися, журналіст із цікавістю сприймав інформацію, яку виливав на нього ветеран, аж доки собака пана Григорія не змерзла та не запросилася додому. Валерій сказав, що хотів би записати цю розмову на диктофон та зробити кілька фото, проте для цього йому потрібна більш камерна обстановка. Пенсіонер запропонував зустрітися наступного дня у нього на квартирі, бо завтра о другій половині там нікого не буде і ніхто не заважатиме їх спілкуванню. Вони потисли одне одному руки й розійшлися, цілком задоволені одне одним.
Журналіст був приємним співрозмовником і, загалом, справляв добре враження, проте просто зі старої радянської звички все перевіряти, як от у Мюллера в відомому фільмі, Григорій зателефонував до редакції вищезгаданої хлопцем газети. Там йому чемно та детально відповіли, що так, дійсно, в них працює позаштатним кором Валерій Самцов, так, він дійсно носить чорну бороду та канадську зелену куртку з оленями, але на яку тему він зараз пише, вони, на жаль, сказати не можуть, бо Валерій – то вільний митець. Проте, додали вони, авжеж, їх газета готує матеріал із нагоди свята, що наближається, і, звичайно ж, якщо пан Мироненко поділиться з їх співробітником чимось цікавим, вони будуть йому конче вдячні. А коли ще й секретарка союзу ветеранів підтвердила, що той журналіст дійсно до неї приходив, старий зовсім заспокоївся. Хай жиє Інтернет!    
Наступного дня о пів на першу черговий у вестибулі дому із зірочкою зателефонував до квартири Міроненків та запитав, чи очікує Григорій Іванович в гості журналіста з чорною бородою, і за хвилину Валерій вже стояв біля дверей. Господар довго з гордістю та ностальгією показував кореспонденту свої блискучі бойові нагороди та пожовтілі фото воєнних часів, доки Самцов робив знімки на свій величезний фотоапарат зі спалахом.
Потім пішли на кухню, заварили якогось смачного пахучого чаю (невістка десь купує, вона на цьому розуміється) і старий почав розповідати. А розповідати було про що, кажучи по честі! Чотири роки від дзвінка до дзвінка, плюс до цього – Польща, плюс потім – Маньчжурія, то вам – не байки Езопа! Журналіст все дуже уважно слухав, та ще й записував на свого малюсінького диктофона (от навчилися робити, буржуї!), робив якісь помітки у блокнотику, вдало задавав навідні питання.
Наслухавшись про війну стільки, що можна було б вже, мабуть, не статтю, а цілу книгу писати, гість під кінець запитав і за мирне життя. О, тут Григорію теж було чого розказати! Тридцять років непереривного стажу вчителем географії та історії, з них майже двадцять вісім – директором школи, від дзвінка до дзвінка, то вам не байки Езопа! І грамоти є, і медалі, і інші відзнаки. Та на цій роботі іноді бувало не легше, ніж на фронті, кхе-кхе-кхе…
Шкода, зарано пішов у відставку, сил ще було – о-го-го! Чого ж пішов? Та, воно вам ні до чого, хоча… Зараз в нас нібито демократія, говорити про все можна. Ну, то й ладно, слухайте. Я, можна сказати, ледь не став в’язнем совісті, на старості літ в дисиденти записався, кхе-кхе-кхе! Дурна історія, війну пройшов, два Голоди пережив, Сталіна та Хрущова пережив, а тут, через якогось сраного шмаркача, пробачте на слові… Ой, щось мені не теє, де там мої пігулки? Та нічого, не турбуйтеся, зараз воно пройде. Ой, відпустило, слава тобі, Боже! Та ні, краще вже дорозповім, як почав, аби потім у голові не тримати.
Ну, а машинку ви вже заберіть, молодий чоловіче. Заберіть, заберіть, бо то все – не для преси. Фамілій я вам теж не скажу. Ні, не скажу, і не просіть. Повідаю вам тільки, що батько його був тоді у Москві – велике цабе. Та він і тепер непогано стоїть, щоправда, вже трохи в іншій сфері. Ви не повірите, молодий чоловіче, скільки зараз чуєш знайомих прізвищ! Розжилися, панове - товариші на наших заощадженнях та на партійному золоті, шлях би їх трафив, нема на них Сталіна… Але я відволікся.
Отже, прізвища його я вам не назву, імені – також, але звали його усі – Варений. Чому так звали? А біс його зна! Одні кажуть, що він раків варених дуже полюбляв під пиво, інші – що він одним з перших почав «варену» джинсу носити, мода така була, якщо пам’ятаєте… Отже, перевели цього легеня до нашої школи у дев’ятий  клас. Ну це – як зараз десятий, невідомо, навіщо ту дурню вигадали… Мені, звичайно ж, по телефону натякнули, мовляв, син такої людини, то ви вже, Григорію Івановичу, полегше із ним. А що я, не розумію? Ну там, п’ятірку десь поставити замість четвірки, чи трійку замість двійки, або на якісь дрібні порушення очі закрити, такі вже часи були, що поробиш. Але до того, з чим мені довелося мати справу я, чесно кажучи, був неготовий. То ж була не дитина, а просто стихійне лихо якесь! Том Сойер, Вождь Червоношкірих та Пепі Довгапанчоха нервово відпочивають в туалеті, як зараз каже молодь.
Я за тридцять років багато чого надивився. На моїх очах в післявоєнні роки два хлопці у перерві в шкільному дворі ледь на смерть не порізалися через грудасту піонервожату, що була старшою за кожного із них років на десять. Один семикласник з великого розуму просто на уроці гранату кинув у прохід поміж партами, «задля сміху», як він потім сказав, добре, хоч із запобіжника зняти забувся. А ще одного парубка старшокласники за щось відлупцювали, то він, замість директору чи вчителям поскаржитись, приніс до школи Schmeisser-а…
Та все це ще можна якось зрозуміти і виправдати: безбатьківщина, воєнне та повоєнне дитинство, голод, шпана по дворах царювала… А тому мерзотнику якого ще пташиного молока із кокосом у шоколаді не вистачало? Його ж з найніжнішого дитинства в дупу цілували та ікрою зі срібної ложечки вигодовували. Ну, то й живи собі та радуйся, навіщо кров псувати людям?
Що він у школі з’являвся раз на тиждень, то біс із ним, краще б вже зовсім не приходив. Що він замість форми надягав усіляке імпортне лахміття, носив патли нижче плечей та сергу в усі, курив, пив пиво на території школи та волав під гітару свої дурні пісні із матами, то ще пів біди. Але він зібрав собі команду з найгірших (тобто - найкращих) наших хуліганів і тероризував ними всю школу. Навіть здорові десятикласники обходили його стороною, бо Варений завжди носив із собою ніж, а подейкували, що десь ховав і пістолета, а клепки ж у голові немає.

by Анатолий Марущак

:: ТЕМА НОМЕРУ Развод по-крымски: кто выиграет, а кто проиграет в случае выхода АРК из состава Украины 6 марта Верховной Радой Автономной Республики Крым было принято решение о вхождении АРК в состав Российской Федерации. Референдум по этому вопросу назначен на 16 марта г. В то же время ни украинское правительство, ни ЕС не признали его легитимность. Таким образом, референдум может привести лишь к затягиванию политического противостояния, которое происходит на полуострове. Кроме политической мотивации, российское вмешательство может иметь и экономические причины. Контроль над Крымом − это контроль почти над всей Черноморской акваторией и нефтегазовым шельфом Украины, стратегическими портами и коммуникациями. Во-первых, РФ облегчает себе реализацию проекта «Южный поток». Среди ряда аналитиков бытует мнение, что дестабилизация «материковой» Украины в сочетании с сокращением маршрута за счет крымской территории переводит «Южный поток» из политической плоскости в экономически привлекательный для Европы проект, удешевляя его, по некоторым подсчетам, в пять раз. Наличие наземного участка газопровода на полуострове позволит устранить энергетическую зависимость Крыма от Украины. Вместе с тем член Наблюдательного совета Института энергетических стратегий Юрий Корольчук предупреждает, что экономия от сокращения маршрута газопровода в реальности окажется не столь ощутимой. Прежде всего из-за того, что зона прохождения «Южного потока» через акваторию Черного моря уже достаточно исследована, и все подготовительные работы почти завершены. А изменение направления потребует нового этапа изыскательских работ, которые стоят недешево. Кроме того, прохождение газопровода через сухопутную территорию Крыма несет в себе большую угрозу экосистеме, поэтому реализаторы этого варианта могут навлечь на себя громкие протесты международных природоохранных организаций. Потому рассматривать изменение маршрута «Южного потока» как достаточную мотивацию для геополитических посягательств со стороны России было бы, по крайней мере, легкомысленно. Во-вторых, снижаеться интерес к Черноморскому шельфу нефтегазодобывающих компаний, с которыми Украина заключала контракты на добычу углеводородов на шельфе. Их реакция на сообщения о возможном переходе Крыма под российский протекторат последовала молниеносно: глава Exxon Mobil Рекс Тиллерсон в ходе ежегодной встречи с аналитиками 6 марта заявил о том, что его компания намерена отложить разведку в украинской части Черного моря в связи с нестабильной политической ситуацией в Украине. Но международного признания российской юрисдикции, даже в случае политических решений об отделении полуострова, над шельфом не будет. Сегодня же объемы добычи газа на шельфе удовлетворяют лишь потребности Крыма. Согласно последним договоренностям, заключенным Украиной с западными инвесторами, при вхождении миллиардных инвестиций шельф может дать млрд м³ газа, а его потенциальные ресурсы превышают 3,5 трлн м³. По словам независимого эксперта Валентина Землянского, пока что речь шла о сумме в $4 млрд, которые должны были быть выделены итальянской нефтегазовой компанией Eni и французской EDF в рамках разработки шельфа. Помимо этого, перед военным обострением в Крыму предыдущая украинская власть договорилась с Китаем об инвестициях в размере $13 млрд для строительства современного портового комплекса на полуострове. Порт должен эксплуатироваться Украиной и Китаем и обрабатывать широкую номенклатуру грузов из Китая в Европу и обратно. Кроме глубоководного порта, Китай планировал построить новый аэропорт, верфи, нефтеперерабатывающий завод, терминал для сжиженного газа, учебные центры, инвестировать в развитие туристической и рекреационной зоны. Все это должно было стать составной китайского суперпроекта «Пояс шелкового пути», который сократил бы путь китайских товаров в Европу на км. Теперь Китаю и Украине придется учитывать в этих проектах и мнение Москвы, с которой у Пекина − стратегическое партнерство. Однако вряд ли эти проекты будут иметь экономическую выгоду без материковой Украины и ее транспортных коммуникаций. Обострение ситуации в Крыму влияет и на аграрный сектор. «Трассы частично перекрыты. Из-за этого посевная идет не так активно, как следовало бы», – подчеркивает Николай Миркевич, президент Ассоциации фермеров и частных землевладельцев Украины. При этом он отметил, что критического отставания от графика нет, и ранняя весна позволяет провести полевые работы в полном объеме: «В прошлом году в это время еще вообще снег лежал. Но из жизненного опыта скажу, что нельзя посеять «слишком рано», работы уже могли бы развернуться в полном объеме, так как погода позволяет». По данным Минагропрода, на 5 марта на полуострове яровыми культурами засеяно более 25 га. А неуверенность в ритмичных отгрузках зерна из Украины вызвала скачек цен на мировых рынках: тонна пшеницы подорожала с $ (27 февраля) до $,7 (4 марта). Аналитики Deutsche Bank напрямую связывают это колебание с риском потери доступа Украины к портам в Севастополе и Керчи. Но потери от «развода» не односторонние. Угроза эскалации конфликта не стимулирует туризм, на который приходится 15% доходов бюджета автономии. «Напрочь сорван туристический сезон», – констатирует депутат Верховной Рады Крыма Леонид Пилунский. В прошлом году Крым посетило 5,8 млн туристов. Среди отдыхающих на полуострове украинцы составляют 69%, граждане РФ − 25%. При этом в последнее время количество отдыхающих в Крыму неуклонно снижается. По объективным причинам, Крым не может конкурировать с Турцией как пляжный курорт из-за низкой продолжительности курортного (пляжного) сезона. А развитие других видов туризма требует значительных капиталовложений и времени. Содержание Крыма стоит Украине $ млн ежемесячно, и Киев сегодня не откажется от финансирования АРК, поскольку это означало бы полную потерю контроля над полуостровом. Территория Крыма занимает 26,1 тыс. км², или 4,3% от общей площади Украины, с населением 1,96 млн человек, составляющих, по интересному совпадению, те же 4,3% населения. ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected] В целом АРК для Киева − экономически убыточный регион. Так, за первую половину года Крым перечислил в госбюджет 1,94 млрд гривен, а получил 5,72 млрд гривен. Крымская энергосистема потребляет около 5,5 млрд кВт.ч. Из них 85% электроэнергии поступает из Украины. По количеству местных водных источников (речные и подземные воды) Крым относится к наименее обеспеченным регионам Украины. На одного человека приходится куб. м воды, а по Украине − Полуостров критически зависит от внешнего источника водоснабжения – Северо-Крымского канала, который работает с г. и обеспечивает 75% водных потребностей полуострова. От канала зависит водоснабжение городов Старый Крым, Судак, Феодосия, Керчь, Симферополь и др. Севастополь и Южный берег Крыма имеют другие водные источники. Если бы Украина продавала свою воду из канала (в общемировой практике ее цена приравнивается к стоимости опресненной воды – примерно $0,65 за куб), то при необходимости в 2 млрд куб. м и при фактическом потреблении 1 млрд куб. м Крым должен платить Киеву $ млн ежегодно. Крым стратегически лишил себя значительных поступлений от аренды мест базирования Черноморского флота РФ, который занимает большое количество ценных земель. Даже при всей патриотичности жители Севастополя выражают недовольство отсутствием поступлений в городской бюджет от аренды со стороны ЧФ. Ценные земли выведены из оборота, и автономия не увидит их раньше года, а в случае полного российского протектората − никогда. При этом показатели крымской экономики по сравнению с другими областями Украины весьма посредственны: Экономический показатель Место АРК среди областей Украины Доля от общеукраинский показателей, % ВВП 11 3,6 Экспорт 14 1,5 Иморт 11 2,3 Прямые иностранные инвестиции 8 2,9 Средная заработная плата 11 Уровень преступности 3 9,1 Поэтому АРК пребывает в критической зависимости от материковой Украины. При положительной динамике реформирования украинской экономики полуостров мог бы получить значительные западные инвестиции. Полуостров неоднократно посещали западные инвесторы, которые рассматривали возможности строительства больше рекреационных зон и отельных комплексов, но из-за неблагоприятного бизнес-климата отказывались от этих идей. В случае подписания ассоциации с ЕС они могли бы восстановить свой интерес к курорту. Но при условии разрыва отношений с материковой Украиной в Крыму будут законсервированы худшие черты Украины последних лет − сплошная коррупция и бедность. Forbes выделил основные риски, угрожающие Украине и АРК в связи с политическим кризисом Вероятные риски для Украины Вероятные риски для Крыма Потеря Черноморского шельфа и сокращение исключительной экономической зоны в Черном и Азовском морях. Долгосрочное падение туристической отрасли и экономики в целом. Упадок малого бизнеса и предпринимательства. Потеря стратегических предприятий химической промышленности, цветной металлургии (ГАК «Титан», ОАО «Крымский содовый завод»). Стремительный рост цен на коммунальные услуги, импортные товары. Сокращение перевалочных мощностей. Обострение межнациональной розни. Перманентная антиукраинская и антитатарская пропаганда. Возможна потеря прав собственности на территории Крыма украинцев – физических и юридических лиц. Массовая миграция трудоспособного населения за пределы полуострова вследствие безработицы и отсутствия перспектив. Нестабильность на восточных и южных границах. Международная изоляция. Потеря экономических, культурных, политических связей с другими странами (кроме РФ). Критическое падение объемов экономического сотрудничества с РФ, что приведет к сложной социальноэкономической ситуации в юго-восточных регионах. Политическая и экономическая зависимость от РФ, большая той, что была от Киева. Потеря военных частей, дислоцированных в Крыму, включая технику и военные корабли. Сворачивание демократических свобод. Возможны попытки Румынии и других стран выдвинуть территориальные претензии на основании «крымского» прецедента. Милитаризация полуострова. Подробнее >>> © Юрий Шпак По материалам goalma.org ® натисніть на зображення та перейдіть на відповідний сайт ↺ Weekly Digital Magazine Chrematistic Хрематистика (от др.-греч. χρηματιστική - обогащение) - термин, которым Аристотель обозначал науку об обогащении, искусство накапливать деньги и имущество … © Видавничий Дім «Renaissance Publishing» № 67 від

2 Запрошуємо Вас до співпраці: авторів, рекламодавців, розповсюджувачів >>> Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected] ** :: РЕДАКЦІЯ :: ІНТЕРАКТИВНИЙ ЗМІСТ / НАТИСНІТЬ НА РОЗДІЛ :: ПРО КОМПАНІЮ ЗАСНОВНИК ТА ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР: Анатолій Ігорович Марущак () () [email protected] , Київ, вул. Пирогова, 2/37, оф. :: Авторські та суміжні права: :: Дистрибуция & Сбыт Weekly Digital Magazine «Chrematistic»® – авторський продукт на ринку ЗМІ; являється інноваційним рішенням для ефективного поширення та зберігання інформації; загальний вигляд, назва, концепція та дизайн являються інтелектуальною власністю Марущака А.І. і охороняються чинним законодавством України на території будь-якої держави світу! Несанкціоноване копіювання – переслідується законом!!! Позиція редакції може не співпадати з думками авторів. Редакція не несе відповідальності за достовірність інформації, яка опублікована з інших джерел. Авторські права на всю інформацію, яка опублікована з інших джерел, належать виключно авторам, які її створили. Надіслані матеріали в редакцію не рецензуються і не повертаються. За зміст реклами редакція відповідальності не несе. Матеріали з позначкою ® можуть публікуватись на правах рекламно-інформаційних. Передрук та використання матеріалів може тільки з письмового дозволу Головного редактора. Засновано в жовтні р. Видається з січня р. © Анатолій Ігорович Марущак, © Weekly Digital Magazine «Chrematistic», © Видавничий Дім «Renaissance Publishing», © ТОВ «Прогруп & Ренесанс консалтинг»,  информационно-консультативный офис в центре Киева с возможностью разместить стенд для презентации примеров Вашей продукции;  создание базы данных покупателей;  распространение маркетинговых и рекламных материалов;  формирование каналов продаж и сбыта;  ведение деловых переговоров и презентаций;  коммерческие предложения и заключение контрактов;  логистика поставок и план продаж;  сервисный центр;  прочее. :: Засновник: :: Видавець: :: Маркетинговые Исследование & Коммуникации Видавничий Дім «Renaissance Publishing»  бренд-бук и имидж полиграфия;  интернет сайт и регистрация в каталогах;  рассылка пресс-релизов и новостей;  продвижение в социальных сетях;  проведения рекламных мероприятий;  представительство на выставках, конференциях и ассоциациях;  раздача листовок и проклейка плакатов;  direct-mail и sms рассылки;  спонсорство и благотворительность;  программы лояльности и дисконтные карты;  прочее. :: Підписка: Шановні читачі! Пропонуємо Вам оформити безкоштовну підписку на Weekly Digital Magazine «Chrematistic», для чого потрібно приєднатися до групи адресатів, натиснувши на кнопку: :: Тираж* & Архів видань доступний on-line: Weekly Digital Magazine «Chrematistic», публікується щонеділі. Доставляється в електронні почтові скриньки адресатам за попередньою підпискою в goalma.org; соціальні мережі; on-line reader’s; direct-mail (рекламодавці, партнери та друзі). Тираж одного чергового видання ≈30 тис. адресатів. Канал доставки Ресурси Кількість % Підписка редакції goalma.org ≈ ≈55% Соціальні мережі . ≈ ≈33% On-line Reader ≈ ≈7% Directmail ≈ ≈5% Всього: ≈ 40 * станом на р. :: Отдел закупок & Тендерный комитет  мониторинг цен на рынках;  создание базы поставщиков;  проведения экспресс тендеров;  организация и проведение биржевых / аукционных торгов;  партнерские закупки;  диверсификация поставщиков;  импортно-экспортные поставки;  таможня и брокерские услуги;  сертификация и лицензирование товаров;  логистика и администрирование склада;  документальное сопровождение закупок;  финансовый контроль взаиморасчетов;  прочее. :: Увага: :: Розмір & Вартість рекламних блоків: :: Открытие Представительства & Компании в Киеве Пересилаючи тексти, фотографії, інші матеріали (логотипи компаній), відправник тим самим дає свою згоду, а також підтверджує згоду зображених на фотографіях осіб на публічний показ, відображення і поширення надісланих текстів, матеріалів, фотографій та інших матеріалів в інформаційно-видавничих проектах ТОВ «Прогруп & Ренесанс консалтинг». Відправник також передає видавництву та редакції право на будь-яке опрацювання фотозображень і редагування текстів без подальшого узгодження кінцевого вигляду. грн. грн. грн грн. грн. грн. * вартість вказана за 1 публікацію у 5-х чергових випусках, тобто Ваша реклама протягом, майже, цілого місяця знаходитиметься на сторінках журналу  разработка статутной документации;  регистрация прав на интеллектуальную собственность;  аренда юридического адреса;  регистрации и постановка на учет;  печать и расчетный счет в банке;  цифровая подпись и налоговый учет;  бухгалтерия и аудит;  лицензии и разрешения на торговлю;  услуги корпоративного секретаря;  регистрация членства в ассоциациях;  сертификаты, грамоты и дипломы;  прочее.

