27 ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ
ББК Є Я5Є31
Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства
РЕДКОЛЕГІЯ: Валерія Богуславська, Мирон Петровський, Костянтин Сігов, Олександра Уралова (відповідальний секретар), Леонід Фінберг (голов. ред.)
Видавці: Леонід Фінберг, Костянтин Сігов Літературна редактура: Валерія Богуславська Комп’ютерна верстка: Галина Ліхтенштейн Коректура: Любов Тютюнник На першій та на останній сторінках обкладинки – репродукції картин Вадима-Костянтина Ігнатова
© ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ,
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ: ВІД СПІЛЬНОЇ БОРОТЬБИ ДО САМОРЕАЛІЗАЦІЇ В НАЦІОНАЛЬНИХ ДЕРЖАВАХ* Вступ Шановні організатори «круглого столу», дякую за запрошення. Я не є дослідником чи істориком, але починаючи з кінця х рр., тобто майже 50 років, є досить активним учасником подій і взаємовідносин, представлених на розгляд у панелі. Коли я дізнався про цю конференцію, то звернувся до її організаторів із пропозицією про участь. Я знайшов у особистій та інших бібліотеках близько 40 книжок – спогадів українських та єврейських дисидентів, узяв десяток інтерв’ю у знайомих дисидентів в Україні, Ізраїлі та Німеччині. Над цією доповіддю я працював на трьох засадах: правда про минуле, немемуарний формат і відмова від «рожевих окулярів». На мій погляд, рекомендаціями організаторів хронологічні межі зв’язків українських та єврейських дисидентів надто звужено, адже неможливо зрозуміти цієї співпраці у ті рр., не проаналізувавши основні і, що важливіше, контроверсійні моменти спільної історії. Зауважу також, що виділення з контексту дисидентського руху в СРСР 50–х рр. лише українсько-єврейських взаємин знебарвлює загальну картину, адже виводить за межі дослідження яскраві сторінки співпраці з російськими, литовськими та вірменськими дисидентами. *
Круглий стіл «Євреї та українці: поствоєнний совєцький період. UJE (1–4 жовтня р., Покантіко, США). Панель «E» – Українські та єврейські дисиденти. 3
Поза рубриками
Взаємовідносини й співпраця між українськими та єврейськими дисидентами у часи «Ґельсінського процесу» не будуть зрозумілими без знання подій х – початку х рр. Ще цікавіше було би дослідити такі процеси починаючи з кінця XIX ст., тобто початку активного розвитку національних ідеологій та формування громадських і політичних інституцій обох народів. Упродовж спільної історії ми спостерігаємо лише зовнішні наслідки кількох потужних тенденцій: намагання мільйонів людей мирно співіснувати, природну ксенофобію та розбрат, спровоковані імперськими силами заради маніпуляції підневільними народами. Зрештою трагічні події XVII–XX ст., які по-різному оцінюються українцями та євреями, формують різні національні концепти історичної пам’яті наших народів. Трохи сумної історії Ось що пишуть про повстання українських селян і козаків проти Речі Посполитої (–) Павло-Роберт Маґочій та Йоханан Петровськи’й-Штерн у книзі, виданій за сприяння UJE р. [1]: «Внаслідок міцного економічного союзу євреїв і польських магнатів – не кажучи про традиційні християнські установки в Європі тих часів – більшість християн, переважно сільське православне населення України, бачила євреїв як народ іншої віри (юдаїзму), іншого економічного статусу (функціонери при магнатах), іншого соціального укладу (міського) й іншої мови. Саме тому їх вважали чужинцями». «Згідно з тогочасними хроніками, коли козаки стояли облогою під міськими мурами, поляки час від часу віддавали євреїв міста козакам на розправу заради обіцяного перемир’я, навіть попри те, що козаки переходили до розправи над шляхтою в ту ж мить, коли євреїв, готових допомагати полякам обороняти міста, більше не лишалося. У цих доволі заплутаних обставинах було винищено кілька десятків єврейських громад – зокрема Тульчина, Немирова і Полонного. Із 80 тисяч євреїв, що жили в той час на теренах Східної Польщі, за припущеннями, від 14 до 18 тисяч загинуло і приблизно тисячу примусово навернули у православ’я. Ще кілька тисяч стали біженцями, включно з орієнтовно тисячею бранців кримсько4
5
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ
татарського війська (винагородою за військову підтримку козацького повстання), яких очікувала доля живого товару на невільницьких ринках Криму і Стамбула». На знак скорботи за євреями, загиблими в Катастрофі – рр., запроваджено піст 20 Сівана, жертви кровопролиття в єврейській традиції вважаються мучениками. Відновлення єврейських громад після Хмельниччини тривало довгий час, а на початку XVIII cт. трагедія знову повернулася в їхнє життя: «…гайдамаки нападали на проїжджих купців, на невеличкі селища (переважно на євреїв-орендарів) і на єврейські містечка, позбавлені будь-якого захисту, грабували, ґвалтували, вбивали. У роки підйому руху (, , ) великі загони гайдамаків здійснювали набіги навіть на добре укріплені міста, що зазвичай тягло за собою значне число жертв серед єврейського населення. Гайдамаки влаштували різанину євреїв у ряді міст у і рр. Особливою жорстокістю вирізнялися погроми у Вінниці і Володарці р. Але всі ці лиха непорівнянні з нечуваною за масштабами загальною різаниною, вчиненою гайдамаками в ході найбільшого їхнього заколоту р. в Умані, внаслідок якої загинуло близько 20 тис. жителів (переважно євреїв)» [2]. Необхідно зазначити, що під час «Коліївщини» загинули не тільки євреї, а й багато поляків та українських греко-католиків. Слід зауважити також, що традиційне місце «жида» у Різдвяному вертепі, його психологічні риси та співпраця з ворогом християн – царем Іродом, не тільки не сприяли подоланню історичних стереотипів, а навпаки – закріплювали у масовій свідомості образ ворога та колаборанта. Наступний трагічний етап спільної історії – це єврейські погроми – рр. Ось як пишуть про це у зазначеній вище праці Маґочій та Петровський. «…Вбивство Олександра II у березні року створило у більшій частині Російської імперії атмосферу політичної нестабільності та суспільної напруги. Саме у цьому контексті селяни і маси городян першого покоління вихлюпнули свою злість у низці погромів єврейських помешкань та крамниць у понад трьох десятках містечок та міст і в понад двох сотнях сіл. Найжорстокіші погроми
Поза рубриками
сталися в центрі та на півдні України – в Єлисаветграді, Катеринославі, Бердянську, Києві, Миколаєві та Херсоні. Кількість смертей у результаті погромів – років була у порівняльному сенсі невеликою, загинуло приблизно п’ятдесят чоловік, з яких половина загиблих були самі погромники, вбиті підрозділами, відрядженими в міста і містечка придушити бунтівників…» «Еміґрація [євреїв] за кордон посилилася на початку Російської революції р., коли режим Миколи ІІ – на відчутну відміну від попереднього, порівняно мирного періоду правління Олександра III – зумисно організував і маніпулював антиєврейським насильством, аби у такий спосіб перешкодити революційній діяльності у країні. За підтримки поліції та армії (інколи включно з призовниками) лише тільки р. єврейські погроми вибухнули у понад п’ятистах містах по всій підросійській Україні. Наслідком масового антиєврейського насильства було близько тисячі жертв, зокрема в Одесі, Катеринославі, Києві та Кишиневі». Не буду окремо зупинятися на єврейських трагедіях під час громадянської війни (лише р. сталося близько погромів, у яких було вбито від 50 до 60 тисяч євреїв) та Другої світової (Голокост – 1,5 мільйона євреїв в Україні). Громадянська війна, часи ЗУНР та УНР, єврейські погроми та масові вбивства євреїв усіма воюючими сторонами не лише не послабили згадані вище стереотипи, а й закріпили їх, штовхаючи частину євреїв колишньої Російської імперії в «обійми більшовиків», що, у свою чергу, породило новий формат ненависті до євреїв – сумнозвісний образ «жидокомуни». На запитання, чи дійсно більшість євреїв р., підтримувала більшовиків, дають відповідь результати виборів делегатів на Всеросійський єврейський з’їзд, проведених єврейськими політичними партіями і громадськими організаціями після Лютневої революції. Як свідчать документи, більшість делегатів з’їзду була обрана від сіоністських партій. «на виборах до керівних рад реорганізованих єврейських громад 29 міст Росії, що відбулися у другій половині р, сіоністи завоювали місць (у тому числі Поалей Ціон – 44), ортодокси – , Бунд –, Фарейнікте – 78)» [3]. 6
7
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ
Такі результати проміжних виборів делегатів з’їзду доводять абсурдність міфу, що євреї Російської імперії після революції переважною більшістю підтримали більшовиків. Через початок громадянської війни і протидію більшовицької влади з’їзд так і не відбувся [4], а породжена в надрах «білого руху» ідея тотожності більшовиків та євреїв некритично використовувалася й надалі. Члени сіоністських партій та інших єврейських організацій переслідувалися більшовиками з початку х рр., але хто в українських організаціях діаспори, де готувалися до створення ОУН, про це хотів знати? Відтак не дивно, що на початку свого існування ОУН мала певне антисемітське забарвлення, бо до попередніх стереотипів додалися нові міфи. Ми почули це в доповіді Володимира В’ятровича на Паризькій конференції з Голокосту в Україні [3]. «Стосунки українців і євреїв у першій половині ХХ ст. формувалися не лише під впливом тогочасних суспільно-політичних умов. На них відбилися стереотипи, утверджені впродовж попередніх століть. Для євреїв українці значною мірою асоціювались із погромами, а українські герої – Хмельницький, Гонта, Залізняк і Петлюра – стали чи не найбільшими антигероями єврейської історії. Для українців образ єврея був пов’язаний із національним та соціальним гнобленням, а після встановлення радянської влади ще й із кривавими репресіями більшовиків. Між війнами взаємне нерозуміння й відчуженість двох народів поглиблювалось у різних площинах: національній (українець – єврей), релігійній (християнин – юдей), соціальній (бідніші селяни – багатші містяни), політичній (антипольські та антирадянські українці – лояльні до влади євреї), економічній (українська кооперація – традиційна єврейська монополія на торгівлю). Пришвидшена модернізація української нації в міжвоєнний період, її політизація та урбанізація каталізували конфлікт. Такими були умови, за яких свою позицію з єврейського питання мали сформувати українські націоналісти». Комуністична пропаганда поділяла українців на «правильних» і «націоналістів», не шкодуючи чорної фарби для останніх, ця пропаганда так само некритично сприймалися багатьма лояльними до совєцької влади євреями.
Поза рубриками
До Другої світової війни наші народи підійшли без національних держав, які могли б захистити свої народи, з накопиченими неґативними стереотипами, й зазнали колосальних втрат, передовсім від нацистського режиму та його союзників. Прикрими є також численні випадки колаборації та участі місцевого населення у пограбуванні та знищенні євреїв. Натомість ми захоплюємося героїзмом пересічних українців, які, ризикуючи власним життям та життям своїх дітей, рятували євреїв від неминучої смерті. Понад десять років збройної боротьби українців проти совєцької імперії, попри поодинокі спроби створити спільний фронт боротьби проти комунізму, не мали позитивних результатів, сотні тисяч українців заплатили життям і виселенням у ці роки. У згаданій доповіді В’ятровича простежується певний антисемітизм в ОУН на момент утворення організації, ґенеза цієї позиції в ідеології ОУН, радикалізація поглядів щодо євреїв на початку війни та суттєве згасання цих настроїв в ідеології та документах ОУН в період її завершення. В’ятрович акцентує увагу на державницьких коріннях антисемітизму ОУН на відміну від расових у нацистській ідеології: «Жиди в СССР є найвідданішою підпорою пануючого большовицького режиму та авангардом московського імперіялізму в Україні. Протижидівські настрої українських мас використовує московсько-большевицький уряд, щоб відвернути їхню увагу від дійсного спричинника лиха і щоб у час зриву спрямувати їх на погроми жидів. Організація Українських Націоналістів поборює жидів як підпору московсько-большевицького режиму, освідомлююючи рівночасно народні маси, що Москва – це головний ворог» [Рішення Другого великого збору ОУН: ГДА СБУ, ф. 13, спр. , т. 4, арк. 33]. У пересічного читача почасти може виникнути враження, яке з часом перетворюється на неґативний стереотип, що майже всі спроби боротьби активно налаштованої національної частини українського соціуму проти Польщі, Російської імперії та СРСР за національне визволення та спроби побудови власної держави супроводжувалися масовими жертвами серед певних етнічних та релігійних меншин, зокрема серед євреїв. Цей неґативний стереотип підсилювався та закріплювався совецькою пропагандою. 8
9
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ
Єдиний і, мабуть, невипадковий виняток з цього сумного висновку – останні етапи української революції, що припали на кінець XX – початок XXI ст. І ми з вами були свідками та учасниками цих видатних подій. Наші Майдани дозволяють сподіватися, що масові жертви євреїв та інших меншин лишилися у колоніальній фазі історії України. р. українці практично вперше в історії стали більшістю у своїй країні. Цей суперважливий чинник став визначальним у суттєвій зміні ідентичності народу, процес якої ми спостерігаємо вже 26 років. І саме впродовж цих років, як наслідок зміни ідентичності, триває процес формування української політичної нації, коли разом зі змінами ідентичності титульної нації змінюються ідентичності меншин, зокрема євреїв. Але це нині, а до середини ХХ ст. наші народи підійшли вже зі сформованими масовими неґативними стереотипами один щодо одного. Такий сумний «багаж» ми мали перед початком нового етапу антикомуністичної боротьби наприкінці х рр. У ті рр. розпочався процес відродження національних рухів серед українців та євреїв, що тривав на початковому етапі без взаємодії дисидентських спільнот. Цікаво дослідити побутові, наукові та виробничі контакти українців і євреїв, які згодом приєдналися до своїх національних рухів, що могли б підтвердити розмивання чи посилення стереотипів. У 40–ті рр. у радянських тюрмах і таборах було багато євреїв, але набагато більше – українців, проте майже нема спогадів про контакти чи співпрацю між українськими націоналістами та єврейськими активістами чи сіоністами тих часів. У нечисленних спогадах євреї засвідчують видатну роль українців з УПА в повстаннях у концтаборах та відсутність неґативних налаштувань. Тотальний тиск репресивної системи зводив життя і українців, і євреїв до необхідності виживання, коли енергії вистачало лише на підтримання життя і взаємодію у власному національному колі. Смерть Сталіна та «хрущовська відлига» послабили тоталітарну систему і породили тенденцію її трансформації в авторитарну: умовно та відносно «веґетаріанську». Тому саме в ті рр. поси-
Поза рубриками
люються національні рухи і налагоджуються перші контакти між представниками української та єврейської дисидентських спільнот. Структура різних політико-ідеологічних напрямів в українському та єврейському рухах Поки національні рухи розвивалися в умовах «відлиги», тобто в умовах незначного збільшення «свободи» та зменшення репресій, у них почали з’являтися різні групи, між якими на початку х рр. не було навіть елементарних зв’язків та обміну інформацією, не кажучи вже про взаємодію, навіть у межах одного етнічного соціуму. Наприкінці х – на початку х рр. усередині національних рухів з’являються ідеологічні розгалуження. Так, єврейське середовище починає ділитися на «дисидентів» та «націоналістів». Ось як відповів Натан Щаранський на запитання під час інтерв’ю [5] (тут і далі переклад доповідача). «У вашій діяльності в СРСР чого було більше – сіонізму чи дисидентської правозахисної діяльності? Цим питанням мене переслідують усі ці роки – ще з тих часів в СРСР. Я був активним учасником як сіоністського, так і дисидентського рухів… Мною були незадоволені в Ізраїлі – доходило навіть до погроз та вимог припинити участь у дисидентському русі. Вони хотіли, щоб євреям дали тихо виїхати, щоб ми не дратували сильно владу. Але я не погоджувався з цим. Не розуміли мене і з другого боку – дисиденти казали мені: обирай – ти людина світу чи представник свого племені. Але я не робив і цього вибору. Я відчував прямий зв’язок – знайшовши свої корені, я мав боротися і за свій народ, і за краще життя для інших народів. Сьогодні кожному молодому єврею, який не впевнений, займатися йому проблемами всього світу чи євреїв, я кажу: якщо хочеш впливати на світ – сили ти можеш знайти тільки у своїх коренях» Націоналісти, у свою чергу, почали ділитися на «політиків» (сіоністів) та «культурників». Наведу цитату з своєї статті року «Єврейський самвидав» [6]: «Безпосередньо в єврейському самвидаві можна виділити, крім художнього напряму – політичний напрям, який, у свою чергу, умов10
11
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ
но можна розділити на дві частини. Перша… стосувалася різних ізраїльських подій, ізраїльських війн та ставлення до тих чи інших питань ізраїльської політики. Починаючи з кінця х рр. такі твори з’являлися за рахунок того, що збиралися матеріали ізраїльського радіо, записувалися, розшифровувалися та поширювались у самвидаві. Другу частину політичного єврейського самвидаву можна віднести до внутрішніх проблем євреїв Совєтського Союзу, коли в середині х рр. став помітним певний розподіл чи навіть конфлікт між еміграційним напрямом, сіоністською гілкою та «культурним» напрямом в єврейському русі. Цей конфлікт виникав поступово, і корені його можна відстежити набагато раніше. Приблизно у му році відомий автор Юлій Телесін (його називали в ті рр. Принц Самвидавський), що присвятив усе свідоме життя поширенню самвидаву, зібрався виїжджати за кордон. До нього прийшла група єврейських активістів«відмовників» та зокрема шляхом погроз намагалася примусити не займатися загальнодемократичними питаннями, щоб не завадити суто від’їзним проблемам. Насправді не всі дотримувалися такої точки зору, і в му році, коли єврейський рух чітко розділився на дві частини, ці події знайшли своє відображення у самвидаві… Основна теза «політиків» полягала в тому, що треба зосередитися лише на боротьбі за виїзд… «культурний» напрям, який відгалузився у му, увібрав у себе дуже багатьох людей, які стверджували, що необхідно розвивати й відновлювати єврейську культуру тут, і навіть для тих, хто буде виїжджати, це не менш потрібно, ніж для тих, хто залишається. Вважалося, що серед масиву радянських євреїв, котрих тоді нараховувалося близько 2 млн, лише незначна частина, приблизно 10%, намагаються виїхати, решта прагне залишатися та знати про єврейську культуру і єврейську освіту». Моя зустріч у лютому р. у Москві на прес-конференції, присвяченій річниці з дня арешту Щаранського, з єврейськими активістами Ідою Нудель та Володимиром Сліпаком також продемонструвала, що сіоністи не розуміють, для чого євреї займаються загальнодемократичними проблемами. Вони були б ще більш
Поза рубриками
здивованими, якби дізналися, що є євреї, які допомагають національно-визвольній боротьбі українців. Не знаю точно, як відбувалися схожі процеси в українському середовищі, але мій добрий знайомий, у ті часи відомий захисник прав Греко-Католицької Церкви Іван Гель не сприймав, коли його вважали дисидентом, вважаючи себе націоналістом. Початок знайомств та зближення Цьому сприяли кілька чинників: розвиток «самвидаву», активна робота західних радіостанцій та дедалі більше розуміння того, що в умовах імперії національні рухи мають спільного ворога – комуністичну імперію. І лише позбувшись її, кожен народ зможе вільно розвивати свою національну свідомість, свої інституції і, як наслідок, – національні держави. Це були перші паростки, але в ті рр. такі ідеї почали поширюватися не тільки серед політв’язнів, а й в їхніх родинах, серед друзів і знайомих. Певну позитивну роль у процесі зближення двох рухів відіграли загальнодемократичні дисиденти, які співчували й допомагали і українським, і єврейським дисидентам суто національного спрямування. Так, заснована Олександром Солженіциним у першій половині х рр. «Фундація допомоги політв’язням» об’єднала дисидентів та їхні родини незалежно від етнічного походження та конфесійного вибору. Крім того, московські дисиденти у деяких випадках слугували природними комунікаторами, які сприяли контактам на свободі між єврейськими та українськими дисидентами ще перед їхніми арештами, а також членам родин, які після арештів їхали через Москву на побачення з в’язнями. Знайомства на свободі Спогади багатьох українських та єврейських дисидентів доводять майже повну відсутність контактів на волі. Я один з небагатьох євреїв, які шукали і знаходили такі контакти ще до арешту. В Олександра Фельдмана в Києві були такі можливості, бо він був знайомий з Віктором Некрасовим та Леонідом Плющем, але, як розповідає Семен Глузман, що входив до арешту до кола Некрасова 12
Моя історія знайомства з українським націонал-демократичним рухом Зі спогадів доповідача: «… я через (Тетяну) Великанову отримав контакт із Надійкою Світличною, а вже від неї пішло-поїхало. Отож, через Надійку я знав про її брата Івана Світличного, з яким познайомився пізніше, після його звільнення та перед своїм другим арештом. …Але це було вже набагато пізніше – у році… Для мене це стало відкриттям світу, коли я познайомився з Надійкою, а потім з її колом. …відкривався український світ, раніше закритий для мене. Я відчував, що щось там є в тому світі, дуже насичене, велике, але я не був ознайомлений із багатьма деталями і досі всього не знаю… Від Світличних я отримав контакти у Львові та в Івано-Франківську і почав їздити, це був регіон моїх відряджень. Я шукав тих людей, інформацію про яких вони мені давали, та розпитував їх. Я вивчав справи про порушення прав людини, про переслідування за допомогою психіатрії. Саме через Надійку я отримав вихід на Опанаса Заливаху в Івано-Франківську (так само – на Івана Кандибу, на Зеновія Красівського, на Михайла Гориня та інших. – Й. З.)… …Українські дисиденти дуже відкриті, навіть якщо вони спочатку закривалися. Я думаю, цим дуже багато користувалися й провокатори. Тобто шістдесятникам дуже обтяжливо бути закритими, вони намагаються це робити, коли є загроза репресій, ризики великі, але вони чекають моменту і хочуть відкритися, бути щирими, розповідати Бо їх не так багато і коли нова людина, українець чи ні, але явно із симпатією до них приходить, вони хочуть залучити її до свого світу, до своїх ідей, своєї історії, своєї традиції і своїх українських проблем. …Гадаю, що Горинь узагалі звернув мою увагу на важливість національного… Горинь мені так розповідав про своє українське, що я відчув потребу повернутися ближче до свого єврейського. Це був дуже цікавий феномен для мене. Тобто мені було соромно, що я не можу так само розповідати про своє єврейське, як він розповідає про українське». (З книги «Господи, ти відкриєш мої вуста…» [7].) 13
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ
та Плюща, Леонід Плющ до свого арешту нічим активно не демонстрував української налаштованості.
Поза рубриками
Слід визнати, що основні знайомства єврейських та українських дисидентів, українських націонал-демократів відбулися вже в місцях ув’язнення після двох паралельних хвиль арештів серед українських та єврейських дисидентів на початку х рр. Цікаво, що євреї, які проживали на території України дисперсно, й у повсякденному житті, на навчанні й роботі постійно спілкувалися з українцями, практично нічого об’єктивного не знали про український визвольний рух. Те саме відбувалось і серед українців – мінімум об’єктивної інформації про сіоністський та демократичний рухи. На одну з причин такої взаємної необізнаності я вже вказував – це ізольованість дисидентських груп, їхня конспірація в умовах диктату комуністичної партії та репресій з боку КҐБ. Друга причина – це невелике число дисидентів як серед української спільноти, так і серед єврейської. Сьогодні нам відома приблизна кількість політв’язнів в Україні між та роками – це дисидентів на мільйонний соціум! Крапля в морі! Зустрітися та познайомитисz на волі за таких умов було практично неможливо. Але був чинник, який сприяв бодай заочному знайомству та давав перспективу розвитку таких знайомств на майбутнє. У другій половині х рр. у Москві з’явилося кілька перших правозахисних груп, які почали збирати інформацію про порушення прав людини на всій території СРСР. Саме через їхнє сприяння започаткувалися перші контакти між різними групами дисидентів. Ось що пише Людмила Алєксєєва у книзі «История инакомыслия в СССР» [11]. «Попри люте придушення будь-яких проявів неофіційної громадської активності на Україні, як і в інших місцях СРСР, прихований розвиток національно-демократичного руху йшов у бік організаційного оформлення відкритих його проявів. Першими кроками у цьому напрямі були випадки підключення активістів українського руху до московських правозахисних асоціацій. В Ініціативну групу захисту прав людини в СРСР, яка була першою з таких асоціацій (виникла у Москві р.), увійшли киянин Леонід Плющ та харків’янин Генріх Алтунян (обидвох було заарештовано). 14
Знайомства в ув’язненні та розвиток відносин Не пам’ятаю вже, хто мені розповідав, можливо, мій друг Микола Горбаль, як го на зонах у Мордовії пройшла чутка, що незабаром етапом має прийти група євреїв, які намагалися захопити літак, щоб на ньому перетнути кордон і дістатися Ізраїлю. В реальність 15
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ
р. у Москві було створено совєцьку секцію Міжнародної амністії. До неї увійшов киянин Микола Руденко, відомий український письменник…» Співпраця дисидентів різних республік СРСР з «Хроникой текущих событий» також сприяла налагодженню зв’язків між ними. Цікавість єврейських та українських дисидентів один до одного проявлялася і в тому, що в середині х рр. почала напрацьовуватися традиція поїздок з Москви на судові процеси в Україні. Так, наприклад, пише про це у своїх спогадах Олександр Подрабінек [8]: « рік був багатий на судові процеси. 22 березня в місті Василькові під Києвом слухалася справа Мирослава Мариновича та Миколи Матусевича, членів Української групи «Гельсінки». Я поїхав на суд разом з Танею Осиповою. Ми не сподівалися потрапити до зали суду, але розраховували хоча б постояти перед будівлею разом з іншими нашими українськими друзями. Нічого не вийшло. Щойно ми підійшли до суду, як нас мовчки і без пояснень затримала міліція і повезла назад до Києва». Аналогічна історія трапилася з батьком Олександра Пінхасом Подрабінеком, який приїхав до мене на суд у Чернівці у квітні р. Його було схоплено оперативниками КҐБ перед будинком суду і відправлено літаком до Москви. Олександр Подрабінек також пише про знайомство та дружбу з В’ячеславом Чорноволом [8]. Спочатку листування й телефонні дзвінки, коли вони перебували на засланні у різних районах Якутії ( р. – Й. З.). Потім вони познайомились у Якутській в’язниці (кінець літа р. – Й. З.) та продовжили спілкування вже на лікарняній зоні після відповідних судових процесів кожного з них. Дуже тепло Олександр описує, як В’ячеслав 8 серпня р. влаштував йому день народження у зонівських умовах, що було майже неможливо.
Поза рубриками
такої акції ніхто в зоні не повірив. Як можуть євреї, які завжди уникали радикальних вчинків, піти на таке? Але коли на зоні з’явилася група молодих євреїв з тюремними капелюхами, на яких було вишито зірки Давида, а деякі тримали в руках молитовники, розпочався процес розмивання чи навіть зламу стереотипів, головне – з обох боків. Паралельно йшов аналогічний процес розмивання стереотипів і серед євреїв. Ось як описує це у своїй книзі Семен Глузман [9]: «У зоні поруч зі мною була й інша правда, раніше мені зовсім не знайома. Правда «лісових братів» з Балтики і партизанів УПА із Західної України. І мені, котрий готується жити в цьому світі довгі роки, необхідно було зрозуміти цю нову для мене систему координат і своє власне місце в ній. Спілкуючись, зіставляючи, думаючи і знову розпитуючи, я усвідомив головне: вони воювали в себе вдома, на своїй землі; ті, з ким вони воювали, були чужими, прибульцями. І ця моя нова правда, ілюстрована мені щогодини, щохвилини моїми новими друзями Йонасом Матузевічусом і Дмитром Басарабом, які відбувають свої 25 років ув’язнення кожен, ніяк не суперечила тій правді про війну, яку дали мені мої батьки, Віктор Некрасов і Василь Биков». Зі спогадів Євгена Сверстюка про Йосефа Мєнделевича [10]: «Між нами був якийсь особливий зв’язок, на рівні дотику до правди, яка єднає і різнить. Нас зближувала і єднала віра. Не мало значення, що він був юдеєм, я – християнином. Ми не дискутували на тему молитви «Отче наш». Але відчували, що Бог у нас понад усе. Я дуже шанував і підтримував принцип Йосефа не працювати в суботу і утримуватися від некошерної їжі. Він жвавий, дотепний, веселий, замислено-зосереджений, гострий на розум і нещадний в оцінках, в глибині його таївся діямант нерозмінної правди, що не улягала впливам. Утрьох, з ним і з Сергієм Ковальовим, обдумували якісь, як нам тоді здавалося, особливо важливі справи. Кажуть: «між тими людьми є попередня домовленість». Вони ж ні про що не домовлялися, не змовлялися, а та «домовленість» сиділа в них ще до зустрічі. Вони лише довірливо дивляться один на одного… Я вийшов на заслання, а Йосеф ще довго сидів. У мене було враження, що він уникає допомоги з принципу: людина має зносити все 16
17
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ
і дякувати Богові. Який сенс пориватися в зону полегшених випробувань?» Зі спогадів Василя Овсієнка [12] про нові знайомства на зоні: «…Коли я відповідав, старанно добираючи російських слів, молодий миловидий чоловік із явно неукраїнським прізвищем на куртці – Коренбліт – сказав по-українському: «Та ми тут усі українську мову розуміємо. Говоріть по-своєму. Я, до речі, єврей з України…». Серед «антирадянщиків» окремою громадою виділялися євреї, що майже всі були посправниками. Так звані «самольотчики», засуджені за відомим вироком Ленінґрадського суду 15–24 грудня р. «… першого ж дня до мене підійшов чоловік і привітався поукраїнському. Михайло Хейфец, літератор із Ленінграда. Ага, це той Хейфец, що, як я чув, написав есей про Йосифа Бродського і оце сидить за нього Кілька розмов, кілька записів – і маєш термін 4 роки ув’язнення та 2 роки заслання. Але такий поворот долі Хейфец сприйняв як творче відрядження, як щасливий шанс для письменника: до рук пливе неоціненний матеріал! Тільки треба його випробувати на собі Ми близько зійшлися на ґрунті спільних філологічних інтересів. Хейфец жваво цікавився Україною. Не без того, щоб полегшити мій душевний стан і дати мені нагоду виговоритися порідному, адже мене в ту зону привезли на самотність, почувався я там набагато гірше, ніж у й, Хейфец просив мене розмовляти з ним українською, як це перед тим велося в нього з Зоряном Попадюком, щойно спровадженим звідси до Володимирського централу Хейфец цікавився українськими справами, його бачення «збоку» й мене цікавило Вражала його феноменальна обізнаність і пам’ять, та скоро здивував він мене ще більше. Десь улітку під час тотального шмону (обшуку) у Стуса забрали зошит із віршами та оголосили, що знищили його як такий, що не становить цінності (!!!)… Повернули до Мордовії через два місяці, але вже в ту зону, бо ту влітку ліквідували. Приносить мені Хейфец зошита, списаного його кострубатим скорописом, і просить переписати начисто, потім ще диктує мені з пам’яті зо два десятки віршів такою ж кострубатою українською мовою, а
Поза рубриками
я записую їх, виправляючи…. А ще мені Хейфец розповідав, що на побаченні він прочитав був з пам’яті своїй дружині Раїсі (вона росіянка) вірш Стуса, де йшлося про дружину. Може, цей: «Дозволь мені сьогодні, близько шостої…». Раїса сказала: «Та вона щаслива жінка! Він зробив її безсмертною»… Ці випадки я розповідаю як приклади справжнього інтернаціоналізму. «Свої енциклопедичні знання та феноменальну пам’ять Михайло Хейфец використав якнайкраще: за кожен рік ув’язнення – по книжці. Ще не скінчився термін ув’язнення, як на Заході вийшла його книжка «Место и время», де багато добрих слів сказано й про нас, українців. (Уже вдома, р., я чув по радіо «Свобода» й про себе.) го у видавництві «Сучасність» вийшла його книжка спогадів «Українські силуети», російською й українською мовами. Ми, українці, вміли багато вистраждати в концтаборах, але не зуміли про це написати. Дяка євреєві Хейфецу: досі ніхто ліпше про нас не написав… Це живі, психологічно і фактологічно достовірні портрети ще тоді живих українців – Василя Стуса і В’ячеслава Чорновола, також Миколи Руденка, Зоряна Попадюка, які продовжували сидіти за старими та новими вироками. Це чи не найліпше свідчення про український рух опору х рр. У нарисах «Святі старики України» та «Бандерівські сини» маємо історично правдиве свідчення про повстанців Миколу Кончаківського та Петра Саранчука, про лідера Українського Національного Фронту (–) Дмитра Квецка» З книги Мирослава Мариновича «Всесвіт за колючим дротом» [13] ми дізнаємося про його найближче оточення в зоні, серед своїх друзів він неодмінно згадує і євреїв – Семена Глузмана, Вульфа Залмансона, Йосефа Менделевича та Михайла Казачкова. Згадує він також і тих євреїв, що прийшли пізніше на зону: Вадима Аренберґа та Леоніда Лубмана. «Ще на початку мого перебування в зоні ленінградець Михайло Казачков відкрив переді мною красу поезії Марини Цвєтаєвої й Райнера Марії Рільке. Михайло загалом був блискучим інтелектуалом, прекрасно обізнаним у літературі й мистецтві. Він воістину «заразив» мене творчістю цих авторів, і якийсь час я жив естетикою їхнього поетичного слова». 18
Чи були прояви антисемітизму на політичних зонах? Про відсутність антисемітизму в політичних зонах згадують як українські, так і єврейські дисиденти. В їхніх спогадах простежується певне здивування щодо його відсутності. Важливо також, що антисемітизмом не були заражені не тільки молоді українці, а й воїни УПА, що досиджували свої річні терміни. Про це свідчать спогади Ар’є Вудки, Семена Глузмана, Михайла Хейфеца та Євгена Сверстюка. Дуже важлива характеристика цього феномена дана Мирославом Мариновичем на прикладі Зеновія Красівського, з яким я подружився на волі р. і можу це підтвердити. Мирослав написав так: «…Виходячи зі стандартних радянських уявлень, цей переконаний націоналіст мав би бути зоологічним антисемітом. А насправді 19
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ
Про дружбу з українськими дисидентами пише й Анатолій Альтман (спогади ще не опубліковано – з особистого архіву. – Й. З.): « р. було зроблено великий замет на Україні. Через деякий час у зону привезли «виявлених і знешкоджених буржуазних націоналістів». Дуже швидко між нами зав’язалися дружні стосунки з Іваном Світличним, Зіновієм Антонюком, Ігорем Калинцем, Миколою Горбалем. Наша дружба тривала впродовж багатьох спільно відбутих років неволі. Відтоді з незмінною повагою і любов’ю згадую цих благородних лицарів свободи, деякі вже і не живі, земля їм пером». Зі спогадів Семена Глузмана [9]: «…того ж дня мене прийняли в «сім’ю» Євген Пришляк та Василь Підгородецький. Перший до арешту був керівником служби безпеки УПА по Львівській окрузі, другий – простим бійцем УПА. Милі, теплі мої друзі, мир праху вашому З точки зору радянської ідеології це було неприпустимо! Молодий єврей і старі націоналісти-бандерівці не можуть, не повинні бути разом! Одного разу Василь Підгородецький під час спільного сніданку біля тумбочки сказав: «Славко, вчора до мене підходив К., ну, знаєш, він був німецьким поліцаєм; він намагався мене вмовляти, навіть намагався соромити. Мабуть, не подобається їм наша дружба. Навряд чи він говорив зі мною без наказу кума Так і говорив: що ж це ти, Василю, український патріот, з жидом їси. Ну, я його послав».
Поза рубриками
він був уособленням приязні та зичливості. Ходив усміхнений, світлий; мав прекрасні стосунки з усіма табірними євреями. Таке розбиття стереотипу було просто дивовижним. А все тому, що його почуття до України виходило з любові до неї, а не з ненависті до її ворогів». Зі спогадів Миколи Горбаля про один з інцидентів, коли після конфлікту між ним та стукачами на зоні почали циркулювати підкинуті оперчастиною чутки, що у конфлікті були винні євреї, на плацу перед колоною зеків вийшов воїн УПА і від імені своєї групи проголосив, що коли хтось зачепить хоч когось із євреїв, матиме справу з ними, бійцями УПА: «На зоні євреї нас підтримували, ми євреїв підтримували. Не було (антисемітизму), я наводив той приклад, коли Василь Підгородецький (воїн УПА), коли розкрили стукачів, вийшов перед розводом і сказав: «Хто рушить пальцем єврея, той буде мати з нами, з УПА, справу». Сваритися в таборі не до лиця ні українцю, ні єврею» [14]. Про цю ж історію також можна прочитати у ненадрукованих спогадах мого земляка Анатолія Альтмана – учасника справи із захоплення літака р. Він описує це трохи інакше, але лише в деталях: «…Упродовж кількох днів, перерозжаривши зону, контингент зека розколовся по лінії, що визначила друзів і ворогів. Назагал «мочити» збиралися тільки жидів, вважаючи, що це не викличе особливої незгоди з боку інших, менш заплямованих національним походженням, – українців, литовців, вірменів. Передбачалася навіть, якщо не участь, то розуміння з боку «бандерівців». Але все перевернулося догори дриґом. Упродовж нетривалого часу у нас склалися дуже дружні стосунки зі старими «бойовиками» з УПА… та з молодими націоналістами, які йшли в табори безперервно, починаючи з р. Завдяки знанню української мови, я особливо зблизився з Миколою Горбалем, Ігорем Калинцем, Іваном Світличним і багатьма іншими. Зрештою, кілька міцних чоловіків зі старих бійців УПА «відвідали» «штаб-квартиру» погромників і попередили про свою участь у можливому побоїщі на боці тих самих «жидів». Відлуння табірних воєн живі й досі. І ця обставина так само значно охолодила 20
Цікавість до інших культур і спільна творчість В ізраїльському журналі «Менора» [17] Авраам Бєлов наводить вражаючу історію про те, як у таборі №35 на Уралі в середині х рр. (73–74 рр – Микола Горбаль. – Й.З.) троє в’язнів – Баґрат Шахверян, Ґілель Бутман та Микола Горбаль створили гімн Єрусалима. Гімн було передано на волю, він дійшов до Ізраїлю і був 21
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ
ентузіазм Храмушинова [опера] воїнства. Свого часу саме бандерівці, що вливалися в х рр. у табори, зламали хребет «бєспрєдєлу» кримінальників, і це запам’ятовувалося надовго». Про відсутність антисемітизму в українських дисидентів пише у книзі «Московщина»[15] єврей з Дніпропетровська Ар’є Вудка: «…Всі відомі українські політзеки – противники юдофобії. Двом народам-мученикам пора вже спільно підвести риску під страшним минулим і повернутися до тих початкових відносин, які складалися в Скіфополі за часів Маккавеїв». Він дуже тепло згадує своїх знайомих та друзів з українських дисидентів: Івана Куриласа, Покровського, Степана Сороку, Бесараба, Івана Сокульського, Шевчука, Горбаля, Заливаху, Дяка, Лесіва, Левка Лук’яненка, Михайла Слободяна. Особливо теплі спогади в нього про Євгена Сверстюка та Степана Сапеляка. Ґілель Бутман («самольотна» справа), який раніше ніколи не зустрічався з українцями, у спогадах пише про них лише позитивно: «… в таборах і тюрмах був Рух Опору, а в ньому дуже сильною була українська група. Для мене це було перше знайомство з українськими націоналістами, і я побачив, що в післявоєнній Україні виросла плеяда борців, які поєднували в собі любов до свого народу і готовність жертвувати собою заради створення нової вільної України з гуманними традиціями найкращих синів і дочок України XX ст.: співчуття, повага і товариськість щодо «принижених» і «ображених», незалежно від їхньої національності. У цих хлопців я зовсім не бачив антисемітизму: їхня тиха любов до України не робила їх ксенофобами» [16]. Великі та дуже теплі спогади Ґілеля Бутмана присвячені двом українцям, яких він вважав своїми друзями, – Івану Світличному та Степану Мамчуру.
Поза рубриками
виконаний у Народному домі в Єрусалимі, коли його автори ще перебували в зоні. Євген Сверстюк [26]: «Спогади в’язнів ГУЛАГу усіх поколінь рясніють зворушливими випадками зустрічі з іншою культурою в образі випадкового співкамерника… Зрештою, всі діти різних народів змалку виховані на стереотипах совєтської пропаганди, нарешті в таборах знайомляться зі «страшними бандерівцями» і несподівано для себе відкривають, що то люди національно й релігійно толерантні… У великій зоні, як заведено було називати вільну зону, про таке навіть не могли подумати. Всі жили в атмосфері недовіри, пліток і анекдотів. Загалом люди культурні завжди були вищими за усілякі національні чвари, за ксенофобію, але в масі бракувало вголос задеклярованої позиції…. В’язні об’єднані спільною долею. Вони швидко знаходять між собою спільну мову. В їхньому спілкуванні є радісний потенціал відкриття невідомого в своїй і чужій культурі, відкриття позитиву. Гнані і переслідувані, в’язні несуть і продовжують спадщину своїх переслідуваних попередників. Виявляється, у кожного народу були свої гнані і репресовані за правду, і вони, як правило, сіяли зерна самоповаги і поваги до іншого. У в’язнів немає принципових розходжень: усі прагнуть волі і хочуть свободи для свого краю, свого народу». Спільні акції проти свавілля адміністрації та взаємодопомога серед в’язнів Про спільну боротьбу українців та євреїв проти системи у сталінські часи відомо небагато, але у поодиноких спогадах є інформація про участь євреїв у повстаннях в’язнів та їхню участь у «міжнаціональних радах» в окремих місцях ГУЛАГу, де найактивнішу роль відігравали українці з УПА. Перші спогади про співпрацю у таборах х рр. стосуються політичних зон у Мордовії (та, та, та й пізніше – жіноча зона). Судові процеси початку та середини х рр. «відзначилися» великою кількістю українців, але ж у ті самі роки у Мордовію на зазначені політичні зони етапами прийшли московські дисиденти, зокрема євреї – Олександр Ґінзбург, Едуард Кузнєцов, Юлій Даніель та інші. 22
23
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ
Першим завданням, після знайомств та з’ясування «хто є хто» на зоні, було налагодження передачі на волю інформації про судові справи, вироки, особливості життя на зонах, насамперед репресії зонівської адміністрації та початок спільного опору. Почалися спільні відзначення днів народження, національних свят, дисидентських дат, наприклад, – Дня прав людини (10 грудня) та Дня політв’язня (30 жовтня). Окремо слід сказати про спільні спроби боротися за статус політв’язня. На свавілля адміністрації зон в’язні відповідали своїми ненасильницькими методами боротьби: зверненнями та протестами, голодівками та страйками. Цими спільними діями в’язні відповідали на явні порушення своїх прав, несправедливість дій адміністрації та її провокації. Моє інтерв’ю з Левком Лук’яненком [18]: «Українці завжди підтримували право євреїв на виїзд і возз’єднання зі своєю історичною Батьківщиною, а євреї підтримували наше прагнення до незалежності. Це допомагало разом жити у тих непростих умовах. Це робило нас добрими союзниками в протистоянні з демократичними московітами, що вважали головним напрямом демократизацію, а коли йшлося про незалежність, одразу виникало напруження у стосунках». Зі спогадів Мирослава Мариновича [13]: «Оцю спільність нашого статусу і спільність ворога відчували всі без огляду на національність». Ось як про неї говорить єврейський політзек Ар’є Вудка [15]: «У нас був спільний ворог, у нас подібна мета, а отже, ми мусимо підтримувати один одного. Ми бачили, як влада намагається сіяти розбрат між людьми різних національностей у таборі, і ми відчували, що всі в тому самому становищі, що в нас той самий ворог. Тому настанова була подолати цей розбрат, що його вони сіяли, й діяти разом, допомагати один одному. Не тільки в особистому сенсі, а й між спільнотами». «У політичному таборі для адміністрації не було більшого криміналу, ніж дрібно списаний папірець. Кожен такий папірець чаїв у собі «злочин антирадянщини», а тому його негайно вилучали для
Поза рубриками
перевірки. Зрозуміло, що політв’язні, своєю чергою, прагнули таких папірців наплодити якнайбільше. Отож дуже швидко мене втаємничили у «святая святих» табірного життя – підготовку інформації для «Хроники текущих событий». Це був вияв особливої довіри, бо до цього дійства були долучені лише найнадійніші зеки. У час моєї появи на зоні – це Євген Сверстюк, Семен Глузман, Євген Пронюк, Олексій Сафронов, Григорій Приходько та ін. Вони писали не тільки саму хроніку подій, а й різні тексти – звернення, петиції тощо. Це була чудово поставлена машина, цілий «конвеєр», упоратися з яким до кінця каґебістам так і не вдалося. Як написав згодом Семен Глузман, «ми, сірі, голодні, переслідувані, жили Словом. Словом болю і правди, що його нам вдавалося передавати у світ». І він згадує, що Іван Світличний жартівливо назвав цю писемну фабрику «ПЕН-клубом»»… Зі спогадів Євгена Сверстюка [6]: «…Перед нашими друзями євреями була ясна перспектива: вихід на волю і повернення на свою історичну батьківщину, де на них чекають з розкритими обіймами. Вони розуміли, що перед українцями немає іншої перспективи, крім виходу в сибірське заслання або повернення додому, в зону особливого тиску і нагляду. Вони прагнули нам допомогти як тільки могли. Вони апелювали до вільного світу. Багато з них написали спогади про спільне життя в зоні. Йосеф Менделевич написав зворушливі «спогади про українських політв’язнів». А наш спільний друг Ар’є Вудка вивіз у своїй пам’яті цілу збірку «Українські поезії за колючим дротом». Зрозуміло, що усі вони твердо зобов’язалися боротися за правду і закон, однаковий для всіх, за те, що однакові злочини і нацистів, і комуністів мають бути однаково карані». Зі спогадів Василя Овсієнка [12]: «…Значно пізніше я довідався, що «господарем» одного з таких каналів зв’язку був тихий та спокійний Борис Пенсон, що на нього дехто нарікав, чого це він, мовляв, так рідко бере участь у колективних акціях протесту А тут у нас чи не найкращі стосунки саме з єврейською громадою. Бо в нас спільний ворог: російська імперія під назвою СРСР. Не 24
25
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ
лише спільні «чаї», а й спільні голодівки, одночасні заяви протесту зміцнювали цей союз. Ефект ці акції мали лише тоді, коли на волю виходила інформація про них, і цим ми найчастіше завдячували саме євреям». Зі спогадів Мирослава Мариновича [13]: «…Втім, ми навчилися в таборах не лише чути одне одного, а й діяти разом, шануючи особливості іншого. Про це дуже гарно сказав Ар’є Вудка [15]: «Чітко виділилися дві сили табірного спротиву: євреї та українці. З тих пір так і повелося: якщо євреї й українці кажуть «так» – отже, акція забезпечена Відчувався страх чекістів перед тим, що й у «великій зоні» уярмлені народи зможуть знайти спільну мову… Воістину «дружба тризуба з зіркою Давида»! А Богдан Ребрик вдався до порівняння, яке взагалі «зашкалює»: «Євреї в тюрмі більше зробили для незалежності України, як усі бандерівці». Зі спогадів Ґілеля Бутмана про Івана Світличного: «Пригадую, як одного разу на й зоні його хотіли кинути на роботу, якої він, інвалід, не міг виконувати. Ми всі написали звернення протесту до прокурора. Іван Олексійович підходив до кожного з нас і клав на заяву свою безпалу долоню, а ми обмальовували її і поряд ставили свій підпис. Це був той рідкісний випадок, коли заяви спрацювали: Іван Олексійович дістав працю, яку звичайно давали тільки стукачам – «пожежником» на зоні, де ніколи нічого не горіло». Йосеф Менделевич [20]: «Після обіду дізналися, що капітан Довчій побив політв’язня Сапеляка. Двадцятирічний студент Львівського університету Сапеляк організував у своєму селі, на Західній Україні, нелегальну національну групу. За це його посадили На побиття політв’язня необхідно негайно реагувати. Збиралися групами і обговорювали, що робити. Остаточне рішення залежало від українців. «Питання стоїть так, – підсумував Приходько, зек з двадцятип’ятилітнім терміном, – якщо ми віримо, що доб’ємося свого, – треба діяти! Я його підтримав: «Так, я вірю, що ми переможемо! А якщо поступимося, нас усіх почнуть бити!» Отже, вирішено: з завтрашнього дня оголошуємо страйк з вимогою звільнити капітана. Внаслідок на роботу не вийшло сімдесят
Поза рубриками
чоловік. Половина всіх ув’язнених відмовилася підкоритися вимогам наглядачів. Це був справжній бунт – ми робили, що хотіли. Наглядачі зникли із зони». Дуже важливе свідчення про спільну боротьбу дисидентів опублікував р. журнал Сучасність, який видавався українською діаспорою [23]: «…Про що свідчать ці інформації Шахвердьяна і Глузмана, чи інших в’язнів, які подібно висловлювалися? Найперше вони говорять про те, що радянські в’язниці і концтабори – це наче мікрокосмос Радянського Союзу. Там і тут позбавлені волі люди різних національностей, культур і релігій, там і тут усі вони живуть прагненням бути господарями на власній землі. Звичайно, у політичних в’язнів це прагнення багато міцніше, і власне воно привело їх за ґрати. Але власне вони найкраще віддзеркалюють те, що мислять їхні народи. Втративши свободу, вони про свої почування говорять відверто. По-друге, слова Шахвердьяна і Глузмана говорять про те, що в умовах неволі кується свідомість спільних інтересів поневолених Москвою народів. Це не вперше з документів самвидавної літератури, з виступів різних діячів опору в Радянському Союзі дізнаємося про цей багатомовний розвиток. Неоднократно сторонній світ мав уже нагоду дізнаватися про голодівки політичних в’язнів з участю в них людей різних народів, про солідарні виступи в’язнів однієї національности в обороні людей інших національностей, про спільні протестні листи на захист людських і національних прав. Так, 4 вересня р. українські, балтійські, єврейські, російські, вірменські та інші політичні в’язні Пермського табору «відзначили» роковини встановлення концентраційних таборів СРСР голодівкою і протестом у пам’ять їхніх жертв. Таке саме «святкування» вони провели роком пізніше. р. невідома група політичних в’язнів СРСР різних національностей звернулася до громадськости світу, і їхнє звернення було поширене у самвидавчій літературі. В ньому вони закликали людей доброї волі організувати рятування таких політичних в’язнів, як Валентин Мороз, Олексій Сергієнко, Володимир Буковський, Ігор Оґурцов, Олександр Фельдман та ін. Коли навесні р. у Пермському таборі таборова адміністрація гнала на роботу 26
Гельсінські групи та участь в їхній роботі українських і єврейських дисидентів Новий імпульс співпраця між дисидентами різного етнічного походження отримала у другій половині х рр. під час становлення Гельсінського процессу, що став новим якісним етапом дисидентського руху. Найважливішими чинниками та наслідками цього процесу були: 1. Відкритість і легальність діяльності, наскільки вона була тоді можливою, що привернуло до нього [процесу] інтелігенцію та національно свідомих громадян. 2. Можливість вбудувати національно-демократичні рухи у контекст загальносвітового процесу боротьби за права людини. 27
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ
хворого українського політичного в’язня Євгена Пронюка, політичні в’язні інших національностей провели в його обороні протестну голодівку, що тривала від 12 травня до 16 червня. Її започаткував згадуваний вище Слава Глузман, а участь у ній брали українці І. Світличний, І. Кандиба, І. Калинець, З. Антонюк та інші, росіяни В. Буковський, В. Балаханов, євреї – Альтман, Бутман, Хнох, Яґман, а також вірмени, естонці, татари. Але не тільки побутові проблеми, отже, потреба оборони перед знущанням адміністрації, заступництво за права в’язня в’яжуть політичних в’язнів радянських тюрем та концентраційних таборів в одну солідарну сім’ю. Спільна недоля спонукує їх думати також про ширші питання, про долю їхніх народів. Колишні політичні в’язні в СРСР, яким пощастило вирватися за кордон, свідчать, що в’язниці і концтабори Радянського Союзу – це також терен постійних дискусій між в’язнями про різні суспільно-політичні теми, про літературу, філософію, релігію, про устроєві та міжнародно-політичні проблеми. Зокрема доля неросійських народів у СРСР стоїть на першому місці в таких розмовах між їхніми представниками у в’язницях і в таборах». Таким чином, спільна боротьба українських та єврейських дисидентів впливала на порозуміння українців та євреїв у діаспорах США, Канади та Австралії. Після багатьох десятиріч недовіри діаспори зробили нарешті перші кроки назустріч одна одній.