3 Запрошуємо Вас до співпраці: авторів, рекламодавців, розповсюджувачів >>> Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected] :: ВЛАДА ПОВЕРНУТИСЬ ДО ЗМІСТУ ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ АДМІНІСТРАЦІЯ ПРЕЗИДЕНТА РНБО КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ НОВИНИ РЕГІОНІВ МІЖНАРОДНІ ПРЕДСТАВНИЦТВА МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ БЕЗКОШТОВНА ПІДПИСКА НА ЩОТИЖНЕВИЙ ЕЛЕКТРОННИЙ ДІЛОВИЙ ЖУРНАЛ WDM «CHREMATISTIC» ФОКУС Правительство подготовило план мер быстрого решения бюджетных проблем Министерство финансов подготовило план оптимизации бюджетных расходов, на основании которого до конца марта должен быть проведен секвестр бюджета. Для этого, в частности, предложено сократить капитальные расходы, ликвидировать налоговые схемы и преференции и урезать социальные выплаты, например 50% пенсий работающих пенсионеров. Эксперты сомневаются в том, что правительство сможет проводить изменения по всем направлениям - лучше определить три-пять ключевых задач и реализовать их. В распоряжении "Ъ" оказался проект плана мер по реализации программы деятельности Кабинета министров. Документ был подготовлен в кратчайшие сроки: стратегия работы правительства была утверждена в парламенте 27 февраля, а уже 3 марта Минфин направил план мер на согласование в Минэкономразвития. Документ поражает своей масштабностью - на 46 страницах выписаны семь глобальных целей, для достижения некоторых из них чиновникам надо будет выполнить по заданий до конца мая. План объединяет идея проведения секвестра госбюджета, который должен состояться в конце марта - ранее в правительстве обещали сократить расходы на млрд грн. Уже вчера министр финансов Александр Шлапак заявил о принятии постановления правительства о порядке использования и экономии денег местных бюджетов. Документ внедрил спецрежим для местных органов власти - капитальные и "любые другие расходы" не будут финансироваться, пока не будут погашены долги по энергоносителям и зарплатам. Объем долга он не назвал. "Я попросил бы вас воздержаться от открытия ассигнований по капитальным расходам до конца марта,- обратился министр к главам облгосадминистраций.- В конце начале года 77% средств, которые использовали местные бюджеты, пошли на финансирование непервоочередных расходов". До 31 марта местным властям поручено найти возможность увеличить свои доходы на 2% и сократить расходы на 1%. По словам эксперта по вопросам бюджета Ассоциации городов Украины Александра Слобожана, уже полтора года капитальные расходы и так практически не финансировались, а в январе-феврале местные бюджеты не получили ни копейки. "Полтора года Госказначейство блокирует наши деньги. Мы зарабатываем, хотим рассчитаться с подрядчиками, но деньги приходят только по решению судов. На конец года было заблокировано более 6 млрд грн,- сказал он.- Мы даже в платежки не вносим такие расходы, так как нет смысла, а у некоторых долги даже за год. В регионах эти долги были внесены в кредиторскую задолженность, она превышает 14 млрд грн". Поэтому, говорит господин Слобожан, сокращать уже нечего. Подробнее >>> По материалам goalma.org ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ  СЕСІЙНА ЗАЛА  Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про утворення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань підготовки законопроекту про внесення змін до Конституції України". докладніше  Верховна Рада України ухвалила Закон "Про ратифікацію Меморандуму про Взаєморозуміння між Україною як Позичальником та Європейським Союзом як Кредитором і Кредитної угоди між Україною як Позичальником, Національним банком України як Агентом позичальника та Європейським Союзом як Кредитором щодо надання Україні макрофінансової допомоги Європейського Союзу у сумі до мільйонів євро". докладніше  Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про утворення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з підготовки проекту закону про розвиток і застосування мов в Україні". докладніше  Верховна Рада України прийняла за основу проект закону "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення обліку та реєстрації платників податків". докладніше  КОМІТЕТИ  Голова Комітету з питань європейської інтеграції Григорій Немиря провів зустріч із Головою Комітету у закордонних справах Національних Зборів Франції Елізабет Гігу. докладніше  Комітет з питань національної безпеки і оборони розглянув питання виконання попередніх рішень та рекомендацій щодо ситуації в Криму та у південно-східних регіонах. докладніше  Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності рекомендує Верховній Раді прийняти за основу проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації повноважень Верховної Ради України при визначенні структури Міністерства внутрішніх справ. докладніше  У Комітеті з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності створено робочу групу з аналізу списку політв&#;язнів, які були перераховані на пленарному засіданні Верховної Ради 27 лютого року під час обговорення та прийняття проекту закону "Про внесення змін до Закону України "Про застосування амністії в Україні". докладніше  У Комітеті з питань науки і освіти відбулася робоча нарада "Про стан підготовки та видання підручників, навчальних та навчально-методичних посібників до / року". докладніше  Голова Комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко провів зустріч з Представником з питань свободи слова ОБСЄ Дунею Міятович. докладніше  Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності рекомендує Верховній Раді прийняти за основу проект закону про внесення змін до Кримінального кодексу (щодо посилення кримінальної відповідальності за катування, завідомо незаконні затримання, привід або арешт та примушення свідчити). докладніше  КЕРІВНИЦТВО Олександр Турчинов: В Україні відновлюється економічна та політична стабільність, незважаючи на всі проблеми Уряд Республіки Болгарія збирається оздоровити влітку українських дітей, батьки яких загинули на Майдані. Про це Міністр закордонних справ Республіки Болгарія Крістіан Вігенін заявив в ході зустрічі з Головою Верховної Ради України Олександром Турчиновим. Крім того, в рамках зустрічі Сторони обговорили події, що відбуваються в Україні, приділивши особливу увагу ситуацї, яка склалась на півострові Крим. О. Турчинов наголосив на тому, що "незважаючи на всі проблеми, в Україні відновлюється економічна та політична стабільність". Говорячи про питання присутності російських військових на території Криму, Олександр Турчинов охарактеризував ситуацію там "як агресивну поведінку проти незалежної держави". Разом з тим, він сподівається на політичне урегулювання цієї ситуації. "Ми сподіваємось на допомогу країн, що виступали гарантами нашої територіальної безпеки та суверенітету", - наголосив Голова Парламенту. Сторони висловили стурбованість ситуацією, що склалась на Кримському півострові, наголосивши, що події в Криму можуть призвести до ескалації напруги в "усьому Причорноморському регіоні". "Ми поважаємо територіальну цілісність та державний суверенітет Украіни. І готові тісно співпрацювати та всіляко підтримувати вашу країну", - сказав К. Вігенін. Детальніше >>> За матеріалами Прес-служби Голови Верховної Ради України Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов зустрівся з Державним секретарем США Джоном Керрі У вівторок відбулась спільна зустріч Голови Верховної Ради України, виконувача обов&#;язків Президента України Олександра Турчинова та Прем&#;єр-міністра України Арсенія Яценюка з Державним секретарем США Джоном Керрі. Під час зустрічі Сторони обговорили поточну ситуацію, що склалась в Україні. Особливу увагу співрозмовники приділили подіям, які відбуваються у Криму. За словами Олександра Турчинова, пріоритетом для нового Уряду є відновлення економіки України. "Ми успадкували майже повністю зруйновану економіку, тому зараз основним завданням для нас є відновлення всієї економічної системи нашої країни". Голова Парламенту наголосив, що дії Російської Федерації із введенням своїх збройних сил до Криму є "нічим іншим, як агресивними діями проти суверенної держави". Разом з тим він висловив упевненість, що стратегічні партнери України та країни-гаранти її безпеки та територіальної цілісності, відповідно до Будапештського Меморандуму, "зроблять все можливе, щоб допомогти Україні захистити її територіальну цілісність". Зі свого боку Дж. Керрі високо оцінив дії нової української влади зі стабілізації ситуації в країні, витримку та професійність дій військових нашої держави. Детальніше >>> За матеріалами goalma.org Голова ВРУ зустрівся з Міністром закордонних справ Королівства Данія і Міністром закордонних справ Королівства Швеція Під час зустрічі Сторони обговорили питання щодо поточної ситуації в Україні. За словами goalma.orgова, незважаючи на агресію Російської Федерації в АР Крим, ситуація в країні стабілізується - «сформовано Уряд, відновлена владна вертикаль». «Нашим основним завданням є відновлення економіки країни, яку попередня влада залишила майже повністю зруйнованою», - сказав він, наголосивши на важливості того факту, що одним із перших рішень Уряду було скасування Постанови Уряду ЯнуковичаАзарова про припинення євроінтеграції. «Приєднання до сім&#;ї європейських країн є для нас одним із найважливіших завдань» , - наголосив Голова ВРУ. Зі свого боку, представники Європейського Союзу завірили нову владу у повній підтримці та засудили дії російських військових у Криму. «Ми готові надавати вам і надалі усіляку підтримку: економічну, та політичну», - сказав М.Лідегор. Крім того, К.Більдт наголосив, що Європа вітає ті зміни, які відбуваються в країні, та «готова всіляко допомагати Україні на шляху до Європи». Детальніше >>> За матеріалами Прес-служби Голови Верховної Ради України Турчинов зустрівся з Міністром закордонних справ Королівства і Міністром закордонних справ Фінляндської Республіки Відбулась зустріч Голови Верховної Ради України Олександра Турчинова з Міністром закордонних справ Королівства Норвегія Бьорге Бренде і Міністром закордонних справ Фінляндської Республіки Ерккі Туоміоя. Під час зустрічі Сторони обговорили питання щодо ситуації, що склалась в Україні. За словами О. Турчинова, новий Уряд відпрацював програму щодо стабілізації економічної ситуації в Україні. "Ми відновили співпрацю з МВФ та сподіваємось на підтримку всієї міжнародної спільноти", - сказав він, додавши, що на шляху стабілізації ситуації в країні стала військова агресія Російської Федерації. "Не маючи жодних підстав, Росія ввела війська на територію України", - зазначив Голова Верховної Ради, підкресливши, що влада захищає всіх людей, які проживають в нашій країні - незалежно від мови, на якій вони розмовляють, релігії, яку сповідують, чи їх національності. Він повідомив, що влада звернулась до міжнародних інституцій з проханням надіслати своїх спостерігачів, "але російські військові ведуть себе надзвичайно агресивно: були спроби заблокувати представників ОБСЄ та ООН". Разом з тим, О. Турчинов висловив переконання, що Україна за допомогою своїх стратегічних партнерів зможе знайти політичне рішення для розв&#;язання складної ситуації в Криму та зупинить військову агресію. Він також наголосив, що жодним агресивним діям "не зупинити курс на стабілізацію ситуації в країні та європейську інтеграцію". Детальніше >>> За матеріалами goalma.org

4 Запрошуємо Вас до співпраці: авторів, рекламодавців, розповсюджувачів >>> Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected] АДМІНІСТРАЦІЯ ПРЕЗИДЕНТА Звернення в.о. Президента України Олександра Турчинова до народу у зв’язку із ситуацією в Автономній Республіці Крим Верховна Рада Криму, яка повністю контролюється військовими Збройних Сил Російської Федерації, прийняла незаконне рішення про проведення референдуму. Референдуму в Криму з питання: «Чи виступаєте ви за входження Криму до складу Російської Федерації?». Це рішення є нелегітимним та нікчемним. Воно протирічить волі українського народу та інтересам громадян, які проживають у Автономній Республіці Крим. Територія України в межах визнаних усім світом кордонів є недоторканною і суверенною. Відповідно до 73 статті Конституції України, виключно, я підкреслюю, виключно Всеукраїнським референдумом можуть розглядатися питання, пов’язані з кордонами та зміною території України. До речі, провести навіть місцевий, кримський, референдум за десять днів неможливо. Тому це не є референдум. Це буде фарс, це буде фальш, це буде злочин проти держави, який організували військові Російської Федерації. Відповідно до наданих мені повноважень я зупинив рішення Парламенту Криму. Верховна Рада України буде ініціювати розпуск Парламенту АР Крим. Ми захистимо недоторканність нашої території. Ми захистимо суверенність нашої країни. Я переконаний, що і громадяни України, які проживають на території Криму, будуть усіляко цьому сприяти. Детальніше >>> За матеріалами goalma.org О. Турчинов  АПАРАТ АДМІНІСТРАЦІЇ goalma.orgький представлений керівному складу Адміністрації Президента Тимчасово виконуючий повноваження Глави Адміністрації Президента України Сергій Пашинський провів зустріч з керівниками структурних підрозділів Адміністрації Президента. Новопризначений керівник АПУ окреслив завдання, які стоять перед державними службовцями на найближчу перспективу, зокрема з огляду на повернення до Конституції року. За словами Сергія Пашинського, одним із завдань АПУ є постійний моніторинг ситуації в країні та координація роботи з органами місцевої влади. За матеріалами goalma.org РНБО Заступник Секретаря РНБО України В. Сюмар зазначає, що в Криму відбувається досить серйозне порушення всіх міжнародних конвенцій Заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України Вікторія Сюмар зазначає, що в Криму відбувається досить серйозне порушення всіх міжнародних конвенцій. У четверг на брифінгу, відповідаючи на запитання щодо побиття журналістів в Криму та недопущення представників міжнародних місій, goalma.org підкреслила, що було сподівання на те, що міжнародні місії стануть посередниками у переговорах з представниками тих силовиків Російської Федерації, які є в Криму, але представники цих місій не були допущені для роботи в Криму. За її словами, такого «собі не дозволяють навіть сомалійські пірати. І це дуже серйозне порушення всіх міжнародних конвенцій». Заступник Секретаря РНБО України підкреслила, що за таких умов досить складно забезпечити безпеку журналістів та підтримувати правопорядок на території Автономної Республіки Крим. Вона попросила всіх бути максимально обережними в Криму, де діють «ці агресивні військові підрозділи». В. Сюмар нагадала, що російські військовослужбовці, які називають себе самообороною, «захопили кримський радіотрансляційний центр і заблокували його роботу». За її словами, відбулося відключення українських телеканалів, зокрема популярного в Криму телеканалу ТРК «Чорноморка», і на його місці включили російський телеканал «Росія 24». Вона додала, що сьогодні було відключено «5 канал» та канал «1+1», «відбуваються спроби на їх місце завести російські телеканали». За її словами, все це відбувається в контексті «пропагандистської дезінформаційної війни, яка ведеться сьогодні проти України». Як відомо, сьогодні в Криму постраждали журналісти, зокрема «5 каналу» та каналу «1+1». Детальніше >>> За матеріалами прес-служби РНБО ® УСЛУГИ МАРКЕТИНГОВЫХ ИССЛЕДОВАНИЙ: Обзор рынка (Desk-Research, «кабинетное исследование»): объем, динамика, структура, сегменты, основные игроки, конъюнктура, прогноз развития, и другие важные показатели! Более готовых решений! С уважением и надеждой на сотрудничество,  Анатолий Марущак  CEO «Market Lab: Research»    [email protected]  , г. Киев, ул. Пирогова 2, оф. PGRC натисніть на зображення та перейдіть на відповідний сайт ↺ КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ  ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР goalma.org поінформував про результати позачергового саміту глав держав і урядів країн-членів ЄС за участю України Прийнято рішення про підписання вже найближчим часом політичної частини Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС. Країничлени ЄС в односторонньому порядку виконуватимуть умови Угоди про ЗВТ. Загальна сума фінансової економічної допомоги з боку Євросоюзу 15 млрд. доларів. Є рішення про підтримку подальших дій по скасуванню віз між Україною і ЄС. Такими є результати позачергового саміту глав держав та урядів країн-членів ЄС, до участі в якому було запрошено Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. У п’яницю, 7 березня, Глава Уряду під час прес-конференції детально поінформував про результати переговорів з ЄС. Арсеній Яценюк підкреслив, під час вчорашнього саміту країнами-членами ЄС був одностайно схвалений пакет економічної і фінансової допомоги для України: «У цьому пакеті загальна сума фінансової економічної допомоги становить 15 млрд. доларів. У першу чергу мова йде про макрофінансову допомогу, яку Україна повинна отримати в найкоротші терміни. Це 1,6 млрд. євро, або 2 млрд. доларів. Це та макрофінансова допомога, яка допоможе Україні провести реформи і стабілізувати економічну ситуацію». Він повідомив, що окремим пунктом цього пакету є значні інвестиції в українську економіку. Так, Європейський інвестиційний банк та Європейський банк реконструкції і розвитку пропонує Україні загальні обсяги інвестицій розміром 8 млрд. доларів: «Це ті кошти, які ми зможемо направити на створення нових підприємств та нових робочих місць, на модернізацію української економіки і на підвищення її конкурентоздатності». Друге рішення, яке вчора було прийнято європейськими партнерами, стосується одностороннього виконання країнами-членами ЄС угоди про зону вільної торгівлі: «Учора країни-члени ЄС заявили, що вони в односторонньому порядку відкривають європейський ринок для українських товарів і виробників». Як наголосив Арсеній Яценюк, за експертними оцінками вже за перший рік від ухвалення цього рішення українська економіка додатково отримає кошти в розмірі принаймні млн. доларів: «Прогнозується зростання експорту зернових культур, сільськогосподарської, кондитерської продукції». «Європа сказала наступне: ми відкриваємо вам європейський ринок, приходьте зі своїми товарами, ми прийняли це рішення в односторонньому порядку», - додав він. Що стосується відкриття українського ринку для європейських товарів, як підкреслив Арсеній Яценюк, зараз проводяться додаткові консультації, «аби зняти будь-які спекуляції, що це може негативно вплинути на українську економіку»: «Після цих консультацій буде прийняте відповідне рішення». Детальніше >>> За матеріалами goalma.org  ВІЦЕ-ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРИ Перший віце-прем&#;єр-міністр провів зустріч з делегацією Атлантичної ради США та Польського інституту міжнародних справ У четвер, 6 березня, в Будинку Уряду відбулася зустріч Першого віце-прем&#;єр-міністра України Віталія Яреми з Віце-президентом Атлантичної ради США Деймоном Вілсоном, радником Атлантичної ради США Іоаном Бжезинським, директором Польського інституту міжнародних справ Марчином Заборовським та аналітиком з питань України Польського інституту міжнародних справ Євгеном Воробйовим. Під час зустрічі Віталій Ярема обговорив з представниками міжнародних організацій поточні події в Україні, зокрема, було підняте питання російсько-українського конфлікту в Автономній Республіці Крим. В ході розмови Віталій Ярема зазначив, що «Україна і наш народ останнім часом переживає непрості часи, які пов&#;язані зі зміною влади і тими злочинами, які влада Януковича вчинила проти власного народу». «А сьогодні маємо новий виклик, ще більш серйозний - зовнішня агресія з боку Російської Федерації», - додав політик. Деймон Вілсон та Іоан Бжезинський зі свого боку висловили необхідність та готовність надання підтримки Україні з боку її західних партнерів. Окрему увагу під час своїх виступів вони приділили питанню розробки «дорожньої карти» політики Сполучених Штатів Америки та Європейського Союзу для підтримки України. Говорячи про роботу Кабінету Міністрів України, Віталій Ярема наголосив, що «основними завданнями нового Уряду є якнайшвидше встановлення миру на території України, оперативне розслідування злочинів, вчинених попередньою владою, та встановлення демократії і верховенства права на території України». Детальніше >>> За матеріалами прес-служби Першого віце-прем&#;єр-міністра Віталій Ярема провів офіційну зустріч із Джеффрі Пайєттом У п’ятницю, 7 березня, Перший віце-прем’єр-міністр України Віталій Ярема провів офіційну зустріч із Надзвичайним та Повноважним Послом США в Україні Джеффрі Пайєттом та військовим аташе США в Україні полковником Джозефом Хікоксом. Під час зустрічі сторони обговорили поточну ситуацію в Україні, окремо сконцентрувавши увагу на тих подіях, що нині відбуваються на Сході та Півдні країни. Джеффрі Пайєтт запевнив Віталія Ярему, що Україна має повну підтримку американського уряду і суспільства у намаганні розбудувати демократичну країну та встановлені миру. Водночас, він зауважив, що одним із найбільш нагальних питань на сьогодні є питання внутрішньої безпеки в Україні та вирішення проблеми взаємодії організованих загонів самооборони з силами української міліції. Віталій Ярема поінформував Надзвичайного та Повноважного Посла, що реформування правоохоронних органів та судової системи стоїть на порядку денному нинішнього Уряду в першочергових задачах. Він повідомив, що новопризначеним керівникам силових відомств були поставлені завдання негайно відновити діяльність офіційних правоохоронних органів та розслідувати всі зловживання як підрозділу «Беркут», так й інших підрозділів, які були задіяні у побитті людей, переслідуванні політиків та інших протиправних діях. Детальніше >>> За матеріалами goalma.org goalma.orgький goalma.org goalma.org

5 Запрошуємо Вас до співпраці: авторів, рекламодавців, розповсюджувачів >>> Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected]  МІНІСТРИ & МІНІСТЕРСТВА Кабмин разделил Миндоходов на Налоговую и Таможню Кабинет Министров на своем заседании в субботу разделил Министерство доходов и сборов на Государственную налоговую службу и Государственную таможенную службу. Новые ведомства подчиняются Министерству финансов. Об этом сообщает министр финансов Александр Шлапак. “Правительство приняло довольно мудрое решение… По сегодняшний день не ликвидированы налоговая служба и таможня. И потому нам было проще приостановить ликвидационную процедуру по этим двум подразделениям, ликвидировав собственно министерство”, – сказал он. Своим решением правительство фактически восстановило ранее существовавшие Государственную налоговую службу и Государственную таможенную службу, которые уже имеют свои уставы, положения о работе и штатное расписание. Шлапак добавил, что в настоящее время неизвестно местонахождение как эксминистра доходов и сборов Александра Клименко, так и его замов. Заместитель министра доходов и сборов Андрей Игнатов собственноручно написал заявление об увольнении и наотрез отказался возглавить Госналогслужбу на переходной период. Поэтому вопрос с руководством министерства остается открытым. Напомним, Налоговая и Таможня были объединены в одном министерстве Виктором Януковичем в конце декабря года. По материалам goalma.org Мінсоцполітики розробляє Порядок фінансування виплат постраждалим під час мирних акцій Міністерство соціальної політики розробляє Порядок фінансування та виплат соціальної допомоги постраждалим під час мирних акцій, що відбулися з 21 листопада року до 21 лютого року. Про це повідомила під час брифінгу Міністр соціальної політики Людмила Денісова. «На сьогоднішній день ми розробляємо Порядок фінансування та виплат соціальної допомоги постраждалим під час мирних акцій, які відбулися з 21 листопада до дня прийняття відповідного закону, тобто до 21 лютого. Ми будемо рекомендувати Уряду прийняти такий Порядок, щоб складалися списки на місцях в районах, облрадах», - сказала вона. За словами Людмили Денісової, планується, що потім ці списки передаватимуться до центральної комісії, яка буде створена при Мінсоцполітики, оскільки саме воно визначено відповідальним Міністерством у цьому питанні. «Ці списки обговорюватимуться центральною комісією, куди будуть включені представники штабу Національного спротиву, представники Майдану, представники Автомайдану, для того, щоб ми не забули жодну людину і всім допомогли так, як визначено цим законом. Остаточні списки на допомогу буде затверджувати Кабмін», - сказала Міністр. Детальніше >>> За матеріалами прес-центру Міністерства соціальної політики У МОЗ України обговорено співробітництво з ВООЗ Міністр охорони здоров’я України Олег Мусій у середу зустрівся з главою Бюро Всесвітньої організації охорони здоров&#;я в Україні Доріт Ніцан Калускі. Ключовою темою розмови було співробітництво між МОЗ України та представництвом ВООЗ в Україні на сучасному етапі. Пані Калускі передала новопризначеному керівнику Міністерства охорони здоров’я України вітання від Директора Європейського регіонального бюро ВООЗ Жужанни Якаб та запрошення відвідати офіс організації у Женеві, зокрема взяти участь у найближчій Всесвітній Асамблеї охорони здоров’я у травні поточного року. «Ми б хотіли продовжити і примножити конструктивну співпрацю, яка склалася у нас з Міністерством протягом попередніх років», – зауважила керівник бюро ВООЗ в Україні. У свою чергу, Олег Мусій запевнив співрозмовницю у тому, що традиція тісної взаємодії між очолюваним ним відомством та бюро ВООЗ в Україні буде продовжена на якісно новому рівні, як і між Україною та Всесвітньою організацією охорони здоров’я загалом. Доріт Ніцан Калускі розповіла про основні види допомоги, яку ВООЗ має намір надати Україні у нинішній складній ситуації. Детальніше >>> За матеріалами прес-служби Міністерства охорони здоров’я goalma.org: Уряд вживає заходи для економії державних коштів 5 березня Міністр фінансів Олександр Шлапак поінформував під час брифінгу про основні рішення Уряду, які були прийняті на засіданні Кабінету Міністрів України. Перш за все, було переглянуто перелік державних програм, які протягом останнього року не фінансувалися та достроково припинено виконання 15 державних цільових програм. Також проведена детальна ревізія 82 рішень попереднього уряду, якими запроваджувалися проекти, які вимагали суттєвих фінансових ресурсів. Олександр Шлапак зазначив, що за попередніми підрахунками загальна вартість ресурсу, який мав би виділитися на реалізацію цих проектів – 48 млрд. гривень. «Ми прийняли рішення скасувати всі проекти та рішення, які не мають реального фінансового забезпечення», наголосив Міністр фінансів. Проте, він підкреслив, що потрібно забезпечити розгляд цих проектів на засіданнях колегій, громадських рад та прийняти рішення щодо їх доцільності, а також надати пропозиції, які б адаптували реалізацію проектів під умови реальної економічної ситуації. Міністр фінансів повідомив, що з метою стабілізації економічної ситуації в країні та економного і раціонального використання державних коштів Кабінет Міністрів України схвалив на своєму засіданні рішення про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету. Всім міністерствам та відомствам доручено провести інвентаризацію державних резиденцій, державних дач, будинків відпочинку, оздоровчих закладів, що перебувають на балансі органів державної влади та інших державних органів, підприємств, установ та організацій, утворених у встановленому порядку органами державної влади та в двомісячний термін передати їх Фонду державного майна для реалізації в установленому порядку. Детальніше >>> За матеріалами прес-служби Міністерства фінансів України Мінагрополітики має стати органом, який створить правильні й зрозумілі правила гри на аграрному ринку 6 березня року Міністр аграрної політики та продовольства України Ігор Швайка взяв участь у відкритті Міжнародного форуму «Високомаржинальні культури», у якому взяли участь близько аграрних компаній та агрохолдингів, ресурсних компаній та трейдерів. Виступаючи на форумі, Ігор Швайка наголосив, що на сьогодні «найголовніше завдання Мінагрополітики – налагодження відкритого, дієвого й ефективного зворотнього зв’язку з представниками аграрного бізнесу, профільними асоціаціями та об’єднаннями». Міністерство вже активно працює в напрямі поглиблення співпраці з громадськими організаціями та максимального їх залучення до роботи з удосконалення законодавчої бази подальшого розвитку агропромислового комплексу, підвищення системи державного управління, розбудови аграрного товарного ринку та пошуку найбільш оптимальних підходів до здійснення державної підтримки вітчизняного виробництва. «Мінагрополітики має стати органом, який створить правильні й зрозумілі правила гри на аграрному ринку», - наголосив у своєму виступі Ігор Швайка. Міністр також зазначив, що якість зерна, ефективна робота на зовнішніх ринках та мінімізація маржі та інфраструктурних витрат на внутрішньому ринку повинні дозволяти виробникам отримувати не менше 80% від світової ціни. Вітчизняні ж реальні можливості – це 30 - 35 млн. тонн експорту зерна. Детальніше >>> За матеріалами прес-служби Міністерства аграрної політики та продовольства В Мінрегіоні розпочали підготовку до реформування місцевого самоврядування В Мінрегіоні обговорили конкретні кроки, необхідні для здійснення реформи місцевого самоврядування. На зустрічі експертів та фахівців з питань місцевого самоврядування, представників профільних асоціацій, Секретаріату Кабінету Міністрів України та Адміністрації Президента України, яка відбулась за ініціативи Віце-прем’єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житловокомунального господарства Володимира Гройсмана, йшла мова про уже існуючі напрацювання і план подальших дій. Дискутувались також стратегічні підходи до проведення реформи. Серед документів, які були підготовлені в різні роки, але так і не були прийняті: проекти Концепції реформи місцевого самоврядування, законів України «Про право територіальних громад на об’єднання» і «Про співробітництво територіальних громад», низки інших законодавчих актів, які стосуються питань місцевого самоврядування і засад регіональної політики. Учасники зустрічі висловились за те, щоб проаналізувати кожен з перелічених документів і на їх основі підготувати пакет законопроектів для подання на схвалення Уряду. Володимир Гройсман наголосив: «Нас не цікавить реформа заради реформи. Нас цікавить створення належних умов і реальних можливостей для повноцінного розвитку територіальних громад. Це те, з чого треба починати, якщо ми хочемо зміцнити українську державність». Вже через тиждень, наступного четверга, в Мінрегіоні детально розглянуть кожен з проектів документів на наступному засіданні тематичної Робочої групи. Планується також розглянути конкретні пропозиції щодо змін в законодавчих та регуляторних актах, які б дозволили «демонтувати» систему обмежень повноважень місцевого самоврядування, збудовану в останні роки. Детальніше >>> За матеріалами прес-служби Мінрегіонбуду Центр міжнародного приватного підприємництва запропонував свої послуги щодо антикорупційних заходів Міністр економічного розвитку і торгівлі України Павло Шеремета провів зустріч із представниками Центру міжнародного приватного підприємництва (CIPE), під час якої обговорювалась можливість залучення експертів центру до реалізації в Україні антикорупційних заходів, а також проведення аналізу законодавчої бази. Директор представництва Центру міжнародного приватного підприємництва в Україні Наталія Баландіна зазначила, що CIPE протягом останніх років активно співпрацює з об’єднаннями малого та середнього бізнесу на всеукраїнському й регіональному рівнях. Тому Центр напряму від бізнесу отримує інформацію про ті прояви корупції, з якими стикаються підприємці. На її думку, знання та досвід CIPE стане у нагоді Мінекономрозвитку, «щоб ліквідувати ті чинники, які змушують підприємців давати хабарі». Також Наталія Баландіна повідомила, що експерти Центру можуть допомогти Міністерству провести експертизу тих чи інших нормативно- правових актів. У цьому контексті Павло Шеремета наголосив, що створення законодавчої бази, яка сприятиме розвитку підприємництва, нині є дуже важливим для економіки України. «Ми хочемо створити законодавство, яке дозволить Україні увійти до десятки країн за комфортністю умов ведення бізнесу», – зазначив Міністр. При цьому він повідомив, що наразі є необхідність наведення ладу у законодавстві в сфері державних закупівель, зокрема це стосується основного закону «Про здійснення державних закупівель». Центр міжнародного приватного підприємництва (CIPE) зміцнює демократію в усьому світі через розвиток приватного підприємництва та ринкові реформи. CIPE – один із чотирьох головних інститутів Національного фонду розвитку демократії (США). З року CIPE працює з лідерами ділового співтовариства, політиками і журналістами, створюючи інститути громадянського суспільства, життєво необхідні для існування демократичного суспільства. Основні напрямки діяльності CIPE включають боротьбу з корупцією, підприємницькі об&#;єднання, представництво й захист інтересів членів, корпоративне управління, демократичне управління, доступ до інформації, тіньовий сектор і право власності, а також програми для жінок та молоді. Детальніше >>> За матеріалами прес-служби Міністерства економічного розвитку та торгівлі ® натисніть на зображення та перейдіть на відповідний сайт ↺

6 Запрошуємо Вас до співпраці: авторів, рекламодавців, розповсюджувачів >>> Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected] Министерство замкнутого цикла: чем должно заниматься Министерство промышленной политики На сегодня для Украины очень важно создать современное Министерство промышленной политики. Наша страна, которая имеет огромный промышленный и научно-технический потенциал, по сути, потеряла такое направление, как промышленная политика. В то время как другие развитые государства промышленной политике уделяли очень серьезное внимание, особенно в последние годы. После финансового кризиса гг. такие страны, как США, Япония, Франция, Россия, убедились, что основа эффективности и конкурентоспособности экономики – не финансовые пирамиды, а конкурентоспособные промышленные производства. Сейчас там реализуются мощные программы в различных отраслях индустрии. Если мы проанализируем промышленную политику развитых государств, то можем выделить, как минимум, три важнейших компонента. В первую очередь – экспортная экспансия. То есть максимальное предложение наукоемкой технически сложной продукции на внешние рынки, продукции с высокой добавленной стоимостью. Во вторую: эффективная система государственного протекционизма во всех вопросах, связанных с острой конкуренцией на внутренних и внешних рынках. В третью: развитие внутреннего рынка на принципах международной конкурентоспособности выпускаемой продукции. Нам тоже, исходя из этих компонентов, необходимо выстраивать четкие программы, стратегии, законодательно-нормативную базу, денежно-кредитную, валютно-курсовую, налоговую политику. В Украине это, к сожалению, пока отсутствует. Но остается огромная проблема – наша экономика имеет сырьевой характер. Доля наукоемкой технически сложной продукции в ВВП составляет до %. В структуре экспорта до 70% приходится на сырьевую продукцию химического, горно-металлургического, аграрного комплекса. Подробнее >>> По материалам goalma.org  КОМІТЕТИ. АГЕНТСТВА. СЛУЖБИ. ІНСПЕКЦІЇ Торік Держфінінспекція пред&#;явила судових позовів на суму понад 1,1 млрд. грн. Упродовж року Держфінінспекція України та її територіальні органи в інтересах держави пред&#;явили судових позовів щодо відшкодування втрат фінансових і матеріальних ресурсів. Загальна сума, на яку були пред’явлені зазначені позови, становить більш як 1,1 млрд. грн. Зокрема, найбільшу кількість позовів пред&#;явили держфінінспекції в Дніпропетровській ( позовів на суму майже млн. грн.), Вінницькій (72 позови на суму 23,2 млн. грн.), Чернівецькій (67 позовів на 15,6 млн. грн.) областях та м. Києві (64 позови на ,6 млн. грн.). Довідково. Протягом року Держфінінспекція України в інтересах держави пред&#;явила до судових органів позовів. За матеріалами прес-служби Державної фінансової інспекції В. Семиноженко: Угоду про асоційоване членство України в ЦЕРН треба ратифікувати у стислі строки Верховна Рада України повинна якнайшвидше ратифікувати підписану восени минулого року Угоду про асоційоване членство України в Європейській організації ядерних досліджень (ЦЕРН). Про це заявив Голова Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації Володимир Семиноженко. «Зараз необхідно докласти максимум зусиль для пришвидшення процесу проходження всіх необхідних внутрішньодержавних процедур, щоб Парламент уже найближчим часом міг прийняти рішення про ратифікацію цієї надзвичайно важливої для нашої держави Угоди», заявив Володимир Семиноженко. «Враховуючи здобутки українських вчених та їх вклад в розвиток світової науки, а особливо проектів, які реалізуються ЦЕРНом, набуття Україною статусу асоційованого члена у цій організації є логічним і очікуваним кроком», - вважає Голова Держінформнауки. За його словами, ратифікація дозволить ввести в дію угоду з ЦЕРН, що у свою чергу активізує двостороннє співробітництво нашої держави з цією поважною науковою організацією. Таким чином будуть створені сприятливі умови для інтеграції України до Європейського наукового та дослідницького простору на міждержавному рівні, а також розширить можливості науково-дослідних установ і підприємств України стосовно участі у тендерах ЦЕРН, виконання замовлень на виготовлення високотехнологічного обладнання, дослідженнях в галузі ядерної медицини. Детальніше >>> За матеріалами прес-центру Держінформнауки Щодо ситуації на кордоні з Росією та в АР Крим Державна прикордонна служба України продовжує виконувати свої обов’язки в умовах ускладнення військово-політичної обстановки в АР Крим та на українськоросійській ділянці кордону. Ситуація в Азово-Чорноморському управлінні Державної прикордонної служби (підрозділи базуються в АР Крим) залишається напруженою, але контрольованою. Основні зусилля командування відомства та керівництва регіонального управління направлені на недопущення реагування на провокації з боку військових ЗС РФ та агресивно налаштованих прихильників так званого «кримського уряду», підтримання високого морально-психологічного стану особового складу, організації охорони кордону в умовах блокування підрозділів Держприкордонслужби України іноземними спецпризначенцями. Сьогодні Держприкордонслужбі вдалося зберегти корабельно-катерний склад морської охорони відомства (23 кораблі та катери передислоковані у порти Одеси та Бердянська), не допустити захоплення зброї та військової техніки в АР Крим, забезпечити високий морально-психологічний дух у військових колективах. Разом з тим наразі заблокованими залишаються 11 підрозділів, що розташовані в АР Крим Детальніше >>> За матеріалами прес-служби Державної прикордонної служби ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ  РОЗВІДКА Голова Служби зовнішньої розвідки України Віктор Гвоздь провів зустріч з іноземними партнерами 4 березня у Службі зовнішньої розвідки України відбувся брифінг для офіційних представників іноземних спецслужб, акредитованих в Україні. Під час виступу на ньому Голова СЗР України Віктор Гвоздь проінформував присутніх про позицію Служби зовнішньої розвідки України в умовах виникнення реальної загрози державному суверенітету і територіальної цілісності України внаслідок дій іноземної сторони, спрямованих на підтримання сепаратистських виступів у Криму. Голова СЗР України наголосив на тому, що дії нового керівництва Української держави і всіх суб’єктів системи національної безпеки України спрямовані виключно на захист прав і свобод українських громадян і не містять в собі жодних загроз для інтересів іноземних держав чи забезпечення законних інтересів всіх представників українського суспільства. При цьому він зазначив, що всілякі повідомлення про нібито порушення з боку влади прав та свобод українських громадян не відповідають дійсності і мають на меті лише дестабілізацію внутрішньополітичної обстановки в державі. Пріоритетним напрямком спільної роботи СЗР України з іноземними партнерами Віктор Гвоздь назвав стабілізацію ситуації, яка склалася навколо України, і формування безпечного міжнародного середовища, сприятливого для реалізації як національних інтересів держави, так і регіону та Європи в цілому. У той же час Голова СЗР України акцентував увагу на тому, що Україна готова до захисту своїх національних інтересів із застосуванням усіх законних методів і засобів, включаючи військові. Звертаючись до партнерів, Віктор Гвоздь зазначив, що Україна розраховує на всебічну підтримку іноземних держав та міжнародних організацій з питань стабілізації обстановки. Він підтвердив свою готовність до організації і здійснення контактів з представниками та експертними групами партнерських спеціальних служб у будь-який момент як на території України, так і за її межами, а також вірність усім досягнутим домовленостям у сфері дво- та багатостороннього співробітництва. Детальніше >>> За матеріалами Прес-служби Служби зовнішньої розвідки України  СБУ До російських спецназівців звернувся перший командир українського спецпідрозділу "Альфа" До військовослужбовців російського спецназу звернувся перший керівник спецпідрозділу Служби безпеки України «Альфа», генерал-лейтенант СБУ в запасі Василь Крутов: «Як колишній командир підрозділу українського спецназу я звертаюсь до моїх колег з Росії, щодо яких я маю найтепліші почуття і серед яких у мене багато друзів і бойових товаришів. Мої бойові друзі, я закликаю Вас не допустити рокової історичної помилки і зробити все, аби не перейти останню межу. Хто, як не ви, розуміє згубність цього кроку, хто, як не ви, розуміє, що очікує на всіх нас у результаті саме такого кривавого сценарію. Хто, як не ви, здатні надати новий зміст словам відомої пісні «Хотят ли русские войны?» Тому прошу вас, мої дорогі друзі, докласти усіх зусиль для відвернення катастрофи, щоб усім нам потім не довелося гірко страждати від жахливих наслідків, у разі, якщо все-таки катастрофа трапиться. Я не є членом жодної політичної партії і звертаюсь до Вас як патріот своєї Вітчизни і людина, яка любить Росію. Впевнений, що ті проблеми, які виникли, можливо не так швидко як хотілося б, але все ж можуть бути вирішені шляхом політичного діалогу та переговорів. Тому закликаю обидві сторони протистояння до стриманості і максимальної витримки». Детальніше >>> За матеріалами прес-центру Служби безпеки України  ПРОКУРАТУРА За фактом прийняття рішення про входження Криму до складу Росії розпочато кримінальне провадження Генеральна прокуратура України здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, розпочатому Головним слідчим управлінням Служби безпеки України за ч.3 ст Кримінального кодексу України (посягання на територіальну цілісність і недоторканість України). Вказане вище рішення суперечить статті 73 Конституції України, згідно якої питання про зміну території України вирішується виключно на всеукраїнському референдумі. Наразі проводяться слідчо-оперативні заходи з метою доведення вини окремих осіб, які вчинили це кримінальне правопорушення. Нагадаємо, 6 березня Верховна Рада Криму прийняла рішення про входження АРК до складу Росії. За матеріалами Відділу зв’язків із засобами масової інформації ГПУ НОВИНИ РЕГІОНІВ  КИЇВ Главой КГГА стал Бондаренко И.о. президента Украины, председатель Верховной Рады Александр Турчинов назначил главой Киевской горгосадминистрации народного депутата (фракция «Батькивщина») Владимира Бондаренко. Соответствующий указ № / от 7 марта опубликован на сайте и.о. президента. «В соответствии со статьями и Конституции Украины постановляю: назначить Бондаренко Владимира Дмитриевича главой Киевской городской государственной администрации», – говорится в тексте указа. Бондаренко, г.р. – народный депутат Украины Верховной Рады 7-го созыва, председатель подкомитета по вопросам избирательного законодательства и объединения граждан парламентского комитета по вопросам государственного строительства и местного самоуправления. По материалам goalma.org

7 Запрошуємо Вас до співпраці: авторів, рекламодавців, розповсюджувачів >>> Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected]  СХІД На Дніпропетровщині представлені основні авдання роботи обласної влади Заступник голови облдержадміністрації Борис Філатов представив 4 основні завдання роботи нової команди обласної влади. Це збереження суверенітету та територіальної цілісності України, стабілізація соціальної та економічної ситуації на Дніпропетровщині, формування прозорих «правил гри» та усунення цензури, а також проведення вільних чесних виборів Президента України. Про це він повідомив під час прес-конференції. «Всі ці завдання глобальні, але ми повинні виконати їх у найкоротший термін», наголосив Борис Філатов. Борис Філатов наголосив, що сьогодні всі зусилля потрібно сконцентрувати на збалансованості бюджетів та забезпеченні соціальних виплат. Він також пояснив, що завдання встановити «нові правила гри» передбачає кадрові зміни в регіоні. Наразі ведуться консультації з усіма політичними силами, з бізнес-колами, лідерами громадської думки, для того, щоб стабілізувати ситуацію в районах. Також з наступного тижня Борис Філатов планує розпочати цикл робочих зустрічей у районах як з діючою владою, так і з громадськістю:політичними партіями, активістами, представниками бізнесу тощо. «У першу чергу це потрібно зробити для того, щоб зрозуміти що зараз відбувається на місцях. І після цього – після широких консультацій та можливого аудиту, ми будемо приймати кадрові рішення. Ми повинні чітко, прозоро та, дотримуючись певних критеріїв, визначитися у кадровій політиці», - сказав Борис Філатов. Детальніше >>> За матеріалами прес-центр Дніпропетровської ОДА Тарута: ситуация в Донецке стабилизируется в ближайшее время Новая власть в Донецке уже в ближайшее время стабилизирует ситуацию и такие личности, как «губернатор Губарев» станут историей. Об этом в пятницу заявил губернатор области Сергей Тарута. Он рассказал, что за последние два дня правоохранителям удалось много сделать для обеспечения порядка в городе. «Мы усилили правоохранительные органы. Были сделаны кадровые изменения. И вы увидели, как за два дня ситуация изменилась», – сказал Тарута. Он уверен, что милиция сможет обеспечить порядок в Донецке и во всем регионе. «Мы сейчас работаем над тем, чтобы те радикальные элементы, которые сегодня призывают к каким-то раскольническим действиям, чтобы это жестко пресекалось», – рассказал губернатор. Он заявил, что призывает всех «активистов», которые сейчас собирают вокруг себя людей, садиться за стол и договариваться. «Я призываю снизить градус накала и не соревноваться, кто больше людей соберет. Мы соберем больше», – уверен Тарута. Губернатор рассказал, что сейчас ведется активная работа по формулированию «всеобщего призыва к Донбассу». «Мы за мир. Мы за единую Украину. И мы за дружбу с Россией», – пояснил Тарута. «Наиболее радикальные, как господин Губарев, человек с неустойчивой психикой, человек, с которым легко, видимо было разговаривать, вселить ему уверенность, что он народно избранный… Это, к сожалению, имеет сегодня почву, но это – уже история», – добавил он. Как известно, в четверг СБУ задержала самопровозглашенного «губернатора» Донецка Павла Губарева, обвиненного в преступлении против государства. Подробнее >>> По материалам goalma.org "Звільнений" губернатор Луганщини: Я працюю, заяву писав під тиском Заява губернатора Луганської області Михайла Болотських про відставку не є дійсною, оскільки її він писав під тиском "фізичної розправи над жінками і дітьми, що знаходилися в будівлі ОДА". Про це заявив сам Болотських, повідомляє Народна рада Луганського Майдану з посиланням на прес-службу Луганської ОДА. Інформацію про свою відставку він спростував. "Заяву про відставку я писав під тиском. Адже була загроза від сепаратистів фізичної розправи над жінками і дітьми, що знаходилися в будівлі облдержадміністрації. Тому заради стабілізації я був змушений написати заяву, яка є недійсною", - заявив він. За словами Болотських, він продовжує працювати. "Я працюю на Україну. Тримаю ситуацію під контролем, стою на захисті суверенітету України, територіальної цілісності нашої держави, інтересів мешканців Луганщини. В жодному випадку я не збираюсь приипиняти це робити – в такій непростій ситуації це було б неправильно", – заявив Болотських. Також він повідомив, що силові структури області працюють у звичному режиму та займаються врегулюванням ситуації у правовому полі. Як відомо, 9 березня проросійські мітингарі з числа представників організацій "Луганська гвардія", "Молода гвардія" та громадяни Росії вдерлися до будівлі Луганської ОДА, вивісили прапор РФ над ОДА та змусили Болотських написати заяву про відставку. За матеріалами goalma.org ® натисніть на зображення та перейдіть на відповідний сайт ↺  АР КРИМ Власти Крыма пообещали провести национализацию Собственность Украины в Крыму будет национализирована в пользу Автономной республики Крым. Об этом 6 марта сообщает «Интерфакс» со ссылкой на первого вице-премьера республики Рустама Темиргалиева. Он также добавил, что вся частная собственность на территории Крыма будет переоформлена с учетом российского законодательства. В начале марта российский Минфин начал прорабатывать предложения по оказанию Крыму финансовой помощи. Тогда глава ведомства Антон Силуанов оценивал дефицит бюджета Крыма в десять миллиардов гривен (35 миллиардов рублей). Премьер-министр Крыма Сергей Аксенов 1 марта сообщил, что его правительство договорилось с Россией о получении финансовой помощи. 6 марта стало известно, что парламент Крыма попросил президента России Владимира Путина принять полуостров в состав РФ на правах субъекта федерации. Референдум о статусе Крыма будет проведен 16 марта, в то время как ранее он планировался на 30 марта, а первоначально - на 25 мая. По материалам goalma.org Російські агресори продовжують нарощувати військову присутність у Криму З боку російських агресорів продовжується блокування паромної переправи «Крим». Всього в пункті пропуску знаходиться до озброєних військовослужбовців Росії та 50 чоловік так званої «самооборони». Застосовуючи фізичну силу вони унеможливлюють здійснення належного прикордонного та інших видів контролю. Минулої доби відбулося ще дві провокації у пункті пропуску «Крим», під час яких російські військові сприяли прориву через кордон фактично двох армійських колон. Вони відтіснили представників усіх контрольних служб, а за деякий час спочатку через кордон прорвалося 15 автомобілів «Камаз» без номерів, серед яких також був один паливозаправник та машина зв’язку. Невдовзі у такий самий спосіб російські військові пропустили ще 10 «Камазів», 6 «Уралів» та карету швидкої допомоги. Крім того, техніка та матеріальні засоби доставляються десантними кораблями Чорноморського флоту Росії. В бухті «Казача» з двох кораблів вивантажили спочатку 18 вантажних автомобілів «Урал» та «Камаз» з продовольством, а згодом 17 автомобілів «Камаз» та 1 БТР. Детальніше >>> За матеріалами прес-служби Державної прикордонної служби Военные захватили аэродром в Новофедоровке и устанавливают пулеметы Российские военные в воскресенье вечером захватили украинский аэродром в Новофедоровке (Сакский район, Крым), написал на своей странице в социальной сети Facebook начальник крымского медиа-центра Министерства обороны Владислав Селезнев. "Аэродром захвачен российскими солдатами. Их порядка 80 человек. Оборудовали огневые точки вдоль взлетной полосы, устанавливают пулеметы", - отмечает господин Селезнев. По его информации, военным помогали около полусотни гражданских лиц. "Проникли с тыла, от прилегающего к аэродрому села. Там нарушено ограждение периметра аэродрома", - написал представитель Минобороны. По информации Владислава Селезнева, россияне ранее не смогли заставить командира Сакской морской авиационной бригады открыть основные ворота аэродрома. Он добавил, что неизвестные гражданские лица своими автомобилями заблокировали все контрольно-пропускные пункты объекта. По материалам ИА «Украинские новости» МІЖНАРОДНІ ПРЕДСТАВНИЦТВА В УКРАЇНІ  СНД Президент Российской Федерации goalma.org ответил на вопросы журналистов о ситуации на Украине goalma.org: Добрый день, уважаемые коллеги! Знаете, мы как поступим? Я, во всяком случае, предлагаю так сделать. Провести нашу сегодняшнюю встречу не как интервью, а как беседу. Поэтому попросил бы вас набросать максимальное количество вопросов, я их помечу, постараюсь, насколько смогу, на них ответить, а потом поговорим уже более подробно, по деталям, по тем нюансам, которые, может быть, вас интересуют особенно. ВОПРОС: Как Вы в целом оцениваете реакцию Запада на события на Украине и угрозы в отношении России: какие-то санкции нам грозят и выход из «восьмёрки»? goalma.org: Что касается санкций. О последствиях этих санкций должны прежде всего думать те, кто их собирается вводить. Я думаю, что в современном мире, когда всё взаимосвязано и все друг от друга зависят так или иначе, конечно, можно нанести какойто ущерб друг другу, но это будет взаимный ущерб, и об этом тоже нужно подумать. Это первое. Второе, и это, собственно говоря, самое главное. Я уже сказал о наших мотивах поведения. А мотивы поведения наших партнёров-то в чём заключаются? Они поддержали антиконституционный переворот и вооружённый захват власти, объявили этих людей легитимными и стараются их поддержать. Кстати говоря, мы и в этом случае полны терпения и даже готовности на какое-то сотрудничество, мы не хотим прерывать сотрудничество. Как вы знаете, я несколько дней назад поручил Правительству продумать, как можно продолжать контакты даже с теми властями в Киеве, которые мы не считаем вполне легитимными, с целью сохранить взаимодействие в сфере экономики и промышленности. Мы считаем наши действия вполне обоснованными, а всякие угрозы в адрес России – контрпродуктивными и вредными. Что касается «восьмёрки», я не знаю. Мы готовимся к «восьмёрке», готовы будем у себя принять наших коллег. Если они не хотят приезжать – ну не надо. Подробнее >>> По материалам Посольства Российской Федерации на Украине