Поза рубриками
3. Привернення міжнародної уваги до системних порушень прав людини в СРСР. 4. Кооперація у спільній боротьбі дисидентів різного етнічного походження, релігійного спрямування, ідеологічних вимірів. 5. Західні правозахисники та уряди заспокоїлися щодо активної діяльності націоналістів, побачивши, що вони у різних республіках закцентували свою діяльність на правозахисті. Участь євреїв у Гельсінських групах (прізвища виділено) Москва, 12 травня р. Перший склад МГГ: Юрій Орлов, Людмила Алексєєва, Михайло Бернштам, Олена Боннер, Олександр Ґінзбурґ, Петро Григоренко, Олександр Корчак, Мальва Ланда, Анатолій Марченко, Віталій Рубін, Анатолій Щаранський. З лютого р. членів Гельсінських груп, у тому числі МГГ, почали піддавати арештам. Було заарештовано Юрія Орлова [9], Олександра Ґінзбурґа, Анатолія Щаранського і Мальву Ланду. Людмила Алексєєва, Петро Григоренко та Віталій Рубін були змушені еміґрувати в – рр. У – рр. МГГ, попри тиск, продовжувала працювати. До тих, хто залишився на волі в СРСР, приєдналися Володимир Слєпак, Юрій Мнюх, Наум Мейман, Тетяна Осипова, Іван Ковальов, Віктор Некипєлов, Софія Каллістратова, Юрій Ярим-Агаєв, Леонард Терновський, Фелікс Серебров. Арешти, репресії, заслання і вироки щодо членів групи тривали. В цілому за вироками радянських судів всі члени МГГ разом узяті мали відбути понад 60 років таборів і 40 років заслання [10]. До кінця р. на волі в СРСР лишилося тільки троє членів МГГ – Олена Боннер, Софія Каллістратова і Наум Мейман. У грудні р. було порушено кримінальну справу проти Софії Каллістратової, а 6 вересня р. їй було висунуто обвинувачення за частиною 1-ю статті ї КК РРФСР – «систематичне поширення в усній формі наперед неправдивих вигадок, що ганьблять радянський державний і суспільний лад», засноване на документах, вилучених під час обшуків. У такій ситуації 6 вересня р. члени групи заявили про припинення діяльності МГГ з огляду на неможливість її роботи в умовах репресій, що посилювалися[11]. 28
29
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ
Київ, 9 листопада р. Руденко Микола Данилович (керівник групи), Бердник Олександр Павлович, Григоренко Петро Григорович, Кандиба Іван Олексійович, Лук’яненко Левко Григорович, Мешко Оксана Яківна, Матусевич Микола Іванович, Маринович Мирослав Франкович, Строката Ніна Антонівна, Тихий Олексій Іванович. У другому складі після арештів першого складу групи – Ольга Гейко, Микола Горбаль, Володимир Малінкович, Йосиф Зісельс. Вільнюс, 26 листопада р. Кароліс Гаруцкас, Ейтан Фінкельштейн, Она ЛукаускайтеПошкене, Вікторас Пяткус і Томас Венцлова. Тбілісі, 1 січня р. З. Ґамсахурдіа, Р. Рцхіладзе, М. Костава, брати Гольдштейни (Ісай та Григорій). Єреван, квітень р. До групи увійшли: економіст Едуард Арутюнян (), він став керівником групи; студент політехнічного інституту Самвел Осян та Роберт Назарян () – фізик і диякон вірменської православної церкви. Пізніше до ВГГ увійшли робітники – Шаген Арутюнян (один із засновників Національної об’єднаної партії) та Амбарцум Хлгатян. За всієї співпраці та взаємодопомоги відносини між різними групами Гельсінського процесу не можна вважати ідеальними. Насамперед це стосується відносин між московськими дисидентами та дисидентами з національних республік. Співчуття – так, допомога – так, але справжнього розуміння проблем національно-визвольної боротьби проти комуністичної імперії не було, та й досі нема. «Давайте будувати разом демократичний Радянський Союз» – така формула домінувала у відносинах московських та київських дисидентів. За понад десять років правду українських, литовських, вірменських дисидентів було доведено – тільки розпад імперії дає можливість розвитку всім народам імперії, зокрема євреям. Ось що пише про УГГ досить зверхньо Людмила Алексєєва у книзі «История инакоміыслия в СССР» [11]: «…З перших слів першого меморандуму Української Гельсінської групи йдеться про геноцид та етноцид на Україні…. Вона [Група]
Поза рубриками
повністю зосередилася на українській національній проблемі… Про це свідчить не тільки програмний документ, а й наступні документи Групи… Всі вони присвячені загальним та окремим аспектам національної проблеми. На відміну від інших Гельсінських груп, Українська зовсім не відгукувалася на релігійні переслідування, хоча в Україні ця проблема є не менш гострою, ніж в інших республіках… Нема в цих документах і згадок про проблеми єврейського руху за від’їзд в Ізраїль, хоча десятки тисяч євреїв на Україні домагаються дозволу на виїзд, і багато з них піддаються у зв’язку з тим дискримінації». Не випадково актуальним був і, на жаль, залишається відомий вислів: російська демократія закінчується там, де починається українське питання. Сьогодення Після розвалу комуністичної імперії дисиденти опинились у різних країнах, але майже всі без винятку включилися в громадські та політичні процеси у своїх країнах. Більшість єврейських дисидентів, насамперед сіоністи, виїхали до Ізраїлю, деякі з них стали депутатами кнесету і членами урядів Ізраїлю (Віктор Браїловський, Натан Щаранський, Юлій Едельштейн). Ціла група українських дисидентів стала депутатами Верховної Ради (Микола Горбаль, Богдан Ребрик, Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновол, Ірина Калинець, Степан Хмара, Михайло та Богдан Горині, Олесь Шевченко, Левко Горохівський, Генрих Алтунян). Про подальшу активність єврейських дисидентів уже в Ізраїлі свідчить діяльність заснованого Яковом Сусленським ще р. Громадського комітету єврейсько-української співпраці. Однією з перших акцій () Комітету була вимога «… справедливості: надати звання Праведника народів світу Митрополитові Шептицькому» [24]. Її підписали Голова Комітету Олександр Фельдман, Організаційний секретар Яків Сусленський, члени: Рейза Палатник, Юрій Мілославський, Ізраїль Клейнер, Мойсей Фішбейн, Шльомо Дрезнер, Михаїл Хейфец. Декілька єврейських дисидентів, які ніколи не намагалися виїхати в Ізраїль чи у США, залишилися жити в Україні (Семен Глузман, 30
Недомовленість Відтворюючи численні картини знайомств, дружби та спільної боротьби, чи не ідеалізую я стан українсько-єврейських відносин у дисидентські часи? Майже всі згадують початкові негативні стереотипи одної групи щодо іншої. Описують поступове розмивання чи навіть руйнацію стереотипів після знайомства. Чи залишаються зрештою якісь недомовленості? Прямо про це ніхто не згадує, але опосередковано за різними спогадами та поведінкою деяких дисидентів після звільнення можна припустити, що в житті все відбувається не ідеально, а реально. Певний аналіз українсько-єврейських відносин я зустрів лише у спогадах Михайла Хейфеца, але опосередковану інформацію про деякі непорозуміння можна зустріти у спогадах Йосефа Менделевича, Ґабріеля Суперфіна, Мирослава Мариновича, у деяких виступах уже в новітні часи Левка Лук’яненка, Ігоря та Ірини Калинців, Анатолія Лупиноса. Великою драмою для Якова Сусленського було відкриття про нові неприємні антисемітськы риси у виступах свого табірного друга Левка Лук’яненка. Яків, який віддав після зони та еміграції 26 років товариству «Україна–Ізраїль», так і не зміг осягнути цього нового та неприємного для нього образу Левка. Українці і в ув’язненні, і на волі були більшістю, а євреї – меншиною. Українці боролися за свою національну державу і наражалися на жорстокі репресії з боку комуністичної імперії, а в євреїв уже була держава, і репресії проти них імперія вела передусім через їхнє бажання полишити її та приєднатися до своєї держави. Все це створювало певну асиметрію у відносинах, яку не так легко відчути та побачити, бо на тлі спільної боротьби вона не видається значною. Ось як намагався аналізувати цю ситуацію Михайло Хейфец [21]: 31
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ
Леонід Мілявський, Йосиф Зісельс). Вони не стали депутатами парламенту, але беруть активну участь у розбудові громадянського суспільства та надалі підтримують дружні стосунки з українськими дисидентами, щоби разом розбудовувати нову Україну. Контакти між українськими дисидентами та сіоністами стали дуже рідкісними, активізуються лише під час нечастих відвідувань українцями Ізраїлю чи сіоністами України.
Поза рубриками
« Євреї, за всієї їхньої зовнішньої реакції на будь-яку світову ідею, монологічний за характером народ. Вони мають здатність так захоплюватися створеним їхньою уявою світом, власними ідеями та міркуваннями, що, буває, не помічають навколишніх об’єктів, та й суб’єктів. Ця властивість самопоглинання власним внутрішнім світом допомагала, мабуть, вистояти цьому згустку людей у вигляді особливої спільноти, що не зливається ні з ким упродовж двох тисячоліть вигнання – ситуація, майже унікальна в людській історії! Але ця ж властивість національного характеру, яка надавала йому такої потужної стійкості, – коли розмовляють, не слухаючи співрозмовника, коли спілкуються, а водночас не помічають об’єкта спілкування, коли живуть поруч, торгують, вітаються, жартують із сусідом і водночас існують на іншій планеті, іншій, що не перетинається із сусідом, площині життя, – думається, ця властивість передовсім викликала той стрижневий антисемітизм усіх племен і народів, який тінню супроводжував єврейську громаду в будь-яких її мандрах. Цей ліричний відступ про євреїв знадобився мені ось для чого: як єврей я володію, природно, властивостями свого народу. І тому, відчуваючи на перших порах тонку, але цілком істотну кригу, яку проклав між нами Стус, я навіть не замислювався над справжньою причиною цієї ввічливої відстороненості. Припускав, що аристократичний холодок – або звичайна манера спілкування Василя, або я сам чимось йому неприємний. І тільки під час розмови про статті Померанца і Ґуревича зрозумів: Василь цурався не мене особисто, але побоювався в мені універсалістського єврейського початку. Між таким початком і собою він установив невидиму, але непроникну стінку. Чи не тому, що він – неодмінний, вроджений ворог універсалізму, зовсім не національно-обмежена, національно-обмежена людина, але в наш час універсалізм здавався йому центральною небезпекою, що загрожувала духовному існуванню його народу. А євреї в його очах були носіями універсалізму – навіть найкращі. Ось дві його розповіді, що запам’яталися мені в таборі: – Під слідством я сидів в одній камері з Семеном Глузманом. Зовсім молодий психіатр, хлопчик, з чубчиком і такими ось, – він 32
33
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ
показав, – пухкими губами. Зробив блискучу експертизу по Григоренку. Олена Боннер, коли його вперше побачила, не повірила, що це він: «Такий молодий, і зробив таку роботу» Отримав 12 років і здивовано казав мені: «Адже це майже стільки, скільки існує моя свідомість». Один з найкращих людей, яких я зустрічав у житті. І можеш уявити моє самопочуття: чудова людина, дисидент, який пішов у в’язницю, народився і виріс у Києві, жив у нас усі роки, а в ґебістській в’язниці я мушу, – тут Василь приклав руку до грудей, немов серце прихопило, – розмовляти з ним російською Друга розповідь: – Ти не зустрічав на зоні Берґера? Єврей, ленінградський поет. Сів у справі гуртка Брауна. – Ні. Він ще до мене пішов на заслання. – Дивний В Ізраїль їхати відмовляється. Я, мовляв, російський поет, пов’язаний з російською мовою, російською культурою. В Ізраїлі для мене все чуже. – Василь зробив довгу паузу. – Доводить, доводить Не розумію, нащо потрібно логічно обґрунтовувати, любиш ти свою матір чи ні. І обрізав неприємну йому розмову про Берґера. Чому ж Василь спочатку думав, що я належу до людей, для яких любов до матері є предметом логічних вправ? Я думав про це на зоні. Мужні і незламні люди, українці все ж таки були переможеними. Нехай тимчасово, але поки тріумфували вороги, «свині, ратицями відштовхували один одного від годівниці», як висловився одного разу Стус. Поразка в національній битві створювала навколо них поле трагедії, поле підвищеної чутливості до всього, що зачіпає національний нерв душі. Моє спокійне ставлення до власних національних справ сприймалося Стусом як байдужість до них і, отже, як духовна ущербність. Насправді все виявилося іншим. Євреї в зоні просто відчували себе переможцями. Військовополоненими, захопленими армією, яка, тим не менше, вже зазнала поразки. Ізраїль не просто існував (що саме по собі теж перемога): що ще важливіше для відчуттів радянського зека-єврея, він щомісяця бив і бив радянську імперію. Звичайно, не під дих – на жаль! – а тільки ляскав її по носі, але як це було приємно!
Поза рубриками
Це створювало в моїй душі особливу, незрозумілу Стусові налаштованість національного спокою: ми, євреї, в цей час намагалися не хворіти національно. На очах зникала (по-різному у різних людей, звичайно) звична зі сталінських часів, напружена підозрілість до «чужинців», нервова вразливість до кожного закиду, критичного зауваження. Звичайно, тривав процес, а результат іще невиразно позначався, але загальний його напрям був безперечно ясним. І навпаки, у переможених українців національний біль ставав центром світовідчуття. І тому, мабуть, аж до етапу на ту зону в серпні я, людина, яка зовсім не схильна підкреслювати своє єврейство і така, що розмірковує про Ізраїль з педальованою об’єктивністю, здавалася Василю Стусу товаришем за стражданнях, по боротьбі, але не по душі. Принаймні мені так здавалося». З моєї недавньої розмови з Ґабріелем Суперфіном: «….У таборі було дещо важко. Тому що була якась недомовленість, напруженість. Але вона йшла від мене самого. Тому що в середовищі «своїх» не треба напружуватися, стежити за своєю коректністю (аби випадково нетактовно не образити). Було (та й зараз буває) почуття, що в кожному національному середовищі є щось, що не відкривається в присутності «чужого». Але напруження в зоні з молодими українцями – Антонюком, Пронюком, Світличним не було. У камері важкувато було: обурювала одержимість Анатоля Здорового. Але єврейської теми (в сенсі антисемітизму) я просто не пам’ятаю. А коли українці були національно орієнтовані, то до сіоністів вони ставилися як до товаришів по боротьбі (чи я був трохи іронічний до сіоністів, але особисто з ними мені було цілком родинно). Резюмуючи, оціночно скажу: в таборі був дружній альянс демократів-українців і тих, що приставали до них, – західників-оунівців і підпільників х, з євреями-сіоністами і євреями демократичного напряму. Але мені з українцями, як і з німцями, як з естонцями, спілкуватися доводилося трохи напружено. Але це через мою таку внутрішню настороженість. Або через недоліки у знанні мови? зрозуміло, свідомістю це близькі мені люди, абсолютна до них довіра і любов, співчуття. Але глибоко заховані емоції – 34
35
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ
страх зблизитися – зберігаються (до речі, у таких яскравих людей, як Антонюк та Іван Світличний, відчувався комплекс неповноцінності, мовляв, і Шевченко – поет обмеженого змісту, і мова наша не настільки багата і гнучка, і що ми – провінція, а наша наука – історична – просто сором). Не можу позбутися досі почуття, що повної відвертості у спілкуванні з українцями не було (це не підозра їх в антисемітизмі, а немовби відчуття, що ми росіяни або зрусифіковані євреї, не можемо зрозуміти до кінця їхнього болю, їхньої туги за батьківщиною, розділити їхню ненависть до окупантів тощо). Здавалося, що є теми, які можуть обговорюватися лише серед «своїх». Все одно, хто ці «свої» – росіяни, євреї, українці тощо. Почуття «некомфортності». Мені найлегше було серед напівєвреїв, при тому, що я, безумовно, за культурою росіянин». Михайло Хейфец [22]: «…Уникнувши небезпек асиміляції, націоналіст-інтелігент бачить у традиції символ чистоти. Але – з великою тонкістю зазначає (Франц) Фанон – виникає розрив між традицією і рівнем сучасного європейського розвитку такого інтелігента. І цей розрив породжує глибоко прихований комплекс національної неповноцінності. Інтелігент бачить недоліки свого народу, усвідомлює їх, але не може, не сміє про них сказати, побоюючись ненароком зганьбити, образити свій і без того ображений народ, його національне почуття. Я спостерігав не раз цей парадокс, цей комплекс навіть у такої, на мій погляд, високоталановитої і по-справжньому, на вищому європейському рівні освіченої людини, як поет Василь Стус. Після читання «Літопису Самовидця» я сказав йому: – Найбільше вражає мене автор. Це дуже хороша людина. Це людина рідкісного на той час серця: він жаліє жертв козацьких набігів, жаліє євреїв, поляків і своїх мужиків. І водночас він абсолютно не жаліє України. Розумієш, не українців, а України. Абсолютно спокійно, і навіть із симпатією, пише, як козаки запрошували іноземців на батьківщину – калмиків, татар, москвичів, турків. Як це поєднувалося – великодушність і гуманізм з такою дивною відсутністю патріотизму?
Поза рубриками
Василь довго сидів мовчки. Його красива, як у арабського скакуна чистих кровей, голова задумливо опущена в землю. Потім із зусиллям сказав: – Я думаю, що це пов’язано не з його особистим характером, а з деякими рисами характеру мого народу. Але про це я б не хотів говорити з тобою, Міша». Висновки 1. Українські та єврейські дисиденти у 60–ті рр. до того, як потрапити у в’язниці й табори, майже не були знайомими, про інших вони могли лише дещо дізнатися з радіоголосів і самвидаву. 2. Комуністична репресивна система звела дисидентів різних національностей у місцях позбавлення волі, і лише там вони змогли познайомитися та зблизитись у намаганні пізнати один одного та разом чинити опір адміністрації та КҐБ. 3. Тільки спілкування між українськими та єврейськими дисидентами в ув’язненні дозволило їм подолати існуючі стереотипи і закласти підґрунтя майбутнього співіснування їхніх народів як усередині країни, так і в міждержавному форматі. 4. У 60–ті рр. спільна боротьба українських та єврейських дисидентів була мало відомою в Україні. У США та Канаді про неї знали більше, що сприяло певному подоланню бар’єрів між діаспорами, які перед тим ставилися одна до одної дуже насторожено. 5. Інформація про спільну боротьбу почала поширюватися Україною лише наприкінці існування совєцької влади та після здобуття незалежності, коли всі в’язні, що залишилися живими, звільнилися з місць позбавлення волі й почали виступати у пресі, брати активну участь у громадському та політичному житті. 6. Нині українські та єврейські дисиденти живуть переважно в різних державах, де беруть активну участь у розбудові своїх країн та сприяють значною мірою налагодженню дружніх відносин між державами, але між собою майже не спілкуються у постійному форматі. 7. Ті поодинокі єврейські дисиденти, що залишилися в Україні, й надалі підтримують дружні стосунки зі своїми українськими побратимами і разом сприяють позитивним перетворенням у країні. 36
1. Павло-Роберт Магочій, Йоханан Петровський-Штерн, «Євреї та українці: тисячоліття співіснування», Ужгород, видавництво Валерія Падяка, 2. Електронна єврейська енциклопедія, goalma.org 3. Володимир В’ятрович, Чи була ОУН антисемітською?, https://zbruc. eu/node/ 4. Електронна єврейська енциклопедія, Євреї Росії у лютому–листопаді року, goalma.org 5. Інтерв’ю Натана Щаранського, goalma.org articles// 6. «Если не сейчас…», К., «Дух і Літера», 7. «Господи, Ти відкриєш уста мої…», Йосиф Зісельс у розмовах з Ізою Хруслинською, К., Дух і літера, 8. Александр Подрабинек, «Диссиденты», Москва, АСТ, 9. Глузман С.Ф., Рисунки по памяти, или воспоминания отсидента, К., Издательский дом Дмитрия Бураго, «Форум націй», № 6/ – Червень , goalma.org newspaper/archive//goalma.org Людмила Алексеева «История инакомыслия в СССР», – М., Моск. Хельсинcк. группа, Овсієнко Василь, Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. 1 / Упорядкував автор; Худож.-оформлювач Б. Є. Захаров. – 2-ге видання, доп. Харків: – Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, (Додатковий наклад – Харків: Харківська правозахисна група; Права людини, ), с. – Мирослав Маринович, «Всесвіт за колючим дротом» (Спогади та роздуми дисидента) Видавництво УКУ, Львів, Інтерв’ю Миколи Горбаля Йосифу Зісельсу, р. Юрій А. Вудка, Московщина (Мемуарний есей), Українська видавнича спілка, Лондон, Доброокий: Спогади про Iвана Світличного, упоряд. Надія Світлична, Леоніда Світлична, Менора. – goalma.org Інтерв’ю Левка Лук’яненка Йосифу Зісельсу, р. Хруслінська Ізабелла, Тима Петро, Діалоги порозуміння: Українсько-єврейські взаємини, К., « Дух і Літера», «Операция «Свадьба», goalma.org 37
Йосиф Зісельс УКРАЇНСЬКІ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ДИСИДЕНТИ
Посилання
Поза рубриками
Михаил Хейфец, Украинские силуэты, ХПГ, Харьков, «Фолио», Михаил Хейфец, «Мирное время. Русское поле». goalma.org?t=page&num= digitized by goalma.org Сучасність: література, мистецтво, суспільне життя, червень , 6 (). goalma.org Рух опору в Україні, , Енциклопедичний довідник, Київ, «Смолоскип», Євген Сверстюк, Діти різних народів. Передмова до книги «Іноземці про українських в’язнів», Спогади / Упор. Олена Голуб; передм. Євгена Сверстюка. – К.: Смолоскип,
Моя найщиріша подяка всім моїм колегам та в’язням-побратимам, хто надав мені допомогу у підготовці цієї доповіді: Тетяні Хорунжій, Ірині Володарській, Галині Хараз, Михайлу Ґольду, Святославу Бакісу, Мирославу Мариновичу, Богдану Ребрику, Василю Овсієнку, Семену Глузману, Миколі Горбалю, Ґабрієлю Суперфіну, Зоряну Попадюку, Олесю Шевченку, Анатолію Альтману.
38
П
Р
О
З
А
Михаил Король КОРОЛИ Семейные предания на фоне исторической действительности и наоборот
В ПОИСКАХ РЕКИ Он помнил еще те времена, когда в Мотыжине была река. Собственно, река там была всегда, и в то же время реки никогда там не было. Да, именно так. Поверьте, такое уж это местечко – Мотыжин, ничем не хуже и не лучше других заколдованных и зачарованных сельских городков бывшей Речи Посполитой, в которых со времен еще Казимира Великого обосновались сыны Израилевы, покинувшие постылые Рейнские берега. И нет тут никакой мистики, никакой чертовщины, никакого колдовства, хотя и по сей день местные жители подозревают уже давно не обитающих в Мотыжине евреев в несомненном обладании волшебными свойствами… Но дело, конечно, в самом Мотыжине, а при чем здесь «иерусалимские дворяне», разберемся чуть позже. Некогда известный писатель-историк Михаил Петрович Погодин, друг российского поэтического Гелиоса, уверял, что никакой на самом деле это не Мотыжин, а самый, что ни на есть, древнерусский город Мутыжир, упомянутый в Ипатьевской рукописи «Повести временных лет». В тот год, когда в Иерусалиме родился король Балдуин Четвертый Прокаженный, 39
Проза
черниговский князь Изяслав выгнал из Киева князя Ростислава. Но князь Ростислав недолго переживал и, объединившись с владимирским князем Мстиславом, а также с ковуями, торками, берендеями и печенегами, в год, когда в Иерусалиме умер король Балдуин Третий, ополчился на Изяслава и захватил по пути город Мутыжир, от коего, дескать, по сей день остался, поросший славным лиственным лесочком Высокий вал на берегу чахлого пруда. Ну, и скажите мне теперь, как такая важная крепость западных границ Киевского государства не омывалась водами какой-нибудь прекрасной ленивой реки, по которой в городище приходили ладные струги, груженные заморскими товарами? Берег левый, берег правый… Левый – Слобода, правый – Довга. Или наоборот. А над всей красотой этой замковище возвышается… Эх! Но вот тоже широко известный в узких кругах поп-краевед Лаврентий Похилевич подверг сомнению мутыжирскую гипотезу, написав: «О времени и случае построения Мотыжинского замка и вала не сохранилось предания. Покойный историк Погодин полагал, что упоминаемый в летописях под годом город Мутыжор есть наш Мотыжин: ибо к нему удобно приурочивается все, что говорится в летописи о не существующем нигде Мутыжоре». Невидимый град Мутыжир Похилевич отверг, а реку – нет. Но осторожно, и не рекой назвал, а речкой. Но отнюдь не безымянной. Буча. Вот как она называется – Буча, а еще – Бученка. Речка Буча. Правда, Эдвард Руликовский, гордый лях, в «Географическом словаре Королевства Польского» сказал, как сваю вбил: «Местечко над рекой». Ну, а Похилевич куда осторожнее: «Мотыжин – местечко в 2-х верстах от Копылова на старой Радомысльско-почтовой дороге, при вершинах речки Бучи. «Местечко над речкой» – так забавнее, не правда ли? Да и к истине ближе… То есть, к истокам. Так вот, все ли упомянутые выше ученые мужи во времена правления Николая и сына его Александра, императоров всероссийских и царей польских, побывали в этом заколдованном Мотыжине и своими глазами увидели, что никакой речки-то, честно говоря, и нет, сказать затрудняюсь. Наверное, из них троих только отец Лаврентий и лицезрел сии места воочию. Но вряд ли пытливый священник снизошел до беседы на эту тему с неким уважаемым старожилом Мотыжина, ковалем и бондарем, не последним представителем трех 40
41
Михаил Король КОРОЛИ. В ПОИСКАХ РЕКИ
сотен местных этих самых сынов Израилевых. А зря. Потому что кузнец Михуэл-Алтер Король имел не только крепкую хату, кузню, лошадь, бочкарню, восмерых детей, корову и не понятно сколько внуков и правнуков, но и полное право на воспоминания почти пятидесятилетней давности, связанные с существованием реки по имени Буча, якобы вяло протекавшей меж лугов, поросших чудесными цветами-люпинами, под боком земляных валов древнего городища и мимо редких лиственных рощ на радость ковуям, русам, торкам, украм, печенегам и прочим берендеям. Но помнил он совсем другую реку. Михуэл-Алтер был тогда для самого себя молод, хотя за плечами был летний опыт выживания в солдатском городке, сами же эти плечи были широки, а ладони обожжены и споры не только на ковку, но и на потеху – Король запросто разгибал подкову в польскую букву S, а вот пятаки ломал только в том случае, если ему давали взамен новых два. Без передыху мог он прошагать тридцать верст по бездорожью – за один день, да еще и с поклажей. Вот только лицо его ничего не говорило о возрасте – из-за глубоких темных морщин и кожи цвета испорченного свитка Торы из ясногородской генизы оно всегда казалось безнадежно безвременным… Бороду, впрочем, он старательно укорачивал, как и пейсы, – чтоб не опалить на горне. К Доминику Шимановскому, стареющему владельцу мотыжинского ключа, в его макаровский замок Михуэла-Алтера привели вопреки всем правилам и субординациям, но по воле самого шляхтича, озабоченного тем, чтобы в руки наследника Юзефа скучное местечко перешло в приличном виде, достойном древнего слеповронского герба. Шимановский очень живо сразу же спросил про самое важное: – А что, жид, правду говорят, что ты кузню покупаешь? В Мотыжине было две кузницы на разных сторонах местечка и один кузнец, верно спивающийся Григорий. Второй, Микола, уже спился и помер. Осталось после него черное покосившееся строение с полуразрушенным горном и разбитой наковальней. Плохонькие инструменты быстро разворовали. А в селе по хозяйствам быстро обнаружилась нехватка всяческих бытовых железяк: гвоздей, лопат, сковород, серпов, лемехов, обручей для бочек и дужек для
Проза
ведер. И тут так удачно разыскал управляющий отставного солдата, имеющего опыт в кузнечном деле, да еще и еврея, наверняка непьющего. Солдатик, согласно проверенным слухам, получил по отставке хорошую посессию, аж десять десятин земельных угодий на Житомирщине, и сумел продать их по тридцать пять рублей ассигнациями за десятину. Заполучить этого коваля для Мотыжина Шимановский пожелал еще по одной причине. Чудаком слыл Доминик, бывший камергер последнего короля польского и великого князя литовского Станислава Августа Понятовского, и одним из его чудачеств было особое отношение к малым народам, составлявшим, о парадокс, большинство населения его владений, ныне переплывших из Речи Посполитой в Российскую империю. Особое внимание проявлял Доминик Шимановский к трудам своего хорошего знакомого, беспокойного романтика Тадеуша Чацкого. Кстати, после смерти Чацкого в году Шимановский увековечил его память так, что покойному и не приснилось бы подобное. Нет, речь идет не о популярной в свое время «Эпитафии Тадеушу Чацкому», написанной Шимановским на латыни, а о том, что однажды, гуляя в Житомире вдоль скалистых берегов зеленого Тетерева, Доминик, сочиняющий надгробные строки, обратил внимание на странный гранитный утес, похожий не просто на носатую голову, а именно, что на облик усопшего Тадеуша. С легкой руки, вернее, языка Доминика, каменный лик стали называть в народе «головой Чацкого», и поныне это чуть ли не главная достопримечательность города Житомира, жители которого в массе своей не слышали про Шимановского, а про Чацкого, может, и слыхали, но про другого, о коем не будем ныне размышлять, а то ведь снова придется возвращаться к Погодину и Пушкину, не сомневавшихся в том, что Грибоедов тоже был очарован в свое время искрометным Фаддеем Феликсовичем Чацким. Да, Шимановский более всего любил три его произведения: «О nazwisku Ukrainy і początki kozaków», «O Żydach i Karaitach» и «O Tatarach». Все они проживали на территории Речи и все они будоражили воображение Доминика. Особенно же – жиды, «дворяне Иерусалимские». И вот приводят к нему, шляхтичу слеповронскому, одного такого, да еще с фамильным именем Король. Ну, не забава ль? И мастера в придачу, покупающего кузницу. 42
43
Михаил Король КОРОЛИ. В ПОИСКАХ РЕКИ
Доминик оживился; всё складывалось так, как ему и мечталось в рассуждениях о своем роде. – Прадву говорят, ваше выкосородие! Купопаю. Михуэл-Алтер, так уж судьба распорядилась, понимал, кроме двух родных, еще с четверть дюжины других наречий, приютившихся в империи, но изъяснялся на них косо, смешно переставляя слоги и звуки. Тем не менее, понять его можно было легко, да и говорить он привык с особым каким-то налётом уверенности, напористо и четко, так, что еврейский акцент не замечался собеседником. Ну, а мы в дальнейшем постараемся передавать речь Короля без этих метатез, тем более, что и наличие слова-то такого ни в каком из знакомых наречий Михуэл-Алтер не предполагал. – Что ж, кароль ковальский, продам я тебе кузню в Мотыжине; это хорошая кузня, добрая, не пожалеешь. И задешево продам, всего за 30 рублей серебром, считай, это твой гешефт. Правда, без инструментария. Прикупишь его в Копылове или здесь, в Макарове. И дом присмотришь себе в мотыжинском обществе. Семей сорок твоих единоверцев у меня живет. Семья-то у тебя, солдатик, имеется? – Так точно. Жена, двое сыновей. Но, ваше высокородие, кузницу смотреть надо. – Посмотришь-посмотришь, без этого никак. Но не пожалеешь. Кузня – прелесть! А село? Знаешь, какое прекрасное это местечко? Зря, что ли, ваши его давно уже облюбовали? Тракт житомирский проходит через Мотыжин, а значит, торговля идет, а что еще вам нужно, а? Ну, спрашивай! – Позволю поинтересоваться, ваше высокородие, а кузница-то при реке находится? Без воды рядом надежной кузницы не бывает. Шимановский призадумался и пальцем поманил управляющего. Тот что-то спешно зашептал шляхтичу на ухо. – А вот это, – загадочно зашептал старый Доминик, – ты, жид, сам и решишь. При реке или нет. Но слушай: тут всё неспроста. Не говори сразу «нет». Ты подумай. Посмотри. Походи по окрестностям. Все на ус свой солдатский наматывай. А с тобой я поговорю на следующей неделе. Тогда и поймем, будет ли сделка. Иди-иди, тебе подводу дадут, в путь отправляйся.