8 Запрошуємо Вас до співпраці: авторів, рекламодавців, розповсюджувачів >>> Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected]  ЄВРОПА Обговорення ситуації в Україні на рівні Міністрів закордонних справ Виступ Пана Лорана Фабіуса: «Ми працювали весь день. Вперше, від початку української кризи, ми зібралися всі разом: Міністр закордонних справ Росії Пан Сергій Лавров, Пан Керрі, представник американської сторони, український Міністр закордонних справ, наші європейські партнери та я. Було досягнуто домовленості продовжувати переговори. Це не кінець. Ситуація непроста. Водночас, ми щасливі з того, що цей день у Парижі дозволив щось розпочати. Ми домовилися спробувати в найближчі дні знайти мирне рішення, яке дозволить вийти з кризи. Завтра в Римі ми продовжимо обговорення цього питання, так само як і в Брюсселі. І в наступні дні ми будемо продовжувати працювати. Вперше, після цієї зустрічі в Парижі, відбулись зрушення у правильному напрямку.» Детальніше >>> За матеріалами Посольства Франції в Україні Федеральний міністр закордонних справ Німеччини у Парижі Заява Федерального міністра закордонних справ Німеччини Ф.-В. Штайнмайера, зроблена ним після переговорів у Парижі в середу ввечері: «Спочатку ми засідали лише у європейській групі, а потім спільно з Держсекретарем США. Ми сиділи разом з Міністром закордонних справ України і, звичайно, на одному з етапів, також за участі Росії. Це були довгі і тяжкі переговори. Моє враження від сьогоднішнього дня таке: Всі задіяні сторони свідомі своєї відповідальності. Це конфлікт в Україні, проте він, якщо ми не досягнемо його деескалації і не вирішимо його, матиме наслідки на багато інших регіонів світу. Якщо конфлікт навколо України призведе до нового розколу Європи, ми опинимося у зовсім іншій, небажаній реальності. Якщо конфлікт навколо України не буде вирішено, тоді розв&#;язання інших конфліктів - таких, скажімо, як конфлікт навколо Ірану або Сирії – стане набагато складнішим від того, що і так уже має місце сьогодні. Тому всі знають, про що йдеться. З цією серйозністю ми й вели сьогодні дискусії та переговори…» Детальніше >>> За матеріалами Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні Прес-Конференція Посла ЄС в Україні У п‘ятницю в готелі "Україна" відбулась прес-конференція Посла Європейського Союзу в Україні, Яна Томбінські. Захід був організований Українським Кризовим Медіа Центром. Голова Представництва Європейського Союзу в Україні говорив про останні події в Україні та позачергову зустріч голів держав або урядів ЄС стосовно України, яка відбулась сьогодні в Брюсселі. Ян Томбінські відповів на запитання на наступні теми:  Легітимність українського влади: "Найголовніше сьогодні, це участь голів держав та урядів ЄС і Прем&#;єр-міністра України, Арсенія Яценюка, у позачерговій зустрічі щодо України. Це перший крок для того, щоб показати повну легітимність уряду України, який зараз керує країною. Європейський Союз рішуче підтримує даний уряд і народ України. Вчора Європейська Рада прийняла пакет заходів для фінансової підтримки України та полегшення реформ. Сьогодні мова здебільшого піде про політичні аспекти, стосовно державного суверенітету та територіальної цілісності, про головні принципи, на яких побудований сьогоднішній світ."  Рішення Криму приєднатись до Росії: "Я знаю, що можливі територіальні зміни в Україні регулюються статтею 73 Конституції України. І у ній сказано, що єдиний спосіб для зміни території держави – це всеукраїнський референдум. Відповідно, з огляду на діючу в Україні Конституцію, рішення Криму приєднатись до Росії суперечить положенням Конституції. Це очевидно, що референдум в частині України не може вирішувати такі питання. Я ще раз підкреслюю, Крим – це частина України"  Фінансова допомога: "За останні роки Європейський Союз надав Україні 3 мрлд Євро на підтримку змін та реформ. І це не позика. Це гроші, які не треба повертати. Зараз ми також працюємо над проектами, які покликані сприяти впровадженню системних реформ, для того, щоб у майбутньому Україна не потребувала грошової допомоги."  Можливість підписання Угоди про Асоціацію нинішнім урядом: "В рамках конституційного ладу України, це цілком законно, що Голова Верховної ради виконує обов’язки Президента в час відсутності останнього. Стаття Конституції України йому дає ці повноваження, а також повноваження підписувати міжнародні угоди від імені України." Детальніше >>> За матеріалами прес-служби Представництва Європейського Союзу в Україні ® УСЛУГИ БИЗНЕС-ПЛАНИРОВАНИЯ: Бизнес-план – это документ, который разрабатывается в процессе бизнеспланирования, оценивающий возможности и угрозы, описывающий возможные сценарии развития бизнеса и прогнозирующий вероятность успешности бизнеспроекта. Профессионально подготовленный бизнес-план позволяет сделать вывод о необходимости привлечения ресурсов в бизнес-проект, помогает привлечь необходимые ресурсы и эффективно их использовать. Более готовых решений! С уважением и надеждой на сотрудничество,  Анатолий Марущак  CEO « Agency Business Planning»    [email protected]  , г. Киев, ул. Пирогова 2, оф. PGRC натисніть на зображення та перейдіть на відповідний сайт ↺ МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ  ПОЛІТИЧНІ  МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ Заступник Міністра закордонних справ України goalma.orgіров прийняв делегацію ОБСЄ 6 березня ц.р. заступник Міністра закордонних справ України – керівник апарату Андрій Олефіров прийняв делегацію ОБСЄ, до складу якої увійшли Особистий представник Діючого голови ОБСЄ з питань України Тім Гульдіманн, Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин Астріт Торс та Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Дуня Міятович. Зазначена делегація перебуває з візитом в Україні з 3 березня з метою ознайомлення з поточною ситуацією в нашій державі, в тому числі в АР Крим у контексті присутності російських військ на території півострова. Делегація ОБСЄ висловила глибоку стурбованість нинішнім станом справ в Криму, назвавши ситуацію надзвичайно небезпечною. Було повідомлено про перешкоджання їх роботі в АР Крим з боку озброєних людей, відмову самопроголошеного керівництва Криму зустрітися з делегацією. goalma.orgіров звернувся до ОБСЄ з проханням сприяти якомога скорішому започаткуванню роботи моніторингової місії ОБСЄ в Україні, у тому числі в АР Крим. Сторони детально зупинилися на можливостях залучення потенціалу інститутів ОБСЄ, зокрема Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин та Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ, до врегулювання ситуації в нашій країні. Під час зустрічі goalma.orgіров, серед іншого, запевнив, що всі органи державної влади України приділяють особливу увагу реалізації завдань, що сприятимуть зміцненню в українському суспільстві принципів свободи слова, толерантності і недискримінації, розбудови суспільства на засадах демократії та верховенства права. Детальніше >>> За матеріалами прес-служби МЗС України В МЗС України відбулася зустріч з представником Генсека ООН 5 березня р. Заступник Міністра закордонних справ України Андрій Олефіров зустрівся з Першим заступником Генерального секретаря ООН Яном Еліассоном. Ян Еліассон поінформував про перебіг свого візиту до України, високо оцінивши результати зустрічей з керівництвом держави. Сторони обговорили поточний стан ситуації довкола Автономної Республіки Крим та шляхи подальшого залучення ООН до її деескалації. Ян Еліассон наголосив на необхідності неухильного дотримання основоположних норм і принципів Статуту ООН, насамперед щодо мирного врегулювання спорів, а також підтвердив беззаперечну підтримку ООН державного суверенітету, територіальної цілісності та незалежності України. Він наголосив на нагальності налагодження офіційного українсько-російського діалогу з метою якнайскорішого врегулювання ситуації в АРК та високо оцінив стриманість дій української сторони під час конфлікту. Андрій Олефіров від імені керівництва держави передав подяку Генеральному секретарю ООН Бан Кі-муну за його особисті зусилля з врегулювання ситуації в АРК. Детальніше >>> За матеріалами goalma.org Україна представить свою офіційну позицію на сесії Венеціанської комісії з нагоди референдуму в АРК щодо приєднання до РФ Міністр юстиції Павло Петренко візьме участь у черговій пленарній сесії Венеціанської комісії, на якій розглядатиметься питання щодо рішення Верховної Ради АР Крим про приєднання до Російської Федерації. Так, напередодні Генеральний секретар Ради Європи Торбйорн Ягланд офіційно звернувся до Венеціанської комісії «За демократію через право» з проханням надати висновок щодо рішення Верховної Ради АР Крим про приєднання до Російської Федерації. У зв’язку з цим до участі у сесії Венеціанської комісії було запрошено Міністра юстиції України Павла Петренка, щоби Міністр представив офіційну позицію України щодо цього питання. Зокрема, Рада Європи просить Венеціанську комісію роз’яснити, чи прийняте Верховною Радою АР Крим рішення організувати референдум про приєднання до Російської Федерації або відновити дію Конституції Республіки Крим року узгоджується з конституційними принципами. Окрім того, Венеціанська комісія має надати свої висновки щодо того, чи відповідає нормам і принципам міжнародного права проект закону РФ «Про внесення змін до Федерального конституційного закону «Про порядок прийняття в Російську Федерацію і утворення у її складі нового суб’єкта Російської Федерації». Передбачається, що Венеціанська комісія розгляне вказані документи та винесе свої висновки на затвердження під час чергової ї пленарної сесії, яка має відбутись березня року. Детальніше >>> За матеріалами ПРЕС-СЛУЖБи МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ  СНД Заявление Министерства иностранных дел Республики Казахстан по ситуации в Украине Казахстан выражает глубокую озабоченность в связи с развитием ситуации в Украине. Дальнейшая эскалация напряженности может привести к непредсказуемым последствиям, как в региональном, так и глобальном масштабе. Казахстан призывает все вовлеченные стороны отказаться от силовых вариантов урегулирования ситуации и предпринять максимальные политические усилия в целях решения сложившейся проблемы переговорным путем. Данное решение должно базироваться на фундаментальных принципах международного права. Призываем все заинтересованные стороны взвешенно, объективно и ответственно подойти к оценке ситуации и воздержаться от действий, способных спровоцировать дальнейшее обострение украинского кризиса. Казахстан выражает надежду на скорейшую нормализацию обстановки, мирный диалог всех политических сил и востановление правопорядка. Подробнее >>> По материалам goalma.org ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected]

9 Запрошуємо Вас до співпраці: авторів, рекламодавців, розповсюджувачів >>> Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected] В Милли Меджлисе Азербайджана обсудили события в Украине На пленарном заседании Милли Меджлиса (парламента) Азербайджана во вторник депутаты обсудили украинско-российские отношения. Об этом сообщает goalma.org со ссылкой на Trend. В частности, депутат Фарадж Гулиев в ходе заседания коснулся последних событий в Украине. «Украина в международных организациях выступала в поддержку Азербайджана. Азербайджан, как минимум, может выступить на сессии ПА "Евронест". Происходящее сейчас в Крыму – это оккупация. Поэтому предлагаю провести заседание межпарламентских групп дружбы Азербайджан-Украина и Азербайджан-Россия. Члены этих групп должны быть командированы в Украину и Россию. В противном случае Украина может проявить равнодушие при обсуждении вопроса нагорно-карабахского конфликта в международных структурах», – отметил депутат. Подробнее >>> По материалам goalma.org Лукашенко - за целостность Украины Второй президент Украины Леонид Кучма в очередной раз обсудил по телефону проблемы урегулирования сложившейся ситуации вокруг Украины с президентом Республики Беларусь Александром Лукашенко. Последний выступил за территориальную целостность Украины. Об этом сообщает пресс-служба благотворительной организации Президентский фонд goalma.org "Украина". "Лидер соседнего государства однозначно подтвердил позицию своей страны: Беларусь высказывается за территориальную целостность Украины. Решение всех сложных внутриполитических и международных проблем необходимо находить только мирным путем. Лукашенко также сообщил, что подобную позицию он намерен высказать в среду во время трехсторонней встречи Президентов Республики Беларусь, Российской Федерации и Казахстана в Москве", - говорится в сообщении. В свою очередь goalma.org поблагодарил goalma.orgнко за его взвешенную позицию, подчеркнув, что нельзя допустить развития событий по другому сценарию. Второй президент Украины также высказал свою точку зрения по вопросам взаимовыгодного сотрудничества между Украиной и Беларусью во всех сферах, в первую очередь экономической. Подробнее >>> По материалам goalma.org Парламент Грузии принял резолюцию по Украине Парламент Грузии 74 голосами принял резолюцию по Украине, разработанную парламентским большинством. Депутаты от правящей коалиции «Грузинская мечта» и меньшинство, представляющее «Единое национальное движение», в четверг, 6 марта, не смогли согласовать окончательный единый вариант текста резолюции в связи с событиями вокруг Украины. Как заявил на заседании бюро председатель парламента Давид Усупашвили, несмотря на двухдневные консультации, им не удалось принять окончательный единый вариант текста, передает Грузия Online. Парламент Грузии выражает полную поддержку европейскому выбору свободолюбивого украинского народа и территориальной целостности и суверенитету Украины; осуждает насильственные действия России против суверенной Украины, нарушающие нормы международного права и двусторонние соглашения; обращается к правительству Грузии с просьбой продолжить консультации с представителями украинской власти и в случае необходимости оказать действенную помощь братскому украинскому народу; обращается к правительству Грузии принять активное участие в запланированных под эгидой ООН, ОБСЕ, Евросоюза, Совета Европы и других международных организаций миротворческих, наблюдательных и гуманитарных миссиях; призывает Россию вывести из Украины военные подразделения и прекратить все действия, направленные на подрыв государственности Украины… Подробнее >>> По материалам goalma.org Молдавский парламент принял декларацию в связи с ситуацией в Украине Парламент принял сегодня декларацию в связи с ситуацией в Украине. Как сообщает Молдпрес, в декларации отмечено, что «Парламент Республики Молдова солидарен с парламентом Украины в усилиях по обеспечению стабильности и европейского будущего Украины». «Мы считаем, что главная опасность, связанная с событиями в Украине, в частности развитием ситуации в Крыму, состоит в подрыве территориальной целостности и суверенитета Украины, что может повлечь серьезные последствия для всего региона», отмечено в декларации. В декларации парламент призвал Организацию Объединенных Наций, Организацию по безопасности и сотрудничеству в Европе, Европейский союз, Содружество Независимых Государств применять все инструменты международного права и механизмы урегулирования во избежание эскалации конфликта и для обеспечения мира и стабильности в Украине и во всем регионе. Депутаты Партии коммунистов Республики Молдова (ПКРМ) покинули заседание парламента во время обсуждения декларации. Подробнее >>> По материалам goalma.org goalma.org: Ми готові відбудовувати відносини з РФ. Але підлеглими Росії ніколи не будемо На позачерговому саміті глав держав і урядів Європейського Союзу за участю України було зазначено, що ЄС чітко стоїть на позиціях територіальної цілісності, недоторканності та незалежності української держави. Про це повідомив Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк на пресконференції у п’ятницю, 7 березня. Арсеній Яценюк зазначив, що під час саміту обговорювалося питання військової ескалації, військової агресії на території Криму і прийняття рішень так званими органами Автономної Республіки Крим. «У рішенні ради ЄС чітко зазначено, що так звані органи Автономної Республіки Крим прийняли незаконне і неконституційне рішення про проведення референдуму», - сказав він. «Хочу попередити сепаратистів і інших зрадників української держави, які намагаються працювати проти України: будь-яке ваше рішення, яке буде прийняте, є завідомо незаконним та неконституційним, і ніхто в цивілізованому світі не визнає рішення так званого референдуму так званої кримської влади», підкреслив Яценюк. Прем’єр-міністр також наголосив, що Уряд України чітко задекларував свою готовність вести переговори з Урядом Росії: «Але для цього наші російські сусіди, які все-таки мають стати російськими партнерами, повинні вивести війська, виконувати свої двосторонні та багатосторонні зобов&#;язання, перестати підтримувати сепаратистів і терористів, які перебувають на території Криму, і всьому світу заявити, що Україна і Росія почали будувати новий тип відносин». Детальніше >>> За матеріалами goalma.org  ЄВРОПА Греция готова поделиться с Украиной рецептом преодоления финансового кризиса Министр иностранных дел Греции Эвангелос Венизелос выступил с предложением созвать международную конференцию с целью оказания срочной финансовой помощи Украине. Такую инициативу глава греческого МИД озвучил после прошедшей в воскресенье в Киеве встречи с исполняющим обязанности президента Александром Турчиновым и министром иностранных дел Андреем Дещицей. По мнению Венизелоса, “самая острая проблема, которая существует сейчас, - это экономический кризис”. “Мы готовы передать предложения о том, как международное сообщество может помочь Украине с участием Международного валютного фонда, но не ограничиваясь только МВФ, - сказал глава МИД Греции. - Мое собственное предложение заключается в том, что нужно обязательно провести международную конференцию по этому вопросу, чтобы немедленно разработать схему для оказания такой помощи. Конечно, Греция готова предоставить из-за опыта преодоления кризиса, который мы переживаем, свое ноу-хау Украине”. Подробнее >>> По материалам goalma.org Андрій Дещиця зустрівся із Міністром закордонних справ Франції Під час перебування з робочим візитом у Парижі в.о. Міністра закордонних справ України Андрій Дещиця зустрівся із Міністром закордонних справ Франції Лораном Фабіусом. Основною темою зустрічі стало питання збереження територіальної цілісності та суверенітету України у світлі введення на територію нашої держави військових сил Російської Федерації. Міністр також наголосив на відданості нового українського керівництва політиці миру та поваги прав усіх громадян України, незалежно від національної, етнічної та релігійної приналежності. Глава зовнішньополітичного відомства України подякував Лорану Фабіусу за його особистий внесок у врегулювання внутрішньополітичної кризи в Україні та ефективне посередництво французької сторони. За матеріалами прес-служби Міністерства закордонних справ Міністр фінансів провів зустріч з Міністром закордонних справ Швеції 5 березня Міністр фінансів України Олександр Шлапак провів зустріч з Міністром закордонних справ Швеції Карлом Більдтом. Під час бесіди Міністр фінансів висловив щиру подяку європейським партнерам за відчутну підтримку Уряду України у нелегкий для країни час. Також у ході зустрічі Олександр Шлапак повідомив, що серед основних завдань, які стоять сьогодні перед Урядом, в цілому та перед Міністерством фінансів України, зокрема – це зниження рівня корупції, скорочення дефіциту державного бюджету та забезпечення активної співпраці з міжнародними партнерами задля стабілізації фінансово-економічної ситуації в країні. Міністр фінансів зауважив, що Уряд наразі розпочав реалізацію програми жорсткої економії державних коштів. Окрім того, вже зроблені перші ефективні заходи спрямовані на раціоналізацію державних видатків та збільшення притоку іноземних інвестицій в країну. У свою чергу, Міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт зазначив, що Уряд України може розраховувати на підтримку з боку міжнародної спільноти та надання експертної допомоги на всіх рівнях. На думку Карла Більдта, стан економіки європейський країн та світова економічна ситуація в цілому поступово покращуються, і це дає надії для всього світу дивитися з оптимізмом на майбутнє. Детальніше >>> За матеріалами прес-служби Мінфіну України В МЗС України відбулася зустріч з Міністром закордонних справ Фінляндії 6 березня ц.р. в МЗС України відбулася зустріч заступника Міністра – керівника апарату Андрія Олефірова з Міністром закордонних справ Фінляндії Ерккі Туоміоя. В ході зустрічі було обговорено внутрішньополітичну ситуацію в Україні, у тому числі розвиток подій в АРК у зв’язку з агресивними діями РФ по відношенню до нашої держави. Сторони окреслили шляхи взаємодії України та Фінляндії з метою збереження суверенітету та територіальної цілісності України, чому, зокрема, сприятиме діяльність моніторингової місії ОБСЄ в Україні. Окрему увагу у ході зустрічі було приділено перспективам реалізації євроінтеграційного курсу України. Детальніше >>> За матеріалами прес-служби МЗС України Совет ЕС пригласил Украину к участию во внеочередном саммите глав государств-членов ЕС Совет Европейского союза пригласил Украину к участию во внеочередном саммите глав государств и правительств стран ЕС. Об этом в Facebook сообщил премьер-министр Украины Арсений Яценюк. “Совет Европейского Союза пригласил Украину принять участие во внеочередном саммите глав государств и правительств стран ЕС”, – сообщил Яценюк. Участие в саммите представителя третьей стороны, которая не является членом Европейского Союза, является беспрецедентным. Напомним, в четверг в рамках однодневного рабочего визита в Брюссель Премьер-министр Украины Арсений Яценюк проведет встречу с Генеральным секретарем НАТО Андерсом Фог Расмуссеном с целью обсуждения ситуации в Украине. По материалам goalma.org Чеське міністерство піднімає прапор України на знак солідарності Міністр сільського господарства Чехії Маріан Юречка встановив сьогодні на будівлі свого міністерства прапор України. Він заявив, що цим символічним кроком хоче «висловити свою співучасть у подіях, які зараз відбуваються в Україні, і підтримку українському народові». «Ми стежимо за подіями, і нам зовсім не байдужа доля України», – наголосив міністр. Юречка зазначив, що чехи у своїй історії також пережили вторгнення чужих військ, вони знають, яка важлива в такій ситуації міжнародна підтримка. Міністр сільського господарства також наголосив, що нинішня акція є його «власною ініціативою, яку він ні з ким не погоджував». За словами міністра, прапор України поруч із чеським та Європейського союзу майорітиме перед будівлею тиждень. За матеріалами goalma.org ® натисніть на зображення та перейдіть на відповідний сайт ↺

10 Запрошуємо Вас до співпраці: авторів, рекламодавців, розповсюджувачів >>> Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected] Країни Ценральной Європи, Балтії та Скандинавії не визнають референдум в Криму Глави МЗС Центральної Європи, Балтії і Скандинавії засудили російське військове втручання в Україні і заплановане проведення референдуму в Криму. Як повідомляє Reuters, міністри закликали ЄС направити місії спостерігачів в Київ. Міністри закордонних справ Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини, відомих як "Вишеградська четвірка", а також Скандинавії і Балтії провели зустріч в естонському місті Нарва на кордоні з Росією. Ця група країн, багато з них межують на суші з Росією чи Україною і ще пам&#;ятають радянське правління, зайняли досить жорстку позицію перед обличчям Москви, коли криза почала набирати обертів. "Міністр закордонних справ скандинавських і прибалтійських країн, а також країн Вишеградської групи засудили сьогодні порушення суверенітету і територіальної цілісності України, а також проведення незаконного референдуму про приєднання Криму з Росією", - йдеться у спільній заяві міністрів. Міністри закордонних справ Польщі Радослав Сікорські заявив, що Європейський Союз, необхідні для зміцнення своєї оборонної політики та модернізації кризового регулювання в хвилі подій на своїх кордонах. "Ми не бажаємо цього виклику, але він уже стукає у наші двері", - сказав він. Детальніше >>> За матеріалами goalma.org  БЛИЗЬКИЙ СХІД Турция выступила за сохранение территориальной целостности Украины Премьер-министр Турции Реджеп Эрдоган за сохранение территориальной целостности Украины. Об этом говорится в сообщении пресс-службы Эрдогана. Данная позиция премьер-министра Турции была озвучена в ходе телефонного разговора с президентом России Путиным. Эрдоган сообщил Путину, что разрешение кризиса в Крыму должно проходить исключительно в рамках международного права. При этом глава турецкого правительства отметил важность политического единства и территориальной целостности Украины, а также уменьшения напряженности в Крыму. В то же время, пресс-служба Путина говоря о данном телефонном разговоре, сообщила, что с обеих сторон выражена уверенность, что, несмотря на агрессивные действия радикальных и экстремистских сил “майдана”, в Крыму удастся обеспечить межнациональный и межконфессиональный мир и спокойствие. Как сообщалось ранее, Турция пообещала приложить все усилия для сохранения Крыма в рамках территориальной целостности Украины. По материалам ИА "Українські Новини" Президент Сирії підтримує вторгнення Путіна до України Президент Сирії Башар аль-Асад надіслав у четвер телеграму колезі з Росії Володимирові Путіну з висловленням солідарності з російським вторгненням до України, повідомило сирійське державне агентство «САНА». Як мовиться в повідомленні, Асад привітав зусилля Путіна, спрямовані на «відновлення безпеки і стабільності в Україні, а також на протистояння спробам терористів-екстремістів покласти край законності і демократії у дружній країні». У телеграмі високо оцінено «мудре керівництво президента Путіна і його зусилля на захист міжнародної законності і цілей ООН», мовиться в повідомленні агентства, яке має також російськомовну версію. Сирійський президент наголосив, що російський колега «залишається гарантом створення врівноваженої світової системи, заснованої на повазі до суверенітету держав і права народів на самовизначення», мовиться в повідомленні. Детальніше >>> За матеріалами goalma.org  АЗІЯ Осторожная риторика Китая по отношению к конфликту в Украине продиктована экономическим интересами В настоящее время, если верить словам Владимира Путина, Россия не собирается ни присоединять Крым, ни вводить на Украину войска, и это дает определенную надежду на мирное разрешение украинского кризиса. Но Путин выдержал длинную паузу, прежде чем объявить об этом. Что же заставило российского президента не уходить в крайности?, - задается вопросом Слон. Одна из причин, считает эксперт по Китаю Минксин Пей, в том, что Путин не получил поощрения от своих друзей и союзников. В частности, очень разочаровал Китай, который не встал на сторону России, а осторожно высказался за мирное урегулирование. Возможно, Москва выступила бы по-другому, получи она явное одобрение от Пекина. Идеологически Китай, разумеется, с Россией, пишет Пей. Говоря о кризисе на Украине, местные медиа и правительство предсказуемо клеймят западные силы и намекают, что именно они разжигают революцию в Киеве. Однако в Пекине все-таки сидят прагматики, и эти прагматики считают, что пророссийская позиция обойдется им дороже. Другими словами, у Китая нет никакого желания бодаться с США в ситуации, где у него нет особенных геополитических интересов. Кроме того, Поднебесная может многое потерять, если поставит на режим Януковича, а тот в итоге и правда падет. У Китая большие коммерческие планы, в прошлом году Банк развития Китая выдал заем $3,7 млрд украинскому Минэнерго, а другие китайские госструктуры договорились инвестировать еще $2,6 млрд в сельское хозяйство Украины. В декабре го страны подписали больше 20 контрактов и меморандумов на сумму свыше $30 млрд. Что будет со всеми прежними договоренностями и будущими бизнес-возможностями, Пекину непонятно до сих пор, заключает Пей. Поэтому для Китая лучшая сейчас политика по Украине - это “сидеть на заборе и ждать, пока уляжется пыль”. Подробнее >>> По материалам goalma.org  ЛАТИНСЬКА & ЦЕНТРАЛЬНА АМЕРИКА Панама выступила за территориальную целостность Украины и мирный диалог по Крыму Республика Панама присоединилась к международному сообществу, призвав стороны конфликта в Крыму начать мирный диалог для преодоления напряженности. Об этом говорится в сообщении пресс-службы Министерства иностранных дел Панамы. "Панама поддерживает усилия генерального секретаря ООН Пан Ги Муна по приглашению сторон к конструктивному диалогу и призыва сохранять независимость, безопасность и территориальную целостность Украины", - сообщают в МИД Панамы. Согласно сообщению пресс-службы, министр иностранных дел Панамы Франсиско Альварес Де Сото высказал уверенность, что ситуация в Украине быстро решится посредством переговоров. По материалам goalma.org  ПІВНІЧНА АМЕРИКА Обама запропонував Путіну план виходу з української кризи Білий дім опублікував тези телефонної розмови президента США Барака Обами з президентом Росії Володимиром Путіним, що тривала протягом години. У розмові з Путіним, Обама наголосив, що дії Росії порушують суверенітет та територіальну цілісність України, що змусило США, у співпраці з Європейськими партнерами, вжити кілька кроків у відповідь. Президент Обама підкреслив, що цю ситуацію можна полагодити дипломатичним шляхом, що в інтересах Росії, народу України та міжнародного товариства. Як вихід з ситуації, Обама запропонував: прямі переговори між урядами України та Росії, за підтримки міжнародного співтовариства; міжнародні спостерігачі, які забеспечать аби дотримувалися права усіх українців, включно з етнічними росіянами; Російські сили повернуться на свої бази; міжнародна спільнота допомагатиме українському народові у час підготовки до виборів у травні. Президент Обама підкреслив, що державний секретар США Джон Керрі продовжить переговори з міністром закордонних справ Росії Лавровим, урядом України та іншими міжнародними партнерами задля реалізації визначених кроків. Подробнее >>> По материалам goalma.org Наступного тижня Арсеній Яценюк у США проведе зустрічі на найвищому рівні Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк наступного тижня відбуде до Сполучених Штатів Америки. Про це Арсеній Яценюк повідомив під час позачергового засідання Кабінету міністрів у неділю, 9 березня. Він повідомив, що відвідає США для проведення зустрічей на найвищому рівні і врегулювання ситуації, яка зараз відбувається в двосторонніх і багатосторонніх відносинах України. Прем’єр-міністр зазначив, що в зв&#;язку з цим засідання Уряду в середу, 12 березня, відбудеться за головування Першого віце-прем’єр-міністра України goalma.org За матеріалами goalma.org  АВСТРАЛІЯ & ОКЕАНІЯ Австралия предложила гражданам Украины временное убежище Власти Австралии предложили временное убежище жителям Украины, находящимся сейчас на ее территории: им разрешено продлевать срок временного пребывания в стране. «Находящиеся сейчас в Австралии украинцы, визы которых истекают, могут обратиться с запросом о продлении срока действия их виз в министерство иммиграции и охраны границ», - сообщили в совместном заявлении главы МИДа Джули Бишоп и иммиграционного ведомства Скотт Моррисон, передает AP. По словам госпожи Бишоп, граждане Украины могут обратиться с прошением о продлении виз, «пока их стране грозит опасность». Однако, на какой срок продления австралийских виз могут рассчитывать украинцы, не сообщается. По материалам goalma.org  ЕКОНОМІЧНІ  МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕБРР готов инвестировать в Украину €5 млрд до г. Европейский банк реконструкции и развития (ЕБРР) готов инвестировать в Украину не менее €5 млрд до года в рамках скоординированной международной программы финансовой помощи в поддержку структурных и макроэкономических реформ, сообщается на сайте банка. Согласно сообщению, сумма инвестиций может оказаться большей, если позволят экономические обстоятельства. Как сообщалось, Еврокомиссия согласовала пакет помощи Украине, предусматривающий выделение 3 млрд евро из бюджета ЕС в ближайшие годы, 1,6 млрд евро макрофинансовой помощи в форме кредитов, пакет помощи в форме грантов на общую сумму 1,4 млрд евро. Кроме того, пакет помощи включает до 8 млрд евро от Европейского инвестиционного банка и Европейского банка реконструкции и развития, а также потенциальные 3,5 млрд евро, привлеченные через Инвестиционный инструмент соседства и создание донорской координационного платформы. ЕБРР в году сократил вложения в Украину на 12,2%, до млн евро, а в году - на 8,4% по сравнению с годом, до млн евро. ЕБРР является крупнейшим финансовым инвестором в Украине. К началу года банк взял на себя обязательства относительно предоставления 8,7 млрд евро в рамках проекта в Украине. По материалам ИА "Интерфакс-Украина" МВФ готов финансировать экономическую программу правительства Украины Международный валютный фонд по итогам консультаций в Киеве марта с премьер-министром и представителями экономического блока правительства заявляет о готовности предоставить помощь народу Украины и поддержать экономическую программу Кабинета министров. Как сообщается в пресс-релизе Фонда, стартовавшая 4 марта миссия Фонда в Киеве, посвященная сбору и анализу фактической информации, успешно продолжается. В ходе миссии формируется четкое понимание о степени разбалансированности экономики страны. В дальнейшем это определит рекомендации руководству Фонда относительно дальнейшего курса действий по стабилизации экономики Украины. Помимо этого, в документе отмечена решительность руководства страны и чувство ответственности, а также настроенность на проведение экономических реформ и обеспечение прозрачности деятельности. Напомним, миссия МВФ планирует работать в Украине по 14 марта. Фонд намерен оценить сложившуюся в стране экономическую ситуацию и провести обсуждение реформ в сфере экономической политики, которые могли бы стать основой для программы, поддерживаемой МВФ. По материалам goalma.org ® натисніть на зображення та перейдіть на відповідний сайт ↺

11 Запрошуємо Вас до співпраці: авторів, рекламодавців, розповсюджувачів >>> Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected]  СНД Торговая война с Россией обойдется в 30% украинского экспорта В случае торговой войны с Украиной Россия может заблокировать 30% товарного экспорта. Об этом во время круглого стола заявила заведующий отдела экономического роста и структурных изменений в экономике Института экономики и прогнозирования НАН Украины Лидия Шинкарук, передает РБК-Украина. “Если подсчитать, в общем 30% товарного экспорта (не общего) может быть заблокировано”, - отметила она. При этом Россия может безболезненно заблокировать украинскую продукцию АПК и пищевой промышленности, железнодорожные вагоны, недрагоценные металлы. В то же время, у Украины довольно скромные возможности ответного ограничения российского импорта, что обусловлено особенность связей с Россией, а именно тем, что в основном россия импортирует продукцию промежуточного потребления. Отметим, что российский импорт из Украины сократился в январе года на 37% - до ,3 млн долларов. Об этом сообщает Федеральная таможенная служба (ФТС) России, пишет РИА Новости. В то же время объем экспорта России на Украину почти не изменился по сравнению с январем года и составил 2,65 млрд долларов. Положительное сальдо торгового баланса в пользу России в январе года сложилось в размере 1, млрд долларов против ,8 млн долларов годом ранее. По материалам goalma.org  ЄВРОПА Евросоюз одобрил €11 млрд финпомощи Украине Саммит Европейского Союза одобрил предложенный Европейской Комиссией пакет помощи Украине на сумму €11 млрд. Об этом заявил председатель Еврокомиссии Жозе Мануэль Баррозу, передает "Интерфакс-Украина". "Я рад, что предложенный Еврокомиссией пакет помощи Украине на €11 млрд. получил поддержку всех глав государств и правительств", - говорится в сообщении Баррозу в Twitter. Напомним, о готовности Евросоюза выделить €11 млрд. председатель Еврокомиссии заявил накануне. "Сегодня мы определили помощь Украине. Это - пакет в сумме € 11 млрд. в последующие годы", - сказал он на пресс-конференции по результатам заседания ЕК. По словам Баррозу, эти средства будут выделены и из бюджета ЕС, и со стороны европейских финансовых институтов. Напомним, что Украина рассчитывает от МВФ минимум на $15 млрд. По материалам goalma.org  БЛИЗЬКИЙ СХІД Япония готова оказать Украине финансовую помощь Министр иностранных дел Японии Фумио Кисида заявил о том, что правительство страны готово принять участие в оказании финансовой помощи Украине и определит конкретную сумму на основе консультаций с МВФ. “Мы позитивно относимся к финансовой помощи Украине. Необходимая сумма будет определена на основе результатов работы исследовательской миссии МВФ и консультаций с самой Украиной”, - сказал господин Кисида. Однако он не стал отвечать на вопрос, намерена ли страна присоединиться к санкциям, введенным США в связи с обстановкой в Украине. “Мы будем соответствующим образом реагировать на складывающуюся ситуацию, анализируя имеющиеся тенденции и действия различных государств”, - заявил Фумио Кисида. По его словам, Токио с “сожалением и озабоченностью” следит за обстановкой в Украине, он высказался за соблюдение ее территориальной целостности. По материалам РБК-Украина  ПІВНІЧНА АМЕРИКА Конгресс США одобрил выделение Украине кредита в $1 млрд Палата представителей Конгресса США большинством одобрила законопроект о поддержке кредитных гарантий для нового правительства Украины. За решение проголосовали конгрессменов, 23 были против и 23 не голосовали. Ожидается, что на следующей неделе аналогичный законопроект о кредитных гарантиях на сумму $1 миллиард рассмотрят в Сенате США. Если сенаторы поддержат документ, его отправят в Белый дом на подпись президента Барака Обамы. Напомним, ранее сообщалось, что США готовы в ближайшее время выделить Украине $1 млрд. кредитных средств. Кроме того, США обещают помочь правительству Украины найти и вернуть похищенные из государства деньги. По материалам goalma.org  ГУМАНІТАРНІ  ПІВНІЧНА АМЕРИКА США готовы предоставить Украине военную поддержку Американские военные готовы поддержать своих союзников в Европе и оказать поддержку Украине. США посылают четкий сигнал России о том, что готовы ответить на угрозу. Об этом заявил глава Объединенного комитета начальников штабов США генерал Мартин Демпси, сообщает Украинская правда со ссылкой на сайт Атлантического совета. Демпси отметил, что американские дипломаты работают круглосуточно, чтобы урегулировать ситуацию с захватом Россией украинского Крыма. Генерал сказал, что он разговаривал с военными коллегами из России, и послал четкий сигнал Украине и членами НАТО, что США готовы «ответить военными в случае необходимости». «Мы пытаемся сказать (России) не нагнетать ситуацию дальше в Восточной Украине, и позволить создать условия для урегулирования ситуации в Крыму», подчеркнул Демпси. «Это вопрос, который заслуживает того, чтобы его оценили и пересматривали в соответствии с развитием событий», – ответил американский военный на вопрос, есть ли вероятность военного вмешательства США в условиях кризисна. «У нас есть договорные обязательства с нашими союзниками по НАТО. И я заверил их, что, если это договорное обязательство будет задействовано (в Европе), мы ответим», – сказал Демпси. Он предупредил, что вторжение российских военных в Крым создает риски для всех стран Европы и союзников по НАТО. «Если Россия имеет право сделать это Войти в суверенную страну под предлогом защиты этнических русских в Украине, это создает риски для Европы в местах, где есть этнические анклавы», – сообщил генерал. По материалам goalma.org ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected] :: ЕКОНОМІКА & БІЗНЕС ПОВЕРНУТИСЬ ДО ЗМІСТУ МАКРОЕКОНОМІКА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ МУЛЬТИХОЛДИНГИ КОМПАНІЇ & РИНКИ ПРЕС-РЕЛІЗИ ДУМКИ ЕКСПЕРТІВ БЕЗКОШТОВНА ПІДПИСКА НА ЩОТИЖНЕВИЙ ЕЛЕКТРОННИЙ ДІЛОВИЙ ЖУРНАЛ WDM «CHREMATISTIC» ФОКУС ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНІ ПОКАЗНИКИ УКРАЇНИ ПІДСУМКИ РОКУ У р. загальний обсяг експорту України склав $63,3 млрд. (зниження на 7,8% порівняно з ). Найбільшу частку в експорті традиційно зайняв агропромисловий комплекс – $17 млрд., другими за обсягами йдуть товари металургійної промисловості – $14,3 млрд. Замикає трійку лідерів хімічна промисловість – $4,9 млрд. Що стосується показників імпорту, то за вони зменшилися до $77 млрд. (зниження на 9,1% у порівнянні з ). Пріоритетну частку українського імпорту у грошовому вираженні займають енергоносії – $21,8 млрд., товари хімічної промисловості – $9,9 млрд., товарів агропромислового комплексу було імпортовано на суму $8,2 млрд. В географічній структурі експортного товарообігу пріоритетним напрямком залишається СНД – 36 %, відразу за якою йдуть країни Європейського союзу – 26 %, Близький Схід займає 18 %, Далекий Схід – 8%, на решту країн припадає 12 %. Географія імпорту приблизно відповідає експортній: СНД – 37%, але на ЄС вже приходиться 35%, Близький Схід – 3%, Далекий Схід – 15%, інші країни – 10%. Загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарами сільського господарства і харчової промисловості (групи ) в р. склав близько $25,2 млрд., що лише на 0,8% менше порівняно з ($25,4 млрд.), у тому числі експорт – $17,0 млрд. (зменшився на 4,8%), та імпорт – $8,2 млрд. (зріс на 8,8%). Позитивне сальдо при цьому склало $8,8 млрд., що на $1,5 млрд. менше ніж за аналогічний період Коефіцієнт покриття імпорту експортом склав 2,08 (в році – 2,38). «Результат експорту міг бути набагато гіршим через суттєве зменшення світових цін на зернові, олійні культури та продукти їх переробки в II половині р. на %. Проте збільшення відвантажень цих товарів в четвертому кварталі р. до рекордних обсягів дозволило дещо наздогнати показники року», - розповідає начальник відділу АПК ДП«Держзовнішінформ» Олександр Одосій. «Імпорт агропродовольчих товарів зріс майже на 9% у вартісному вираженні (при зростанні натуральних обсягів лише на 3%) за рахунок збільшення частки товарів з високою доданою вартістю та підвищення світових цін на рибу, горіхи, м’ясо тощо в порівнянні з р. Слід відмітити зниження на 13% у вартісному та 25% у натуральному вираженні імпорту м’яса та субпродуктів», - додав експерт. «За підсумками р. з України було експортовано близько 26,5 млн. тонн металопродукції і близько 1,17 млн. тонн сталевих труб. При цьому поставки металопродукції в порівнянні з попереднім роком зросли на 3,6 %, одночасно експорт сталевих труб впав на 24,1%. У грошовому еквіваленті експортні поставки металопродукції перевищили 14,3 млрд. дол. США, сталевих труб – 1,5 млрд. дол. США. Товарна структура українського експорту за підсумками минулого року виглядає таким чином: напівфабрикати – 41% або 10,8 млн. тонн, плоский прокат – 25,4% або 6,7 млн. тонн, довгомірний прокат – 21,5% або 5,7 млн. тонн, металургійна сировина – 12,1% або 3,1 млн. тонн», – надав коротку характеристику показників другої за обсягами експорту галузі заступник начальника відділу ринків чорної металургії Віталій Постоленко. «Що стосується імпорту, то за до нашої країни було ввезено близько 2,14 млн. тонн металопродукції та близько 93,4 тис. тонн сталевих труб. При цьому поставки металопродукції порівняно з попереднім роком скоротилися на 9,2%, одночасно імпорт сталевих труб зріс на 18,4%. У грошовому еквіваленті імпортні поставки металопродукції перевищили $2,2 млрд., а поставки труб – $ млн. У товарній структурі імпорту переважає сталевий прокат (близько 72%) і металургійна сировина (близько 20%). Решта припадає на напівфабрикати і труби», - повідомив експерт відділу ринків чорної металургії. «За рік на експорт з України було поставлено 8,5 млн тонн вугілля (енергетичного та коксівного), що на 40% перевищує показник року. 75% склало вугілля антрацитової групи (6,4 млн тонн проти 5,9 млн. тонн у р. (97% в структурі експорту в р). Середня ціна вугілля марок Антрацит за підсумками року склала 86 дол. США/т (зниження на 12% до року). Експорт нафтопродуктів скоротився на 34% в кількісному вимірі та майже на 42% в вартісному. Електроенергії на експорт було поставлено на суму млн. дол., що на 16% перевищує показник року, реалізація продукції у кількісному вимірі збільшилась на 3%, а середня ціна при цьому зросла на 13%. Україна скоротила імпорт газу на 15% в кількісному вимірі та на майже 18% в вартісному. Середня ціна склала дол. США/м3. У році Україна імпортувала 14,2 млн. т вугілля, що на 4% нижче за рівень року. Середня ціна на імпортоване вугілля склала дол. США/т, що на 22% нижче показника року», - доповів начальник відділу паливно-енергетичних ринків ДП «Держзовнішінформ» Олег Мельник. Детальніше >>> За матеріалами ДП «Держзовнішінформ» МАКРОЕКОНОМІКА  ВВП Украине предсказали падение экономики в году Инвестиционный банк JP Morgan ухудшил прогноз роста ВВП Украины в году. По мнению американцев, вместо ожидавшегося раньше роста на 0,5% украинскую экономику теперь ждет спад на 3,2%. Трехмесячные акций протеста, проблемы в госбюджете, ввод иностранных войск - все это не добавляет оптимизма аналитикам. Впрочем, прогноз JPMorgan еще не самый пессимистический. В Райффайзен Банке Аваль, например, считают, что падение может быть даже большим – от 3% до 7% за год. Опыт других стран, которые переживали похожие проблемы, говорит, что в результате комбинации смены власти, проблем на финансовых рынках и конфликтов на внешнеполитическом уровне экономика государства падает в среднем на 15% в течение двух лет. Официальный прогноз предыдущего правительства на этот год - рост 3%. Последний раз сокращение украинской экономики было еще в , когда на фоне кризиса ВВП рухнул на 14,8%. Впрочем, все еще не озвучены окончательные данные за По предварительной информации, был зафиксирован нулевой рост, но существует предположение, что это завышенный показатель. Из четырех основных секторов экономики две показали серьезное падение, а две - столь же серьезный рост. Например, розничная торговля выросла на 9,5%, а сельское хозяйство - на 14%, но в то же время строительство упало на 14,5%, а промышленность - на 5%. Подробнее >>> По материалам goalma.org