Проза
…В первых числах местного месяца червень мотыжинский староста с большим неудовольствием показывал Михуэлу-Алтеру то, что называлось кузницей. Король не скрывал своего раздражения и разочарования. Коричневые его скулы напряглись, тонкие губы совсем исчезли под усами, кривой клюв носа хищно целился в старосту. От мотыжинского кагала старосту сопровождал Мошко Воскобойник, молодой быстроглазый человек в мешковатой, но чистой капоте. Зачем-то он притащил с собой лопату. Мошко сразу понял, что сделка не состоится. Реки не было. Они стояли в сырой низине, поросшей мелким ольшаником. Ставок – это заросший пруд, главный мотыжинский водоем, остался в полверсты за спиной, а вместе с ним и центр села с остатками вала древнего городища. Черная кузница нелепо и грузно накренилась над оврагом… Печь горна осыпалась бесформенной кучей кирпичных обломков. – Рэб Михуэл, – Мошко почесался под картузом и плюнул на осколок глиняного сопла под ногами, – вы не смотрите, что тут так… Тут всем коваль нужен, и общество поможет поправить, починить… – Для кузни нужна вода! Много воды! – вдруг заорал Король. – Кузня – это же огонь, огонь, жар! А здесь, здесь – где она? Где река, о которой говорили? Где эта Буча? Зачем вы вообще сюда меня привели? Если хотите знать, это не кузня, а миспарштейениш. И цена ей три рубля. Никто больше не даст! Староста очень старался делать равнодушный вид, но тут с невольным удивлением посмотрел на Воскобойника. – Не-до-ра-зу-ме-ни-е, – с удовольствием произнес Мошко сложное русское слово. – Господин Король не хотят покупать это не-до-ра-зу-ме-ни-е. Говорят, что речки нет. Говорят, кузня плохая. Староста, усталый пожилой селянин, брезгливо морщился, шевеля подковой пегих усов, и, наконец, тоже подал голос: – Ага, кузня погана. Але можна поправыты. И потрибно. А ричка тут е, мы знаемо. Покажи, Мошко. – Да вот она, вот, – Воскобойник махнул рукой на горизонт. Михуэл-Алтер, все более утверждаясь в мысли, что в Мотыжине живут одни сумасшедшие, с раздражением посмотрел на ровный и скучный ландшафт. Впрочем, посередь полей угадывалась 44
45
Михаил Король КОРОЛИ. В ПОИСКАХ РЕКИ
небольшая ложбинка, похожая на высохшую и заросшую пойму лугового ручья. – Бывшая? – Ни-ни! Настоящая! Вот, щас покажу еще, смотрите, реб Михуэл. Воскобойник засуетился и вдруг стал стаскивать с себя капоту, смешно запутавшись в рукаве. Сунув одёжу Королю и заправив кисти арбаканфеса в порты, Мошко схватил лопату, скатился в ложбину с северной стороны от кузни и неловко стал ковырять пружинистый дерн. Задыхаясь, но продолжая копать непослушную землю, Мошко отрывисто выкрикивал Михуэлу-Алтеру, который с нарастающим интересом наблюдал за странной работой мотыжинца: – Чернобыльский цадик, господин наш, наставник наш и учитель наш Менахем-Нахум, говорил отцу моему! Чтобы одного из младших сыновей Мошкой назвали! Мойше-рабейну был найден в речке, и слово «вода» ему родное. Цадик учил, что человек по имени Мовша, или Мойше, или Мошко – всё одно! – воду чует! Вот она, реб Михуэл, сами смотрите. И правда, в широкой яме уже явственно хлюпало. Бросив мошкину капоту на бревно, Король спустился к яме и отобрал у Воскобойника инструмент. Сразу стало ясно, что служивый копать умеет. Но долго махать лопатой Королю не пришлось – яма на глазах наполнялась коричневой водой. – Как это? – Это наша речка, реб Король. Буча, которой нет. Но здесь она рождается. Отсюда она потечет. Это ее глаз, родник. Есть всё-таки речка, есть! …Короля прозвал Королем унтер-офицер от инфантерии Антонов, отвечающий за обреченный на провал отбор гренадеров из числа евреев, выросших в военном городке. А потом так уже и записали, потому что при силе своей природной еще и упрямцем был, да вспыльчив неожиданно. Гренадером он так и не стал, как и остальные претенденты, потому что креститься не желал, да и тот же Антонов, столкнувшийся со строптивостью этого хоть и сутулого, но мощного, как бык, жида, постарался поскорее определить его в мастеровые. В докладной записке начальству унтер-офицер
Проза
написал: «Как солдаты на фронте жиды не принадлежат к категории способных…» Уже на следующий день утром, переночевав в молельном доме мотыжинского кагала, упрямый Король отправился изучать пойму этой непонятной реки. Он думал, что прогуляется до конца чуть видной ложбины, которая обязательно упрется в какой-нибудь древний вал, и вернется сначала в Мотыжин, а потом в Макаров, где его дожидается жена с детьми, и скажет Шимановскому, что эта местечковая кузня его не интересует и что надо будет продолжить поиски пристанища, где можно будет жить в своем, наконец, доме… Но прогулка затянулась. Ложбинка превратилась в неглубокий, заросший осокой овраг, который уводил Короля на север. По самому руслу шагать стало трудно – под бывалыми солдатскими сапогами зачавкала жижа, а потом, пройдя уже версты четыре, путник убедился, что по дну оврага все более и более резво заструился чахлый ручеёк. Странно вел себя этот ручей: то выделывал петли, а то устремлялся на целую версту прямо, как по линейке. Топкие берега, тростник, заболоченные луга, камыш. Редкие урочища. Верста за верстой беспокойный кузнец продвигался в сторону Днепра. Ручей окреп. Сёл вокруг никаких не было видно, но несколько хуторов по пути встретилось. У первого из них с ручьем произошла метаморфоза, хотя коваль и не подозревал о существовании такого слова. Хуторяне перекрыли ручей бревнами и сучьями, и речка разбухла прудом, на пологих берегах которого паслись тяжелые пятнистые коровы. Обойдя ставок, Король без труда нашел эту примитивную плотину и продолжение Бучи. Возвращаться назад он и не думал – речка увлекала за собой. К вечеру он добрался до следующей запруды. Тут уже Буча разлилась не на шутку: саженей на сто раскинулось настоящее озеро. По берегам рос сосновый лес. Пройдет время, и генеральша Савицкая приобретет, кроме Мотыжина, и этот пруд, который с тех пор и будут звать любители местной рыбалки Генеральским. Темнело. Михуэл-Алтер, завидев на полянке у самого берега огонь, устремился к нему. Равнодушные рыбари с ближайшего хутора скользнули взглядом по солдатской шинели странного человека и жестом пригласили к костру. Проголодавшийся Король хлебал 46
47
Михаил Король КОРОЛИ. В ПОИСКАХ РЕКИ
прямо из котла окуневую уху и заворожено глядел на тускло мерцающую в сумерках воду… …Наутро он продолжил путь и, отмахав в общей сложности тридцать с лишком верст, вдруг вышел к неширокой, но уверенной в своем течении реке Ирпень, в которую тощая Буча неожиданно вошла под прямым углом. Король засмеялся и наскоро прочитал утреннюю молитву. …Через четыре дня он снова предстал перед Домиником из Коврин-Шимановских шляхтичей, носящих герб Слеповрон. – Что ж, покупаешь, жид, кузню? Хороша ли она? – Плоха, ваше высокородие, её всё одно заново строить надо, но покупаю. – Небось, цену хочешь сбить? Правильно я понимаю? Ну, пять рублей скинем, не горюй. Реку-то нашел? – Нашел, ваше высокородие, так точно. Потому и покупаю. Скинули бы еще, ради справедливости… – Но! Что ж… Велю составить купчую. И вот что: ты нужен мне, жидовский коваль, и сыну моему Юзефу тоже будешь нужен, а посему вот тебе мое последнее слово – двадцать рублей. Согласен, солдат? – Согласен, ваше высокородие, но позвольте спросить, почему? – Что почему? – Я нужен вам и вашему сыну? Шимановский задумался, а скорее, сделал вид, что задумался. Щелкнул табакеркой. – Видел ли ты, солдат, герб Ослепляющего Ворона? – Никак нет, ваше высокородие! – Любуйся! – и шляхтич протянул раскрытую резную шкатулку. Кроме тонкого нюхательного табака, в ней ничего не было. – Нюхай, а потом смотри. Михуэл-Алтер громко чихнул, а когда открыл глаза, то перед самым носом увидел картинку на крышке табакерки: черный ворон держит в клюве кольцо, сам сидит на серебряной подкове, а сверху такой же ворон с кольцом сидит на золотой короне. – Это герб нашего слеповронского клана, солдат. Много разных историй рассказывают про римского воина Валерия, одержавшего победу над галлом с помощью ворона, клюющего и ослепляющего
Проза
врага, и про короля Матиаса, у которого ворон украл фамильное кольцо, но я по-своему трактую то, что тут изображено. Мы, Корона, Королевство Польское, взяли под опеку неприкаянных сынов Израилевых, суть коих – ворон черный. Только жид сможет сохранить величие польской короны, но при условии, если заключить с ним завет и заботиться о нем – кольцо! – а про подкову я не понимал, пока не увидел тебя, коваля жидовского. Теперь же знаю, что ты послан роду нашему по промыслу Господнему и будешь кузнецом мотыжинским из рода в род, олицетворяя ворона на подкове… Весь этот не очень понятный ему бред Король слушал невнимательно. Он вспоминал о тех обрывках мыслей, что проносились в его неспокойной голове при виде обретенной речки: вот, мол, и я так, наверное, а точнее, дети детей моих, их внуки и так далее, смогут опять блеснуть на солнце некрупной волной и устремиться туда, куда и положено народу моему, к следующей воде… …Король пережил и Доминика, и сына его, Юзефа Шимановского, и Юлиану Сулимову, которой был продан мотыжинский ключ, и следующую хозяйку, генеральшу Ловцову, и вспомнил эту историю уже в году, когда местными землями вот уже почти двадцать лет владела Мария Николаевна Кандыбова, по мужу генеральша Савицкая. В том году в Мотыжин по одному очень важному казенному делу наведался киевский уездный раввин Овсей Абрамович Цукерман. По местечку разнесся слух, что Цукерман зачем-то ищет тут речку. Ему сообщили, что про речку знает все старый кузнец, реб Михуэл-Алтер, и Овсей Абрамович не поленился отправиться на окраину, в королевскую кузницу. С ним, еще и потому, что просто любил ходить к Королям в кузню и бочкарню, отправился Лейба Коляков, исполнявший от кагала обязанности писаря, когда приезжало какое-либо начальство, требующее составления протокола для занесения в приказские книги. «В году от сотворения мира, то есть в году от появления на Божий свет сына Бандеры… – так начал свою запись в кагальском кондуите Коляков, водрузив его прямо на наковальню. На гостей с интересом взирал великовозрастный внук Короля, Бенцион, который рад был отвлечься от надоевшей ему работы по наведению 48
49
Михаил Король КОРОЛИ. В ПОИСКАХ РЕКИ
порядка в кузнице. Да она и так была хороша. Благодаря стараниям Нухим-Шулима, покойного старшего сына Михуэла-Алтера, для инструментария были построены специальные деревянные шкапы с гнездами, и старшие кузнецы очень придирчиво следили за тем, чтобы все молотки, клещи, зубила, обжимки, гвоздильни, напильники, пробойники и кусачки находились исключительно на своих местах. У Бенциона уже была своя семья: красавица Злата и двое сыновей, Дувид-Волф и годовалый Нухим-Йось. Злата к тому же опять была на сносях. Двадцатишестилетний Бенцион мечтал о Киеве и потому с умилением глядел на Цукермана. – Кого? – удивился Цукерман. – Реб Лейба, почему вы так странно называете Ешу? Откуда у него взялась малороссийская фамилия? – Тьфу, – сказал Коляков, – чтоб я этого мамзера таки называл Езусом Христусом? Он сын римского солдата Бандеры, обрюхатившего Мирьям, и это все знают. – Простите, реб Лейба, но этого римского солдата звали не Бандера, а Пантира… – Какая разница? Но, скажу вам, этому Бандере повезло: христиане считают его богом, как и сына… – Реб Лейба, мы пришли сюда не для того, чтобы утомлять уважаемого Михуэла-Алтера теологическими диспутами. Ваша же задача записать те выводы, что я сделаю из беседы с господином Королем. Зря вас, что ли зовут Коляков? Калякайте, калякайте, – пошутил казенный раввин. Лейба заскрипел зубами, но не стал рассказывать, что его фамилия восходит к известному библейскому выражению «коль Йаков», то есть «голос Иакова»… …Королю было уже за 80, а точного своего возраста он и сам не ведал. Но зато все в местечке знали, что он самый старый мотыжинский еврей, живущий тут еще со времен старого сумасшедшего шляхтича, про которого дети, поколение за поколением, слушали страшные сказки о том, как он превращает евреев в черных воронов, а те приносят ему в клювах похищенные драгоценности Сказки эти рассказывал сам кузнец, а местечковая детвора обожала играть в кустарниках на противоположном от кузни берегу пруда, вырытого, по слухам, самим Королем. Местную же ложбинку так и называли – Королёва долина…
Проза
Когда Цукерман спросил, правда ли, что Михуэл-Алтер знает о существовании местной реки, то тот встрепенулся. Ноздри Короля раздулись, и ему явственно почудился запах камышей, тины и окуневой ухи… Он уже был готов радостно вернуться в те молодые годы и утвердительно кивнуть головой, но что-то все-таки заставило старого кузнеца проявить осторожность. – Простите, уважаемый казенный раввин, Овсей Авраамович, а почему вас интересует этот вопрос? – Извольте. Потому что меня пригласили сюда, дабы я провел традиционный обряд развода между мотыжинским мещанином Юдлом Гладштейном и его женой, васильковской мещанкой Сурой. Как чиновник, я обязан произвести этот развод, но как еврей, я вовсе этого не хочу. Я поговорил с Гладштейнами и убедился, что это просто склочные обыватели, которым не разводиться надо, а нарожать еще с полдюжины гладштейнчиков, которые будут лучше своих родителей. Чисто по-человечески, я хотел бы предотвратить этот развод. Вряд ли хромая Сура сможет опять выйти замуж. И вы, реб Михуэл-Алтер, в этом деле можете мне помочь. От вас сейчас зависит, совершится этот «гет» или нет. Итак, вы уверяете, что река в Мотыжине есть? – Простите меня, уважаемый ребе, но я темный и необразованный человек. Для чего нужна при разводе или наоборот, чтобы избежать развода, река? Может, просто нужна вода, чтобы разлить ею супружескую пару? – Нет, нет. По-другому. Обряд такой: господин Коляков, которого наняли писцом для составления бракоразводного документа, пишет на пергаменте 12 ритуальных строк, а в них указывается, что город, где происходит развод, должен определяться по близлежащей реке. Это письмо дают мужу, а он бросает «гет» в руки жены в присутствии свидетелей. Таков обряд. Итак, нам очень важно знать о существовании близлежащей реки. Король разволновался: – Да-да, сейчас, сейчас… Я помню, я знаю… И вдруг, как запах той ухи, ясно и ярко вспомнилась покойная жена, которую тоже звали Сурой, мать его восьмерых детей. Как, бывало, она раздражала и выводила из себя горячего кузнеца, как 50
САХАРНИЦА БРОДСКОГО «От лица остается всего лишь профиль» И. Бродский Нухим-Йось Король, бывший шмуклер бывшей галантерейной артели, а ныне почти хозяин молочной лавки на Львовской площади в доме Лыховского, под сумерки этого стылого январского дня был зол на весь белый свет. Впрочем, с некоторых пор состояние раздраженности и гневного взгляда на Днепровские дали, таящиеся за Костельной улицей, стало для Короля привычным и характерным. Оттуда, с Владимирской стылой горки и катился в сторону Думской площади продрогший Король. Сегодня как-то особенно не заладилось настроение, и раздражало всё, даже собственное имя. Это же надо придумать такое нелепое сочетание красивой фамилии и кургузого, будто с перебитой шеей, имени «нухимйось». И хотя давно, еще со времен военных сборов, Король требовал, чтобы его звали Иосифом – только так! – ни из управных бумажек, ни из куриных голов родственников никак не выветривался проклятый вывихнутый «нухимйось»… Спасибо вам, папаша Бенцион, чтоб вы были здоровы! А кто бы сомневался? Со 51
Михаил Король КОРОЛИ. В ПОИСКАХ РЕКИ
иногда хотелось стукнуть эту сварливую, но верную спутницу жизни… Но чтоб развестись? – Итак? – Нет тут никакой реки… Пустое. Нет реки. Цукерман шумно вздохнул с видимым облегчением: – Лейба, пишите так, сначала аф лошен койдеш: «В местечке Мотыжин Киевского уезда, по несуществованию в оном речки, по еврейскому обряду разводы не могут быть производимыми. Киевский уездный раввин О. Цукерманн. Точка.» Теперь то же самое по-русски… …А Король долго еще сидел с закрытыми глазами на широкой, предназначенной для установки на ней новой наковальни, колоде и, широко раздувая коричневые ноздри, вспоминал несуществующую реку…
Проза
здоровьем у папаши в его 65 бодрых лет все в порядке. Затрещины, которые он отпускает своим олухам в хедере, звонки, как свежая сосновая доска, и искристы, как удар по наковальне, зря, что ли, у папаши вся юность прошла в мотыжинской кузне? Совсем недавно Нухим-Йось по просьбе брата Дувида вызывал врача с Михайловской, и не какого-нибудь, а самого Гуревича. Добро, что у доктора родня на Борщаговской живет, а то ведь ни за какие бы коврижки не согласился бы ехать Абрам Савельевич на Шулявку. Только начал Гуревич осматривать племянника Митеньку, как в дом вломился со своего Кривого переулка грубый Бенцион с надвое разделенной, как Скрижали Завета, желтой длинной бородой. «Шо ж ты, дохтур, мине нэ поличишь?!» – грозно вопросил папаша-коваль, ныне меламед-мучитель шулявских шалопаев. «Реб Бенцион, мое почтение! – вежливо сказал Гуревич. – На что жалуетесь?» Папаша свирепо посмотрел на врача и жалостливо прогудел: «Да вот, шото у спину дует!..» Дай Бог здоровья ему и его более чем тридцати внукам… Содержать деда, впрочем, приходится именно ему, бывшему шмуклеру, мотыжинскому мещанину Нухиму-Йосю Бенционову Королю… Да, братья и сестры сильно раздражали в этот день молочника Иосифа, а еще больше он злился на собственную жену Бруху и на ее сестру Дину, которую все в округе звали Дуней. Делами молочной лавки управляли именно они, сестры Овруцкие, а он, как все считали, был лишь только на подхвате. Ни с того, ни с сего мелькнула дурацкая мысль: «Жил бы в Европе, взял бы себе двойную фамилию – Король-Овруцкий! Звучит!» И дети! Собственные дети, горохом рассыпавшиеся по Костельной, Михайловской, Малой Житомирской и Софиевской улицам, будоражили недоброе воображение Короля. На Мирошу соседская шпана готовила облаву, но виновнику было, кажется, глубоко наплевать на это. Мирон, он же Меер, слыл местным силачом. В пятнадцать лет прославился тем, что одним ударом выбил восемь зубов непобедимой «железной маске» в цирке Крутикова. За это жонглеры Гиппо-Паласа, как помпезно назывался цирк на Николаевской, поклялись вытряхнуть душу из жида. Но слава Богу, нашлись знакомые и в цирковой среде, и конфликт кое-как утрясли, да и мелкий Король не давался, время от времени отправляя к костоправам подосланных хулиганов. 52
53
Михаил Король КОРОЛИ. САХАРНИЦА БРОДСКОГО
А Миша опять расколотил стекла на четвертом этаже дома номер шесть на Михайловской улице Была у сына Миши в жизни цель – перебросить камень либо через дом на Малой Житомирской, либо через дом на Михайловской. Пока цель достигнута не была, но почти каждую неделю Нухим-Йось расплачивался за новые стекла. Боря, как сообщили соседи, нарисовал углем на стене дома исправника что-то неприличное, а что – не сказали… Шарлотта всех замучила своими танцами – требует, чтобы все в один миг бросали свои дела и хлопали ей в ладоши. А Фейга – она-то птичка, умница, лапочка, но расцвела в прошлом году такой томной и тревожной красотой, что страшно становится… Ох, дети… И даже кроха Ося вызывает недоумение: пора бы ему заговорить, а он молчит… В пять лет-то! А Виктору в этом году могло исполниться уже 10 лет, но он, только он, зихройне ливрохо, и года не проживший, ничем своего родителя не раздражает… Но вот кто больше всех выводил нынче из себя Иосифа, так это – он, дешёвый гаер Шлёмка Лерман! Ох, Шлёмка… – Господин Король! Остановитесь на минутку, не могу за вами поспеть! – окликнул молочника худощавый человек с подкрученными усами и аккуратной мушкетерской бородкой, когда Иосиф чуть ли не вприпрыжку свернул на Малую Житомирскую и уже нырял в подворотню дома номер четыре, где и проживал со всей мишпухой, упомянутой в приступе раздражительности. – Александр Александрович, желаю вам здравствовать! – Король с удовольствием протянул руку лобастому джентльмену в распахнутой шубе. Из-под касторового полуцилиндра выбивались упрямые темно-русые вихры. Это был художник Мурашко, проживающий тут же, на Малой Житомирской, в собственном доме, доставшемся ему по наследству от отчима, известного в Киеве строгого иконописца. Дом этот и его обитатель очень нравились Королю; что-то в них было общее, похожее: в здании два боковых фронтона с круглыми слуховыми окнами, а у Мурашко такие же необычные треугольные глаза, очень внимательные… – Иосиф Бенедиктович! – Король от этого обращения просто разомлел. – Я очень бы хотел переговорить с вами по одному деликатному, тонкому делу. Только с вами! Ваш свояк…
Проза
Он не договорил. Из подъезда вылетел перемазанный типографской краской тощий юноша и обеими руками вцепился в Короля. – Что случилось, Берл? – Дядя Ося, Борька совсем с ума сошел! Он Штерензону поц пририсовал! Айзик Овсеевич его прибьет, а меня уволит! – Кому? Где? – А вон! – засмеялся Мурашко и ткнул тростью в широкую жестяную вывеску над полуподвальным этажом в глубине двора. Действительно, на бежевом потрескавшемся фоне над приземистыми темно-синими буквами «Типография Штерензона» густым краплаком был изображен очень натуралистичный детородный орган с грустными еврейскими глазами. Тощий юноша вдруг резким движением сорвал со стриженной макушки суконную фуражку и закричал фабричным тенорком: – Дядя Ося! Это Вы виноваты! Вы потакаете буржуазным прихотям ваших детей. Вы предали идеалы передовых рабочих! Вместо того, чтобы бороться за права трудящихся, вы играете в карты с киевской буржуазией! Вы порочите нашу пролетарскую семью! Александр Мурашко ахнул и еще сильнее залился детским радостным смехом: – О, клан пролетарских королей! Чудесно! Чудесно! Друг мой, но ведь это просто замечательно: ваш мальчик вырастет прекрасным художником, слово даю! Сколько Боре лет? – Семь, – машинально ответил Иосиф. – Скоро восемь. На него постоянно жалуются. Он изрисовал уже все стенки… – Ну и чудесно! Знаете, вот тут же, на Малой Житомирской, я в детстве разрисовывал свежепобеленные стенки лестниц… Отчим жестоко меня за это избивал, а я мечтал стать великим художником. Но отчим и слышать про это не хотел. Он требовал, чтобы я левкасил доски для икон и не думал ни о каком дурацком творчестве. Иосиф Бенедиктович, послушайте! Дайте Борису вашему рисовать. Не губите талант, а через несколько лет приводите ко мне. Я как раз в прошлом году начал преподавать в художественном училище. И буду создавать свою студию, свою школу1… 1 А. А. Мурашко (–) начал преподавать в Киевском художественном училище в году, но в году оставил училище и создал
54
собственную студию в доме Гинзбурга на Институтской улице. Борис Иосифович Король (–) начал учиться в Киевском художественном училище в году, но через год был вынужден оставить учебу. В году А. А. Мурашко был убит бандитами возле своего дома на Лукьяновке. 55
Михаил Король КОРОЛИ. САХАРНИЦА БРОДСКОГО
– Здесь, в этом доме? – Э, нет, с этим гнездом покончено. Я его продаю. Уже присмотрел себе премилый особнячок на Лукьяновке. К природе поближе! А вы знаете, сколько замечательных еврейских юношей у меня на примете? Изя Рабинович, Саша Тышлер, Рыбак, Ося Вайсблат… И верю, там будет учиться и Боря Король. Будет! Но я хотел поговорить с вами, Иосиф Бенедиктович, о другом… Может, вы проводите меня? Просто тут как-то… несподручно, что ли Ваш племянник слишком, кажется, увлекся политикой. Берл, сын Дувида Короля, что с Шулявки, размахивая фуражкой, продолжал выкрикивать революционные лозунги. Он не заметил, как со спины подошел к нему широкоплечий чернявый красавец и медленным властным движением взял за шкирку. Затрещала ткань, полетели пуговицы. – Мироша!!! – Смотри, Береле, смотри! Это и есть твой портрет. Мы так Штерензону и скажем, не переживай… Тате, а гитеновент! Месье, мое почтение! – Александр Александрович, я вас умоляю, идем отсюда! – тонкое лицо Короля исказила гримаса ярости. Еще совсем недавно Мирона и Мишу каждую пятницу перед шабесом исправно пороли за грехи как свершенные, так и только замышленные. Порол лично отец, но иногда ему помогала и Дуня, Брухина сестра; ей «шалопаи» досаждали чрезмерно: прежде всего, тырили продукты из молочной, за сохранность которых отвечала именно Дуня. Для порки использовали прутья из дворницкой метлы; как правило, для экзекуции хватало трех-четырех, сложенных вместе. Братья не считали необходимым вести себя мужественно и с удовольствием орали. Но вот недавно Иосиф заметил, что Мироша при порке вопит както чересчур художественно, с каким-то прямо колоратурным визгом, но при этом глаза его остаются сухими и веселыми. Оказалось,
Проза
что перед наказанием Мироша надевал под штаны корсет старшей своей сестры Фейги… Очень хотелось по-настоящему треснуть отпрыска по шее, но за последние два года Меер так раздался в плечах, так научился поигрывать мускулами груди и так уверенно складывать ладонь в грозный кулак, что о серьезном рукоприкладстве нечего было и думать… Да плюс эта история с цирком!.. …Мурашко махнул тростью куда-то вверх, в сторону Софийского собора. – Ах, дорогой мой Иосиф Бенедиктович! Какой колорит вносит еврейское местечко в жизнь Киева! Какие широкие мазки, какая свежая палитра! Иногда даже чересчур… – Вы что-то хотели сказать за моего свояка? Что случилось? – Честно говоря, ничего приятного. Соломон Маркович изволил купить у меня несколько рабочих эскизов, очень неплохих, знаете ли… Тема карусели, парижская дама, портрет Бенуа… Так вот, ваш свояк Лерман обещал внести плату вчера. И не явился. Сегодня наведывался к нему на Думскую, но не застал. А кельнер из «Сан-Ремо», ну, вы знаете, что в том же доме гостиничка такая, сообщил, что он еще вчера съехал, погрузив багаж на извозчика и попрощавшись с женой. – Как? – Король был ошарашен. – Я же утром виделся в лавке с Дуней, и она мне ни слова не сказала. Сегодня же я должен с ним встретиться в «Конкордии». Шлёма вообще чудит в последнее время, и назрел очень крупный разговор. – А если он не придет? Умоляю вас, поговорите со Львом Израилевичем! Всё-таки тысяча рублей. Господин Бродский, уверен, не допустит подобного поведения со стороны своего кассира. Ах, прошу вас! Или пусть вернет эскизы, это же прекрасные работы, мне жаль их потерять. Соломон Маркович уговорил меня продать эти работы для того, чтобы переправить в Америку – там интересуются русской живописью, я знаю, это чрезвычайно модная тема в новых галереях. – В Америку? Он так вам и сказал? Значит, он уже всё решил Вот оно что! Америка! Встреча с художником вконец расстроила Иосифа. Чёрт бы побрал этого Лермана! Пропавшая выручка из молочной лавки, пропавшие драгоценности тещи Хаеле, а теперь еще и картины 56
Чечен молодой Купил поросенка. Всю дорогу целовал, Думал, что девчонка.