12 Запрошуємо Вас до співпраці: авторів, рекламодавців, розповсюджувачів >>> Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected]  ГРОШОВА МАСА & ІНФЛЯЦІЯ В феврале инфляция составила 0,6% В феврале г. потребительские цены повысились на 0,6%. Об этом сообщила Государственная служба статистики. В том числе цены на продукты питания и безалкогольные напитки в феврале повысились на 1,3%, на одежду и обувь - снизились на 4,8%, на жилищно-коммунальные услуги - повысились на 0,2%, на услуги, связанные со здравоохранением, - повысились на 0,9%, на образование - повысились на 0,5%. В январе-феврале инфляция составила 0,8%. По сравнению с февралем в феврале потребительские цены повысились на 1,2% По материалам goalma.org  ЗОЛОТОВАЛЮТНІ РЕЗЕРВИ & ВАЛЮТНИЙ КУРС В феврале золотовалютные резервы НБУ сократились на 13,2% до $15,5 млрд В феврале золотовалютные резервы Национального банка, по оперативным данным, сократились на 13,16%, или на 2 ,27 млн долларов, составив на 1 марта 15 ,32 млн долларов. Об этом говорится в сообщении Нацбанка. По информации Нацбанка, резервы в иностранной валюте на конец февраля составили $13 ,14 млн, резервная позиция в МВФ - $0,03 млн, специальные права заимствования - $16,08 млн, золото - $1 ,07 млн. НБУ отмечает, что в течение месяца Украина вовремя и в полном объеме выполняла свои плановые обязательства по государственному и гарантированному государством долгам. По данным регулятора, в феврале было произведено погашение и обслуживание долга перед МВФ в сумме $ млн в эквиваленте и другие платежи по обязательствам Кабинета Министров в объеме $ млн. В течение месяца Национальный банк осуществлял как покупку, так и продажу иностранной валюты на межбанковском валютном рынке. Общее сальдо его валютных интервенций в феврале было отрицательным и составило $1, млрд. НБУ объясняет, что значительная доля продаж иностранной валюты регулятором была направлена на поддержку платежей "Нефтегаза" за импортированный природный газ. Подробнее >>> По материалам goalma.org ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ  ВЕРХОВНА РАДА Підприємцям Євромайдану можуть анулювати штрафи за несплату податків 3 березня року Оксана Продан, народний депутат Фракції «УДАР Віталія Кличка», зареєструвала у Верховній Раді проект Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо мораторію на штрафи для новостворених платників податків та учасників Революції Гідності», реєстр. № «Цим проектом ми пропонуємо не просто мораторій на перевірки податковими органами, але й формуємо нове ставлення контролерів до підприємців – знайшов при перевірці помилку – покажи підприємцю, навчи, але штрафувати не маєш права! Що стосується учасників Революції Гідності – їх не потрібно визначати, усі інші виконали свої зобов’язання вчасно, а хто не встиг, не зміг чи не давав кошти режиму, бо боровся з ним, не повинен платити більше» - пояснила Оксана Продан. Проектом пропонується скасувати штрафні санкції платникам податків та єдиного внеску, які у період акцій протесту з 01 грудня року по 28 лютого року порушили строки сплати податків і єдиного внеску та строки подання відповідної звітності. Також цей проект передбачає для новостворених підприємців відміну штрафів за порушення законодавства у сфері оподаткування. Цей проект має на меті: захист від додаткового фінансового та адміністративного тиску на підприємців, які приймали активну участь у боротьбі з попереднім режимом та не встигли вчасно прозвітувати чи сплатити податки та/або ЄСВ; створення сприятливих умов для розвитку підприємництва та нових робочих місць, так як зменшується кількість випадків застосування штрафів щодо новостворених підприємств; вводяться канікули на 3 роки щодо перевірок платників податків, адже усуваються підстави для застосування контролюючими органами штрафних санкцій. Співавторами проекту виступили лідери підприємницьких об’єднань та експерти: О. Кірш (заслужений економіст України), С. Бойко (ГО «Право на захист»), Л. Скакун (Чортківська районна асоціація підприємств малого та середнього бізнесу), А. Манжелій (Всеукраїнське об’єднання малого та середнього бізнесу «Фортеця»), Ю. Шкурупій (Спілка підприємців малого та середнього підприємництва Кіровоградської області), О. Сніховський (ГО «Асоціація Хмельницьких ринків»), С. Жимолостнова (Чернігівська профспілка підприємців «Єдність»), Д. Видолоб (Союз ювелірів України), В. Токарева (Асоціація захисту прав приватних підприємців). Детальніше >>> За матеріалами прес-служби народного депутата goalma.org Рада скасувала 20 дозвільних документів в агросфері Верховна рада вже прийняла законопроект, згідно з яким з 44 дозвільних документів скасовано Про це на зустрічі з представниками українського та європейського аграрного бізнесу повідомив міністр аграрної політики і продовольства Ігор Швайка. Як повідомляє прес-служба міністерства, глава відомства зазначив, що Мінагрополітики зацікавлене в зменшенні кількості дозвільних документів до мінімального, що дозволить прибрати корупційні схеми в АПК. На зустрічі висловлювалися побажання щодо лібералізації сертифікації послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки (сертифікація елеваторів), а також сертифікації якості зерна та продуктів його переробки. Крім того, було піднято питання про адміністративні обмеженнях, які прийняті в окремих областях на переміщення зернових та олійних культур за їх межі, що є незаконним. Швайка запевнив, що міністерство буде реагувати на всі порушення і виступати в ролі регулятора в аграрній сфері. За матеріалами goalma.org  КАБІНЕТ МІНІСТРІВ Кабмин сократил 42 госпрограммы и приостановил более 80 госпроектов Кабинет министров Украины принял постановление, согласно которому будут сокращены 42 государственных программы из-за отсутствия финансирования, а также приостановил выполнение 82 государственных проектов, реализуемых под патронатом правительства. Об этом сообщил министр финансов Украины Александр Шлапак на брифинге в среду. По его словам, финансирование указанных госпрограмм в течение прошлого года не осуществлялось. “Мы также пересмотрели 82 решения предыдущего Кабмина, которыми внедрялись существенные проекты, требующие ресурсов для их реализации”, сказал он. Министр финансов уточнил, что на реализацию этих проектов из госбюджета необходимо было бы выделить около 48 млрд грн. Вместе с тем реально программы финансировались лишь на уровне % от нужд. “Это не означает, что этими проектами мы не будем заниматься. Это означает, что все эти проекты будут проанализированы на предмет реальности средств под них”, - сказал goalma.org Министр добавил, что эти проекты могут быть внесены на рассмотрение правительства в новом формате с обеспечением реального источника их финансирования. По материалам goalma.org Павло Шеремета: Треба працювати у дуже стислі строки і приймати тільки необхідні закони У середу, 5 березня, відбулася зустріч представників місії Європейського департаменту Міжнародного валютного фонду й Міністра економічного розвитку і торгівлі України Павла Шеремети. Учасники зустрічі обговорили поточну ситуацію в Україні і реформи, які потрібно впроваджувати для покращення української економіки. «Нас цікавлять два найважливіші питання: по-перше, Ваше бачення того, як функціонує національна економіка – усі тренди, шоки, наявні позитивні і негативні тенденції, а по-друге, ми хотіли би почути, які кроки необхідні для впровадження реформ», – сказав керівник місії Ніколай Георгієв. «Дозвольте почати з мого «діагнозу» проблеми. Українська економіка призвичаїлася до дефіциту. Насправді ж це подвійний дефіцит: бюджету і торгового балансу. Це речі, пов’язані між собою. Зараз мусимо робити болючі, непопулярні, проте вкрай необхідні кроки», – відзначив Павло Шеремета, окреслюючи головні проблеми української економіки. Міністр зазначив, що на здійснення глобальних змін потрібен певний час, та найважливіше завдання зараз – скоротити витрати, передусім Уряду, тоді за 2–3 тижні вже можна буде говорити про доходи бюджету. Отож, за словами Павла Шеремети, поступово створюватиметься сприятливий клімат для розвитку бізнесу. Адже головним завданням для себе Міністр вважає стимулювання підприємництва й забезпечення необхідних умов для його розвитку. Зараз вивчається досвід і практики інших країн, аби знайти оптимальні механізми скорочення витрат і вирішити проблеми в українських реаліях. Також він наголосив, що нова команда мусить працювати у дуже стислі строки, тому слід виокремити пріоритетні напрямки і приймати тільки необхідні закони. Наприклад, за тиждень-другий мають з’явитися нормативноправові акти щодо держзакупівель, адміністративної реформи. Детальніше >>> За матеріалами прес-служби Міністерства економічного розвитку та торгівлі БЮДЖЕТ УКРАЇНИ  ДОХОДИ Держбюджет отримав у січні-лютому 52,2 млрд грн Надходження Державного бюджету України у січні-лютому поточного року становили 52,2 мільярда гривень. Про це йдеться у повідомленні Державної казначейської служби України. «До загального фонду Державного бюджету України надійшло 46,2 млрд грн, що на 1,1 млрд грн або на 2,5% більше за відповідний показник року. До спеціального фонду Державного бюджету України за січень-лютий року надійшло 6 млрд гривень», - йдеться у повідомленні. Крім того, протягом січня-лютого року відшкодовано податку на додану вартість на суму 6,6 млрд гривень. За матеріалами goalma.org Мінфін розмістив ОВДП на 1 млрд грн Міністерство фінансів України розмістило у вівторок облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) на 1 млрд грн. Про це інформує прес-служба відомства. «За результатами проведення планових розміщень облігацій внутрішньої державної позики 4 березня року до державного бюджету залучено 1 ,00 гривень», - йдеться у повідомленні. Кошти залучені до бюджету від продажу п’ятирічних цінних паперів у гривні з дохідністю 11,50%. Відомство планує провести ще три аукціони з розміщення ОВДП цього місяця: 11, 18 та 25 березня. Детальніше >>> За матеріалами goalma.org Минфин 6 марта продал гривневые гособлигации на 1,1 млрд грн Министерство финансов в четверг, 6 марта, на аукционе продало гривневые облигации внутреннего государственного займа на сумму 1, млрд грн. Об этом говорится в сообщении Минфина. Министерство, в частности, продало облигации со сроком обращения 1 дней с погашением 27 февраля года и средневзвешенной доходностью 11,50%. С начала проведения торгов в году министерство продало гривневые облигации внутреннего государственного займа на сумму 12 ,27 гривен. По материалам goalma.org ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected]

13 Запрошуємо Вас до співпраці: авторів, рекламодавців, розповсюджувачів >>> Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected] БАГАТОПРОФІЛЬНІ ХОЛДИНГИ Крымские предприятия Group DF пока не захватывают ЧАО "Крымский титан" и ПАО "Крымский содовый завод" (все АРК) работают в штатном режиме, случаев несанкционированного проникновения на их территорию нет. Об этом агентству "ИнтерфаксУкраина" сообщили в пресс-службе Group DF в понедельник утром. "Крымский содовый завод" является ведущим в восточной Европе предприятием по производству технической кальцинированной соды с проектной мощностью тыс. тонн продукции в год. Предприятие обеспечивает около 80% потребности внутреннего рынка страны и 2,5% - мирового рынка кальцинированной соды. С года "Крымский содовый завод" начал выпуск пищевой соды и является единственным производителем этого продукта в Украине. Предприятие контролирует бизнесмен Дмитрий Фирташ. "Крымский титан" (Армянск, АРК) - ведущий в Восточной Европе производитель диоксида титана. Контрольным пакетом предприятия владеет государство, 50% "минус" 1 акция принадлежит структурам goalma.orgа, чьи активы объединены в Group DF. Подробнее >>> По материалам goalma.org ИСД разъяснил статус Таруты в корпорации Совладелец корпорации "Индустриальный союз Донбасса" ИСД) Сергей Тарута, назначенный в воскресение главой Донецкой облгосадминистрации, не исполнял обязанностей главы совета директоров корпорации и не является ее сотрудником, говорится в сообщении ИСД в понедельник. "Фактически сформированная структура управления ИСД не предусматривает избрание совета директоров общества. Функции совета директоров выполняет общее собрание участников корпорации", – отмечается в документе. ИСД основана в г. Является интегрированной холдинговой компанией, владеющей пакетами акций предприятий горно-металлургического комплекса. В состав корпорации входят Алчевский меткомбинат, Днепровский меткомбинат goalma.orgнского, меткомбинат Dunaferr и ISDHuta Czestochowa. В январе было объявлено о покупке 50%+2 акции украинской корпорации ИСД консорциумом инвесторов во главе с Александром Катуниным (владелец швейцарского трейдера Carbofer, экс-совладелец Evraz) при финансовой поддержке ВЭБ. Собственниками 49,99% акций ИСД остались действующие акционеры – Сергей Тарута и Олег Мкртчан. По материалам goalma.org Холдинг Януковича молодшого заявляє, що працює в штатному режимі На сьогоднішній день компанії групи МАКО працюють у штатному режимі, зберігаючи заплановані раніше темпи робіт і виконуючи всі взяті на себе зобов&#;язання. Про це йдеться в прес-релізі компанії. Як наголошується, діяльність всіх активів групи здійснюється в суворій відповідності до чинного законодавства, фінансові результати роботи регулярно підтверджуються провідними компаніями-аудиторами, а керівництво робить все для забезпечення стабільної роботи групи і збереження позитивної атмосфери в колективі. "На двох будівельних майданчиках групи в Донецьку зберігаються передбачені темпи робіт. Планується, що обидва об&#;єкти будуть здані в експлуатацію вчасно вже в поточному році", - йдеться в повідомленні. "Що стосується інформації про арешт рахунків MAKO Trading SA група зараз проводить консультації з компетентними юристами з метою визначення достовірності даної інформації та об&#;єктивності висунутих претензій", - повідомляється в прес-релізі. У компанії заявили, що MAKO Trading SA займається законною діяльністю по трейдингу з України в більш ніж 20 країн світу. Дана діяльність повністю відповідає законодавству Швейцарії. Детальніше >>> За матеріалами goalma.org МВД возбудило дело против группы компаний ВЕТЭК Министерство внутренних дел Украины открыто уголовное производство по факту нанесения группой компаний «ВЕТЭК», принадлежащей бизнесмену Сергею Курченко, убытков «Нафтогазу Украины». Об этом написал в Фейсбуке министр внутренних дел Арсен Аваков. По словам министра, компания ВЕТЭК через 4 дочерние компании в годах ввезла на территорию Украины нефтепродуктов на сумму 25 млрд грн. для переработки и последующего реэкспорта. Продукция была реализована на территории государства без таможенного оформления и уплаты налогов и сборов, в резульатте этого бюджет потерял около 7 миллиардов гривен. «С целью прикрытия преступной деятельности был создан ряд фиктивных предприятий, которые по поддельным документам реализовывали нефтепродукты на территории без уплаты налогов легальным оптовым поставщикам топлива», - сообщил Аваков. Также открыто уголовное дело по нанесению компанией Курченко убытков НАК «Нафтогаз» на сумму 1,6 млрд. грн. Подробнее >>> По материалам goalma.org Китай и арабские фонды могут вложить в развитие украинского АПК $50 млрд За гг. Китай и арабские фонды готовы влить в АПК Украины 50 млрд долл. Количество и возможность инвестирования зависит от министра АПК – заявил основатель крупнейшего украинского агрохолдинга Олег Бахматюк. Китай, Саудовская Аравия, Иран могут стать гарантами украинской безопасности – заявил в эфире goalma.org основатель холдинга UkrLandFarming Олег Бахматюк. Безопасность Украины на мировом уровне зависит кроме всего прочего и нашего АПК страны – отметил Бахматюк. "Как бы это пафосно ни звучало, но министр АПК - это действительно главный инвестиционный банкир страны. Именно он должен стать тем человеком, который должен иметь деньги и от Китая и от арабских фондов. Готовы ли они их дать? Я думаю, что за – гг. они могут влить в наш АПК до $50 млрд", - добавил он. Напомним, в г. Украина планирует экспортировать 8,7 млн тонн зерновых. По материалам goalma.org Порошенко объяснил, чем хорошие олигархи отличаются от плохих Представители украинского крупного бизнеса должны принимать активное участие в политике и управлении государством. Такое мнение выразил экс-глава МИД, экс-министр экономики, владелец корпорации "Укрпроминвест" Петр Порошенко на брифинге. "В Украине есть немало состоятельных людей, для которых государственные должности служат местом собственной наживы, но есть и честные бизнесмены, которые создают рабочие места и привлекают в Украину инвестиции", - сказал он. По мнению goalma.orgнко, люди, которые знают экономику и доказали свою эффективность, могут поработать на украинское государство. Так он прокомментировал назначение совладельцев бизнес-группы "Приват" Игоря Коломойского губернатором Днепропетровской области и корпорации "Индустриальный союз Донбасса" Сергея Таруты губернатором Донецкой области. "Если они принесут мир и спокойствие в восточные регионы Украины, если они способны обеспечить защиту и безопасность людей, то мне все равно, сколько у них денег", - подчеркнул владелец "Укрпроминвеста", сам занимавший 17 место в рейтинге Топ самых состоятельных украинцев. Подробнее >>> По материалам goalma.org Новинский стал единоличным собственником «Смарт Холдинга» Бизнесмен Вадим Новинский остался единоличным собственником «Смарт Холдинга». Его партнеру Андрею Клямко при разделе бизнеса отошли российские предприятия группы. Об этом пишет издание Hubs. Раздел имущества с Клямко должен окончательно переформатировать выходца из Санкт-Петербурга в украинского политика и бизнесмена. Как сообщается, 7 февраля у ЧАО «Смарт Холдинг» появился новый мажоритарный акционер. Вместо кипрской Adeona Holdings Ltd пакет 75,1% перешел Komisiano Investments Ltd. Еще 24,9% акций с начала года принадлежит оффшору Lovita Investments Ltd. «Эти события подводят черту под разделом сфер влияния двух питерских предпринимателей Андрея Клямко и Вадима Новинского. Вместо безличных компаний, которые время от времени сменяли друг друга в реестре акционеров, собственниками холдинга стали фирмы, ассоциируемые лично с Новинским», - пишет издание. Под полным контролем Новинского оказывается одна из крупнейших финансово-промышленных групп Украины с активами в металлургии, нефтегазовом и агросекторе, ритейле, банковском бизнесе, судостроении и недвижимости. Новинский основал Komisiano Investments в году и владеет Lovita Investments, говорится в материалах Сербской комиссии по защите и конкуренции, которая 25 декабря разрешила предпринимателю купить БМ Банк. Кроме того, ему на % принадлежит Energees Management Ltd мажоритарный акционер нефтегазовой Regal Petroleum, сообщает компания в своем отчете за год. Клямко является президентом Федерации самбо Санкт-Петербурга и первым вице-президентом Международной федерации самбо (ФИАС). В роли почетного президента организации с выступает президент России Владимир Путин. По материалам goalma.org Ахметов призвал РФ уважать суверенитет Украины Украинский бизнесмен Ринат Ахметов категорически против раскола Украины и призывает Россию решить имеющийся конфликт дипломатическим путем. Об этом он заявил в комментарии журналистам в Донецке, передает «Зеркало недели». «Украина переживает сейчас непростое время. Мы должны пережить его и стать сильнее. Я за сильную, независимую и целостную Украину», – сказал Ахметов. Он подчеркнул, что пророссийские настроения в некоторых регионах не дают повода говорить о расколе страны. «Восток Украины – это тоже Украина. Промышленный регион, жители которого хотят жить достойно, как и каждый украинец. Все должно решиться мирным, дипломатическим путем. Россия – наш друг, наш стратегический партнер», – отметил Ахметов. Вместе с тем он считает, что РФ должна проявлять больше уважения к суверенитету Украины. «Мы уважаем Россию, уважаем братский российский народ. Но это должна быть улица с двухсторонним движением. Мы заслуживаем ответного уважения», – заявил Ринат Ахметов. По материалам goalma.org Ахметов за год обеднел на $2,9 млрд Самый богатый украинец Ринат Ахметов за последний год потерял 41 место в мировом рейтинге миллиардеров, который ежегодно составляет американский Forbes. Активы владельца группы СКМ оценили в $12,5 млрд (на $2,9 млрд меньше по сравнению с прошлогодним рейтингом), что позволило ему занять только 88 место в свежем рейтинге. У большинства остальных украинских олигархов дела тоже шли неважно в м. Например, состояние Виктора Пинчука, второго среди украинцев, за год сократилось на $ млн до $3,2 млрд ( место). Совладелец Приватбанка Геннадий Боголюбов оказался на месте с $2,3 млрд (плюс $ млн к прошлому году), его бизнес-партнер, новый днепропетровский губернатор Игорь Коломойский – на месте с $2,1 млрд (минус $ млн). Владелец “Мироновского хлебопродукта” Юрий Косюк и нардеп Вадим Новинский разделили место с $1,5 млрд (минус $ млн и $ млн соответственно). Владелец кондитерской империи “Рошен” Петр Порошенко стал м с $1,3 млрд (минус $ млн), железорудный магнат Костантин Жеваго – м с $1,2 млрд (минус $ млн). Состояние нардепа Сергея Тигипко оценено в $1 млрд (минус $ млн), что позволило ему стать м в рейтинге. По сравнению с прошлогодним рейтингом из него исчез владелец агрохолдинга “Кернел” Андрей Веревский. Самым богатым на постсоветском пространстве Forbes считает россиянина Алишера Усманова, состояние которого оценивается в $18,6 млрд. Возглавляют рейтинг основатель Microsoft Билл Гейтс ($76 млрд), мексиканский медиамагнат Карлос Слим ($72 млрд) и владелец Zara Амансио Ортега ($64 млрд). Примечательно, что Гейтс обошел Слима, до этого возглавлявшего рейтинг миллиардеров четыре года подряд. Напомним, китайский “аналог” Forbes, издание Hurun Report на прошлой неделе обнародовало свой рейтинг миллиардеров, насчитав восемь миллиардеров (без Тигипко). По материалам goalma.org

14 Запрошуємо Вас до співпраці: авторів, рекламодавців, розповсюджувачів >>> Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected] КОМПАНІЇ & РИНКИ  ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС У Продана начались кадровые ротации Правительство Украины назначило президентом госпредприятия НАЭК "Энергоатом" Юрия Недашковского, который до этого уже трижды возглавлял эту компанию, объединяющую все АЭС страны. Соответствующее распоряжение № Кабинет министров принял в среду и обнародовал на своем сайте. До последнего времени "Энергоатом" возглавлял Никита Константинов, которого предыдущее правительство goalma.orgа назначило исполняющим обязанности президента НАЭК 12 июня Недашковский был руководителем "Энергоатом" с июля по июнь , с февраля по октябрь и с июня по август Он также возглавлял Хмельницкую АЭС (), на которой проработал с г. по , и занимал должность замминистра топлива и энергетики (октябрь июнь ). Председателем правления ПАО "Укртрансгаз", эксплуатирующего систему магистральных газопроводов и подземных хранилищ газа страны, назначен Валерий Ясюк, сообщила пресс-служба компании в четверг. По ее данным, соответствующее решение приняло общее собрание акционеров на заседании 5 марта Ясюк с мая является заместителем председателя правления НАК "Нафтогаз Украины" куда он был назначен после увольнения с должности руководителя "Черноморнафтогаз", которое он возглавлял с октября Именно он подписывал документы на покупку "вышек Бойко". Ясюк на протяжении своей карьеры также занимал должность первого вице-премьера АР Крым, заместителя министра топлива и энергетики Украины, начальника департамента экономической и хозяйственной деятельности Минобороны. Директором ПАО "Укргазвыдобування", крупнейшей газодобывающей компании страны, назначен Сергей Костюк, сообщили в пресс-службе компании в четверг. "Сегодня было представление и глава "Нафтогаза Украины" Евгений Бакулин представил нам нового руководителя Сергея Николаевича Костюка", - сказали в пресс-службе. Костюк ранее уже работал в "Укргазвыдобування", его последняя должность в этой компании - заместитель управления реализации продукции собственного производства. С марта года должность директора "Укргазвыдобування" занимал Юрий Борисов, но последние месяцы он фактически не управлял компанией. Подробнее >>> По материалам goalma.org  ХОЛДИНГОВІ КОМПАНІЇ BDO проведет аудит Нафтогаза по МСФО за и гг. НАК "Нафтогаз Украины" отобрала ООО "БДО" для проведения аудита финансовой отчетности общества за и , подготовленной в соответствии с требованиями международных стандартов финансовой отчетности (МСФО). Согласно объявлению госхолдинга в "Вестнике государственных закупок", дата акцепта – 26 февраля г. Конечный срок заключения договора между сторонами – 28 марта. Предложенная "БДО" стоимость услуг – 11,1 млн грн (с НДС). Срок выполнения аудита – до 1 июля г. В торгах также приняли участи ООО "Эйч Эл Би Юкрейн" (Киев) с предложением 11,2 млн грн и ООО "Эрнст энд Янг Аудиторские услуги" (Киев) – 11, млн грн. Как сообщалось, аудит консолидированной финансовой отчетности "Нафтогаза Украины" за г. по международным стандартам также провела аудиторская компания BDO. Документ был подписан аудитором 12 декабря года. "Нафтогаз Украины" объединяет крупнейшие нефтегазодобывающие предприятия страны. Холдинг является монополистом по транзиту и хранению природного газа в подземных хранилищах, а также по транспортировке нефти трубопроводным транспортом по территории страны. В структуру госхолдинга входят "Укргазвыдобування", "Черноморнафтогаз", "Укрнафта" (50%+1 акция), "Укртрансгаз", "Укртранснафта", "Укрспецтрансгаз", "Газ Украины", "Укравтогаз" и др. Подробнее >>> По материалам goalma.org  ДОБУВАННЯ  ДОБУВАННЯ: ЯДЕРНЕ ПАЛИВО (УРАН) Украина вернула россиянам $42 млн, перечисленных ими на счет СП по ядерному топливу Украинский госконцерн "Ядерное топливо" вернул ОАО "ТВЭЛ" (входит в ГК "Росатом") $42 млн, перечисленных на счет совместного российско-украинского предприятия ЧАО "Завод по производству ядерного топлива", сообщил "Интерфаксу" директор департамента корпоративных коммуникаций "Росатома" Сергей Новиков. Ранее сообщалось, что Украина отказалась от допэмиссии СП, не оплатив свою половину допэмиссии. Как отмечалось в годовой бухгалтерской отчетности ТВЭЛа, 14 января компания получила уведомление от ЧАО "Завод ЯТ" "об отказе от размещения акций в связи с тем, что размещение осуществлено не в полном объеме". В виду того, что размещение не состоялось, ТВЭЛ переквалифицировал сумму финвложений в размере 1, млрд рублей в дебиторскую задолженность. ТВЭЛ выиграл тендер по отбору технологий строительства завода по фабрикации ядерного топлива в г. Под сооружение объекта выделено 6,8 га возле поселка Смолино (Кировоградская область). Украинскому госконцерну "Ядерное топливо" принадлежит 50% + 1 акция ЧАО, ТВЭЛ 50% минус 1 акция. В октябре была одобрена допэмиссия акций СП, в ноябре ТВЭЛ сообщил, что внес в оплату своей доли $42 млн. Для признания эмиссии состоявшейся украинский совладелец СП должен был внести аналогичную сумму до 31 декабря г. За счет средств, привлеченных в результате эмиссии, должны были финансироваться основные строительные работы на площадке, которые предполагалось начать во втором квартале года. Подробнее >>> По материалам goalma.org ® натисніть на зображення та перейдіть на відповідний сайт ↺ Россия ввела запрет на доставку ядерного топлива для украинских АЭС Запасов топлива на украинских АЭС осталось на март и апрель, введен запрет на передвижение топлива из-за нестабильной ситуации в Украине, заявил вице-премьер Дмитрий Рогозин. “У нас проблемы с транзитом ядерного топлива через территорию Украины к нашим партнерам в Восточной Европе, и есть вопросы, связанные с поставкой топлива на сами атомные станции Украины”, – заявил Рогозин в среду, 5 марта на встрече президента с членами правительства. “Запас топлива на АЭС Украины есть на март и апрель. Пока введен запрет на такого рода передвижение топлива из-за нестабильной ситуации в стране”, – сказал он. Рогозин добавил также, что российская госкорпорация Росатом планирует обратиться к руководству Международного агентства по атомной энергии с просьбой провести дополнительную инспекцию периметра безопасности украинских АЭС. По материалам goalma.org Україна дозволила транспортування ядерного палива Україна зняла заборону на транспортування ядерного палива. Про це йдеться в листі Державної інспекції ядерного регулювання України, копія якого є в розпорядженні "Інтерфакс-Україна". Держатомрегулювання повідомляє про скасування заборони на перевезення ядерних та інших радіоактивних матеріалів через територію України, наголошується в документі, підписаному 6 березня першим заступником глави Держатомрегулювання головним інспектором з ядерної та радіаційної безпеки України Михайлом Гашевим. Як повідомлялося, заборона на перевезення ядерного палива була введена Україною в кінці січня. Напередодні віце-прем&#;єр РФ Дмитро Рогозін заявив, що АЕС України мають запас палива на березень-квітень. Детальніше >>> За матеріалами goalma.org  ДОБУВАННЯ: НАФТА & ГАЗ "Газпром" решил отменить скидку на газ для Украины с апреля Российский газовый монополист компания "Газпром" решила отменить скидку на газ для Украины с апреля. Об этом сообщил глава "Газпрома" Алексей Миллер на встрече с премьер-министром России Дмитрием Медведевым. "Суммарная задолженность Украины за газ сегодня составляет 1 млн В этих условиях, когда Украина не исполняет своих обязательств, не исполняет тех договорённостей, которые были достигнуты при подписании дополнения к контракту по предоставлению скидки, "Газпром" принял решение не продлевать действие скидки с начала следующего месяца", - сказал он. По словам Миллера, Украина погасила менее 50% задолженности прошлого года, а именно - 1 млн долларов. "Тот, кто не платит за поставленные товары, должен понимать, что на него лягут все неблагоприятные последствия, в том числе и связанные с отменой ранее достигнутых договоренностей по льготным формам поставок", - сказал, в свою очередь, Медведев. Подробнее >>> По материалам goalma.org Германская RWE готова поставлять Украине газ вместо России Германская RWE в рамках подписанного соглашения с НАК "Нафтогаз Украины" может поставлять газ Украине в случае сокращения объема поставок в страну из России. Об этом сообщил главный финансовый директор RWE Бернхард Гюнтер, перадет "Прайм" со ссылкой на агентство Bloomberg. Украина в г. начала закупать газ в Европе. С ноября г. начались поставки газа через Польшу по соглашению с RWE (10 млрд. м³ газа в год до г.), с конца марта г. - через Венгрию. Однако в начале текущего года "Нафтогаз" сообщила о намерении сохранить поставки только российского газа в связи с его дешевизной. Этому предшествовала достигнутая в конце г. договоренность "Нафтогаза Украины" и российского "Газпрома" о снижении цены на российский газ для Украины на треть - до $,5 за тысячу м³. В начале января стороны подписали соответствующее дополнение к газовому контракту на первый квартал года. Отметим, что чистый убыток немецкого энергетического концерна RWE в финансовом году составил €2,76 млрд, говорится в представленном сегодня годовом отчете компании. Это первый случай за последние почти 65 лет, а именно с момента основания Федеративной Республики Германии в г. Годом ранее чистая прибыль компании составила €1,31 млрд, пишет РБК. Выручка RWE в г. снизилась по сравнению с показателем годовой давности на 1,6%, до €54,1 млрд. Чистая прибыль от продолжающихся операций, используемая для расчета выплат по дивидендам, снизилась до €2,31 млрд, что на 5,8% ниже, чем в Это оказалось хуже консенсус-прогноза аналитиков, опрошенных Bloomberg, которые ожидали, что показатель достигнет €2,39 млрд. Прогноз компании относительно финансового года довольно сдержанный: RWE считает, что рыночные условия, в целом, останутся довольно жесткими и приведут к тому, что прибыль до вычета процентов, налогов, износа и амортизации (EBITDA) составит 7,,1 млрд евро (против показателя за год в размере 8,8 млрд евро). Напомним, в году RWE подписала соглашение о поставке “Нафтогазу” до года ежегодно по 10 млрд. кубометров газа. Подробнее >>> По материалам goalma.org, goalma.org Словакия согласилась на реверс газа в Украину Правительство Словакии дало добро на реверсивные поставки газа Украине, которая должна продолжить курс на энергетическую независимость от России путем реверсивных поставок газа из Европы. Комиссар ЕС по вопросам энергетики Гюнтер Эттингер после заседания Совета ЕС на уровне министров энергетики 28 стран-членов заявил, что “велись переговоры относительно Меморандума о понимании, и он на столе в настоящее время. Украинское правительство не было стабильно. Но с 19 марта все опять заработает с переговорным процессом. Есть уже новое украинское правительство. Следовательно, наша стратегия диверсификация”. Он также заявил, что цель не в том, чтобы отказаться вообще от российского газа, а чтобы российский газ стоил столько, сколько должен стоить. Как сообщалось, Украина прекратила активные переговоры со Словакией в декабре после получения от России скидки на газ на треть. Ранее планировалось, что из Словакии Украина могла бы получать более 10 млрд кубических метров газа, а поставки планировалось начать со второй половины этого года. Подробнее >>> По материалам goalma.org

15 Запрошуємо Вас до співпраці: авторів, рекламодавців, розповсюджувачів >>> Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected] Глава "Черноморнафтогаза" Головин продолжает исполнение своих обязанностей – пресс-служба Председатель правления ГАО "Черноморнафтогаз" (Симферополь, АРК) Сергей Головин продолжает исполнение своих обязанностей, находясь в одном из подразделений компании, сообщили агентству "Интерфакс-Украина" в прессслужбе предприятия в среду. "Сегодня утром он провел селекторное совещание по вопросам производственной деятельности предприятия и дал поручения соответствующим службам. Сотрудники "Черноморнафтогаза" работают в штатном режиме", - сообщили в компании. Как сообщалось, goalma.orgн назначен на должность главы правления согласно уставу предприятия решением общего собрания акционеров НАК "Нафтогаз Украины" в мае года. Назначенный Верховным Советом АРК премьер-министр Сергей Аксенов 4 марта заявил, что назначил своего исполняющего обязанности главы ГАО "Черноморнафтогаз". В вторника в главный офис "Черноморнафтогаза" прибыла группа неизвестных лиц во главе с Андреем Ильиным, до последнего времени занимавшим должность заместителя генерального директора ГП "Крымские генерирующие системы". Как заявил goalma.org, goalma.orgв назначил его руководителем "Черноморнафтогаза". Генеральная прокуратура Украины обжаловала в суде решение крымского парламента о назначении goalma.orgва премьер-министром. В свою очередь 4 марта окружной административный суд Киева приостановил действие ряда решений, принятых Верховным советом АРК. По уставу "Черноморнафтогаза", руководитель предприятия назначается и увольняется собранием акционеров ГАО, единственным акционером которого является НАК "Нафтогаз Украины". "Черноморнафтогаз" осуществляет работы по освоению украинских шельфов Черного и Азовского морей. Предприятие также добывает углеводороды на месторождениях, расположенных в Крыму, эксплуатирует расположенные на полуострове Глебовское ПХГ и магистральные газопроводы. % акций ГАО находится в управлении НАК "Нафтогаз Украины". "Черноморнафтогаз" в году увеличил добычу природного газа на 40,6% по сравнению с годом - до 1 млрд ,74 млн куб. м. Отметим, что Черноморнефтегаз планирует в текущем году пробурить около 11 скважин, сообщил председатель правления компании Сергей Головин на пресс-конференции в Симферополе в понедельник. По его словам, в планах "Черноморнефтегаза" также прокладка параллельной трубы газопровода Очеретай-Глебовка протяженностью 42,5 км. Трубы для него уже заказаны. Также предприятие в этом году планирует закончить сооружение третьей очереди второй нитки газопровода Глебовка-Симферополь. По материалам goalma.org, goalma.org Exxon Mobil решила отложить реализацию проектов в Украине Американский нефтегазовый гигант Exxon Mobil намерен отложить планы по разведке в украинской части Черного моря в связи с нестабильной политической ситуацией в стране, сказал глава компании Рекс Тиллерсон (Rex W. Tillerson) в ходе ежегодной встречи с аналитиками. Exxon, пишет The Wall Street Journal, более подвержен рискам ухудшения российскоамериканских отношений, чем остальные представители топливно-энергетической отрасли США, однако это не мешает топ-менеджерам компании сохранять уверенность в том, что проекты будут реализованы, причем без существенных отклонений по срокам. Как отметил Тиллерсон, говоря о работе на российском рынке, ничто не повлияло на планы деятельности компании на этом этапе. И он не ожидает каких-либо изменений, «если только власти не предпримут шаги, не зависящие от нашей воли. Мы не видим новых трудностей в сложившейся ситуации». Вместе с тем компания откладывает бурение на украинском шельфе Черного моря из-за нестабильной ситуации в регионе. После долгих лет подготовки и миллиардных капиталовложений в г. ExxonMobil планировала начать добычу нефти и газа по новому проекту на Дальнем Востоке и приступить к бурению своей первой скважины на арктическом шельфе России. Руководители компании заверяют, что пока все идет по плану. Однако некоторые аналитики относятся к этим заверениям скептически. Подробнее >>> По материалам goalma.org Яценюка закликають виключити корупційного посередника із сланцевих угод Уряд повинен усунути з процесу видобутку сланцевого газу в Україні корупційні схеми, створені попередньою владою для власного збагачення. Про це йдеться у зверненні голови Підкомітету з питань нафтової та газової промисловості Комітету з питань паливноенергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки ВРУ Ігоря Васюника, направленому до прем’єр-міністра України. "У році Україною були підписані угоди про розподіл продукції з компаніями Shell та Chevron при видобуванні вуглеводнів в межах Юзівської та Олеської ділянок надр. В якості українських партнерів сторонами вказаних угод виступили відповідно ТОВ "Надра Юзівська" та ТОВ "Надра Олеська", - йдеться у зверненні. Як зазначається, засновниками вказаних товариств є ПАТ НАК "Надра України" із часткою 90% у статутному капіталі та ТОВ "СПК-Геосервіс" із часткою у розмірі 10%. За словами Васюника, введення ТОВ "СПК-Геосервіс" в проекти по видобутку сланцевого газу було необґрунтованим та свідчить про корупційні наміри колишньої влади. Він також додав, що видобування сланцевого газу із залученням міжнародних інвесторів є рішучим кроком на шляху до енергетичної безпеки України. "Однак, необхідним є усунення усіх корупційних схем у вказаних процесах. Від самого початку "СПК-Геосервіс" штучно введено до участі в згаданих проектах з метою отримання приватними особами значних обсягів коштів від видобутку сланцевого газу. Фірма без сумніву, є корупційною "прокладкою", - зазначає Васюник. За його словами, виключити ТОВ "СПК-Геосервіс" із процесу можна рішенням загальних зборів товариств "Надра Юзівська" та ТОВ "Надра Олеська". "Враховуючи частку ПАТ НАК "Надра України" у статутному капіталі ТОВ "Надра Юзівська" та ТОВ "Надра Олеська" (90%), відповідно до Закону України "Про господарські товариства" можливим є проведення загальних зборів вказаних товариств та прийняття рішення про виключення ТОВ "СПК-Геосервіс" із складу учасників цих товариств", - заявив Васюник. Як зазначається, відповідно до статуту ПАТ НАК "Надра України" засновником компанії є держава в особі Кабінету міністрів. Подальше перебування у складі учасників ТОВ "Надра Юзівська" та "Надра Олеська" ТОВ "СПКГеосервіс" суперечить економічним інтересам України. "Прошу доручити ПАТ НАК "Надра України" провести загальні збори учасників ТОВ "Надра Юзівська" та ТОВ "Надра Олеська" та прийняти рішення про виключення із складу учасників цих товариств ТОВ "СПКГеосервіс", - йдеться у зверненні народного депутат до прем’єр-міністра України. Детальніше >>> За матеріалами goalma.org ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected] США, можливо, експортуватимуть природний газ до України Сполучені Штати, за всіма ознаками, обміркують справу експорту природного газу до України, щоб допомогти Україні в енергетичних потребах і зменшити залежність країни від російського газу. Високопоставлений американський службовець Ернест Моніз заявив на енергетичній конференції цього тижня, що він «очевидно, привітав би» розмови з лідерами Конгресу про пом’якшення обмеження на експорт природного газу. У цей час ці обмеження стосуються країн, які не є партнерами у вільній торгівлі. Він сказав, що конфлікт в Україні, де російські війська окупують Крим, очевидно, «дуже серйозний і важливий», що заслуговує на обміркування, чи експорт енергетичних матеріалів повинен відігравати роль у закордонній політиці США. Протягом десятиліть США були великим імпортером енергоресурсів. Проте останніми роками, завдяки поступу в галузі видобування газу, зокрема видобування сланцевого газу, США наближаються до енергетичної незалежності. Згідно з деякими даними, вже цього року США можуть випередити РФ в добуванні газу і наступного року – Саудівську Аравію у видобуванні нафти. Подробнее >>> По материалам goalma.org Андрій Мохник зустрівся з представниками Американської торгівельної палати в Україні 7 березня року Міністр екології та природних ресурсів Андрій Мохник зустрівся з президентом Американської торгівельної палати в Україні Бернардом Кейсі, Віце-президентом з розвідки і видобутку компанії «Шелл» в Україні Грехемом Тайлі, Регіональним директором ТОВ «Шеврон Україна» Пітером Кларком, Головою Представництва компанії «ЕксонМобіл Експлорейшн енд Продакшн Юкрейн Бі.Ві.» Джимом Джонстононом та іншими представниками АТП. В ході зустрічі відбулося обговорення актуальних питань розвитку енергетичного сектору, а також найближчих планів з удосконалення законодавчого регулювання галузі розвідки та видобування вуглеводнів. Зокрема, Президент Торгівельної американської палати Бернард Кейсі наголосив, що інвестори повинні бути впевнені в існуванні стабільної і передбачуваної нормативно-правовової бази у сфері угод про розподіл продукції та у секторі енергетики, яка передбачатиме прозорі норми та регулювання, а також дотримання принципу верховенства права і це ті основні фактори, що будуть заохочувати енергетичні компанії збільшувати обсяги інвестицій в Україну. Міністр запевнив Всіх в продовженні розвитку співпраці між Міністерством та Американською торгівельною палатою в Україні, а також наголосив на першочерговості у створенні сприятливого інвестиційного клімату для забезпечення гарантій щодо довгострокових інвестицій американських компаній, у тому числі в сфері природних ресурсів. Сторони висловили побажання на подальшу ефективну співпрацю і теплі відносини між країнами. Детальніше >>> За матеріалами прес-служби Міністерства екології та природних ресурсів  ДОБУВАННЯ: ВУГІЛЛЯ & ТОРФ Coal Energy за I полугодие финансового года получила $8,3 млн прибыли Октябрь-декабрь / финансового года (июль - июнь ) компания Coal Energy S.A. (Люксембург), владеющая в Украине научно-производственным объединением "Механик" (Донецкая область), закончила с чистой консолидированной прибылью $2, млн. Об этом говорится в финотчете группы, обнародованном на Варшавской фондовой бирже. Чистый доход компании в отчетном периоде составил $38, млн. В июле-декабре компания получила чистую прибыль $8, млн, сократив чистый доход на % или на $19, млн по сравнению с аналогичным периодом прошлого года до $67, млн. / финансовый год Coal Energy S.A. закончила с убытком $16,9 млн. % Coal Energy принадлежит компании Lycaste Holdings Limited (Кипр), которой в равных долях владеют Виктор и Марина Вишневецкие. В структуру Coal Energy входят 10 угольных шахт, а также активы по переработке угольных отвалов и обогащению. В НПО "Механик" входит ассоциация "Недра Донбасса". В составе ассоциации сейчас работают 6 шахт: шахты им. Преподобного Сергия Радонежского, "Свято-Николаевская", "Свято-Андреевская", входящие в состав угледобывающего объединения "Восточное", и шахты "СвятоСерафимовская", "Свято-Покровская", им. Святителя Василия Великого, входящие в состав угледобывающего объединения "Западное". Подробнее >>> По материалам goalma.org В Украине госпредприятия за 2 мес. г. увеличили добычу угля на 13,8% - до 4,3 млн т В Украине предприятия, подчиненными Министерству энергетики и угольной промышленности Украины, за январьфевраль г. добыли 4 млн ,8 тыс. т угля, что на 13,8% ( или на ,0 тыс. т) больше по сравнению с соответствующим периодом г. Как этом свидетельствуют данные информационно-аналитического отчета о развитии угольной промышленности Украины за январь-февраль г. обнародованного на сайте Минэнергоугля, в январе-феврале г. по сравнению с январем-февралем г. госпредприятия увеличили добычу угля на 12,2% (или на ,8 тыс. т) - до 3 млн ,2 тыс. т. Коксующегося угля добыто 1 млн ,6 тыс. т, что на 17,6% (или на ,2 тыс. т) больше соответствующего периода г. За февраль г. предприятия, подчиненные Минэнергоугля, добыть 2 млн ,4 тыс. т угля, что на 19,3% (или на ,0 тыс. т) больше показателя февраля г. Энергетического угля в феврале г. добыто 1 млн ,2 тыс. т, что на 18,1% (или на ,8 тыс. т) больше по сравнению с соответствующим периодом г. Добыча коксующегося угля предприятия, подчиненные Минэнергоугля, увеличили на 22,1% (или на ,2 тыс. т) - до ,2 тыс. т. Отметим, что убытки от выпуска товарной продукции государственными угольными предприятиями Украины без учета средств государственной поддержки в январе-феврале г. по сравнению с соответствующим периодом г. увеличились на 12% и составили 2 млрд ,0 млн грн. Об этом свидетельствуют данные информационно-аналитического отчета о развитии угольной промышленности Украины за январь-февраль г. обнародованного на сайте Министерства энергетики и угольной промышленности Украины (Минэнергоугля). В феврале г. по сравнению с февралем г. убытки от выпуска товарной продукции государственными угольными предприятиями увеличились на 18,5% и составили 1 млрд ,5 млн грн. За январь-февраль г. на частичное покрытие расходов по себестоимости угольной продукции из государственного бюджета поступило 2 млрд ,0 млн грн. Напомним, в г. убытки от выпуска товарной продукции государственными угольными предприятиями Украины без учета средств государственной поддержки, увеличились на 26% и составили 15,1 млрд грн. По материалам goalma.org

16 Запрошуємо Вас до співпраці: авторів, рекламодавців, розповсюджувачів >>> Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected]  ГЕНЕРАЦІЯ  ГЕНЕРАЦІЯ: АЕС Украина должна отказаться от сотрудничества с РФ по строительству новых энергоблоков, - НЭЦУ Планы строительства Украиной 3-го и 4-го энергоблоков Хмельницкой атомной электростанции по российским технологиям должны быть отменены. Также должны быть отменены результаты тендера на выбор реакторной установки и принят Закон Украины о строительстве ХАЭС Об этом пишет пресс-служба Национального экологического центра Украины. Реализация проекта новых энергоблоков на ХАЭС предусматривает привлечение российского кредита, поставки российского оборудования и обеспечение российским ядерным топливом. Все это повысит и без того почти сто процентную зависимость украинской ядерной энергетики от РФ. Согласно технико-экономическому обоснованию, стоимость проекта строительства двух энергоблоков составляет почти 40 млрд. грн. Однако, как показывает международная практика реализации подобных проектов, в частности, АЭС Белене в Болгарии (где стоимость строительства возросла с 4 до 9 млрд. евро), а также уже существующие проблемы с проектом, конечная стоимость проекта может возрасти в несколько раз. Согласно существующих украинско-российских договоренностей, российская сторона осуществляет финансирование в объеме 80% от стоимости проекта, что значительно усилит долговую зависимость Украины от РФ, а также усилит давление на платежный баланс Украины. Кроме того, выбранная реакторная установка не отвечает современным требованиям безопасности. Как отмечает Консультативный совет по реакторной безопасности при Государственной инспекции ядерного регулирования Украины, выбранный тип реакторной установки (ВВЭР/В) по показателям безопасности значительно уступает существующим аналогам, в частности АЭС (РФ), EPR (AREVA, Франция) и AP (Westinghаus, США). Подробнее >>> По материалам goalma.org “Энергоатом” возьмет у Ощадбанка еще один кредит Государственная компания “Энергоатом”, являющаяся оператором всех действующих атомных станций Украины, намерена привлечь у государственного Ощадбанка кредит в размере млн гривен. Об этом сказано в сообщении компании, обнародованном на официальном портале “Государственные закупки”, пишет УНИАН. Согласно сообщению, кредит привлекается на 1 год. Конечный срок подписания договора - 4 апреля Как ранее сообщалось, в феврале текущего года “Энергоатом” привлек у государственного Ощадбанка кредит в млн грн. В январе г. компания привлекла у Государственного экспортно-импортного банка Украины кредит в р $40 млн. Напомним, Кабмин назначил президентом госпредприятия НАЭК «Энергоатом» Юрия Недашковского, который до этого уже трижды возглавлял эту компанию, объединяющую все АЭС страны. Соответствующее распоряжение № Кабинет Министров принял сегодня, передает Коммерсант-Украина. До последнего времени «Энергоатом» возглавлял Никита Константинов, которого предыдущее правительство Николая Азарова назначило исполняющим обязанности президента НАЭК 12 июня г. Недашковский был руководителем «Энергоатом» с июля года по июнь года, с февраля года по октябрь г. и с июня г. по август г. Он также возглавлял Хмельницкую АЭС () и занимал должность замминистрдаа топлива и энергетики (октябрь июнь ). «Энергоатом» является оператором всех четырех действующих АЭС Украины: Запорожской, Южно-Украинской, Ровенской и Хмельницкой станций. По материалам goalma.org, goalma.org  ТРАНСПОРТУВАННЯ ТА ПОСТАЧАННЯ  РОЗПОДІЛ & ДОСТАВКА: НАФТА & ГАЗ ( ГТС) Кабмин временно отстранил главу «Укртрансгаза» Кабинет министров Украины временно отстранил главу ОАО «Укртрансгаз» Валерия Ясюка. Об этом сообщает пресс-служба правительства. «По поручению премьер-министра Арсения Яценюка Министр Кабинета министров Украины Остап Семерак обратился к Генеральному прокурору Украины Олегу Махницкому о проведении проверки относительно возможной причастности новоназначенного председателя ОАО «Укртрансгаза» Валерия Ясюка к вероятным злоупотреблениям во время приобретения ГАО «Черноморнефтегаз» буровых платформ (вышек) иностранного производства в период работы правительства Азарова-Януковича», – говорится в сообщении. Отмечается, что на время проверки Ясюк отстранен от исполнения должностных обязанностей. По материалам goalma.org  РОЗПОДІЛ & ДОСТАВКА: ЕНЕРГОМЕРЕЖІ Запорожьеоблэнерго в г. снизило чистую прибыль на % Энергоснабжающая компания ОАО "Запорожьеоблэнерго" в году сократила чистую прибыль по международным стандартам финансовой отчетности (МСФО) на 17,3% (на 5, млн грн) по сравнению с годом – до 25, млн грн. Согласно сообщению компании в системе раскрытия информации Нацкомиссии по ценным бумагам и фондовому рынку, чистый доход предприятия от реализации продукции в отчетном периоде сократился на 12,8% (на , млн грн) – до 4 млрд , млн грн, валовая прибыль – на 27,8% (на 29, млн грн), до 76, млн грн. Таким образом, в IV квартале г. чистый убыток облэнерго по МСФО составил 72, млн грн, чистый доход – 1 млрд , млн грн, валовый убыток – 39, млн грн. "Запорожьеоблэнерго" эксплуатирует распределительные электрические сети на территории Запорожской области и предоставляет услуги по транспортировке и поставке электроэнергии потребителям. НАК "Энергетическая компания Украины" принадлежит 60,25% акций общества, около 26% акций облэнерго контролируют компании подконтрольные братьям Игорю и Григорию Суркисам. По материалам goalma.org Управление проектами «под ключ» :: Маркетинг & Производство :: Продажи & Сбыт () ; ; [email protected]  ГІРНИЧО-МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМПЛЕКС & ПРОКАТ  ХОЛДИНГОВІ КОМПАНІЇ «Метинвест» увеличил долю в «Азовстали» Холдинговая компания группы «Метинвест» - Private limited company Metinvest B. V. (Роттердам, Нидерланды) - увеличила свою долю в ПАО «Металлургический комбинат «Азовсталь» (Мариуполь Донецкой обл.) с 74,% до 74,% уставного капитала. Как сообщила «Азовсталь» в системе раскрытия информации НКЦБФР со ссылкой на данные ПАО «Национальный депозитарий Украины», Metinvest B. V. по состоянию на 25 февраля текущего года увеличила долю в уставном капитале предприятия с 74,% (3 млрд млн , тыс. шт. акций) до 74,% (3 млрд млн , тыс. штук акций). В сообщении уточняется, что доля Metinvest возросла вследствие приобретения акций на вторичном рынке. «Азовсталь» входит в группу «Метинвест», основными акционерами которой являются донецкое ЧАО «Систем Кэпитал Менеджмент» (71,25%) и группа компаний «Смарт-холдинг» (23,75%). Уставный капитал ПАО «Азовсталь» составляет 1, млрд грн. «Метинвест» является вертикально интегрированной горнодобывающей группой компаний, управляющей активами в каждом звене производственной цепочки от добычи ЖРС и угля и производства кокса до выпуска полуфабрикатов и конечной продукции из стали, трубопроката и рулонов, а также производства другой продукции с высокой добавленной стоимостью. Группа состоит из добывающих и металлургических предприятий, находящихся в Украине, Европе и США и имеет сеть продаж с охватом всех ключевых мировых рынков. ООО «Метинвест Холдинг» – управляющая компания группы «Метинвест». По материалам goalma.org  ЧОРНА МЕТАЛУРГІЯ  ВИДОБУТОК & ЗБАГАЧЕННЯ РУДНОЇ СИРОВИНИ (ГЗК) “Сухая Балка” за год увеличила прибыль вдвое Горно-обогатительный комбинат “Евраз-Сухая Балка” (Кривой Рог, Днепропетровской обл.) в г. увеличил чистую прибыль в 2,1 раза по сравнению с г. - до ,2 млн грн с ,1 млн грн. Об этом предприятие сообщает в системе раскрытия информации НКЦБФР, пишет УНИАН. При этом чистый доход от реализации продукции за отчетный период не указывается. Общее количество активов предприятия в увеличилось на 17,6% - до 4, млрд грн. Отмечается, что данные показатели являются предварительными и могут быть скорректированы после проведения аудита. “Евраз-Сухая Балка” в году увеличил производство железной руды относительно года на 14% - до 2,97 млн тонн. Горно-обогатительный комбинат “Евраз Сухая балка” - одно из ведущих предприятий отрасли в Украине, специализирующееся на добыче железной руды подземным способом, которое контролирует горно-металлургическая группа Evraz (Россия). Производственная мощность комбината, в структуру которого входят шахта “Юбилейная” и шахта им. Фрунзе, составляет порядка 3,1 млн тонн товарной руды в год. Подробнее >>> По материалам goalma.org  КОКСОХІМІЧНА ПРОМИСЛОВІСТЬ В январе-феврале Украина сократила выпуск кокса на 2,7% Украинские коксохимические заводы в январе-феврале г. сократили производство металлургического кокса 6%-й влажности на 2,7% по сравнению с аналогичным периодом г. - до 2, млн тонн. В объединении коксохимических предприятий "Укркокс" сообщили, что в феврале производство кокса составило 1, млн тонн. Генеральный директор "Укркокса" Анатолий Старовойт констатировал: заводы обеспечены углем в полном объеме, выбирается также коксующийся уголь отечественной добычи. "Коксохимические заводы обеспечены углем в полном объеме, проблем нет выкупаем уголь как на украинских шахтах, так и ввозим по импорту. Перебоев с отгрузкой кокса и приемом углей нет", - сказал собеседник агентства. При этом он уточнил, что КХЗ Украины и управляющие компании в соответствии с договоренностями в первом квартале текущего года должны выкупить 1 млн тонн коксующихся углей отечественной добычи, или по тыс. тонн в месяц. "По январю было выкуплено больше углей, чем планировалось. По поступающим сейчас данным вижу, что и в феврале выкупим больше углей, чем обязаны", - сказал Старовойт. Гендиректор прогнозирует, что в первом квартале компании выполнят обязательства по приобретению углей отечественной добычи, что будет означать отсутствие квотирования импорта углей на ІІ квартал года. Напомним, с начала г. отменено квотирование импорта углей. По итогам І квартала будет приниматься решение о продлении или отмене такого порядка ввоза данного вида энергоносителей. Глава "Укркокса" прогнозирует выпуск кокса в г. примерно на уровне предыдущего года. Как сообщалось, украинские КХЗ в г. сократили производство металлургического кокса 6%-й влажности на 7,1% по сравнению с г. - до 17, млн тонн. Украина за год импортировала 11,4 млн тонн рядовых коксующихся углей и угольного концентрата для коксования, что практически соответствует объему импорта за г. При этом поступление углей украинской добычи на КХЗ составило 13,6 млн тонн (90% объема поставок в г.). В целом за г. украинские КХЗ получили 25 млн тонн углей для коксования, что составило 94% объема поставок в году. Подробнее >>> По материалам goalma.org «Альтана Капитал» вышла из акционеров «АРСа» Инвестиционная компания «Альтана Капитал» (г. Донецк) продала принадлежавший ей 10%-ный пакет акций ЧАО «АРС» (г. Донецк), владеющего рядом пакетов акций коксохимических предприятий Украины, и вышла из состава акционеров компании. Как сообщила компания в системе раскрытия информации НКЦБФР со ссылкой на полученный от депозитария сводный учетный реестр собственников именных ценных бумаг, владеющих 10% и более пакетами голосующих акций, размер пакета акций «Альтана Капитал» сократился с 10% уставного капитала (4 акций) до нуля. При этом доля физического лица в компании возросла с 62,5% УК (25 акций) до 72,5% УК (29 акций). «АРС» ранее являлся одним из игроков украинского рынка коксующегося угля и кокса. Основными учредителями до изменения состава акционеров являлись два физических лица – Сергей Кий (62,5%) и Александр Гуменюк (22,5%). «АРС» завершило с чистым убытком в размере 5, млн грн, что на 23,3% больше, чем в (4, млн грн). Уставный капитал «АРС» составляет 80 тыс. грн, номинал акции – 2 тыс. грн. По материалам goalma.org