И вдруг, поравнявшись с Королем, парень в шинели со споротыми погонами растянул меха простуженной гармони и радостно заголосил в сторону Нухима-Йося: Ося, ты Ося! Ты меня не бойся, Я тебя не трону, Ты не беспокойся!
Король вздрогнул. Кто это? Откуда они его знают? Наверное, кто-то из бесчисленных покупателей, ценителей бесподобно свежего королевского творога… И всё же неприятно и тревожно, тревожно… «Йося, ты Йося!..» «Общество распространения» занимало комнаты на третьем этаже дома Карвовской. Королю очень нравилось это здание в стиле, который модно называли «киевским ренессансом». Однажды здесь же, в «обществе», Лев Израилевич Бродский представил на собрании еврейских лавочников архитектора Николая Горденина, и его приветствовали стоя и с аплодисментами, потому что это именно он построил синагогу на Щекавицкой. Тогда, а это было полтора года назад, Иосиф впервые услышал слова «неоренессанс», «эклектика», «мавританский стиль». Ему они пришлись на слуховой вкус чрезвычайно, и Король решил украсить свой кисло-молочный труд «архитектурными излишествами», о которых много и смачно рассказывал Николай Николаевич. Так киевляне познакомились с такими видами творога и способами его расфасовки, как «кариатида», «пилястры с каннелюрами» и «эркер», а кипяченое молоко назвалось «молоком в стиле модерн». Бруха поначалу сильно сердилась и 57
Михаил Король КОРОЛИ. САХАРНИЦА БРОДСКОГО
Мурашко. Король машинально прошагал несколько саженей и прислонился к стене дома № 20 с вывеской «Киевское отделение общества распространения просвещения между евреями в России». По противоположной стороне Малой Житомирской спускалась пьяная компания, горланящая всё еще модную в России песенку:
Проза
обзывала мужа всякими обидными словами, но потом и сама привыкла к тому, что кринка сметаны теперь «ротонда», а сама сметана, по мнению покупателей, от этого стала вкуснее… Возможно, Лев Израилевич и ценил в Нухиме-Йосе этот невостребованный талант привносить в налаженное традиционное дело сумасшедшие идеи, от которых дело, может быть, и не выигрывало вовсе, но вдруг переставало казаться заезженным и постылым. Совсем недавно в «Конкордии» у них состоялся прелюбопытный разговор. Бродский пригласил Короля выкурить сигару в его рабочий кабинет при клубе. Тот с достоинством принимает приглашение, зная, что Лев Израилевич наверняка ждет от бывшего шмуклера какой-нибудь фокус с далеко идущими последствиями. Беседующие устраиваются на удобных курительных банкетках. Иосиф расслабляет узел модного галстука от братьев Альшванг. В кабинет приносят и кофейник – о, это весьма бонтонно: сигара под чашечку кофе. На сервировочном столике, кроме сигарных принадлежностей и кофейных чашечек, красуется изящная вещица – серебряная сахарница, стоящая на ангелочках с одной львиной лапкой. Король не может оторвать от нее взгляда… Он любуется сахарницей и бережно снимает с сигары тонкую хрустящую обертку. Сигару кладет на столик-бобик, а бумажку задумчиво вертит между указательным и средним пальцами. Вдруг – тричетыре почти незаметных движения – и бумажка складывается в изящный продолговатый фунтик с торчащим «язычком». Король аккуратно насыпает туда ровно одну чайную ложку сахарного песка – ни одна сахаринка не падает на лакированную поверхность «бобика» – и еще двумя молниеносными движениями заправляет бумажный язычок в пакетик с сахаром. Протягивает Бродскому. – Прошу! – Что это, драгоценный мой Король? – Ой, Лев Израилевич! Можно ли так величать меня, скромного молочника, в присутствии настоящего короля, сахарного монарха всея Рассеи? А это – кирпичик вашего королевства. – Прошу пояснить… – Проще не бывает! Сходите в аптеку пана Марцинчика на Большой Подвальной, и он вам бесплатно даст пилюлю от головной 58
59
Михаил Король КОРОЛИ. САХАРНИЦА БРОДСКОГО
боли. А знаете, почему бесплатно? Потому что Нухим-Йось Бенционов Король научил его складывать такие кармашки для порошков, что и крошка лишняя не пропадет, да-с! И у вас, уважаемый Лев Израилевич, больше не будет болеть голова от того, что в различные заведения вы поставляете неподотчетное количество сахара. Ведь это так просто: подавать к чашечке кофе или стакану чая порцию расфасованного сахара в пакетике! Смотрите, вам не надо этот пакетик разворачивать – достаточно его, вот так, ра-зорвать! И высыпать сахар в кофе. – И что вы предлагаете? Чтобы я нанял не менее сотни новых работников, которые будут складывать эти конвертики? – Пусть ваши инженеры, Лев Израилевич, изобретут такую машину, которая сама будет складывать бумагу и заполнять мешочек сахаром. – Вы смеетесь? Вы знаете, сколько времени и сколько денег потребуется?.. И ради чего? Нет, мой милый Король, ваша идея – халоймес. – Вы будете первым! Порционный сахар Бродского! Это будет написано на каждом пакетике. С портретами уважаемого семейства и краткой биографией. По всему миру, представляете? Чтобы все персидские шахи знали, чей сахар самый сладкий. …Легкий фокус Короля оставил более видимый и ощутимый след в душе Бродского, нежели представлялось Иосифу. «А что? – думал сахарный магнат. – Нухим-Иось, конечно, фанфарон и пустомеля, но на этот раз придумал красиво. И вовсе не так это технологически сложно. Можно закинуть идею в Киевское отделение Русского Императорского Технического Общества, но лучше не надо… А вот частным образом побеседовать с Толпыгиным, занимающимся непосредственно «сахарными» делами, да с Абрагамсоном, инженером от Бога, стоит попробовать. Да-да, именно с Артуром Адольфовичем и надо все это обсудить частным образом, tête à tête… Немец поставленной задачей увлечется, я знаю, и будет работать медленно и скрупулезно. Возможно, к году уже сможем наладить выпуск «порционного сахара Бродского». И если дело пойдет – Королю процентик. Надо будет ему сказать, чтоб языком не трепал».
Проза
…На третьем этаже дома Карвовской, в комнатах, занимаемых Обществом распространения просвещения среди евреев, НухимЙось застал лишь секретаря Семена Борисовича Ратнера, человека грузного и с вечной одышкой, устало перекатывавшегося между конторскими стеллажами с архивными папками. Легкого, как тень, Короля, секретарь заметил не сразу, только когда Иосиф театрально кашлянул. Ратнер всполошился, уронил развязанную папку, и, тяжело сопя, принялся поднимать разлетевшиеся листы. – Здравствуйте, Семен Борисович! – Король кинулся помогать Ратнеру, но тот, обиженно пыхтя, отстранился. – Молодой человек! – оба они были ровесниками. – Если вы пришли до Льва Израилевича, то он в ближайшее же время прибудет в «Конкордию», а ежели вас интересует ваша «эмансипантка», то прошу вас перестать морочить голову и покинуть помещение. Под «эмансипанткой» секретарь имел в виду Августину Ричардовну Полинковскую, входящую, против всех правил, в состав библиотечной комиссии общества. Холостой Ратнер неровно дышал в сторону высокомерной и даже немного грозной молодой дамы, но никаких шансов привлечь её внимание у него не было. Напротив же, слухи об отношениях Полинковской и Нухима-Йося достигли уже и жадных до скандальных сенсаций ушных раковин большого королевского клана. Правда, пока все сплетни сводились к тому, что, да, факт, Король «имел на стороне симпатию», но подробности не сообщались. Все это только повышало уровень раздражительности в душевной колбе Иосифа, но что за всеми этими подозрениями скрывается, и был (или есть) адюльтер, никто наверняка не знал. Сам же Король чувствовал, что увидеть Августину Ричардовну ему просто необходимо, что, возможно, только она и поможет бедному молочнику распутать узел перепутавшихся обстоятельств, в середине которого ухмылялся, хищно двигая щеточкой коротких усов, паскудный свояк Лерман… Перестать о нем думать было невозможно. Шлёма Лерман умудрился вклиниться во все области королевских размышлений. Неприязнь к свояку восходила еще к тому дню, когда, а это было лет шесть тому назад, Бруха отправилась к фотографу Каминскому в мастерскую «Прогресс» на Львовскую улицу увековечить себя в 60
61
Михаил Король КОРОЛИ. САХАРНИЦА БРОДСКОГО
день собственного тридцатипятилетия. Старательно разбрызгивая неподатливые чернила, Бруха накарябала на обороте карточки: «Напамять дорогой сестре Дуни Лерман и Шлеме Лерман от Брухи Король». А Лерман через несколько дней не придумал ничего умнее, как во время карточной игры дразнить Короля, что Бруха к нему, Шлёме, явно неравнодушна, вот и карточку подарила, а про Дуню написала так, для конспирации. Потом, конечно, выяснилось, что фотографию Лерман стащил у Дуни, чтобы позлить Короля, но это было потом. А тогда… Позор, скандал, слезы и молитвы покойной Хаеле, матери Брухи и Дины-Дуни… А карточку мастерской «Прогресс», где Бруха в тяжелом субботнем платье одной рукой держала корзину с цветами, а другой опиралась на картонную скалу, и на обороте, кроме злополучной надписи, содержалось обещание, что «негативы хранятся», Король отобрал и бережно хранил вместе со своей армейской фотографией года и с сильно помятой и порванной «ксубой», брачным контрактом. На пожелтевшей бумаге с трудом можно было разобрать, что два свидетеля, мещане города Бердичева Гершон Герфенбойн и местечка Ржищева Абрам Журавский, подтверждают, будто мещанин Киевской губернии и уезда местечка Мотыжина Нухим-Йось Бенционов Король сочетался браком с девицею, мещанкою киевской губернии и уезда местечка Макарова Брухою Мееровною Овруцкой. Но с Лерманом приходилось жить в относительном мире, и всё потому, что служил Шлема Мордухов, он же Соломон Маркович, кассиром в конторе сахарного завода Льва Израилевича Бродского на Александровской улице. Себя он нередко называл «главным кассиром». Короли дорожили дружбой и покровительством семьи Бродских, а следовательно, с Лерманом надо было вести себя осторожно. В последнее время Шлёма явно что-то замышлял. И теперь было ясно, что он готовится к отъезду, скорее всего в Америку, и скорее всего, неожиданному, быстрому, без жены и без детей. К лермановским отпрыскам, которые так же, как и королевские, сотрясали криками двор дома №4 на Малой Житомирской, Нухим-Йось относился как к своим: так же не замечал целыми неделями или щедро раздавал беззлобные подзатыльники. Они-то, близнецы Хыня и Мотеле, однажды и расхвастались, что их папа обязательно станет
Проза
богаче самого Бродского и увезет их в Палестину или даже в Америку. Однако в Еврейском территориальном обществе, являющемся Киевским отделением центрального эмиграционного бюро России, ничего про планы Лермана относительно скорой эмиграции не знали… Председателем общества был доктор Мандельштам, который, по чудному стечению обстоятельств, председательствовал и в обществе на Малой Житомирской. …Проигнорировав явно недружелюбный тон секретаря и не поддавшись на скользкую провокацию, Иосиф осведомился: – А что Макс Эмельянович? Он сможет меня принять? – Господин Мандельштам изволил отбыть давеча в СанктПетербург по приглашению барона Гинзбурга для инспекции тамошнего коробочного сбора с продажи кошерного мяса. Впрочем, кажется, для вас, молодой человек, оставлено письменное сообщение. Всем видом своим выражая полное неудовольствие и презрение, Семен Борисович протянул небольшой конверт. Тут же Король прочел короткое размашистое послание на идише: «Реб Нухим-Йось, спешу сообщить, что Шлёма Лерман был третьего дня на Кузнечной и взял у Йохельмана образцы иммиграционных бумаг для въезда в Америку». Скорее в «Конкордию»! Уже стемнело, и Лерман, стало быть, уже в клубе. На бегу Король принял от швейцара свое шерстяное в елочку пальто и сломя голову помчался на угол Пушкинской и Прорезной, где и находился знаменитый неоготический особнячок Бродского, принявший в свои стены общественное собрание «Конкордия», то есть одно из наиболее престижных и популярных в Киеве казино… Будучи отчаянным преферансистом, Лев Израилевич счел разумным познакомить киевский еврейский бомонд с магией и силой азарта. Сформулировал устав нового клуба сахарный магнат так: «Доставлять своим членам и их семействам возможность проводить свободное от занятий время с удобством, приятностью и пользой в общении между собой». Открылось собрание в году и за два неполных года принесло своему хозяину дополнительную славу, не говоря уж о доходе – Лев Израилевич, а почему ваше заведение будет называться столь странно – Concordia? – поинтересовался накануне открытия «Конкордии» присяжный поверенный Богров, сын некогда 62
2 Митька-буржуй – прозвище Дмитрия Григорьевича Богрова (– ), анархиста, агента охранки, убийцы П. А. Столыпина.
63
Михаил Король КОРОЛИ. САХАРНИЦА БРОДСКОГО
известного еврейского писателя Гирша Бен ха-Рава. Иосиф Король, правда, знал присяжного поверенного больше как отца «Митькибуржуя»2, студента Киевского университета, с которым был достаточно близко знаком племянник Берл-«коммунист». – Согласие с чем? Или с кем? С совестью, судьбой или крупье? – Ну, как же, Григорий Григорьевич, разве вы не помните, что начертано на родовом гербе Ротшильдов? – Увы, не припомню-с. – Три слова: Concordia, Integritas, Industria. Согласие, честность, трудолюбие. Качества, которых не хватает картежнику, не так ли? – Да вы циник, уважаемый Лев Израилевич! – История рассудит. Меня, я слышал, иной раз величают русским Ротшильдом. А ныне не угодно ли вам, любезнейший мой Григорий Григорьевич, дать свою конкордию на то, чтобы занять место в совете старейшин нашего собрания не самых худших киевских умов? …Лермана нигде не было. Игра шла во всех четырех салонах. На Короля, завсегдатая «Конкордии», никто не обращал внимания. А он мотыльком метался по всему особняку, уже под конец своего полета осознавая, что свояк опять его провел. – Лев Израилевич непременно просят, чтобы вы к ним зашли-с, – деликатно прошелестел в ухо слуга, когда Иосиф уже собирался покинуть собрание. …Как и недавно, Нухим-Йось сидел на курительной банкетке, правда, на этот раз хозяин кабинета сигару ему не предложил. – Вы должны знать, – заговорил Бродский, – что я только что получил письмо от Лермана. Вас это не удивляет? Вижу по лицу, что удивляет. – Он собирался со мной встретиться сегодня вечером. То есть, сейчас. Здесь. Но его тут нету… – Вы не хотите знать, о чем пишет Лерман? Ну, так и быть, расскажу. Он уверяет, что сегодня ночью вы планируете ограбить кассу моей конторы на Александровской. Дескать, вы давно готовите эту
Проза
экспроприацию, все время выпытывая у свояка дополнительные сведения о несгораемых кассах Артура Копеля с Фундуклеевской. – О, Боже! И вы в это поверили, Лев Израилевич? – Я хочу разобраться. – Лев Израилевич, а когда вы последний раз видели Шлё… Соломона Марковича? – Сегодняшним утром, когда заглянул в контору. Я пробыл там совсем недолго, и когда уходил, Лерман передал мне вот это самое письмо про вас. – Лев Израилевич, уверяю вас, это не просто ошибка, это – провокация! Лерман зачем-то хочет подставить меня. Он всерьез заинтересовался Америкой, а кроме того, он купил картины господина Мурашко, но не заплатил ему. Ой, Лев Израилевич, а ведь сейчас, наверное, Шлёмка там… на Александровской! Он специально всё это подстроил! Лев Израилевич, он сам хочет взять кассу, вот в чем дело. Он собирается бежать в Америку! – Обещаю вам, что во всем разберусь. Но сейчас, простите, вынужден взять вас под стражу. До окончательного выяснения обстоятельств этого дела, так сказать. – Прошу вас, пошлите наряд в контору. Наверняка удастся поймать его с поличным. – Да, это мысль. Хорошо, сейчас же протелефонирую. Вот что, Иосиф Бенедиктович, послушайте. Сейчас мой шоффэр отвезет вас в полицейский участок. Постарайтесь рассказать как можно подробнее о планах Лермана… И в этот момент в кабинет безо всякого стука вломилась целая компания: взволнованный батлер (так Бродский предпочитал величать управляющего штатом прислуги в казино) Митрофан Степанович, внешне спокойный, но очень напряженный Богров и один из старшин «Конкордии», врач Александр Григорьевич Лурье. Последний-то и заговорил: – Беда, Лев Израилевич! Только что телефонировал Зайцев с Александровской – совершено ограбление конторы сахарного завода… Похищена касса. Давид Ионович задержался в Обществе пособия бедным евреям, и, поскольку он казначей общества, то должен был какие-то документы поместить в сейф, и… В общем, 64
А еще просил казак воли для народа, Если будет воля, будет и свобода. Йося, ты Йося, ты меня не бойся, Я тебя не укушу, ты не беспокойся.
С последними словами обидной песни Иосиф получил сильный удар под ложечку и сел, громко всасывая в себя холодный воздух. Оказалось, что руки связаны за спиной. – Очнулся, своячок? – перед глазами всё плыло, пролётку трясло, да и в темноте не бог весть что можно было рассмотреть, но бледное круглое лицо Лермана со щеточкой щегольских усов Король разглядел хорошо. – Слушай, Ося, меня очень внимательно и не перебивай. Ты идиот, если не сделаешь так, как я тебе скажу. Вот здесь, – Лерман поднял на уровень лица упитанный кожаный саквояж, – 35 тысяч рублей. Это наш с тобой куш. Оставаться здесь нельзя. Надо бежать в Америку. То есть, сейчас – в Одессу, а оттуда – в Константинополь, потом – в Марсель, далее – в Ливерпуль, а оттуда уже через Атлантику… Пусть так думает Бродский! А мы пойдем другим 65
Михаил Король КОРОЛИ. САХАРНИЦА БРОДСКОГО
по его словам, несгораемая касса взломана и похищено 35 тысяч рублей. Причем никаких следов разбойного нападения. – Срочно едем! Король, вы, как и договорились, сейчас же отправляетесь в участок. Григорий Григорьевич, вашим авто воспользоваться можно? Тогда едем на Александровскую! Митрофан Степанович, срочно вызовите туда урядника, а сами проследите, чтобы здесь никакого шума не поднималось и чтобы игра шла своим чередом, вы поняли? …Пошел снег. На Пушкинской улице, освещенной уютно, но не ярко, рядом с особняком Бродского стояла легкая пролетка, а за ней – изящный «олдсмобил» Бродского. Но Иосифу не было суждено дойти до мотора. Поравнявшись с пролеткой, Король успел уловить некое быстрое и хищное движение прежде, чем ощутил удар по затылку и перестал видеть свет вечерних киевских фонарей. Очнулся Нухим-Йось, во-первых, от тошнотворного запаха дешевого цветочного одеколона, а во-вторых, не менее тошнотворного голоса, распевающего:
Проза
путем, да-с! Я всё продумал, и, главное, с такими деньгами можем позволить себе бон вояж, мсье Король. Мы едем вместе! Ты мне нужен, а меня потом будешь благодарить за то, что вытащил тебя из этого кисломолочного болота. …Иосиф слушал этот бред, пытаясь сообразить, к чему клонит свояк, что ему потребовалось от Короля, кроме того, чтобы подставить и отвлечь на какое-то время внимание от преступника. Увы, никакого разумного объяснения происходящему Иосиф найти не мог. И что с ним собирается сделать Лерман? Как подать весточку Бродскому или Брухе? – Ося-Ося, ты меня не бойся, я же сказал! Неужели тебе не надоело каждый день видеть две квашеные рожи сестер Овруцких? Это разве жизнь? Или эта местечковая «Конкордия» с потешными ставками? Зачем это все тебе? Нам еще только по сорок лет! Слушай, Король, это – Исход. Мы с тобой сорок лет ходим по российской пустыне. Пора выйти, пора! Хоть в Палестину, хоть в Соединенные Штаты. Нас ждут, нас зовут, а мы? …Пусть все думают, что мы едем в Одессу, пусть там нас пытаются арестовать. Но у меня план лучше! Смотри! Лерман чиркнул длинной шведской спичкой и осветил смятую рекламную страничку, выдранную из «Киевской мысли»: «Русское Восточно-Азиатское Пароходство. Русско-американская линия. Единственное прямое сообщение между Россией и Америкой». Тут же был изображен красивый двухтрубный пароход. – Напрямую! Понимаешь? Две недели, и ты уже в Нью-Йорке! Сейчас едем в Минск, а оттуда – в Ригу. Из Риги доберемся до Либавы, до порта. А там садимся на пароход «Россия», хе-хе! – Шлёма, – наконец смог выдавить из себя Король жалкое скрипучее подобие голоса, – я-то зачем тебе понадобился? Ведь ты же не собираешься со мной делиться, так? Будто я с тобой не знаком… – Ты прав, делиться не хочу, но будущее твое обязуюсь обустроить лучшим образом. Сведу тебя с лучшими людьми в Бруклине. Ты откроешь свое дело, и оно принесет тебе настоящий доход, не то, что твоя паршивая лавчонка. Лерман замолчал и, чиркнув еще одной спичкой, закурил недорогую папироску «Сальве» Соломона Когена. Выпустив дым прямо в лицо Нухиму-Йосю, Шлёма весело продолжил: 66
*** В конце сентября года из таинственной мглы оврагов Ботанического сада на тротуар Бибикова бульвара поднялся вместе с головокружительно щемящим запахом первой прелой листвы странный оборванный человек. Главная особенность в облике этого средних лет человека заключалась не в его измусоленном 67
Михаил Король КОРОЛИ. САХАРНИЦА БРОДСКОГО
– Но и ты мне нужен. Без твоих цирковых фокусов мне не справиться – на пароход не попадешь… «Господи, – мелькнуло в бедной голове Короля, – неужели ты услышал мои молитвы? Шма, Исройэл… Неужели, всё так просто? Помоги, Господи…» – Ты хочешь, – сглотнул Иосиф, – чтобы я свел тебя с ней?.. – Ага, с твоей этой самой, как её, суфражисткой… – Кем, не понял? – Куда тебе, шулявскому лаптю! И не поймешь, пока до Америки не доедешь! Да, мне нужна твоя Полинковская, как её, Густа. – Полинковская?! – Король постарался изобразить величайшую степень изумления и скрыть то невероятное облегчение, которое будто сошло на него с январского киевского небосклона. – Какая разница? Погнали к ней. Где, ты говоришь, она квартирует? На Фундуклеевской? Пошел!!! Вот, очень нам пригодятся все эти штукари из цирка Крутикова. Кассу взломать и без них можно, а вот без поддельных документов и шагу не ступишь… А нарисовать все эти бумажки за полчаса можно, чай, не напрасно образцами я обзавелся? «Господи, – шептал Король, уже не вслушиваясь в лермановскую безостановочную болтовню, – Бог праотцев наших Авраама, Ицхака и Якова, да будет воля Твоя, чтобы спасти меня в этот день от дурного человека и дурного товарища, от злосчастного случая и от пагубной злой силы, от сурового суда и сурового противника, будь то сын завета или нет… Благословен Господь, пославший мне Августину, ту, что однажды спасла уже сына моего Меера от расправы над ним, ту, что не только проявляет милосердие и ласку к Твоему ничтожному созданию по имени мотыжинский мещанин Нухим-Йось Бенционов Король, но дарует ему надежду на спасение от злого помысла…»
Проза
пиджачном костюме заокеанского покроя, а в том, что на голове путника полностью отсутствовала растительность: выбритыми были не только череп и подбородок, но и брови… Безразличным взглядом мазнув по свежим осенним куполам Владимирского собора, лысый стремительным шагом направился в сторону Малой Житомирской улицы. …Об Америке Король вспоминать не любил. И впоследствии ничего не рассказывал ни детям, ни Брухе, ни, тем более, несчастной Дуне. О чём? О том, как перенес жуткое плавание? Как Лерман пытался от него избавиться, обнаружив подмену денег и картин Мурашко? О карантине? О глупой, но закономерной смерти Шлёмы? О бруклинских помойках? Или о том, как на набережной Ист-Ривер умирающего Короля подобрал бывший одесский коммерсант Эйзенштадт? Впрочем, о последнем Нухим-Йось рассказал Льву Израилевичу Бродскому в один из дождливых ноябрьских вечеров, когда сахарный король пригласил нашего Короля в «Альпийскую розу» еще раз разделить с ним время за дегустацией новых гаванских сигар, только что привезенных в Киев. «Альпийская роза» – это была ресторация «с иголочки», новое и модное европейское (киевские хохмачи уверяли, что «оп» в этом слове лишнее) заведение, которому было суждено прожить не больше года, но за это время снискать славу уютнейших кабинетов для деловых бесед под кошерный луковый пирог. Бродский еще месяц назад официально на собрании старшин «Конкордии» поблагодарил Короля и Полинковскую за вернувшуюся кассу, но ныне ему хотелось послушать про похождения молочника приватным образом, а заодно преподнести Иосифу некий скромный подарок… Король, совсем не расположенный в последнее время к витиеватым речам, тем не менее воодушевился, и по блеску в его запавших глазах Лев Израилевич понял: НухимЙось преподнесет сегодня один из своих коронных королевских фокусов. – Сколько всего мы не знаем и никогда не узнаем, – начал Король. – Кто бы мог подумать, что я когда-нибудь запомню стихи по-английски! Вот, Лев Израилевич, послушайте: 68
Такие колыбельные в Америке поют еврейским детям. Во всяком случае, одному уж точно! Его зовут Вениамин Эйзенштадт, ему почти пять лет, и он очень любит эту песенку, которую написал поэт Тенниссон. Я прожил у Эйзенштадтов две недели, и каждый вечер слышал про «sweet and low». Не мог не запомнить! Сладко тает, сладко тает Ветер западного моря, Тихо-тихо исчезает Ветер западного моря!»
Так мне перевела эти строчки госпожа Эйзенштадт. Вениамин – очень подвижный мальчик. Мне он напомнил моего Осю, только Ося до сих пор еще ни слова не произнес… А маленький Бенджамин, как его там, в Бруклине, называют, просто оратор какой-то… За эти дни я так к нему привязался, странно… Ему больше всего понравилось, что я умею складывать из бумаги всякие штуки: и птиц, и корабли с двумя трубами, и лягушек. Но больше всего он был в восторге от маленьких пакетиков. Помните, я вам показывал разок, чтобы порцию сахарного песка можно было положить в такой. Вы еще сказали, что все это пустые пока мечты. Так вот, этот юный Эйзенштадт ловко накрутил с полсотни фунтиков и засыпал в них все домашние запасы песка. Ни крупинки не просыпал мимо! Папаша его поцокал языком и сказал: «Быть тебе, Бен3, королем сахарных пакетиков!» И вот в тот же вечер был у меня разговор со старшим Эйзенштадтом о всяческих моих цуресах. Вот что он сказал: – Мсье Король, видите ли, ваша кыевская спесь изъела вас, как прекрасная зеленая плесень изъела сыр рокфорт. Как молочник, вы меня поймёте. Вы уже стали с ней на пару одним продуктом. Вы что-то можете понять – как молочник! – но исправить вы уже ничего Бенджамин Эйзенштадт (–) – основатель компании «Sweet’N Low», специализировавшейся на выпуске порционных пакетиков с низкокалорийным сахаром. 3
69
Михаил Король КОРОЛИ. САХАРНИЦА БРОДСКОГО
Sweet and low, sweet and low, Wind of the western sea, Low, low, breathe and blow, Wind of the western sea!
Проза
не сможете. Вы думаете, что думаете о своих детях, но ни черта вы о них не думаете. Иначе вы бы давно уже смылись с этими самыми детьми или сюда, или в Палестину. Сколько их, вы говорите, у вас? – Семь, то есть шесть. Виктор умер, когда ему еще и года не было… – Благословен истинный Судья! Причина? – Я знаю? Дифтерит, детская чахотка, тиф или кадохес – какая разница? Говорят, он умер от плохого молока. – Поэтому вы и стали молочником? Хорошим молочником? И что вы делаете теперь с вашим молоком? – Мы нагреваем его. Не дай Бог, оно не должно закипеть, иначе это будет уже не молоко, а «паскудствэ». – О, вы знаете про Пастера и его метод? – Мне рассказывал Бродский. И доктор Зеленский тоже. И Гуревич. За него мы знаем еще и потому, что когда Мирошу покусала бешеная собака, ему ставили уколы Пастера, так сказали в клинике. – Значит, что такое пастеризация, вы знаете? Это и есть в правильном режиме нагревание молока с целью уничтожения зловредных бактерий. А Бродский вам не рассказывал, в таком случае, про Натана Штрауса? О, это выдающийся еврей! При случае я поведу вас на Манхеттен в магазин «Мэйсис» и приодену. Пора вам обзавестись приличным походным костюмом, мсье Король. Это – к Штраусам, владеющим прекрасным магазином. Но Натан у нас известен и другими делами. Здесь, в Бруклине, братья Штраус открыли склады для сухого хранения грузов «Abraham & Straus», но и это не главное. Натан увлечен идеей обязательной пастеризации молока не только по всему штату, а вообще во всем мире. Его считают многие сумасшедшим и негодяем. Фермеры подают на него в суд за порчу продукта, а он уверенно продолжает создавать новые и новые станции пастеризации. Я вот думаю, что ничего случайного в мире не бывает. Вас, мсье Король, я подобрал совсем недалеко от пирса Ист-Ривер, где находится первая лаборатория и первый склад для хранения пастеризованного молока. Когда вы вернетесь в свой Киев, прежде, чем вы вместе с мишпухой покинете Россию навсегда, займитесь молоком так, как им занялся в Америке наш единоверец. Объясните всем молочникам необходимость пастеризации. Но прежде всего поговорите об этом с Бродским. К сожалению, 70
71
Михаил Король КОРОЛИ. САХАРНИЦА БРОДСКОГО
не могу вас лично познакомить с Натаном Лазаревичем – он весь в сборах в Палестину, если только не уехал уже, но это не беда: я обеспечу вас всей необходимой литературой, а уж о связях с нужными людьми – не беспокойтесь. Пообещайте мне, что непременно займетесь этим. Я пообещал. Потом я узнал, почему Штраус на этой молочной теме свихнулся. У него во время путешествия по Европе тоже умер ребенок от плохого молока. Эту девочку звали Сара… Вот, Лев Израилевич, всё, что я смог привезти с собой, – это инструкции и чертежи для организации станции пастеризации молока. И вот книга Штрауса, держите… Бродский с интересом провел пальцами по дешевой бумажной обложке, на которой было строго начертано «Disease in Milk: The Remedy Pasteurization». – Спасибо, мой милый Король, спасибо! Но вы немного опоздали, то есть совсем чуть-чуть отстали от киевской жизни. Пусть до Америки нам далеко, но и здесь нам не чужды лучшие плоды цивилизации. Вот, извольте, вот, ну, допустим в последней «Мысли», – он зашелестел страницами лежащей на их столике газетой, – вот смотрите: «Товарищество «Граф и Ко». Крещатик, Аппараты и принадлежности для исследования молока и молочных продуктов как для лабораторий молочных ферм, так и для домашнего применения. Стерилизаторы и пастеризаторы для молока. Посуда». И это сейчас по всему городу! Не сердитесь. Если с вашими порционными пакетиками для сахара вы поспешили, то с пастеризацией молока опоздали… …Вообще-то на Короля смотреть было жалко. Сейчас никто бы не назвал его «франтом и краснобаем». Пальцы, нервно схватившие подбородок, уже поросший пегой щетиной, дрожали… – Вы потому нигде и не появлялись, что у себя в лавке организовывали станцию пастеризации? Иосиф опустил голову. – Реб Король, давайте не будем о грустном! Выше нос! У меня для вас есть подарок. Бродский щелкнул пальцами, и тут же прыткий официант поставил на стол небольшой сверток.
Проза
– Это вам, Иосиф Бенедиктович, на память о наших встречах и разговорах. Поверьте, ничто не проходит даром. Прежде, чем развернем сверток, я хочу поведать вам даже не историю, а так, я бы сказал, «зарисовку». Давным-давно, почти сто лет тому назад, а точнее, в году, из Парижа приезжает в Варшаву некий французский юноша по имени Винсент Норблин, которому только-только исполнилось 14 лет. Что забыл он в этом странном городе, который совсем недавно еще был столицей Варшавского герцогства и был послушен Франции, а с года стал столицей царства Польского, подчиненного несчастной нашей Российской империи? Хорошая работа и надежный заработок – вот что ждет юного Норблина в Варшаве, где уже обосновались его отец, Александр Жан Константин Норблин, и дядя, открывшие, ни много ни мало, бронзовый литейный завод. И это нисколько не странно, потому что в это время Варшава становится центром по производству утвари и для нужд именно что еврейского населения. Кому, как не нам с вами, знать, что именно Варшава в те времена стала иудейским центром. Субботние подсвечники, ханукальные светильники, столовое серебро, тайтлен для Торы – на все на это в Варшаве появляется спрос! Вот мастера туда со всей Европы и слетаются. Наш Норблин, немного поучившись у папы бронзовому литью, решил еще овладеть навыками ювелирного ремесла и поступил учеником к серебряных дел мастеру Жану Серизи. А этот Жан был женат на даме из германского княжества Ангальт. Звали даму Генриетта Леопольдина Августа Ворбродт и была она дочерью золотых дел мастера Филиппа Ворбродта, который основал свою фирму в Варшаве еще в году. Дела его шли очень даже хорошо. И после смерти Филиппа дело перешло по наследству к мужу дочери, то есть к Жану Серизи, который в году взял в ученики нашего Винсента Норблина. А в году Жан скоропостижно перебирается в мир иной, и безутешная вдова находит усладу в ученике усопшего мужа, то есть в Норблине, который со временем и становится законным владельцем очень серьезного предприятия по производству прекрасных изящных вещиц… Завод производил и серебряные, и бронзовые предметы, но главное, там было налажено производство изделий с покрытием серебром по новейшим гальваническим технологиям. 72
*** Только Иосиф переступил порог, как навстречу выбежала раскрасневшаяся и радостная Бруха. – Иосиф, счастье-то какое! Ося заговорил! Господь услышал нас. Вернее, он запел. Он поет! Он поет! – Ох, – Король присел на низкую скамеечку и стал расшнуровывать штиблеты, – неужели? Он поет про «свит энд лоу»? – Господи, совсем ты со своей Америкой из ума выжил. Послушай! И до ушей Нухима-Йося донесся из-за стены веселый детский голосок: Ося, ты Ося! Ты меня не бося! Я тебя не бросу! Ты не беспокося…
73
Михаил Король КОРОЛИ. САХАРНИЦА БРОДСКОГО
Собственно, секреты качественного посеребрения и стали главным секретом Норблина. В году его сын Людвиг объединил свои предприятия с заводом по производству серебряных предметов собственного шурина Теодора Вернера и организовал компанию, которая так и называлась – NORBLIN & Co. А потом Людвиг Норблин купил знаменитый завод братьев Бух и в году организовал «Акционерное Общество-Фабрику по Металлу Норблина, Братьев Бух и Т. Вернера». Уж поверьте, евреи всей империи были благодарны Норблину… К чему вся эта длинная история? В году мы с Лазарем посетили завод Норблина и познакомились с Людвигом. И он подарил нам несколько пресимпатичнейших штуковин, в том числе и вот эту. Бродский вскрыл упаковку, и перед взором Короля предстала та самая сахарница на ангелочках, что стояла на столике-бобике во время прошлой их беседы; та, от которой он не мог оторвать взгляда. Боже, Бродский и это заметил? – Берите-берите, Король-мечтатель, это вам вместо порционного кармашка! Вот, видите, здесь, на обратной стороне клеймо: «NORBLIN & Co. GALW: WARSZAWA». Пусть жизнь ваша будет сладкой, а ваши потомки, спустя сто лет, пусть ломают свои еврейские головы в попытке понять, откуда взялась фамильная вещица…
Фрідріх Горенштейн ДІМ ІЗ БАШТОЧКОЮ Хлопчик погано розрізняв обличчя, вони були всі однакові та завдавали йому страху. Він примостився у закуті вагона, в головах матері, яка в пуховому береті й пальті, застібнутому під горло, лежала на клунках. Хтось у темряві сказав: − Ми задихнемося тут, як в душогубці. Вона постійно ходить під себе… Врешті-решт, тут діти… Хлопчик поспіхом вийняв рукавичку і взявся розтирати калюжу по підлозі вагона. − Чому ти опираєшся? – спитав якийсь чоловік. – Твоя мама хвора. Її покладуть до лікарні і вилікують. А в ешелоні вона може вмерти… − Ми повинні доїхати, − із відчаєм сказав хлопчик, − там нас зустріне дід. Але він розумів, що на наступній станції їх обов’язково висадять. Мати щось сказала й усміхнулась. − Ти чого? – спитав хлопчик. Але мати не відповіла, вона дивилася повз нього і тихо наспівувала якийсь мотив. − Жахливий голос, − зітхнули у темряві. − Нічого не жахливий, − огризнувся хлопчик. – У вас самих жахливий… Розвиднилось. Маленькі віконця товарного вагона посиніли, і в них почали проскакувати вершечки телеграфних стовпів. 74
75
Фрідріх Горенштейн ДІМ ІЗ БАШТОЧКОЮ
Хлопчик не спав всю ніч, і тепер, коли голоси притихли, він взяв обома руками гарячу руку матері і заплющив очі. Він заснув одразу, і його м’яко потрушувало та постукувало спиною об дощану стінку вагона. Прокинувся він також одразу, від чужого доторку до щоки. Поїзд стояв. Двері вагона були відчинені, і хлопчик побачив, що четверо чоловіків несуть його матір на носилках через колії. Він стрибнув вниз, на гравій залізничного насипу, і побіг услід. Чоловіки несли носилки, високо піднявши та поклавши на плечі, і мати байдуже похитувалась в такт їхнім крокам. Був ранній, холодний ранок, звичайний для цих степових місць мороз без снігу, і хлопчик декілька разів спотикався об примерзлі до землі камені. Пероном ходили люди, дехто обертався, дивився, а якийсь парубок, років на п’ять старший за хлопчика, спитав його з цікавості: − Померла? − Захворіла, − відповів хлопчик, − це моя мама. Хлопець перелякано подивився на нього і відійшов. Носилки занесли у двері вокзалу, і хлопчик також хотів пройти туди, але медсестра в тілогрійці, накинутій поверх халата, взяла його за плече і спитала: − Ти куди? − Це її син, − сказав один із чоловіків і додав: − А речі де ж? Ешелон піде, без речей залишитесь… Хлопчик побіг назад, до ешелону, але заплутався й опинився на міській площі з протилежного боку вокзалу. Він встиг помітити чергу на автобус, старий одноповерховий дім із башточкою і стару жінку у вовняних панчохах і калошах, яка торгувала рибою. Потім він побіг назад, однак залізничні колії біля перону виявилися порожніми, ешелон уже пішов. Хлопчик іще не встиг злякатися, як побачив свої речі, складені на пероні. Все було ціле, окрім кошеля із балабушками і сушеним урюком. − Твої речі? – спитала жінка у залізничній шинелі. − Мої, − відповів хлопчик. − А що в цьому клунку? – і ткнула ногою брудний, сплющений клунок.
Проза
− Мамині фетрові боти, − сказав хлопчик, − і дві ватяні ковдри… І коричневий відріз… Жінка не стала перевіряти, взяла клунок і валізу, а хлопчик взяв інший клунок і валізу, і вони пішли до вокзалу. Вони занесли речі до теплої зали, де на дерев’яних лавах і просто на підлозі сиділо багато людей. − Я в медпункт, − сказав хлопчик, − у мене мама захворіла. − Я твої речі стерегти не буду. − Ну, ще трохи, я заплачý. − Дурень, − поморщилась жінка, − я ж на роботі. Але хлопчик уже вибіг на перон. Він насилу знайшов двері медпункту. На клейончатій лаві хтось лежав, випроставшись, і хлопчик ковтнув декілька разів тяжко і, підійшовши, побачив руку із синіми нігтями. Лише тоді він помітив, що це незнайомий старий чоловік. Обличчя його було накрите носовою хустинкою, і дві жінки сиділи поряд, згорбившись. Одна, молодша, плакала, а друга, старша, мовчала. Хлопчик швидко відступив назад. − А де моя мама? – спитав він і огледівся. З бічних дверей вийшла медсестра в тілогрійці. − Матір твою до лікарні відправили, − сказала вона. − До якої лікарні? – спитав хлопчик. − У нас в місті одна лікарня… Сядеш на автобус, доїдеш… Тоді він згадав про площу, і чергу, і дім із башточкою, і стару жінку у вовняних панчохах, яка торгувала рибою. Він знову побіг по той бік вокзалу і побачив усе це. Він став у чергу за якоюсь хутряною курткою з хутряними ґудзиками на хлястику. Але автобуса все не було, і він побіг через площу, опинився на вузькій вулиці, серед старих, дерев’яних будинків, і тут згадав, що не знає, де лікарня. Вулиця була порожня, лише біля обмерзлої кригою водопровідної колонки дві дівчинки гралися із собачкою. − Де лікарня? – спитав він, але дівчатка подивилися на нього, розсміялися і втекли у хвіртку, а собака підскочив до його п’ят і, оскалившись, загавкав. Хлопчик підняв шмат льоду і кинув у собаку. Він завищав. Із хвіртки вийшли жінка у вушанці і дві дівчинки, 76
77
Фрідріх Горенштейн ДІМ ІЗ БАШТОЧКОЮ
Деньги должны<br />
работать!<br />
Как приумножить<br />
сбережения, не интересуясь<br />
курсом валют?<br />
Чемпионат СССР<br />
Насколько велика<br />
вероятность общего<br />
футбольного первенства?<br />
Новости высшего<br />
образования<br />
Какие льготы ожидают<br />
абитуриентов в году?<br />
Акцентстр. стр. 3 13<br />
стр. 8<br />
Цена 2,25 грн Черкасский еженедельник с года<br />
№ 49() 5 декабря года goalma.org<br />
Время тратить деньги<br />
Что будет с ценами в декабре?<br />
стр. 10 АкценTV<br />
„Акцент“ открывает<br />
сезон сюрпризов!<br />
стр. 3<br />
реклама<br />
стр. 6<br />
реклама
2 ОБЩЕСТВО<br />
Ф ото недели<br />
Набодяжили!<br />
Разговоры о необходимости усиления<br />
контроля за качеством горючего на АЗС<br />
в Украине ведутся уже давно, причем,<br />
на самом высоком уровне. Однако толку<br />
до сих пор — ноль. По самым скромным<br />
подсчетам, сегодня доля продаваемых<br />
фальсифицированных нефтепродуктов<br />
уже достигла %.<br />
Мимо кассы<br />
Недавно стали известны результаты<br />
исследования, проведенного общественным<br />
движением AutoVisio по заказу<br />
„Консалтинговой группы А“.<br />
Выводы шокируют: в ходе исследования<br />
установлено, что топливо, продаваемое<br />
на украинских АЗС, в 90% случаев<br />
не соответствует стандартам качества.<br />
На данный момент в нашей стране<br />
работают около 7,5 тысячи заправок,<br />
из которых на долю крупных брендов<br />
(с количеством АЗС более ) приходится<br />
порядка % автозаправок.<br />
Остальные принадлежат мелким фирмам,<br />
и по оценкам экспертов, именно<br />
через них сбывается до 90% некачественных<br />
нефтепродуктов. При этом<br />
государство, которое теоретически<br />
должно быть заинтересовано в борьбе с<br />
фальсификатом, на деле закрывает глаза<br />
на происходящее. Как отмечает директор<br />
„Консалтинговой группы А“<br />
Сергей Куюн: „Во всех европейских<br />
странах жесточайший надзор за топливным<br />
рынком обусловлен, прежде<br />
всего, контролем над уплатой налогов.<br />
В Украине в цене бензина они составляют<br />
35%, тогда как в Европе данный<br />
показатель равен %. Это весомый<br />
кусок государственных доходов“. Так<br />
почему же наше государство, испытывающее<br />
острейшую нехватку средств,<br />
сквозь пальцы смотрит на то, как безбожно<br />
его обкрадывают мошенники?<br />
Специалисты даже подсчитали потери,<br />
которые из-за „бодяжников“ несет<br />
госбюджет страны. Для начала учтем,<br />
что в Украине в среднем реализуется<br />
тыс. т бензина в месяц, из которых<br />
минимум 25% ( тыс. т) — фальсификат,<br />
а акциз с одной тонны составляет<br />
евро. Умножаем эту сумму на <br />
тыс. т и получаем, что каждый месяц<br />
мимо украинского бюджета проплывает<br />
около 20 млн евро. За год это получится<br />
уже млн евро, или более 2,5<br />
млрд гривен. И это на „ровном месте“,<br />
без всяких займов МВФ и усилий по<br />
поднятию экономики — только за счет<br />
ужесточения контроля!<br />
Воры в законе<br />
„При каждом удобном случае крупные<br />
сетевики говорят о проблеме<br />
фальсификата, однако до сих пор это<br />
не возымело действия. Похоже, что<br />
для кого-то из чиновников это удобный<br />
заработок. Должна быть адекватная<br />
система контроля качества, а также<br />
наказания нарушителей. Сегодня<br />
же у нас происходит так: инспектор<br />
нашел „бодягу“, выписал штраф, получил<br />
взятку, и заправка продолжает<br />
дальше продавать фальсификат. Хотя,<br />
если проверяющие обнаруживают, например,<br />
„паленую“ водку, они ее изымают<br />
и утилизируют. Однако в случае с<br />
нефтепродуктами этого сделать нельзя,<br />
потому что у инспектора нет права<br />
на конфискацию“, — объясняет ситуацию<br />
президент ассоциации „Объединение<br />
операторов рынка нефтепродуктов<br />
Украины“ Леонид Косянчук.<br />
Напомним, что государство фактически<br />
прекратило финансировать мероприятия<br />
по проверке качества топлива<br />
на АЗС еще в году — в результате<br />
был дан зеленый свет бодяге и мошенникам,<br />
зарабатывающим бешеные деньги<br />
на ее производстве и реализации. И<br />
до сих пор ничего не изменилось — видимо,<br />
такое положение дел действительно<br />
кого-то в „верхах“ устраивает. Правда,<br />
весной нынешнего года зам. министра<br />
экономического развития и торговли<br />
Владимир Павленко заявил, что<br />
их ведомство готово купить 7 передвижных<br />
лабораторий для мобильных проверок<br />
АЗС. Однако на это денег в бюджете<br />
не оказалось.<br />
Черкассы<br />
открыли<br />
новогодний<br />
„сезон“<br />
Традиционно 1 декабря<br />
на черкасской театральной<br />
площади зажигаются огни<br />
на главной городской елке.<br />
Елку в этот раз сложили из<br />
живых елочек, выращенных<br />
в лесничестве Черкасского<br />
района, и украсили<br />
новой иллюминацией,<br />
заметной и днем. В этом<br />
году все прошло без особого<br />
пафоса и затянувшихся<br />
речей представителей власти.<br />
Зато от души повеселили<br />
зрителей дед морозов<br />
— участников городских<br />
танцевальных коллективов.<br />
А еще открытие новогоднего<br />
марафона сопровождалось<br />
новой песней о<br />
родном городе в исполнении<br />
заезжей знаменитости<br />
Кирилла Туриченко.<br />
Травители народные<br />
По мнению специалистов, выход из<br />
сложившийся ситуации только один —<br />
сделать более сложным и дорогим само<br />
производство бодяги, и таким образом<br />
максимально снизить ее доходность до<br />
уровня качественного топлива. Тогда,<br />
мол, мошенники и сами перестанут ее<br />
производить. „Есть компоненты, оборот<br />
которых нужно взять под контроль.<br />
Например, против „бодяжников“ сыграет<br />
закон, облагающий акцизным<br />
сбором метанол и бензол, которые используются<br />
для производства фальсифицированного<br />
бензина. В результате<br />
усложнится оборот веществ и повысится<br />
стоимость производства фальсификата“,<br />
— мечтает Сергей Куюн. Но тут<br />
же поясняет, что технологии производства<br />
бодяги постоянно совершенствуются,<br />
и одни компоненты могут успешно<br />
заменяться другими.<br />
А в это время эксперты предупреждают:<br />
если в ближайшее время ничего не<br />
изменится, то страна окажется на грани<br />
экологической катастрофы. „Когда<br />
я ознакомился с результатами исследований,<br />
у меня волосы дыбом встали. В<br />
некоторых пробах содержалось до 52%<br />
бензола! Хотя бензол, выброшенный<br />
в атмосферу в виде формальдегидных<br />
соединений — это страшнейшая вещь!<br />
Тут впору говорить об уголовной ответственности<br />
„бодяжников“ за отравление<br />
народа и действия, ведущие к масштабной<br />
экологической катастрофе“,<br />
— говорит Леонид Косянчук.<br />
Александр Полуянов<br />
„PoleArtShow:<br />
за 80 дней до конца света.<br />
По мотивам Жюль Верна“<br />
презентует шоу в Черкассах<br />
После триумфального дебюта в Киевском театре<br />
оперетты спектакль „PoleArtShow: за 80 дней до<br />
конца света. По мотивам Жюль Верна“ едет покорять<br />
просторы Украины. Уникальный проект,<br />
сочетающий на одной сцене лучших представителей<br />
в своем жанре (танцоры, акробаты, эквилибристы,<br />
воздушные гимнасты, pole-денсеры,<br />
паркурщики), смогут увидеть зрители со всех<br />
уголков страны. Невообразимые спецэффекты,<br />
лазерное шоу и неповторимая игра артистов в<br />
1,5-часовом путешествии по всем странам мира!<br />
Отличным дополнением станет эксклюзивная<br />
музыка, написанная известным украинским<br />
композитором Дмитрием Саратским.<br />
— Презентовав „PoleArtShow: за 80 дней до<br />
конца света. По мотивам Жюль Верна“ в Киеве,<br />
мы поняли, что наш зритель видит грань<br />
между обычным стриптизом и искусством poledance.<br />
Наша страна готова к новоформатным<br />
шоу. Мы услышали множество позитивных отзывов<br />
и теперь хотим показать наш спектакль<br />
всей Украине! В первую очередь это будут Черкассы<br />
14 декабря во ворце ворце Дворце культуры „руж-<br />
„руж- „Дружба<br />
народов“. Приходите, сделайте себе настоящий<br />
подарок, — рассказала Президент продюсерского<br />
центра „NewPeopleProduction“ Алена<br />
Лебедева.<br />
Яркие номера, массовые постановки и синтез<br />
танцоров, pole-денсеров и представителей оригинальных<br />
жанров — это заслуга режиссерахореографа<br />
проекта Александра Лещенко.<br />
— Идея этого шоу уже несколько лет была<br />
изложена в виде сценария в моем блокноте.<br />
Она ждала своего времени быть реализованной,<br />
и благодаря „New People Production“,<br />
PoleArtBallet и балету Лины Верес „Форсайт“<br />
этот „бумажный“ проект ожил. Мы репетировали<br />
80 дней, почти жили в хореографическом<br />
зале. Параллельно с труппой, работали декораторы,<br />
создавшие удивительные декорации,<br />
дизайнеры, которые пошили свыше кра-<br />
сочных костюмов, видеоинженеры, создавшие<br />
уникальное „живое пространство“ на сцене<br />
и еще десятки других, влюбленных в свою<br />
работу, людей. Премьера прошла в Киеве „на<br />
ура“! Теперь мы готовы показать наше шоу всей<br />
Украине! — поделился эмоциями режиссерхореограф<br />
шоу Александр Лещенко.<br />
Огромная карета на сцене, более элементов<br />
реквизита, среди которых всевозможные<br />
подиумы, скамейки, лестницы и даже огромная<br />
кровать, на которых будут выполнять трюки<br />
танцоры и акробаты — далеко не все, что<br />
увидят зрители, пришедшие на шоу. Более 50<br />
сложных сборных конструкций. Все декорации<br />
стилизованы по странам, которые посетит Филеас<br />
Фогг с друзьями — Индия, Великобритания,<br />
Персия, Китай. Так как одним из главных<br />
героев литературного ремикса стал персонаж<br />
Время, только различных часовых механизмов<br />
использовано более Автором уникальных<br />
костюмов стала украинский дизайнер Влада<br />
Назик, которая создала более разнообразных<br />
образов.<br />
Станьте свидетелями первого с мире PoleArtспектакля.<br />
Совершите кругосветное путешествие<br />
вместе с „PoleArtShow: за 80 дней до конца<br />
света. По мотивам Жюль Верна“ 14 декабря<br />
во Дворце культуры „Дружба народов“.