17 Запрошуємо Вас до співпраці: авторів, рекламодавців, розповсюджувачів >>> Відділ реклами: () ; +38 ; [email protected] Чистый убыток "Донецккокса" в г. увеличился на 14,7% - до 34,5 млн грн ПАО "Донецккокс" в г. увеличило чистый убыток на 14,7% - до 34,5 млн грн, в то время как в г. этот показатель составлял 30,1 млн грн. Об этом говорится в сообщении компании. В то же время активы предприятия в г. выросли на 6% - до ,7 млн грн. Дебиторская задолженность предприятия в г. увеличилась на 5,7% - до ,6 млн грн. Отметим, что текущие обязательства "Донецккокса" увеличились на 39% - до млн грн. Нераспределенная прибыль "Донецккокса" уменьшилась на 13,8% - до ,6 млн грн, а собственный капитал уменьшился на 11% - до млн грн. Подробнее >>> По материалам goalma.org  ВИРОБНИЦТВО ВОГНЕТРИВІВ АО “Запорожогнеупор” завершил год с убытком ПАО “Запорожогнеупор”, крупнейшее в Украине предприятие по производству огнеупорных изделий, завершило год с чистым убытком в размере тыс. грн, в то время как по итогам г. получило чистую прибыль 6, млн грн, пишет Интерфакс-Украина. Как сообщается в объявлении компании о проведении 24 апреля годового общего собрания акционеров, ее нераспределенная прибыль на конец г. составила , млн грн. Согласно документу, суммарная дебиторская задолженность “Запорожогнеупора” в г. сократилась на 7,9% - до 99, млн грн. При этом текущие обязательства снизились на 49,7% - до 50, млн грн, но возросли долгосрочные - на 47,6%, до 69, млн грн. Стоимость активов в году уменьшилась на 4,4% - до , млн грн, в том числе основных средств - также на 4,4%, до , млн грн. Численность работников за год сократилась на 14,2% - до 1, тыс. чел. “Запорожогнеупор” - крупнейшее в Украине предприятие по производству огнеупорных изделий и материалов высокого качества. Производит шамотные, муллитокремнеземистые, муллитовые, муллитокорундовые, периклазовые, периклазохромитовые изделия, карбидокремниевые электронагреватели и неформованные огнеупорные материалы. Продукция предприятия широко используется в Украине, а также в странах СНГ, Европы, Азии и Африки. В ноябре г. предприятие сообщило, что Metinvest B. V. (Нидерланды), материнская компания горно-металлургической монополии Рината Ахметова “Метинвест”, увеличила свою долю в ПАО “Запорожогнеупор” с 43,% до 43,% уставного капитала. Кроме того, принадлежащий ОАО “Запорожсталь” размер пакета акций возрос с 9,% УК до 11,% УК. В мае г. Metinvest сообщил о концентрации более 50% акций ПАО “Запорожогнеупор”. Сделка одобрена антимонопольными органами соответствующих юрисдикций, в том числе Антимонопольным комитетом Украины. Уставный капитал ПАО “Запорожогнеупор” составляет 75 млн ,2 тыс. грн, номинал акции - 13 грн. Подробнее >>> По материалам goalma.org Красногоровский огнеупорный завод увеличил чистый убыток в 1,6 раза в г. ПАО "Красногоровский огнеупорный завод" по итогам г. увеличил чистый убыток в 1,6 раза по сравнению с г.- до 26,11 млн грн. Согласно сообщению предприятия в прессе о проведении очередного собрания акционеров 16 апреля, ее активы в прошлом году снизились на 10,7% и составили ,07 млн грн. Суммарная дебиторская задолженность снизилась на 1,5% - до 44,09 млн грн. Нераспределенная прибыль компании сократилась в 2,7 раза и составила 14,98 млн грн. Краткосрочные обязательства возросли на 1,9% - до 74,69 млн грн, долгосрочные - на 0,3%, до 91 млн грн. Штат сотрудников предприятия в г. сократился до чел. с чел. годом ранее. ПАО "Красногоровский огнеупорный завод" (до - ОАО) создано в г. путем корпоратизации одноименного завода по производству кварцевого и кремнеземного огнеупорного кирпича, керамического камня и бутылок, основанного в Проектная производственная мощность завода составляет тыс. тонн продукции в год. Загрузка производственных мощностей предприятия в течение г. составляла 10,3%, объемы производства - 57,1 тыс. тонн. Согласно данным предприятия в системе раскрытия информации Нацкомиссии по ценным бумагам и фондовому рынку (НКЦБФР), его чистый убыток в году по международным стандартам финансовой отчетности составил 16, млн грн, чистый доход - , млн грн. Основными акционерами ПАО, согласно данным НКЦБФР, к концу года являлись ООО "Фонд К3", ООО "Фонд К-4", ООО "Фонд К-5" (по 24,9%) и ООО "Фонд К-6" (24,48%, все - Киев). Уставный капитал ПАО "Красногоровский огнеупорный завод" к концу года составлял 9,9 млн грн. Подробнее >>> По материалам goalma.org  ФЕРОСПЛАВНІ ЗАВОДИ Стахановский завод ферросплавов за 2 мес. нарастил выпуск ферросплавов в 4,7 раза Стахановский завод ферросплавов (СЗФ, Луганская обл.) в январефеврале года увеличил производство ферросплавов в 4,7 раза по сравнению с аналогичным периодом года – до 29,8 тыс. тонн. Как сообщили агентству "Интерфакс-Украина" в Украинской ассоциации производителей ферросплавов (УкрФА), за этот период завод нарастил выпуск ферросилиция (в пересчете на 45%-ный) в 3,6 раза - до 22,7 тыс. тонн. Выпуск силикомарганца составил 7,1 тыс. тонн против 0,1 тыс. тонн в аналогичном периоде прошлого года. В январе СЗФ увеличил производство ферросплавов в 4,5 раза по сравнению с аналогичным периодом прошлого года – до 15,3 тыс. тонн, при этом завод нарастил выпуск ферросилиция в 3,2 раза - до 10,4 тыс. тонн, выпуск силикомарганца составил 4,9 тыс. тонн, тогда как в январе – 0,1 тыс. тонн. Как сообщалось, СЗФ в году сократил производство ферросплавов на 9,4% по сравнению с годом – до тыс. тонн, в частности, за этот период завод снизил выпуск ферросилиция (в пересчете на 45%-ный) на 0,7% - до ,6 тыс. тонн, силикомарганца - на 30,4%, до 34,4 тыс. тонн. Подробнее >>> По материалам goalma.org ® натисніть на зображення та перейдіть на відповідний сайт ↺  МЕТАЛУРГІЙНІ ЗАВОДИ Выплавка углеродистой стали в Украине упала на 10% за 2 месяца В январе-феврале г. украинские металлургические предприятия сократили производство углеродистой стали по сравнению с аналогичным периодом прошлого года на 10,4%, до 4, млн. т. Такие оперативные данные приводит Объединение предприятий «Металлургпром». Кроме того, за 2 мес. текущего года производство чугуна в Украине снизилось на 4,6%, до 4, млн. т, общего проката - на 8,2%, до 4, млн. т. В украинские металлургические предприятия увеличили производство общего проката по сравнению с г. на 0,3%, до 29, млн. т, стали - на 0,9%, до 32, млн. т, чугуна - на 2,1%, до 29, млн. т. Производство основных видов металлопродукции за февраль , млн. т: Производство в феврале года Изменение к февралю года Изменение к январю года Чугун 2, -2,7% -5,9% Сталь 2, -8,6% -5,1% Прокат общий 2, 3,0% -8,8% Подробнее >>> По материалам goalma.org "Азовсталь" закончила г. с убытком 2,5 млрд грн Металлургический комбинат "Азовсталь" (Мариуполь, Донецкая область), по предварительным данным, закончил с убытком 2 ,1 млн грн. Об этом говорится в сообщении комбината. Стоимость активов предприятия на конец года составила 23 , млн гривен, дебиторская задолженность - 8 , млн гривен. Текущие обязательства - 10 , млн гривен. Как сообщало агентство, год комбинат закончил с убытком 2 , млн гривен, сократив чистый доход на 26,19%, или на 8 , млн гривен до 22 , млн гривен по сравнению с годом. "Азовсталь" входит в состав группы "Метинвест", основными акционерами которой являются группа SCM (71,25%) и группа компаний "Смарт-холдинг" (23,75%). По материалам goalma.org «Запорожсталь» за 2 месяца нарастила выпуск проката почти на 5% Запорожский металлургический комбинат «Запорожсталь», входящий в группу «Метинвест», по итогам января-февраля г. увеличил производство проката на 4,9% по сравнению с аналогичным периодом г. – до ,6 тыс. тонн. Как сообщается в пресс-релизе предприятия во вторник, за этот период выплавка стали возросла на 0,2% – до ,5 тыс. тонн, чугуна – на 0,3%, до ,2 тыс. тонн. В феврале произведено ,2 тыс. тонн проката, ,6 тыс. тонн стали и ,5 тыс. тонн чугуна. Ранее генеральный директор «Запорожстали» Ростислав Шурма сообщал о планах меткомбината на год наращивать все ключевые производственные показатели и направлять средства на модернизацию. «Запорожсталь» в году нарастила производство проката на 2,4% по сравнению с годом – до 3, млн тонн, стали – на 0,9%, до 3,82 млн тонн, чугуна – на 0,8%, до 3, млн тонн. По материалам goalma.org ММК goalma.org за 2 мес. сократил производство проката на 13,4% и нарастил выплавку чугуна на 12,5% Мариупольский металлургический комбинат (ММК) им. Ильича (Донецкая обл.), входящий в группу "Метинвест", в январе-феврале года сократил выпуск общего проката, по оперативным данным, на 13,4% по сравнению с аналогичным периодом года - до тыс. тонн. Как сообщили агентству "Интерфакс-Украина" на предприятии, производство стали за этот период снизилось на 21,2% - до тыс. тонн, агломерата – на 2,8%, до 1, млн тонн, тогда как чугуна возросло на 12,5% - до тыс. тонн. В феврале ММК goalma.org произвел тыс. тонн общего проката, тыс. тонн стали, тыс. тонн чугуна и тыс. тонн агломерата. ММК goalma.org в г снизил выпуск общего проката на 3,3% по сравнению с годом - до 4, млн тонн, но нарастил стали – на 1,8%, до 5, млн тонн, чугуна - на 12%, до 5, млн тонн. Подробнее >>> По материалам goalma.org ЕМЗ за 2 мес. увеличил выпуск проката на 12,4% Енакиевский металлургический завод (ЕМЗ, Донецкая обл.), входящий в группу "Метинвест", в январе-феврале года увеличил выпуск готового проката, по оперативным данным, на 12,4% по сравнению с аналогичным периодом года – до тыс. тонн. Как сообщил агентству "Интерфакс-Украина" представитель предприятия, ЕМЗ за этот период увеличил выплавку стали на 11,6% - до тыс. тонн, чугуна - на 8,4%, до тыс. тонн, но сократил агломерата – на 5,4%, до тыс. тонн. В феврале завод выпустил тыс. тонн готового проката, тыс. тонн стали, тыс. тонн чугуна и тыс. тонн агломерата. План на март предусматривает выплавку тыс. тонн стали, для чего потребуется, в частности, 40 тыс. тонн покупного металлолома. Подробнее >>> По материалам goalma.org Донецкий метзавод за 2 мес. сократил выплавку чугуна на 5,3% Донецкий металлургический завод в январе-феврале текущего года, по оперативным данным, сократил выплавку чугуна на 5,3% по сравнению с аналогичным периодом прошлого года – до тыс. тонн. Как сообщил представитель предприятия, выплавка стали пока не осуществляется в связи с закрытием мартеновского производства в апреле и продолжением строительства сталеплавильного комплекса. Завод за 2 мес произвел около 5 тыс. тонн общего проката, в то время как за 2 мес – 1 тыс. тонн. В феврале предприятие выплавило 99 тыс. тонн чугуна и произвело 3 тыс. тонн проката. На март план выплавки чугуна – тыс. тонн. Как сообщалось, Донецкий метзавод в году нарастил выплавку чугуна на 5,3% по сравнению с годом – до 1, млн тонн. Выпуск стали в году не осуществлялся. Завод в минувшем году произвел 32,5 тыс. тонн общего проката, в то время как в м – тыс. тонн. Подробнее >>> По материалам goalma.org

Навіть на тлі тих неприємностей, які спіткали колишнього голову правління банку «Київ» Миколу Марченка (затриманий 16 грудня року співробітниками Управління СБУ в goalma.orgєві) та президента «VAB Банку» Сергія Максимова (за неофіційною інформацією, затриманий 22 грудня року), оголошення в міжнародний розшук та затримання тиждень тому на території Білорусі банкіра Павла Борулька – факт приголомшливий. Бо, по-перше, афери Павла Вікторовича за своїм масштабом не йдуть ні в яке порівняння з витівками Марченка чи Максимова. А, по-друге, успішність і безкарність цих афер впродовж десятиліття забезпечував Борульку рівень його покровителів і партнерів – колишнього Генпрокурора Олександра Медведька, нинішнього голови Нацбанку Сергія Арбузова, народного депутата України Едуарда Прутника та десятків інших посадовців найвищого рангу.

Власне, дивовижним є не те, що Павло Вікторович Борулько, року народження, уродженець goalma.orgтинівка Донецької області, з фальшивим паспортом потрапив до білоруської в’язниці, де тепер очікує екстрадиції на батьківщину, а те, що він стільки років безпідставно перебував на волі. Якщо той же Максимов чи Марченко все ж таки займались бізнесом, хоча в правоохоронних органів і виникають запитання щодо законності окремих епізодів їх ділового життя, то для Борулька належні йому банківські установи були лише легальним «дахом» для прикриття справжніх джерел доходу.

Постать Павла Борулька в ділових і журналістських колах України давно оповита легендами – ще з тих часів, коли в Донецьку 14 січня був вбитий голова правління «Автокразбанку» Сергій Кириченко. Очолюваний Кириченком «Автокразбанк», як і очолюваний на той момент Борульком банк «Донеччина», являли собою звичайнісінькі конвертаційні центри, з яких мали копійку спритні хлопці з оточення старшого сина Донецького губернатора Януковича: Прутник та його друзі Борулько, Кириченко і Льовочкін.

У листопаді року Віктор Федорович перебрався до Києва, а невдовзі по тому Борулько та Кириченко отримали пропозицію продати свої частки в статутному капіталі банку «Донеччина» й «Автокразбанку» відповідно. Борулько погодився й переїхав до Києва, а його кабінет зайняв Сергій Арбузов. У жовтні року банк «Донеччина» був перейменований в «Український Бізнес Банк». Що ж стосується Кириченка, то він на пропозицію не пристав…

Останніми роками Борулько представлявся як племінник або як чоловік племінниці попереднього Генерального прокурора України Олександра Медведька. Втім, наші джерела кажуть, що жодного зв’язку між родиною Медведька та Борульком не має, а єдине, що пов’язує цих високих достойників – гроші, які Павло Вікторович заробляв (якщо тільки тут буде доречним це слово) під високим і, вочевидь, небезкорисним покровительством Олександра Івановича.

Найбільш відомою завдяки публікації в «Українські правді» стала афера Борулька з розкраданням коштів Національного банку України за участю тодішнього першого заступника Голови НБУ Шаповалова. У цій афері були задіяні два з трьох належних Борульку банків – «Європейський» та «Національний стандарт». Третій банк – «Володимирський» — був призначений для продажу й в схемах розкрадання активно не використовувався.

Власне, та схема була простою, як господарське мило. Зусиллями Шаповалова Акціонерному комерційному банку «Європейський» роках за карі очі була виділені на рефінансування млн. грн. Ці кошти банк мав вкласти в прибуткові операції, отримати доход, розрахуватись з Нацбанком і, в такий спосіб, поступово відновити свою діяльність. Проте, кошти були миттєво виведені – шляхом створення штучних зобов’язань на суму понад млн. грн. та видачу кредитів на підставних осіб, начебто забезпечених неіснуючими майновими правами на земельні ділянки в Обухівському районі Київської області.

Фабула справи, по якій Борулька настільки хочуть бачити в слідчому управлінні СБУ, що навіть оголосили в міжнародний розшук, пов’язана з останніми днями роботи в році двох банків – «Національний стандарт» і «Європейський». Як і передбачалось первинним замислом, після успішного розкрадання коштів, виділених на рекапіталізацію, обидва банки підлягали ліквідації. Але в останній момент Борулько вирішив ще й урвати дещицю з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який поповнюється за рахунок відрахувань з усіх банків України. Тим громадянам, що позбулись своїх заощаджень внаслідок банкрутства банківської установи, цей Фонд виплачує компенсацію в розмірі до тис. грн. Цим і надумав скористатись «племінник Генерального прокурора».

20 серпня року, за день до відкликання ліцензії, у банках «Національний стандарт» і «Європейський» раптом було відкрито нових рахунків, переважно на ім’я мешканців Черкаської та Донецької областей. На рахунки були негайно переказані гроші, як згодом з’ясувалось – з рахунків фірм, підконтрольних Борульку та його спільникам. Ці гроші банки-банкрути зразу ж направили на покриття своєї фіктивної заборгованості перед третіми особами, тобто, фактично повернули їх назад. Але внаслідок цієї невибагливої операції «вкладники» отримали право вимагати з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ,2 goalma.org І цим правом вони успішно скористались. Годі й казати, що реальними вкладниками насправді були Борулько та кілька його довірених осіб і компаньйонів – голова наглядової ради банку «Європейський» Микола Новохатько, голова правління банку «Європейський» Владислав Астапенко, голова наглядової ради банку «Національний стандарт» Костянтин Кривенко та тодішній голова правління «Укрбізнесбанку» Сергій Арбузов. Так, той самий Арбузов – нинішній Голова Національного банку України.

Повіривши в недоторканність «племінника Медведька», «концесіонери» навіть не дуже переймались конспірацією. Так званих «вкладників» підвозили під банк автобусами, кожному видавали за труди від 40 до грн., відбирали підпис під заявою на відкриття рахунка та ксерокопію паспорта. У наступному, коли банк остаточно сконав, Борулько й Ко найняли якихось молдавських гастарбайтерів, вручили їм ксерокопії паспортів людей, на ім’я яких були відкриті рахунки, і відвезли молдаван у Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, де ті написали заяви на одержання тис. грн. компенсації кожний.

Але найбільшу легковажність проявив Сергій Арбузов. Оскільки на той час він трудився в Донецьку й не міг приділити увагу пошуку достатньої кількості надійних молдаван (серед надійних він знав лише Тигіпка), Сергій Геннадійович відправив у Фонд з довіреностями від імені «вкладників» підлеглих співробітників «Укрбізнесбанку». Ну, і хто назве його після цього розумною людиною?

Більш того, на початку літа року Голова Національного банку України отримав від СБУ пропозицію, від якої розумна людина б не відмовилась – викупити довіреності, оформлені від імені фіктивних «вкладників» на співробітників «Укрбізнесбанку», за 30% суми. Сергій Геннадійович гордо відмовився. А тепер, після затримання Борулька, п’є заспокійливі таблетки. Зрозуміло, що до кримінальної відповідальності його ніхто не притягне – статус особистого банкіра родини Януковича виключає таке фантастичне припущення в принципі. Але запитання з боку Наслідного Принца Олександра Вікторовича можуть бути дуже неприємними. Позаяк ці гроші Сергій Геннадійович «закрисив» і не поділився зі своїм благодійником. А за такі речі в Донецьку раніше відправляли рахувати раків у Кальміусі.

Отже, наразі троє фігурантів справи перебувають під підпискою про невиїзд, Борулько очікує екстрадиції в білоруській буцегарні, Арбузов – у передінфарктному стані, а арештована 7 жовтня року колишня радниця голови правління банку «Національний стандарт» активно співробітничає зі слідством. І то вірно: а що їй ще залишається робити?

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

The server зафіксований an internal error or misconfiguration and was unable to complete your request.