№49 • 5 декабря года<br />
goalma.org СОБЫТИЯ НЕДЕЛИ<br />
3<br />
О фициально<br />
Время<br />
беречь елки<br />
Черкасское областное управление лесного и охотничьего<br />
хозяйства выдало распоряжение, которое должно уберечь<br />
лесные массивы от браконьеров, желающих подзаработать<br />
на продаже елок и сосен.<br />
Решено, что до 15 декабря этого года должны быть организованы<br />
легальные торговые точки и пункты по реализации<br />
хвойных деревьев. В частности, такие пункты будут<br />
работать возле контор, непосредственно лесничеств,<br />
рассадников, вдоль автодорог и на всех рынках области.<br />
Как отмечают в управлении, заготовка хвойных деревьев<br />
будет осуществлена на специально созданных для этой<br />
цели плантациях, а также за счет посадок, которые подлежат<br />
вырубке при формировке и оздоровлении лесных<br />
массивов. Любителей заработать „на дурняк“ предупреждают,<br />
что браконьерам будут противостоять рейды.<br />
В предновогодний период Государственная экологическая<br />
инспекция в Черкасской области проведет традиционную<br />
операцию „Новогодняя елка“. Нарушителей, попавшихся<br />
на крючок инспекторов, будут карать согласно<br />
букве закона. А там (а именно в Кодексе Украины об<br />
административных нарушениях) четко прописано, какая<br />
ответственность ожидает за загубленное хвойное деревцо.<br />
Для граждан предусмотрен штраф от 85 до гривен,<br />
для должностных лиц — от до гривен, в случае,<br />
если елки были срублены в лесу. За дерево, срубленное в<br />
пределах населенного пункта, сумма штрафа составит для<br />
граждан от до гривен, а для должностных лиц — от<br />
до гривен.<br />
Природоохранным законодательством предусмотрена<br />
также компенсация убытков теми, кто намеренно уничтожает<br />
деревья ради собственной наживы или повредил<br />
их. Расчет компенсации тут ведется в прямой зависимости<br />
от размера и диаметра ствола дерева. За самовольно<br />
срубленную сосну или елку в лесу с диаметром пня до 10<br />
см придется заплатить гривен, при диаметре пня до 14<br />
см — гривен, и при диаметре 18 см сумма компенсации<br />
составит гривни.<br />
Татьяна Балякина<br />
З най наших П олиткреатив А рмия<br />
Слава Ростислава Сумні жарти Черкаський військкомат<br />
і Владислава Томенка<br />
визнали кращим<br />
Пауерліфтери зі Сміли батько та син<br />
Ростислав та Владислав Бондаренки на<br />
відкритому Кубку України з пауерліфтингу<br />
серед майже учасників на<br />
двох здобули 7 медалей, з яких 4 золоті,<br />
пише „Черкаський спорт“.<br />
Крім медалей, Ростислав Бондаренко<br />
встановив два рекорди України<br />
у віковій категорії М1. Смілянському<br />
спортсмену вдалося у двох підходах<br />
спочатку побити попередній рекорд<br />
кг та встановити новий ,5<br />
кг, а потім покращити свій же рекорд<br />
на 7 кг. Таким чином, рекорд України<br />
в жимі штанги лежачи у віковій категорії<br />
М1 зараз становить ,5 кг і належить<br />
Ростиславу Бондаренку. Цікаво,<br />
що два нові рекорди були встановлені<br />
смілянином протягом 10 хвилин.<br />
Зазначимо, що Ростислав Бондаренко<br />
зараз є ще й чинним рекордсменом<br />
світу в жимі штанги лежачи, до того ж<br />
рекорд також становить ,5 кг.<br />
Кілька років тому Ростислав взяв<br />
із собою в Одесу на змагання з жиму<br />
штанги лежачи свого річного сина<br />
Владислава, який, піднявши одразу 20<br />
кг, став бронзовим призером змагань.<br />
З того часу батько з сином постійно<br />
тренуються та виступають разом.<br />
Віце-спікер Верховної Ради України<br />
Микола Томенко на пресконференції<br />
у Черкасах іронічно<br />
запропонував впровадити<br />
в області два нові туристичні<br />
маршрути: як закопати бюджетні<br />
гроші в вертодром у Пекарях і як<br />
сфальсифікувати вибори.<br />
— Мажоритарна частина виборів<br />
показала, що якщо за соціальноекономічними<br />
показниками область<br />
займає одне з останніх місць,<br />
то за показниками фальсифікацій<br />
область займає лідируюче місце.<br />
Бо, як ви знаєте, немає жодної<br />
області в Україні, де було б ліквідовано<br />
результати в двох округах.<br />
Причому, це ж принципові округи:<br />
Черкаси і Канів, — зазначив Микола<br />
Томенко. — Тож, якщо треба<br />
показати зразок того, як фальсифікувати<br />
вибори, треба людей привозити<br />
в Черкаси.<br />
Що ж до туристичного маршруту<br />
до вертодрому, то Микола Томенко<br />
навіть водив тим маршрутом<br />
двох туристів: нардепів Шевченка<br />
і Парубія.<br />
Їм екскурсія дуже сподобалася.<br />
Вони сказали, що на прикладі<br />
цього об’єкту можна показати як<br />
„розбудовується“ „нова Черкащина“,<br />
— зазначив Микола Томенко.<br />
на 1 місяць — 8 грн 70 коп;<br />
на 6 місяців —52 грн 20 коп;<br />
на 12 місяців — грн 40 коп;<br />
(передплатний індекс — )<br />
Зауважте, додатково до вартості<br />
передплати „Укрпошта“ бере плату за її<br />
оформлення. Тож радимо передплатити<br />
тижневик безпосередньо у редакції за<br />
вказаними цінами.<br />
Наша адреса:<br />
м. Черкаси, вул. Смілянська,2.<br />
Тел.: <br />
Колектив Черкаського обласного військового<br />
комісаріату, яким керує полковник<br />
Євген Курбет, визнано кращим серед підпорядкованих<br />
обласних військових комісаріатів<br />
Територіального управління „Північ“<br />
за станом бойової та мобілізаційної готовності,<br />
рівнем командирської підготовки та<br />
військової дисципліни у році.<br />
Нагороду черкащани отримали у Києві<br />
під час наради з підбиття підсумків діяльності<br />
Територіального управління „Північ“<br />
Сухопутних військ Збройних Сил<br />
України за навчальний рік, яку провів<br />
тимчасово виконуючий обов’язки начальника<br />
Територіального управління „Північ“<br />
полковник Ігор Шпак. „Більшість<br />
військових колективів впоралися з поставленими<br />
завданнями. Завдяки наполегливості<br />
та розумній ініціативі військових<br />
комісарів і командирів військових частин<br />
безпосереднього підпорядкування вдалося<br />
виконати усі основні заходи підготовки за<br />
цей рік“, — констатував він.<br />
Як було підкреслено під час наради, у<br />
році в ході весняної та осінньої призовних<br />
кампаній до лав Збройних Сил<br />
та інших військових формувань України<br />
військовими комісаріатами Територіального<br />
управління „Північ“ було призвано<br />
понад 12 тисяч осіб. На військову службу<br />
за контрактом з початку року відібрано<br />
близько громадян України, інформує<br />
прес-служба Черкаської ОДА.<br />
Дорогі черкащани!<br />
Триває передплата тижневика „Акцент“ на рік.<br />
Сезон сюрпризів відкрито!<br />
До 31 грудня надішліть до редакції поштою<br />
або занесіть особисто передплатну<br />
квитанцію на рік і Ви — учасник<br />
новорічної лотереї!<br />
Тож до свята Старого Нового року Ви<br />
маєте нагоду отримати оригінальні фірмові<br />
подарунки від тижневика „Акцент“!<br />
Імена переможців будуть надруковані у<br />
другому номері видання за рік. Нехай<br />
щастить! До зустрічі у редакції!<br />
З РОКУ ЗДОРОЖЧАЛО ВСЕ.<br />
КРІМ ПЕРЕДПЛАТНОЇ ЦІНИ НА „АКЦЕНТ“<br />
П риоритеты<br />
Про<br />
альтернативу<br />
валютним<br />
коливанням<br />
Більшості із нас знайома ситуація, коли зі всією<br />
очевидністю постає питання, як зберегти та примножити<br />
свої заощадження, відкладені, як-то кажуть,<br />
„на чорний день“?<br />
Найгіршим вибором щодо цього, поза сумнівом,<br />
є різноманітні домашні схованки. Вони не забезпечують<br />
грошам жодного нормального захисту. Не<br />
кажучи вже про те, що кошти, які не приносять<br />
прибутку, неминуче знецінюються. Чому, запитаєте<br />
ви? Тому, що є постійне зростання цін та інфляція.<br />
Водночас важливо, щоб ваші гроші активно<br />
працювали на вас.<br />
Багато хто пробує захистити кошти шляхом обміну<br />
гривні на долари. „Всі міняють, і я поміняв“<br />
— найпоширеніший аргумент такої поведінки наших<br />
співгромадян.<br />
Цим і користуються горе-ділки. Вони спочатку<br />
скуповують долари, потім штучно розкручують<br />
ажіотаж навколо курсу, підганяючи людей — мовляв,<br />
купуйте американську валюту зараз, нехай і за<br />
підвищеною ціною, адже завтра буде ще дорожче.<br />
Найбільш абсурдне фінансове рішення, яке часто<br />
приймають наші люди — це купувати долари за<br />
гривню, а після цього ховати їх десь вдома, підсвідомо<br />
вважаючи: мовляв, американська валюта<br />
— „тверда“, вона не знеціниться. Хоча й стійкість<br />
гривні при цьому питань не викликає. Знову<br />
ж таки, кому вигідні всі ці перепродажі? Нікому,<br />
окрім ділків тіньового валютного ринку.<br />
Зупинити цих валютних спекулянтів покликані<br />
нові методи захисту заощаджень громадян, що ініціює<br />
Національний банк України.<br />
Однією із найвигідніших альтернатив збереженням<br />
„під матрацами“, купівлі доларів чи іншої валюти<br />
має стати так званий індексований депозит.<br />
Це сучасний фінансовий механізм, який нещодавно<br />
розробив Нацбанк спільно із Міністерством<br />
фінансів. Його суть наступна. Ви йдете до банку і<br />
вносите на депозит гривню. При цьому укладається<br />
договір, в якому зазначається, що коли термін<br />
дії депозиту закінчується, то отримані за вкладом<br />
відсотки будуть перераховані згідно із курсом долара<br />
до гривні на цей день. Гарантом такої угоди<br />
виступає Міністерство фінансів України.<br />
Кожна сторона-учасник цієї угоди отримує від<br />
неї свої переваги. Громадянин знає, що його кошти<br />
знаходяться у захищеному місці, в банку, приносячи<br />
прибуток. А головне — він перестає хвилюватися<br />
щодо того, яким же буде курс гривні до<br />
долара завтра чи через півроку, адже знає, що саме<br />
за цим співвідношенням йому і віддадуть вклад.<br />
Після закінчення терміну депозиту громадянин,<br />
звичайно, може укласти новий договір — якщо він<br />
буде задоволений попереднім результатом.<br />
Вигідна ця операція і банківській установі, яка<br />
отримує оборотні кошти. Під індексовані депозити<br />
вона зможе отримувати додаткове фінансування<br />
НБУ. Цей фінансовий інструмент певною мірою<br />
нагадує собою багатовалютний депозит, що<br />
його вже досить давно пропонують своїм клієнтам<br />
деякі банки.<br />
Нарешті, свою користь від цієї операції має і<br />
держава, яка може розраховувати на заощадження<br />
населення як на ще одне джерело додаткових фінансових<br />
запозичень.<br />
Нарешті, у виграші від цих всіх нововведень і<br />
все українське суспільство. Першим їхнім безсумнівним<br />
плюсом є те, що наша економіка тільки<br />
виграє від зменшення доларизації, адже вона<br />
стане менш залежною від світової фінансової кризи.<br />
Другим — збільшення кількості та якості фінансових<br />
механізмів для збереження своїх заощаджень,<br />
якими користується населення. У розвинених<br />
країнах Західної Європи люди тримають у<br />
державних цінних паперах від 6 до 10 відсотків заощаджень.<br />
Ось тепер і наші громадяни поступово<br />
навчаються управляти своїми фінансами, використовувати<br />
різноманітні ринкові механізми з метою<br />
отримання максимального прибутку.<br />
Анатолій Олійник
4<br />
НАШ ГОРОД<br />
М алая земля С итуация<br />
Этот старый — новый дом<br />
Обещанного три года ждут?<br />
Тех, кто окружал себя красотой и стремился<br />
победить на традиционном городском<br />
конкурсе „Оточи себе красою“, постигло<br />
некоторое разочарование. Организаторы,<br />
по их мнению, тянут с подведением итогов<br />
и не спешат назвать лучших.<br />
Не секрет, что конкурс для многих черкасских<br />
домовых активистов — едва ли<br />
не единственный шанс заработать для<br />
домочадцев и соседей современную детскую<br />
площадку.<br />
Дипломы и иные призы — тоже не<br />
прочь бы получить. Как сообщила<br />
пресс-служба Черкасского горисполкома,<br />
самые лучшие клумбы и зеленые<br />
ландшафты во дворах непременно будут<br />
поощрены. Но только немного погодя.<br />
Ожидается (по крайней мере так<br />
обещают организаторы конкурса), что<br />
самые активные его участники получат<br />
вожделенные награды ближе к Новому<br />
году. Среди призов — средства по уходу<br />
за растениями, элементы декора для<br />
дворов, сертификаты на лавочки и детские<br />
площадки. Большие конструкции<br />
победителям обещают установить весной.<br />
Татьяна Балякина<br />
Объединение совладельцев многоквартирных домов „Ян“ (ул. Горького, 23) доказало,<br />
что руководствуясь принципом „кто хочет — делает, кто не хочет — ищет<br />
причины“ в красивый современный дом можно превратить даже типичную неприглядную<br />
„хрущевку“.<br />
32 черкасских ОСМД воспользовались возможностью совместного финансирования<br />
капитальных ремонтов домов, при которых 60 процентов средств собирают<br />
их жители и еще 40 получают из городского бюджета, но объединение „Ян“ совершило<br />
настоящий прорыв в обывательском сознании, в котором давно и прочно забетонировался<br />
стереотип: „сколько не плати — все напрасно“.<br />
Майя Лебедева, которая возглавляет это ОСМД, сообщила, что „Ян“ существует<br />
уже три с половиной года и за это время в ремонт дома вложено уже около миллиона<br />
гривен — и бюджетных, и собственных. „Свою долю объединение собрало с квартплаты,<br />
которая составляет две гривни за квадратный метр, что меньше, чем жильцы<br />
платят за квартиры, которые обслуживают службы содержания домов, СУБы. Дополнительных<br />
средств мы не собирали. Квартплаты вполне хватило, чтобы за это<br />
время капитально отремонтировать крышу, внутридомовые сети, утеплить фасад,<br />
сделать входы“, — говорит Майя Васильевна.<br />
Секрет успеха совладельцев прост: каждый из них понимает, что коль уж жизнь<br />
так распорядилась, что живут они в старом доме, бесполезно создавать „свою крепость“,<br />
если, образно говоря, земля под ней ходуном ходит. Будет надежным дом и<br />
все его коммуникации — значит будет надежной каждая квартира.<br />
Обыкновенное чудо<br />
К алендарь<br />
Все идет по плану!<br />
Традиционно к новогодним<br />
праздникам парки города<br />
готовы порадовать черкасщан<br />
разными забавами. Об<br />
этом сообщил директор КП<br />
„Дирекция парков“ Александр<br />
Радуцкий.<br />
Он заметил, что, если<br />
все удачно сложится с<br />
погодой, то буквально в<br />
каждом городском парке,<br />
а именно в Юбилейном<br />
парке, парке „Победа“,<br />
Детском парке, парке<br />
„Сказка“, а также в сквере<br />
„Химиков“ будут организованы<br />
катки.<br />
Как обычно, сказочные<br />
городки засветятся огоньками<br />
гирлянд в сквере<br />
за черкасским облсоветом<br />
и в сквере „Юность“.<br />
Среди запланированных<br />
там мероприятий — балмаскарад<br />
с каретой и щелкунчиком,<br />
а также традиционный<br />
парад светящихся<br />
фигурок любимых<br />
детворой сказочных героев.<br />
Если будет достаточно<br />
снега, которому Александр<br />
Радуцкий был бы<br />
несказанно рад, вопреки<br />
совсем иным пожеланиям<br />
коммунальных служб, горожане<br />
смогут воспользоваться<br />
прокатом лыж, санок<br />
и прочего спортинвентаря<br />
и провести свой<br />
досуг активно и на свежем<br />
воздухе в парках Черкасс.<br />
Кстати, несмотря на<br />
серъезную конфронтацию,<br />
возникшую недавно<br />
между Александром Романовичем<br />
и мэром Сергеем<br />
Одаричем, Радуцкий<br />
полон идей и готов<br />
работать на благо горожан.<br />
Что касается постновогодних<br />
перспектив,<br />
то контракт у Радуцкого<br />
с городской властью подписан<br />
до июля года.<br />
Так что ждем снега!<br />
Татьяна Евгеньева<br />
П ерспектива<br />
У Колеснікова — великі плани<br />
на аеропорт у Черкасах<br />
Опыту использования старых автомобильных<br />
шин для „облагораживания“<br />
придомовой территории уже годы и<br />
годы, их наполовину закапывали в землю<br />
и приспосабливали под цветники еще<br />
во времена „развитого социализма“.<br />
Но одно дело — творить по принципу<br />
вынужденной эстетической утилизации,<br />
и совсем иное — попытаться создать<br />
что-нибудь действительно красивое<br />
и оригинальное. Жителям многоэтажки<br />
по ул. Чехова, 9а это, безусловно,<br />
удалось.<br />
В ход пошли 80 шин, ненужные доски,<br />
бревнышки и даже пластиковые<br />
бутылки Потратились только на краски,<br />
что, согласитесь, для такого дворика<br />
не накладно. Но если малышня просто<br />
радуется результату, то взрослым<br />
впору улыбнуться хотя бы тому, что есть<br />
еще в наше проблемное время настоящие<br />
хорошие родители.<br />
Максим Майстренко<br />
У рамках Державної цільової програми<br />
розвитку аеропортів на період до<br />
року українські аеропорти, включаючи<br />
регіональні, будуть повністю<br />
модернізовані. Про це повідомив Віцепрем’єр-міністр,<br />
міністр інфраструктури<br />
Борис Колесніков під час брифінгу в<br />
Кабінеті Міністрів України, йдеться на<br />
сайті Міністерства інфраструктури.<br />
— За два роки ми завершимо аеродромні<br />
комплекси в усіх містах-мільйонниках<br />
України: у Києві, Харкові, Донецьку вже в<br />
рамках підготовки до Євро вони були<br />
збудовані, — сказав Борис Колесніков.<br />
Презентуючи Державну цільову програму<br />
Борис Колесніков коротко проінформував<br />
про основні напрямки розвитку аеропортів<br />
на наступні роки.<br />
— Наступного року ми починаємо роботи в<br />
Одесі та Дніпропетровську. Щодо Луганська,<br />
то тут стоїть завдання модернізації перону та<br />
злітно-посадкової смуги. Зараз ми починаємо<br />
проектування, після цього — реконструкцію,<br />
— повідомив Віце-прем’єр-міністр України.<br />
Найбільш цікавим аеропортом для<br />
інвесторів, на думку Бориса Колеснікова, є<br />
аеропорт Севастополя (Бельбек).<br />
— До території західного Криму сюди набагато<br />
зручніше буде дістатися порівняно,<br />
наприклад, з аеропортом Сімферополя, —<br />
сказав Борис Колесніков. А от аеропорт у<br />
Сімферополі потенційно може стати другим<br />
аеропортом в Україні та конкурувати з Донецьком,<br />
незважаючи на свою сезонність.<br />
— Тут потрібно збудувати нову злітнопосадкову<br />
смугу та новий перонний комплекс,<br />
— розповів Віце-прем’єр.<br />
У „Жулянах“ у найближчих планах —<br />
модернізація перону. Щодо Запоріжжя, то<br />
тут, на переконання Бориса Колеснікова, стан<br />
злітно-посадкової смуги просто жахливий:<br />
вона потребує негайної модернізації. Так<br />
само повна модернізація необхідна аеропортам<br />
Кривого Рогу, Чернівців та Івано-<br />
Франківська.<br />
Великі перспективи як до вантажного<br />
аеропорту мають Черкаси.<br />
— Ми ставимо глобальні завдання до<br />
року, проте ці терміни щодо окремих<br />
аеропортів можуть бути скорочені вже до<br />
року, — сказав Борис Колесніков.
№49 • 5 декабря года<br />
goalma.org НАШ ГОРОД<br />
5<br />
М естное время<br />
Нужен ли Черкассам<br />
очередной кредит?<br />
Депутаты не дали ходу<br />
кредитованию КП<br />
„Черкассытеплокоммунэнерго“<br />
Вторую сессию подряд городские депутаты отклоняют<br />
решение по возможному кредитованию КП „Черкассытеплокоммунэнерго“.<br />
От руководства предприятия<br />
они потребовали в недельный срок подготовить расширенный<br />
отчет по использованию кредитных средств<br />
ЕБРР по предыдущему траншу. Он, как известно, был<br />
направлен на модернизацию теплоснабжения города,<br />
существенное (как заявлялось) снижение затрат и<br />
внедрение энергосберегающих технологий.<br />
По сути, на очередной сессии, от вопроса, за позитивное<br />
разрешение которого ратует городской председатель<br />
Сергей Одарич, отвертеться уже не удастся.<br />
Он уверяет, что сейчас разговор ведется не о получении<br />
кредита от Европейского банка реконструкции<br />
и развития, а лишь о согласии вести дальнейшие<br />
переговоры на получение нового кредитного транша.<br />
Если депутаты дадут „добро“, то город может получить<br />
грант в размере 4 млн евро.<br />
Татьяна Балякина<br />
З і сторінки Сергія Одарича в соціальній мережі „Фейсбук“<br />
Сергій Одарич:<br />
Ми плануємо збудувати в Черкасах<br />
„пасивні будиночки“<br />
Днями побував в одному з „пасивних<br />
будинків“. Його чотири роки тому<br />
збудувала київський архітектор<br />
Тетяна Ернст. Що таке пасивний будинок?<br />
По суті, це термоc. Будинок<br />
збудований таким чином і з таких<br />
енергоощадних матеріалів, що зберігає<br />
всередині тепло протягом року.<br />
Минулої зими, коли в Україні тривалий<br />
період була мінусова температура,<br />
в будинку пані Тетяни навіть не<br />
вмикали опалення. При цьому там<br />
зберігалась звичайна комфортна<br />
температура повітря.<br />
Проекти з будівництва „пасивних“<br />
будинків у світі втілюють в<br />
життя ще з початку х років.<br />
Нині таких будівель у Європі та<br />
США понад 30 тисяч. В Україні<br />
ж — декілька. Проживати в пасивних<br />
будинках — комфортно і<br />
економно. Завдяки енергоощадним<br />
технологіям, які там застосовуються,<br />
у десятки разів зменшуються<br />
витрати на опалення, електрику,<br />
підігрів води та інше. Якщо<br />
порівняти, то в звичайному панельному<br />
будинку витрачається <br />
кВт-год./м2 на опалення на рік, цегляний<br />
— кВт. То в „пасивному<br />
будинку“ витрачається лише <br />
Економія в рази. Загалом витрати<br />
на енергію в рік складають 3, тис<br />
гривень на рік.<br />
Зазвичай витрати (опалення, газ,<br />
електрика, підігрів води тощо) у<br />
звичайному приватному будинку в<br />
80 кв. м в рік іноді перевищують <br />
тисяч гривень, а в будинку на <br />
кв. м — тисяч гривень.<br />
Ми домовилися з архітектором,<br />
яка розробила „пасивний будинок“<br />
у Києві, а також з представниками<br />
фірм, котрі спеціалізуються<br />
на виготовленні енергоощадних<br />
матеріалів. Наприкінці грудня<br />
сформуємо групу зі спеціалістів,<br />
які розроблять проект. Плануємо<br />
такі будиночки розмістити в<br />
мікрорайоні „Яблуневий“. Один<br />
із них зведемо за бюджетні кошти,<br />
щоб показувати людям, наскільки<br />
ефективним є проживання у „пасивному<br />
будинку“. Зазвичай<br />
будівництво таких котеджів дорожче<br />
від звичайних на %,<br />
проте завдяки енергоощадним<br />
технологіям окуповуються в рази<br />
швидше.<br />
З а ушко — и на солнышко<br />
Трогательная забота<br />
Прошу по возможности прояснить ситуацию, с которой<br />
я столкнулась в паспортном столе Черкасского районного<br />
управления внутренних дел. При получении паспорта с пропиской<br />
меня там вынудили заключить „добровольный“ договор<br />
страхования имущества, и заплатила я за это „удовольствие“<br />
30 гривен. И пока не заплатишь — ничего не получишь.<br />
Да, 30 гривен в наше время — деньги вроде и небольшие, но<br />
лично для меня — совсем не лишние. Я просто сбита с толку<br />
и даже не знаю, как это расценивать — как трогательную заботу<br />
милиции об имуществе простых людей, или как высшую<br />
степень цинизма — когда, пользуясь своими полномочиями,<br />
они нам навязывают совершенно ненужную услугу, чтобы<br />
просто выдурить деньги? Я еще понимаю, когда банк при<br />
выдаче кредита на машину или квартиру требует ее застраховать<br />
— здесь банку требуются определенные финансовые гарантии.<br />
Но в моем случае речь идет об услуге, совершенно не<br />
связанной с теми функциональными обязанностями, которые<br />
работники паспортного стола должны выполнять по роду<br />
своей службы. Ну как может быть выдача паспорта связана<br />
со страхованием имущества? Тем более, что поскольку эти 30<br />
гривен — всего лишь единоразовая выплата, то у меня есть<br />
все основания полагать: вся эта „страховка“ — обычная липа.<br />
И если на самом деле с моим имуществом что-то случится,<br />
то реально я ничего не получу. Интересно, на каких условиях<br />
заключают договоры о страховании имущества нормальные<br />
страховые компании?<br />
Валентина В. (по просьбе читательницы мы не называем ее<br />
фамилию и местожительство)<br />
От редакции:<br />
Уважаемая Валентина Васильевна! Прояснить Вашу ситуацию<br />
оказалось непросто. Первым делом мы обратились<br />
в паспортный стол Черкасского районного УВД, где нам ответили:<br />
„Мы подчиняемся руководителю государственномиграционной<br />
службы. Перезвоните в приемную ОВИРа, и<br />
любую информацию мы будем давать только с его разрешения“.<br />
В свою очередь, и.о. начальника Черкасского ОВИРа Владимир<br />
Уманец был краток: „Этими вопросами занимается структурное<br />
подразделение МВД Украины „Информ-Ресурс“. Вам<br />
нужно обращаться непосредственно к ним, и пусть они дают<br />
разъяснения. Мы к ним прямого отношения не имеем“.<br />
Разыскали мы и „Черкассы-Информ-Ресурс“, в настоящее<br />
время ждем ответа, и как только его получим — опубликуем на<br />
страницах газеты.<br />
Что же касается Вашего второго вопроса, то мы связались с<br />
со специалистами ведущих страховых компаний, которые популярно<br />
объяснили: „страхование имущества“ за 30 гривен —<br />
это практически полное отсутствие ответственности страховой<br />
компании. И если с Вашим имуществом действительно что-то<br />
случится, то Вы получите сущие копейки, да и то в лучшем<br />
случае — ведь в таких договорах обычно прописывают массу<br />
оговорок и исключений. Кстати, при страховании квартиры<br />
(дома) нормальные страховые компании берут по 0,,4%<br />
в год от стоимости жилья. То есть, если Ваш дом стоит (допустим)<br />
тысяч гривен, то Ваш годовой платеж составит <br />
гривен. Судите сами, что можно получить за 30 гривен.<br />
Александр Полуянов<br />
Э тностиль<br />
Волшебство<br />
„народной“ елки<br />
Вчера стартовал совместный проект Национального<br />
Союза мастеров народного искусства<br />
и мэрии Черкасс под названием „Рождественская<br />
игрушка — рождественский подарок“.<br />
До 16 декабря, каждый вечер, желающие<br />
могут прийти в новую галерею народных искусств<br />
(что открылась по ул. Хрещатик, ) и<br />
под руководством народных умельцев освоить<br />
азы изготовления новогодней этно-игрушки.<br />
Изготавливать их планируют из соломы, ткани,<br />
керамики и других теплых природных материалов.<br />
Начало занятий в 16 часов.<br />
Примечательно, что итогом этих увлекательных<br />
обучающих занятий станет открытие<br />
новогодней елки 19 декабря в день Святого<br />
Николая. Необычная елка, украшенная этноигрушками,<br />
будет радовать детей и взрослых<br />
в Центре детского и юношеского творчества<br />
(бывший Дворец пионеров).<br />
Татьяна Евгеньева<br />
С лово и дело У ютный город<br />
У Черкасах освітили<br />
„Студентський“ сквер<br />
На „Луначарці“ в новоствореному сквері<br />
„Студентський“ відтепер світло і вночі. Днями<br />
тут завершили роботу над встановленням<br />
освітлення, котрого тут ніколи не було.<br />
За словами ініціатора, голови комітету самоорганізації<br />
населення „Луначарський“<br />
Руслана Зорі, працівники ТОВ „ТЕКС“ підійшли<br />
до роботи серйозно. Було освітлено<br />
три квартали і облаштовано вісімнадцять<br />
опор та ліхтарів. До речі, система освітлення<br />
дозволяє економити енергію.<br />
— Відтепер нашу домівку прикрашає<br />
гарна яскрава алея у сквері біля магазину<br />
„АТБ“, також освітили територію біля дитячого<br />
садочка №69 та автодорожнього ліцею<br />
№ Щодня цією територією пересувається<br />
близько двох тисяч жителів. Тому раніше<br />
мені надходило чимало звернень від городян<br />
з цього приводу.<br />
Далі у планах комітету відновити покриття<br />
на тротуарах, поставити бордюри і звичайно<br />
ж прикрасити сквер клумбами.<br />
Мерія відзвітувала, скільки дерев<br />
посадила за рік<br />
Цього року міські екологи висадили на території<br />
міста дерев листяних порід, 20 хвойних, а<br />
також близько кущів різних порід. Переважно<br />
— вздовж магістральних вулиць та в паркових<br />
зонах міста. Також, за даними відділу екології МВК,<br />
у Черкасах висадили 4 тисячі кущів троянд, 1,5<br />
тисячі з яких — у Долині троянд та 1,5 тис. — на<br />
місцях стихійних сміттєзвалищ, інформує пресслужба<br />
Черкаського міськвиконкому.<br />
— Загалом фінансування<br />
висадки зелених<br />
насаджень здійснювалося<br />
із природоохоронного<br />
фонду.<br />
Ми створили зелені<br />
зони в мікрорайоні<br />
вулиці Корольова та<br />
вулиці Пацаєва, оновили<br />
зелені насадження<br />
на вулиці Гагаріна<br />
вздовж берега. Загалом<br />
проект з висадки<br />
і заміни дерев на вулиці<br />
Гагаріна довготривалий<br />
і розрахований<br />
на кілька років.<br />
Ми плануємо повністю<br />
знести тополі, які<br />
перебувають в аварійному<br />
стані, а потім висадити<br />
інші зелені насадження,<br />
— розповів<br />
начальник відділу екології<br />
МВК Володимир<br />
Гусаченко. Крім того,<br />
цього року в Черкасах<br />
висадили 15 тисяч<br />
тюльпанів: 5 тисяч — у<br />
сквері „Юність“, 5 тисяч<br />
— у парку „Перемога“,<br />
2,5 тисячі — у<br />
сквері „Пам’ять“, 2,5<br />
тисячі — у сквері по<br />
вул. Смірнова.<br />
Довідка:<br />
Висаджували молоді<br />
дерева цього<br />
року на таких вулицях:<br />
• вул. Гагаріна<br />
• вул. Р. Люксембург<br />
• просп. Хіміків<br />
• вул. Онопрієнка<br />
• вул. Одеська<br />
• вул. Енгельса<br />
• вул. Благовісна
6 НАШ ГОРОД<br />
Новорічні свята в Черкасах будуть<br />
сповнені яскравих подій та вражень<br />
Новорічних свят діти чекають протягом усього<br />
року, готуються до них, пишуть листи святому<br />
Миколаю чи Діду Морозу. Для багатьох з<br />
них відвідини театралізованого новорічного<br />
дійства, хоровод біля ялинки з казковими<br />
персонажами — одне з найяскравіших вражень<br />
року. Пам’ятаючи про це, Валентина<br />
Жуковська стала ініціатором проведення<br />
справжньої новорічної феєрії на площі<br />
„Дружби народів“ для усіх черкаських дітей.<br />
При цьому головним правилом організації<br />
заходів є доступність свят для родин будьякого<br />
статку та соціального статусу.<br />
— Новорічні свята — це свого роду повернення<br />
в дитинство. Усі — в очікуванні дива.<br />
Творча програма, з якою Ви сьогодні виходите,<br />
також нагадує маленьке диво. Адже у<br />
наше місто завітають колективи, яких до того<br />
не бачили Черкаси.<br />
— Для мене новорічні та різдвяні свята<br />
— це символ родинності. Немає більш<br />
очікуваних та більших сімейних свят. Тому<br />
і цього разу ми хочемо, щоб усі черкащани<br />
зустріли їх на нашій площі, як у великій<br />
щасливій родині — весело, з надією та<br />
сподіваннями на добро. Адже відомо, як<br />
зустрінеш Новий рік, так його і проведеш.<br />
І ви правильно сказали про диво. Ми дуже<br />
хочемо, щоб цього року в Черкасах були посправжньому<br />
чарівні новорічні свята: у нас<br />
буде унікальна ялинка, найяскравіші прикраси<br />
для неї і оригінальна новорічна програма.<br />
При цьому я з впевненістю заявляю,<br />
програма святкування буде доступною для<br />
родин будь-якого статку.<br />
До Черкас завітають колективи, які добре<br />
відомі не лише в Україні, а й в усьому<br />
світі. Сцену „Дружби народів“ будуть випробовувати<br />
артисти, які до того пройшли<br />
найбільші сцени Парижа, Лондона, Москви,<br />
Петербурга, Києва.<br />
— Останнім часом з Вашою активністю<br />
в Черкасах площа біля „Дружби народів“<br />
набуває нової ролі в житті міста. Цього<br />
разу, я так розумію, новорічні заходи<br />
відбуватимуться не лише у приміщенні палацу,<br />
а й на площі перед ним?<br />
— Ми давно хотіли, щоби площа стала<br />
новим центром культурного життя Черкас.<br />
І все робимо, щоб так воно і стало. Ви бачите<br />
— дитяча зона користується надзвичайною<br />
популярністю. А після відкриття<br />
дитячого кафе „Мармелад“, цей потік ще<br />
збільшиться. Вже тривалий час працює безкоштовний<br />
доступ до інтернету, що дуже<br />
цікаво для молоді, студентів — черкащани<br />
вільно можуть підключатися до інтернету,<br />
поєднуючи приємне з корисним. На площі<br />
регулярно проводяться різнопланові акції<br />
— від розважальних і до таких серйозних,<br />
як вшанування пам’яті жертв Голодомору.<br />
Так буде і надалі. У наших планах — проведення<br />
мистецьких вернісажів, музичних<br />
проектів і багато іншого.<br />
А на Новий рік площа взагалі стане<br />
чарівною. На ній стоятиме найкраща, на<br />
нашу думку, новорічна ялинка міста. Ми<br />
дуже серйозно підходимо до організації<br />
новорічних свят, до підбору ялинки та прикрас<br />
до неї. В результаті ми зупинилися на<br />
метровій екологічно-безпечній ялинці,<br />
прикрашеній абсолютно унікальною системою<br />
освітлення. Також святковий настрій<br />
на площі посилюватиме і оздоблення Палацу<br />
культури та алея ліхтарів з чудовими<br />
біло-блакитними новорічними мотивами.<br />
Але найбільше задоволення ми отримали<br />
під час роботи над творчою програмою свят.<br />
Вперше Черкаси матимуть змогу побачити<br />
найвідоміший різдвяний балет — „Лускунчик“<br />
у виконанні грандів балетного мистецтва.<br />
Ми запросили тих, кого називають<br />
найкращими виконавцями — Російський<br />
Класичний Гранд Балет. А сама вистава<br />
„Лускунчик“ — це мистецький символ Нового<br />
року та Різдва Христового. Також у<br />
програмі виступів гранд-балету — мюзикл<br />
„Снігова Королева“. Повірте, привезти такий<br />
колектив у Черкаси було неймовірно<br />
важко. Це справжнє везіння, ми фактично<br />
вмовили цей колектив приїхати до Черкас<br />
між виступами у Європі та Росії.<br />
Крім Російського Гранд Балету ми запросили<br />
також кілька надзвичайно популярних<br />
та талановитих українських<br />
колективів. Черкащани зможуть відвідати<br />
новорічні циркові вистави відомого цирку<br />
„Кобзов“ та побачити „Різдвяну коляду“<br />
від Київського академічного театру фольклору<br />
„Берегиня“. Також балетну тему посилить<br />
і трупа Одеського національного<br />
академічного театру опери та балету з виставою<br />
„Попелюшка“. Крім того, звісно,<br />
виступатимуть і творчі колективи Палацу<br />
культури. Також у рамках святкування працюватиме<br />
новорічна „Пошта Діда Мороза“.<br />
Буде неймовірно весело та цікаво.<br />
— Коли і як починається програма<br />
новорічних та різдвяних свят на „Дружбі<br />
народів“?<br />
— Ми розпочинаємо свою програму з<br />
одного з найбажаніших свят для дітей —<br />
Дня Святого Миколая, саме у цей день їм<br />
дарують усілякі подаруночки. Зі свого боку<br />
таким подарунком від нас буде перша вистава,<br />
проведена 19 грудня. А вся програма<br />
святкувань триватиме аж до 10 січня. Але<br />
крім, так би мовити, офіційної частини вже<br />
традиційно, по вихідних з до ,<br />
біля ялинки працюватимуть аніматори.<br />
Дітлахи зможуть не лише приємно, але й<br />
корисно провести час — поводити хороводи<br />
довкола ялинки, сфотографуватися, взяти<br />
участь у всіляких виставах та акціях.<br />
— Ви сказали, що заходи будуть доступними<br />
для усіх сімей. Якою буде ціна і хто<br />
займається безпосереднім запрошенням<br />
артистів?<br />
— Займаємося програмою ми — я, колектив<br />
Палацу „Дружба народів“, кращі режисери<br />
міста, наші колеги. Ми хотіли, щоб<br />
діти Черкас могли побачити ті самі вистави,<br />
яким аплодують діти у всьому світі. Над<br />
цим проектом ми почали працювати задовго<br />
до новорічних свят. У таких колективах<br />
світового рівня розписаний весь календарний<br />
рік. Тому домовитись про виступи з<br />
ними на новорічні свята було нелегко.<br />
Відносно квитків: багато квитків буде<br />
розповсюджено безплатно для дітей з<br />
багатодітних родин, дітей-сиріт, через<br />
соціальні служби та громадські організації.<br />
Інші квитки продаватимуться з<br />
благодійною ціною — 20 гривень. Всі зібрані<br />
з продажу квитків гроші будуть спрямовані<br />
на облаштування дитячих кінозалів у<br />
лікарнях міста — в першій міській дитячій<br />
лікарні, в обласній дитячій лікарні, в<br />
онкодиспансері. Також для дітей, які перебувають<br />
у медзакладах, будуть проведені<br />
концерти під назвою „Подаруй дітям<br />
радість“. Вони підготовлені силами творчих<br />
колективів Палацу „Дружба народів“ та<br />
творчими колективами шкіл міста. Ми хочемо,<br />
аби і там діти мали можливість подивитись<br />
мультики, дитячі фільми.<br />
Ми переконані, що цього року новорічні<br />
та різдвяні свята будуть найяскравішим<br />
враженням нашої малечі.<br />
За підтримки Валентини Жуковської<br />
Великі новорічні свята ПК „Дружба народів“<br />
Грудень року<br />
15 грудня<br />
Відкриття новорічної ялинки<br />
ПК „Дружба народів“<br />
19 грудня<br />
Театралізоване свято<br />
до Дня Святого Миколая<br />
25 грудня<br />
Київський молодий театр<br />
Вистава „Сім бажань Зербіно“<br />
Січень року<br />
2 січня<br />
Російський Класичний Гранд Балет<br />
Мюзикл „Снігова королева“<br />
3 січня<br />
Російський Класичний Гранд Балет<br />
Мюзикл „Снігова королева“<br />
4 січня<br />
Російський Класичний Гранд Балет<br />
Мюзикл „Снігова королева“<br />
5 січня<br />
Російський Класичний Гранд Балет<br />
Балет „Лускунчик“<br />
6 січня<br />
Російський Класичний Гранд Балет<br />
Балет „Лускунчик“<br />
7 січня<br />
Київський академічний театр<br />
фольклору „Берегиня“. „Різдвяна коляда“<br />
26 грудня<br />
Київський молодий театр<br />
Вистава „Сім бажань Зербіно“<br />
27 грудня<br />
Цирк „Кобзов“<br />
Новорічна циркова вистава<br />
28 грудня<br />
Цирк „Кобзов“<br />
Новорічна циркова вистава<br />
8 січня<br />
Київський академічний театр<br />
фольклору „Берегиня“<br />
„Різдвяна коляда“<br />
9 січня<br />
Одеський національний академічний театр<br />
опери та балету<br />
Балет у 2-х діях „Попелюшка“<br />
10 січня<br />
Одеський національний академічний театр<br />
опери та балету<br />
Балет у 2-х діях „Попелюшка“<br />
Щосуботи та щонеділі з до <br />
новорічна інтермедія біля ялинки<br />
Довідки за телефоном: <br />
И он „нажал все клапаны“<br />
Выступление Сергея Бабкина в Черкассах стало заметным культурным событием<br />
Очередная театральная встреча со<br />
звездой сцены, которые в рамках<br />
проекта „Живи в Черкассах“ задумал<br />
проводить в нашем городе<br />
и.о. худрука драмтеатра Сергей<br />
Проскурня, подтвердила: черкасщане<br />
готовы ходить на концерты,<br />
они любят и знают по-настоящему<br />
стоящих артистов, а высокое искусство<br />
у нас все еще вызывает<br />
горячий интерес.<br />
Заполненный почти на % зал<br />
и живое, трепетное участие публики<br />
в общении с артистом. Черкассы<br />
подтвердили наилучшие ожидания<br />
продюсеров этой встречи. На<br />
нее пришло много молодежи, пожаловали<br />
и известные черкасские<br />
музыканты, как например, джазмен,<br />
пианист и организатор джазовых<br />
фестов Сергей Крашенинников<br />
с друзьями. Бабкин интересен<br />
самым различным категориям слушателей,<br />
и его сольный концерт<br />
проходит с аншлагом. Два часа публика<br />
буквально не отпускает со<br />
сцены известного харьковского артиста<br />
и исполнителя собственных<br />
песен. А он, буквально сросшись<br />
со своей акустической гитарой, вытворяет<br />
с ней невероятное — один<br />
в синем цвете рампы, поет так, что<br />
перед глазами слушателей вырастают<br />
целые театральные сцены из<br />
большого спектакля под названием<br />
„Жизнь“.<br />
По просьбе организаторов<br />
встречи Бабкин привез для черкасщан<br />
свои песни на украинском<br />
языке, но в огромной концертной<br />
программе нашлось место и русскоязычным<br />
песням. Каждая песня<br />
— спектакль. Сергей максимально<br />
перевоплощается в своего<br />
лирического героя, мастерски<br />
владеет голосом и интонациями.<br />
Крик дикой птицы и вой волчицы<br />
передает так, что кровь стынет<br />
в жилах, а паузы выдерживает<br />
так театрально, что убеждаешься:<br />
перед тобой не песня исполняется,<br />
а разворачивается настоящий<br />
моноспектакль. Вот в песне „Герой<br />
пришел домой“, он внезапно<br />
остановившись посреди песни<br />
и приложив палец к губам, обращается<br />
к зрителям: „Тише! Я прошу<br />
вас, тише!“. И зал верит: нужно<br />
молчание, что-то случилось. В наступившей<br />
гробовой тишине певец<br />
продолжает, оказывается: это<br />
его солдат из песни просил тишины,<br />
потому что, как там поется, —<br />
„он все слышит!“. Зал — в восторге,<br />
просит еще…<br />
Во время концерта зрители<br />
оставляли на краю сцены листочки<br />
с вопросами — артист с удовольствием<br />
отвечал на них и исполнял<br />
песни „на заказ“. А в финале<br />
зал стоя аплодировал полюбившемуся<br />
кумиру, долго не<br />
отпускал его со сцены. Ведь такие<br />
встречи — редкость. Впрочем,<br />
Сергей Проскурня обещает:<br />
это только начало. Впереди нас<br />
ждут встречи с харьковским театром<br />
„19“, в котором долгое время<br />
работал Сергей Бабкин, а также<br />
с такими звездными мастерами<br />
сценического слова как Сергей<br />
Юрский, Алла Демидова и<br />
другие.<br />
Елена Буевич
№49 • 5 декабря года<br />
goalma.org ДЕТСКИЙ ВОПРОС<br />
7<br />
Как жить без агрессии?<br />
Черкасские школьники познакомились с правилами хорошей жизни<br />
Неуспешность в учебе и проблемы с одноклассниками — такие во<br />
просы можно урегулировать самому. Надо только знать как, и уметь<br />
контролировать себя. Об этом ребята из черкасской средней школы<br />
№18 узнали на специальном тренинге, который проходит при по по<br />
ддержке Фонда „Дитячий світ“ Валентины Жуковской для учеников<br />
шестых и седьмых классов. За четыре увлекательных занятия Андрей<br />
Лаврик, инструктор „Школы без агрессии“ (специальная программа<br />
неправительственной организации „Искусство жизни“) из Киева, по<br />
казал мальчишкам и девчонкам игры и упражнения, которые помогают<br />
контролировать негативные эмоции: свои и своих друзей…<br />
Всего лишь 45 минут, но расслабление,<br />
которое ребята получили<br />
в середине учебного дня,<br />
их вдохновляет: в игры поиграли,<br />
посмеялись, но и задумались<br />
об очень важных вещах: программа<br />
тренинга продумана так, чтобы<br />
было и интересно, и поучительно.<br />
Тридцать два года назад<br />
организация „Искусство жиз-<br />
Всі будемо з „Мармеладом“!<br />
У Черкасах з’явилося незвичайне кафе для дітей<br />
Яскраве і казкове, схоже на телестудію для зйомки дитячої передачі, а<br />
не на звичайний заклад харчування, кафе „Мармелад“, яке відкрилося<br />
в перший день грудня, — це щось нове і несподіване для Черкас.<br />
Такого наші батьки і дітлахи ще не бачили. У місті давно вже немає<br />
приємних дитячих кафе, якими славилися Черкаси у колишні часи.<br />
Сьогоднішні батьки ностальгічно згадують і „Зірницю“ з величезним<br />
асортиментом десертів, і кафе в „Дитячому парку“. Але тепер, вже зі<br />
своїми дітьми, ми неодмінно надолужимо святкові уікенди. Тому що<br />
тепер у нас є „Мармелад“.<br />
друзями, свої найкращі дні“.<br />
Валентина Борисівна прийшла<br />
також на відкриття не з порожніми<br />
руками. Свого роду неформальним<br />
символом „Мармеладу“ стала<br />
величезна іграшкова панда,<br />
подарована Валентиною Жуковською,<br />
яка також і оголосила<br />
конкурс на найкраще ім’я для<br />
іграшки. До речі, у Китаї панда, за<br />
словами Президента ПАТ „Азот“,<br />
вважається символом миру.<br />
У суботу перші відвідувачі змогли<br />
оцінити кафе: тут буяла ігрова<br />
і танцювальна програма для найменших<br />
гостей, працівники кафе<br />
пригощали малечу мармеладом<br />
ручної роботи. Батьки з цікавістю<br />
М и запитали<br />
ни“ появилась в Индии, с <br />
го — официально зарегистрирована<br />
в Украине, где ее тренеры<br />
работают и с детьми и со взрослыми.<br />
Программы — различные,<br />
но похожи по своей идее: научить<br />
и подсказать, как можно сделать<br />
лучше свою жизнь. „Основная<br />
идея — это снижение уровня<br />
стресса, агрессии у современного<br />
человека, — рассказывает Андрей<br />
Лаврик. — Получается, что<br />
современная жизнь, ТВ, кино<br />
учит людей всему, что угодно, но<br />
только не тому, как избавляться<br />
от негативных эмоций. А почему<br />
совершаются преступления?<br />
Почему столько агрессии бывает<br />
у подростков? Об этом можно<br />
очень просто, понятно им рассказать.<br />
Поэтому и была создана<br />
такая организация как наша.<br />
У нас есть программы для всех<br />
слоев населения. Техники и методики,<br />
которые в них используются,<br />
позволяют на всех уровнях<br />
убрать агрессию и негатив“.<br />
В черкасской школе №18 тренинг<br />
проведен по инициативе<br />
Валентины Жуковской и Фонда<br />
„Дитячий світ“. Школьный кольный психолог<br />
Ирина Дмитриевна Дяченко,<br />
которая посещает каждое занятие,<br />
считает, что он очень полезен<br />
для ребят.<br />
Вот начинается занятие в 7-м<br />
классе, проверка домашнего задания:<br />
ребятам предлагалось подумать<br />
над тем, какими качествами<br />
должен обладать настоящий<br />
друг. Видно, что многим эта тема<br />
интересна, но некоторые стесняются<br />
говорить — этот барьер<br />
тоже преодолевается в неформальной<br />
обстановке тренинга.<br />
Постепенно в играх ребята объединяются,<br />
смеются, кажется, все<br />
разделение в классе — исчезло.<br />
„Как психолог, я вижу, что это<br />
очень полезно для детей, — рассказывает<br />
нам Ирина Дмитриевна.<br />
— Тренер говорит с ребятами<br />
на доступном им языке, неформальное<br />
общение устанавливает<br />
доверительное отношение между<br />
ними. На уроке они не могут себя<br />
проявить так, как здесь. И не все<br />
после уроков общаются так, вместе.<br />
Обычно — разбиваются на<br />
небольшие группки. А тут проходят<br />
коллективные игры и видно,<br />
как ребята просят — все, как<br />
один: давайте играть. Еще вчера<br />
на занятии они были очень зажаты,<br />
а сегодня — более расслаблены…“<br />
По мнению Президен-<br />
Мы спросили<br />
ребят, что им<br />
понравилось на<br />
тренинге, в ответ<br />
услышали:<br />
Даша Жовтоног:<br />
— Дыхательное упражнение<br />
очень хорошее. Я маленькую<br />
сестру научила: она с радостью<br />
делает его вместе со<br />
мной. А в игры мы научили<br />
играть с нами маму с папой.<br />
Черненко Лиля:<br />
— Понравилось играть в<br />
игры, очень интересные,<br />
усталости нет после занятий<br />
и наступает приятная расслабленность.<br />
Степанова Лера:<br />
— И голова больше не болит.<br />
Мне очень нравятся<br />
игры, да и весь тренинг в целом:<br />
показывает, как человеку<br />
сдерживать себя.<br />
Денис Лесечко:<br />
— Нравится тем, что он<br />
проходит вместо урока. Здесь<br />
узнаешь много нового, да и<br />
становишься спокойнее.<br />
та Фонда „Дитячий світ“ Валентины<br />
Жуковской, детская агрессия<br />
— недооцененная проблема<br />
современного общества, которая<br />
уже в ближайшее время будет давать<br />
знать о себе. „Все мы видим,<br />
что жизнь в нашем обществе стала<br />
быстрее. Информация распространяется<br />
мгновенно, тогда как<br />
моральные и культурные ценности<br />
понемногу нивелируются.<br />
И семья, и школа уже не выполняют<br />
воспитательную функцию,<br />
которую должны были бы.<br />
Такие тренинги как этот, должны<br />
сделать детей более открытыми и<br />
психологически устойчивыми“.<br />
розглядали меню, тому що всі страви<br />
тут готуються за унікальними<br />
рецептами зі свіжих продуктів та<br />
на спеціальному обладнанні. Подарунки<br />
та призи з рук кумедних<br />
величезних звірят чекали на<br />
всіх учасників ігрової програми.<br />
„Наше кафе можна назвати<br />
кафе-клубом, адже тут дітей чекає<br />
спеціальна програма розваг, —<br />
розповіла адміністратор Вікторія.<br />
— Є меню і для дорослих. Доки<br />
мами відпочивають у кафе, діти<br />
можуть гратися в ігровій кімнаті<br />
з вихователем, який проведе<br />
майстер-клас з аплікації чи<br />
оригамі, покаже іграшки,. Така<br />
велика направленість на дітей обрана<br />
в нас не випадково: у місті<br />
немає де змістовно провести<br />
вільний час з малюками. А тут<br />
чекаємо дітей від самого найменшого<br />
віку й практично до <br />
років. І, звичайно, дорослих. По<br />
п’ятницях, суботах та неділях для<br />
них працюватимуть дитячі караоке,<br />
дискотеки і шоу-програми з<br />
професійними аніматорами“.<br />
Де і коли?<br />
Клуб-кафе „Мармелад“ розташований<br />
в Палаці культури „Дружба<br />
народів“. Заклад працюватиме<br />
щодня з до <br />
Які Ваші перші враження від „Мармеладу“?<br />
Назву цьому кафе придумали<br />
самі діти, а від дорослих залежало<br />
все інше — відкрити його в такому<br />
зручному місці, на нижньому<br />
поверсі палацу „Дружба народів“<br />
та оснастити неймовірними меблями<br />
(всі вони не травматичні,<br />
з нетоксичних матеріалів, легко<br />
трансформуються в сидіння і<br />
пуфи). І звичайно ж, подбати про<br />
спеціальне дитяче меню. Кафе<br />
відкрито родиною черкащан, які<br />
давно мріяли відкрити подібний<br />
заклад для малечі. Ця ідея також<br />
знайшла моральну підтримку<br />
з боку Валентини Жуковської,<br />
яка розповіла про своє ставлення<br />
до „Мармеладу“: „Коли ми<br />
відкривали відновлений палац<br />
„Дружба народів“, я казала, що головне<br />
для нас — щоби діти мали<br />
можливість проводити тут час. Ми<br />
почали з дитячих та спортивних<br />
майданчиків, і зараз багато дітей<br />
користуються ними, з радістю приходять<br />
й у численні гуртки, які працюють<br />
в палаці. Отже, відкриття<br />
такого прекрасного кафе „Мармелад“<br />
дає можливість нашим дітям<br />
святкувати тут, у сімейному колі, з<br />
Оксана й син Міша:<br />
— З цікавістю прийшли на<br />
відкриття й одразу ж вирішили<br />
спробувати погратися в ігровій<br />
кімнаті. Ми постійно буваємо<br />
у дитячих закладах Черкас, ходимо<br />
у „Пластилін“. Сюди залюбки<br />
завітаємо з друзями. Тут<br />
можна святкувати дитячі дні народження<br />
— дуже зручно!<br />
Олег і дочка Ксенія:<br />
— Безперечно, я обома руками<br />
за те, щоб в нашому місті<br />
з’являлися дитячі заклади,<br />
дитячі майданчики. Ми з дочкою<br />
ходимо на майданчик біля<br />
„Дружби народів“, і забрати її<br />
звідси непросто. Хоч Ксенія ще<br />
зовсім маленька, але для дітей є<br />
гарна перспектива, і це радує…<br />
Інна та син Тимофій:<br />
— Щось нове робиться для<br />
дітей, це дуже добре. Буде де<br />
відсвяткувати дитячі свята, та<br />
й взагалі — погратися. З дітьми<br />
— Тимофійком та старшою Русланою<br />
щосуботи приходимо на<br />
вистави та дитячі програми біля<br />
„Дружби народів“. Тепер діти<br />
зможуть тут поїсти і гуляти далі…<br />
Страницу подготовила Елена Буевич
8 ЛИЧНЫЙ СЧЕТ<br />
Використання пластикових карт —<br />
це сучасно, стильно, зручно, а головне, надійно<br />
Банківські платіжні картки все<br />
більше входять до нашого життя.<br />
Сьогодні важко знайти людину, у<br />
якої в портмоне не знаходиться<br />
хоча б одна платіжна картка або<br />
казино с бесплатным фрибетом Игровой автомат Won Won Rich играть бесплатно ᐈ Игровой Автомат Big Panda Играть Онлайн Бесплатно Amatic™ играть онлайн бесплатно 3 лет Игровой автомат Yamato играть бесплатно рекламе казино vulkan игровые автоматы бесплатно игры онлайн казино на деньги Treasure Island игровой автомат Quickspin казино калигула гта са фото вабанк казино отзывы казино фрэнк синатра slottica казино бездепозитный бонус отзывы мопс казино большое казино монтекарло вкладка с реклама казино вулкан в хроме биткоин казино 999 вулкан россия казино гаминатор игровые автоматы бесплатно лицензионное казино как проверить подлинность CandyLicious игровой автомат Gameplay Interactive Безкоштовний ігровий автомат Just Jewels Deluxe как использовать на 888 poker ставку на казино почему закрывают онлайн казино Игровой автомат Prohibition играть бесплатно